Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Законодавча функція Верховної Ради УкраїниСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Законодавча функція парламенту України реалізується перш за все суб'єктами законодавчої ініціативи. Відповідно до ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, Верховна Рада України розглядає позачергово. Такі законопроекти мають бути терміново включені Верховною Радою України до порядку денного її сесії і розглянуті у пріоритетному порядку — раніше від інших законопроектів — на всіх стадіях законодавчого процесу відповідно до процедури, встановленої Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України1. Див. Рішення Конституційного Суду України від 28 березня 2001 р. № 2 рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення ст. 93 Конституції України (справа про позачерговий розгляд законопроектів). Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. — 1997—2001. — Книга 2. — К.: Юрінком Інтер. — С. 355—357. -335- Проект закону проходить певні стадії, із сукупності яких складається законодавча процедура. Це такі стадії: — розробка, внесення і відкликання законодавчих законопроектів; — підготовка та попередній розгляд законопроектів; — розгляд законопроектів Верховною Радою; — загальні положення щодо розгляду законопроектів; — порядок розгляду законопроектів у першому читанні; — порядок розгляду законопроектів у другому читанні; — порядок розгляду законопроектів у третьому читанні; — підписання та опублікування прийнятих законів; — внесення змін і доповнень, скасування законів. За ст. 94 Конституції України прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Про повторний розгляд законів, повернутих пропозиціями Президента України. Встановлена ч. 4 ст. 94 Конституції України вимога щодо повторного прийняття закону Верховною Радою не менш як двома третинами від її конституційного складу поширюється лише на закони та пропозиції Президента України, які повністю або частково відхилені. Ця вимога стосується і прийняття закону в цілому. У разі прийняття парламентом закону після повторного розгляду з урахуванням пропозицій Президента глава держави зобов'язаний підписати та офіційно оприлюднити у десятиденний строк1. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. 1 Див.: Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 р. № 11-рп/98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законопроектів Верховною Радою України. Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997—2001. — Книга 1. — С. 257—263. -336- Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Свої особливості має і прийняття рішень Верховною Радою України за спеціальними процедурами. Крім уже перелічених, до них належать затвердження Державного бюджету України і контроль за його виконанням. Відповідно до ст. 95 Основного Закону бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупере-дженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року (ст. 96 Конституції). Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений (ст. 97 Конституції). Крім бюджету, за спеціальними процедурами відбувається: — розгляд питань про воєнний і надзвичайний стан в Україні або окремих її місцевостях, про оголошення стану війни тощо; — надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та їх денонсацію; -337- — розгляд питань про згоду Верховної Ради на притягнення до кримінальної відповідальності; — розгляд питання про затримання чи арешт народного депутата України, затримання чи арешт судді, судді Конституційного Суду України; — про порядок дострокового припинення повноважень народного депутата; — розгляд питань про внесення змін до Конституції України. На другому етапі розвитку парламентаризму в Україні законодавча функція відіграє особливо важливу роль. Це пояснюється тим, що, з одного боку, необхідна міцна правова база для підтримки економічних реформ, які проводяться в Україні, особливо після прийняття Конституції, з другого — необхідно враховувати й ту обставину, що головним обов'язком держави згідно зі ст. З Основного Закону є забезпечення прав і свобод особи. Слід також підкреслити, що прийняття нової Конституції спонукає законодавчий орган значно активніше приводити у відповідність з нею весь масив законодавства, прийнятий раніше. Необхідно зазначити, що з 1937 по 1990 рр. Верховна Рада УРСР прийняла близько 150 законів. У період же з 1990 по 2002 рр. прийнято близько 2500 законів. Як оцінити цю динаміку — позитивно чи негативно? З цієї кількості законів лише 43% від згаданої кількості вносять зміни до відповідних чинних на цей час законодавчих актів. Разом з тим слід зазначити, що в законодавчій системі України нині діє 75 законів, а також кодекси колишньої УРСР зокрема, Кримінально-процесуальний (1960 р.), Цивільний процесуальний (1963 р.), Виправно-трудовий кодекс (1970 р.), Кодекс законів про працю (1971 р.), Житловий кодекс (1983 р.). Потребують приведення у відповідність з Конституцією України 1996 р. і кодекси, прийняті за роки незалежності країни: Арбітражний процесуальний кодекс (1991 р.), Повітряний кодекс (1993 р.), кодекс Про надра (1995 р.), Водний кодекс (1995 р.), Кодекс торговельного мореплавства (1995 р.), а також Основи законодавства про культуру (1992 р.), та про охорону здоров'я (1992 р.) та ін. Зазначимо, що за період 2001—2002 рр. прийнято такі важливі кодекси^ як Кримінальний, Земельний, Бюджетний, Цивільний, Сімейний та ін. Якщо розглянути весь законодавчий масив з точку зору пріоритетності правового регулювання, то