Визначте основні цілі державного управління в сучасній Україні

Визначте основні цілі державного управління в сучасній Україні

Перерахуйте основні функції державного управління та розкрийте їх зміст

Поняття функції державного управління

Система державного управління складається із повсякден­ного здійснення певних функцій. Термін «функція» застосовують для позначення діяльності будь-яких державних органів незалежно від їх мети. Функціонувати — значить діяти, бути в дії, виконувати обо­в'язки. Функція є і обов'язок, і коло діяльності, і призначення. Функ­ція управління як поняття — це певний напрям спеціалізованої діяльності виконавчої влади, зміст якої характеризується одно­рідністю та цільовою спрямованістю.

Характер завдань, пов'язаних з управлінням, впливає на сутність управлінських функцій. Завдання, що здійснюються органами дер­жавного управління, є вельми різноманітними. Кожна управлінська акція передбачає наявність певної мсти та використання для її досяг­нення відповідних засобів. Сутність та призначення управлінських функцій обумовлені системою соціально-економічних, соціально-пол­ітичних та інших чинників, що існують у державі.

Відповідно до ст. З Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Змістом виконавчої влади як самостійного виду державної діяльності є комплекс функцій, в яких безпосередньо знаходить свій прояв владно-організуючий зміст державного управління, яке здійснюється в різних процесуальних формах через постійний інформаційний обмін між суб'єктом та об'єктом управління на основі прямих та зворотних зв'язків. Функція управління пов'язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність по вико­нанню намічених завдань та одержаний результат.

Функції управління — це відносно самостійні та однорідні ча­стини змісту управлінської діяльності, в яких виражається владно-організуючий вплив суб'єкта управління на об'єкт.

Отже, функцію державного управління можна визначити як частину управлінської діяльності держави, що здійснюється на основі закону чи іншого правового акта органами виконавчої влади притаманними їм методами для виконання завдань державного управління.

Перерахуйте та розкрийте специфічні функції державного управління на сучасному етапі

Визначте принципи державного управління та розкрийте їх зміст

Перерахуйте та розкрийте актуальні проблеми розподілу управлінських повноважень

Довідайтеся про здібності й характер кожного з Ваших підлеглих

Ризик, пов'язаний з передачею частини своїх повноважень іншим, вимагає не допускати до влади тих, хто нею зловживає. Ніщо не може зрівнятися з цією руйнівною силою. Там, де приймаються в розрахунок результати роботи колективу в цілому (а при керуванні майже завжди це є єдиною обставиною, з якою доводиться рахуватися при оцінці роботи за великий проміжок часу), надання влади такій людині на один день може створити такі утруднення, які й найкраще керівництво не зможе ліквідувати за цілий рік.

Оскільки Ви захотіли навчитися бути одночасно в кількох місцях, Вам належить делегувати частини своїх повноважень підлеглим, на яких Ви можете покластися, знаючи, що їх реакція на певні обставини буде дуже схожою на Вашу, і вони зможуть відповідно вплинути на своїх підлеглих. Дуже важко знайти людей, які зможуть Вас представляти. Це саме те, що робить передачу частини своїх повноважень однією з найважчих проблем, які Ви зустрінете на своєму шляху до вищої управлінської роботи.

Здатність людини застосовувати владу в даній ситуації не може бути точно визначена заздалегідь, до її випробування на практиці. Саме тому вашим підлеглим буде важко зрозуміти, чому Ви не можете надати їм великої влади доти, доки вони крок за кроком не доведуть свою здатність використовувати цю владу належним чином. Вони хочуть кинутися у вир подій і плисти або потонути. Ви ж маєте простежити за тим, щоб той, хто може плавати, отримав можливість довести це. Однак Вам належить вжити заходів обережності і не дати тим, хто не вміє плавати, виплеснути всю воду з басейну. Перш ніж Ви передасте частину своїх повноважень кому-небудь з підлеглих, упевніться, що він:

o технічно цілком компетентний у даній галузі;

o прагне до управлінської роботи;

o має риси характеру, яким Ви можете довіряти.

