Підготовки до вступного іспиту на магістерський рівень навчання за спеціальністю «фінанси»

ПРОГРАМА

ПІДГОТОВКИ ДО ВСТУПНОГО ІСПИТУ НА МАГІСТЕРСЬКИЙ РІВЕНЬ НАВЧАННЯ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСИ»

Модуль 1. ФІНАНСИ

Об'єктивні передумови виникнення і розвитку фінансів. Фінанси як історична категорія.

Фінанси від лат. Finish- завершення виникли в 14-15 ст. історичний характер фінансових відносин полягає в тому, що виникнення фінансів пов’язане з 2-ома суспільно-економічними передумовами: 1. Виникнення держави і розвиток державності 2. Розвиток ТГВ. Виникнення держави призводить до об’єктивної необхідності розподілу і перерозподілу створеного суспільного продукту ВВП=С+V+M Фінансові відносини виникли з розвитком ТГВ, коли натуральні податки почали справлятися в грошовій формі. Початком фінансових відносин є створення додаткового продукту у сфері виробництва та його послідовний розподіл. Через первинний розподіл суспільного продукту забезпечується відтворення викоританих в процесі виробництва, засобів виробництва (основних фондів та обігових коштів) та робочої сили. Державні фінанси виникають в процесі вторинного розподілу і перерозподілу суспільного продукту. Фінанси як історична категорія розвивається як кількісно так і якісно. На початковому етапі розвитку державні фінанси включали лише один бюджет, а потім стали формувати соціальні фонди. Якісний розвиток фінансів це виникнення нових форм фінансових відносин. З’являються нові податки, платежі. Передумовою виникнення фінансів є наявність товарного виробництва, товарно-грошових відносин, суспільного розподілу праці, дії економічних категорій та законів, а також наявність держави.

Фінанси як економічна категорія, їх внутрішні ознаки. Поняття

Фінансів, їх суспільне призначення, функції та роль.

Фінанси є однією з найважливіших економічних категорій, яка відображає економічні відносини в процесі створення та використання грошових фондів.

Умовою функціонування фінансів є наявність грошей, а причиною появи фінансів служить потреба суб'єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їх діяльність.

Фінанси суттєво відрізняються від інших економічних категорій своїм призначенням, характером виникнення, становлення і розвитку.Фінанси - невід'ємна частина грошових відносин, тому їх роль та значення залежать від того, яке місце грошові відносини займають в економічних відносинах. Проте не будь-які грошові відносини виражають фінансові. Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями, які виконуються.

Якщо гроші - це особливий товар, в якому виражається вартість усіх інших товарів, то фінанси — це певні економічні відносини, що здійснюються за допомогою грошей. Фінанси виступають як економічний інструмент розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу, як знаряддя контролю за утворенням та використанням фондів грошових коштів. Головне їх призначення в тому, щоб шляхом утворення грошових фондів забезпечити не тільки потреби держави та підприємств у грошових коштах, але й контроль за використанням фінансових ресурсів.

Фінанси - історична категорія. Вони з'явилися одночасно з виникненням держави та її інститутів, а також у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин.

З теоретичної точки зору фінанси визначаються як особливі економічні відносини, за допомогою яких у грошовій формі шляхом формування та використання централізованих та децентралізованих фондів у суспільстві здійснюються процеси розподілу та перерозподілу ВВП і національного доходу з метою досягнення соціально-економічного ефекту.

У практичному плані фінанси виступають сукупністю форм і методів формування централізованих і децентралізованих грошових фондів, їх розподілу і використання з метою досягнення завдань соціально-економічного розвитку. Таким чином сучасна наука про фінанси, незалежно від аспектів визначення цієї категорії підкреслює важливе суспільне призначення фінансів, їх роль у реалізації економічних і соціальних програм.

Фінансові відносини охоплюють усі фази процесу відтворення, тобто виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Основні ознаки фінансів полягають у такому:

1.Грошова форма вираження - пов'язана з рухом грошових потоків від одного суб'єкта до іншого.

