Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ ІМЕНІ МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

Кафедра економіки підприємства

 

Корнілова О.В.

 

«Організація праці економіста»

конспект лекцій

 

з дисципліни

ДОНЕЦЬК - 2011
ЗМІСТ

Змістовий модуль 1. Теоретичні аспекти організації праці економіста
Тема 1. Освітня система підготовки економістів
1.1 Система підготовки фахівців з економіки в Україні
1.2 Вимоги, які пред’являються до сучасного економіста. Професійне мислення економіста
Тема 2. Сутність і значення організації праці
2.1 Сутність і структура трудової діяльності
2.2 Трудовий і виробничий процеси
2.3 Організація праці
2.4 Поняття, зміст і завдання організації праці економіста як невід’ємної частині організації управлінської праці
Тема 3. Організація робочих місць. Умови праці
3.1 Сутність і зміст організації робочого місця
3.2 Вимоги до організації та обслуговування робочого місця
3.3 Умови праці та технічне оснащення робочого місця
Змістовий модуль 2. Економіко-правові аспекти діяльності сучасного економіста
4.1 Цілі, зміст і завдання з діяльності економічних підрозділів підприємств
4.2Типові організаційні структури економічних підрозділів на підприємствах
4.3 Зміст організації та планування особистої роботи економіста різних підрозділів
Тема 6. Підготовка економічних документів і матеріалів
6.1 Місце економічного аналізу в управлінні підприємством
6.2 Поняття, цілі та завдання державної статистичної звітності. Форми звітності та їх характеристики
6.3 Економічний контроль
Тема 7. Автоматизоване робоче місце економіста: основні поняття, призначення
7.1Сучасне інформаційне забезпечення робочого місця економіста
7.2 АРМ економіста
7.3 Програмні продукти та їх використання у праці економіста
Список використаних джерел

Змістовий модуль 1. Теоретичні аспекти організації праці економіста

Тема 1. Освітня система підготовки економістів

1.1 Система підготовки фахівців з економіки в Україні

1.2 Вимоги, які пред’являються до сучасного економіста. Професійне мислення економіста.

1.3 Методичні основи навчання економістів.

 

 

Змістовий модуль 1. Теоретичні аспекти організації праці економіста

Організація праці

 

Термін "організація" має декілька значень.

Перше значення - це внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії відносно окремих частин цілого. В цьому розумінні організація праці на підприємстві — це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Суттєвою ознакою організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці.

Друге значення терміну "організація" — це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення зв'язків між частинами цілого. В цьому значенні організація праці на підприємстві — це сукупність процесів і дій по встановленню чи вдосконаленню порядку здійснення трудового процесу і пов'язаних з ним взаємозв'язків працівників між собою та із засобами виробництва.

Ще одне значення терміна "організація" - це об'єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур. Отже, організація праці повинна розглядатися з двох боків: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов'язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність з досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і технології.

Праця людей в процесі виробництва організується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди мас дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці.

В основі наукової організації управлінської праці полягають певні принципи.

 

Принцип комплексності передбачає, що наукова організація управлінської праці розвивається не за одним напрямком, а за їх сукупністю; стосується не одного працівника, а усього управлінського колективу. Проблема організації управлінської праці повинна вирішуватися всебічно з урахуванням усіх аспектів управлінської діяльності.

 

Принцип системності передбачає взаємне узгодження усіх напрямків розглядання об’єкту, а також усунення протиріч між ними. В результаті такого підходу створюється система організації праці, у рамках якої усі її складові частини взаємно узгоджені і діють в інтересах ефективного функціонування усієї системи.

 

Регламентація - це встановлення і дотримання певних правил, положень, інструкцій, нормативів та інших нормативних документів, заснованих на об’єктивних закономірностях розвитку системи управління. При цьому виділяється коло питань, що підлягають жорсткій регламентації, і питання, для яких потрібні лише рекомендації.

 

Спеціалізація полягає у закріпленні за кожним підрозділом певних функцій, робіт і операцій з покладанням на них повної відповідальності за кінцеві результати їх діяльності в процесі управління. При цьому слід мати на увазі, що існують границі спеціалізації, які не можна переступати, щоб не стримувати творче зростання працівників, не впливати негативно на змістовність їхньої праці.

