Організаційно-правові засади державного управління у галузі соціального захисту населення.

Сфера: реалізація прав громадян на працю і допомогу по безробіттю; підвищення життєвого рівння населення, загальнообов’язкове державне соц. страхування громадян, надання недержавної допомоги, пільг та інших видів соц. підтримки різним категоріям громадян та ін. Правові засади: КУ, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соц. страхування громадян, закони: «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов’язкове державне соц. страхування на випадок безробіття», «Про основи соц. захищеності інвалідів в Україні», «Про основні засади соц. захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку», «Про соціально-правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та ін., укази ПУ, постанови КМУ, накази Мінпраці та соц. політики; накази інших ЦОВВ; акти інших державних органів. Державний контроль та нагляд: Міністерство соц. політики України. Державні органи: ВРУ, ПУ, КМУ, Міністерство соц. політики в Україні; Пенсійний Фонд України та його місцеві органи; Головне управління праці та соц. захисту населення обласної Київської міськдержадміністрації; Управління праці та соц. захисту населення районної, районних у містах Києві та Севастополі держадміністраціях; Управління Севастопольської міськдержадміністрації.

Організаційно-правові засади державного управління у галузі молодіжної політики.

Сфера: політико-правові, організаційні, соціально-економічні умови ювенальної політики, умови соц. становлення та розвитку молодих людей в інтересах особистості, суспільства і держави. Правові засади: КУ, закони: «Про сприяння соц. становленню і розвитку молоді України», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з надання дотацій роботадавцю», «Про центральні органи виконавчої влади», укази ПУ, постанови КМУ, постанови ВРУ, накази Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. Державні органи: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, відповідні управління обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи районних державних адміністрацій.

81.

82. Організаційно-правові засади управління обороною

В адміністративно-правовій теорії та практиці державного управління до сфери адміністративно-політичної діяльності належать такі галузі, як оборона, національна безпека, внутрішні справи, закордонні справи, юстиція. Органи управ­ління (виконавчої влади) цими галузями є складовою части­ною єдиної системи органів виконавчої влади й активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі посідають оборона та органи, що здійснюють управління нею.Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборон­ної достатності для захисту від агресії, прагне до мирного співіснування з усіма державами. Оборона України — це комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забез­печення незалежності, територіальної цілісності, захисту інте­ресів держави й мирного життя народу України. Захист Вітчиз­ни є конституційним обов'язком кожного її громадянина, ос­кільки оборона країни належить до найважливіших функцій держави та є справою всього народу.Метою оборони України є створення необхідних умов для запобігання воєнному нападу й збройної відсічі можливій аг­ресії проти України в будь-який час і за будь-яких обставин.Воєнна доктрина України ґрунтується на тому, що держа­ва: не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї; не має територіальних претензій до кожної держави й не бачить у жодному народові образ ворога; ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо сама не стане об'єк­том агресії.Основи організації оборони України та повноваження дер­жавних органів щодо її забезпечення, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб стосовно здійснення обо­роноздатності країни встановлено Законом України від 6 груд­ня 1991 р. «Про оборону» (зі змінами і доповненнями від 20 жовтня 1994 р., 17 жовтня 1995 р., 21 жовтня 1997 р., нова ре­дакція від 5 жовтня 2000 р.)¹.Формування й проведення воєнної політики України, за­конодавче регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснює виключно Верховна Рада України. Відпо­відно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верхов­ної Ради належить: оголошення за поданням Президента Ук­раїни стану війни й укладення миру, схвалення рішень Прези­дента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти Ук­раїни; затвердження загальної структури, чисельності, визна­чення функцій Збройних Сил України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлен­ня підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затвердження протягом двох днів з моменту звернен­ня Президента України указів про введення воєнного чи над­звичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію. Верховною Радою схвале­но Концепцію (основи державної політики) національної без­пеки України.Виключно закони України визначають організацію Зброй­них Сил України, правовий режим воєнного стану й розв'язу­ють інші питання в сфері оборони.Важливі функції у сфері оборони покладено на Президен­та України — гаранта державного суверенітету й територіаль­ної цілісності держави. Президент призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, здійснює керівництво та прий­має рішення в сфері оборони держави, що надалі затверджу­ються законодавчим органом.Президент України є головою Ради національної безпеки і оборони України, формує її персональний склад відповідно до Конституції України. Компетенцію та функції Ради національ­ної безпеки і оборони України визначено Законом України від 5 березня 1998 р.¹, Тимчасовим положенням «Про Раду націо­нальної безпеки і оборони України», затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 1996 р.².Організація оборони, крім формування воєнної політики й воєнної доктрини, включає: розвиток воєнної науки, прогно­зування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії; підготовку, розвиток, формування струк­тури й забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізацій­ної готовності; вироблення й проведення військово-технічної політики; підготовку населення та території країни до оборо­ни тощо.