2. Розподільний характер. У сфері розподілу та перерозподілу доходів і накопичень сукупність грошових відносин належить до фінансів.

3.Формування доходів та здійснення видатків. Доходи та видатки є вихідними фінансовими категоріями. Доходи одного з суб'єктів завжди є видатками іншого.

Головним об'єктом фінансових відносин виступають ВВП та національний доход. Іноді об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство.

У фінансових відносинах беруть участь такі суб'єкти: держава, регіон, суб'єкт господарювання та громадянин. У зв'яжу з цим розрізняють:загальнодержавні фінанси;місцеві фінанси;фінанси суб'єктів господарювання; фінанси громадян (населення).

Функції фінансів як виявлення сутнісних ознак і суспільного

Призначення фінансів.

Функції фінансів відображають форми проявлення фінансів і призначення в суспільстві, їх роль у народному господарстві. Сутність фінансів проявляється у функціях, які вони виконують.

Загальноприйнято вважати, що фінанси виконують дві основні функції: розподільчу та контрольну. При цьому розподільна функція підрозділяється на дві підфункції: перша пов'язана зі створенням грошових доходів та грошових фондів (регулююча); друга пов'язана з використанням грошових доходів та грошових фондів (стимулююча).

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу та перерозподілу ВВП. За допомогою розподільної функції здійснюються відшкодування вартості засобів виробництва, що витрачалися, та створення первинних доходів.

Перерозподільна функція фінансів проявляється при перерозподілі грошових коштів у міжтериторіальному, міжгалузевому, внутрішньогалузевому і внутрішньогосподарському аспектах. Перерозподільна функція фінансів діє у взаємозв'язку і взаємообумовленості з контрольною функцією, яка є внутрішнього властивістю фінансів та служить засобом контролю за процесом перерозподілу вартості ВВП шляхом утворення і використання грошових фондів цільового призначення.

Контрольна функція пронизує всю фінансову діяльність держави, її установ, підприємств, організацій, населення.

Завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів фінансових відносин, економне та ефективне використання коштів.

У залежності від суб'єктів, які здійснюють фінансовий контроль, розрізняють: Державний контроль - це контроль з боку держави за фінансовою діяльністю юридичних та фізичних осіб. Його здійснюють органи державної влади та управління.

Відомчий контроль здійснюється галузевими міністерствами, відомствами відносно до підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Його об'єктом виступає фінансова діяльність підприємств,

Внутрішній контроль здійснюється фінансовими службами підприємств та установ, в функції яких входять перевірки господарсько-фінансової діяльності підприємств.

Незалежний фінансовий контроль здійснюється незалежними аудиторськими фірмами.

Суспільний контроль - це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави.

Існують другорядні функції, які теж показують, яким чином реалізується суспільне призначення фінансів.

Функція ефективності припускає встановлення державою таких податків та пільг, які регулюють Ірошовий обіг і систему кредитування, сприяє пожвавленню ділової активності, раціональному використанню ресурсів.

Функція стабільності - спрямованість фінансової і кредитної політики

на уникнення надмірних спадів та "перегрівів" в економіці.

Функція формування та використання грошових фондів пов'язана із матеріальним змістом фінансових відносин, які мають грошове вираження, з процесами мобілізації коштів до грошових фондів різних рівнів та використання цих коштів на задоволення суспільних потреб.

Тощо).

Важливо знати взаємозв'язок фінансів з такими економічними категоріями як ціна,зарплата,кредит, а також в якій послідовності ці категорії вступають у розподільчий процес.

Ціна.Саме вона вступає у розподільчий процес першою і визначає первинні пропорції в ньому.Коливання ціни вартості створюють поле діяльності для фінансів.

