Вибори — пріоритетна форма безпосередньої демократії

 

Вибори є стародавнім суспільним інститутом, що бере початок ще за часів первіснообщинного ладу. В Україні через вибори формується чимало органів державної влади та місцевого самоврядування.

Значення виборів полягає в тому, що обрані через них у результаті політичного волевиявлення населення органи або особи, набувають право приймати рішення від імені тієї спільноти, яка 'їх обрала, представляти 'їхню волю. При цьому слід розрізняти органи первинного і вторинного представництва населення. Перші обираються виборчим корпусом — тобто громадянами, що мають виборчі права. Такими органами в Україні є Верховна Рада України, Президент України, органи місцевого самоврядування, які виступають безпосередньо від імені народу, або його певної частини. Органи вторинного представництва — Кабінет Міністрів, Верховний, Конституційний і Арбітражний суди, Генеральний прокурор є представниками народу через ті обрані виборцями органи, що їх сформували.

Нормативне регулювання виборів до органів первинного представництва в Україні не обмежується конституційними положеннями. Найбільш загальні положення Конституції України щодо виборів конкретизуються в законах України «Про вибори Президента України» 1999 р., «Про вибори народних депутатів в Україні»

1997 р. і «Про вибори депутатів місцевих Рад і сільських, селищних, міських голів»

1998 р. Усі правові норми, що регулюють порядок виборів у своїй сукупності, становлять правовий інститут.

У світі застосовуються різноманітні варіанти характеру законодавчого регулювання виборів. Щодо України, то в процесі її історичного розвитку ми стикаємось із застосуванням різних систем виборів, ряду особливостей цього інституту. Навіть в умовах сьогодення він знаходиться в процесі свого формування і потребує подальшого розвитку.

Право брати участь у виборах, яке називаєтьсяакшиенмм виборчим правом, належить усім громадянам України, які досягли на день їх проведення 18 років. Не мають права голосу громадяни, які визнані судом недієздатними. Пасивне виборче право, тобто право бути обраним на підставі проведених виборів, мають громадяни, які на момент виборів до Верховної Ради України досягли 21 року, при виборах Президента України — 35 років, при виборах у місцеві Ради — 18 років. Законодавство передбачає додаткові вимоги, яким повинні відповідати кандидати. Наприклад, прожи-

вання в Україні протягом останніх 5 років для народних депутатів, 10 років — даі Президента України і т. ін.

У зв'язку з установленням несумісності депутатського мандата та зайняттям пак' них посад і деякими видами служби, закон про вибори народних депутатів Україні при реєстрації кандидатів у депутати передбачає конкретні процедурні обмеження

Принципи виборчого права. Конституція України в ст. 71 характеризує сучасні вибори як такі, що евільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямоп виборчого права шляхом таємного голосування. На відміну від багатьи конституцій зарубіжних країн, які досить детально закріпляють процедуру виборіц Конституція України встановлює лише основні засади здійснення політичних при громадян у цій сфері — головні принципи виборчого права України.?

Проголошений нею вільний характер виборів означає, що громадянам України надається вибір самим вирішувати брати, чи не брати участь у виборах, тобто ні; існує примусу до участі у голосуванні. На цьому принципі побудовано виборче праві більшості країн світу. У той же час ряд країн — Італія, Бельгія, Австралія, Аргентині Греція, Туреччина конституційне закріплюють систему так званого обов'язковош вотуму, встановлюючи обов'язок громадян брати участь у голосуванні, а відтак,' певні небажані наслідки у разі порушення цього обов'язку. Оцінюючи останню практику, не можна, на нашу думку, апріорі ставитися до неї тільки негативно. Безумовно, голосування під час виборів є необхідним засобом вільної участі громадянина у формуванні влади і впливу на неї. Саме голосування нарівні з діяльністю ні цій основі виборних органів пов'язує особу з державою, в тому числі юридично, Логіка підказує, що участь громадянина у формуванні влади і визначенні її політики є не менш необхідним, ніж виконання встановлених конституцією обов'язків, і і точки зору моралі є одним із них. Тому закріплення юридичного характеру за моральним обов'язком брати участь у виборах є цілком природним. Це питання має і важливий практичний аспект, пов'язаний з поширенням абсентеїзму, тобто ухилення чималого числа громадян від участі у виборах. Якщо ця тенденція найближчим часом збережеться, то установка на розвиток у майбутньому виборчого права України в напрямку встановлення обов'язкового голосування, на нашу думку, є не тільки можливим, але й бажаним.