можна дійти висновку, що найбільше законів регулюють відносини економічної, фінансово-бюджетної сфер і державного будівництва, ратифікації міжнародних конвенцій, договорів, угод тощо. Найменше законів стосуються питань соціального захисту, охорони здоров'я тощо (всього близько 20)1. Одночасно слід відзначити, що до цього часу не набули чинності або не приведені у відповідність з Конституцією такі базові найважливіші закони, як "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (1991 р.), "Про Кабінет Міністрів України", "Про адміністративно-територіальний устрій України" тощо. Виникає закономірне запитання: скільки часу необхідно парламенту України, щоб прийняти ці закони. Адже розгляд у Верховній Раді лише Цивільного кодексу тривав майже 5 років. Цілком зрозуміло прагнення Верховної Ради України активізувати законодавчу діяльність для вирішення зазначених завдань. Виникають певні сумніви щодо значного збільшення кількості законів порівняно з постановами, адже останні теж нормативно-правові акти. Між тим комітети парламенту готують і пропонують до розгляду на сесіях саме закони. Так, наприклад, Комітет з питань економічної політики, управління народним господарством, власності і інвестицій підготував на останню сесію 2002 р. 40 законопроектів, Комітет з питань соціальної політики — 24 законопроекти. Якщо кожний з 23 комітетів Верховної Ради підготував таку кількість проектів законодавчих актів, то лише на останню сесію їх налічувалося близько 700. Всього ж, як зазначив Голова Верховної Ради України ї. С. Плющ на засіданні 4 квітня 2002 р., за весь період роботи парламенту минулого скликання було розроблено 3000 законопроектів, а прийнято 1000 законів. Це може призвести до своєрідної гігантоманії законів, зважаючи на те, що до багатьох з них вносяться зміни, доповнення на підставі застосування знову ж таки такої форми правових актів, як закон. Тому на порядку денному стоїть важливе першорядне Див.: Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. — К., 1999. — С. 1519. -338- -339- завдання — збалансувати закони і постанови Верховної Ради для розв'язання відповідних питань на підставі розробки критеріїв, відповідно до яких можна досягти такої збалансованості. До речі, у багатьох країнах за сесію приймається лише 3—4 закони, серед яких і бюджет. Потребує вдосконалення і якість законів. Багато з них походять на посадові інструкції обсягом 90—100 сторінок. Мабуть, доцільніше було б прийняти законодавчий акт, у якому було викладено лише основні положення, а деталізація їх здійснювалася б на підставі постанов. 1, Контрольна функція Верховної Ради України Не меншого значення для подальшого розвитку парламентаризму в Україні має вдосконалення контрольної функції Верховної Ради України. На жаль, Конституція України визначає лише основні форми здійснення контрольної функції Верховної Ради України: парламентський контроль у межах, визначених Конституцією (п. 33 ст. 85); контроль за виконанням Державного бюджету України (п. 4 ст. 85); контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції (п. 13 ст. 85); контроль щодо Автономної Республіки Крим (п. 28 ст. 85); заслуховування щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (п. 17 ст. 85); прийняття рішення Верховною Радою про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України (п. 34 ст. 85 Конституції). Між тим згідно з розділом VI "Парламентський контроль Верховної Ради України" Регламенту Верховної Ради парламент відповідно до встановлених Конституцією повноважень безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод та обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, за виконанням загальнодержавних програм, а також за посадовими особами, яких вона обирає, призначає або затверджує. -340- Щодо здійснення контролю з боку комітетів, то контрольні функції цих органів парламенту з достатньою повнотою не закріплені в Законі про ці органи, який не приведений у відповідність з новою Конституцією. При цьому контрольна функція є дієвою тоді, коли вона здійснюється у межах конституційної законності. Між тим у деяких випадках помітне прагнення парламенту підмінити законність принципом доцільності. Безумовно, не всі проблеми подальшого розвитку парламентаризму в Україні визначені. Адже Україна — молода держава, і вона лише опановує ази становлення парламентаризму, для її сучасної політичної системи характерне винек-нення багатьох нових явищ і інститутів (розвиток системи політичних партій; посилення значення виборів, референдуму, масового електорату; зміна у статусі депутата і зростання його залежності від партій; поява, поряд з пресою, інших засобів масової інформації тощо). Значно розширюються підходи до аналізу взаємовідносин основних конституційно-правових інститутів з більш широкою категорією — системою правління. Це дає можливість говорити про парламентаризм у широкому розумінні, розглядаючи роль парламенту в політичній системі, в його взаємовідносинах із суспільством та його інститутами. У такому розумінні парламентаризм є там, де парламент відіграє істотну роль у функціонуванні всього механізму політичної влади. Щодо вимоги здійснення контролю за посадовими особами, яких Верховна Рада обирає, призначає та затверджує, то це положення Регламенту взагалі не виконується або виконується частково. Між тим воно стосується конкретних посадових осіб: Голови рахункової палати (п. 16 ст. 85), Голови Національного банку України (п. 18 ст. 85), Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України (п. 24 ст. 85), суддів, які