 

Трудовий колектив повинен працювати в умовах стабільності його складу, функцій і задач, що ним вирішуються. Це не виключає динаміки у розвитку колективу. Важливо, щоб зміна змісту і складу задач була обумовлена об’єктивно необхідними потребами і відбувалася на науковій основі.

 

Цілеспрямована творчість полягає у досягненні двох взаємозалежних цілей: забезпечення творчого підходу при проектуванні і впровадженні передових прийомів праці і максимальне використання творчого потенціалу управлінських працівників у їхній повсякденній діяльності.

 

Кожен з розглянутих принципів має самостійне значення. Разом з тим вони доповнюють один одного, розкриваючи різні засоби загального підходу до організації управлінської праці.

У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирішуваних завдань, виділяють такі елементи:

-поділ і кооперування праці, що передбачає науково-обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

-нормування праці, що передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці на виробництво продукції і послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

-організація і обслуговування робочих місць, що включає їх раціональне планування і оснащення у відповідності з антропометричними і фізіологічними даними та естетичними смаками людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; атестацію та раціоналізацію робочих місць;

-організація добору персоналу та його розвиток, що включає планування потреби у робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

-покращання умов праці, що передбачає усунення шкідливості виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, естетику виробництва, формування системи охорони і безпеки праці;

-ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку;

-раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці;

-планування і облік праці;

-мотивація праці;

-зміцнення дисципліни праці.

На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

система організації виробництва;

психофізіологічні фактори і особливості екологічного середовища;

фактори, пов'язані з характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом.

Організація праці має змінний зміст. Мірою розвитку матеріально-технічної бази виробництва і підвищення культурно-технічного рівня працівників відбуваються зміни і в організації праці. Механізація, застосування нових видів енергії і матеріалів для виготовлення нових видів товарів змінюють якісний зміст трудових процесів і, відповідно, потребу у кількості працівників, їх професійному і кваліфікаційному складі. Це приводить до змін у організації праці.

Організація праці тісно взаємопов'язана з організацією виробництва. Як складова частина організації виробництва організація праці включає проведення заходів, спрямованих на раціональне використання робочої сили.

Поняття "організація управлінської праці" відображає один з напрямків організації праці в цілому.

При проектуванні трудових процесів (при побудові робіт) типовою є ситуація альтернативного вибору між різними формами організації праці, прийомами та методами виконання робіт. В таких випадках, приймаючи рішення, слід керуватися економічними, соціальними і психолого-фізіологічними критеріями. Економічна доцільність певного варіанта організації праці визначається тим, якою мірою забезпечується підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, ефективна зайнятість персонал}', рівномірна напруженість праці, краще використання обладнання та інших матеріальних ресурсів. З позиції соціального критерію оцінюється привабливість для працівника сконструйованої форми організації праці, а саме міра змістовності праці, її різноманітності, відповідальності, умов для розвитку тощо. Поєднання трудових функцій повинно бути оптимальним і у відношенні фізичних та нервових навантажень, не повинно викликати негативних наслідків. Це вимагає врахування також фізіологічних та психологічних критеріїв.

При аналізі змісту організації праці слід враховувати особливості виробничого рівня, на якому відбуваються зміни.

В масштабах народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: відвернення економічних і соціальних втрат, забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального виробництва і невиробничій сфері, перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовуються прямі і непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин.

В межах підприємства головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці і суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Ще одним завданням є узгодженість діяльності — кооперування при здійсненні суворої кількісної пропорційності трудових витрат па взаємопов'язаних ділянках виробництва. У цьому важлива роль належить технологічному і виробничому плануванню, нормуванню праці, які дозволяють науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці.

Умови праці – це комплекс соціально-економічних, організаційних та природніх факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці.