Вибори в Україні є загальними. Це означає, що в них можуть брати участь усі і повнолітні дієздатні громадяни України, які називаються виборцями. Всесвіти» історія виборчого законодавства свідчить про наявність у минулому численних законних обмежень (цензів), що за певними ознаками (майновий стан, стать, освіта, проживання на певній території, раса, вік і т. ін.) виключали з виборчого пройду значні групи населення. У сучасних умовах демократизації держави більшість подібних цензів, особливо дискримінаційних ліквідовано, але правомірно зберігати необхідність в існуванні деяких з них (віковий ценз, ценз проживання на певній і території, мовний ценз).

Згідно з Конституціями Української РСР 1919 р. і 1929 р., вибори не були загальними. У відповідності з класовою спрямованістю держави диктатури пролетаріату, в ті роки існував соціальний майновий ценз, з допомогою якого від виборів відсторонялася міська і сільська буржуазія — заможні верстви населення. За Кон-

сгатуцією УРСР 1937 р. вибори проголошувалися загальними, але в них, звичайно, не брали участь численні мешканці таборів, так звані, політичні в'язні, усі офіційно позбавлені виборчих прав судом.

Реально загального характеру вибори набувають з утворенням незалежної Української держави. Правда, у першому варіанті законів про вибори народних депутатів і депутатів місцевих рад України передбачалось призупинення цього права для осіб, які знаходяться у місцях позбавлення волі на час такого перебування. Це обмеження було ліквідовано внаслідок рішення Конституційного Суду України, який визнав його порушенням виборчого права громадянина. Конституційний Суд визнав відповідні положення виборчого законодавства антиконституційними — такими, що суперечать ст. 70 і ч. 1 ст. 64 Конституції України, згідно з якими права і свободи людини й громадянина не можуть бути обмежені за винятком випадків, що передбачені Конституцією.

Конституція України проголошує рівне виборче право, яке означає встановлення рівних можливостей для всіх виборців брати участь у виборах і рівне право для кандидатів у депутати бути обраними. В Україні цей принцип, перш за все, полягає в тому, що кожен виборець має при голосуванні за кожного кандидата в депутати, як і усі інші, 1 голос. Рівність забезпечується незалежно від майнового, сімейного, соціального статусу, статі, національної та партійної належності і т. ін. Рівність виборчого права проявляється також у створенні для проведення виборів приблизно рівних за кількістю населення виборчих округів з метою обрання від них рівної кількості депутатів. Закон про вибори народних депутатів встановлює також загальний, однаковий для всіх порядок висування кандидатів, ведення ними передвиборної агітації та підсумовування результатів виборів. Рівність виборчого права передбачає і створення рівних для всіх кандидатів умов балотування в депутати. Жоден з них не може балотуватися двічі у різних виборчих округах. Порушення останнього принципу було припущено в ст. 42 ч. II Закону «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. Воно полягало в наданні можливості одному і тому ж кандидату балотуватися двічі — по мажоритарному одномандатному округу і за партійним списком. Саме тому Конституційний Суд України визнав анти-конституційною ч. II ст. 42 Закону, що порушує принцип рівного виборчого права. У ряді країн для подолання фактичної недостатності представництва у виборних органах певних груп населення виходячи з особливих умов, що існують в тій чи іншій країні, вводяться так звані квоти, тобто спеціальні гарантії представництва у певних межах тих груп населення, які при загальновстановленому порядку виборів могли б його не одержати. Мова йде про представників духовенства, жіноцтва, збройних сил, громадян, що проживають за кордоном. Так, уведені в ряді Скандинавських країн квоти представництва жіноцтва дали вельми позитивні результати і сприяли демократизації суспільного життя. Ідея введення подібної квоти для жінок знаходить значну підтримку в Україні і жваво обговорюється в літературі, хоч наразі не є завданням сьогодення.

