ТОП 10:

Форма державного устрою. Ознаки України як унітарної держави



Залежно від форми державного устрою розрізняють уні­тарні і федеративні держави.

Унітарна держава (від франц. ипііаіге, від лат. ипііаз — єдність) — форма державного устрою, за якого територія держави поділяється на адміністративно-територіальні оди­ниці (області, провінції, департаменти), а в деяких випадках у складі території можуть бути автономні утворення. Тобто унітарна держава — єдине централізоване утворення, до складу якого не входять інші держави. Звідси розрізняють дві форми унітарних держав — просту і складну.

У простій унітарній державі утворюються лише адмі­ністративно-територіальні одиниці, у складній, поряд з адмі­ністративно-територіальними одиницями, існують і певні ав­тономні територіальні утворення.

16+7 *

487-

Залежно від ступеня централізації розрізняють цен­тралізовані, децентралізовані та відносно централізовані уні­тарні держави.

У централізованих унітарних державах усі ланки адміністративно-територіального поділу призначаються "зверху" представниками уряду або президента, які одноосо-бово здійснюють управління на місцях (управителі в Болга­рії, воєводи у Польщі).

У децентралізованій унітарній державі управління в межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюють виборні представницькі органи або посадові особи, яких оби­рає населення (Велика Британія, штати США, провінції Ка­нади та ін.).

Сутність відносно децентралізованої унітарної дер­жави полягає в тому, що у провінціях, департаментах тощо утворюються два органи: посадова особа, яка призначається урядом або президентом (префект) як представник держав­ної влади, і орган місцевого самоврядування — рада, яку обирає населення і яка у свою чергу обирає мера (Франція). Отже, залежно від ступеня централізації Україну можна віднести до числа відносно децентралізованих унітарних

держав.

Основними рисами унітарної держави є:

— територія такої держави, що являє собою єдине ціле, яке поділяється на адміністративно-територіальні одиниці;

— приймається і діє одна Конституція;

— існує єдине громадянство;

— наявність єдиних законодавчих, виконавчих і судових

органів.

Все це сприяє організаційно-правовим передумовам для посилення впливу центральної влади на всій території кра­їни. В деяких випадках до складу унітарних держав можуть входити одна або кілька територіальних одиниць, що корис­туються особливим статусом державних утворень (наприк­лад, автономії).

Від унітарних держав слід відрізняти унію — об'єднання двох монархічних держав з загальним монархом, яка у світі

вже не існує.

Україна є унітарною державою. Основними ознаками

цієї форми державного устрою є:

-488-

Україна має власну територію, яка є єдиною, неподіль­ною, недоторканною і цілісною (ст. 2 Конституції);

Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється (ч. З ст. З і ст. 17 Конституції);

Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції);

Україна має власну систему законодавства, на її терито­рії забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції);

Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст. 6 Конституції);

В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції);

В Україні визнається і гарантується місцеве самовряду­вання (ст. 7 Конституції);

державною мовою України є українська мова (ст. 10 Кон­ституції);

Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).

Віданню України підлягає визначення обласного, район­ного поділу і вирішення інших питань адміністративно-тери­торіального устрою.

Україна як незалежна суверенна унітарна держава про­йшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави.

Федерація (від лат. Гоесіегаііо — об'єднання, союз) — складна форма державного устрою, яка створюється, як пра­вило, у багатонаціональних державах; складається з держав­них або територіальних утворень, яким притаманна юридич­не визначена політична самостійність. Державні або територіальні утворення, з яких складається федерація (шта­ти, землі, провінції, кантони тощо), є суб'єктами федерації і мають свій власний адміністративно-територіальний поділ.

На відміну від унітарної держави, федерація:

— має дві системи законодавчих, виконавчих і судових органів — федеральні органи і відповідні органи членів феде­рації;

— суб'єкти федерації, поряд з федеральною, мають влас­ну конституцію;

— поряд з федеральною системою законодавства, існує система законодавства суб'єктів федерації;

— територія федерації складається з територій її членів;

-489-

— поряд з загальнофедеральним громадянством, існує і громадянство його членів.

Члени федерації мають свої державні символи. Разом з тим, суб'єкти федерації не є державами у влас­ному розумінні слова. Вони не мають суверенітету, не мають права однобічного права виходу з федерації, юридичне по­збавлені права брати участь у міжнародному спілкуванні. У разі порушення федеральної конституції або власного зако­нодавства центральна влада має право застосовувати приму­сові заходи щодо членів федерації.

