Трудовий і виробничий процеси

 

Усі види технологічних та виробничих процесів на підприємстві можуть здійснюватися лише внаслідок праці робітників. Праця являє собою доцільну діяльність людей.

Кожний виробничий процес можна розглядати з двох боків: як сукупність змін, що їх зазнають предмети праці, — це технологічний процес, та як сукупність дій робітників із затратами нервово-м’язової енергії, що спрямовані на доцільну зміну предмета праці, — трудовий процес. Отже, існує безпосередній зв’язок між технологічним, трудовим і виробничим процесами (рис. 2.2).

 

 

 

Рисунок 2.2 Взаємозв’язок виробничого, технологічного та трудового процесу

 

Трудовий процес — це сукупність методів і засобів впливу на предмет праці за допомогою знарядь праці або впливів контрольованого (керованого) людиною знаряддя праці на предмет праці з метою випуску матеріального або нематеріального продукту, що здійснюються в певних природних або штучних умовах.

Трудові процеси розрізняються за такими основними ознаками: характером предмета та продукту праці, функціями працівників, ступенем участі людини у впливі на предмет праці (рівнем механізації), важкістю праці.

За характером предмета праці та продукту праці виділяють три види трудових процесів:

-речово-енергетичні, які характерні для робітників і в яких предметом та продуктом праці є речовина (сировина, матеріали, деталі, машини) або енергія (електрична, теплова, гідравлічна тощо);

-інформаційні, що притаманні службовцям і предметом та продуктом праці яких є інформація (економічна, конструкторська, технологічна і т. д.);

-віртуальні, що пов’язані з інформаційним обслуговуванням робітників та службовців за допомогою комп’ютерних систем та мереж.

За функціями, що виконуються, трудові процеси поділяються на:

-основні, які здійснюються робітниками основних цехів (виробництв) під час випуску продукції;

-допоміжні, які спрямовані на випуск продукції (надання послуг) для забезпечення нормальної роботи основних цехів (виробництв);

-обслуговуючі, притаманні робітникам, що створюють умови нормального функціонування устаткування та робочих місць в основних та допоміжних цехах (виробництвах).

За ступенем участі людини у впливах на предмет праці трудові процеси поділяються на:

-ручні, під час яких робітники впливають на предмет праці без застосування додаткових джерел енергії або за допомогою ручного інструмента, який приводиться в рух додатковим джерелом енергії (електричної, пневматичної тощо);

-машинно-ручні, за яких технологічний вплив на предмет праці здійснюється за допомогою механізмів, машин (верстатів), але переміщення інструмента відносно предмета праці здійснюється робітником. Наприклад, обробка деталей на металорізальних верстатах з ручним подаванням;

-машинні, коли зміна форми, розмірів та інших характеристик предмета праці здійснюється машиною без фізичних зусиль робітника, функції якого полягають у встановленні та знятті предмета праці й управлінні роботою машини. Прикладом такого процесу є обробка деталі на верстаті з автоматичним подаванням інструмента;

-автоматизовані процеси характеризуються тим, що технологічний вплив на предмет праці, його установлення та зняття виконується без участі робітника. Залежно від ступеня автоматизації функції робітника полягають у контролі за роботою машини, усуненні відмов, налагодженні, зміні інструмента, забезпеченні необхідних запасів предметів праці та інструмента, складанні програми роботи машини.

Приклад розподілу трудового прийому на елементи наведений в табл. 2.1.

	Таблиця 2.1

 

Відмінності в знаряддях праці і властивостях предметів праці, що використовуються в матеріальному виробництві, визначають технічно обґрунтовану мету, своєрідність змісту та послідовність дій робітників тієї чи іншої професійної групи.

Зміст трудового процесу визначається технологічним процесом і включає не тільки безпосередній вплив виконавця на предмет праці (або за допомогою устаткування та інструменту), а й спостереження за роботою устаткування, управління і контроль за ходом технологічного процесу.

У процесі праці робітники вступають у виробничі відносини один з одним.