обираються Верховною Радою України (п. 27 ст. 85 Конституції). Стосовно останніх взагалі незрозуміле, чому парламент обирає суддів, а контроль за їх діяльністю здійснює Вища рада юстиції, правовий статус якої не визначає, до якої гілки влади належить цей орган, адже крім суддів та інших представників правосуддя до його складу чомусь входить Міністр юстиції — представник виконавчої влади. -341- Як уже зазначалося, подальший розвиток парламентаризму в Україні неможливий без докорінного підвищення ролі та значення конституційної законності у процесі функціонування Верховної Ради України. На жаль, факти недодержання законності непоодинокі у процесі діяльності Верховної Ради України. Зокрема, вони виявляються в тому, що закони, які приймаються, у деяких випадках не відповідають Конституції. Верховна Рада не реагує і на порушення Конституції з боку Кабінету Міністрів, коли постанови, які приймає цей орган, порушують положення закону, прийнятого з того ж питання. У процесі розробки нового Регламенту Верховної Ради спостерігалися непоодинокі випадки, коли статті цього документа не відповідали відповідним статтям Основного Закону. Таке становище пояснюється багатьма причинами, основним з яких є: недостатньо професійний з точки зору фахової юридичної підготовки, склад парламенту; недостатня парламентська культура тощо. Відносно новою формою роботи Верховної Ради України є парламентські слухання. Парламентські слухання — форма парламентського контролю за реалізацією Конституції, законів України та окремих їх положень, а також може бути формою попереднього розгляду та обговорення важливих загальнодержавних проблем, шляхів їх розв'язання і законодавчого забезпечення. Метою парламентських слухань є доведення до відома Верховної Ради стану впровадження в дію Конституції і законів України та вироблення і прийняття рішень рекомендаційного або обов'язкового характеру з питання, що заслуховувалось парламентом. Парламентські слухання проводяться за ініціативою, не менш як однієї п'ятої депутатів від конституційного складу Верховної Ради або за пропозицією не менше трьох комітетів Верховної Ради. Ініціативна група депутатів або комітетів подає на ім'я Голови Верховної Ради назву теми парламентського слухання, обрунтування доцільності проведення такого слухання, аналіз стану проблеми та проект рекомендацій учасників парламентського слухання, в якому мають бути викладені обрунтовані пропозиції щодо розв'язання проблеми. -342- г , і Голова Верховної Ради інформує Верховну Раду про подання на парламентське слухання. За пропозицією Голови Верховної Ради парламент визначає час проведення слухання, але не раніше ніж за місяць з дня його призначення. Депутати не пізніше ніж за 3 тижні до дня парламентського слухання одержують матеріали слухання. Письмові пропозиції депутатів щодо прийняття парламентом рішення за наслідками слухання подаються Голові Верховної Ради за 10 днів до його початку. Всі подані пропозиції розповсюджуються серед учасників слухання за 5 днів до його початку. За наслідками парламентського слухання Верховна Рада приймає постанову, яка має рекомендаційний характер і повинна містити конкретні пропозиції щодо законодавчого та організаційного розв'язання питання. У разі потреби Верховна Рада приймає постанову про проведення додаткової наукової, економічної, фінансової, правової експертизи проекту рекомендацій, у якій визначає строк повторного парламентського слухання. Парламентський контроль здійснюється за виконанням програми діяльності уряду шляхом проведення Дня Уряду України, а також з питання відповідальності Кабінету Міністрів України. Контрольні повноваження заслуховуються щодо Автономної Республіки Крим, зокрема це стосується дострокового припинення повноважень Верховної Ради автономії відповідно до п. 28 ст. 85 Конституції України. Згідно з п. 35 ст. 85, п. 5 ст. 88 Конституції України Верховна Рада України та її Голова призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України; затверджує кошторис парламенту та структуру його апарату, організовує його роботу. Відповідно до постанов Верховної Ради України "Про структуру апарату Верховної Ради України" від 20 квітня 2000 р. та "Про кошторис видатків Верховної Ради України на 2000 р. від 20 квітня 2000 р." апарат парламенту має таку структуру: керівництво апарату; секретаріати: Голови Верховної Ради України; Першого заступника Голови Верховної Ради України; заступника Голови Верховної Ради України; головні управління: науково-експертне управління; юридичне; документального забезпечення; організаційне; -343- управління: комп'ютеризованих систем; по зв'язках з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування; забезпечення міжпарламентських зв'язків; кадрів; відділи: зв'язків з органами правосудця; обслуговування пленарних засідань Верховної Ради України; з питань звернень громадян; Перший відділ; Сектор мобілізаційної роботи. Народний депутат України Конституційно-правовий статус народного депутата України визначений Конституцією та Законом України "Про статус народного депутата" від 22 березня 2001 р., і являє собою сукупність його прав, обов'язків і відповідальності. Народним депутатом України є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 78 Конституції України народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі. При виконанні своїх повноважень він керується Конституцією, законами України та загальновизнаними нормами моралі. У свою чергу держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень. За ст. 