Вибори в Україні відбуваються шляхом встановлення прямого виборчого права. Це означає право виборців безпосередньо голосувати за чи проти щодо кожного кандидата (списку кандидатів), що обирається до певного виборчого органу. Це голосу-

вання є остаточним і подальшому перегляду не підлягає. Пряме виборче праві відрізняється від непрямого, яке може бути багаторівневим або побічним Багаторівневі вибори полягають у виборах вищерівневих представницьких органі! нижчерівневими органами того ж типу. Так, у Радянській Україні до 1938 року депутати вищерівневих Рад обирались депутатами нижчерівневих Рад. Побічне вибори право застосовується в СШ А при виборах президента, який обирається спеціальної колегією виборщиків.

Порівнюючи прямі й непрямі вибори, слід віддати безумовну перевагу першш бо пряме волевиявлення народу є, звичайно, більш демократичним, таким, що ба посередньо реалізує принцип народовладдя. 1

Згідно з Конституцією України вибори відбуваються шляхом таємного голосування. Це означає, що кожен виборець голосує особисто, що є важливою гаранта свободи його волевиявлення. Для здійснення цього принципу при голосуваш: повинна бути створена така обстановка, яка виключала б можливість впливу ні виборця, нагляду та контролю за його волевиявленням. З цією метою позначка; виборчому бюлетені робиться у закритій кабіні чи кімнаті, бюлетень опускаєтьсяі скриньку для голосування у закритому вигляді. Жодна особа не має права вимагаті від виборця відповіді на запитання, за кого і проти кого він голосував. Порушенні таємниці голосування карається законом. Відкрите голосування на політични виборах є винятком із загального правила і принижує демократизм виборів. Боні використовувалось у 20-ті роки за часів колишнього СРСР. Для виборів найнижчш ланок державної представницької системи воно застосовується нині в КНР.

Виборча система. Одним з найважливіших питань при проведенні виборів Е встановлення і застосування тієї чи іншоівиборчої системи, тобто засобу розподілу депутатських мандатів між кандидатами в депутати. Саме від характеру цієї системі значною мірою залежить склад осіб, обраних у представницькі органи, і кого вони-там репрезентують.

Міжнародна практика висунула дві основні системи виборів —мажоритарну: пропорційну. Кожна з них у певній мірі застосовувалась або застосовується в Україні, що обумовлює практичне значення аналізу їх переваг і недоліків, можливих варіантів їх застосування.

Під мажоритарною системою розуміється така система голосування, коли із певної кількості кандидатів у депутати обраним вважається той, хто одержав більшість у порівнянні з іншими голосів виборців. Кожен кандидат висувається окремо, — він може репрезентувати ту чи іншу партію або бути безпартійним, Певною перевагою мажоритарної системи слід вважати можливість безпосереднього знайомства під час виборчої кампанії виборців з кандидатом у депутати, особисте вивчення його позитивних і негативних рис. Проведення виборчої кампані кожним кандидатом у межах того виборчого округу, де він балотується, дає виборцем можливість орієнтуватися не тільки на його партійно-політичне кредо, а більш свідомо голосувати за конкретну людину, про яку склалося те чи інше особисте враження.

Залежно від числа виборців, які брали участь у голосуванні і віддали свої голоси переможцю, розрізняють окремі варіанти мажоритарної системи. Найбільш

демократичною серед них слід вважати систему так званої абсолютної більшості, її характерними рисами є вимога участі в голосуванні більше 1/2 зареєстрованих виборців і обрання депутата більше ніж 1/2 голосів від тих, що брали участь у голосуванні. Якщо такого результату відразу не досягнуто, відбувається другий тур голосування, на якому переможцем визнається той із двох кандидатів, за якого було подано більшу, порівняно з іншим, кількість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Приблизно така система застосовувалась в Україні під час виборів до Верховної Ради України, що проводились на підставі Закону про вибори 1993 року1. [ Перевагою цієї системи є можливість обрання Президента або депутата абсолютною Чільшістю голосів голосуючих виборців, що в найбільшій мірі, ніж інші системи, 'відображає вимоги здійснення принципу народовладдя. Недоліком її є часта необхідність проводити повторні тури виборів, що незручно для виборців, а також неврахування голосів, що подані за не обраних кандидатів.