У ціні містяться всі структурні частини вартості, які далі розповсюджуються й стримують свої економічні форми у вигляді фінансових ресурсів і фондів.В умовахжорсткої централізації доля заробітної платні менша; доля ж доплат до заробітної платні – більша.В умовах демократії заробітна плата- основна, а додаткові виплати значно менші.

Ціна підготовлює умови для функціонування фінансів.Або кошти накопичуються у підприємства, але тоді зростають суми податків, або суспільний продукт розростається, що приводить до вивільнення ресурсів, які переміщуються в галузі з найбільш високою нормою прибутку.

Фінанси конкретизують ті пропорції, якізакладені ціною.Фінансовий розподіл відрізняється від цінового тим, що обєктом цінового розподілу виступає лише частина вартості валового суспільного продукту.

Фінанси розподіляють всю вартість валового суспільногопродукту.По відношенню до цінового розподілу, фінасовий розподіл є вторинним.Ціновий розподіл на поверхні не помітний, він прихований у загальній масі виручки.Фінансовий розподіл чітко проглядається.

Ціновий розподіл займається лише розподілом, а фінансовий- розподілом і перерозподілом.

Заробітна плата.Слід за ціною, всередині фінансового розподілу, починає функціонувати заробітна плата.Фінанси створюють умови для формування фонду зарплати та інших фондів оплати праці.Ці категорії створюють передумови для відтворювання робочої сили, у взаємодії стимулюють відтворювальний процес.

Відмінності зарплати і фінансів:Межі фінансового розподілу значно ширші, зарплата стосується лише компенсації витрат.Фінанси беруть участь в односторонньому русі вартості, а зарплата у зустрічному.За допомогою фінасів формується значна кількість фондів, а за допомогою зарплати- фонд зарплати і преміальний фонд.Вони складають фонд оплати праці.Зарплата основа для сплачування податків.Джерелом зарплати є фінансові ресурси, а фонд зарплати при його економії сам стає джерелом фінансових ресурсів.

Кредит:Фонди банків формуються на стадії перерозподілу, тобто кредит стає завершує розподільчий процес.Кредитні ресурси формуються внаслідок того, що з'являється невідповідність у наявності власних коштів та їх потребою.Кредит доповнює фінансові ресурси і дозволяє відбуватися процесу розширеного відтворювання.

Особливості:

1.Кошти банку видають на певний термін, на певних умовах та за умов повернення.

2.Кошти при фінансуванні видаються на певні цілі,безкоштовно,без повернення.

За допомогою кредиту відбувається перерозподіл фінансових ресурсів між підриємствами, організаціями і громадянами.

Постійно відбувається переливання кредитних ресурсів у фінансові ресурси і навпаки.Всі фонди підриємства концентрцються на рахунках в банках і джерелом позикових фондів банків для видачи кредитів.

Між кредитом та фінансами багато спільних рис, але основою є широке використання обох у кругообігу і відтворювальному прцесі.

Державних фінансів.

Головного сферою фінансової системи є державні фінанси, які забезпечують фінансування усіх загально державних потреб суспільства та призначені забезпечувати його динамічний та ефективний розвиток.

Державні фінанси - це грошові відносини з приводу розподілу та перерозподілу вартості суспільного продукту і частини національного багатства, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів держави та її підприємств і використанням державних коштів на витрати, пов'язані з розширенням виробництва задоволенням соціально-культурних потреб суспільства, потреб оборони та управління.

За своєю структурою - це дуже складна та багатопланова сфера фінансової системи. Державні фінанси охоплюють загальнодержавні фінанси, серед яких провідне місце належить державному бюджет та місцеві фінанси, які пов'язані з формуванням, розподілом і використанням місцевих бюджетів. До складу державних фінансів входять також централізовані, регіональні та децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності, державний кредит, резервні та страхові фонди

Державні фінанси включають різноманітні розподільчі відносини, як зовнішні, які виникають між різними сферами і ланками фінансової системи, так І внутрішні, які складаються між окремими ланками державних фінансів.