78 Конституції України народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлені у ст. З Закону України "Про статус народного депутата України". Так, народний депутат не має права: — бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади; — мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі; — обіймати посаду міського, сільського, селищного голови; •— займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої -344- г діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час; — залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю; — входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку. Як уже зазначалося, згідно зі ст. 81 Конституції України, повноваження народного депутата можуть бути припинені достроково на підставі визначених в Основному Законі обставин. Закон України "Про статус народного депутата України" у ст. 5 визначає процедуру порядку дострокового припинення повноважень народного депутата України. Зокрема, рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата приймається у десятиденний строк за поданням комітету, до компетенції якого входять питання депутатської етики, більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду. Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, розглядає відповідні матеріали і подає висновок Голові Верховної Ради України, який у десятиденний строк звертається до суду або повертає матеріали комітету з обгрунтуванням відмови у зверненні до суду. Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, у разі повернення Головою Верховної Ради України матеріалів з обгрунтуванням відмови у зверненні до СУДУ. розглядає їх і у разі незгоди з ними, вносить пропозицію про розгляд цього питання на засіданні Верховної Ради України. За рішенням Верховної Ради України Голова Верховної Ради зобов'язаний звернутися до суду для розв'язання питання про дострокове припинення повноважень такого народного депутата. У разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради України відповідно до Конституції України повнова- - 345 ч ження народних депутатів припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Основними формами діяльності народного депутата України є участь у роботі пленарних засідань Верховної Ради, робота в комітетах і комісіях, а також робота у виборчих округах з виборцями. Щодо діяльності народного депутата у Верховній Раді України. Народний депутат у порядку, встановленому законом: — бере участь у засіданнях Верховної Ради України, у роботі депутатських фракцій (груп); — бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України; — виконує доручення Верховної Ради України та її органів; — бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України; — бере участь у парламентських слуханнях; — звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування та форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і Законом України "Про Регламент Верховної Ради України". При визначенні взаємовідносин народних депутатів з виборцями слід виходити з такого. Депутат, на підставі виборів дістає від виборців так званий вільний мандат. На його підставі він розглядається як представник народу (нації), а не виборчого округу, від якого він був обраний. Це означає, що при здійсненні своїх функцій він зобов'язаний враховувати не волю окремих груп або осіб, а загальні інтереси нації, всього суспільства. При цьому народний депутат не пов'язаний так званим імперативним мандатом, характерним для періоду існування СРСР, згідно з яким депутат підтримував постійний зв'язок зі своїми виборцями, накази яких він мав виконувати, і в будь-який час міг бути відкликаний виборцями на підставі - 346 - законодавства про відкликання народного депутата Верховної Ради СРСР, Верховних Рад союзних республік, в тому числі і УРСР. Саме тому народний депутат України не може бути відкликаний виборцями. Конституції країн світу забороняють імперативні мандати. Кожний член парламенту, як зазначається у ст. 67 Конституції Італії, представляє націю і не може бути пов'язаний імперативним мандатом при виконанні своїх функцій. "Будь-який імперативний мандат є недійсним", — записано у Конституції Франції (ст. 27). Це стосується і пострадянських конституцій Казахстану (ст. 67), Вірменії (ст. 66) та ін. Вільний мандат означає також, що депутати парламенту не можуть бути достроково відкликані виборцями, оскільки це право пов'язано з імперативним мандатом. Проте, це не означає відсутність зв'язків народних депутатів з виборцями. Цим шляхом пішло і законодавство України. Депутат підтримує постійні контакти зі своїм виборчим округом, виборцями, з місцевими організаціями партій. Депутат пов'язаний також з партією, від якої він обраний. Саме тому серед календарного плану сесій, крім роботи депутата у Верховній Раді, комітетах і комісіях, виділяється час для роботи депутата не лише у своєму виборчому окрузі, а й за його межами, як представника народу України. Відповідно до ст. 7 Закону народний депутат постійно підтримує зв'язки з виборцями у порядку, встановленому законом. Народні депутати, обрані по одномандатних виборчих округах, зобов'язані підтримувати зв'язок з виборцями своїх округів, а депутати, обрані по багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв'язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України відповідно до Закону. Згідно з Законом народний депутат розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропо- -347- зицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації. Народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України. У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, Закон визначає, що неприпустимим.