Конституційні основи державного ладу України

 

Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави. Оскільки держава сама є організацією, зокрема політичною організацією суспільства, то державний лад іноді визначається і може визначатись як будівництво держави (державне будівництво) або її устрій та діяльність.

Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачається і закріплюється конституцією та реально існує.

Державний лад є складовою частиною конституційного ладу. Він, як правило, найповніше визначається конституціями держав і найбільше гарантується ними. Разом з тим він є одним з найскладніших конституційних інститутів і несе серед інших найбільше суспільне навантаження1. Це, звичайно, не дає підстав ототожнювати його з конституційним ладом, але потребує при його вивченні найбільшої уваги, порівняно з іншими інститутами конституційного рівня.

Державний лад України, як і будь-якої іншої держави, являє собою передбачену і гарантовану її Конституцією організацію (будівництво) держави та її діяльність.

За своєю суттю, змістом і формами він є багатогранним явищем. Зокрема, державний лад України, як і будь-якої іншої держави, охоплює собою структурні (організаційні) і функціональні основи держави, у складі яких можна розрізнити політичну, економічну, соціальну, культурну та інші основи держави, приміром, політичну основу державного ладу України складає політичний механізм і відповідна (політична) функція (функції) держави; соціальну основу — соціальний механізм і відповідна функція (функції) держави; культурну (духовну) основу — культурний (духовний) механізм і відповідна функція (функції) держави.

Разом з тим сучасний державний лад України має ряд особливостей, свою специфіку.

' Найбільш значні і порівняно вдалі спроби дослідження державного ладу здійснено в Україні в останні роки Ю. М. Тодикою (див.: Тодьїка Ю. Н. Основи конституционного строя УкраиньІ. — X.: Факт, 1999.); А. М. Колодієм, В. В. Копєйчиковим, С. Л. Лисенковим, В. В. Медведчуком та рядом інших вчених-конституціоналістів (див.: Колодій А. М., Копсйчиков В. В., Лисенков С. Л., Медведчук В. В. Основи конституційного ладу України. — К.: Либідь, 1997. — С. 206; Основи конституційного права України. — К.: Юрінком, 1997. — С. 30-37).

 

 

По-перше, українська держава і державний лад України мають з усіх погляді перехідний і змішаний характер, перебуваючи певною мірою у стадії становлення.

Україна рішуче і безповоротно відходить від колишнього статусу суб'єкт федерації в особі колишнього Союзу РСР, від статусу держави, в якій керівництв органами державної влади та іншими інститутами здійснювала тривалий час парті; від статусу, за якого українській державі (колишній союзній республіці) не під порядкувалася більшість державних підприємств, установ і організацій (з числ союзних), від держави, — в якій порушувались права людини і громадянина, навіт не існувало ряду органів державної влади або вони мали наддержавний (союзний характер, від держави з горизонтальною, ієрархічною будовою органів державне влади, від держави, в якій більшість органів державної влади мали формальний символічний характер, від держави, яка була фактично усунута від зовнішньо політики, від держави, роль і значення якої всіляко принижувались, тобто від на півдержави до держави в сучасному розумінні цього слова. Розвиток Україні спрямований на утвердження дійсно суверенної, незалежної держави, повно правного і рівноправного суб'єкта світового співтовариства, до держави, яка н визнає у своїй країні ніякої влади над собою, окрім влади свого народу, до держави яка служить народу і вважає утвердження й забезпечення прав і свобод людини свсш основним обов'язком, до держави, яка визнає право на існування різних політични: партій, форм власності, в тому числі приватної власності, різноманітних ідеологій вчень, теорій; до держави, яка сприяє підприємництву і розвиткові ринковим відносин.

За роки незалежності в українській державі відбулися істотні зрушення майже ] всіх сферах — політичній, економічній, соціальній, культурній, — але, на жаль, ] жодній з них у своїй основі не утвердились нові суспільні відносини.

Це дає підстави стверджувати, що нині українська держава має перехідний змішаний характер. Конституція України 1996 р. підбила певний підсумок розвитку нашої держави і створила необхідні передумови для її подальшого поступу, розбудови й утвердження якісно нових рис української держави, насамперед істинне суверенної, демократичної, соціальної, правової, і відповідно, якісно новогс державного ладу.

