ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ



У державних службовців [89] відзначається, що державні службовці - специфічна соціально-професійна група, яка займає своє особливе місце в системі суспільного поділу праці, а окремі специфічні групи посад у державному апараті - це певні спеціалізації в межах загальної соціально-професійної групи державних службовців. У цьому ж документі пропонується розглядати цілісну соціально-професійну групу державних службовців як специфічну "вторинну" професію (так звану "метапрофесію"), яка складається із представників багатьох "первинних" професій (економістів, юристів тощо) на основі формування у них певних рис, притаманних діяльності державного службовця.

Відбувається розвиток служб інформації (інформаційно-аналітичних відділів, відділів зв’язків з громадськістю, служб документаційного забезпечення і бібліотек) у органах державної влади, а також прискорюється розвиток інформаційних технологій у сучасному державному управлінні (порталів та сайтів органів державної влади, систем електронного документообігу).

Інформаційне забезпечення органів державної влади та управління є складною системою, яка характеризується наявністю широкого спектру напрямів інформаційно-комунікативної діяльності, при чому комунікація є рівноправною складовою інформаційного забезпечення, оскільки всі учасники інформаційного обміну в системі надання управлінських послуг є суб’єктами комунікативного процесу.

Інформаційно-комунікативні функції державного управління в умовах інформатизації суспільства та процесів глобалізації викликають сталий інтерес до проблем побудови діалогу між владою та суспільством, а отже, до професіоналізму осіб, безпосередньо причетних до здійснення такої діяльності, та осіб, які забезпечують інформаційну підтримку інформаційно-комунікативної діяльності на всіх її етапах. Одним із заходів, спрямованих на інформаційно-комунікативне забезпечення споживачів управлінських послуг є підготовка нової генерації державних службовців, які були б спроможні контролювати й спрямовувати ключовий ресурс державної влади - інформаційний ресурс - на досягнення цілей державної політики і забезпечення якісних послуг. У контексті здійснення системою державного управління інформаційно-комунікативних функцій, спрямованих на реалізацію соціального управління, у різних аспектах - від змісту професійної освіти до професійної адаптації на робочих місцях - актуалізуються проблеми професійних ресурсів інформаційної діяльності (фахівців з документно-інформаційних комунікацій, інформаційних аналітиків) у органах державної влади..

Проблема професіоналізації фахівців інформаційного профілю в органах державної влади знаходиться у тісному взаємозв’язку із проблемою професіоналізації державної служби. Взаємозв’язок процесів професіоналізації представників цих видів діяльності зумовлений тим, що інформаційні працівники здійснюють свою професійну діяльність через надання інформації, яка використовується для прийняття управлінських рішень, отже безпосередньо пов’язані і впливають на прийняття рішень у сфері державного управління. Проблема виникає через невизначеність взаємовпливу і співвідношення професії інформаційного фахівця і специфіки державної служби як виду професійної діяльності. Фахівець з інформаційної діяльності у сфері державного управління, який інформаційно забезпечує прийняття управлінських рішень, фактично, має бути також професіоналом і у сфері державного управління.

У системі державного управління, як і в інших предметних сферах діяльності, можна виділити такі основні категорії професіоналів, які здійснюють професійне інформаційне забезпечення органів державної влади:

- ті, хто навчається певній професії у навчальних закладах різного рівня;

- молоді спеціалісти - ті, хто починає працювати на робочих місцях; після спеціальної освіти;

- досвідчені професіонали;

- професіонали передпенсійного і пенсійного віку;

- „мігранти” з інших сфер діяльності.