Соціально-економічні фактори містять у собі нормативно-правові документи (закони про працю, норми, стандарти і т.д.), соціально-психологічні умови (, що характеризують відношення працівників до праці, психологічний клімат у колективі й т.п.), суспільні й економічні фактори (система пільг і компенсацій, стимулювання за поліпшення умов праці).

Технічні фактори – це предмети й знаряддя праці, технологічні процеси, організаційні форми проведення, режим праці й відпочинку й т.п.

Природно-природні фактори визначають характер впливу на працівників кліматичних, геологічних і біологічних особливостей місцевості, де здійснюється робота.

Усі ці фактори взаємозалежні й впливають на продуктивність праці, рівень травматизму й профзахворювань, тобто на вагу праці.

Безпосередньо на виробничий травматизм і професійні захворювання, а значить і на умови праці впливають небезпечні й шкідливі виробничі фактори.

Небезпечним називається виробничий фактор, вплив якого на працюючого в певних умовах приведе до травми або іншому раптовому різкому погіршенню здоров'я. Якщо ж виробничий фактор приведе до захворювання або зниження працездатності, то його вважають шкідливим. Залежно від рівня й тривалості впливу шкідливий виробничий фактор може стати небезпечним.

Небезпечні й шкідливі виробничі фактори підрозділяють на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні й психофізіологічні.

До фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться: механізми, що рухаються машини й, що пересуваються частини виробничого устаткування й виробів; підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони, підвищені рівня шуму, вібрації, інфрачервоних і електромагнітних випромінювань; небезпечний рівень напруги в електричному колі, підвищені рівня статичної електрики, недостатня освітленість робочої зони, підвищені або знижені температури, тиск, вологість і т.д.

До хімічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів ставляться хімічні речовини, які по характеру впливу на організм людини підрозділяються на токсичні, що дратують, сенсибилізуючі, канцерогенні й мутагенні.

До біологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться: патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки й т.п.) і продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини, тварини).

До психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться фізичні (статичні й динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумова перенапруга, перенапруга аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

У процесі праці весь цей складний комплекс факторів, що впливають на формування умов праці, об'єднаних різноманітними взаємними зв'язками й впливає на вагу праці людини і його здоров'я.

Для різних видів праці існують різні оцінки їх напруженості.

Напруженість праці повинна характеризувати сукупний вплив усіх елементів, що складають умови праці людини та впливають на працездатність людини, її здоров'я, життєдіяльність і відтворення робочої сили. При такому тулмаченні поняття напруженість праці однаково застосовується, як до розумової, так і до фізичної праці.

Об'єктивна оцінка напруженості праці може бути зроблена на основі оцінки реакцій і змін в організмі людини, тобто на основі функціонального стану людини. Виділяють три функціональні стани людини: нормальне, граничне (між нормою й патологією) і патологічне. Їх можна розпізнавати за допомогою медико-фізіологічних і техніко-економічних показників. Відповідно до викладеного встановлено шість категорій умов праці.

Перша категорія включає роботи, що виконуються при оптимальних умовах виробничого середовища, фізичного, розумового й нервово-емоційного навантаженнях. Такі роботи поліпшують загальне самопочуття, збільшують працездатність і продуктивність праці.

Друга категорія включає роботи, що виконуються в умовах нормативно-технічні вимоги, що не перевищують, гранично припустимі концентрації шкідливих речовин, гранично припустимі рівні вібрації, шуму, випромінювання і т.д. Такого роду умови не створюють відхилень у стані здоров'я протягом усієї трудової діяльності.

Третя категорія характеризується роботами, що виконуються в умовах, відповідних до граничного стану організму. При цьому незначно знижуються виробничі показники. Нормальні умови відпочинку досить швидко усувають ці наслідки.

До четвертої категорії відносяться роботи, при яких впливи несприятливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів викликають перехід від граничного стану до більш глибокого їх впливу, погіршуючи фізіологічні показники у практично здорових людей. Нагромадження цих факторів може привести до захворювань.

До п'ятої категорії відносяться роботи, що призводять до патологічних змін через несприятливі умови праці. Нормальний відпочинок знижує ці зміни, але у деяких працівників вони можуть перейти в професійні захворювання.

