Конституційні основи суспільного ладу України

 

Суспільний лад України являє собою організацію і діяльність її суспільства, які передбачені й гарантовані Конституцією і законами України. Він є основною складовою частиною конституційного ладу і визначає характер державного ладу та інших складових конституційного ладу. Адже державна влада є похідною від влади народу, оскільки народ є єдиним джерелом влади і має право здійснювати її (владу) як

 

 

безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України).

Разом з тим суспільний лад є багатогранним явищем за своєю суттю, змістом і формами.

За своєю суттю суспільний лад України, як і будь-якої іншої країни, являє собою ' передбачену конституцією і законами загальнонаціональну систему суспільних відносин — організаційних і функціональних, — зумовлену внутрішніми і зовнішніми факторами: політичними, економічними, соціальними, духовними, історичними, географічними, національними та ін. Це певний тип суспільних відносин, зумовлених насамперед типом суспільства.

Сучасний суспільний лад України фактично є поєднанням кількох типів суспільного ладу, оскільки українське суспільство перебуває нині на початку свого шляху до громадянського суспільства, поєднуючи риси нового суспільства з рисами попереднього. Громадянським суспільством вважається, як правило, соціально неоднорідне, структуроване (стратифіковане) суспільство, що є відносно незалежним від держави. Разом з тим громадянське суспільство — це спільність вільних і рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну і всебічну участь у політичному житті.

Перехідний, змішаний характер має більшість сучасних політичних, економічних,: соціальних, духовних (культурних, ідеологічних) та інших суспільних відносин в Україні, що є проявом кризи колишнього суспільства і суспільного ладу та становлення нових із політичного, економічного, соціального, духовного та інших поглядів.

Нинішній суспільний лад України характеризується за своєю суттю не лише як змішаний, перехідний і такий, що перебуває на початковому етапі свого реформування, перетворення, але й такий, що формується, утверджується, створюється як самостійний, суверенний суспільний лад відповідно до статусу Українського народу.:

До проголошення незалежності України українське суспільство було складовою частиною радянського соціалістичного суспільства, а суспільні відносини — складовою частиною радянських соціалістичних суспільних відносин, що визначало зрештою характер суспільного ладу України, його обумовленість суспільним ладом Союзу РСР.

Як наслідок цієї єдності суспільства, всіх видів суспільних відносин і суспільного • ладу в цілому в колишньому Радянському Союзі Україна не мала реального і самостійного суспільного ладу. Вона не мала ні самостійних політичних партій та громадських організацій, ні власної економіки (95% промислових підприємств були союзними), ні власної інформаційної системи.

Тому власне українське суспільство певною мірою лише формується, створюється, відроджується або утверджується. Відповідно складаються й утверджуються українські суспільні відносини і суспільний лад України як самостійний, суверенний, незалежний.

Значний вплив на суспільний лад, його сутність має національний склад українського суспільства, його багатонаціональність в етнічному плані. В Україні, як відомо, проживають громадяни близько ста національностей (корінних народів і національних меншин). До того ж українська нація (з етнічного погляду) ще оста-

точно не утвердилася як титульна нація, а Український народ ще не повністю сформувався як політична спільність, як українська нація з політичного погляду.

На суспільний лад України, його сутність впливають також відносна структурованість українського суспільства; тривале протистояння політичних сил (політичних партій та блоків) і влад; порушення соціальних та інших прав громадян; релігійні відносини, особливо внутрішня боротьба релігійних конфесій; регіональні тенденції, особливо тенденції сепаратизму (в Криму, Закарпатті тощо); боротьба в інформаційному просторі України; правовий нігілізм, аполітичність і байдужість до національної ідеї певної частини українського суспільства й інші фактори.

Та особливо негативний вплив на становлення, функціонування і розвиток сучасного суспільного ладу мають нелегітимні, неофіційні, тіньові суспільні відносини, які набули в Україні значного поширення («тіньова економіка» тощо). Вони істотно впливають на офіційне (легальне) політичне, економічне, соціальне і духовне життя, суттєво деформуючи його, перетворюючи іноді легітимні інститути в символічні, а нелегітимні у фактичні, реальні.

За змістом суспільний лад є системою політичних, економічних, соціальних, духовних та інших напрямів суспільних відносин, тобто відносин в усіх основних сферах життєдіяльності суспільства, системою політичного, економічного, соціального і духовного ладу суспільства. Зміст суспільних відносин України нині істотно змінюється як кількісно, так і якісно.

