Верховна Рада — парламент України

 

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, що існували в Україні протягом кількох десятиліть, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

Органи державної влади України стали рівноправними і незалежними один віз одного. І

Верховна Рада України, за Конституцією, остаточно втратила колишній статуа найвищого органу державної влади, але вперше набула у всіх основних рисах статуси парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, представницького, коле-1 пального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади! України.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади е його єдність — винятковість, універсальність у системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, розподілом державної влади на законодавчу, виконавчу, судову, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади — загальнона-, ціональних або місцевих — крім Верховної Ради. До 1992 р. у період між сесіями' Верховної Ради законодавчу владу здійснювала Президія Верховної Ради шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів.

Верховна Рада України є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона наділена правом представляти весь Український народ — громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу, Це випливає як з преамбули Конституції України та її змісту, так і з назви парламенту «Верховна Рада України».

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі і порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох

1 Проблемам становлення українського парламентаризму приділяють дедалі більшу увагу вчені-консти-туціоналісти України Ю. С. Шемшученко, Л. Т. Кривенко, В. М. Шаповал, А. 3. Георгіца та ін. Ц,Ші.:Шемш)-ченко Ю. Теоретичні засади розвитку українського парламентаризму // Віче. — 1997. — № 12. — С. 13-24; Кривенко Л. Т. Верховна Рада України. — К.: Ін-Юре, 1997. — 47 с.;Кривенко Л. Розподіл влад і процесуальні права парламенту // Віче. — 1998. — № 3. — С. 17-29; Кривенко Л. Зміцнення українського парламентаризму і конституційні аспекти // Віче. — 1995. — № 5. — С. 17-39; Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К.: Основи, 1993. — 43 с.; Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. — К.: АРТЕк, Вища школа, 1997. — 264 с.; Георгіца А. 3. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики. — Чернівці: Рута, 1998. — 484 с.

третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада приймає більшістю її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Однією з істотних особливостей українського парламенту є його однопалатний характер. Така структура не є типовою для великих і середніх держав, але вона має вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура українського парламенту зумовлена насамперед тим, що Україна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), становлення парламентаризму в Україні (в його класичному розумінні) перебуває на початковому етапі, українське суспільство і як наслідок цього український парламент є лише відносно структурованими, що організація державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не зусібіч та низкою інших обставин.

Звичайно, однопалатний характер парламенту породжує і може породжувати надалі певні проблеми, зокрема, щодо темпів законотворчості і якості законодавчих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями іпарламенту з парламентами інших країн тощо.

Але за браком достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5-10 років передбачається виконання парламентом значного обсягу робіт, практичного створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься інтенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, наукових та інших основ діяльності парламенту тощо.

Постійно діючий характер роботи українського парламенту полягає, зокрема, в юму, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією, (ст. 82) працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року (ст. 83). Новообрана Верховна Рада збирається на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, то Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради.

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним із найістотніших результатів реформування держави, державної влади, в тому числі законодавчої, яке здійснюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та ряду

інших зрушень, Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетворилась у парламент, що став реальним органом законодавчої влади.

Ці та інші риси парламенту обумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом у системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним} представником народу і виразником його волі. Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями, громадськими об'єднаннями тощо.

Найтіснішими і багатогранними є відносини парламенту з Президентом і Кабінетом Міністрів. Це зумовлено їх функціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією і законами, системою взаємних стримувань і противаг та іншими обставинами.

Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємовідносинах з Президентом е право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначені Конституцією (ст. 85). Новообраний Президент, вступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочистому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до народу, так і до парламенту України.

Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам процес здійснення їхніх функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє прийняті закони Президентові (ст. 94 Конституції); надає у встановленому законом строки згоду на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як правило Президент.

Парламент затверджує укази Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з парламентом посідають питання формування органів державної влади. Так, парламент надає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, на призначення на посади Президентом Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіомовлення; надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора України, висловлює йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади тощо.

У ряді випадків парламент здійснює призначення та інші дії щодо посадових осіб за поданням Президента, призначення або обрання частини складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України і Голову Центральної виборчої комісії.

Конституцією України широко передбачена участь парламенту у формуванні органів державної влади на паритетних засадах з Президентом та іншими органами державної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конститу-

ого Суду України; призначає та звільняє половину складу Ради Національного (іанку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення

діомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

ІОкрім того, Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту до 1 Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради; має право усунення Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст. 85). Багатогранними є відносини Верховної Ради з Кабінетом Міністрів, який є підконтрольним і підзвітним Верховній Раді (ст. 113 Конституції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра України, розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України, здійснює контроль за його діяльністю.

За пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів від її конституційного складу Верховна Рада України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради з органами судової влади. Зокрема, вона призначає не тільки третину складу Конституційного Суду України, а й обирає суддів судів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як єдиний орган законодавчої влади визначає законами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію і діяльність прокуратури.

Різноплановою є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі здійснення ним парламентського контролю.