До шостої категорії відносяться роботи, які виконуються в особливо несприятливих умовах. При цьому патологічні реакції розвиваються дуже швидко, можуть мати незворотний характер і супроводжуються важкими порушеннями функцій життєво важливих органів.

Економічний контроль

 

Економічний контроль сприяє підвищенню ефективності виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств з різними формами власності. При цьому поєднується державний контроль і внутрішній контроль власників, зацікавлених у виконанні державних замовлень, контрактів.

Отже, контроль - це система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, визначення результатів управлінського впливу на керований об'єкт з виявленням відхилень, допущених в ході виконання цих рішень. За допомогою контролю встановлюють причини і винних у відхиленнях із метою усунення негативних явищ і недопущення їх у майбутньому.

Економічний контроль поширюється на сферу розвитку народного господарства — галузі, підприємства. Економічний контроль, крім того, передбачає систематичне спостереження за фінансовим станом підприємства, конкурентоспроможністю його продукції на внутрішньому і світовому ринку. Отже, зміст економічного контролю — це система конкретних заходів, спрямованих на раціональне господарювання підприємств з різними формами власності в умовах ринкових відносин.

За організаційними формами економічний контроль в Україні поділяють на:

1) державний;

2) муніципальний;

3) незалежний;

4) контроль власника.

До державних органів, які здійснюють функції економічного контролю, належать Рахункова палата Верховної Ради України, Державна податкова адміністрація України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство України, Фонд державного майна України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство праці та соціальної політики України, Державний комітет статистики України, Антимонопольний комітет України, Національний банк України.

Спеціалізовані органи контролю — Державний комітет стандартизації, сертифікації і метрології України, Державний митний комітет України, Державний комітет у справах захисту прав споживачів, Державна пожежна інспекція та інші.

Державна податкова адміністрація та її органи контролюють додержання законодавства про податки, правильність обчислення та своєчасність внесення до бюджету податків та інших платежів, а також вживають заходи щодо запобігання ухиленню від сплати податків фізичними та юридичними особами.

Державна контрольно-ревізійна служба України та її органи контролюють використання коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів. Вони також здійснюють контроль за виконанням державних контрактів, використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів. Крім того, до компетенції даних органів також належить контроль за веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, зокрема валютних.

Державне казначейство і його підрозділи контролюють витрачання коштів Державного бюджету установами і організаціями відповідно до їх кошторисів оперативно в момент їх витрачання. Так, установи та організації, що фінансуються з бюджету, не можуть одержувати або переказувати кошти іншим суб'єктам із поточних рахунків без попереднього контролю органів Державного казначейства.

Урядом України надано Держкомстату право контролю за поданням звітності, перевірки даних обліку.

Антимонопольний комітет України запобігає створенню монопольного становища на ринку підприємств, що обмежують конкуренцію певного товару, оскільки це призводить до порушення ринкових відносин у виробництві та реалізації окремих видів товарів, до недобросовісної конкуренції на ринку.

Національний банк України контролює наявність грошей в обігу, використання кредитів за цільовим призначенням, додержання касової дисципліни.

Незалежний (аудиторський) контроль здійснюють аудитори (фірми) на госпрозрахункових засадах за договорами з державними і акціонерними підприємствами. При цьому перевіряють стан обліку зазначених організацій і підприємств, відповідність звітності даним обліку, своєчасність розрахунків з бюджетом, підтверджують правильність складання фінансової звітності, декларацій, які підприємства подають податковим органам.

Економічний контроль власника складається з внутрішньо системного і внутрішньогосподарського контролю.

Внутрішньо-системний економічний контроль здійснюють міністерства, державні комітети, концерни, асоціації, акціонерні виробничі об'єднання відповідно до законодавства та інших нормативних актів, якими передбачено, що комплексні ревізії і контрольні перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств проводяться за ініціативою власника, тобто органу, якому підпорядковане підприємство на правах власності.

Основним завданням внутрішньо-системного контролю є контроль виконання планових завдань із виробничої і фінансово-господарської діяльності, використання матеріальних, фінансових ресурсів.

