Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Особливості романо-германського праваСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Використання терміна «романо-германське право» обґрунтовується тим, що дана правова сім'я включає правові системи «романських» і «германських» держав. Романо-германське право ще називають континентальним правом. Термін «континентальне право» увійшов у науку порівняльного правознавства наприкінці XIX ст. і є достатньо умовним. Воно відображає територію поширення даного права в даний конкретний відрізок часу. Після його поширення далеко за межами континентальної частини Європи умовність використання даного терміна для позначення романо-германського права стала очевидною і такою, що неповно відображає реальний стан речей. Використання терміна «цивільне право» щодо романо-германського права пояснюється його історичним корінням, що сягає римського права перш за все, — римського приватного права. Крім того, романо-германське право також називають ще законодавчим правом, що пов'язано не тільки з тим, що основним джерелом права є закони і особлива роль у його формуванні відводиться кодифікації, але і з тим, що основні принципи функціонування даного права містяться саме в законах. Серед правових сімей, що існують у теперішній час, ро-мано-германська правова сім'я займає особливе місце і відіграє значну роль у розвитку юридичної теорії і практики. Як відзначав Р. Давид, вона є першою сім'єю, з якою ми зустрічаємося в сучасному світі1. Географія поширення романо-германської правової сім'ї, як уже наголошувалося, включає національні правові системи багатьох держав сучасного світу. Сформувалася вона на території континентальної Європи. До романо-германської правової сім'ї прилягають правові системи всіх держав Латинської Америки, національні правові системи держав скандинавського регіону і пострадянського простору, значна частина національних правових систем держав Африки і Близького Сходу. Вплив цієї правової сім'ї знайшов відображення в національних правових системах Японії, Китаю, Індонезії, інших держав світу. Головною особливістю романо-германської правової сім'ї, як уже наголошувалося, є її формування на основі рецепції римського права. У кожній окремій державі континентальної Європи формування національної правової системи базувалося, перш за все, на вивченні римського права і поєднувалося із записом норм звичаєвого права країни в точних і зрозумілих термінах, організацією норм звичаєвого права в певну систему. Важливою особливістю романо-германського права є його яскраво виражений кодифікаційний характер. У порівнянні з іншими правовими сім'ями, де кодифікації зазнали значні правові масиви, у романо-германському праві кодифікація відрізняється тим, що вона має більш глибоке і міцне історичне коріння. Кодифікація права, що почалася в країнах Західної Європи в р;... (Середньовіччя і триває до цього дня, дуже вплинула на характер і процес розвитку романо-германського права, багато в чому зумовила найважливіші тенденції його еволюції. Важливою особливістю романо-германського права слід уважати яскраво виражену, у порівнянні з іншими правовими сім'ями, його доктринальність. У західній науковій літературі у зв'язку із цим традиційно вказується на те, що роботи учених-юристів, подібно до рішень суду, користуються значним впливом у системі цивільного прана'. Як відзначає М.М. Марченко, посилення їх значеним спостерігається особливо тоді, коли право, покликане регулювати ті чи інші суспільні відносини, перебувають у процесі становлення, або коли взагалі відсутні ті чи інші, затребувані самим життям, норми права й інститути. Такі умови для правової доктрини можуть відіграти дуже помітну ролі)-. Історичною особливістю романо-германського права є підвищений статус приватного права щодо публічного права, тобто дотримується принцип первинності приватного права і вторинності публічного права. Історично романо-германське право зробило наголос на приватне право. Не випадково дана правова система бере свій початок саме з римського приватного права, а не з римського публічного права. Тривалий час у романо-германській правовій доктрині вважалося, що справжній юрист повинен займатися проблемою приватного права, тоді як публічне право вважалося предметом вивчення не юристів, а філософів, соціологів і політологів. Із цієї причини у французькому праві в поняття приватного права входять не тільки цивільне право, комерційне право і міжнародне приватне право, але і кримінальне право і навіть цивільно-процесуальне право. У системі романо-германського права приватне право вважається визначальним. Традиційно в системах континентально-європейського права приватне право більш розвинене і більш досконале, ніж публічне право. Дана особливість протиставляє романо-германське право англо-американському загальному праву, де наголос традиційно робився на публічне