• Істотною перешкодою на шляху втілення під час виборів принципу народовладдя е таке явище, як абсентеїзм^— свідома неучасть виборців у голосуванні. Його причиною може бути аполітичність виборців, 'їх пасивність, недовіра до усіх висунутих у депутати кандидатів, загальна невіра в ефективність органів народного представництва. Саме через поширеність абсентеїзму в Україні досі не спрацювала належним чином згадана мажоритарна виборча система абсолютної більшості. Особливо широко абсентеїзм проявляється при повторних голосуваннях.

Більш простою у порівнянні з системою кваліфікованої більшості вважається мажоритарна виборча система^ відносної більшості, яка здавна застосовується у багатьох країнах Заходу. При цій системі обраним вважається кандидат у депутати, який одержав більше голосів, ніж хто-небудь з його конкурентів при будь-якій кількості учасників голосування. Ця система приваблює відсутністю необхідності провадити другий тур виборів. Але, з іншого боку, вона принижує демократизм виборів, бо вважає законним обрання депутата переважною меншістю голосів. Якщо, наприклад, в окрузі, де балотуються 5 кандидатів у депутати, проголосувало 2000 виборців, з яких один одержав 401 голос, то саме він вважається обраним, незважаючи на те, що проти нього проголосувало 1599 виборців.

На жаль, слід констатувати, що в Законі «Про вибори народних депутатів України» 1997 р. було запропоновано застосування системи відносної більшості голосів у найгіршому його варіанті. Побоювання абсентеїзму призвело до того, що згідно з цим Законом не було встановлено навіть мінімуму виборців, участь якого у виборах робила 6 їх дійсними. Таким чином, при явці на виборчу дільницю 1-2 виборців кандидат, за якого вони проголосують, вважався б обраним. Це був серйозний відступ від принципу народовладдя, продиктований побоюванням можливого зриву виборів через неявку виборців. З метою якось пом'якшити цілком можливу перспективу «обрання» кандидата в депутати одиницями голосів виборців, у п. 4 ст. 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України» і п. З ст. 1 Закону України «Про вибори депутатів місцевих Рад і сільських, селищних, міських голів» було зафіксовано, що виборці, які не брали участь у голосуванні на виборах, нібито

Така сама система передбачена зараз Законом «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р.

підтримують результати волевиявлення виборців, що брали участь у виборах. Такиї чином, штучно проголошувалось, що виборці, які не з'явились на виборчу дільницю, нібито підтримують результати голосування. Однак всупереч із цим Закон «Про вибори народних депутатів України» (п. 5 ст. 40) встановлює, що кожен виборець голосує особисто. Тому своєчасним було рішення Конституційного Суді України, який визнав п. 4 ст. 1 Закону «Про вибори народних депутатів України неконституційним, оскільки він суперечить ст. 69 Конституції України, яка ні передбачає якогось пасивного волевиявлення виборців, а проголошує, що воно здійснюється через вибори, референдум або інші форми безпосередньої демократії Але втішає, що саме життя під час виборів відкинуло побоювання політиків про можливу абсолютну пасивність виборців. Доволі значуща активність понад 701 населення на виборах до Верховної Ради і Президента України свідчить про усвідомлення виборцями їх доленосного значення для майбутнього України.

Корективи, внесені до виборчого законодавства України, свідчать про необхідність і неминучість його подальшого розвитку. При вирішенні питання про шляхи цього розвитку слід орієнтуватись на такі варіанти, які найбільшою мірою забезпечували б представництво шляхом виборів більшості громадян України. Требі запобігати деформації принципу народовладдя, відступу від демократії.

Вади окремих виборчих систем, особливо масовий абсентеїзм, можуть призводити і зчаста, спричиняються до того, що обранці представляють не більшість,! меншість виборців. У результаті зводиться нанівець принцип народовладдя. Це повністю стосується і до України. Ось чому треба вживати всіх заходів, щоб постійно зводити для громадян поріг їх участі в виборах, включаючи перехід до встановлення, як це вже обґрунтовувалось, юридичної обов'язковості виконання особою свого громадянського обов'язку шляхом участі у виборах. Закріплення в майбутньому обов'язку громадянина України брати участь у голосуванні разом з відповідною роботою здатні позитивно вплинути на свідомість громадян і подальше зменшення абсентеїзму. Безумовно, санкції за неявку на вибори не повинні бути суворими, як, наприклад, у Пакистані. Встановлення як санкції незначного штрафу повинно мати виключно превентивний характер, нагадуючи громадянину, що участь у виборах е гарантією його прихильності щодо здійснення народовладдя, громадським і юридичним обов'язком громадянина. Громадянство — це не лише правова приналежність людини до держави, але й взаємні права і обов'язки між державою і громадянином. Бути громадянином — це і визначатися щодо політичного процесу.