Внутрішньогосподарський економічний контроль передбачає контрольні функції, які здійснюються власниками підприємств відповідно до законодавства. Завданням даного контролю є перевірка господарських операцій у структурних підрозділах з метою недопущення перевитрат матеріальних та фінансових ресурсів, виконання виробничих планів раціонального використання робочої сили, впровадження нових методів і прогресивних технологій в бригадах, дільницях і т.д.; забезпечення збереження грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей, економного витрачання сировини і паливно-енергетичних ресурсів, випуску продукції високої якості, яка має попит на ринку.

У здійсненні внутрішньогосподарського контролю на підприємствах провідне місце займають працівники бухгалтерії, зокрема головні бухгалтери. Функції контролю головний бухгалтер здійснює особисто і через апарат бухгалтерії. На великих підприємствах є спеціалісти, на яких покладені обов'язки контролерів (економісти-ревізори).

Оперативний контроль здійснюється в процесі виконання господарських операцій. Основними завданнями цього контролю є виявлення відхилень в процесі виконання операцій з метою вжиття необхідних заходів щодо усунення негативних факторів і закріплення позитивного досвіду.

За інформаційним забезпеченням в економічному контролі розрізняють:

а) документальний контроль;

б) фактичний контроль.

Документальний контроль полягає в тому, що встановлюють суть і достовірність господарських операцій за даними первинної документації, облікових регістрів і звітності, в яких вони знайшли відображення в бухгалтерському, внутрішньогосподарському і статистичному обліку.

Фактичний контроль полягає в установленні дійсного реального стану об'єкта шляхом вимірювання, зважування, підрахунку лабораторного аналізу і тощо.

Фактичний і документальний контроль взаємопов'язані, оскільки їх спільне застосування дає змогу встановити дійсний стан об'єктів, розробити заходи щодо усунення недоліків.

За формою здійснення економічного контролю розрізняють такі контрольні перевірки:

1. превентивні;

2. поточні;

3. тематичні;

4. ревізії.

Превентивні (запобіжні) контрольні перевірки здійснюють на стадіях попереднього контролю виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств. Власник перевіряє оптимальність планів і збалансованість ресурсів згідно з технічно-обґрунтованими нормативами. Особливо відповідальна роль головного бухгалтера у превентивних перевірках господарських операцій, які відображаються у системі бухгалтерського обліку. Кожна господарська операція, зафіксована на матеріальних носіях підлягає повторній превентивній перевірці, яку здійснює головний бухгалтер, або особа, уповноважена ним.

Превентивні перевірки є найбільш ефективним засобом економічного контролю, оскільки дають змогу запобігти виникненню недоліків, перевитрат і втрат ресурсів у господарській діяльності підприємства.

Поточні контрольні перевірки — засіб оперативного систематичного контролю конкретних операцій господарської діяльності підприємств. Поточні перевірки проводять усі контрольні органи з питань, які входять до їх компетенції.

Тематичні контрольні перевірки — засіб періодичного оперативного економічного контролю за виконанням підприємствами однорідних господарських операцій (наприклад, використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, забезпечення збереження майна). Тематичні перевірки подібні до поточних, але проводяться з більш широкого кола показників конкретної теми, із застосуванням методів економічного аналізу та залученням спеціалістів різного профілю.Якщо в процесі поточного обстеження використовують в основному методи фактичного контролю, то при тематичних перевірках використовується: нормативна і договірна інформація, дані обліку, вибіркова інвентаризація, хронометраж.

Ревізія — метод заключного контролю, який дає можливість зробити всебічну оцінку виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та інших об'єктів підприємницької діяльності щодо виконання виробничих і фінансових планів, витрачання матеріальних і трудових ресурсів, результатів некомерційної діяльності за звітний період, забезпечення збереження власності, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва.

У процесі проведення фінансово-господарського контролю сформувався і метод фінансового контролю, який базується на загальнонаукових і на специфічних методах і прийомах дослідження об'єктів.