Діяльність зазначених категорій професіоналів потребує уваги передусім до освіти інформаційного профілю, яка нині представлена спеціальностями „Книгознавство бібліотекознавство, бібліографознавство”, „Документознавство та інформаційна діяльність” та „Міжнародна інформація”, поміж яких функціональна спеціалізація підготовки фахівців інформаційного профілю для сфери державного управління сьогодні здійснюється тільки у межах спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”. Слід зазначити, що в органах державної влади у структурних підрозділах з документно-інформаційного забезпечення переважає наявність держслужбовців з непрофільною освітою, що зумовлене низкою причин, зокрема і такими, як недостатність підготовки інформаційних фахівців у кількісному вимірі, вплив ціннісно-мотиваційних чинників на вибір майбутньої сфери діяльності у випускників ВНЗ, які мають наслідком зменшення бажання працювати у сфері державного управління та ін.

Чимало аспектів підготовки фахівців з інформаційного забезпечення державного управління сьогодні ще навіть не окреслені і не знаходяться у полі зору дослідників. Поміж цих проблем - підвищення кваліфікації фахівців з профільною освітою в галузі документознавства, проблеми перепідготовки фахівців (одержання другої вищої освіти), самоосвіти та додаткової освіти професіоналів, які працюють в органах державної влади тощо. Отже, професіоналізація фахівців інформаційного профілю у сфері державного управління, формування їх професійної позиції, інтеграція особисті- сних і професійно важливих якостей і умінь є сьогодні процесом, значною мірою, стихійним та прогностично невизначеним.

Професіоналізація - процес становлення професіонала - включає вибір людиною професії з урахуванням власних можливостей і здібностей, освоєння правил і норм професії, формування і усвідомлення себе як професіонала, збагачення досвіду професії за рахунок власного вкладу, розвиток своєї особистості засобами професії та ін.

Професіоналізація як багатоступеневий процес усвідомлення місії та освоєння функцій, досягнення майстерності, сприйняття соціальної відповідальності, визнання норм професійної етики й саморозкриття особистості.

Сьогодні професіоналізація інформаційних фахівців - багатоетапний та багаторівневий процес, який передбачає формулювання вимог до професійної освіти та рівня кваліфікації, включення особистості до професійної інформаційної діяльності із спеціалізацією в одному з її напрямів. Цей процес відбувається за наявності, з одного боку, усвідомленої суспільної потреби у підвищенні результативності інформаційної діяльності, з іншого - за наявності відповідної особистої потреби фахівця у професійному вдосконаленні із визначенням цілей, мотивів, задоволеності працею і формуванням професійної позиції; засвоєнням професійної культури інформаційної діяльності.

Побудова інформаційного суспільства потребує прозорого, відкритого державного управління, створення єдиного інформаційного простору і забезпечення вільного доступу всіх громадян до інформації.

В умовах інформатизації суспільства, впровадження нових технологій у діяльність органів державної влади та управління необхідне формування ефективного кадрового потенціалу фахівців з інформаційної діяльності. Сучасний етап розвитку сфери інформаційної діяльності системно пов’язаний як із процесами інформатизації суспільства, так і з загальними процесами демократизації та відкритості діяльності державного управління.

Поняття „ інформаційне забезпечення державного управління ” не унормоване у відповідних документах, отже при його визначенні необхідно брати до уваги особливість предметної галузі, для якої здійснюється підготовка майбутніх фахівців, на основі аналізу і синтезу основних системоутворюючих понять, на які воно спирається - „інформаційне забезпечення” та „державнеуправління”.

Наявні дефініції цих понять доповнюють одна одну і можуть розглядатись як такі, що різняться у акцентах. Наприклад, Міждержавний ГОСТ 7.0.-99 „Інформаційно-бібліографічна діяльність. Бібліографія” (стандарт прийнято в 9 країнах СНГ) дає таке визначення: „Інформаційне забезпечення - сукупність інформаційних ресурсів та послуг, що надаються для вирішення управлінських та науково-технічних задач у відповідності з етапами їх виконання”.

Тлумачний словник з основ інформаційної діяльності визначає інформаційне забезпечення як „...комплекс методів і засобів документаційного, фактографічного і концептографічного обслуговування, використовуваних для задоволення інформаційних потреб у конкретній науково-технічній ситуації або у вирішенні управлінських завдань” [110, с.15].