Особливо значні зміни відбуваються в економічних, політичних і духовних (культурних, ідеологічних) відносинах, в економічному, політичному і духовному ладі суспільства.

Збільшується їх коло, збагачується їх зміст. Так, приватизація і ринкові відносини в економіці зумовили значне збільшення впливу економічних відносин і збагачення їх змісту. Багатопартійність і свобода політичної діяльності значно розширили і збагатили політичне життя суспільства. Звичайно, далеко не зусібіч нові суспільні відносини є позитивними й ефективними, конституційними і законними, гарантованими і стабільними, проте, утвердження нового суспільства, нових суспільних відносин, нового суспільного ладу за своїм змістом є очевидним та інтенсивним.

За формою суспільний лад є системою організаційних і функціональних форм у всіх сферах життєдіяльності суспільства, системою його організацій і форм діяльності. Тобто суспільний лад є системою політичних, економічних, соціальних та інших організацій і форм політичної, економічної, соціальної та іншої діяльності, тобі о системою систем — політичної, економічної, моральної тощо.

Суспільний лад України істотно збагатився за останні роки низкою організаційних і функціональних форм. Про це свідчить, зокрема, існування біля вісімдесяти політичних партій, утвердження системи недержавних підприємств в економічній, соціальній і духовній (культурній) сферах: недержавних підприємств соціальних послуг, навчальних закладів, засобів масової інформації тощо.

Суспільний лад, як і державний, визначається і гарантується конституцією і законами. Але його визначення має ряд відмінностей порівняно з визначенням державного ладу і конституційного ладу в цілому.

Якщо організація і діяльність держави, органів державної влади та інших її інститутів мають регулюватись конституцією і законами всебічно і повно, то

 

 

організація і діяльність суспільства мають регулюватися мінімально. Адже коне туція проголошує свободу (багатоманітність) політичного, економічного і ідео гічного життя суспільства, і тим самим максимально можливе невтручання в жи і діяльність особи і суспільства. Повністю відмовитись від регулювання суспіль: відносин держава, звичайно, не може. Але вона може і мусить визначати осно засади суспільних відносин, суспільного ладу, створюючи тим самим необхідні пе думови функціонування й розвитку суспільства і всіх суспільних відносин.

Правове визначення, закріплення і гарантування основ суспільного ладу Укра здійснюється насамперед Конституцією України.

Конституційні основи суспільного ладу являють собою основні принципи ор нізації і діяльності суспільства та його найважливіші організаційні і функціонал інститути.

Основні принципи суспільного ладу. Конституційні основи суспільного ла знаходять свій вияв насамперед в основних принципах організації і діяльно суспільства, тобто суспільного ладу.

Основними з цих принципів є такі: принцип суверенності суспільства, наро тобто народного (національного) суверенітету; принцип демократизму суспільст суспільного ладу; принцип конституційності, законності суспільного ладу; принц політичного, економічного й ідеологічного плюралізму (багатоманітності); прр цип етнічної багатонаціональності і політичної єдності Українського народу; пр> цип соціальної справедливості тощо.

Принцип суверенності суспільства означає суверенність народу, нації, тобто І веренність їх волі та інтересів. У Преамбулі Конституції України зазначаєте «Верховна Рада України від імені Українського народу, громадян України в< національностей, виражаючи суверенну волю народу, приймає цю Конституцію Основний Закон України». Проголошений в Преамбулі принцип суверенної Українського народу знаходить подальший розвиток в нормативних положенні насамперед ст. 2 Конституції України, в якій зазначається, що суверенітет Україї поширюється на всю її територію і, природно, опосередковується (виражаєтьс всіма громадянами України, та у статті 5, в якій народ визнається носієм сувереніте в Україні.

Принцип демократизму суспільства полягає у належності влади народу і йо: участі у здійсненні влади. Це взаємовідносини суспільства і держави. За Консп туцією влада в Україні належить безпосередньо її народу як першоджерелу влади і І того ж всьому народу, а не будь-якій його частині, оскільки народ України складаю: громадяни всіх національностей і об'єктивно — всіх соціальних груп. Відповідно І ст. 5 Конституції народ є єдиним джерелом влади в Україні.

Демократизм суспільства, суспільного ладу полягає також в участі народу у здіі сненні влади: народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи держав» влади та місцевого самоврядування (ст. 5). Основними формами безпосередньої здійснення влади народом, прямого народовладдя є, за Конституцією України, ві бори і референдуми (ст. 69), в яких мають право брати участь усі громадяни Україні які досягли на день їх проведення 18 років. Тобто увесь народ України має прав брати участь у здійсненні політичної влади.