Загальнонаукові методи включають:

• аналіз, синтез;

• індукцію і дедукцію;

• моделювання і аналогію;

• системний аналіз;

• функціонально-вартісний аналіз. До специфічних прийомів належать:

• інвентаризація - періодична перевірка наявності цінностей, що перебувають на балансі підприємства, їх стану та умов зберігання;

• контрольне замірювання - це прийом фактичного контролю, який використовується при виконанні будівельно-монтажних робіт;

• спостереження (вибіркове, суцільне);

• технологічний контроль, при якому здійснюється контрольний пуск сировини і матеріалів у виробництво з метою перевірки оптимальності технології виробництва;

• експертиза - використовується в судово-бухгалтерській практиці;

•службове розслідування - перевірка діяльності керівництва підприємства;

• економічний аналіз;

• експеримент;

• статистичні розрахунки;

• економіко-математичні методи;

• дослідження документів;

• камеральна перевірка.

АРМ економіста

 

АРМ - автоматизоване робоче місце системи управління, обладнане засобами,що забеспечують участь людини в реалізаціі автоматизованих функцій АСУ.

АРМ відрізняється наступними ознаками:

-доступна користувачу сукупність технічних, програмних, інформаційних та інших засобів;

-розміщення компьютора безпосередньо (або поблизу) на робочому місці користувача;

- можливість створення і вдосконалення проектів автоматизованої обробки даних в конкретній сфері діяльності;

-здійснення обробки даних самим користувачем;

- діалоговий режим взаємодії користувача з ПЕОМ як в процесі вирішення завдань управління, так і в процесі їх проектування.

Таким чином, АРМ в системі управління являє собою проблемно-орієнтований комплекс технічних, програмних, лінгвістичних (мовних) і інших засобів, встановлений безпосередньо на робочому місці користувача і призначений для автоматизації операцій взаємодії користувача з ПЕОМ у процесі проектування і реалізації завдань.

Безліч відомих АРМ може бути класифіковане на основі наступних узагальнених ознак:

функціональна сфера використання (наукова діяльність, проектування, виробничо-технологічні процеси, організаційне управління);

тип використовуваної ЕОМ (мікро-, міні-, макро ЕОМ);

режим експлуатації (індивідуальний, груповий, мережевий);

кваліфікація користувачів (професійні і непрофесійні).

У середині кожної з виділених груп АРМ може бути проведена більш детальна класифікація.

Наприклад, АРМи організаційного управління можуть бути розділені на АРМ керівників організацій і підрозділів, планових працівників, працівників матеріально-технічного постачання, бухгалтерів та інУмовно всі ці АРМ-и можна назвати АРМ - економіста. Концептуальну відмінність АРМ на базі ПЕОМ полягає в тому, що АРМ відкрита архітектура ПЕОМ функціонально, фізично та ергономічно настроюється на конкретного користувача (персональний АРМ) або групу користувачів (груповий АРМ).

Ділові АРМ зближують користувача з можливостями сучасної інформатики та ОТ та створюють умови для роботи без посередника - професійного програміста.При цьому забезпечується як автономна робота, так і можливість зв'язку з іншими користувачами в межах організаційних структур (з урахуванням особливостей цих структур).

Можно выделить три класса типовых АРМ: - АРМ руководителя; - АРМ специалиста; - АРМ технического и вспомогательного персонала.

Склад функціональних завдань і видів робіт (адміністративно-організаційний, професійно-творчий, технічний...) вимагає застосування різних інструментальних засобів при створенні АРМ.

Склад функціональних завдань і видів робіт (адміністративно-організаційний, професійно-творчий, технічний...) вимагає застосування різних інструментальних засобів при створенні АРМ. Програмне забеспечення любого АРМ поділяється на загальне і функціональне.

При проектуванні ПЗ АРМ необхідно дотримуватися принципу орієнтації розроблюваних програмних засобів на конкретного користувача, що має забезпечити реалізацію функцій, відповідних професійної орієнтації АРМ.У цілому, розробляється ПЗ АРМ повинно мати властивості гнучкості, адаптивності, модифікованості і настроюваності на конкретне застосування.