право1. Верховенство закону, як основоположний принцип функціонування правової системи, є ще однією особливістю романо-германсь-кого права. Верховенство закону, його вища юридична сила означає, що при ухваленні нового закону всі інші нормативно-правові акти повинні бути приведені у відповідність до нього, а у разі суперечності будь-який акт може бути опротестований або скасований. Специфіка концепції верховенства закону в романо-германсь-кому праві полягає в тому, що саме закон, а не будь-яке інше джерело права (прецедент, звичай, доктрина тощо), стає основою в процесі функціонування даного права і національних правових систем, що складають його. В основі пріоритету закону перед усіма іншими джерелами права лежать фундаментальні історичні, соціальні, національні й інші цінності народів Західної Європи: загальна і правова культура, стародавні правові й інші традиції і звичаї. Оскільки законодавство виражає волю законодавця як найвищого органу державної влади, воно стоїть вище за судове рішення, яке, в основному, є не нормативним, а лише допоміжним джерелом романо-германського права. Правові системи, що входять у романо-германську правову сім'ю, мають добре розроблене законодавство. Якщо протягом тривалого часу основним джерелом романо-германського права була доктрина, то після французької кодифікації ним стає закон. У романо-германській правовій доктрині закон і право не ототожнюються. Ця обставина знаходить відображення в тлумаченні закону, здійснюване судами. Пряма правотворчість, здійснювана компетентними державними органами, властива романо-германському праву (законодавчій правовій сім'ї), що дозволяє будувати правову систему цілеспрямовано, досягати в усьому комплексі правових засобів високого рівня нормативних узагальнень і забезпечує її високу ефективність. Поняття правової норми є одним із найважливіших елементів романо-германського права. Романо-германське право виробило єдину точку зору на ЇЇ розуміння. У цій сім'ї, де наука традиційно займається впорядкуванням і систематизацією рішень, що виносяться по конкретних справах, правова норма перестала виступати лише як засіб вирішення конкретного випадку. Розуміння правової норми зводиться до такого: норма права — це правило поведінки, що є загальним і загальнообов'язковим, має велике значення. Сама правова норма розглядається як абстрактне розпорядження, як вище правило поведінки для громадян і державних органів.
90. Романське право і германське право Серед найбільш визнаних у порівняльному правознавстві класифікацій правових систем виділяються класифікації, запропоновані Р. Давидом, у рамках якої виділяється загальна сім'я романо-германського права, і К- Цвайгертом і X. Кьотцом, у рамках якої виділяється романське право і германське право як самостійні правові сім'ї. Хоча вони відзначають, що питання про те, чи слід проводити відмінність між романською і германською правовими сім'ями в рамках правових систем континентальної Європи, є спірним. Звичайно, романська і германська правові сім'ї мають значно більше спільного, ніж кожна з них із загальним правом1. Незважаючи на існуючі доводи на користь кожної із цих класифікацій, реалії європейського континенту сьогодні дозволяють говорити про єдине романо-германське право завдяки стрімким інтеграційним тенденціям. Незворотні процеси інтеграції в рамках Європейського Співтовариства сприяють не тільки гармонізації і уніфікації в галузі політики, економіки, соціальної сфери, але і в питаннях права. Разом із тим, правові системи, що входять у романо-германську правову сім'ю, за рядом специфічних ознак підрозділяються на дві відносно самостійні групи: романську і германську. До романської групи належать правові системи Франції, Італії, Іспанії, Бельгії, Люксембургу і Голландії. До германської групи відносять правові системи ФРН, Австрії, Швейцарії і ряду інших держав. «Уперше відмінність між термінами «германський» і «романський» було зроблено в «Германії» Тацита. У XVI ст. воно ще більш посилилося через негативне ставлення французької аристократії до всього, що має німецьке походження. Схема їх зіставлення була остаточно сформована в XIX ст. (у зміненому вигляді вона збереглася і до цього дня), при цьому було зроблено висновок про перевагу романської моделі над німецькою як найновішою з романо-латинських, близьких на лінгвістичному, соціальному і культурному рівнях. Ця спорідненість відбита в терміні «латинський», який виходить за межі більш обмеженого «романський» (тобто римський)»1. Романське право характеризується тим, що воно поєднує римське приватне право і звичаєве місцеве право, причому з переважаючим впливом римського права. Германське право, тобто друга гілка романо-германської правової сім'ї, також поєднує римське приватне право і звичаєве місцеве право, але тут переважає вплив звичаєвого германського права, унаслідок чого сформувалося «пандектне право», тобто