Встановіть технічну компетентність

Якщо Ви працюєте в середній компанії, Ваші підлеглі, імовірно, перевіряються професійними працівниками відділу кадрів і їх технічна кваліфікація встановлюється перш, ніж вони приймаються на роботу. У будь-якому разі Ви можете легко встановити їхню технічну компетентність за їх поточною роботою. Однак не задовольняйтеся власною оцінкою. Упевніться, що їхні безпосередні підлеглі поважають їхні знання. Кілька днів спостережень за ким-небудь зі своїх співробітників з урахуванням зауважень і відношення його колег або власних підлеглих покажуть Вам, чи вважають вони, що він знає свій предмет.

Визначте здатність ваших підлеглих керувати роботою

Вам не обов' язково намагатися влізти в душу свого підлеглого, щоб мати уявлення про його здібності. Втягніть його в невимушену бесіду - і відразу зможете визначити його ставлення до справи, до інших співробітників і до самого себе. Перегляньте основні положення наведеної вище таблиці, за допомогою яких Ви оцінили власні здібності до вищої управлінської роботи, і Ви зможете дати об' єктивну оцінку здібностей свого підлеглого. Стежте за тим, щоб кожний Ваш підлеглий:

o був реалістом;

o вмів усе схоплювати на льоту і застосовувати отримані знання;

o мав певну здатність організувати роботу інших і керувати нею.

Упевніться в тому, що він поділяє Ваші погляди на основи керування і буде виявляти терпимість до індивідуальних рис характеру, що не заважають роботі, а також нетерпимість до всіх слабкостей, що несприятливо відбиваються на ній.

Не підходьте до оцінки своїх підлеглих з позиції особистих симпатій чи антипатій. Зробіть взаємну повагу критерієм Вашої оцінки здібностей підлеглого заміняти Вас. Вам, звичайно, хочеться, щоб Вас любили, і дуже приємно мати групу підлеглих, з якими Ви могли б, скажімо, пожартувати. Але жарту без взаємної поваги до сумлінного виконання своїх обов' язків можуть згубно вплинути на Ваш авторитет.

Люди хочуть, щоб ними керувала енергійна, знаюча людина. Найбільш упевнено вони почуваються тоді, коли їх змушують виявляти свої службові якості, навіть якщо вони цим обурюються.

Визначте і використовуйте риси характеру підлеглих

Риси характеру підлеглого не можна точно визначити, про них можна тільки скласти думку. Оцінка характеру підлеглого виявляється в ступені довіри до нього, а це може бути і помилковим.

Вивчаючи своїх підлеглих, Ви визначаєте, яка їх працездатність, утворення, прийоми в роботі, взаємини з робітниками та службовцями. Це дає реальну підставу судити про достоїнства їхнього характеру.

Зробіть довіру підлеглих і перевірте, як він до цього віднесеться, - це єдиний шлях реалістичної оцінки характеру. Сприятливо оцінивши здатність підлеглого до управлінської роботи, Ви тим самим визнаєте його чесність і сумлінність, невіддільні від службової ретельності. Роблячи йому довіра, Ви тим самим випробовуєте зазначені риси його характеру.

Уселите своїм підлеглим, що Ви цілком довіряєте ім. Вони виявлять свій характер навіть тим, як сприймуть це. Але і ви, у свою чергу, покажете їм свій характер. Якщо Ви будете демонструвати готовність цінувати результати їх допомоги, вони цілком віддадуть у ваше розпорядження усі свої здібності. Ви будете просуватися уперед усі разом. Взаємна довіра - загальна основа делегування частини своїх повноважень.

Дайте характеристику специфіки особливостей державного управління в Україні

Визначте критерії ефективності соціального управління

Визначте чинники, які впливають на невисоку ефективність державного управління

Висновки до першого розділу

Державне управління має свою яскраво виражену специфіку. Державне управління - це соціальне управління. Система ефективного державного управління повинна мати чітко цілями, функціями і принципами.

4. Неефективність державного управління має свій глибокий історичний підтекст.