Поміж багатьох визначень поняття „державне управління” наведемо таке: „Державне управління - це вид діяльності держави, суттю якого є здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод” [60].

Інформаційне забезпечення державного управління - це організація цілеспрямованих масивів інформації та інформаційних потоків, яка включає збирання, зберігання, опрацювання і передавання інформації (в тому числі і з використанням комп’ютерних інформаційних систем) з метою аналізу одержаних результатів для підготовки, обґрунтування і прийняття управлінських рішень органами державного управління та забезпечення інформаційних потреб громадян у суспільно-значущих інформаційних ресурсах.

Система інформаційного забезпечення повинна враховувати неоднорідність процесу прийняття управлінських рішень та специфіку діяльності посадових осіб структур державного управління всіх категорій на різних етапах процесу прийняття рішень. Для цього система інформаційного забезпечення повинна здійснювати підтримку:

- моніторингу стану об’єкта управління;

- контролю виконання рішень та ефективності виконавських механізмів;

- аналізу зовнішніх і внутрішніх проблемних ситуацій та прогнозування їх розвитку;

- процесу підготовки змістової частини управлінських рішень та їх документального оформлення;

- аналізу обґрунтованості та юридичної правомірності рішень, що приймаються;

- узгоджувальних процедур та процесів групового прийняття рішень (організація експертизи пропонованих рішень проблем);

- функцій управління діяльністю власне самого органу управління. Державно-управлінське рішення - це усвідомлено зроблений суб’єктом державного управління вибір цілеспрямованої дії на соціальну дійсність, виражений в офіційній формі [15].

Виділяють кілька типів інформаційного забезпечення управління, які традиційно домінували в управлінських, державних структурах і, значною мірою, зберігаються нині: догматичний, закритий та прагматичний. Догматичний тип інформаційного забезпечення складається під впливом пануючого ідеологічного менталітету. Беззастережна віра у істинність ідеологічних позицій створює стрижневу установку свідомості, яка визначає однобокий відбір фактів. В умовах розповсюдження ідеологізованої інформації неминуче виникає необхідність у закритому типі інформаційного забезпечення, який, поряд із власне інформаційною функцією, виконує функцію компенсації однобокого ідеологічного бачення дійсності. Внаслідок цього у суспільстві складається внутрішньо суперечлива система: відкрита інформація відповідає ідеологічним установкам; закрита - повідомляє про неортодоксальні ідеї та факти.

Сьогодні утверджується прагматичний тип інформаційного забезпечення, який відображає потреби у спеціалізованій інформації різних державних органів, відомств, підприємств, інститутів. Прагматична інформація має об’єктивний, не персональний характер. Однак, при вирішенні проблем стратегічного характеру вона може бути підпорядкована одностороннім політичним інтересам.

На сучасному етапі розвитку сталість державного управління характеризується необхідністю:

- відкритості інформаційної сфери;

- розв’язання проблем, пов’язаних із розвитком інформаційної сфери суспільства;

- використання інформаційних технологій для підтримки державного управління

- доведення до громадян суспільно-значущих рішень органів влади, дослідження суспільної думки.

Природно, що увага світової спільноти звертається до питань загальної доступності інформації. Даному питанню присвячені „Керівні принципи політики вдосконалення державної інформації, яка є суспільним надбанням” (Policy Guidelines for the Development and Promotion of Governmental Public Domain Information), прийняті ЮНЕСКО у 2004 р. Цей документ відображає не тільки позицію ЮНЕСКО, але є й одним з механізмів реалізації „Плану дій”, прийнятого на Женевському раунді Всесвітнього саміту з інформаційного суспільства (WSIS). Радою Європи прийнята Рекомендація № R (81) 19 Комітету міністрів держав-членів Ради „Про доступ до інформації, яка знаходиться у розпорядженні державних відомств”, суть яких полягає в тому, що[13]:

- кожна людина має право одержання за запитом інформації, яка знаходиться у розпорядженні державних відомств, за винятком законодавчих органів та органів судової влади;

- у доступі до інформації не може бути відмовлено під приводом того, що той, хто звернувся по інформацію, не має спеціальних інтересів у даній галузі;

- державне відомство, яке відмовляє у наданні інформації, повинно пояснити причину відмови відповідно до закону або практики;

- кожна відмова у наданні інформації може бути оскаржена.