Процес праці як доцільна діяльність реалізується в певній послідовності логічно пов’язаних раціональних прийомів, дій та рухів, які поєднуються в такі загальні етапи:

1) аналіз ситуації (проблеми, плану робіт, програми, технології, задуму тощо);

2) уявлення про технологію виконання роботи, можливі впливи чинників зовнішнього середовища, прогнозування результатів процесу;

3) підготовка робочого місця та забезпечення його всім необхідним (матеріально-енергетичними ресурсами, робочою силою, інформацією, технологією і т. д.);

4) виконання роботи — безпосередній трудовий процес;

5) оформлення результатів роботи;

6) здавання і впровадження (реалізація) роботи;

7) стимулювання результатів належно виконаної роботи.

Під змістом праці розуміють найменування конкретних завдань та опис процесів виконання конкретних операцій. На зміст праці істотно впливають: продукція або послуги; засоби праці; технологія; організація виробництва; кваліфікація працівників.

Автоматизація виробництва сприяє підвищенню інтелектуалізації трудової діяльності, яка викликає динамічні зміни в змісті праці. Рутинні операції і процеси передаються техніці, а функції людини у виробничому процесі концентруються на контролі, регулюванні, переналагодженні та прийнятті рішень у нестандартних ситуаціях.

Інженерна психологія розглядає конструкцію машини в сукупності з її оператором, який керує процесом. Проектування системи «людина — машина» здійснюється з урахуванням можливостей машини і людини. З ускладненням конструкцій машин підвищуються антропометричні, фізіологічні, гігієнічні та психологічні вимоги при їх використанні людиною. Технологічний прогрес змінює умови середовища, у яких оператору доводиться працювати (температура, атмосферний тиск, великі прискорення, вібрація, вологість, випромінювання тощо). Тому на сучасному етапі проектується системний комплекс «людина — машина — середовище», де головна роль відводиться людині.

Такий комплекс забезпечує ліпшу сумісність усіх елементів, підвищує можливості оператора шляхом приведення їх до відповідності умовам середовища та конструкції машини в усіх аспектах: технічному, психологічному, біофізичному, антропометричному, естетичному і т. д.

Оптимізація предметного змісту, знарядь, умов і процесів праці — сфера вивчення ергономіки, яка синтезує досягнення соціально-економічних, природних і технічних наук з метою створення нормальних умов праці та підвищення її ефективності.

Організація трудового процесу полягає у доцільній інтеграції в просторі і часі, за кількістю та якістю предмета праці, знаряддя праці та живої праці.

Основи проектування трудового процесу. Незважаючи на дедалі, організатором будь-якої роботи залишається людина. Тому ключовим елементом виробничої стратегії на підприємстві є проектування трудового процесу з урахуванням витрат від альтернативних рішень підприємства.

Метою проектування трудового процесу є визначення змісту і методів роботи, створення продуктивного робочого місця, удосконалення виробничих систем, їх взаємодії з урахуванням вимог технологічного процесу, принципів раціональної організації праці та задоволення потреб виконавців.

Конкретизація трудової діяльності окремого працівника або їх групи в певних організаційно-технічних умовах виробництва визначається як функція проектування трудового процесу. При цьому організатори виробництва, технологи, економісти повинні відповісти на питання: що виробляється, з якими параметрами, хто робить, де, коли, якими будуть результати трудового процесу, як задовольнити фізіологічні і психологічні потреби працівника.

Вивчення роботи здійснюється у двох напрямах:

- дослідження методів виконання роботи з метою їх удосконалення;

- вимірювання роботи для оцінки ефективності праці.

У першому випадку ведеться пошук оптимального методу виконання робіт. При вимірюванні визначається максимально допустима тривалість роботи.

Під час дослідження роботи і пошуку оптимального методу використовується системний аналіз за допомогою діаграм (робітник — машина, суміщення рухів, карт видів діяльності) і операційних карт з одночасним хронометражем і вивченням норм часу.

З погляду проектування трудового процесу метою дослідження виробничого процесу є визначення простоїв, вимог технології до часу виконання технологічних операцій.