злиття римсько-правового базису з германського звичаєво-правовою надбудовою. Відмінність між романським і германським правом виявляється й у структурі права, наприклад у правовій системі Франції кримінальне право належить до приватного права, тоді як в правовій системі Німеччини кримінальне право належить до публічного права. Основний закон ФРН не визнає за виконавчою владою права на делегування законодавства. Урядові й інші підзаконні акти в Німеччині можуть бути видані тільки в рамках виконання законів. Проте в системі джерел права Франції делеговане законодавство, що видається виконавчими органами влади, займає важливе місце. Цивільні кодекси в державах романо-германської правової сім'ї істотно розрізняються за організацією і структурою. Одна з найбільш значних відмінностей визначається наявністю або відсутністю Загальної частини, яка є в Германському цивільному уло-женні 1896 р. і містить положення, застосовані до всіх інститутів цивільного права'2. У Французькому цивільному кодексі 1804 р. Загальна частина практично відсутня, замість неї міститься короткий «Вступний титул про публікацію, дію і застосування законів взагалі», який містить не тільки цивільно-правові норми, але й норми, що належать до конституційного права. У рамках Французького цивільного кодексу норми, що регулюють різні сфери суспільних відносин, викладаються не в логічній послідовності. Наприклад, норми, що регулюють майнові відносини подружжя, розташовані не в першій книзі, яка присвячена регулюванню сімейних відносин1. Відмінність у строках кодифікації, проведеної у Франції і Німеччині, вплинули на даний процес. У той час, як французькі юристи займалися тлумаченням своїх кодексів, німецькі юристи продовжували роботу університетів над текстами римського права. У Німеччині виникла нова школа — школа пандектистів, яка привела до вищого рівня систематизації римських принципів. Германське цивільне уложення було укладене наприкінці XIX ст. на основі праць пандектистів, звідси і відмінність методів і стилю французького і германського цивільних кодексів. Норми права в німецькому законодавстві, зокрема в Германському цивільному уложенні, більш абстрактні, ніж норми французького законодавства. Крім того, для німецького законодавства в цілому характерна логічна послідовність переходу від загальних до більш конкретних положень. На відміну від Французького кодексу, мова Германського цивільного уложення надмірно професійна і складна для сприйняття. Таким чином, існування відмінностей між правовими системами держав, що входять у романо-германське право, не виключає можливості їх об'єднання в загальну правову сім'ю.
91. Джерела романо-германського права Для романо-германського права характерна усталена система джерел. К. Осакве, розглядаючи джерела права в цій правовій сім'ї, підрозділяє їх на дві групи — обов'язкові (нормативні) джерела і необов'язкові (ненормативні) джерела1. М.М. Марченко виділяє первинні і вторинні джерела романо-германського права. До первинних джерел він відносить нормативні акти і звичаї (іноді сюди зараховують загальні принципи права). До вторинних джерел, на його думку, належать судовий прецедент і доктрина2. У системі джерел права особливе місце займає закон як основне джерело права. У широкому розумінні слова, як відзначає Р. Давид, закон сприймається як першочергове, майже єдине джерело права в країнах романо-германської правової сім'ї. Усі ці країни — країни «писаного права». Юристи тут звертаються, перш за все, до законодавства і регламентуючих актів, прийнятих парламентом або урядовими й адміністративними органами»3. Закон — це нормативно-правовий акт, який володіє вищою юридичною силою і приймається представницькими (законодавчими) органами державної влади в особливому порядку. Він регулює найбільш важливі суспільні відносини, наприклад права і обов'язки особи, відносини власності, устрій держави тощо. Закон приймається за особливою процедурою, яка має назву законодавчого процесу. Верхній щабель ієрархічної системи джерел законодавства і, відповідно, джерел права, займають конституція і конституційні закони, норми яких мають особливий статус. У всіх державах романо-германської правової сім'ї розроблені і діють конституції, норми яких мають вищу юридичну силу. їхній особливий статус виражається у встановленні більшістю держав інституту судового контролю за конституційністю всього законодавства. Конституція визначає основи політичного і економічного устрою, правотворчу компетенцію різних державних органів, структуру державних органів, проголошує основні права і обов'язки людини і громадянина. Зміст конституцій дозволяє говорити про них як про основу всієї правової системи держави, оскільки ряд їх норм є основоположним, не тільки конституційного, але й адміністративного, фінансового, цивільного, трудового та інших галузей права. Конституція ФРН 1949 p., наприклад, закріплює основи державного і суспільного ладу, конституційного права, свободи і обов'язки громадян ФРН, форму правління (республіку) і форму державного устрою (федерацію), структуру державних органів і порядок їх формування, ієрархію нормативно-правових актів, що видаються на її основі та на виконання основних вимог і положень, що містяться в Конституції ФРН. «Законодавство пов'язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя — законом і правом»1. Конституційними визнаються закони, які регулюють основоположні сфери життєдіяльності держави і суспільства, тому, згідно