По-друге, державний лад України характеризується утвердженням її як національної держави. Це виявляється передусім у тому, що сучасне державотворення Е Україні має в своїй основі реалізацію багатовікової української ідеї створення (поновлення, відродження) самостійної (незалежної, суверенної), соборної (єдиної унітарної), вільної, демократичної, справедливої, правової, соціальної, розвинуто: держави. Разом з тим держава, формуючи політичну українську націю — Український народ, дбає про розвиток етнічної української нації та інших етносів.

Відповідно до Конституції України держава, яка виникла на основі здійснення українською нацією, усім українським народом права на самовизначення, сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

У той же час Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

 

 

Державна мова в Україні, державні символи та інші інститути є зі свого походження переважно національними інститутами етнічних українців.

По-третє, як свідчить процес державотворення в Україні в останні роки, українська держава утверджується як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських держав та держав світу. Підтвердженням тому є Конституція України 1996р.

Вона сприйняла значною мірою, хоча й критично, багатовікові досягнення європейської наукової конституційної думки і практики в галузі державотворення. Зокрема, вчення, ідеї, положення про правову державу, про верховенство права, про розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, про демократію, парламентаризм, місцеве самоврядування, вибори, референдуми та інші форми прямого народовладдя, про конституційне судочинство, правосуддя тощо. Форми нашої держави як за характером правління, тобто організацією державної влади, так і за характером державного устрою обирались у процесі розроблення Конституції України 1996 р. з максимальним урахуванням досвіду європейських держав.

Зрештою, Україна з моменту проголошення своєї незалежності виступає як важливий міжнародний чинник, який впливає на інші держави й міжнародні організації та зазнає відповідно значного впливу з їхнього боку. Це зумовлено, зокрема, її роллю в розпаді колишнього Союзу РСР, її колишнім фактичним статусом ядерної держави, Чорнобильською катастрофою та ліквідацією її наслідків, поділом Чорноморського флоту, статусом Севастополя і ситуацією в Автономній Республіці Крим, успішною миротворчою місією на території колишньої Югославії, бурхливими й неординарними внутрішньополітичними і внутрішньоеконо-мічними подіями в Україні, відносинами України зі Сходом і Заходом, зокрема, з Російською Федерацією, іншими державами та міжнародними й регіональними організаціями: СНД, НАТО, Радою Європи; геополітичним становищем в Європі і світі, тобто статусом України як великої європейської держави та іншими факторами.

Будівництво української держави, утвердження її державного ладу зазнає постійного впливу цих чинників як щодо державних структур, так і щодо їх функцій тазаьдань.

Принципи державного ладу. Конституція кожної країни визначає, регулює, закріплює й охороняє насамперед основи державного ладу, його основні засади. Ці основи являють собою систему передбачених і закріплених конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів: органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави.

Основні принципи держави, державного ладу опосередковують собою насамперед суть держави, її тип, місце і роль у суспільстві.

За Конституцією України, основними принципами державного ладу України є такі: суверенність і незалежність держави, демократизм держави, соціальний і правовий характер держави, унітарність (єдність, соборність) держави та республіканська форма правління.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. У наступних статтях вона проголошується також

 

 

унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5). Опосередковано Україна в нається за Конституцією національною і світською державою. Пріоритети принципом державного ладу за цими ознаками є принцип суверенності і незале ності України. Подвійна назва цього принципу зумовлена неоднаковим змісті який укладається в поняття «суверенітет» і «незалежність» у теорії і нормативі правових актах, у тому числі і міжнародно-правових актах, історичними обс винами проголошення суверенітету і незалежності України та іншими фактора об'єктивного і суб'єктивного характеру.

Цей принцип означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність наї держави в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній та культурі (духовній, інформаційній). За своєю суттю суверенітет, незалежність означає вер: венство, повноту і самостійність державної влади всередині країни та рівнопр ність і незалежність держави у відносинах з іншими державами.