Загальними рисами державних фінансів є централізація грошових фондів, акумуляція їхніх доходів з метою впливу держави на фінансові відносини у суспільстві, регламентація цих відносин у законодавчому порядку. Разом з тим, кожну складову державних фінансів відрізняє неоднаковий масштаб централізації фондів, загальне чи спеціалізоване призначення їхніх коштів.

Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, проте вони тісно пов'язані між собою.Їх основу становлять фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності. Метою діяльності державних підприємств, на відміну від підприємств недержавних форм власності, є не стільки одержання прибутку скільки вирішення певних суспільних проблем загальнодержавного або місцевого значення.

у процесі створення та організації діяльності державних підприємств та установ держава може виступати у ролі засновника, співзасновника та власника пакету акцій. Майно державних підприємств формується за рахунок грошових та матеріальних внесків засновника, зоходів, одержаних від господарської діяльності, коштів, мобілізованих на фінансовому ринку, бюджетних асигнувань, банківських кредитів, благодійних внесків.

З розвитком ринкової економіки частка державного сектора може мати тенденцію до зменшення, однак ще тривалий час цьому сектору належатиме визначальна роль у процесах розподілу та перерозподілу, що здійснюється за допомогою фінансів.

Структура державних фінансів

Бюджет держави: Державшій бюджет, Місцеві бюджети. Цільові фонди: Загальнодержавні фонди,Регіональні фонди. Державний кредит: Державні позики,Позики на рівні регіону

Фінанси підприємств: Фінанси державних підприємств, Фінанси муніципальних підприємств.

Відносин.

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль: з одного боку, стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а з іншого - надавати ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують. МВФ був заснований у 1944 р. на конференції світових лідерів у Бреттон-Вуді. Головне завдання Фонду полягало в тому, щоб нормалізувати національну монетарну політику 30-х років у післявоєнний період.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визначається "вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота України на кінець 1992р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта - у національній грошовій одиниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40-50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків.

Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, "купують" (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну "викупили" свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма - програма системної трансформації економіки (Systemic Transformation Fasility - STF), реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати Наступний крок - це досить стандартна програма, яка має назву "стенд-бай" (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізаці

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility - EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою "стенд-бай". Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3-5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит - від 5,75% до 6,29%.

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

Якщо Світовий банк надає позики тільки країнам, що розвиваються, то до послуг і ресурсів МВФ можуть звертатися всі держави. МВФ також надає технічну допомогу на рівні макроекономічного менеджменту та розширює фінансову допомогу країнам, котрі взяли на себе зобов'язання змінити економічну політику.

Головний напрям діяльності МВФ полягає у розробці економічної політики. Фонд слідкує за монетарною та фінансовою політикою своїх членів у тих аспектах, які можуть вплинути на їхню змогу фінансувати свій імпорт і експорт, тобто на «платіжний баланс». Фонд розробляє рекомендації під час регулярних консультацій із урядовими чиновниками щодо того, яких заходів слід вживати у політиці, щоб запобігти їм у майбутньому. Він надає позики країнам-членам, котрі мають короткочасні проблеми, пов'язані зі зовнішніми платіжними проблемами. Фонд прагне досягти повної конвертованості валют країн-членів у межах гнучкого курсу валют, який набув чинності у 1973 р.

Голоси у Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР квоти. Тому США фактично володіють правом вето при вирішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим ставлять у залежність всі інші країни -- члени Фонду. Так, частка США у загальній кількості голосів становить 17,7%, а прийняття ключових рішень потребує кваліфікованої більшості -- 85% голосів. Сполучені Штати Америки разом з країнами ЄС мають близько 44% голосів у МВФ, а 56% належить іншим країнам, які становлять 86% від загальної кількості членів Міжнародного валютного фонду.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам-членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25% квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів країни-члени МВФ повинні продемонструвати серйозні зусилля, спрямовані на подолання труднощів, пов'язаних із станом платіжного балансу.

Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми через домовленість про розширене фінансування країн -- членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, які викликані макроекономічними і структурними проблемами.

Переважну більшість інших кредитів Фонд надає лише після докладного вивчення експертами цієї організації стану справ у країні-одержувачі кредитів. Чим більшу суму кредитів прагне одержати країна, тим прискіпливіше працюють експерти Фонду, причому часто безпосередньо в країні працюють спеціальні делегації (місії) МВФ, які в своїх підсумкових документах-доповідях подають висновки щодо доцільності надання кредитів. Ці місії для успішного вирішення питання надання Фондом кредитів одночасно рекомендують уряду країни розроблені заходи.

Проте навіть узгоджені кредити надаються не автоматично, а поступово, певними частками (траншами). І якщо країна не виконує взятих на себе зобов'язань, Фонд може відмовити в наданні їй чергового кредитного траншу.

Фінансовими організаціями.

На сучасному етапі важко уявити будь-яку країну світу, як розвинену, так і ту, що розвивається, яка не бере участі в міжнародних економічних відносинах, знаходиться осторонь процесів міжнародного економічного співробітництва та не задіяна у міжнародному поділі праці. Така ситуація є наслідком існування цілого ряду об'єктивних чинників, до яких, насамперед, слід віднести систему тісних зв'язків між національними економіками країн та економічну взаємозалежність більшості країн світу.

Членство України у Міжнародному валютному фонді (МВФ), Міжнародному банку реконструкції та розвитку (МБРР), Багатосторонньому агентстві по гарантіях інвестицій (БАГІ), Міжнародній фінансовій корпорації (МФК), Міжнародній асоціації розвитку (МАР), Чорноморському банку торгівлі і розвитку (ЧБТР) і Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) сприяє доступу до порівняно дешевих кредитних ресурсів, які надаються на пільгових умовах. Підписання у 2005 році рамкових угод між Україною та Європейським інвестиційним банком і між Україною та Північним інвестиційним банком сприятиме створенню нових можливостей фінансування пріоритетних проектів розвитку економіки в державному та приватному секторах.

Співробітництво із зазначеними організаціями сприяло урахуванню світового досвіду у процесі формування в Україні ринкової економіки, необхідної законодавчої бази та оновлення системи державного управління, забезпечення макроекономічної та фінансової стабільності, розвитку приватного сектору, удосконалення системи соціального захисту, створення сприятливого середовища для економічного зростання в умовах обмежених власних ресурсів, можливостей щодо комерційних запозичень на зовнішньому ринку.

 

Потребують розв'язання проблеми, пов'язані з пасивною позицією Української Сторони під час ініціювання проектів, тривалістю та складністю процедури їх підготовки і реалізації, зниженням ефективності використання позик, що надаються МФО, відсутністю досвідчених фахівців з питань управління проектами, зокрема з проведення тендерів та здійснення закупівель відповідно до установлених МФО процедур. Зазначені проблеми істотно впливають на структуру проектного портфеля Світового банку, який на даний час включає значну кількість інституціональних неприбуткових проектів.

Підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, що надаються МФО, потребує удосконалення законодавства, яке регулює питання щодо процедури підготовки та реалізації проектів, здійснення місцевих запозичень та надання державних гарантій, впровадження касового обслуговування проектів через Державне казначейство та удосконалення системи управління проектами, підвищення якості та поліпшення структури проектних портфелів МФО.

Співробітництво з МВФ з огляду на стабілізацію макроекономічної ситуації базуватиметься в подальшому на остаточному переході до безкредитних відносин, проведенні консультацій при формуванні макроекономічної політики держави. Важливу роль у співробітництві відіграватиме залучення технічної допомоги для забезпечення дотримання рекомендацій, розроблених у рамках програми оцінки стану фінансового сектору, податково-бюджетної прозорості, таргетування інфляції, управління валютними ризиками, банківського нагляду, бухгалтерського обліку та фінансової звітності, запобігання фінансовим правопорушенням тощо.