Структура формування трудового процесу показана на рисунку 2.3.

На стаціонарному робочому місці при переважно ручному характері операцій акцент проектування трудового процесу ґрунтується на спрощенні методу, економічності рухів і дій виконавця.

Коли у виробничому процесі задіяна система «робітник — машина», при проектуванні трудового процесу увага фокусується на одночасному ефективному використанні робочого часу виконавця й устаткування. У разі обслуговування робітником кількох одиниць устаткування необхідно знайти мінімальну сумарну вартість простоїв обладнання й оператора.

Для опису взаємодії робітників у бригаді використовується бригадна карта зайнятості, яка містить карти завантаженості кожного члена бригади. Бригадна виробнича карта розробляється для визначення взаємодії робітників з устаткуванням у конкретному виробничому циклі при найліпшому сполученні кількості операторів і обладнання. Такі карти застосовуються в дослідженні і визначенні процесів, що повторюються. На їх підставі розробляються стандартні процедури для конкретних завдань.

 

 

 

Рисунок 2.3 Структура формування трудового процесу

 

Загальна схема поліпшення методу виконання роботи включає послідовність таких дій: 1) вирішити, з якої роботи починати; 2) зібрати інформацію про метод її виконання; 3) проаналізувати визначений метод; 4) розробити досконаліший метод; 5) упровадити визначений метод; 6) проаналізувати ефективність використання цього методу.

Сучасні концепції проектування праці.

Існуюча практика проектування виробничого процесу містить елементи двох наукових шкіл: ефективності та поведінкової (біохевіорістичної). Перша ґрунтується на систематизованому, логічному, формалізованому підходах до опису процесу. Друга виникла у 50-х роках і надалі розвивається, відкриваючи нові аспекти людського чинника у виробництві та методи вирішення деяких проблем, що властиві виробничим системам. Серед таких проблем виділяється незадоволеність працівників роботою у зв’язку з утратою інтересу до неї; жорстким контролем; вузькою спеціалізацією, яка супроводжується монотонністю і рутинністю дрібних операцій; обмеженістю навчання і професійного просування.

Для підвищення інтересу до праці проектувальники стали аналізувати можливості і застосовувати комплексний підхід до її організації. Такий підхід, що поєднує досягнення шкіл ефективності та поведінкової, дістав назву «організація організації праці».

Організація організації праці — це структуризація праці, що передбачає формування змісту праці і часового зв’язку людини з трудовим процесом з метою підвищення дохідності підприємства й одночасно привабливості робочих місць, а також ступеня задоволення працею.

Структуризація праці спирається на висновки психології щодо поведінки і динаміки груп. Поведінка людей значною мірою визначається можливістю задовольнити важливі для кожного потреби. Можливості розширюються з підвищенням активізації мотивації людини відповідним формуванням змісту праці.

До принципів структуризації праці належать: розширення завдань (спеціалізації), збагачення змісту завдань (трудового процесу), зміна роботи, групова робота.

Переваги: підвищення гнучкості використання персоналу і відповідно робочої системи; зростання інтересу до праці; об’єднання завдання щодо конкретного продукту полегшує оцінювання результатів праці, сприяє зменшенню фізичного та психологічного навантаження на працівника і підвищенню якості продукції внаслідок кращої мотивації.

Недоліки: збільшення затрат часу на навчання; підвищення витрат і відповідних вимог до робітників.

Збагачення змісту праці полягає в об’єднанні завдань та операцій, які виконуються в різній послідовності, в одне нове завдання.

Для збагачення змісту праці функції окремих завдань, що пов’язані з плануванням, контролем, технічним обслуговуванням і прийняттям рішення, включають до основного завдання.

Переваги: розширення свободи дій; підвищення кваліфікації; скорочення часу на узгодження й отримання інформації; зростання привабливості робочих місць.

Недоліки: тривалий час підготовки персоналу; опір управлінських працівників змінам повноважень; тривале очікування поліпшення загальних результатів роботи.