 

 

Демократизм суспільства знаходить вияв у системі політичних прав і свобод громадян України, проголошених і гарантованих Конституцією (ст. 33-40), та в інших правах і свободах людини і громадянина.

Одним із важливих принципів суспільного ладу, що нині утверджується в Україні, є принцип плюралізму, багатоманітності, зокрема політичного, економічного та ідеологічного плюралізму. Політичний плюралізм виявляється насамперед у багатопартійності і свободі політичної діяльності; економічний — у багатоманітності форм власності і господарювання, свободі підприємницької діяльності; ідеологічний — у багатоманітності ідеологій. Особливістю плюралізму в Україні на сучасному етапі є багатоманітність форм не лише одного й того ж типу (політичних партій, власності тощо), але й різних типів. Так, політичний плюралізм полягає в наявності як буржуазних (правих) партій, так і соціалістичних, комуністичних (лівих). Тобто існує політичний плюралізм як за формами, так і за суттю політичних явищ. Існує також багатоманітність як форм, так і типів власності (державна, комунальна, приватна власність).

Принцип конституційності, законності суспільного ладу України означає, що основні засади організації і діяльності нашого суспільства передбачаються і гарантуються Конституцією, а основні форми суспільної діяльності та інших суспільних відносин — політичних, економічних, соціальних та інших — визначаються також законами. Держава і право України не втручаються і не мають втручатися надмірно в суспільне життя і суспільну діяльність, але мають максимально сприяти і сприяють його функціонуванню і розвитку з урахуванням всіх або принаймні більшості основних внутрішніх і зовнішніх факторів, і особливо, з урахуванням ментальності Українського народу, його можливостей і потреб, традицій і рівня розвитку, минулого, сучасного і майбутнього тощо.

Держава гарантує на конституційному рівні свободу суспільної діяльності: політичної, економічної (підприємницької), культурної (духовної, ідеологічної) діяльності, зокрема, релігійної діяльності, літературної, художньої, наукової і технічної творчості, інформаційної діяльності тощо.

Разом з тим правопорядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції). Принцип етнічної багато.-національності і політичної єдності Українського народу полягає в конституційному визнанні наявності в Україні ряду етносів: поряд з українською нацією, як етносом, у визначенні їх статусу та ставленні до них держави і суспільства в цілому та у проголошенні в Конституції Українського народу спільністю громадян усіх національностей, що проживають на території України.

Про це чітко зазначається у Преамбулі Конституції України: Верховна Рада України приймає Конституцію — Основний Закон від імені Українського народу — громадян України всіх національностей.

Визнаючи українську націю як етнос титульною, яка дає назву державі та визначає характер ряду інститутів держави і суспільства (державну мову, державні символи тощо), чинна Конституція закріплює національну політику держави щодо всіх

 

 

етносів в Україні та всіх етнічних українців, які проживають за межами Укра Зокрема, у ст. 11 Конституції України зазначається, що держава сприяє консолід та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а таї розвиткові етнічної культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корін народів і національних меншин України.

Визначаючи ставлення до етнічних українців за межами держави, Констит) України зазначає (ст. 12), що Україна дбає про задоволення національно-культур і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст. 13).

Всі природні ресурси, які знаходяться в межах території України, визнакп чинною Конституцією (ст. 13) об'єктами права власності всього Українськ народу.

Разом з тим, за Конституцією (ст. 17), захист суверенітету і територіальної ці ності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є спраї всього Українського народу.

Принцип соціальної справедливості полягає в конституційному вираженні і хисті інтересів всього суспільства, кожної людини і громадянина та кожної соціа ної спільності. Зокрема, чинна Конституція України проголошує і надійно гаран значне коло громадянських, соціальних, економічних та інших прав і свобод люді і громадянина.

Пріоритетними гарантами цих прав і свобод є конституційні норми — принци зокрема, щодо вільності і рівності людей у своїй гідності та правах (ст. 2 невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини, рівності конституцій^ прав і свобод громадян України та їх рівності перед законом. Так, відповідно ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками ра кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та < ціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними а іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чол віками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобуї освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї тощо.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51 Ко ституції України). Держава дбає про інтереси всіх корінних народів і національні меншин (ст. 11 Конституції У країни).

Система суспільного ладу. В організаційному плані суспільний лад являє собо певну систему, або систему систем суспільства.

Основними складовими суспільного ладу є політична, економічна, соціальна культурна (духовна, ідеологічна) системи суспільства.