Недоліки мажоритарної системи спричинилися і до того, що практика багатьох країн застосовує так звану пропорційну систему. Президент України і органи місцевого самоврядування обираються за мажоритарною системою. Щодо Верховної Ради, то згідно із Законом перша 1/2 (225) депутатів обирається за мажоритарною, інша 1/2 (225) — за пропорційною системою.

Якщо при мажоритарній системі на виборах конкурують між собою окремі кандидати, то при пропорційній системі мова йде про конкуренцію між партіями і їх об'єднаннями (виборчими блоками). При цій системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно до кількості голосів виборців, яку кожна з них одержала на виборах. Пропорційна система, що історично з'явилася після мажори-

тарної, спрямована на подолання недоліків останньої, на те, щоб кандидатами від окремих політичних партій була одержана кількість мандатів, що є пропорційною кількості поданих за них голосів виборців, її перевага стосовно мажоритарної полягає в тому, що вона зорієнтована на врахування при розподілі депутатських мандатів якомога більшого числа голосів виборців, унеможливлення неврахування значного їх числа і навіть їх більшості, як трапляється при мажоритарній системі. Крім того, пропорційна система сприяє структуризації парламенту, «партизаци» його складу, утворенню всередині його партійних фракцій, що підвищує організованість його роботи. Розподіл мандатів більш-менш відповідає співвідношенню сил між партіями.

Згідно з Законом «Про вибори народних депутатів України» 1998 р. за пропорційною системою обирається 1/2 складу Верховної Ради, тобто 225 депутатів, їх вибори і розподіл мандатів проводяться по єдиному загальнодержавному виборчому округу, тобто на всій території країни виборці голосують за одні й ті самі партійні списки (списки виборчих блоків).

Підчас виборів 1998 року були висунуті для балотування списки 21 політичної партії і 9 виборчих блоків. 2 партіям було відмовлено в реєстрації їхніх списків у зв'язку з невиконанням вимог виборчого законодавства. Кандидати в депутати розміщені в списках у певній послідовності, їх очолюють лідери партії, а подальше розташування кандидатур є спадним за своїм значенням. Згідно з Законом, виборці України повинні голосувати за певний чіткий список в цілому. Заслуговує на увагу й те, що в світі існують такі варіанти пропорційної системи (так звана система преференцій), коли виборець робить позначку в списку, віддаючи перевагу тим чи іншим кандидатам. Цей досвід, на наш погляд, може бути використаний у процесі подальшого розвитку виборчого права України.

При пропорційній системі, що встановлена в Україні, під час виборів 1/2 депутатів Верховної Ради існує так званий відсотковий бар'єр^— визначення кількості голосів виборців, яку повинен одержати список тієї чи іншої партії (блоку) для того, щоб здобути право брати участь у розподілі депутатських мандатів у парламенті. Закон України про вибори народних депутатів у 1997 році встановив, що не менш, ніж 4% голосів виборців дають партії (блоку) право бути представленою у Верховній Раді України. Взагалі, в світі такий бар'єр коливається від 4% в Ізраїлі до 10% у Туреччині. Метою встановлення відсоткового бар'єру є запобігання репрезентації в парламенті надмірної кількості депутатів від дрібних партій, що може різко знизити організованість та ефективність його роботи. Але, з іншого боку, така система здібна залишити поза парламентськими процесами перспективні та прогресивні партії, що розвиваються, але з різних причин ще не набули належного впливу в суспільстві і не мають популярного лідера, наявність якого надає у виборчому процесі значну перевагу відповідним партіям. Крім того, голоси виборців, що голосували за партії, які не здолали 4-відсоткового бар'єру, фактично марні, хоч ці партії можуть мати неабияке значення в країнах з великою кількістю малих партій, до яких належить і Україна.