Зміна робіт (ротація) розглядається як збагачення змісту праці шляхом здійснення різних видів діяльності на різних робочих місцях.

Ротація буває: планова і непланова; з власної ініціативи і з ініціативи адміністрації. Ротація здійснюється як на окремих робочих місцях, так і в межах групи. Інтервалу у змінах роду занять не існує.

Переваги для робітника: зміна навантаження (психологічного і фізіологічного); можливість підвищення кваліфікації; цікавіша робота.

Переваги для підприємства: більша стійкість робочої системи відносно впливу зовнішніх і внутрішніх негараздів; висока кваліфікація збільшує гнучкість виробничої системи; інтеграція робочих місць у групи; вища якість продукції.

Робота в групах. Під час групової обробки або складання виробів відповідно до умов технології оптимальною структурою може бути група професійних робітників кількістю від 3 до 10 осіб, що виготовляє комплексний продукт.

Робота в групах дає змогу: збільшити свободу прийняття рішень; конкретизує відповідальність: за якість, управління матеріальними потоками, розподіл робіт між членами групи, за строки виконання робіт, установлення режиму роботи.

Переваги: у сприятливому соціальному кліматі поліпшується взаємодія всіх членів групи, що впливає на вибір оптимальних варіантів організації роботи; стимулювання соціальних контактів розширює можливості підвищення кваліфікації; скорочення впливу контрольних органів на діяльність групи сприяє задоволенню працею; висока гнучкість виробничої системи створює умови для освоєння нових продуктів; зниження плинності кадрів, зменшення втрат часу і підвищення продуктивності.

Недоліки: можливість конфліктів; неможливість інтегрувати в групу працівників з низькою продуктивністю; опір управлінського персоналу формуванню груп на принципах самоврядування.

 

Організація праці

 

Термін "організація" має декілька значень.

Перше значення - це внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії відносно окремих частин цілого. В цьому розумінні організація праці на підприємстві — це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Суттєвою ознакою організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці.

Друге значення терміну "організація" — це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення зв'язків між частинами цілого. В цьому значенні організація праці на підприємстві — це сукупність процесів і дій по встановленню чи вдосконаленню порядку здійснення трудового процесу і пов'язаних з ним взаємозв'язків працівників між собою та із засобами виробництва.

Ще одне значення терміна "організація" - це об'єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур. Отже, організація праці повинна розглядатися з двох боків: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов'язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність з досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і технології.

Праця людей в процесі виробництва організується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди мас дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці.

В основі наукової організації управлінської праці полягають певні принципи.

 

Принцип комплексності передбачає, що наукова організація управлінської праці розвивається не за одним напрямком, а за їх сукупністю; стосується не одного працівника, а усього управлінського колективу. Проблема організації управлінської праці повинна вирішуватися всебічно з урахуванням усіх аспектів управлінської діяльності.

 

Принцип системності передбачає взаємне узгодження усіх напрямків розглядання об’єкту, а також усунення протиріч між ними. В результаті такого підходу створюється система організації праці, у рамках якої усі її складові частини взаємно узгоджені і діють в інтересах ефективного функціонування усієї системи.

 

Регламентація - це встановлення і дотримання певних правил, положень, інструкцій, нормативів та інших нормативних документів, заснованих на об’єктивних закономірностях розвитку системи управління. При цьому виділяється коло питань, що підлягають жорсткій регламентації, і питання, для яких потрібні лише рекомендації.

 

Спеціалізація полягає у закріпленні за кожним підрозділом певних функцій, робіт і операцій з покладанням на них повної відповідальності за кінцеві результати їх діяльності в процесі управління. При цьому слід мати на увазі, що існують границі спеціалізації, які не можна переступати, щоб не стримувати творче зростання працівників, не впливати негативно на змістовність їхньої праці.

 

Трудовий колектив повинен працювати в умовах стабільності його складу, функцій і задач, що ним вирішуються. Це не виключає динаміки у розвитку колективу. Важливо, щоб зміна змісту і складу задач була обумовлена об’єктивно необхідними потребами і відбувалася на науковій основі.

