Форми державного фінансового менеджменту.

Державні фінанси мають низку підсистем, як-то: державний бюджет, місцеві бюджети, фінанси державних підприємницьких структур тощо.

Проте центральне місце в державних фінансах посідає бюджетна система. Тому дуже важливим є визначення і розкриття змісту й ролі менеджменту державних фінансів як управління фінансами на макрорівні.

Практично управління державними фінансами — це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування й використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні державних органів управління. Понад 70 відсотків цих фондів становлять кошти бюджетів, тому бюджетний менеджмент — центральна ланка управління державними фінансами.

Бюджетний менеджмент спрямований на управління бюджетними ресурсами в процесі їхнього руху на всіх етапах бюджетного процесу. Менеджмент державних фінансів загалом і бюджетний менеджмент зокрема можуть розглядатися лише відповідно до умов функціонування всіх гілок влади в кожній державі. Бюджетний менеджмент має об'єкт і суб'єкт управління.

Об'єктом управління є процес створення й використання фондів фінансових ресурсів на рівні держави, органів місцевого самоврядування і підприємницьких структур державної форми власності. Суб'єктом управління є фінансові органи держави.

Організаційну й методичну роботу з управління державними фінансами здійснює Міністерство фінансів України. Його повноваження й основні функції визначаються положенням "Про Міністерство фінансів України", яке затверджує Кабінет Міністрів.

Центральний апарат міністерства забезпечує втілення в життя державної фінансової політики, розробляючи конкретні методи впливу на ефективність суспільного виробництва, визначаючи оптимальні розміри мобілізації фінансових ресурсів до бюджету, оздоровлюючи фінансове становище в окремих галузях. Цього досягається завдяки розробці разом із Міністерством економіки України зведеного фінансового балансу держави і використання його показників для складання бюджетів. Успішне функціонування державних фінансів можливе за наявності правової основи. Для її формування Міністерство фінансів розробляє проекти законів України з питань фінансів, бюджету, податків, видає постанови й розпорядження Кабінету Міністрів. На цій основі розробляються інструкції про порядок їхнього застосування за відповідних економічних умов.

Найважливішими функціями центрального апарату міністерства є організація роботи зі складання і виконання державного бюджету; методичне керівництво роботою в галузі бюджетного і фінансового планування й фінансування передбачених витрат; ведення обліку і складання звіту про виконання зведеного і державного бюджетів; підготовка інформаційних матеріалів і доповідей Кабінету Міністрів України про хід виконання бюджетів. У процесі мобілізації доходів бюджету Міністерство фінансів організує роботу щодо контролю за додержанням податкового законодавства платниками податків, розробляє концепцію податкової політики, готує пропозиції щодо встановлення ставок податків і платежів до бюджету та позабюджетних фондів, вирішує питання про відстрочення платежів, надання пільг.

У міністерствах і відомствах, підприємницьких структурах усіх форм власності Міністерство фінансів здійснює перевірки бухгалтерських звітів, грошових документів, кошторисів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших обов'язкових платежів. Воно також аналізує економічне й фінансове становище галузей народного господарства, тенденції та динаміку розвитку форм власності, витрат на виробництво, рівень рентабельності та ефективності виробництва.

Разом з іншими економічними відомствами Міністерство фінансів бере участь у проведенні роздержавлення власності, демонополізації народного господарства, земельної реформи, вивчає вплив цих процесів на зміцнення фінансового становища держави. Воно також проводить роботу зі створення умов функціонування фінансового ринку.

Важливими напрямками роботи Міністерства фінансів є надання методичної та практичної допомоги галузевим міністерствам, відомствам, виробничим об'єднанням, державним корпораціям, асоціаціям, консорціумам, підприємствам і організаціям із фінансових питань щодо впровадження ринкових відносин, а також місцевим фінансовим органам в організації їхньої роботи. Апарат міністерства здійснює методичне керівництво бухгалтерським обліком, встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, визначення результатів господарської діяльності.

Місцевими фінансовими органами є Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міські фінансові управління, районні фінансові відділи. У своїй діяльності вони керуються законами України, постановами Верховної Ради, постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів, рішеннями відповідних рад народних депутатів, наказами та інструкціями Міністерства фінансів України. Місцеві фінансові органи забезпечують втілення в життя державної фінансової політики, аналізують показники розвитку економіки відповідного регіону, вживають заходів щодо оздоровлення фінансового становища галузей підвідомчого раді народних депутатів господарства і збільшення доходів бюджету.