Внутрішній суверенітет — це суверенітет у внутрішньополітичній сфері, як означає незалежність держави від інших суб'єктів політичної системи, насампе] від політичних партій і блоків, верховенство, повноту та самостійність держав: влади щодо статусу і політики цих суб'єктів. Держава залежить лише від одне суб'єкта політичної системи — від Українського народу, народу України, сучасною Конституцією України, держава позбавляється колишньої залежності партії, керівна роль якої щодо себе визнавалась нею певний час за попереднь конституцією.

Із зовнішнього погляду Україна має у повному обсязі суверенітет насампере політичній (зовнішньополітичній) сфері.

Утвердження зовнішньоекономічного суверенітету та суверенітету в інш сферах зовнішньої діяльності нашої держави у повному обсязі є значною мірок наміром, програмою, метою.

Принцип демократизму держави опосередковує собою передусім взаємовіді сини держави і суспільства, держави й особи. Цей принцип виражається насампе{ у демократичних витоках і традиціях українського державотворення, в сучаси принципах формування органів державної влади, в їх системі, структурі, складі основних засадах функціонування.

Демократичною є держава, яка постійно, всебічно і повно виражає волю народ1 її організація (будівництво) і діяльність відповідають волі народу. Мається на ув як загальна воля народу, так і воля окремих соціальних груп, спільностей та вс кожної окремої особи — людини і громадянина. Тобто демократичною є тг держава, яка здійснює владу народу з його волі і у відповідності з його волею.

Звичайно, першорядним, визначальним у демократизмі держави є проголошен її демократичною на найвищому конституційному рівні, що здійснюється чинн Основним Законом, конституційне визнання державою статусу народу як єдине джерела влади, його права втілювати свою владу як через органи державної влади органи місцевого самоврядування, так і безпосередньо (шляхом виборів, рефер< думів тощо), що тривалий час не визнавалось за ним в Україні, та визнання ві лючного права народу визначати і змінювати конституційний лад України.

Але головне в демократизмі держави є забезпечення її постійного і реальне демократизму. Це досягається як конституційне визначеним порядком формував

 

 

органів державної влади та Інших Інститутів держави, так І характером п організації та діяльності.

Першорядне значення у становленні й функціонуванні демократичної держави має порядок формування органів державної влади (державного апарату), зокрема порядок виборів до органів державної влади та інші засоби їх формування.

Відповідно до Конституції України шляхом вільних і справді демократичних виборів обираються народні депутати до парламенту — Верховної Ради України, Президент України, а також органи місцевого самоврядування України.

Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 71 Конституції України).

Ряд органів державної влади України формуються окремо представницьким органом державної влади — парламентом України (обираються безстрокове судді судів загальної юрисдикції тощо) чи Президентом України як главою держави (перше призначення на посаду професійного судді на п'ять років суду загальної юрисдикції) або спільно, за взаємною участю: за поданням, згодою одного органу державної влади щодо іншого, на паритетних засадах тощо.

Зокрема, Прем'єр-міністр і Генеральний прокурор України призначаються Президентом України за згодою Верховної Ради.

Судді Конституційного Суду України (18 суддів) призначаються Президентом, Верховною Радою та з'їздом суддів України на паритетних засадах — по шість суддів кожним.

Але основним і переважно головним показником демократизму держави є наявність виборних представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування.

Виборними органами державної влади в Україні є Верховна Рада і Президент України.

Виборним представницьким органом державної влади є один орган державної влади — Верховна Рада України.

Виборними представницькими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні та міські ради. Районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст незалежно від порядку їх формування.

Органом державної влади, який опосередковує представницьку демократію в Україні і є головним структурним показником демократизму держави, визначена Верховна Рада України. Вона має право представляти український народ — громадян України всіх національностей і виступати від його імені. Верховна Рада України є єдиним загальнонаціональним, колегіальним, постійно діючим органом законодавчої влади України.

Президент України, який також обирається безпосередньо народом, представляє державу у відносинах з іншими державами й міжнародними організаціями, а також увнутрішніх (внутрішньодержавних) відносинах і виступає від її імені.

Демократизм держави виявляється також у діяльності держави, насамперед у принципах діяльності її органів і в основних засадах здійснення державної влади в цілому. Зокрема, він виявляється в гласності, відкритості діяльності парламенту та інших органів державної влади, у системності, періодичності сесій і пленарних засідань парламенту та сфери роботи інших органів державної влади тощо.