Насамперед суспільний лад опосередковує собою політичну систему суспільств основними складовими якої є народ, держава, політичні партії і територіальї громади та органи місцевого самоврядування, які є основними суб'єктами коней туційно-правових відносин.

Традиційно в умовах колишнього Союзу РСР до політичної системи відносилас партія (КПРС) як ядро політичної системи, держава та громадські організацї Згодом стали відносити до цієї системи трудові і територіальні колективи.

 

 

Суттєвою вадою цієї системи було те, що до цієї системи належала і могла належати лише одна партія — Комуністична партія. До того ж ця партія за своїм статусом вважалась ядром політичної системи, керівною і спрямовуючого силою суспільства, що об'єктивно ставило під сумнів суверенність і демократизм як політичної системи, так і суспільства в цілому. Разом з тим деякі суб'єкти включались до цієї системи штучно, без урахування реально їх ролі у політичному житті суспільства. Мова йде насамперед про громадські організації (профспілкові організації, творчі спілки тощо). Адже реальною, хоча і незначною, була участь у політичному житті лише молодіжних організацій, зокрема комсомолу (ВЛКСМ-ЛКСМУ), політична діяльність якого здійснювалася під керівництвом партії.

Абсолютизація ролі партії і фетишизація ролі громадських організацій здійснювались не випадково і не лише в силу підпорядкованості громадських організацій партії. Головною метою партії у формуванні політичної системи і визначенні статусу кожного з її суб'єктів було приниження ролі і значення в ній держави як основного суб'єкта політичної системи і, що найістотніше, конституційно-правове і фактичне витіснення з неї народу як її самостійного і пріоритетного суб'єкта.

Це стосується як політичної системи колишнього Союзу РСР, так і Української РСР.

У конституціях Союзу РСР і Української РСР зазначалося, що вся влада належить народу, але народ за цими конституціями мав здійснювати державну владу лише через ради народних депутатів, які складали політичну основу колишніх Союзу РСР і Української РСР.

Той факт, що названі конституції не визнавали за народом права безпосереднього здійснення влади, передбачаючи здійснення ним влади чомусь лише через ради і чомусь лише державної влади, промовисто свідчить про повне і безумовне відсторонення народу від політичної системи як її самостійного і повноправного суб'єкта.

До того ж Український народ, тобто українське суспільство, як і народи інших колишніх союзних республік, в умовах Союзу РСР до останнього часу не мали своєї повноцінної політичної системи і жодної самостійної за своїм статусом політичної партії.

Адже Компартія України аж до розпаду Союзу РСР і КПРС фактично не була самостійною партією: вона як складова частина КПРС не мала своєї програми і свого статуту. Отже, політичну систему колишньої Української РСР умовно складали Компартія України, яка не була самостійною партією, держава, яка фактично не була суверенною, і громадські організації, які були залежними від КПРС, КПУ, союзних органів, відповідних громадських організацій та ряду інших інститутів.

Нині, за новою Конституцією України, повноправними і рівноправними суб'єктами її політичної системи є народ — Український народ як політична спільність, держава, політичні партії і територіальні громади та органи місцевого самоврядування.

Пріоритетним суб'єктом політичної системи нашого суспільства є народ. Згідно із ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ: народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Визнання Конституцією України за народом

 

 

його права здійснювати владу безпосередньо (шляхом виборів, референдумів тощо) є визнанням його повноправним, рівноправним і пріоритетним суб'єктом політичної системи нарівні з державою, політичними партіями та іншими суб'єктами.

Це підтверджується і ст. 69 Конституції України: народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.

Основним суб'єктом політичної системи є, звичайно, держава. Адже за Конституцією України народ здійснює владу не лише безпосередньо, а й через органи державної влади. Влада має здійснюватись постійно, а народ безпосередньо бере участь у її здійсненні періодично (через 4-5 років або іноді й через інші періоди) і лише з найважливіших питань загальнодержавного і місцевого значення. Тому основним суб'єктом здійснення влади і відповідно політичної системи є держава в особі відповідних органів державної влади: законодавчої, виконавчої і судової.

Зокрема, держава в особі відповідних органів державної влади визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85 Конституції України); здійснює внутрішню і зовнішню політику (ст. 116); розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку (ст. 85, 116); здійснює зовнішньополітичну діяльність (ст. 18) тощо. Поряд з державою важливу роль у функціонуванні і розвитку політичної системи відіграють політичні партії. Відповідно до Конституції політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах і референдумах.