Разом з іншими економічними органами місцеві фінансові органи розробляють проекти зведених балансів фінансових ресурсів для відповідних територій щодо розвитку фінансових можливостей регіону і на їх основі розробляють бюджети відповідних рад народних депутатів; ведуть облік і складають звіти про виконання бюджету, готують інформаційні матеріали, доповіді органам місцевої влади Й управління про хід і підсумки виконання бюджету та пропозиції щодо збільшення доходів.

Місцеві фінансові органи вирішують питання про відстрочення платежів, вносять пропозиції виконавчим органам про надання пільг щодо податків і платежів до бюджету за висновками податкових інспекцій. За статистичними і бухгалтерськими звітами, аналітичними і прогнозними розрахунками вони аналізують економічне й фінансове становище галузей економіки, тенденції та динаміку розвитку різних форм власності, формують відповідний банк даних із метою вишукування та мобілізації фінансових ресурсів на основі підвищення ефективності виробництва.

Місцеві фінансові органи беруть участь у розробці пропозицій щодо зміни форм власності та методів господарювання на підприємствах комунальної власності, створення ринку цінних паперів.

Вони надають методичну й практичну допомогу виробничим об'єднанням, державним корпораціям, асоціаціям, підприємствам та організаціям із питань фінансів, бухгалтерського обліку і звітності, впровадження ринкових відносин. Відповідно до затверджених у бюджеті напрямків вони також фінансують заходи щодо розвитку місцевого господарства, освіти, охорони здоров'я, науки, культури, місцевих органів влади й управління, соціально-економічних програм.

87. Становлення бюджетної системи України.

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним та місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи та фінансової політики держави взагалі.

 

Зміни в економіці, керівництві господарством держави і зміни у структурі і функціях державної влади та управління стосуються і бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг і внутрішню структуру.

 

Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

 

Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом держав Європи. Була загальновійськова казна, до якої надходили доходи від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо.

 

Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну систему. Це 1918-1922 рр. спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд спробували оволодіти бюджетним процесом, але ці спроби з різних причин не мали успіху.

 

Створення СРСР і прийняття Конституції Союзу РСР передбачало створення єдиного бюджету, до складу якого включались бюджети союзних республік. Основні положення Конституції були конкретизовані в законодавчих і підзаконних актах. Зміст бюджетного законодавства можна звести до такого:

 

єдність бюджетної системи, централізація податкового законодавства у відані союзних органів і регламентація видатків;

 

включення союзних республік до складу єдиного державного бюджету, затвердження зведеного бюджету верховними органами Союзу.

 

Бюджетна система Союзу РСР об’єднувала в державному бюджеті: союзний бюджет, бюджет соціального страхування та державні бюджети 15 союзних республік, в склад яких входили республіканські бюджети союзних республік, державні бюджети 20 автономних республік та більше 53 тис. місцевих бюджетів(країв, областей, округів, міст, районів, сільських та селищних Рад).

 

Така бюджетна система існувала з 1924р., коли державні бюджети союзних республік були вперше законодавчо закріплені Конституцією СРСР. В державному бюджеті на 1924/1925 р. частка державних бюджетів союзних республік складала 41,9%, причому, основна частина коштів в державних бюджетах - 69,2% - приходилась на місцеві бюджети. В наступні роки спостерігалась поступова централізація коштів в союзному бюджеті. Наприклад, в 1940 р. на частку союзного бюджету приходилось 75,8% ресурсів державного бюджету країни.

 

В умовах Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на території України, а також між територіями всередині республіки.

 

При формуванні державного бюджету СРСР на 1989 та 1990рр. були офіційно оприлюднені суми дефіциту бюджету. Відбувся розподіл дефіциту бюджету між союзним та республіканськими рівнями.

 

Основним регулюючим джерелом в ці роки залишався податок з обороту, нормативи відрахування якого в бюджети союзних республік були визначені диференційовано від 61,4 % до 100 %. В бюджети союзних республік відраховувалось в 1990 р. 20 % платежів із прибутку підприємств союзного підпорядкування, в розмірі 50 % був встановлений норматив відрахувань в бюджети союзних республік від прибуткового податку з населення.