83.Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіаль­ної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав гро­мадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спе­ціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп і осіб. Безпеки досягають проведенням єдиної політики в галузі її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового та іншого характеру адекватно загро­зам життєво важливим інтересам особи, суспільства й держа­ви. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, а й екологічного, медичного, воєнного, а також спе­ціального характеру. Тому законодавством передбачено, що в здійсненні заходів щодо національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації та громадяни.Сили (суб'єкти) забезпечення національної безпеки теж є різноманітними. Вони включають:Український народ — громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади й органи місцевого са­моврядування висловлюють і реалізують своє бачення щодо забезпечення національної безпеки, привертають увагу сус­пільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захища­ють власну безпеку;Верховну Раду України — в межах своїх повноважень здійснює законодавче регулювання й контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки;Президента України як главу держави — забезпечує держав­ну незалежність, здійснює керівництво в сферах національної безпеки й оборони;Раду національної безпеки й оборони України як координа­ційний орган з питань національної безпеки і оборони при Пре­зидентові України — координує та контролює діяльність органів виконавчої влади в сферах національної безпеки й оборони;Кабінет Міністрів України — вживає заходів щодо забезпе­чення обороноздатності, національної безпеки й боротьби зі злочинністю;Конституційний Суд України — вирішує питання про відпо­відність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України й дає офіційне їх тлумачення;Суди загальної та спеціальної юрисдикції — здійснюють правосуддя в сфері забезпечення національної безпеки;Прокуратуру України — здійснює наглядові повноваження у сфері національної безпеки;Національний банк України — розробляє та здійснює емісій­но-кредитну політику в інтересах національної безпеки;міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію законів, указів, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки, створюють і підтримують у стані готовності й застосування відповідні сили та засоби безпеки.Особливу роль у цій сфері відведено воєнній організації держави, до якої належать Збройні Сили України, внутрішні війська, органи й підрозділи МВС України, державна прикор­донна служба України, військові підрозділи Міністерства Ук­раїни з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту на­селення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ін.Відповідно до Конституції України і Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.¹ загальне керів­ництво безпекою здійснює Президент України. Він очолює Раду національної безпеки і оборони України, основними завдання­ми якої відповідно до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 р.² є: визначення стратегічних інтересів України, концептуальних підходів і на­прямів забезпечення національної безпеки та оборони; здійснен­ня поточного контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони; підготовка оперативних рішень, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій, які можуть зумовити значні соціально-політичні, економічні, військові та інші наслідки, та заходів щодо їх ліквідації. Кабінет Міністрів України здійснює й контролює реаліза­цію конкретних заходів щодо національної безпеки органами державних служб спеціальної компетенції.До основних органів спеціальних служб безпеки належать: Служба безпеки України, Управління державної охорони Ук­раїни, Державна охорона при МВС України та Державна при­кордонна служба України. Службу безпеки України й підпорядковані їй органи очолює її Голова, який несе персональну відповідальність за виконан­ня завдань, покладених на Службу безпеки України. Його при­значає на посаду Президент України.Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки України здійснюють Президент і Кабінет Міністрів України.Органи Служби безпеки України становлять цілісну цент­ралізовану систему, яку складають: Центральне управління Служби безпеки України; обласні управління, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи; Служба безпеки АРК; органи військової контррозвідки; військові формування; навчальні, науково-дослідні та інші заклади.