АРМ має бути укомплектований необхідними програмно-інструментальними засобами: - операційні системи ЕОМ;- Транслятори (інтерпретатори) з різних алгоязиков і мов користувачів; - засоби проектування та обробки даних (екранні редактори текстової, графічної інформації, СУБД, табличні процесори, генератори вихідних форм);- Власне для користувача програми (обробні, навчальні, СУБД знань та ін.)

Слід зазначити, що АРМ включає в себе такі основні елементи: ЕОМ; програмно-інструментальні засоби, БД і Б-знань користувача. Комплектація АРМ технічними та програмними засобами, а також перерахованими вище елементами залежить від призначення і складу вирішуваних завдань.Рішення економічних задач на основі АРМ пов'язане з пошуком необхідної інформації в інформаційній базі, наступною її обробкою за розрахунковими алгоритмам та видачею результатів на екран або друк. Ефективна експлуатація АРМ вимагає використання мов спілкування користувача з ЕОМ.Найбільш розвинені засоби спілкування користувача з ЕОМ реалізуються лінгвістичними процесорами, здатними здійснити різні види аналізу вхідного повідомлення (синтаксичний, морфологічний, семантичний), і орієнтованими на роботу з конкретною предметною областю.В АРМ-е часто спілкування грунтується на макетуванні зображень екрану у вигляді зразків-прототипів документів.Для цього використовуються різноманітні технічні прийоми забезпечення діалогу користувача і ЕОМ: управління положенням курсору на екрані з застосуванням світлового пера, мерехтіння і підсвічування полів екрану, програмування функціональних клавіш.

Функціональні можловості АРМ реалізуються сукупнітю програмних компонентів.

Кожен з програмних компонентів виконує широкий набір дій і в більшості випадків може використовуватися незалежно від інших. Центральним компонентом, без якого неможлива робота інших засобів є ОС.Вона забезпечує: створення і актуалізацію каталогу файлів різних типів, перегляд каталогів і роздруківку файлів, перейменування і редагування файлів, захист файлів, розподіл зовнішньої пам'яті та ін

Найбільш популярною для користувача багатозадачного ОС слід визнати ОС UNIX. Переваги: проста файлова структура, наявність ієрархічних довідників-файлів, великий вибір інструментальних засобів для роботи в багатозадачному режимі.Функціональні можливості ОС UNIX дозволяють ефективно використовувати її в локальних мережах ПЕОМ (наприклад, для поділу файлів).

Спеціальні версії ОС (наприклад, CP / NET), надають засоби, за допомогою яких кілька ЕОМ, оснащених ОС СР / М, можна об'єднати в локальну мережу для спільного використання ресурсів кожної системи. До таких ресурсів відносяться диски, принтери, різні програми і БД.

 

До складу ПО АРМ-економіста входять засоби управління інформаційною базою, що забезпечують: - створення і актуалізацію інформаційної бази; - пошуки необхідної інформації з регламентованих і нерегламентіруемим запитах; - організацію форматного введення-виведення інформації;- Обчислювальну обробку та ін

Для представлення даних в інформаційній базі часто використовується реляційна модель. Поряд з реляційними СУБД застосовуються табличні процесори.У цьому випадку вхідні і вихідні дані та НДІ подаються у формі таблиць, алгоритмізація зводиться до побудови моделі розрахунку показників вихідних документів (ППП Excel).До цієї ж групи належать інтегровані СУІБ (Works), які реалізують функції табличних процесорів, СУБД, редакторів текстів, генераторів вихідних документів (ППП SIMPHJNY, LOTUS).

В АРМ-економіста необхідно забезпечити видачу інформації у графічній формі для всебічного аналізу економічних показників. Графіки можуть мати двовимірне (плоске) і тривимірне (об'ємне) подання.За допомогою графічних засобів здійснюється планування (розмітка) площі екрану, зображення на екрані графічних елементів у вигляді лінії, точки, відрізка, прямокутника, еліпса, штрихування графічних елементів з використанням необхідних квітів, підбору шрифту і т.п.

Організація екранного діалогу - одна з основних вимог до технології АРМ:

1. технологія ЕО текстів реалізує чотири функції: - функції введення - набору тексту із завданням параметрів для його