 

 

Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава є і має бути виразниі представником і захисником інтересів як усього суспільства, усього народу, тобт публічних, загальних інтересів, так і інтересів кожної людини і громадянина.

Соціальною державою, як правило, вважається та держава, яка бере на < обов'язок піклуватися про соціальну справедливість, добробут громадян, їх соці; ну захищеність1.

Соціальна держава насамперед дбає і має дбати про соціальне незахищених найменш соціальне захищених осіб і про відповідні верстви населення (безробіть непрацездатних тощо). Щодо більшості громадян, то соціальна держава: створювати сприятливі умови для їх діяльності, виявлення їх професійних, ДІЛОЕ творчих можливостей у власних інтересах і в інтересах держави й суспільства.

Визначаючи основні засади соціальної політики, приймаючи закони із соціальї питань, затверджуючи загальнодержавні програми соціального розвитку Державний бюджет України і здійснюючи соціальну політику, держава в осоЄ відповідних органів має враховувати і враховує як загальні, так і особливі специфі інтереси всіх громадян, всіх корінних народів і національних меншин.

Але найважливішою рисою соціальної держави є принципово нове ставлення її особи, її інтересів, визнання її пріоритетом серед соціальних цінностей.

Відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, чест гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальні цінністю. Відповідно права і свободи людини та їх гарантії визначають зміс спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод люд ни є головним обов'язком держави. Найбільш повно соціальний характер держа виявляється в системі соціальних прав і свобод людини і громадянина, передбачен і закріплених Конституцією України (ст. 43-49) та в системі їх гарантій. Зокрел Конституцією України передбачаються такі соціальні права, як право на праи (ст. 43), на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст. 46), на житло (ст. 47), І достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я, медичну допомогу медичне страхування (ст. 49) тощо. На жаль, ці соціальні права людини і гром дянина нині значною мірою не реалізуються, не забезпечуються або залишають! символічними. Якщо ідеї демократичної держави були сформульовані в тому ч іншому вигляді практично з моменту виникнення держави і супроводжували протягом тисячоліть, то теорія і практика соціальної держави є порівняно нови явищем. Поняття «соціальна держава» з'явилось у конституціях ряду країн (ФРІ Франція, Італія та ін.) переважно після Другої світової війни. Воно означало не лин збільшення кола соціально-економічних прав громадян, але й створення систем або систем їх гарантій.

Соціальна держава мала створювати умови для забезпечення громадян роботок перерозподіляти доходи через державний бюджет, забезпечувати людям прожитко вий мінімум, сприяти збільшенню числа дрібних і середніх власників, охороняті найману працю, опікуватися освітою, культурою, сім'єю, охороною здоров'я поліпшувати соціальне забезпечення тощо. Це своєрідні висновки з наслідків Друге

_______

1 Див.: Баглай М. В., Габричидзе Б. Н. Конституционное право Российской Федєрации: Учебник дл юридических вузов й факультетов. — М.: Инфра-м, 1996. — С. 119.

 

 

світової війни, з поразок і перемог у ній. Одним з найважливіших соціально-економічних узагальнень є висновок про необхідність надання соціальної орієнтації (спрямування) всій економічній політиці держави, не перекреслюючи конкуренцію й економічну свободу, заохочуючи індивідуальну ініціативу. Держава має боротися не з багатством, а з бідністю та заохочувати соціальну функцію приватної власності.

Ці риси соціальної держави стали поступово утверджуватися в більшості країн Заходу. Як наслідок соціалізації держав дещо зменшилась напруженість між працею і капіталом. Профспілки стали діяти переважно методами партнерства, поліпшився добробут низки верств населення.