Інформація, яка створюється державними органами і відноситься до суспільного надбання, відіграє значну роль у економічному і соціальному розвитку країн, орієнтованих на розвиток демократії. Це зумовлено такими причинами:

- однією із найважливіших цінностей, пов’язаних із наданням інформації, створюваної органами державного управління, є прозорість державного управління і пріоритет демократичних принципів: рівності, відкритості, гласності. Чим більше інформації, яка стосується діяльності державних органів, є доступною, тим менше ймовірність того, що можуть бути приховані випадки корупції та беззаконня;

- відкрите і необмежене розповсюдження інформації для публічного доступу підвищує безпеку суспільства, сприяє підвищенню рівня життя, оскільки у громадян з’являється більше можливостей для прийняття усвідомлених рішень з питань повсякденного життя, оточуючого середовища і майбутнього.

Загальна мета інформаційного забезпечення державного управління: підвищення ефективності державного управління на основі керованого задоволення інформаційних потреб суб’єктів державного управління (осіб, які приймають рішення) та забезпечення права доступу громадян до інформації та забезпечення відкритості державного управління. Крім власне задоволення інформаційних потреб (державних органів і громадян), важливою метою інформаційного забезпечення державного управління є задоволення комунікативних потреб, необхідність організації зворотного зв’язку між громадянами і органами державної влади.

Отже, наявність двох специфічних видів інформаційних потреб державного управління дає змогу зробити висновок про дві основні функції інформаційного забезпечення державного управління:

- забезпечення доступності громадян і органів державного управління до достовірної та оперативної інформації;

- забезпечення зворотного зв’язку між органами державного управління і суспільством.

Інформатизація державного управління має такі складові (рис.1).

Рис. 1. Складові інформатизації державного управління

1. Розвиток інфраструктури інформатизації

Інфраструктура інформатизації має технічну, організаційну, інституціональну і фінансову складові. Розвиток технічної складової зумовлений формуванням телекомунікаційного середовища - сукупності мереж, служб, засобів зв’язку для забезпечення доступу до інформаційних ресурсів та систем, здійснення взаємодії між суб’єктами інформаційних процесів, забезпечення повного набору комунікаційних послуг.

Організаційною складовою є розвинена та надійна система управління, здатна своєчасно, комплексно та ефективно вирішувати всю сукупність проблем, що виникають у цій сфері.

Розвиток інституціональної складової забезпечується формуванням законодавчої бази у сфері інформаційних та комунікаційних технологій з метою забезпечення взаємодії суб’єктів, які беруть участь у інформаційних процесах.

2. Розвиток інформаційних ресурсів.

Основною метою інформатизації стосовно інформаційних ресурсів є створення умов та механізмів формування, розвитку та ефективного використання інформаційних ресурсів державного управління у всіх сферах людської діяльності. Основними напрямами інформаційної політики у цій галузі є: розробка та реалізація програм, спрямованих на формування та використання різних категорій інформаційних ресурсів, в тому числі, науково-технічної інформації, інформації бібліотек, архівів тощо; інтеграція інформаційних ресурсів різних сфер діяльності держави та суспільства, органів державної влади і реалізація рівного до них доступу;формування електронного уряду з метою вдосконалення діяльності органів державної влади, підвищення прозорості їх діяльності.

3. Розвиток інформаційних потреб

Основною метою інформаційної політики у сфері розвитку інформаційних потреб є забезпечення підвищення ділової активності громадян шляхом надання рівних можливостей використання соціально-економічної, суспільно-політичної інформації, а також інформаційних фондів сфер науки, освіти, культури, а також задоволення інформаційних потреб держслужбовців для підготовки і прийняття управлінських рішень.