5. Державне управління повинне знаходитися в корелятивної зв'язку з тим процесом і явищами на які воно спрямовує свої Целеполагающіе, що організують і регулюючі дії.

Висновок

Перебудова державного управління потребує насамперед відновлення відносин довіри, взаєморозуміння, щирості і чесності між державою і громадянами, між державними органами і всіма громадськими структурами. Необхідно досягти розумного відповідності між державно-правовим регулюванням і природністю життя, її досвідом і традиціями, стійкістю і адаптивністю, багатошаровістю і самоврядності. Йдеться про широку соціалізації державного управління, в процесі і результаті якої воно зблизиться, зіллється з суспільством, стане суспільно актуальним компонентом його вільної, демократичної та ефективної організації і функціонування. Видається, що державне управління не може бути просто викоренене, відкинуте народом, а має бути трансформовано в нього, стати його складовою частиною і зайняти те місце, яке об'єктивно обумовлено сучасним рівнем суспільного розвитку і його власними організующе-регулюючими можливостями.

Виходячи з аналізу наукової літератури, історичної практики і тенденцій соціального прогресу (в рамках і соціалізму, і капіталізму, і змішаних форм), проглядається кілька напрямків руху до цієї мети.

1. Особлива роль належить, зрозуміло, широким, відкритим, повнокровним і активним прямим і зворотним зв'язкам між усіма компонентами суб'єкта державного управління, їх рішеннями і діями з одного боку, і різними одиничними і масовими проявами життя людей - з іншого.

2. Держава тільки в тому випадку може вважатися адекватною формою вираження інтересів громадянського суспільства, якщо воно за допомогою системи своїх органів, службовців апарату та учасників управлінських процесів, по-перше, сприймає всю сукупність всенародних, колективних та особистих, загальних і специфічних, довгострокових і короткочасних, історичних і конкретних інтересів населення країни, по-друге, об'єктивно, справедливо і оперативно оцінює актуальність і пріоритетність інтересів і представляє їх у своїх правових велінням і організаційні дії, рівнозначно відноситься до всіх суб'єктів інтересів, по-третє, сприяє своїми ресурсами, можливостями, силою практичної реалізації інтересів, реально забезпечує задоволення запитів людей.

3. При аналізі взаємозв'язків держави і суспільства слід також враховувати, що соціально-класова і національна структура суспільства перебуває в динаміці, в країні йдуть активні міграційні процеси, змінюються половозрастной склад населення і демографічна ситуація, а значить, увесь час перетворюються потреби та інтереси людей, установки і мотиви їхніх вчинків і дій. Тим самим, рівновагу відносин між державою і суспільством не може бути стійким, раз заданим: воно буде постійно порушуватися і має настільки ж постійно відновлюватися. Належний рівень соціальності державного управління немислимий без сильно розвинених в його системі механізмів пізнання суспільного середовища, адаптації та самовдосконалення.

4. Високі вимоги висуває суспільство перед державним управлінням з точки зору рівня його демократичності. Причому, в самому розумінні демократичності вимальовуються два аспекти. Перший визначає демократичність масовістю і дієвістю участі населення у виробленні, ухваленні та реалізації державно-управлінських рішень. Другий пов'язує управління з державною владою, що забезпечує і гарантує практичну реалізацію державно-управлінських рішень. Управління без опори на владу, без її введення в управлінські процеси, є уявним, примарним, створює нерідко видимість діяльності. Обидва аспекти взаємозалежні і в громадському русі представляють цінність тоді, коли виступають в єдності.

Кінець XX століття актуалізує наукову обгрунтованість державного управління. Адже сьогодні, при всій значимості накопиченого досвіду, тільки наука має здатність і необхідними даними об'єктивного визначення тенденцій суспільного розвитку. Досвід звернений зазвичай до минулого, мистецтво - інтуїтивно, наукове ж знання може з достатнім ступенем вірогідності прогнозувати і навіть програмувати шляхи і засоби руху в майбутнє. Звичайно, для цього годиться тільки справжня наука, а не її сурогат, наука, звільнена від обов'язку пояснювати поточну політику чи виправдовувати невдалу практику. Тому наукова обгрунтованість державного управління в перспективі буде визначатися взаємодією двох факторів: рівнем розвитку наукового знання (суспільного, природного і технічного) і готовністю, здатністю і вмінням державного управління його вбирати і використовувати. Правда, в цій взаємодії багато що залежить і від самого державного управління, яке може її стимулювати і підтримувати.