В історії федералізму протягом певного періоду існували три федерації — СРСР, СФРЮ і ЧССР, які за своїми озна­ками нібито відрізнялися від буржуазних федерацій. Виходя­чи з того, що ці об'єднання були за своєю сутністю соціаліс­тичними, вважалося, що суб'єктами федерації є суверенні держави, що їх суверенітет органічно поєднується з сувере­нітетом федерації. Нарешті, СРСР формально закріпив у Конституції право союзних республік на вільний вихід зі складу Союзу. Насправді всі три федерації були унітарними державами, штучно утвореними, що і призвело до їх розпаду. Між тим історичний досвід існування федерації ще за ча­сів Стародавньої Греції і Риму свідчить про негативні риси такого союзу. Зокрема, не виправдав себе Етолійський союз — вільний союз країн як альтернатива імперії. У той час вважа­лося, що федерації — це гробниця волі, за своєю природою вони потребують твердого рішення. Несталість зв'язку їхніх частин, які спаяні лише силою зброї, постійно дається взна­ки. Тому владі федерацій необхідно спочатку створити, а по­тім постійно вдосконалювати машину пригноблення і збіль­шувати апарат чиновників.

Виходячи з цього, навіть засновники комуністичної ідеї вважали, що федерація як форма державного устрою, непри­датна для майбутніх соціалістичних держав. Так, Ф. Енгельс у своїй праці "До критики проекту соціал-демократичної про­грами 1891 р." зазначав, що "пролетаріат може застосувати лише форму єдиної і неподільної республіки", тобто йшлося про унітарну державу.

В. І. Ленін у листі до С. Шаумяна в 1913 р. писав: "Ми в принципі проти федерації — вона ослаблює економічні зв'язки, вона негідний тип для однієї держави".

- 490-

Навіть у Програмі РКП(б), прийнятій на VIII з'їзді партії, план устрою Радянської держави було сформульовано так: "Як за одну з перехідних форм на шляху до повної єдності партія виступає за федеративне об'єднання держав".

Тому в 1922 р., коли питання про об'єднання республік у СРСР було поставлено на порядок денний, В. І. Ленін ви­ступав не за федеративну, а за конфедеративну форму май­бутнього державного устрою СРСР. Проте І. В. Сталін про­вів у життя свою ідею "автономізації республік", яка на практиці вилилася у звичайну суворо централізовану унітар­ну державу.

До речі, щодо конфедерації. Конфедерація (від лат. соп-{оесіегаііо — союз, об'єднання) — форма державного ус­трою, за якого держави, що утворюють конфедерацію, пов­ністю зберігають власну незалежність. Тому конфедерація не утворює нову державу. Це союз держав для досягнення певних цілей (зовнішньополітичних, військових). Щоб досяг­ти їх у конфедерації створюються об'єднані органи для коор­динації дій усіх членів конфедерації. Основою конфедерації є договір, тому конфедерація — міжнародний інститут.

Особливості конфедерації:

— немає єдиної території;

— держави мають власні законодавчі, виконавчі і судові органи державної влади;

— немає загальноконфедеративного громадянства;

— конфедерація створює центральні органи з повнова­женнями, якими вони наділяються членами конфедерації. Рі­шення центральних органів конфедерації приймаються, за­тверджуються і реалізуються лише за наявності всіх членів конфедерації. За кожним із членів конфедерації зберігається право нуліфікації, тобто право скасовувати акти централь­них органів конфедерації на своїй території. Центральні ор­гани конфедерації мають безпосередній зв'язок лише з уря­дами суб'єктів конфедерації;

— джерела грошових доходів перебувають у розпоря­дженні членів союзу, а бюджетні прибутки складаються з відрахувань, які роблять його учасники;

— немає єдиної податкової системи;

— немає єдиних Збройних Сил;

— кожний член конфедерації зберігає власний суверенітет;

-491 -

— члени конфедерації зберігають за собою право сецесії, тобто право вільного виходу зі складу конфедерації.

Така форма державного устрою застосовувалася у мину­лому. Зокрема, відомі такі конфедеративні утворення: Сполу­чені Нідерланди (1959), Союз кантонів Швейцарії (1648—1798), Швейцарський союз (1815—1848), Союз німецьких держав (1815—1866), Союз Штатів Північної Америки (1776—1787).

У даний час конфедерації у світі не існують. Остання, Сенегабія — об'єднання Сенегалу і Гамбії, проіснувала вісім років і була розпущена у 1989 р.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.234.207.100 (0.006 с.)