є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави. Народний депутат не повинен використовувати депутатський мандат в особистих, зокрема корисливих, цілях. Закон України "Про статус народного депутата України" визначає в окремому розділі права народного депутата. При цьому виділяються загальні положення щодо його прав у Верховній Раді України, в її органах, депутатських об'єднаннях. Відповідно до Загальних положень народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано. Кожний народний депутат у Верховній Раді України та її органах, до складу яких його обрано, має один голос. Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу Верховної Ради України з правом дорадчого голосу, якщо інше не передбачено законом. Він реалізує на засіданнях Верховної Ради України та в роботі її органів надані йому права відповідно до Конституції, Закону України "Про статус народного депутата України" та інших законів України. Народний депутат бере особисту участь у засіданнях Верховної Ради України чи її органів, до складу яких його обрано. При опрацюванні і прийнятті законопроектів, постанов та інших актів Верховної Ради України поправки, пропозиції та зауваження, внесені народним депутатом, розглядаються -348- \ і за ними приймаються рішення щодо їх врахування чи відхилення. Права народного депутата України визначаються: на пленарних засіданнях: — щодо об'єднання у депутатські фракції (групи); в органах Верховної Ради: — щодо взаємовідносин з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями громадян України та іноземних держав; — щодо взаємовідносин із засобами масової інформації, права на забезпечення інформацією та на її використання. Окремо слід зупинитися на праві законодавчої ініціативи депутата та на здійсненні ним контрольної функції Верховної Ради України. Згідно зі ст. 12 Закону народний депутат має право законодавчої ініціативи, яке реалізується у формі внесення до Верховної Ради України: законопроекту; проекту постанови; іншої законодавчої пропозиції. Порядок внесення законопроекту, проекту постанови чи іншої законодавчої пропозиції на розгляд Верховної Ради України та порядок їх розгляду визначається Законом України "Про Регламент Верховної Ради України". Народний депутат також має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань. Депутатське звернення — викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції. -349- Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов'язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розглянути звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом, в якому викладено причини продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати ЗО днів з моменту його одержання. Народний депутат, який направив звернення, може бути присутній при його розгляді, про що він повідомляє відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення. Посадова особа, відповідальна за розгляд звернення народного депутата, зобов'язана завчасно, але не пізніше ніж за день повідомити народного депутата про час і місце розгляду звернення. Вмотивована відповідь на депутатське звернення має бути надіслана народному депутату не пізніше як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівника підприємства, установи та організації, об'єднання громадян (ст. 16 Закону). На підставі ст. 86 Конституції України народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування І форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту. - 350 - Закон деталізує цю конституційну норму. Згідно зі ст. 15 Закону народний депутат має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Депутатський запит — це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їхньої компетенції. Депутатський запит вноситься у письмовій формі народним депутатом, а у'випадку, передбаченому п. 34 ч. 1 ст. 85 Конституції України, також на вимогу групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, і розглядається на засіданні Верховної Ради України. Верховна Рада України приймає рішення про направлення депутатського запиту відповідному органові або посадовій особі, до яких його звернуто, більшістю від її конституційного складу. Рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України має бути попередньо підтримане не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України. Президент України, керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, до яких звернуто запит, зобов'язані повідомити народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України у письмовій формі про результати розгляду його (їх) запиту у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання або в інший встановлений Верховною Радою України строк. Якщо запит з об'єктивних причин зазначені особи, до яких звернуто запит, не можуть розглянути у встановлений строк, вони зобов'язані письмово повідомити про це Голову Верховної Ради України та народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради України, які внесли запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати одного місяця після одержання запиту. Народний депутат має право брати безпосередньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій. На вимогу народного депутата керівник органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, якому адресовано запит, зо
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 262; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.226.180.253 (0.013 с.) |