із законодавством цих держав, за ними закріплюється вища юридична сила, прирівняна до конституції. У романо-германській правовій сім'ї, окрім конституції і конституційних законів, розрізняють звичайні закони, які мають різновиди. У Франції, на відміну від інших держав, виділяються також у конституційному порядку програмні закони, що визначають цілі економічної і політичної діяльності держави. В Іспанії виділяються органічні закони, що регулюють питання, пов'язані з основними правами і свободами людини, а також основами виборчої системи, що передбачені Конституцією Іспанії1. В Італії виділяються спеціальні закони, які доповнюють існуючі кодекси, які регулюють різні сфери суспільних відносин. Також серед законів розрізняють федеральні закони і федеральні конституційні закони (Росія), закони і органічні закони (Франція), конституційні, органічні і ординарні закони (Молдова, Румунія). За своїм значенням у регулюванні різних суспільних відносин, що охоплюються цілими галузями права, за універсальним характером регулювання, і закріпленням основоположних принципів правового регулювання, серед законодавчих актів виділяються кодекси. У XIX ст. вони переважали в романо-германській правовій сім'ї. Так само йшла справа й у XX ст., причому в багатьох державах за ними визнається особливий статус (як правило, це обумовлюється в тексті самого законодавчого акта). Значення терміна «кодекс» змінювалося з часом. Спочатку так називалися розпорядження римських імператорів. Потім так почали називати збірники різних законів. Яскравим прикладом останніх є «Кодифікація імператора Юстініана» 534 p., де підбито підсумок майже тисячолітній римській правовій історії і показано правовий розвиток цієї держави. Одними з перших кодексів у сучасному їх розумінні були 5 кодексів (Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільно-процесуальний і Кримінально-процесуальний), прийнятих у Франції з 1804 по 1810 pp. по основних галузях матеріального і процесуального права.
Характеризуючи французький Цивільний кодекс 1804 р. в цілому, Ф. Енгельс писав: «...Революція остаточно порвала з традиціями минулого, знищила останні сліди феодалізму і в Code civile майстерно пристосувала до сучасних капіталістичних умов старе римське право — це майже досконале вираження юридичних відносин, відповідних тому ступеню економічного розвитку, який К. Маркс називає товарним виробництвом, — так майстерно, що цей революційний кодекс законів ще і зараз служить зразком при реформах у галузі права власності»1. На сьогодні поняттям кодексу охоплюється зібрання норм права, який групує і виражає в систематизованому і послідовному вигляді та регулює окремі сторони суспільного життя. Цілісність романо-германської правової сім'ї пояснюється, не в останню чергу, завдяки одноманітності кодифікації. Практично в усіх державах романо-германської правової сім'ї прийняті і діють цивільні (цивільні або торгові), кримінальні, цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні і деякі інші кодекси. Серед джерел романо-германського права значна роль відводиться підзаконним актам: регламентам, президентським і урядовим декретам, декретам міністерств, адміністративним циркулярам та ін. Вони є важливим інструментом практичного пристосування змісту права до мінливих суспільних умов. Зростання впливу та значення урядових й інших адміністративних актів позначається на урядовій нормотворчості, що отримала назву делегованого законодавства або регламентарної влади, ухвалення якого уповноважується парламентом при його офіційному контролі. Згідно з Конституцією Франції 1958 p., акти делегованого законодавства — це акти Президента, Прем'єр-міністра, міністерств, відомств та ін. Усі питання, що не входять у галузь законодавчого регулювання, вирішуються в адміністративному порядку відповідними нормативно-правовими актами. Серед такого роду актів значну роль відіграють ордонанси. Вони є актами Ради міністрів — уряду Франції, — що видаються з дозволу парламенту. Вони направлені на впорядковування відносин, які в основному регулюються законодавством. Ордонанси підлягають затвердженню парламентом протягом певного строку, після чого вони набувають сили закону. їх зміна або скасування можливі лише за допомогою закону. Юридичної сили ордонанси набувають, згідно з конституцією, відразу