Величезне значення при пропорційній системі виборів має процес так званого квотування, тобто встановлення числа голосів виборців, яке необхідне для одержання одного депутатського мандата (виборча квота). Для визначення квоти в

Україні в умовах сьогодення необхідно розділити на 225 кількість голосів, ще загалом подані в багатомандатному загальнодержавному окрузі по виборах до Верховної Ради за списки партій та блоків, які одержали 4%, або більше голосів виборців. Відкинувши дрібні залишки від ділення, ми одержуємо цю квоту. Ди визначення числа мандатів, одержаних кожною партією або політичним блоком, які досягли 4% бар'єру, треба поділити кількість голосів, поданих за окремі партії і блоки, на раніш встановлену квоту. За рахунок дрібного залишку партії і блоки можуть у встановленому порядку одержати додаткові мандати. Мандати можуть одержати лише ті кандидати в депутати, які були із самого початку включені в спиш партії або блоку, і повний перелік яких є у виборчому бюлетені. При цьому кандидати вважаються обраними в порядку їх черги за списком, у межах кількості квот, шо вкладаються в той чи інший список.

При пропорційній системі виборів провідну роль, фактично, відіграє керівництво відповідної партії чи блоку. Вплив їхніх лідерів на різних стадіях виборчого процесу, а також голосування виборців за виборчий список в цілому, без виявлення їх ставлення до окремих кандидатів, безумовно знижує демократичність цієї системи. Слід ураховувати й те, що незважаючи на можливість балотуватися за партійними списками, так званим, незалежним кандидатам, до них здебільшого потрапляє керівництво партії або блоку та найбільш близькі до нього функціонери за рахунок представництва регіонів та низових партійних організацій. Усе це знижує цінність пропорційної системи.

Із врахуванням усіх цих обставин Закон про вибори народних депутатів України встановив змішану систему виборів, яка здатна поєднувати позитивні риси мажоритарної та пропорційної систем, воднораз відкидаючи деякі негативні прояви застосування кожної з них.

Організація виборів. Вибори являють собою тривалий процес, який є складним, багаторівневим, таким, що потребує чіткої організації. Вибори у представницькі органи проводяться за встановленою законом процедурою. Ця процедура (виборчий процес) складається із кількох стадій. Найважливішими з них є призначення виборів, створення виборчих округів і дільниць, формування виборчих комісій, висування кандидатів, або формування партійних списків, їх реєстрація, проведення передвиборної кампанії, голосування і визначення результатів виборів.

Чергові вибори Президента України провадяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. Вони призначаються не пізніше ніж за 180 днів до дня виборів постановою Верховної Ради. Позачергові вибори у разі дострокового припинення повноважень Президента призначаються не пізніше як на п'ятий день після припинення цих повноважень.

Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться в останню неділю березня четвертого року її повноважень. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться у 60-денний термін з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Чергові і позачергові вибори депутатів місцевих рад, сільських селищних і міських голів проводяться за рішенням Верховної Ради України не пізніше 90 днів до

закінчення строку повноважень депутатів місцевих рад, сільських, селищних та міських голів, (п. 2ст. 9іп. 1 ст. 10 Закону України про вибори депутатів місцевих Рад ісільських, селищних та міських голів 1998 р.).

В Україні, як і в більшості країн світу, діє територіальний принцип організації виборів. Лише в перші роки Радянської влади застосовувався виробничий принцип, коли виборча кампанія проходила і голосування відбувалось на підприємствах і в установах. Виборчі округи утворюються з урахуванням, по змозі, адміністративно-територіального поділу при приблизно рівній кількості населення (для мажоритарних округів), що проживає на території кожного з них. Це правило застосовується при виборах до різних видів державних та самоврядних органів.