84.Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами

Основними завданнями органів внутрішніх справ є: гаран­тування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського поряд­ку; попередження, припинення злочинів та інших правопору­шень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування зло­чинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення ад­міністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки.До обов'язків міліції (як складової частини органів Міністерства внутрішніх справ України (МВС України) нале­жить участь у наданні соціальної та правової допомоги грома­дянам і сприяння в межах своєї компетенції державним орга­нам, підприємствам, установам і організаціям, незалежно від форм власності, в реалізації їх функцій.Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи національної безпеки та забезпечення громадського порядку. Забезпечення громадсь­кого порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфе­ри завдань публічної влади: Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини й грома­дянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних ад­міністрацій і органів місцевого самоврядування. В широкому розумінні забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян є завданням як державних, так і недержавних організацій.Сутність управління в галузі внутрішніх справ і його особ­ливість полягають у тому, що в процесі такого управління здійснюють безпосередню охорону прав і свобод громадян, а та­кож забезпечують громадський порядок і громадську безпеку. Громадський порядок — це певна система відносин, належ­ний порядок, що склався в суспільстві, який відповідає інтере­сам держави та всіх її громадян. Це сукупність установлених у державі правил поведінки в громадських місцях, які регулю­ють правові, моральні та інші соціальні норми.Під термінами «громадська безпека» й «громадський поря­док» взагалі розуміють певний позитивний стан, наявний у суспільстві, забезпечення якого гарантує уникнення певних небезпек як для суспільства, так і для окремих громадян. Цінності, яким загрожує небезпека, є досить різноманітними.Якщо йдеться про громадську безпеку, то з погляду поняття на перший план виступає елемент загрози, що посягає на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, тобто це система відно­син, яка складається в процесі запобігання й усунення загрози життю, здоров'ю громадян та їх майну. В більш широкому ро­зумінні громадську безпеку можна визначити як стан, у якому громадян не позначено індивідуально, як і інших суб'єктів дер­жави, і їм не загрожує жодна небезпека, а також не існує загрози порушення щоденного життя суспільства й нормального функ­ціонування державних і недержавних організацій.Причинами виникнення небезпеки можуть бути стихійні лиха, епідемії, неправомірні дії, що посягають на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, неконтрольоване використання механізмів і машин, що є джерелом підвищеної загрози, а та­кож проведення окремих робіт, пов'язаних із ризиком для на­селення, тощо.Безпосереднє управління в галузі забезпечення громадсь­кого порядку й громадської безпеки здійснюють МВС України та його органи на місцях. Функції органів внутрішніх справ визначено як у законах України, так і в підзаконних актах, се­ред яких важливе місце посідає Положення про Міністерство внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000 р.¹.Відповідно до головних завдань МВС України здійснює й основні напрями своєї діяльності, а саме: забезпечує державну політику боротьби зі злочинністю; організовує роботу органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку на ву­лицях та в інших громадських місцях, запобігання й припи­нення адміністративних правопорушень; організовує здійснен­ня органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно­розшукових заходів з метою попередження, виявлення, при­пинення й розкриття злочинів, провадження дізнання та досу-дового слідства; безпосередньо здійснює роботу з виявлення, припинення, розкриття й розслідування злочинів, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю та наркобізнесом, зі злочинами в сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень; бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослі­дженнях, розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю й охорони правопорядку; вживає разом з інши­ми державними органами заходів щодо запобігання дитячій бездоглядності та правопорушенням серед неповнолітніх; організовує на договірних засадах охорону майна різних влас­ників; бере участь у розробці проектів міжнародних договорів (угод)України з питань боротьби зі злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених Україною до­говорів (угод) та ін.Завдання та напрями діяльності МВС України визначають функціональну структуру його органів, яка складається з міліції, слідчого апарату органів внутрішніх справ, внутрішніх військ тощо.МВС України здійснює державне управління в галузі внутрішніх справ шляхом централізованого керівництва через відповідні нижчі органи внутрішніх справ, а також безпосередньо.

