Громадянські (особисті) права і свободи людини

 

Ці права і свободи становлять першооснову конституційно-правового статусу людини і громадянина. Більшість із них є природними, невід'ємними правами людини і громадянина, які не можуть бути обмежені.

Особисті права і свободи людини закріплені в значній кількості статей Конституції України, які відповідають міжнародним стандартам.

; До цієї групи прав і свобод відносяться: права людини на життя та його захист, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканність, на невтручання в особисте життя та таємницю листування, на недоторканність житла, на свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання, свободу пересування та проживання.

1. Право на життя та його захист. Це право є найголовнішим невід'ємним правом кожної людини. Воно є першоосновою, яка дозволяє людині володіти всіма іншими правами та свободами. Це право передбачене міжнародними правовими актами з прав людини. Вперше в Україні це право знайшло своє закріплення в Конституції України 1996 року, ст. 27 якої передбачає, що кожна людина має невід'ємне право на життя, і ніхто не може бути свавільно його позбавлений. Конституційний обов'язок захищати життя людини покладений насамперед на державу.

У той же час кожна людина має право захищати своє життя і здоров'я, а також жита і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Держава забезпечує право на життя людини різними заходами в галузі охорони здоров'я, охорони праці, пожежної та екологічної безпеки, боротьби із злочинністю.

Кримінальним кодексом України визначені злочини проти життя і здоров'я людини, за які передбачаються різні покарання, за найтяжчі з яких за вироком суду призначається позбавлення волі, а у виняткових випадках — смертна кара.

З правом на життя тісно пов'язане питання про смертну кару. У Конституції України це положення не знайшло свого відображення. У той же час низкою міжнародно-правових актів і чинним кримінальним законодавством України передбачені випадки і вимоги щодо застосування смертної кари.

Відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права пер бачається позбавлення життя державою на законних підставах — за вироком с про страту за скоєння особливо небезпечного злочину (ст. 6). Підставами г бавлення життя, що передбачені Європейською конвенцією з прав людини, є: зах будь-якої людини від незаконного насильства; здійснення правомірного арешту запобігання втечі особи, що законно тримається під вартою; правомірне вж право з метою придушення бунту чи заколоту (ст. 2). Смертна кара на сьогодні іс у понад ста країнах світу.

Однак у світі поширюється негативне ставлення до смертної кари і вживаєт заходів щодо її скасування. Рекомендації щодо відмови від застосування смерт кари у мирний час передбачені Другим Факультативним протоколом до Міжнар ного пакту про громадянські і політичні права та Протоколом № 6 до Європейсь конвенції з прав людини. В Україні, яка є членом Ради Європи і визнає міжнаро угоди, обговорюється можливість скасування смертної кари у мирний ч Прийнято рішення про введення мораторію на застосування смертної кари і внес ня відповідних змін до законодавчих актів, насамперед до Кримінального коде: України.

З правом на життя тісно пов'язаний захист людини від злочинів проти миру і лв ства, якими є війни, воєнні злочини, геноцид. Ці питання не знайшли св< відображення в Конституції України, однак, вони регулюються низкою міжнарі них угод.

2. Право на повагу до гідності людини. Честь і гідність людини є надзвичай важливою складовою частиною людського життя. Повага до людини невід'ємна неї і є її правом. Це право є загальновизнаним на міжнародному рівні і в ноі Конституції вперше в Україні знайшло своє закріплення на конституційному рів:

Загальне визнання гідності людини незалежно від її місця і ролі в державі й с пільстві передбачено в ст. 21 Конституції України, яка проголошує, що «усі люд: вільні і рівні у своїй гідності та правах».

Крім того, більш конкретно право кожного на повагу до його гідності передбаче уст. 28 Конституції України. Встановлено два напрями конституційного захисту: ності людини. По-перше, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокої нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покарана Це відповідає вимогам Міжнародної конвенції проти катувань та інших видів поі дження, що принижують людину (1984 р.), яка визнає злочином не лише катуваш а й віддання про це наказу.

По-друге, жодна людина не може бути піддана медичним, науковим чи інші дослідам без її вільної згоди.

На забезпечення поваги до гідності спрямовані також і деякі інші статті Консі туції України (ЗО, 32, 48), які передбачають права на достатній життєвий рівеї заборону втручання в особисте та сімейне життя, недоторканність житла тощо.