4. Професіоналізація інформаційних процесів.

Професіоналізація супроводжує розвиток будь-якої галузі і є процесом оволодіння навичками та знаннями, які дають змогу використовувати результати інформатизації, а також управляти цим процесом.

Для забезпечення ефективності професіоналізації інформатизації державного управління необхідно здійснювати: підготовку та навчання користувачів інформаційних технологій (систем електронного документообігу та електронного урядування), створення систем мотивації використання інформаційних технологій громадянами та держслужбовцями.

5. Соціалізація інформатизації.

Складовими соціалізації інформатизації є соціальні, соціокультурні, соціально-психологічні реакції суспільства на даний процес. Виникає необхідність соціальної оцінки значущості цього процесу, побудови системи соціальних пріоритетів; формуються емоційні реакції, очікування, загальноприйняті норми поведінки.

Основною метою інформаційної політики у сфері соціалізації інформатизації є підвищення готовності громадян до використання інформаційних технологій при взаємодії з органами державної влади. Досягнення цієї мети забезпечується масовою поінформованістю населення про необхідність підвищення інформаційної культури, забезпеченням необхідних умов інформатизації.

Інформаційно-комунікаційні технології, проникаючи у сферу державного управління, трансформують її, обумовлюють урізноманітнення зв’язків між державою і суспільством, наслідком чого стає прозорість і відкритість державного управління. Однак, дослідження, проведені кафедрою акмеології та професійної діяльності Російської академії державної служби, засвідчили, що чиновники ставляться до принципу відкритості і прозорості влади із значною часткою скептицизму. Опитування у 1998-2000 р.р. близько 1000 держслужбовців засвідчили, що майже 50% з них не приймають принцип відкритості та прозорості державної служби, 25% припускають, що такі принципи можуть існувати, і тільки 25% підтверджують, що вони не тільки приймають принцип транспарентності влади, а і сповідують його у своїй діяльності.

Системний характер державного управління, особливості підготовки і прийняття рішень, необхідність подолання бюрократизму і підвищення відповідальності потребують професіоналізації документно-інформаційного забезпечення і висувають адекватні вимоги до підготовки фахівців.

Загострюються протиріччя між „застарілим” професіоналізмом значної частини кадрів державного апарату і сучасними суспільними потребами, що потребує змін у змісті підготовки майбутніх фахівців з документно- інформаційного забезпечення органів державної влади і управління. Нові вимоги, які висуваються специфічною сферою майбутньої професійної діяльності документознавців - сферою державного управління - потребують необхідного в сучасних умовах врахування перспектив впровадження нових інформаційних технологій у органах державної влади та управління, посилення уваги до формування громадянської, політичної, демократичної культури майбутніх фахівців.

Інфокомунікаційні технології, як один з основних інструментів взаємодії державної влади і громадянського суспільства, впливає на модернізацію державного управління: розроблено проект “Електронна Україна”, прийнято Закони України „Про електронні документи та електронний документообіг” , „Про електронний цифровий підпис”, видано Постанову Кабінету Міністрів “Про порядок обнародування в мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади”, сформульовано правові гарантії одержання громадянами відповідей на їхні запити до державних органів, встановлено терміни надання таких відповідей відповідно до закону “Про звернення громадян”. В органах державного управління функціонують системи електронного документообігу, розвивається представництво органів державної влади у мережі Інтернет.

Безперечно, реалізація цих програм потребує відповідного кадрового забезпечення - перш, за все, фахівцями інформаційного профілю в галузі управління документно-інформаційними потоками сфери державного управління. Зазначені фахівці мають бути орієнтованими на реалізацію процесу інформатизації у соціальному аспекті, спрямованого, перш за все, на систематичну реорганізацію і вдосконалення, підвищення ефективності соціально значущої діяльності на основі використання сучасної електронно-обчислювальної техніки і інформаційних систем.