Отже, якщо держава в особі її органів державної влади забезпечує здійснення влади, тобто волі народу, то політичні партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, тобто волі народу.

Але політичні партії позбавлені можливості безпосередньо впливати на державу, її органи влади, підміняти чи дублювати їх. У Конституції України зазначається, що не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої і судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37).

Тобто політичні партії можуть сприяти формуванню і вираженню волі громадян лише у певних організаційних і правових формах, передбачених Конституцією і законами України.

Визначення територіальних громад і органів місцевого самоврядування основними складовими політичної системи ґрунтується на положеннях Конституції і Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» про те, що територіальні громади беруть участь у здійсненні безпосереднього народовладдя у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць, зокрема, забезпечують проведення місцевих референдумів (ст. 143 Конституції), а органи місцевого самоврядування є інститутами, через які (нарівні з органами державної влади) відповідно до ст. 5 Конституції народ здійснює владу.

Основним системотворчим елементом суспільного ладу є економічна система суспільства. Ця система вважається, як правило, системою (сукупністю) основних форм власності й економічної (господарської) діяльності. Тривалий час основними формами власності вважались державна (загальнонародна), колгоспно-кооператив-94

на, а також власність профспілкових та інших громадських організацій. Власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної вважалась основою економічної системи колишнього СРСР і колишньої Української РСР. Вся особиста власність вважалась, як це не парадоксально, похідною від основних (суспільних) форм власності, тобто другорядною формою власності.

Господарська діяльність мала в основному суспільний характер. Вищою метою суспільного виробництва формально вважалось найповніше задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей. Економіка складала єдиний народногосподарський комплекс, який охоплював усі ланки суспільного виробництва, розподілу й обміну на території країни. Керівництво економікою здійснювалось на основі державних планів економічного і соціального розвитку.

Сучасна економічна система включає такі форми власності як власність Українського народу (ст. 13), власність держави, комунальну власність і приватну власність (ст.41). Пріоритетною формою власності в Україні є власність Українського народу. Зокрема, в Конституції зазначається, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктом права власності Українського народу (ст. 13). Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених чинною Конституцією України. Виняток становить право власності на землю, що вважається основним національним багатством. Це право, за Конституцією України, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону (ст. 14).

Державна і комунальна власність, зокрема основні об'єкти права державної і комунальної власності, закріплюються в Конституції України переважно опосередковано (ст. 41,92,116 тощо), що дає підстави для висновку щодо втрати державною власністю свого колишнього пріоритетного характеру і недопустимості ототожнення загальнонародної власності (власності народу) із державною власністю.

Управління об'єктами державної власності здійснює відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів України. Він же забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності (ст. 116).

Управління майном, що перебуває в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ст. 143).

Найбільш повне закріплення і регулювання на конституційному рівні вперше одержала така форма власності, як приватна. Ця форма власності зрівняна за своїм статусом з іншими формами і зняті практично всі обмеження, які існували щодо її попередниці — особистої власності. За новою Конституцією України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41) практично без жодних обмежень. Причому право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41). Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване як виняток з мотивів суспільної

 

 

необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом та за умови переднього і повного відшкодування її вартості, звичайно, якщо це право набу порядку, визначеному законом.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду випадках, обсязі та порядку, встановленому законом (ст. 41 Конституції Україна

Невизначеним залишився статус лише колективної форми власності, зокр власності політичних партій і громадських організацій тощо.

Проте це не дає підстав лишати дану форму власності поза законом. Адж< Конституцією України держава забезпечує захист усіх суб'єктів права власнос господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власне рівні перед законом (ст. 13). Економічний плюралізм (багатоманітність) передба і можливість також різноманітних форм господарювання, підприємництва.

Поряд з державним управлінням економікою (державним господарювань стає можливою різноманітна підприємницька діяльність фізичних і юридич* осіб. Нині кожен має право, як зазначається в Конституції України, на п приємницьку діяльність. Суттєво змінюється характер конституційно-правовс регулювання економічної (господарської) діяльності. Держава, за Конституціє забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаєте зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмежен конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначають законом (ст. 42).

Важлива роль у формуванні і функціонуванні суспільного ладу України належи її соціальній системі, яка являє собою систему (сукупність) соціальних спільносте соціальних об'єднань (організацій) і форм соціальної діяльності (соціальних посл тощо).

Насамперед соціальну систему утворюють соціальні спільності, зокрем українська нація як етнос, корінні народи, національні меншини, соціальні груп трудові і територіальні громади.