Ще одна важлива суспільна вимога до державного управління набуває все більш голосне звучання. Два століття індустріального типу виробництва показали обмеженість і небезпека виробничого, або, як частіше називають, технократичного підходу до організації суспільного життя і, природно, до державного управління. Саме під впливом цього підходу ідеї Відродження і Просвітництва, що виростив нашу цивілізацію, ідеї глибоко гуманістичного характеру були відсунуті убік. Людина зазвичай бачився лише в двох іпостасях: як виробник і як споживач, із застосуванням до нього одного - економічного - критерію оцінки розвитку. Фактично в системі таких координат з часів Тейлора розвивалася і наука управління виробництвом, багато постулати якої пізніше були взяті і сприйняті теорією державного управління. Положення, що складається на межі тисячоліть, вимагає конкретного зміни всієї філософії та методології державного управління. У центр повинен бути поставлено людину, державне управління покликане придбати справді гуманістичну забарвлення. Треба шукати нетрадиційні форми взаємозв'язків людей між собою, людей з природою, зі своїм минулим і майбутнім. А це можливо при широкій гуманізації державного управління, при уважному обліку філософських, соціологічних, психологічних, правових, педагогічних знань.

З позицій саме інтересів людини, її самозбереження, продовження роду людського доведеться, напевно, державному управлінню аналізувати й оцінювати наявні і нововводімие технології, знаряддя і предмети праці, сировина та матеріали, якість продукції, спосіб життя, умови побуту та багато іншого.

І, звичайно, суспільство хоче бачити державне управління соціально ефективним. Не "поспішають слідом" за суспільними процесами і вічно відстаючим, не тільки зорієнтованим на економіку, а володіє комплексним підходом і прогностичним баченням. Управління, в якому широке поширення отримає випереджувальний, евристичне начало, засноване на знанні об'єктивних закономірностей, здатне утримувати за собою суб'єктивні фактори, дієве, активне, ефективно вирішальний суспільні проблеми і забезпечує прогресивний розвиток суспільства.

Хотілося б відзначити, що в суспільстві все головне: виробництво, розподіл, обмін і споживання, соціальна сфера, наука, література і мистецтво, право і мораль, архітектура й комунікації, історія і духовна культура, здоров'я і фізичний розвиток людей і багато іншого. Але все це може тоді створити сприятливий і раціональний спосіб життя, коли буде зведено в цілісну, динамічну, гармонійну систему і "працювати" на людину. Незважаючи на те, що є природні взаємозв'язку між усіма явищами і процесами, належну системність, розвиток, продуктивність і економічність суспільного життя надає управління. Бо тільки і виключно воно має єдністю таких здібностей, як цілепокладання, організація і регулювання.

Рис. 1. Складові інформатизації державного управління

1. Розвиток інфраструктури інформатизації

Інфраструктура інформатизації має технічну, організаційну, інституціональну і фінансову складові. Розвиток технічної складової зумовлений формуванням телекомунікаційного середовища - сукупності мереж, служб, засобів зв’язку для забезпечення доступу до інформаційних ресурсів та систем, здійснення взаємодії між суб’єктами інформаційних процесів, забезпечення повного набору комунікаційних послуг.

Організаційною складовою є розвинена та надійна система управління, здатна своєчасно, комплексно та ефективно вирішувати всю сукупність проблем, що виникають у цій сфері.

Розвиток інституціональної складової забезпечується формуванням законодавчої бази у сфері інформаційних та комунікаційних технологій з метою забезпечення взаємодії суб’єктів, які беруть участь у інформаційних процесах.

2. Розвиток інформаційних ресурсів.

