Бюджетний кодекс України, його характеристика.

Використання бюджету визначається фінансовою політикою частиною якої є бюджетна політика - комплекс юридичних і економічних, організаційних заходів щодо складання бюджетів регулювання бюджетного процесу, організації бюджетного контролю.

Правова сторона цих процесів регламентується Бюджетним кодексом України, який був прийнятий у червні 2001 року У Бюджетному кодексі визначаються основні моменти функціонування бюджетної системи, її структура, правові норми встановлюються основні вимоги до бюджетного процесу і правила міжбюджетних відносин.

Відповідно до Бюджетного кодексу України та з метою своєчасного складання проекту Державного бюджету і регулювання міжбюджетних відносин, Верховна Рада України визначає основні напрями бюджетної політики на плановий рік, які приймаються у вигляді спеціальної постанови. Цій постанові передує ретельний аналіз фінансового стану країни, розробка основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку.

Проект основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період зазначає показники обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін, прогнозного офіційного курсу національної грошової одиниці. Цей документ містить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо граничного розміру дефіциту або профіциту Державного бюджету відносно річного обсягу валового внутрішнього продукту, граничного обсягу державного боргу та його структури, питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету, взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами, змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави.

90. Бюджетний федералізм і його засади. Моделі бюджетного федералізму.

Бюджетний федералізм — це не тільки форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин. Це й певна філософія організації політичних стосунків між різними рівнями влади. Бюджетний федералізм як концепцію покладено в основу міжурядових фінансових відносин у країнах із федеративним державним устроєм.

Кожна федеративна країна має індивідуальну, властиву тільки їй модель бюджетного федералізму, що сформувалася в певних історичних та політичних умовах.

Може бути виділено дві основні групи моделей бюджетного федералізму — децентралізовані та кооперативні. Децентралізовані моделі бюджетного федералізму характеризуються значною фіскальною автономією регіональних та місцевих влад, слабкістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Для цих моделей характерною ознакою є те, що центральна влада фактично не займається проблемами фінансового вирівнювання, мало уваги звертає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих територій. Таким чином, місцева влада при такій моделі має покладатися передусім на власні сили. Подібна модель бюджетного федералізму характерна насамперед для США.

Кооперативні моделі бюджетного федералізму, навпаки, характеризуються тісною співпрацею різних рівнів влади, активною політикою центральної влади з подолання фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання. При таких моделях бюджетного федералізму центральна влада ак­тивно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських послуг у межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для ФРН, Австрії.

Проблеми бюджетного федералізму активно дискутуються в Європі, що не в ос­танню чергу пов'язано зі спробами застосувати його принципи для країн з унітар­ним державним устроєм.

Бюджетний федералізм ґрунтується на принципах:

● автономії – закріплення власних джерел доходів на кожному рівні влади з

можливістю визначення напрямів їх використання;

● недопущення вилучень до бюджетів вищого рівня додаткових доходів та не-

використаних чи додатково отриманих джерел доходу;

● відшкодування видатків, що виникли внаслідок рішень, які було прийнято

органами влади та управління вищого рівня;

● чітке розмежування видаткових повноважень між державними та місцевими

органами влади та управління та бюджетної відповідальності (зокрема відпо-

відальності за фінансове забезпечення завдань та функцій бюджетними кош-

тами, акумульованими відповідним бюджетом);

● консенсус між різними рівнями влади та управління з питань бюджетно-по-

даткової політики.

Не існує ідеальної моделі бюджетного федералізму, що була б прийн-

ятною для будь-якої країни. Адже на розвиток бюджетної системи держави

впливають економічні, природні, історичні, геополітичні, управлінсько-орга-

нізаційні, науково-технологічні, соціально-демографічні особливості. Іде-

алом моделі бюджетного федералізму є тотожність обсягу дохідних повнова-

жень бюджету до відповідальності за видатками, закріпленими за певним ви-

дом державної влади. Бюджетний федералізм потребує такого рівня повнова-

жень на місцях, за якого децентралізовано прийняті заходи та програми роз-витку забезпечуватимуться власними, самостійно здобутими ресурсами (зок-

рема фандрайзинг – методику пошуку джерел фінансування).