Співробітництво з МБРР здійснюватиметься у напрямі розроблення ефективних програм і проектів, реалізація яких сприятиме економічному зростанню України.

Фінансова підтримка державного бюджету шляхом застосування механізму позики на політику розвитку поєднуватиметься із залученням консультаційної допомоги для розв'язання першочергових завдань структурних реформ, підвищення конкурентоспроможності національної економіки та її найважливіших секторів, підтримки вступу до СОТ та створення умов для європейської інтеграції України.

Разом з тим у процесі співробітництва з МБРР слід акцентувати увагу на реалізації інвестиційних проектів, які сприятимуть розвитку інфраструктури, комунального господарства, енергетики, підвищенню конкурентоспроможності приватного сектору економіки та вдосконаленню інформаційно-комунікаційних технологій. Триватиме інституціональне реформування органів виконавчої влади. Передбачається збільшення кількості проектів, пов'язаних з розвитком регіонів, розв'язанням соціальних та екологічних проблем територіальних громад.

Значна увага приділятиметься координації роботи із залучення до підготовки та реалізації проектів технічної допомоги інших міжнародних організацій та країн-донорів.

З метою поглиблення знань та вивчення світового досвіду з питань організації стратегічного планування, зокрема щодо проектного аналізу та управління проектами, передбачається використання можливостей Інституту економічного розвитку Світового банку.

Пріоритетним напрямом співробітництва з іншими інституціями групи Світового банку стане подальше збільшення кількості інвестиційних та кредитних проектів, спрямованих на підтримку приватного сектору (без надання державних гарантій). Залучатимуться інвестиції МФК для забезпечення розвитку інфраструктури, зокрема муніципальної та портової, будівництва, агропромислового комплексу, сфери роздрібної торгівлі та надання послуг, виробництва транспортного обладнання і сфери телекомунікацій

Планується активізувати співробітництво з БАТІ шляхом надання іноземним інвесторам, які працюють в Україні, гарантій від некомерційних ризиків та створення організаційно-технічних умов, сприятливих для інвестування.

Для забезпечення захисту національних інтересів використовуватимуться у разі потреби можливості Міжнародного центру по врегулюванню інвестиційних спорів, членом якого є Україна.

Подальше співробітництво з ЄБРР передбачає збільшення обсягів фінансових ресурсів, що надаються організацією як державному, так і приватному сектору економіки. Для реалізації проектів з високим ступенем ризику залучатимуться одночасно ресурси ЄБРР, інших МФО та іноземних інвесторів. Широко використовуватиметься досвід Банку, здобутий у процесі реалізації масштабних інвестиційних проектів, впровадженні сучасних методів фінансового менеджменту і корпоративного управління. Підтримуватиметься відкриття прямих кредитних ліній для українських комерційних банків без надання державних гарантій. Пріоритетним напрямом залишатиметься виконання програми кредитування малих та середніх підприємств.

Передбачається подальше фінансування: міжнародних транспортних коридорів (автомобільних, залізничних) та транспортної інфраструктури; міської інфраструктури та комунальних підприємств; енергетичної галузі (підвищення потужності енергетичних об'єктів та впровадження енергозберігаючих технологій, модернізація блоків атомних електростанцій).

Крім того, у подальшому можливе залучення ресурсів ЄБРР для підтримки сільського господарства та експортоорієнтованого виробництва.

Співробітництво з Європейським інвестиційним банком здійснюватиметься з метою залучення до економіки України довгострокових фінансових ресурсів для реалізації проектів у сфері міської та транспортної інфраструктури, енергетики, охорони навколишнього природного середовища, телеко-мунікацій, малого та середнього бізнесу тощо.