Одним з основних нормативно-правових документів, які регламентують підготовку фахівців для сфери державного управління, є державна цільова „Комплексна програма підготовки державних службовців”, яка

передбачає підготовку державних службовців, які відзначатимуться здатністю запроваджувати цінності демократичної, правової, соціальної держави та громадянського суспільства, неухильно відстоювати права і свободи людини і громадянина, матимуть професійні уміння і навички, що ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях, аналітичних здібностях та майстерності застосування засобів і методів управлінської науки; вирізнятимуться стратегічним мисленням та особистісними якостями, необхідними для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень.

Серед концептуальних засад підготовки фахівців для професійної діяльності в державному управлінні, окрім професійного навчання із здобуттям вищої освіти в освітній галузі "Державне управління" та підвищення кваліфікації в цій галузі, визначено такий напрям як спеціалізація підготовки фахівців інших освітніх галузей за спеціальностями, професійно спрямованими на державне управління.

Одним із спеціально визначених напрямів підготовки фахівців з інформаційного забезпечення для сфери державного управління є підготовка фахівців інформаційного профілю із функціональною спеціалізацією „документознавець, менеджер органів державної влади і управління ”, здійснювана за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність”. Даний напрям підготовки характеризується унікальним поєднанням специфіки предметного поля інформаційної діяльності та специфіки сфери державного управління у їх природному динамічному взаємозв’язку і взаємовпливі. Відповідно, формується особлива соціальна місія фахівців з інформаційної діяльності в органах державної влади, яка полягає у забезпеченні в умовах інформатизації сталого, демократичного розвитку суспільства і держави. Завдання фахівців з інформаційної діяльності у сфері державного управління - забезпечувати інформаційний зв’язок держави і суспільства, держави та громадян, у своїй діяльності практично реалізовувати демократичні принципи; розширювати умови для становлення громадянського суспільства, мотивувати розвиток його самоврядних дій засобами професійної інформаційної діяльності.

Зорієнтованість підготовки студентів на конкретну сферу діяльності - державне управління - зумовлює, окрім операціональних умінь майбутніх фахівців, також необхідність формування професійної свідомості, фахової саморефлексії, додержання професійних норм та цінностей, формування уявлень про персональну відповідальність фахівця.

Особливості професійної підготовки фахівців з інформаційного забезпечення державного управління зумовлені необхідністю урахування наукового доробку у таких взаємопов’язаних галузях як бібліотечно-інформаційна освіта, інформаційно-бібліографічне забезпечення, документознавство, сучасні напрями інформатизації державного управління у взаємозв’язку їх із цілями і завданнями, що виникають в інформаційному забезпечення органів державної влади.

Традиційно в Україні підготовка фахівців з інформаційного забезпечення різних сфер соціальної практики здійснювалась за спеціальністю „Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія”. Об’єктивні процеси розвитку теорії і практики інформаційної діяльності, зокрема, диверсифікація поля професійної діяльності фахівців інформаційного профілю, поглиблення процесів диференціації та розвиток наукових дисциплін, об’єктом вивчення яких є документ, актуалізували розвиток наукової дисципліни „документознавство”. Сучасне документознавство є комплексною науковою дисципліною, концепції якої активно формуються вітчизняними та зарубіжними науковцями, серед яких знані фахівці - С.Г. Кулешов,

Н.М.Кушнаренко, М.С.Слободяник, Ю.М.Столяров, Г.М.Швецова-Водка та ін., дискутуються проблеми визначення структури цієї науки, її місця серед інших наукових дисциплін. Сучасні концепції документознавства є системоутворюючими для навчальної спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”, в межах якої здійснюється підготовка фахівців з кваліфікацією „документознавець, менеджер органів державної влади і управління”.