 

Цілеспрямована творчість полягає у досягненні двох взаємозалежних цілей: забезпечення творчого підходу при проектуванні і впровадженні передових прийомів праці і максимальне використання творчого потенціалу управлінських працівників у їхній повсякденній діяльності.

 

Кожен з розглянутих принципів має самостійне значення. Разом з тим вони доповнюють один одного, розкриваючи різні засоби загального підходу до організації управлінської праці.

У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирішуваних завдань, виділяють такі елементи:

-поділ і кооперування праці, що передбачає науково-обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

-нормування праці, що передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці на виробництво продукції і послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

-організація і обслуговування робочих місць, що включає їх раціональне планування і оснащення у відповідності з антропометричними і фізіологічними даними та естетичними смаками людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; атестацію та раціоналізацію робочих місць;

-організація добору персоналу та його розвиток, що включає планування потреби у робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

-покращання умов праці, що передбачає усунення шкідливості виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, естетику виробництва, формування системи охорони і безпеки праці;

-ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку;

-раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці;

-планування і облік праці;

-мотивація праці;

-зміцнення дисципліни праці.

На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

система організації виробництва;

психофізіологічні фактори і особливості екологічного середовища;

фактори, пов'язані з характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом.

Організація праці має змінний зміст. Мірою розвитку матеріально-технічної бази виробництва і підвищення культурно-технічного рівня працівників відбуваються зміни і в організації праці. Механізація, застосування нових видів енергії і матеріалів для виготовлення нових видів товарів змінюють якісний зміст трудових процесів і, відповідно, потребу у кількості працівників, їх професійному і кваліфікаційному складі. Це приводить до змін у організації праці.

Організація праці тісно взаємопов'язана з організацією виробництва. Як складова частина організації виробництва організація праці включає проведення заходів, спрямованих на раціональне використання робочої сили.

Поняття "організація управлінської праці" відображає один з напрямків організації праці в цілому.

При проектуванні трудових процесів (при побудові робіт) типовою є ситуація альтернативного вибору між різними формами організації праці, прийомами та методами виконання робіт. В таких випадках, приймаючи рішення, слід керуватися економічними, соціальними і психолого-фізіологічними критеріями. Економічна доцільність певного варіанта організації праці визначається тим, якою мірою забезпечується підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, ефективна зайнятість персонал}', рівномірна напруженість праці, краще використання обладнання та інших матеріальних ресурсів. З позиції соціального критерію оцінюється привабливість для працівника сконструйованої форми організації праці, а саме міра змістовності праці, її різноманітності, відповідальності, умов для розвитку тощо. Поєднання трудових функцій повинно бути оптимальним і у відношенні фізичних та нервових навантажень, не повинно викликати негативних наслідків. Це вимагає врахування також фізіологічних та психологічних критеріїв.

При аналізі змісту організації праці слід враховувати особливості виробничого рівня, на якому відбуваються зміни.

В масштабах народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: відвернення економічних і соціальних втрат, забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального виробництва і невиробничій сфері, перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовуються прямі і непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин.

В межах підприємства головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці і суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Ще одним завданням є узгодженість діяльності — кооперування при здійсненні суворої кількісної пропорційності трудових витрат па взаємопов'язаних ділянках виробництва. У цьому важлива роль належить технологічному і виробничому плануванню, нормуванню праці, які дозволяють науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці.

Умови праці – це комплекс соціально-економічних, організаційних та природніх факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці.

Соціально-економічні фактори містять у собі нормативно-правові документи (закони про працю, норми, стандарти і т.д.), соціально-психологічні умови (, що характеризують відношення працівників до праці, психологічний клімат у колективі й т.п.), суспільні й економічні фактори (система пільг і компенсацій, стимулювання за поліпшення умов праці).

Технічні фактори – це предмети й знаряддя праці, технологічні процеси, організаційні форми проведення, режим праці й відпочинку й т.п.