Конституція України 1996 р., вперше закріпивши, що Україна є соціальною державою, передбачила низку заходів щодо її утвердження. Це — розширення кола соціально-економічних прав та гарантій їх реалізації. Маються на увазі, зокрема, передбачені Конституцією України забезпечення захисту всіх суб'єктів власності і господарювання, соціальна спрямованість економіки, проголошення рівності всіх суб'єктів власності перед законом (ст. 13); державний захист прав споживачів, здійснення контролю за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт (ст. 42); гарантування працівників від незаконного звільнення та їх права на своєчасне отримання винагороди за працю (ст. 43); гарантування таких пенсій, інших видів соціальних витрат і допомоги, що є основним джерелом існування і які мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46); охорона державою сім'ї, дитинства, материнства й батьківства (ст. 51) тощо.

Правовий характер нашої держави виявляється насамперед у передбаченому Конституцією України верховенстві права (ст. 8), у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), у взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина тощо.

Політика держави має визначатися і здійснюватися у правових формах: у вигляді законів, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України тощо. У правовій державі політика, яка не має правових форм, не є обов'язковою для виконання. Правова держава спілкується і має спілкуватися з особою і суспільством мовою правових актів і насамперед законів, які мають відповідати конституції. Почасти верховенство права як принцип правової держави називають верховенством закону. Це виправдано лише у тому разі, коли слово «закон» вживається в широкому (образному) значенні цього слова, як будь-який нормативно-правовий акт. Якщо ж термін «закон» вживається на позначення акта, що приймається Верховною Радою України, то таке розуміння принципу верховенства права є не зовсім точним, спрощеним.

Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність з політичного, економічного, соціального, культурного (духовного) та інших поглядів. Вихідним у єдності держави є територіальна цілісність. У Конституції України щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна

 

 

Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (мі Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення фор державного устрою України як унітарної держави.

Тривалий час у процесі підготовки нової Конституції перед Україною сто; проблема вибору форми держави за характером державного устрою. Нова Коне туція України остаточно вирішила цю проблему, і тому окремі пропозиції ще федералізації України, поділу на землі за рахунок об'єднання ряду областей 6} відкинуті. Це цілком закономірно. Адже у нинішній обстановці, коли наша держ; і суспільство, економіка і культура переживають кризу, вкрай необхідне об'єднає на загальнодержавному рівні всіх ресурсів і зусиль. Федералізація ж унітарної дер> ви вважається доцільною лише тоді, коли вичерпані можливості місцевого самов] дування та інших регіональних інститутів. В Україні ж нині відбувається лише с новлення системи місцевого самоврядування та інших регіональних інститу (державних адміністрацій, спеціальних (вільних) економічних зон, прийняття с тутів міст та інших адміністративно-територіальних одиниць, утворення різь асоціацій та державних і самоврядних органів адміністративно-територіальних о; ниць).

Принцип республіканської форми держави полягає в такій організації державі влади (формі правління), за якої глава держави (Президент) обирається — народ або парламентом — шляхом прямих або непрямих виборів на певний строк (4, 5 7 років). Україна відповідно до ст. 5 Конституції є республікою, оскільки Презид< обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборче права шляхом таємного голосування строків на п'ять років.

Відповідно до змісту Конституції України держава за своїми основними риса вважається, як правило*, президентсько-парламентською республікою, оскіль Президент обирається громадянами України, формує Кабінет Міністрів (урі України, який відповідальний перед ним, але не очолює уряд, не є главою виконав1 влади. Верховна Рада — парламент України — може прийняти резолюцію недові Кабінетові Міністрів України, що має наслідком відставку Кабінету Міністрів, відповідних умов Президент України має право розпуску парламенту.

Названа форма нашої держави не є випадковою.

Сучасні держави у переважній більшості є республіками: президентська парламентськими або змішаними — президентсько-парламентськими (напівп] зидентськими) республіками, але статус інституту президентства в кожній з ц видів республік є з ряду обставин неоднаковим.

Президентською є така республіка, в якій президент обирається народом — безг середньо чи опосередковано — та є одночасно главою держави і главою виконав' влади, очолюючи уряд (адміністрацію). Президент формує уряд, який підзвіти йому. Парламент не має права виносити вотум недовіри уряду. Президент не N права розпуску парламенту.