85.Організаційно-правові засади управління юстицією

Управління юстицією — це діяльність, спрямована на вико­нання завдань зміцнення законності, організації захисту прав і законних інтересів громадян та їх об'єднань, підприємств, ус­танов, організацій і держави. Однією з особливостей юстиції є багатооб'єктність у цій га­лузі управління. До об'єктів юстиції належать судові устано­ви, нотаріальні контори, органи реєстрації актів громадянсь­кого стану, судово-експертні установи й адвокатура. Всі вони мають різне правове становище, відрізняються за своїм при­значенням і характером компетенції.Іншу особливість юстиції обумовлено попередньою, і поля­гає вона в різноманітності форм і методів управління, які зас­тосовують органи юстиції.Так, щодо державних нотаріальних органів і органів реєст­рації актів громадянського стану застосовують метод керівниц­тва; щодо органів адвокатури — метод регулювання. В цілому ж керуючий вплив органів управління юстицією носить реко­мендаційний характер і зводиться в основному до розв'язання організаційних питань, оскільки більшість об'єктів у цій галузі є самостійними й незалежними в своїй практичній діяльності.Систему органів управління в галузі юстиції закріплено постановою Кабінету Міністрів України «Про систему органів юстиції» від 30 квітня 1998 р.¹. Її складають: Міністерство юс­тиції України, Головне управління юстиції в АРК, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, ра­йонні, районні у містах управління юстиції, міські (міст облас­ного значення) управління юстиції. Міністерство юстиції України (далі — Мін'юст України) згідно з Положенням про нього, затвердженим Указом Президента України від 30 грудня 1997 р.¹, є центральним органом виконавчої влади, який організовує здійснення державної пра­вової політики, керує дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток.Основними завданнями Мін'юсту України є: підготовка про­позицій щодо проведення в Україні правової реформи та вдос­коналення законодавства, сприяння розвиткові правової науки; забезпечення захисту прав і свобод людини й громадянина; організація виконання судових рішень, робота з кадрами, екс­пертне забезпечення правосуддя; організація роботи нотаріату, діяльності щодо реєстрації актів цивільного стану; розвиток пра­вової інформації, формування в громадян правового світогля­ду; здійснення міжнародно-правового співробітництва.Мін'юст України розробляє проекти законів та інших нор­мативно-правових актів; здійснює роботу з систематизації за­конодавства України; веде Єдиний загальноправовий рубри-катор; здійснює заходи щодо вдосконалення роботи органів реєстрації актів громадянського стану й установ нотаріату, кон­тролює їх діяльність; сприяє роботі об'єднань адвокатів; видає й анулює спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення юридич­ної практики суб'єктами підприємницької діяльності тощо.Важливим напрямом діяльності Мін'юсту України є орга­нізація виконання рішень судів та інших органів. Згідно із За­коном України «Про державну виконавчу службу» від 24 бе­резня 1998 р.² Мін'юст України здійснює підбір кадрів, мето­дичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове та матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців.Мін'юст України має право: одержувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцево­го самоврядування інформацію, документи й матеріали, а від органів статистики — статистичні дані для виконання покладе­них на нього завдань і залучати вчених, спеціалістів централь­них і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій для розгляду питань, що належать до його компе­тенції; скасовувати акти управлінь юстиції, що суперечать рішен­ням Мін'юсту України й актам законодавства України.Мін'юст України як орган управління становить систему взаємодіючих елементів. До його організаційної структури вхо­дять: керівництво Мін'юсту України, патронатна служба Міністра юстиції України, галузеві та функціональні департа­менти, управління й відділи. Міністра юстиції України призначає Президент України. У межах своїх повноважень Міністр видає накази, інструкції та вказівки, які є обов'язковими для органів підпорядкованої йому системи, й перевіряє їх виконання.Для погодженого вирішення питань, що належать до компе­тенції Мін'юсту України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в Міністерстві утворюють колегію. Членів ко­легії затверджує на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра юстиції України. Рішення колегії проводять у життя наказами Міністра юстиції України.Центральний апарат Мін'юсту України структурно органі­зований залежно від виконуваних завдань і функцій. Він скла­дається з департаментів (законопроектної роботи й експерти­зи законодавчих актів; забезпечення реалізації конституційних прав громадян, юридичних осіб та інтересів держави; держав­ної виконавчої служби; міжнародно-правової діяльності; фінан­сово-господарської діяльності), управлінь і відділів.