Розвиток документознавства, як наукової дисципліни, призвів до введення у 90-х роках XX ст. у систему вищої освіти спеціальності „Доку- ментознавство та інформаційна діяльність”, призначеної для підготовки фахівців широкого профілю для системи документно-інформаційних комунікацій. У межах спеціальності відбувається динамічний розвиток і розширення переліку кваліфікацій, які відображають широту поля професійної діяльності фахівців з інформаційної діяльності у різних сферах соціальної практики.

У підготовці документознавців для сфери державного управління суттєво важливим є виділення у загальній структурі підготовки фахівців насамперед, напряму управлінського документознавства, до завдань якого входить обґрунтування сутності, структури і функцій управлінського документа та визначення закономірностей його функціонування у документ- ній інфраструктурі суспільства, вивчення структури і документної бази управління, функціонування новітніх технологій створення і обігу управлінської документації. Зазначені процеси є елементами загальної системи інформаційного забезпечення державного управління, в межах якої мають бути сформовані професійні компетентності майбутніх фахівців.

В умовах значної соціальної динаміки та швидких соціальних та інформаційно-технологічних змін постає проблема професіоналізму фахівців з інформаційного забезпечення державного управління як державних службовців. Одержуючи відповідну фахову освіту (спрямовану, перш за все, на документознавчий, інформаційний аспекти навчання), працюючи за фахом в органах державної влади і управління, випускники займають посади державних службовців, що вимагає від них необхідних якостей, ціннісних установок та відповідної професіоналізації у цій сфері діяльності. Принципово нові вимоги до держслужбовців сучасного покоління безпосередньо пов’язані із зміною функцій і змістом діяльності держави.

Діяльність держслужбовців виступає притаманним сфері державного управління способом організації діяльності. М.Вебер [13] називав такі характеристики посадовців на державній службі:

- регуляторна діяльність, необхідна для функціонування організації, приписується як офіційний обов’язок, існує чіткий поділ праці;

- запроваджена ієрархія, що передбачає контроль і нагляд за кожною ланкою нижчого рівня з боку вищого;

- операції та роботи скеровуються узгодженим комплексом правил для специфічних ситуацій або завдань, щоб забезпечити єдність;

- офіційні особи в бюрократичних організаціях повинні виконувати свої завдання безсторонньо, без упередження, фаворитизму.

Зокрема, М. Вебер стверджував, що праця, відповідно до певних правил в ієрархічній установі, де призначають на посади і просувають залежно від заслуг, набагато раціональніша, ніж призначення на посади на інших основах, зокрема, патронажу.

Слід зазначити, що М.Вебер у своїх роботах послуговувався терміном „бюрократія”, стосовно якого в суспільстві стало зберігаються негативні емоційні обертони: розуміння бюрократії як відірваності від народу, канцелярщини, зневажливого ставлення до суті справи тощо. М.Вебер першим почав прихильно дивитись на бюрократію і надані ним її характеристики будемо відносити до такого тлумачення бюрократії (за Політологічним словником): „...урядування, яке здійснюють постійні посадовці”[49].

Отже, підготовка документознавців для сфери державного управління є комплексною проблемою, розв’язання якої можливе на основі інтегрованого урахування здобутків науки і практики у взаємопов’язаних галузях, які сьогодні динамічно розвиваються і утворюють предметний простір майбутньої професійної діяльності фахівця - документознавство та державне управління.

Одержуючи відповідну фахову освіту (спрямовану, перш за все, на інформаційний аспект навчання), працюючи за фахом в органах державної влади і управління, випускники займають посади державних службовців, що потребує необхідних якостей, ціннісних установок та відповідної професіоналізації у цій сфері діяльності. Принципово нові вимоги до держслужбовців сучасного покоління безпосередньо пов’язані із зміною функцій і змісту діяльності сфери державного управління.

Підготовка фахівців з інформаційного забезпечення, здійснювана для специфічної галузі - сфери державного управління - потребує інтегрованого підходу до визначення особливостей діяльності, необхідних особистісних рис, ціннісних установок, визначення необхідних професійних вимог. Аналіз комплексу зазначених особистісно-професійних вимог до фахівців є необхідною умовою побудови і ефективної реалізації навчально-виховного процесу їх підготовки.