Парламентською є така республіка, в якій президент обирається парламентом лише главою держави. Главою уряду стає, як правило, лідер партії, яка перемогла виборах. Парламент здійснює контроль над урядом. У разі винесення парламенті вотуму недовіри уряду, він має піти у відставку. Міністри призначаються із члеї парламенту і зберігають у ньому свій статус. 76

Змішані види республік частково поєднують риси обох основних видів з тими чи іншими перевагами. Зокрема, президент обирається у змішаних республіках, як правило, безпосередньо громадянами держави і сам формує уряд, який йому підзвітний. Парламент має право висловити недовіру уряду. Президент має право розпуску парламенту. Міністри не є членами парламенту.

Вибір форми держави залежить від багатьох факторів: історії, традицій, ментальності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від зовнішніх факторів.

Так, президентська республіка утвердилася у США і країнах Латинської Америки в результаті прагнення до сильної, міцної, але демократичної влади і держави як противаги монархічній формі правління.

У Європі ж президентська республіка, за окремими винятками, практично не утвердилася. Адже європейські демократії (політичні системи) і насамперед відповідні держави сформувалися у жорстокій і зчаста безкомпромісній боротьбі з абсолютизмом, а потім з диктатурою і тоталітаризмом. Тому народи Європи обирають, як правило, такі форми держав (республік), які не містять загрози повернення до диктатури, тоталітаризму, а саме — парламентські республіки або змішані види республік.

Серед держав Європи парламентські республіки утвердилися переважно у тих країнах, які нещодавно пережили диктатуру (фашистську диктатуру, диктатуру «чорних полковників» тощо), зокрема у Німеччині, Італії, Австрії, Греції та ін. Ці факти варті на увагу. Парадоксальними з цього погляду є прагнення окремих держав колишнього Союзу РСР та держав колишньої соціалістичної співдружності будувати президентські республіки.

Для України на даному етапі її розвитку є найбільш прийнятною, на наш погляд, президентсько-парламентська республіка.

Вищезазначені принципи нашої держави і державного ладу є пріоритетними, основними, але не єдиними. Прямо чи опосередковано Конституція України закріплює й низку інших принципів держави, зокрема принципи національної і світської держави тощо.

Про національний характер нашої держави свідчать, зокрема, основні напрямки її національної політики, передбачені і закріплені новою Конституцією України.

Зокрема, в ст. 11 Конституції зазначається, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин.

Національний характер української держави відбито в Конституції України 1996 р. і тим, що в ній втілено багатовікову українську ідею й ідеологію, у тому числі ідеологію українського державотворення. Мріючи і борючись за створення (відновлення) своєї держави, Український народ прагнув мати дійсно суверенну, самостійну, демократичну, справедливу і єдину, соборну (унітарну) державу. Таку державу нині й має Український народ юридичне і фактично.

Світський характер нашої держави закріплено в Конституції опосередковано. Зокрема, в ст. 35 Конституції України нарівні з проголошенням права на свободу світогляду і віросповідання, зазначається, що церква і релігійні організації в Україні

 

 

відокремлені від держави, а школа від церкви, і жодна релігія не може бути в: державою як обов'язкова, тобто як державна.

Конституційно-правовий механізм держави. Безпосередньо державни знаходить свій вияв у організації, будівництві держави, зокрема, в її фі механізмі та в інших організаційно-правових інститутах держави. ОснІ системотворчим, організаційним елементом держави є механізм. Саме ме; держави опосередковує собою «конституцію» держави у вузькому розумінні слова, як устрій, організацію, будівництво держави.

Механізмом держави, як правило, вважається система органів державної (апарат держави) та інших основних елементів, інститутів держави. До меха держави, поряд з органами державної влади, належать громадянство, тери (територіальний устрій), бюджетна, грошова і банківська системи, Збройні України та інші військові формування держави, державні символи тощо.

У своїй основі це розуміння механізму держави взагалі і української дер зокрема не викликає заперечення, але об'єктивно потребує системнішого підхо цього явища.

На наш погляд, механізм держави — це система її органів і організацій та» інститутів, які складають, організаційні основи держави: організаційно-політ організаційно-економічні та інші її організаційні основи.

До організаційно-політичної основи держави, тобто до її політичного мехаїі належать насамперед органи державної влади, територія держави, збройні сш інші державні військові формування, державні символи, столиця держави.