86.Організаційно-правові засади управління закордонними справами

Державне управління закордонними справами — це діяль­ність органів держави, спрямована на здійснення зовнішньої політики України. Відповідно до ст. 18 Конституції України зовнішньополітичну діяльність України спрямовано на забез­печення її національних інтересів і безпеки шляхом підтриман­ня мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принци­пами й нормами міжнародного права.З метою забезпечення національних інтересів України її зов­нішню політику спрямовують на виконання найголовніших завдань, серед яких: утвердження й розвиток України як неза­лежної, демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; включення національного господарства в світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення гро­мадян і підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном; створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями й вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнарод­ним правом.Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосе­редні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється представництвами, бере участь у діяльності впли­вових міжнародних організацій (ООН, НБРЄ, СНД та ін.) обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національ­них інтересів.Серед правових актів, які визначають засади зовнішньої політики, повноваження та завдання державних органів Ук­раїни, слід назвати Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акт про незалежність України від 24 серпня 1991 р., Конституцію України, Заяву про без'я­дерний статус України від 24 жовтня 1991 р., Основні напря­ми зовнішньої політики України тощо. Визначення засад зов­нішньої політики України віднесено до повноважень Верхов­ної Ради України. Відповідно до Основних напрямів зовнішньої політики Ук­раїни Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах: здійснює відкриту зовнішню політику, прагне до співро­бітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залеж­ності від окремих держав чи груп держав; розбудовує свої дво­сторонні та багатосторонні відносини з іншими державами й міжнародними організаціями на основі принципів добро­вільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтру­чання у внутрішні справи; Україна не є ворогом жодної держа­ви, засуджує війну як знаряддя національної політики та ін.До повноважень Верховної Ради в зовнішньополітичній діяльності належить також: заслуховування щорічних і поза­чергових послань Президента України про внутрішнє й зовнішнє становище України; оголошення за поданням Пре­зидента України стану війни та укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; надання в установлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України й денонса­ція міжнародних договорів України тощо. Президент України виступає гарантом державного сувере­нітету, територіальної цілісності України, забезпечує держав­ну незалежність, національну безпеку й правонаступництво держави. Як глава держави він представляє її у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяль­ністю держави, веде переговори й укладає міжнародні догово­ри України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представ­ників іноземних держав; здійснює інші повноваження, визна­чені Конституцією України.Важливу роль у здійсненні зовнішньої політики України виконує Кабінет Міністрів України, який забезпечує держав­ний суверенітет і економічну самостійність України, реалізує внутрішню й зовнішню політику держави.З метою підвищення ефективності, цілеспрямованості та узгодженості здійснення зовнішньої політики України коор­динацію діяльності міністерств, інших органів виконавчої вла­ди й установ у сфері зовнішніх зносин покладено на Міністер­ство закордонних справ України.

88.Організаційно-правові засади управління національною безпекою

Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіаль­ної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав гро­мадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спе­ціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп і осіб. Безпеки досягають проведенням єдиної політики в галузі її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового та іншого характеру адекватно загро­зам життєво важливим інтересам особи, суспільства й держа­ви. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, а й екологічного, медичного, воєнного, а також спе­ціального характеру. Тому законодавством передбачено, що в здійсненні заходів щодо національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації та громадяни.Сили (суб'єкти) забезпечення національної безпеки теж є різноманітними. Вони включають:Український народ — громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади й органи місцевого са­моврядування висловлюють і реалізують своє бачення щодо забезпечення національної безпеки, привертають увагу сус­пільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захища­ють власну безпеку;Верховну Раду України — в межах своїх повноважень здійснює законодавче регулювання й контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки;Президента України як главу держави — забезпечує держав­ну незалежність, здійснює керівництво в сферах національної безпеки й оборони;Раду національної безпеки й оборони України як координа­ційний орган з питань національної безпеки і оборони при Пре­зидентові України — координує та контролює діяльність органів виконавчої влади в сферах національної безпеки й оборони;Кабінет Міністрів України — вживає заходів щодо забезпе­чення обороноздатності, національної безпеки й боротьби зі злочинністю;Конституційний Суд України — вирішує питання про відпо­відність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України й дає офіційне їх тлумачення;Суди загальної та спеціальної юрисдикції — здійснюють правосуддя в сфері забезпечення національної безпеки;Прокуратуру України — здійснює наглядові повноваження у сфері національної безпеки;Національний банк України — розробляє та здійснює емісій­но-кредитну політику в інтересах національної безпеки;міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію законів, указів, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки, створюють і підтримують у стані готовності й застосування відповідні сили та засоби безпеки.Особливу роль у цій сфері відведено воєнній організації держави, до якої належать Збройні Сили України, внутрішні війська, органи й підрозділи МВС України, державна прикор­донна служба України, військові підрозділи Міністерства Ук­раїни з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту на­селення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ін.Відповідно до Конституції України і Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.¹ загальне керів­ництво безпекою здійснює Президент України. Він очолює Раду національної безпеки і оборони України, основними завдання­ми якої відповідно до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 р.² є: визначення стратегічних інтересів України, концептуальних підходів і на­прямів забезпечення національної безпеки та оборони; здійснен­ня поточного контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони; підготовка оперативних рішень, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій, які можуть зумовити значні соціально-політичні, економічні, військові та інші наслідки, та заходів щодо їх ліквідації. Кабінет Міністрів України здійснює й контролює реаліза­цію конкретних заходів щодо національної безпеки органами державних служб спеціальної компетенції.До основних органів спеціальних служб безпеки належать: Служба безпеки України, Управління державної охорони Ук­раїни, Державна охорона при МВС України та Державна при­кордонна служба України. Службу безпеки України й підпорядковані їй органи очолює її Голова, який несе персональну відповідальність за виконан­ня завдань, покладених на Службу безпеки України. Його при­значає на посаду Президент України.Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки України здійснюють Президент і Кабінет Міністрів України.Органи Служби безпеки України становлять цілісну цент­ралізовану систему, яку складають: Центральне управління Служби безпеки України; обласні управління, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи; Служба безпеки АРК; органи військової контррозвідки; військові формування; навчальні, науково-дослідні та інші заклади.