Основною метою інформатизації стосовно інформаційних ресурсів є створення умов та механізмів формування, розвитку та ефективного використання інформаційних ресурсів державного управління у всіх сферах людської діяльності. Основними напрямами інформаційної політики у цій галузі є: розробка та реалізація програм, спрямованих на формування та використання різних категорій інформаційних ресурсів, в тому числі, науково-технічної інформації, інформації бібліотек, архівів тощо; інтеграція інформаційних ресурсів різних сфер діяльності держави та суспільства, органів державної влади і реалізація рівного до них доступу;формування електронного уряду з метою вдосконалення діяльності органів державної влади, підвищення прозорості їх діяльності.

3. Розвиток інформаційних потреб

Основною метою інформаційної політики у сфері розвитку інформаційних потреб є забезпечення підвищення ділової активності громадян шляхом надання рівних можливостей використання соціально-економічної, суспільно-політичної інформації, а також інформаційних фондів сфер науки, освіти, культури, а також задоволення інформаційних потреб держслужбовців для підготовки і прийняття управлінських рішень.

4. Професіоналізація інформаційних процесів.

Професіоналізація супроводжує розвиток будь-якої галузі і є процесом оволодіння навичками та знаннями, які дають змогу використовувати результати інформатизації, а також управляти цим процесом.

Для забезпечення ефективності професіоналізації інформатизації державного управління необхідно здійснювати: підготовку та навчання користувачів інформаційних технологій (систем електронного документообігу та електронного урядування), створення систем мотивації використання інформаційних технологій громадянами та держслужбовцями.

5. Соціалізація інформатизації.

Складовими соціалізації інформатизації є соціальні, соціокультурні, соціально-психологічні реакції суспільства на даний процес. Виникає необхідність соціальної оцінки значущості цього процесу, побудови системи соціальних пріоритетів; формуються емоційні реакції, очікування, загальноприйняті норми поведінки.

Основною метою інформаційної політики у сфері соціалізації інформатизації є підвищення готовності громадян до використання інформаційних технологій при взаємодії з органами державної влади. Досягнення цієї мети забезпечується масовою поінформованістю населення про необхідність підвищення інформаційної культури, забезпеченням необхідних умов інформатизації.

Інформаційно-комунікаційні технології, проникаючи у сферу державного управління, трансформують її, обумовлюють урізноманітнення зв’язків між державою і суспільством, наслідком чого стає прозорість і відкритість державного управління. Однак, дослідження, проведені кафедрою акмеології та професійної діяльності Російської академії державної служби, засвідчили, що чиновники ставляться до принципу відкритості і прозорості влади із значною часткою скептицизму. Опитування у 1998-2000 р.р. близько 1000 держслужбовців засвідчили, що майже 50% з них не приймають принцип відкритості та прозорості державної служби, 25% припускають, що такі принципи можуть існувати, і тільки 25% підтверджують, що вони не тільки приймають принцип транспарентності влади, а і сповідують його у своїй діяльності.

Системний характер державного управління, особливості підготовки і прийняття рішень, необхідність подолання бюрократизму і підвищення відповідальності потребують професіоналізації документно-інформаційного забезпечення і висувають адекватні вимоги до підготовки фахівців.

Загострюються протиріччя між „застарілим” професіоналізмом значної частини кадрів державного апарату і сучасними суспільними потребами, що потребує змін у змісті підготовки майбутніх фахівців з документно- інформаційного забезпечення органів державної влади і управління. Нові вимоги, які висуваються специфічною сферою майбутньої професійної діяльності документознавців - сферою державного управління - потребують необхідного в сучасних умовах врахування перспектив впровадження нових інформаційних технологій у органах державної влади та управління, посилення уваги до формування громадянської, політичної, демократичної культури майбутніх фахівців.

Інфокомунікаційні технології, як один з основних інструментів взаємодії державної влади і громадянського суспільства, впливає на модернізацію державного управління: розроблено проект “Електронна Україна”, прийнято Закони України „Про електронні документи та електронний документообіг”, „Про електронний цифровий підпис”, видано Постанову Кабінету Міністрів “Про порядок обнародування в мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади”, сформульовано правові гарантії одержання громадянами відповідей на їхні запити до державних органів, встановлено терміни надання таких відповідей відповідно до закону “Про звернення громадян”. В органах державного управління функціонують системи електронного документообігу, розвивається представництво органів державної влади у мережі Інтернет.