Низовою ланкою виборчої системи є виборча дільниця — елемент території, де громадяни об'єднуються для голосування за місцем проживання. Дільничні виборчі комісії, які створюються за рішеннями сільських, селищних, міських, районних в містах рад не пізніше 45 днів до дня виборів, забезпечують ознайомлення виборців зі списками, складеними відповідними органами Рад, а в містах Києві та Севастополі — місцевою адміністрацією, а також їх перевірку і внесення до них, в разі необхідності, змін. Вони розповсюджують відомості про кандидатів, які балотуються на певній дільниці, визначають дату голосування. Дільнична виборча комісія організовує процес голосування; члени комісії особисто підраховують кількість голосів, поданих за і проти окремих кандидатів. Підсумки голосування комісія передає в окружну (територіальну) виборчу комісію.

Центральною ланкою виборчої системи є виборчий округ — територіальна одиниця, в рамках якої здійснюються вибори. При голосуванні по мажоритарних округах, саме в окрузі визначається, хто є обраним у результаті виборів. У тих випадках, коли виборчі округи не утворюються, вся країна являє собою єдиний виборчий округ. Єдиний загальнодержавний виборчий округ, по якому проводяться вибори Президента, охоплює всю територію України. Єдиним, але багатомандатним діючим за пропорційною системою, є і округ, в якому здійснюються вибори 225 депутатів Верховної Ради за партійними списками. Також багатомандатними округами є: мажоритарні округи із виборів депутатів районних і обласних рад (п. 5 ст. 12 Закону про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів 1998 р.). Для проведення виборів Президента України територія загальнодержавного виборчого округу поділяється на 225 територіальних виборчих округів з приблизно рівною кількістю населення.

Проведення виборів організують Центральна, територіальні, окружні, дільничні комісії. Організаційне керівництво всім виборчим процесом здійснюють виборчі комісії. Окружні виборчі комісії з виборів Президента України утворюються не пізніш як за 70 днів до дня проведення виборів. Окружні виборчі комісії з виборів народних депутатів України створюються за рішенням обласних рад, Київської та Севастопольської міських Рад, Верховної Ради Автономної Республіки Крим не пізніше 90 днів до дня проведення виборів. При виборах місцевих Рад і сільських, селищних і міських голів — не пізніше 75 днів до дня виборів. Сільські, селищні, міські, районні в місті, районі та обласні Ради утворюють територіальні виборчі комісії, а окружні комісії при виборах до місцевих Рад утворюються не пізніше

65 днів до дня проведення виборів відповідною радою або її виконавчим комітетом В усіх окружних виборчих комісіях широко репрезентується громадськість — представники політичних партій та виборчих блоків. Ці комісії створюють виборчі дільниці, контролюють виконання виборчого законодавства на території виборчого округу, здійснюють реєстрацію кандидатів у депутати та їхніх довірених осіб,; затверджують текст виборчих бюлетенів, організують їх виготовлення та доставку, підсумки голосування по виборчому округу з матеріалів дільничних виборчих комісій, передають ці результати до Центральної виборчої комісії, контролюють ви користання передвиборних фондів кандидатами, сприяють організації і проведенню виборчої кампанії і т. н.

Центральна виборча комісія формується у складі 15 членів, які призначаються за спеціально встановленою законом процедурою. Вона єтіостійно діючим органом! керує всією організаційною роботою щодо проведення виборів. Центральна виборча комісія призначається Верховною Радою України за поданням Президенті України, при чому її голова, замісник голови і не менш 2/3 інших членів повинні мати вищу юридичну освіту. ЦВК відіграє керівну роль у виборчому процесі на всії його стадіях, створює виборчі округи, контролює діяльність окружних виборчих комісій, підсумовує результати виборів, реєструє обраних кандидатів і т. ін. Кожні політична партія, що зареєстрована для участі у виборах, може делегувати до Центральної виборчої комісії одного представника з правом дорадчого голосу.