Природно-природні фактори визначають характер впливу на працівників кліматичних, геологічних і біологічних особливостей місцевості, де здійснюється робота.

Усі ці фактори взаємозалежні й впливають на продуктивність праці, рівень травматизму й профзахворювань, тобто на вагу праці.

Безпосередньо на виробничий травматизм і професійні захворювання, а значить і на умови праці впливають небезпечні й шкідливі виробничі фактори.

Небезпечним називається виробничий фактор, вплив якого на працюючого в певних умовах приведе до травми або іншому раптовому різкому погіршенню здоров'я. Якщо ж виробничий фактор приведе до захворювання або зниження працездатності, то його вважають шкідливим. Залежно від рівня й тривалості впливу шкідливий виробничий фактор може стати небезпечним.

Небезпечні й шкідливі виробничі фактори підрозділяють на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні й психофізіологічні.

До фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться: механізми, що рухаються машини й, що пересуваються частини виробничого устаткування й виробів; підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони, підвищені рівня шуму, вібрації, інфрачервоних і електромагнітних випромінювань; небезпечний рівень напруги в електричному колі, підвищені рівня статичної електрики, недостатня освітленість робочої зони, підвищені або знижені температури, тиск, вологість і т.д.

До хімічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів ставляться хімічні речовини, які по характеру впливу на організм людини підрозділяються на токсичні, що дратують, сенсибилізуючі, канцерогенні й мутагенні.

До біологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться: патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки й т.п.) і продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини, тварини).

До психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться фізичні (статичні й динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумова перенапруга, перенапруга аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

У процесі праці весь цей складний комплекс факторів, що впливають на формування умов праці, об'єднаних різноманітними взаємними зв'язками й впливає на вагу праці людини і його здоров'я.

Для різних видів праці існують різні оцінки їх напруженості.

Напруженість праці повинна характеризувати сукупний вплив усіх елементів, що складають умови праці людини та впливають на працездатність людини, її здоров'я, життєдіяльність і відтворення робочої сили. При такому тулмаченні поняття напруженість праці однаково застосовується, як до розумової, так і до фізичної праці.

Об'єктивна оцінка напруженості праці може бути зроблена на основі оцінки реакцій і змін в організмі людини, тобто на основі функціонального стану людини. Виділяють три функціональні стани людини: нормальне, граничне (між нормою й патологією) і патологічне. Їх можна розпізнавати за допомогою медико-фізіологічних і техніко-економічних показників. Відповідно до викладеного встановлено шість категорій умов праці.

Перша категорія включає роботи, що виконуються при оптимальних умовах виробничого середовища, фізичного, розумового й нервово-емоційного навантаженнях. Такі роботи поліпшують загальне самопочуття, збільшують працездатність і продуктивність праці.

Друга категорія включає роботи, що виконуються в умовах нормативно-технічні вимоги, що не перевищують, гранично припустимі концентрації шкідливих речовин, гранично припустимі рівні вібрації, шуму, випромінювання і т.д. Такого роду умови не створюють відхилень у стані здоров'я протягом усієї трудової діяльності.

Третя категорія характеризується роботами, що виконуються в умовах, відповідних до граничного стану організму. При цьому незначно знижуються виробничі показники. Нормальні умови відпочинку досить швидко усувають ці наслідки.

До четвертої категорії відносяться роботи, при яких впливи несприятливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів викликають перехід від граничного стану до більш глибокого їх впливу, погіршуючи фізіологічні показники у практично здорових людей. Нагромадження цих факторів може привести до захворювань.

До п'ятої категорії відносяться роботи, що призводять до патологічних змін через несприятливі умови праці. Нормальний відпочинок знижує ці зміни, але у деяких працівників вони можуть перейти в професійні захворювання.

До шостої категорії відносяться роботи, які виконуються в особливо несприятливих умовах. При цьому патологічні реакції розвиваються дуже швидко, можуть мати незворотний характер і супроводжуються важкими порушеннями функцій життєво важливих органів.