Безперечно, реалізація цих програм потребує відповідного кадрового забезпечення - перш, за все, фахівцями інформаційного профілю в галузі управління документно-інформаційними потоками сфери державного управління. Зазначені фахівці мають бути орієнтованими на реалізацію процесу інформатизації у соціальному аспекті, спрямованого, перш за все, на систематичну реорганізацію і вдосконалення, підвищення ефективності соціально значущої діяльності на основі використання сучасної електронно-обчислювальної техніки і інформаційних систем.

Одним з основних нормативно-правових документів, які регламентують підготовку фахівців для сфери державного управління, є державна цільова „Комплексна програма підготовки державних службовців”, яка

передбачає підготовку державних службовців, які відзначатимуться здатністю запроваджувати цінності демократичної, правової, соціальної держави та громадянського суспільства, неухильно відстоювати права і свободи людини і громадянина, матимуть професійні уміння і навички, що ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях, аналітичних здібностях та майстерності застосування засобів і методів управлінської науки; вирізнятимуться стратегічним мисленням та особистісними якостями, необхідними для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень.

Серед концептуальних засад підготовки фахівців для професійної діяльності в державному управлінні, окрім професійного навчання із здобуттям вищої освіти в освітній галузі "Державне управління" та підвищення кваліфікації в цій галузі, визначено такий напрям як спеціалізація підготовки фахівців інших освітніх галузей за спеціальностями, професійно спрямованими на державне управління.

Одним із спеціально визначених напрямів підготовки фахівців з інформаційного забезпечення для сфери державного управління є підготовка фахівців інформаційного профілю із функціональною спеціалізацією „документознавець, менеджер органів державної влади і управління ”, здійснювана за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність”. Даний напрям підготовки характеризується унікальним поєднанням специфіки предметного поля інформаційної діяльності та специфіки сфери державного управління у їх природному динамічному взаємозв’язку і взаємовпливі. Відповідно, формується особлива соціальна місія фахівців з інформаційної діяльності в органах державної влади, яка полягає у забезпеченні в умовах інформатизації сталого, демократичного розвитку суспільства і держави. Завдання фахівців з інформаційної діяльності у сфері державного управління - забезпечувати інформаційний зв’язок держави і суспільства, держави та громадян, у своїй діяльності практично реалізовувати демократичні принципи; розширювати умови для становлення громадянського суспільства, мотивувати розвиток його самоврядних дій засобами професійної інформаційної діяльності.

Зорієнтованість підготовки студентів на конкретну сферу діяльності - державне управління - зумовлює, окрім операціональних умінь майбутніх фахівців, також необхідність формування професійної свідомості, фахової саморефлексії, додержання професійних норм та цінностей, формування уявлень про персональну відповідальність фахівця.

Особливості професійної підготовки фахівців з інформаційного забезпечення державного управління зумовлені необхідністю урахування наукового доробку у таких взаємопов’язаних галузях як бібліотечно-інформаційна освіта, інформаційно-бібліографічне забезпечення, документознавство, сучасні напрями інформатизації державного управління у взаємозв’язку їх із цілями і завданнями, що виникають в інформаційному забезпечення органів державної влади.

Традиційно в Україні підготовка фахівців з інформаційного забезпечення різних сфер соціальної практики здійснювалась за спеціальністю „Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія”. Об’єктивні процеси розвитку теорії і практики інформаційної діяльності, зокрема, диверсифікація поля професійної діяльності фахівців інформаційного профілю, поглиблення процесів диференціації та розвиток наукових дисциплін, об’єктом вивчення яких є документ, актуалізували розвиток наукової дисципліни „документознавство”. Сучасне документознавство є комплексною науковою дисципліною, концепції якої активно формуються вітчизняними та зарубіжними науковцями, серед яких знані фахівці - С.Г. Кулешов,

Н.М.Кушнаренко, М.С.Слободяник, Ю.М.Столяров, Г.М.Швецова-Водка та ін., дискутуються проблеми визначення структури цієї науки, її місця серед інших наукових дисциплін. Сучасні концепції документознавства є системоутворюючими для навчальної спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”, в межах якої здійснюється підготовка фахівців з кваліфікацією „документознавець, менеджер органів державної влади і управління”.