Зрештою, на забезпечення поваги до гідності людини спрямовані також різі манітні правові засоби адміністративного, цивільного та кримінального пра Зокрема ст. ст. 7, 440, 440 Цивільного кодексу України передбачають захист чес гідності та ділової репутації людини, встановлюють порядок спростування непр; дивих відомостей про особу та відшкодування завданої моральної і майнової шко) 130

3. Право людини на свободу та особисту недоторканність. Свобода є однією з найголовніших умов життя людини. Право людини на свободу — це фактично і є сама свобода, тобто можливість людини здійснювати будь-які правомірні дії. Право на свободу є природним правом кожної людини, яка народжується вільною і має право вільно обирати для себе засоби і характер спілкування з середовищем, що її оточує. Саме один із принципів правової держави, зафіксований ст. 19 Конституції України, передбачає запровадження таких засобів забезпечення правопорядку, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З правом людини на свободу тісно пов'язане її право на особисту недоторканність, які закріплені в ст. 29 Конституції України. У той же час ці права людини мають свої особливості, предмет регулювання та механізм реалізації і можуть розглядатися як самостійні права людини. Право на особисту недоторканність людини поширюється насамперед на її життя, честь і гідність і відповідно пов'язане з такими ж правами людини.

Обмеження права людини на свободу й особисту недоторканність можливі лише на підставі закону і повинні здійснюватись у передбачених законодавством формах. У Конституції України вперше передбачені вимоги щодо меж, порядку і гарантій обмеження права на свободу й особисту недоторканність (ст. 29). Зокрема передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Що стосується тимчасового затримання особи, то цей запобіжний захід може застосовуватись уповноваженими на це органами, обґрунтованість якого має бути перевірена судом протягом сімдесяти двох годин. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого, а дазаним особам невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто або за допомогою захисника.

У п. 13 Перехідних положень Конституції України передбачено зберегти протягом п'яти років з моменту прийняття Конституції існуючий порядок арешту, тримання під вартою та затримання осіб. Це значно зменшує значення передбачених у ст. 29 Конституції України прогресивних положень.

4. Право на невтручання в особисте та сімейне життя. Особисте (приватне) життя людини складає певний її суверенний статус, який означає недоторканність своєрідного середовища життя. Це стосується насамперед не протиправних, а природних особистих і ділових інтересів та відносин.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Це конституційне положення забезпечується багатьма напрямами діяльності.

По-перше, заборонено збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім визначених законом випадків. Це стосується лише інтересів національної безпеки, економічного добробуту і прав людини. До такої інформації віднесено насамперед інформацію професійного характеру.

По-друге, існує право кожного громадянина знайомитись в органах державна влади і місцевого самоврядування й інших установах і організаціях з відомостям про себе, які не є захищеною законом таємницею. Таке право передбачено такої Законом України від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію» (ст. 31). <

5. Право людини на недоторканність житла. Це право є складовою частиною прав людини, пов'язаних з ЇЇ свободою, гідністю, невтручанням в особисте і сімейні життя. Загальновідомою є англійська сентенція «Мій дім — моя фортеця», що відображає право людини вільно володіти житлом та його недоторканністю.

Конституція України (ст. ЗО) встановлює гарантію недоторканності житла кожнії людині, що узгоджується з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (ст. 17) стосовно незаконного посягання на житло. Важливою конституційною вимогою є недопущення проникнення не тільки до житла, а й до іншого володіння особи (на присадибну ділянку, інші будівлі тощо). Недоторканним є все те, що знаходиться в житловому та інших приміщеннях.

Однак право на недоторканність житла не є абсолютним. Проникнення до житлі чи до іншого володіння особи, проведення в них обшуку чи огляду допускається зі вмотивованим рішенням судових органів, а в невідкладних випадках, пов'язаних}; врятуванням людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням підозрюваного у вчиненні злочину.

У той же час запровадження вказаних вимог щодо недоторканності житла відкладено на п'ять років, що передбачено п. 13 Перехідних положень Конституції України.

6. Право людини на таємницю листування та інших видів комунікації. Це право також відноситься до захисту особистого (приватного) життя людини. Конституція України в ст. 31 відобразила положення Загальної декларації прав людини (ст. 12) про таємницю кореспонденції. Кожній людині гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. В умовах стрімкого розвитку різних видів комунікації до іншої кореспонденції відноситься факсимільний зв'язок, електронна пошта тощо. Значною мірою забезпечувати таємницю листування зобов'язані установи зв'язку та інші організації у сфері комунікацій. За порушення цього конституційного права людини встановлена' кримінальна відповідальність (ст. 131 Кримінального кодексу України). \

Крім того, істотні гарантії дотримання права на таємницю листування та іншої! кореспонденції під час проведення дізнання та слідства передбачені Кримінальне- і процесуальним кодексом України.;

Водночас, як зазначено в Конституції України, обмеження цього права може бути[ встановлено лише судом у передбачених законом випадках з метою запобігання злочину чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи. Норми чинного законодавства, які суперечать цим конституційним вимогам, не повинні застосовуватись. |

7. Право людини на свободу слова. Це найважливіші невід'ємні якості людини, \ нематеріальні основи її вчинків і дій. Це підтверджує відомий філософський вислів:, «якщо я думаю, це означає, що я існую». Свобода слова тісно пов'язана з' демократією: брак її чи заборона означає неіснування чи обмеженість \ демократичності держави й суспільного життя.