Висування та реєстрація кандидатів. Якість роботи будь-якого державного органу у повній мірі залежить від його складу. Ось чому для обрання дійсно професійного, пов'язаного з населенням, демократично спрямованого державного органу важливо висунути і обрати найгідніших з можливих кандидатів. В У країні, як і в інших країнах, є чимало суб'єктів висування кандидатів. До них належать політичні партії і блоки, збори громадян, трудові колективи. Допускається самовисунення. Партії (блоки), які зареєстровані Міністерством юстиції України, мають право висунути кандидатуру Президента України. Претендент на кандидатав президенти висувається партією на з'їзді, конференції та інших зборах, що е найвищим статутним органом партії при додержанні певних умов. За рішенням з'їзду, конференції партія подає заяву до Центральної виборчої комісії щодо реєстрації кандидата в президенти. Висування претендента виборчим блоком партій здійснюється на міжпартійному з'їзді (конференції). Кандидати у Президенти України висуваються також зборами виборців, які проводяться за місцем проживання громадян, на підприємствах і установах. У зборах повинні взяти участь не менше 500 громадян України, при чому одна і та ж особа не може бути учасником більш, як одних зборів із висування претендента. Претендентом у кандидати вважається особа, за яку проголосувало не менше 2/3 учасників зборів. У подальшому виборчому процесі збори виборців репрезентує ініціативна група з 10-20 їх учасників, про яку повідомляється Центральна виборча комісія. Висування претендентів на кандидатів у Президенти України починається за 170 і закінчується за 140 днів до дня виборів.

Висування кандидатів при виборах народних депутатів України по загально-мандатному і одномандатним виборчим округам регламентується Законом України

«Про вибори народних депутатів України» 1997 р. По багатомандатному округу, де обирається 225 депутатів, кожна партія та виборчий блок висуває кандидатів у депутати єдиним списком (не більше 225 кандидатів). Список кандидатів формується засобом, що визначається вищими представницькими керівними органами партій з членів партії, інших партій, що входять до виборчого блоку з можливим включенням позапартійних. Послідовність розміщення кандидатів у списку визначає політична партія або виборчий блок. Партійні списки очолюються лідерами партій. Висування списків кандидатів по загальнодержавному виборчому округу починається за 170 і закінчується за 120 днів до дня виборів. Після передачі протоколу про формування виборчого партійного списку (блоку) в Центральну виборчу комісію партії одержують затверджені нею підписні листки, які повинні бути представлені в цю комісію з підписами не менше 200 тисяч виборців, у тому числі, не менше ніж 10 тис. підписів в 14 адміністративно-територіальних одиницях - Кримській автономії, областях, містах Києві та Севастополі. По одномандатних виборчих округах право висування 225 кандидатів у депутати може бути реалізоване шляхом самовисування, загальними зборами громадян, трудових колективів. Висування кандидатів здійснюється і зборами та конференціями партійних осередків та виборчих блоків Кримської автономії, областей, міст Києва та Севастополя — причому по одному кандидату в кожному окрузі. Згідно з позицією Конституційного Суду України, таке право надається всім політичним партіям, а не лише тим, що зареєстровані для участі у виборах Центральної виборчої комісії.

Висування кандидатів у народні депутати по одномандатних виборчих округах, згідно із законом, починається за 90 днів і закінчується за 60 днів до дня виборів. Наявність різних строків початку і закінчення висування кандидатів у депутати по одно- і багатомандатному округах було справедливо кваліфіковане Конституційним Судом України як порушення рівних можливостей для всіх суб'єктів виборчого процесу, і тому є такою, що не відповідає вимогам Конституції України.

Право висувати кандидатів у депутати на виборах органів місцевого самоврядування належить громадянам України, які реалізують його шляхом самовисування, через збори за місцем проживання (не менше 10 чол.), трудовим колективам, місцевим осередкам політичних партій, які приймають рішення про висування в кандидати простою більшістю голосів. Висування кандидатів починається за 60 і закінчується за 45 днів до дня виборів. Громадянин України не може балотуватися в депутати більше однієї Ради і паралельно на посаду сільського, селищного і міського голови.

Реєстрація кандидатів у депутати. Для реєстрації кандидатів у Президенти України та в народні депутати закони України вимагають збір підписів на підтримку висунутих претендентів. Кандидатура претендента у Президенти України повинна бути підтримана підписами не менше 1 млн громадян України, в тому числі, не менше ЗО тис. у кожному з 2/3 регіонів (областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі). Підписні листи передаються для реєстрації до Центральної виборчої комісії не пізніше як за ПО днів до дня виборів Президента. Про наявність їх окружні комісії не пізніше 50 днів до дня виборів складають протоколи, передаються до Центральної виборчої комісії. На п'ятий день подання необхідних документів Центральна виборча комісія реєструє кандидата в Прези-

над