90. Державний кордон та його охорона

Державний кордон України становить собою лінію, яка визначає межі сухопутної і водної території країни, а також повітряний простір над нею. Законом України «Про державний кордон України» від 4 лис­топада 1991р.¹ встановлено види, режим і правила охорони дер­жавного кордону. Відповідно до цього Закону виділяють два види охорони державного кордону — політичний і санітарний.Політичну охорону державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладено на Державну при­кордонну службу України, а в повітряному просторі — на війська протиповітряної оборони України. Їх обов'язки й пра­ва щодо охорони державного кордону визначають закони та інші акти компетентних органів державної влади.Основними завданнями охорони державного кордону є за­безпечення встановленого режиму державного кордону й при­кордонного режиму. Режим державного кордону — це встановлений законодав­ством порядок перетинання державного кордону України. Сутність його полягає в тому, що залізничне, автомобільне, морське, річкове, повітряне та інше сполучення через держав­ний кордон здійснюють у контрольно-пропускних пунктах Прикордонної служби. Всі особи, їх транспортні засоби, ван­тажі та інше майно, що перетинають державний кордон, підля­гають прикордонному й митному контролю. У відповідних випадках здійснюють також санітарно-карантинний, ветери­нарний і фітосанітарний контроль, контроль за вивезенням з території України культурних цінностей та інший контроль. Важливим елементом забезпечення режиму державного кордону є правила здійснення господарської діяльності в його межах. Законодавством визначено, що судноплавство, корис­тування водними об'єктами, землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та іншу гос­подарську діяльність проводять за погодженням із підрозділа­ми Державної прикордонної служби України, щоб забезпечу­вався належний порядок на державному кордоні.З метою забезпечення режиму державного кордону в при­кордонній смузі встановлюють прикордонний режим, який регламентує правила в'їзду, тимчасового перебування, прожи­вання, пересування, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях суден, їх плавання у внутрішніх водах. Прикордон­ну смугу встановлюють безпосередньо вздовж берегів прикор­донних річок, озер та інших водойм, до неї не включають насе­лені пункти й місця масового відпочинку населення.Безпосередньо функції охорони державного кордону здійснює Державна прикордонна служба України. Відповідно до Закону України «Про Державну прикордонну службу Ук­раїни» від 3 квітня 2003 р.¹ її головним завданням є забезпе­чення недоторканності державного кордону, а також охорона екологічної зони України.Центральним органом управління прикордонною службою є Адміністрація Державної прикордонної служби, положення про яку затверджено Указом Президента України від 4 серпня 2003 р.². Голова адміністрації є Командувачем Державної при­кордонної служби України, його призначає на посаду й звіль­няє з посади Президент України. Організаційна структура при­кордонної служби України складається з прикордонних військових напрямів, з'єднань, частин та інших органів охоро­ни державного кордону.Завдання та функції прикордонної служби України визна­чають її основні повноваження. Під час виконання своїх функцій і завдань вона зобов'язана: припиняти будь-які спро­би незаконного перетинання кордону; відбивати вторгнення озброєних формувань; забезпечувати виконання зобов'язань, що виникають із міжнародних договорів; здійснюватиспільні заходи з органами Служби безпеки, внутрішніх справ, митної, санітарної служб тощо.Умежах прикордонної смуги в пунктах пропуску через дер­жавний кордон, а також на спеціально визначеній території Державна прикордонна служба України