До організаційно-економічної основи держави, тобто до її економічного мех; му належать передусім бюджетна, грошова і банківська системи, державна власн та інші організаційно-економічні важелі діяльності держави.

До соціальної (організаційно-соціальної) основи держави, тобто до її соціальї механізму, належать переважно громадянство, а також державні соціальні систе охорони здоров'я, соціального захисту тощо.

До організаційно-культурної (духовної) основи держави, тобто до її культури (духовного) механізму, належать насамперед державна мова, а також держа системи освіти, виховання, науки, культури тощо.

Пріоритетним елементом (складовою) механізму держави е її політична оснс політичний механізм, зокрема органи державної влади.

Систему органів державної влади за Конституцією України складають:

1. Органи законодавчої влади.

2. Глава держави.

3. Органи виконавчої влади.

4. Органи судової влади.

5. Інші органи держави.

Органи законодавчої влади опосередковує єдиний орган законодавчої влади Верховна Рада України, яка є загальнонаціональним, виборним, представницьки колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом законодавчої влади, ц складається з 450 народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рі ного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотир роки (ст. 76). 78

Главою держави є Президент України. За Конституцією України він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102)1. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 5 років. Він призначає Прем'єр-міністра (за згодою Верховної Ради) і членів Кабінету Міністрів за поданням Прем'єр-міністра (ст. 106). Кабінет Міністрів є відповідальним перед Президентом та підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України.

Органи виконавчої влади, за Конституцією України, являють собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади, міністерства та інші органи центральної виконавчої влади і місцеві державні адміністрації. Ці органи (органи виконавчої влади) є, образно кажучи, «стрижнем» держави і державної влади. Якщо уряд є сильним, то, як правило, сильною є і держава.

Судочинство в Україні здійснюється, відповідно до Конституції України, Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (ст. 124). До органів судової влади належить також Вища рада юстиції. Поряд з цими органами державної влади є ряд органів, які передбачено Конституцією України, але безпосередньо не віднесено нею до органів певного виду державної влади. Це, зокрема, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо. Загальними засадами організації органів державної влади є:

поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади;

демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо); системність і структурованість;

конституційність, законність в організації і діяльності;

постійний характер діяльності і детермінованість повноважень органів державної влади;

врахування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, досягнень національної і світової конституційної думки і практики державного будівництва; гарантування діяльності органів державної влади.

Пріоритетним принципом будівництва органів державної влади є, звичайно, принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, який означає рівноправність і незалежність органів державної влади між собою. Даний принцип фактично є значно багатограннішим явищем.

Це принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодії органів державної влади. Без тісної і всебічної взаємодії формування та функціонування органів державної влади практично неможливе.

Надзвичайно важливим принципом будівництва органів державної влади є демократичний порядок їх формування. Зокрема, народні депутати і Президент

Щоправда, дедалі частіше і, на наш погляд, далеко не безпідставно висловлюється думка про те, що президентська влада є самостійним видом влади або принаймні далеко виходить за рамки законодавчої, виконавчої і судової влади.

 

 

України обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого І шляхом таємного голосування; Прем'єр-міністр і Генеральний прокурор Ук] призначаються Президентом України за згодою Верховної Ради України, профе судді на перші п'ять років призначаються Президентом України, а потім обирак Верховною Радою України безстрокове.

Іншим важливим принципом організації і діяльності органів державної влад системність і структурованість. Органи державної влади, за новою Конститу України, вперше складають відносно цілісну в своїй основі систему. Адже трив час в Україні, як і в усьому колишньому Радянському Союзі, не було констит) ного суду, органи прокуратури колишніх союзних республік були союзи органами, не існувало тривалий час і самостійного інституту глави державі Президента, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, ряду міністерсі інших органів, тобто органи державної влади Союзу РСР, як і колишньої Украї кої РСР, мали певною мірою фрагментарний характер і були лише умовно ст; туровані.

Украй необхідним е принцип конституційності і законності в діяльності орг державної влади. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної вл та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі і в ме повноважень, передбачених Конституцією та законами України. Тим самим бути подолана практика багатьох десятиліть, коли ряд органів державної влад тому числі прокуратура, міністерства, державні комітети і відомства, діяли підставі певних підзаконних актів.