Конституцією України гарантується кожному громадянинові право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34). Ці конституційні положення відповідають загальновизнаним міжнародним нормам, зокрема Міжнародному пакту про громадянські та політичні права (ст. ст. 18-19), які передбачають право кожної людини на безперешкодне дотримання своїх поглядів та на їх вільне вираження.

Права людини на свободу слова, а також на вільне вираження своїх поглядів і переконань доповнюється правом кожної людини вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію у будь-якій формі — усно, письмово або в інший спосіб.

У той же час здійснення права на свободу слова, поглядів і переконань може бути обмежене законом. Такі обмеження запроваджуються з метою забезпечення національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, для охорони здоров'я населення, для захисту прав інших людей тощо.

Зокрема Законом України від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію» встановлено, що не підлягає оголошенню інформація, яка визнається державною таємницею, конфіденційна інформація, інформація про особисте життя людини тощо.

8. Право людини на свободу світогляду і віросповідання. Це право закріплено у ст. 35 Конституції України. Воно включає в себе свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і релігійні обряди та вести релігійну діяльність.

Свобода світогляду людини в даному випадку пов'язується із свободою совісті, під якою розуміють право людини вірити або не вірити в Бога, а у відповідності з цим — вільно вибирати релігію.

Право кожної людини вільно сповідувати ту чи іншу релігію і безперешкодно відправляти культи та обряди означає свободу віросповідання. У такому розумінні свобода світогляду ширша свободи віросповідання.

Це конституційне право людини відповідає Міжнародному пакту про громадянські і політичні права (ст. 18), який об'єднує свободу світогляду і віросповідання.

Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я, моральності населення або прав і свобод інших людей.

Важливим конституційним постулатом є відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Право людини на свободу світогляду і віросповідання в Україні регулюється також Законом України від 23 квітня 1991 року «Про свободу совісті та релігійні організації».

Ніхто не може бути увільнений від виконання законів та від своїх обов'язків перед державою за мотивами релігійних переконань. Інші рішення щодо цього правила можуть передбачатися тільки законом. Прикладом цього може бути Закон України від 12 грудня 1991 року «Про альтернативну (невійськову) службу», згідно з яким конституційний обов'язок щодо обов'язкової військової служби може бути замінено альтернативною (невійськовою) службою, якщо громадянин України має

Істинні релігійні переконання і належить до законно діючої релігійної організаці віровчення якої не допускає користуватися зброєю та служби у збройних силах.

9. Право людини на свободу пересування і вибір місця проживання. Це праве належить кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Закріплюючи це право, вперше Конституція України 1996 р. передбачає гарантії свободи пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишат територію України, за винятком обмежень, що встановлені законодавством (ст. 33

Ці положення відповідають загальновизнаним міжнародним нормам.

Водночас, у законодавстві України передбачені особливості здійснення цьог права для громадян України, іноземців, біженців та деяких інших категорій.

Порядок реалізації права громадян України на вільний в'їзд і виїзд з територ України регулюється Законом України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду території України та порядок в'їзду в Україну громадян України». У цьому Закої передбачається також заборона позбавляти права громадян України у будь-який чі повертатися на територію України.

Що стосується іноземців та інших категорій людей, то особливості реалізації праї щодо них передбачається в Законі України від 4 лютого 1994 року «Про правовії статус іноземців», у Законі України «Про біженців», у Постанові Кабінету Міністр України від 29 грудня 1995 року «Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзд) України і транзитного проїзду через її територію».

Встановлені для іноземців, біженців та інших категорій людей обмеження що; пересування та вибору місця проживання зумовлені насамперед необхідністю забе печити національну безпеку України, охорону і захист законних інтересів людині громадян України.

На відміну від особистих (громадянських)' прав, які належать кожній людш більшість політичних прав і свобод стосується тільки громадян України. У той же ч негромадяни України мають усі без винятку права і свободи як особисті, так і І інші. Політичні права і свободи більшою мірою відображають взаємозв'язок гром дянина з державою, їх взаємні права та інтереси.