Розвиток документознавства, як наукової дисципліни, призвів до введення у 90-х роках XX ст. у систему вищої освіти спеціальності „Доку- ментознавство та інформаційна діяльність”, призначеної для підготовки фахівців широкого профілю для системи документно-інформаційних комунікацій. У межах спеціальності відбувається динамічний розвиток і розширення переліку кваліфікацій, які відображають широту поля професійної діяльності фахівців з інформаційної діяльності у різних сферах соціальної практики.

У підготовці документознавців для сфери державного управління суттєво важливим є виділення у загальній структурі підготовки фахівців насамперед, напряму управлінського документознавства, до завдань якого входить обґрунтування сутності, структури і функцій управлінського документа та визначення закономірностей його функціонування у документ- ній інфраструктурі суспільства, вивчення структури і документної бази управління, функціонування новітніх технологій створення і обігу управлінської документації. Зазначені процеси є елементами загальної системи інформаційного забезпечення державного управління, в межах якої мають бути сформовані професійні компетентності майбутніх фахівців.

В умовах значної соціальної динаміки та швидких соціальних та інформаційно-технологічних змін постає проблема професіоналізму фахівців з інформаційного забезпечення державного управління як державних службовців. Одержуючи відповідну фахову освіту (спрямовану, перш за все, на документознавчий, інформаційний аспекти навчання), працюючи за фахом в органах державної влади і управління, випускники займають посади державних службовців, що вимагає від них необхідних якостей, ціннісних установок та відповідної професіоналізації у цій сфері діяльності. Принципово нові вимоги до держслужбовців сучасного покоління безпосередньо пов’язані із зміною функцій і змістом діяльності держави.

Діяльність держслужбовців виступає притаманним сфері державного управління способом організації діяльності. М.Вебер [13] називав такі характеристики посадовців на державній службі:

- регуляторна діяльність, необхідна для функціонування організації, приписується як офіційний обов’язок, існує чіткий поділ праці;

- запроваджена ієрархія, що передбачає контроль і нагляд за кожною ланкою нижчого рівня з боку вищого;

- операції та роботи скеровуються узгодженим комплексом правил для специфічних ситуацій або завдань, щоб забезпечити єдність;

- офіційні особи в бюрократичних організаціях повинні виконувати свої завдання безсторонньо, без упередження, фаворитизму.

Зокрема, М. Вебер стверджував, що праця, відповідно до певних правил в ієрархічній установі, де призначають на посади і просувають залежно від заслуг, набагато раціональніша, ніж призначення на посади на інших основах, зокрема, патронажу.

Слід зазначити, що М.Вебер у своїх роботах послуговувався терміном „бюрократія”, стосовно якого в суспільстві стало зберігаються негативні емоційні обертони: розуміння бюрократії як відірваності від народу, канцелярщини, зневажливого ставлення до суті справи тощо. М.Вебер першим почав прихильно дивитись на бюрократію і надані ним її характеристики будемо відносити до такого тлумачення бюрократії (за Політологічним словником): „...урядування, яке здійснюють постійні посадовці”[49].

Отже, підготовка документознавців для сфери державного управління є комплексною проблемою, розв’язання якої можливе на основі інтегрованого урахування здобутків науки і практики у взаємопов’язаних галузях, які сьогодні динамічно розвиваються і утворюють предметний простір майбутньої професійної діяльності фахівця - документознавство та державне управління.

Одержуючи відповідну фахову освіту (спрямовану, перш за все, на інформаційний аспект навчання), працюючи за фахом в органах державної влади і управління, випускники займають посади державних службовців, що потребує необхідних якостей, ціннісних установок та відповідної професіоналізації у цій сфері діяльності. Принципово нові вимоги до держслужбовців сучасного покоління безпосередньо пов’язані із зміною функцій і змісту діяльності сфери державного управління.