ж після їх публікації, але втрачають ЇЇ, якщо законопроект про їх затвердження не внесений до парламенту до закінчення строку, указаного законом, що дозволив їх видання1. Відразу ж після ухвалення Конституції Франції дані акти розглядалися швидше як виняткові заходи, що приймаються при всякого роду соціальних і інших потрясіннях, за надзвичайних обставин. Пізніше вони почали широко використовуватися як звичайні заходи управління державою. Широке застосування ор-донансів зумовило появу тенденції поступового розмивання меж між актами парламенту і актами урядових органів. До джерел романо-германського права належать і звичай. Його роль і значення як джерела права в правових системах різних держав романо-германського права неоднакові, відповідно існує декілька концепцій щодо його ролі і значення як джерела романо-германського права. Згідно з концепцією «соціологічного плану», звичай займає головне місце в системі джерел права. Уважається, що саме він є основою права. Згідно із цією концепцією, звичаї визначають способи застосування і розвитку закону законодавцями, суддями і доктринами (у Швейцарії і Німеччині закон і звичай вважаються одними з основних джерел права). Існує і протилежна концепція, так звана «позитивістська школа», згідно з якою звичай відіграє незначну роль у системі джерел романо-германського права. Наприклад, у Франції вважається розгляд звичаю як джерела права дещо застарілим поглядом, особливо після широкої кодифікації законодавства. Ця позиція пояснюється традиціями розвитку історичної школи права. національного суверенітету»; принцип вираження в законі загальної волі та ін1. Загальні правові принципи вважаються джерелом права і в деяких інших країнах романо-германського права, наприклад в Іспанії. Зокрема в Конституції Іспанії закріплено: принцип законності; принцип, згідно з яким встановлюється і підтримується ієрархія нормативних актів; принцип відсутності зворотної сили у норм, що містять санкції, які не сприяють здійсненню особистих прав або обмежують їх і т. ін. Деякі загальні правові принципи, згідно з конституційним і цивільним законодавством Іспанії, визнаються як можливі джерела права2. У системі джерел романо-германського права досить значне місце займає правова доктрина. Термін «доктрина» уживається в декількох значеннях: як учення, філософсько-правова теорія; як думка учених-юристів із тих чи інших питань, щодо суті і змісту різних юридичних актів, із питань правотворчості і правозастосу-вання; а також як наукові праці найбільш авторитетних дослідників у галузі держави і права; і, нарешті, як коментарі різних кодексів, окремих законів. Історія романо-германського права показує, що тривалий час доктрина була основним джерелом права. Так, в університетах упродовж XIII—XVIII століть було розроблено основні принципи права, і лише з початку XIX ст., з процесами кодифікації змінилося місце доктрини в системі джерел права. Саме доктрина створює словник і правові поняття, якими користується законодавча влада при здійсненні законотворчої діяльності. Незважаючи на те, що на сьогодні доктрина є допоміжним джерелом права, вона продовжує відігравати значну роль у процесі ухвалення і застосування законів, а також при тлумаченні права. Завдяки розвитку міжнародних відносин та інтеграції в цій галузі великого значення для романо-германського права набувають міжнародно-правові акти як джерело права. У більшості держав, що належать до романо-германської правової сім і, визнається пріоритет норм міжнародних договорів та загальновизнаних норм і принципів міжнародного права перед національним законодавством, і не допускається укладення міжнародних договорів або приєднання до тих, норми яких не відповідають конституціям цих держав. Проте Конституція Португалії встановила виняток для цього принципу, закріпивши положення, згідно з яким «органічна або формальна неконституційність міжнародних договорів не перешкоджає застосуванню їх норм у внутрішній правовій системі Португалії, оскільки такі ж норми застосовуються у внутрішній правовій системі іншої сторони, за винятком випадків, коли їх неконституційність спричиняє порушення фундаментальних положень»1. Але такого роду норми є винятком із загального підходу — визнання верховної сили конституційних норм і непридатності актів, що їм суперечать. Багато принципів і норм міжнародного права стосуються не тільки зовнішньополітичної сфери діяльності держав, але й деяких аспектів внутрідержавного життя, наприклад загальновизнані принципи і норми в галузі прав людини. Таким чином, романо-германське право характеризується єдиною стрункою схемою системи джерел права. Разом із тим, ця обставина не виключає істотного переміщення акценту в цій системі на користь того чи іншого джерела права.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 968; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.30.14 (0.01 с.) |