Насправді між бюджетними видатковими повноваженнями та доход-

ними можливостями місцевих бюджетів існує нерівність, яку потрібно усува-

ти за рахунок державного бюджету. У цьому випадку децентралізація управ-

ління (якою передбачено передачу на місця відповідних прав у сфері управ-

ління) підкріплена відповідною передачею фіскальних ресурсів з державного

бюджету. Тобто, коли заходів для реалізації бюджетної автономії території

недостатньо, використовують різні форми міжбюджетних відносин, які пок-

ликані реалізувати загальнодержавні інтереси, насамперед гарантовані Кон-

ституцією. Однак такий вигляд міжбюджетних відносин – винятково як пов-

новажень фіскальної сфери між різними рівнями влади – не є втіленням бю-

джетного федералізму, не відповідає його ідеалу.

У теорії та практиці формування міжбюджетних відносин досліджено

три моделі бюджетного федералізму: централізована, децентралізована та

змішана. Очевидно, що на практиці чисті моделі фактично не використову-

ють, бо ні централізована, ні децентралізована форма не ідеальні. Усуває не-

доліки і є найефективнішою та оптимальною в управлінні бюджетними кош-

тами на місцях змішана форма бюджетного федералізму. Для комбінованої

форми бюджетного федералізму характерні такі ознаки:

● використання механізму горизонтального та вертикального фінансового ви-

рівнювання;

● створення державою соціально-економічних передумов для розвитку регі-

онів, що зумовлює потребу державного контролю, а останній дещо обмежує

самостійність території;

● вагоме значення міжбюджетних трансфертів для бюджетного регулювання

та фінансового вирівнювання територій.

Тобто, теорія бюджетного федералізму обґрунтовує раціональну побу-

дову системи доходів місцевого самоврядування. Зазначимо, що нині місцеві

органи влади володіють обмеженими ресурсами, оскільки доходи від місце-

вих податків і зборів сукупно становлять менш ніж 4 % всіх доходів, а подат-

ки на землю – менш ніж 9 % місцевих доходів. Тому видатки місцевої влади

залежні від трансфертів та доходів, асигнованих з першого кошика. Для міс-

цевих органів влади норми видатків є найважливішими фінансовими рішен-

нями, які впливають на величину їхніх бюджетних ресурсів. Трансферти до

місцевих бюджетів призначені для їх вирівнювання та збалансованості з ме-

тою задоволення мінімальних витратних потреб.

Отож, у процесі функціонування бюджетної системи виникає взаємо-

дія між її рівнями по вертикалі (закріплення конкретних доходів за відповід-

ними рівнями) та по горизонталі (вирівнювання доходів і видатків однотип-

них місцевих бюджетів). Вертикальне та горизонтальне фінансове вирівню-

вання використовується усіма формами бюджетного федералізму. Механізм

вертикального фінансового вирівнювання – метод збалансування дохідних і

видаткових повноважень місцевих бюджетів та нівелювання дисбалансів з

використанням міжбюджетних трансфертів. Вертикальне вирівнювання свід-

чить про брак надходжень за рахунок власних джерел для покриття видатків

із надання населенню суспільних (публічних послуг). Горизонтальне фінан-

сове вирівнювання характеризує ефективність дотаційного фінансування міс-

цевих бюджетів. Воно полягає у пропорційному розподілі податкового тягаря

для усунення чи зниження нерівності податкоспроможності територій, а та-

кож враховує диференціацію населення за середньодушовими доходами до

бюджету та зниження територіальних розбіжностей у грошових доходах та

видатках населення.

Бюджетний федералізм передбачає підхід до територіального фінан-

сового вирівнювання фінансової спроможності місцевого самоврядування не

так за рахунок трансфертів, як за рахунок підтримки економічної територі-

альної конкуренції, підвищенні ролі місцевих податків і зборів у місцевому

бюджеті. Місцеві органи влади повинні мати змогу провадити ефективну ло-

кальну бюджетну політику. Соціальні зобов'язання держава повинна викону-

вати на місцях, а це потребує наявності відповідних ресурсів. Тому ситуація,

коли питома вага власних доходів місцевих бюджетів є вкрай низькою, пот-

ребує негайної зміни у напрямі підвищення фінансової спроможності місце-

вого самоврядування, шляхом підвищення ролі місцевих податків і зборів.

Стимулювання місцевого самоврядування до самодостатності заходи:

● право встановлення місцевих податків, які не залежать від чинника мобіль-

ності (і не сприятимуть міграції до території з меншим податковим наванта-

женням);

● встановлення фіксованого нормативу обсягу міжбюджетних трансфертів для

території, яка потребує бюджетної підтримки, мінімум на три роки, незалеж-

но від зростання чи зниження бюджетних потреб у цей період;

● фінансова підтримка територій повинна орієнтуватися на вирівнювання те-

риторіальних дисбалансів соціального розвитку.