Іншим системотворчим елементом соціальної системи є соціальні об'єднанн. зокрема соціальні громадські організації (профспілки, молодіжні, жіночі організаіі тощо).

Складовою частиною соціальної системи є також галузеві і територіальні соціалі ні системи в особі відповідних підприємств, установ і організацій: системи охорон здоров'я, медичної допомоги і медичного страхування, відпочинку, соціальног захисту тощо.

Соціальні спільності закріплюються в Конституції України переважно опосеред ковано. Зокрема зазначається, що держава сприяє консолідації та розвитков Української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитков етнічної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національним меншин України (ст. 11). Щодо громадських об'єднань (організацій) в Конституці України вказується, що громадяни мають право на участь у професійних спілках; метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. ЦІ організації є пріоритетними соціальними громадськими організаціями, що пов'язано з їх природою.

 

 

Зокрема, в Конституції України зазначається, що професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності (ст. 36).

Основним видом соціальної діяльності, звичайно, є трудова діяльність, праця. Відповідно пріоритетним видом громадських організацій вважаються, за Конституцією, професійні спілки.

За характером соціальної діяльності однією з пріоритетних соціальних систем є система охорони здоров'я. У Конституції України зазначається, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм (ст. 49).

Охорона здоров'я, як і інші види соціальної діяльності, соціального обслуговування, має державні і недержавні форми.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно; наявна мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя, а також дбає про розвиток фізичної культури і спорту.

Відповідні системи соціальної діяльності, соціального обслуговування діють або мають діяти в усіх основних соціальних сферах — праці, відпочинку тощо.

Найважливішим показником рівня і гуманності соціальної системи є система соціального захисту. Так, у Конституції України проголошується, що право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46). Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46).

Тобто в основі системи соціального захисту є система державного соціального страхування, а основною формою соціальних виплат є пенсії.

їх характер і реальність визначають з багатьох поглядів не лише систему соціального захисту і соціальну систему в цілому, а й значною мірою весь суспільний лад країни.

Вельми важливою системою суспільства є культурна (духовна, ідеологічна) система. Вона являє собою систему форм духовного (культурного) життя і духовної (культурної) діяльності, духовних (культурних)об'єднань (організацій) та ідеологій. Основними формами духовного (культурного) життя і відповідної діяльності суспільства є, зокрема, освіта, наука, культура, інформація тощо. У кожній з цих сфер існує певна система: система освіти, науки, культури тощо.

 

 

II:

Держава відповідно до ст. 53 Конституції забезпечує доступність і безплатній дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти І державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повно загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломно освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням студентам.

Громадяни України мають право безплатно здобути вищу освіту в державних комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

У системі освіти найбільш рельєфно і повно відображаються духовна (культурна система суспільства, його духовний рівень, ментальність, ідеологічний плюралізм духовна свобода і національна ідеологія.

Систему науки складає академічна наука (академічні установи), вузівська наука відомча наука (система відомчих наукових установ і навчальних закладів) тощо. ЦІ система визначена і закріплена в Конституції України опосередковано. Разом з тим Конституції проголошується, що держава сприяє розвиткові науки, встановленш наукових зв'язків України із світовим співтовариством (ст. 54).

Лише частково і переважно опосередковано закріплена в Конституції Україні система культури (у вузькому розумінні цього слова). Вона опосередковує собов державні і недержавні заклади й установи культури. Переважну частину їх складают] державні й комунальні установи — театри, палаци, бібліотеки тощо.

Нині система культури переживає кризовий стан. Разом з тим посилюютьа тенденції її відродження. Конституція створила для цього відповідні передумови Зокрема, в Основному Законі України зазначається, що культурна спадщина охоро няється законом і що держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інши об'єктів, які становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення І Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

У цілому роль духовної системи нашого суспільства зростає. Це збігається загальносвітовими тенденціями і векторами духовного розвитку країн світу: в біль шості розвинених країн світу спостерігається піднесення ролі і значення сиега освіти, науки, інформації.

Найпоширенішим видом об'єднань (громадських організацій) у духовній сфері творчі спілки, освітні (просвітні) організації, товариства тощо. Нині відбувається! перебудова, становлення якісно нової їх системи.

Зростає роль і значення в духовному житті суспільства церкви і релігії, хоч; міжконфесійні змагання певною мірою сповільнюють цей процес.

Ідеологічний плюралізм, проголошений і закріплений Конституцією Україні (ст. 15), дає змогу вільно функціонувати в суспільстві і його духовній систем різноманітним світоглядам, вченням, теоріям, концепціям.