 

Суттєвою особливістю формування бюджетів на 1991р. був розвиток принципово нових фінансових взаємостосунків між центром та суверенними державами, між суверенними і автономними республіками та місцевими Радами народних депутатів. Так бюджетна система стала включати окремо союзний бюджет, самостійні республіканські (суверенних і автономних республік) та місцеві бюджети.

 

В 1991р. були повністю передані в бюджет такі найважливіші податки, як податок з обороту та державні податки з населення. Замість цих податків республіками передавалась в союзний бюджет фіксована сума коштів на покриття видатків на народне господарство та на здійснення загальнонаціональних програм. Хоча затверджені бюджетні показники не були виконані із-за недотримання республіками своїх фінансових зобов’язань.

Таким чином, в 1991р. практично було ліквідовано єдину бюджетну систему країни, яка розпалась більш ніж на 55 тис. автономних бюджетів. В результаті загальнодержавний грошовий фонд був поділений за сферами ведення Союзу РСР та суверенних республік.

 

В Україні ще в 1990р. був прийнятий закон Української РСР “Про бюджетну систему Української РСР”, який визначив основи організації бюджетної системи України. Згідно цього закону фінансові ресурси України були поділені на кошти державного бюджету (республіканського бюджету), бюджетів місцевих Рад народних депутатів, позабюджетних фондів та інших фінансових ресурсів. В цьому законі були відображені питання формування та виконання державного та місцевих бюджетів, розгляд, затвердження, виконання бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

З урахуванням змін, що відбулися в політичному устрої України за 1991-1995рр., а також в бюджетній політиці та бюджетному механізмі, в 1995р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Закону “Про бюджетну систему України”, де наведено більш чітке визначення бюджетної системи, її складових частин, детальніше регламентовано бюджетний процес, здійснено розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи України.

Як незалежна держава Україна склала проект державного бюджету тільки на 1992р. Через нього перерозподілялося більше ніж 60 % національного доходу і 70 % фінансових ресурсів держави, він був зведений з дефіцитом менше, ніж 3 % доходів.

Таким чином, становлення бюджетної системи має досить тривалу історію, завдяки якій є можливість простежити за роллю держави в розподільчих процесах та місце безпосередньо бюджету в соціально-економічних процесах

88. Напрями реформування бюджетної системи України.

Реформування бюджетної системи в Україні перед­бачає не тільки зміну ролі і місця бюджету у фінансовій системі, структурні зміни в доходах і видатках, нові підходи до бюджетного дефіциту і джерел його фінансування, а й удосконалення організаційної вертикальної побудови бюджету за рівнями влади. У сучасній державі бюджетна система охоплює сукупність фінансово досить сильних і незалежних бюджетів на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу. Водночас побудова бюджетної системи й організація міжбюджетних відносин здійснюються у такий спосіб, щоб забезпечувати проведення єдиної бюджетної політики в країні. Які ж трансформаційні процеси відбулися і відбуваються в цьому напрямі в Україні?

 

Реформування бюджетного устрою почалося ще в межах СРСР у період перебудови у зв’язку з розширенням фінансових прав і повноважень союзних республік і регіонів. Ще тоді було прийнято законодавство про місцеве самоврядування і самофінансування, і саме воно послужило відправною точкою реформ. Взагалі слід зазначити, що проблемі розширення фінансових, у тому числі бюджетних, прав місцевих органів влади й управління завжди приділялася значна увага. Постійно приймалися відповідні постанови, вносилися корективи в організацію бюджетного процесу, спрямовані на активізацію бюджетної роботи на місцях. Але, оскільки всі перетворення завжди проводилися з урахуванням збереження керівної ролі центру, вони мали скоріше декларативний, ніж реальний характер. Завжди спочатку затверджувався бюджет вищого рівня із виділенням у ньому бюджетів нижчого рівня у загальній їх сумі, і тільки потім у розгорнутому вигляді відповідні бюджети на місцях. Такий порядок передбачав обов’язкове узгодження показників бюджетів у відповідних вищих інстанціях. Місцева ініціатива ніби існувала, але вона була під контролем.