Підготовка фахівців з інформаційного забезпечення, здійснювана для специфічної галузі - сфери державного управління - потребує інтегрованого підходу до визначення особливостей діяльності, необхідних особистісних рис, ціннісних установок, визначення необхідних професійних вимог. Аналіз комплексу зазначених особистісно-професійних вимог до фахівців є необхідною умовою побудови і ефективної реалізації навчально-виховного процесу їх підготовки.

У межах наукової дисципліни «Державне управління» систематизовано вимоги до держслужбовця, які відображають, насамперед, ціннісні, морально-етичні, соціально-психологічні аспекти його особистості, визначено основні риси професіоналізму державних службовців. У системних і концептуальних висновках, зроблених щодо перебігу кадрових процесів у державній службі, науковцями наголошується на необхідності звернення уваги на службовців і спеціалістів для інформаційно-аналітичної роботи, а також на необхідності якісної інформації у державному управлінні, на правдивості й доцільності інформації, що виходить від державних службовців, на умові надходження до системи державного управління тільки достовірної та об’єктивної інформації, інакше всі процеси, в яких використовується така інформація, неодмінно деформуються.

Державна служба - складний соціальний, політичний, державно-правовий, духовно-культурний інститут, для якого характерне досить складне поєднання елементів, сполучень, основним з яких є особа державного службовця.

Серед першорядних вимог до фахівця сфери державного управління

- держслужбовця - висувають вимоги до його морально-ціннісних, професійних, соціально-психологічних характеристик. Важливе значення мають ціннісні орієнтації особи державного службовця. Особа державного службовця належить до певної соціально-професійної групи, де проявляються риси, які характеризують її ставлення до державної служби, своєї трудової діяльності, цілей і завдань державного апарату, методів роботи, взаємовідносин у колективі. Крім того, особа державного службовця є ще й суб’єктом суспільних відносин.

Акцентується важливість такого чинника вдосконалення системи державного управління взагалі й державної служби зокрема, як формування та розвиток культури праці державних службовців як суттєвого компоненту їхньої професійної діяльності.

Професіоналізм державних службовців визначається як основа ефективності державної служби, від якої суттєво залежать як аномальні розлади в її діяльності, так і можливості зростання, розвитку та надійності її соціального функціонування. Професіоналізм державного службовця - це якісно-ціннісний комплекс поєднання глибоких знань, практичного досвіду, загальнолюдських цінностей, що відображає ступінь самоорганізації особи, ефективність її професійної діяльності, сприяє розвитку авторитету державної служби. Процес формування професіоналізму державних службовців у контексті підвищення престижу державної служби, одним із важливих чинників у вирішенні кадрових питань є роль професійного навчання.

На стан професіоналізму державних службовців впливає ослаблення їх професійних управлінських якостей внаслідок соціального характеру деформацій перехідного періоду українського суспільства, серед яких порушення дії механізмів відповідальності, дисципліни та соціального контролю, посилення традицій архаїчного суспільства з його системою привілеїв, відновлення гірших стереотипів традиційного чиновництва, меркантилізації відносин службовців (протекціонізм, хабарництво, бюрократизм, корупція та інше).

Зорієнтованість підготовки студентів на конкретну сферу діяльності - державне управління має враховувати, що сприйняття влади суспільством відбувається на підставі узагальнення понять про державних осіб та стан інституціонального забезпечення їх діяльності, крізь призму уявлень про державну службу як інститут, який забезпечує виконання функцій держави, формуються суспільні уявлення про владу. Також слід брати до уваги, що сфера державного управління тісно взаємодіє із сферою політичних відносин у державі й пов’язана із політичною свідомістю осіб, груп та спільнот. Отже, виявляючи актуальні проблеми підготовки документознавців для системи державного управління, не можна оминути такі важливі складові формування майбутнього фахівця, як політична культура та етика державного службовця.

Висновки. Структурно можна виділити такі основні комплекси функціональної спеціалізації, в межах яких мають формуватись предметні компетентності ма<