У межах наукової дисципліни «Державне управління» систематизовано вимоги до держслужбовця, які відображають, насамперед, ціннісні, морально-етичні, соціально-психологічні аспекти його особистості, визначено основні риси професіоналізму державних службовців. У системних і концептуальних висновках, зроблених щодо перебігу кадрових процесів у державній службі, науковцями наголошується на необхідності звернення уваги на службовців і спеціалістів для інформаційно-аналітичної роботи, а також на необхідності якісної інформації у державному управлінні, на правдивості й доцільності інформації, що виходить від державних службовців, на умові надходження до системи державного управління тільки достовірної та об’єктивної інформації, інакше всі процеси, в яких використовується така інформація, неодмінно деформуються.

Державна служба - складний соціальний, політичний, державно-правовий, духовно-культурний інститут, для якого характерне досить складне поєднання елементів, сполучень, основним з яких є особа державного службовця.

Серед першорядних вимог до фахівця сфери державного управління

- держслужбовця - висувають вимоги до його морально-ціннісних, професійних, соціально-психологічних характеристик. Важливе значення мають ціннісні орієнтації особи державного службовця. Особа державного службовця належить до певної соціально-професійної групи, де проявляються риси, які характеризують її ставлення до державної служби, своєї трудової діяльності, цілей і завдань державного апарату, методів роботи, взаємовідносин у колективі. Крім того, особа державного службовця є ще й суб’єктом суспільних відносин.

Акцентується важливість такого чинника вдосконалення системи державного управління взагалі й державної служби зокрема, як формування та розвиток культури праці державних службовців як суттєвого компоненту їхньої професійної діяльності.

Професіоналізм державних службовців визначається як основа ефективності державної служби, від якої суттєво залежать як аномальні розлади в її діяльності, так і можливості зростання, розвитку та надійності її соціального функціонування. Професіоналізм державного службовця - це якісно-ціннісний комплекс поєднання глибоких знань, практичного досвіду, загальнолюдських цінностей, що відображає ступінь самоорганізації особи, ефективність її професійної діяльності, сприяє розвитку авторитету державної служби. Процес формування професіоналізму державних службовців у контексті підвищення престижу державної служби, одним із важливих чинників у вирішенні кадрових питань є роль професійного навчання.

На стан професіоналізму державних службовців впливає ослаблення їх професійних управлінських якостей внаслідок соціального характеру деформацій перехідного періоду українського суспільства, серед яких порушення дії механізмів відповідальності, дисципліни та соціального контролю, посилення традицій архаїчного суспільства з його системою привілеїв, відновлення гірших стереотипів традиційного чиновництва, меркантилізації відносин службовців (протекціонізм, хабарництво, бюрократизм, корупція та інше).

Зорієнтованість підготовки студентів на конкретну сферу діяльності - державне управління має враховувати, що сприйняття влади суспільством відбувається на підставі узагальнення понять про державних осіб та стан інституціонального забезпечення їх діяльності, крізь призму уявлень про державну службу як інститут, який забезпечує виконання функцій держави, формуються суспільні уявлення про владу. Також слід брати до уваги, що сфера державного управління тісно взаємодіє із сферою політичних відносин у державі й пов’язана із політичною свідомістю осіб, груп та спільнот. Отже, виявляючи актуальні проблеми підготовки документознавців для системи державного управління, не можна оминути такі важливі складові формування майбутнього фахівця, як політична культура та етика державного службовця.

Висновки. Структурно можна виділити такі основні комплекси функціональної спеціалізації, в межах яких мають формуватись предметні компетентності майбутнього фахівця:

- документно-інформаційні ресурси;

- управлінське документування;

- документно-інформаційні комунікації;

- нові інформаційні технології;



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.022 с.)