У рамках співробітництва з іншими МФО розвиватиметься співробітництво з Північним інвестиційним банком, зокрема шляхом довгострокового проектного інвестиційного кредитування під державні гарантії. Водночас передбачається залучення ресурсів зазначеного Банку для розвитку приватного сектору економіки без надання державних гарантій.

Фінансові ресурси, консультативна і технічна допомога МФО повинні доповнювати внутрішні ресурси держави, що спрямовуватимуться на розв'язання пріоритетних завдань соціально-економічного розвитку за такими напрямами:

1) підтримка економічного зростання та стратегічних реформ:

диверсифікація і підвищення конкурентоспроможності економіки, забезпечення розвитку її приватного сектору та закладення основ для поглиблення інтеграції з міжнародним ринком;

забезпечення макроекономічної і фіскальної стабільності, економічного зростання;

підвищення якості надання державних послуг шляхом скорочення квазіфіскальних розрахунків, лібералізація державного регулювання та заохочення приватного сектору до інвестування національної економіки;

удосконалення системи фінансового посередництва з метою підтримки інвестування національної економіки;

забезпечення дотримання фінансової дисципліни, збільшення реальних доходів населення, зменшення фіскального навантаження і регулівного впливу державних органів на приватний сектор економіки;

покращення державного управління, у тому числі об'єктами державної власності, удосконалення системи державної служби;

удосконалення системи управління державними фінансовими активами, подолання корупції у державному секторі;

підвищення якості та доступності соціальних послуг, які надаються за бюджетні кошти;

сприяння розвитку села шляхом закладення правових та інституціональних основ для забезпечення захисту прав власності на землю, іпотеки, оренди та торгівлі землею;

2) удосконалення системи соціального захисту та підвищення якості життя населення:реформування системи освіти з метою забезпечення рівного доступу до загальної середньої освіти, підвищення її якості та ефективності;

удосконалення системи адресності соціальної допомоги та підвищення ефективності управління програмами соціальної допомоги;

поліпшення умов життя громадян, зокрема тих, що проживають переважно у сільській місцевості, шляхом підвищення якості надання соціальних послуг та спрощення доступу до них, розширення повноважень територіальних громад щодо розв'язання соціальних проблем на місцевому рівні;

розвиток пенсійної системи, покращення управління пенсійним страхуванням, консолідація функцій із збору та адміністрування внесків соціального страхування;

створення системи медичного страхування, підвищення якості надання медичних послуг та покращення умов роботи медичних закладів шляхом застосування сучасних медичних технологій та обладнання; підвищення конкурентоспроможності сільського господарства та забезпечення безпеки продуктів харчування;

3) розвиток муніципальної інфраструктури, транспортно-дорожнього комплексу, зв'язку та інформатизації:

розвиток комунального господарства - реконструкція та модернізація систем водопостачання та водовідведення, у тому числі зниження енергоспоживання, підвищення якості очищення питної і стічної води, удосконалення системи утилізації твердих побутових відходів, а також підвищення якості інших послуг, що надаються підприємствами житлово-комунального господарства;

удосконалення транспортної інфраструктури міст;

модернізація системи аеронавігаційного обладнання, підвищення рівня безпеки польотів;

оновлення парку повітряних суден, створення сучасної інфраструктури аеропортів;

створення комплексної системи з комерціалізації українських космічних технологій;

розвиток інфраструктури морських торговельних портів;

збільшення транспортних потужностей українських судноплавних компаній, будівництво морських суховантажних суден;

розвиток міжнародних транспортних коридорів та приведення їх стану у відповідність з європейськими вимогами;

реконструкція міжнародних пунктів пропуску через державний кордон, облаштування сучасними засобами контролю пунктів пропуску на митному кордоні;

модернізація рухомого складу залізничного транспорту - оновлення парку електропоїздів, вантажних електровозів змінного струму, дизель-поїздів, тепловозів, вантажних та пасажирських вагонів;

4) інституціональний розвиток органів державної влади і судочинства:

подальше удоско