Джерела сучасного права Китаю

Основним джерелом сучасного китайського права є закон. Сис­тему законодавства очолює конституція. Як уже наголошувалося, в Китаї існує багатий досвід конституційного будівництва.

Швидке зростання законодавчого масиву після прийняття Кон­ституції 1982 р. є відмітною рисою сучасної китайської правової системи. У ході реформ правотворчими органами різного рівня прийнято велику кількість різних законів, які у світлі ситуації, що змінилася, виступають правовим підґрунтям широкомасштабних економічних і політичних реформ. Були прийняті такі кодифіковані

 

акти, як Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільно-процесуальний, Лісовий і Водний кодекси.

Специфікою законотворчого процесу в Китаї є певний дуалізм у здійсненні законодавчих функцій. Згідно з Конституцією 1982 p., законодавча влада належить як Всекитайським зборам народних представників (ВЗНП), так і його Постійному комітету, що виконує в період між сесіями ВЗНП функції найвищого органу державної влади. Законодавчі функції ВЗНП торкаються основоположних сфер життєдіяльності китайського суспільства і держави, зокрема внесення змін до конституції, прийняття законів, що регулюють кримінально-правові і цивільно-правові відносини, закони про де­ржавне будівництво та ін. Що стосується законодавчих функцій Постійного комітету ВЗНП, то вони направлені на регулювання поточних проблем, а також внесення незначних змін і доповнень до законів, прийнятих ВЗНП, що не можуть суперечити основним принципам цих законів.

Основний обсяг законодавчої роботи виконує Постійний ко­мітет ВЗНП. На своїх сесіях, що проводяться один раз на рік, ВЗНП ухвалює законодавчі рішення з найбільш важливих питань державного життя і може в принципі затвердити проект, але при цьому надіслати його на доопрацювання в Постійний комітет, який і приймає рішення про набуття ним чинності.

Таким чином, основне джерело сучасної правової системи КНР — закон, що регулює основні сфери життя суспільства.

Джерелом сучасного китайського права є і підзаконні акти, такі як ухвали Постійного комітету ВЗНП, ухвали і розпоря­дження Державної ради, а також інші акти органів державної влади і управління. Останнім часом основні питання, пов'язані з правовим забезпеченням процесу модернізації суспільства і держави, а також розвитком зовнішньоекономічних зв'язків, ви­рішуються в ухвалах Держради, актах місцевих органів влади і управління.

Важливими джерелами права залишаються традиції і звичаї, які беруть свій початок у конфуціанстві. Через історичні і со­ціальні причини вони впродовж тисячоліть займали значне місце в правовій системі Китаю. Навіть законодавець виходить із кон­цепції створення сучасної законодавчої бази тільки у випадках подальшої нездатності традиціоналізму.

Судова практика в Китаї не є джерелом права. Обов'язком судових органів є неухильне застосування законів.

Джерелом права є також міжнародні угоди і договори, ук­ладені КНР. У разі колізій між національними і міжнародними правовими нормами в КНР пріоритет віддається міжнародним договорам. Цивільно-процесуальний кодекс КНР передбачає, що якщо положення міжнародної угоди, в якій бере участь КНР, суперечить установленим ЦПК КНР нормам, то застосовується положення міжнародної угоди. Залишаються в силі лише ті вста­новлення ЦПК, з приводу яких китайська сторона робить від­повідні заяви.

 

59. Структура сучасного права Китаю

Структура сучасного права Китаю базується на галузевій класифікації, що свідчить про вплив романо-германського права. У його основу покладено також поділ права на приватне і пуб­лічне. Існують і розвиваються такі класичні галузі, як цивільне, сімейне, конституційне, адміністративне, трудове, кримінальне, кримінально-процесуальне та ін. Сучасне китайське право не визнає дуалізму приватного права. Закони, що регулюють інс­титути цивільно-правових відносин, містять і норми торгового права.

Цивільні правові відносини регулюються не єдиним кодексом, а Основними положеннями цивільного права (ОГЩП), які прий­няті в 1986 р. і регулюють майнові і особисті відносини, направ­лені на забезпечення потреб модернізації в цілях забезпечення прав та інтересів громадян і юридичних осіб.

Суб'єктами цивільного права є фізичні і юридичні особи. Пра­воздатність громадян — рівна. Повністю дієздатними визнаються громадяни, які досягли 18 років, але допускаються винятки для громадян, які досягли 16 років, якщо вони власною працею зароб­ляють необхідні засоби існування. Обмежена дієздатність настає з 10 років.

Інститут зобов'язального права регулює відносини з приводу певних прав і обов'язків, що виникають між сторонами відповідно до умов договору або згідно із законом. Зобов'язальне право не містить норм про окремі види дого­ворів і зобов'язань. Разом із тим, установлюються такі умови договору, як якість, ціна, строки виконання. Установлюються норми, які вказують на можливість у разі домовленості про це використовувати державні або загальноприйняті стандарти, державні або ринкові ціни.

ОПЦП розрізняють договірну і позадоговірну відповідаль­ність. Умови, за яких виникає відповідальність, крім протиправної поведінки, включають і завдання майнової шкоди. Провина не розглядається як обов'язкова умова відповідальності, вона ви­никає також у разі майнової шкоди, заподіяної «помилково». Відповідальність виникає й у разі відсутності провини або по­милки, якщо це передбачено законодавством.

Окремі інститути цивільного права регулюються відповідними законами, наприклад законами про господарський договір 1981 p., про товарні знаки 1982 р., про патенти 1984 р., про авторське право 1990 р.

Питання сімейно-правових відносин у Китаї не входять до системи регулювання цивільного права. Вони регулюються За­коном про шлюб, прийнятим у 1980 р. замість закону 1950 р. Раніше для Китаю характерною формулою відтворення населення була висока народжуваність, висока смертність і низький рівень природного приросту. З утворенням КНР країна вступила в якісно новий період відтворення населення. У результаті успішної бо­ротьби з гострими інфекційними хворобами і організацією загаль­нодержавної системи охорони здоров'я смертність різко скороти­лася, а показник народжуваності продовжував залишатися дуже високим, що призвело до формування формули відтворення насе­лення, що характеризується дуже високою народжуваністю, се­редньою смертністю і дуже високим рівнем природного приросту. Китай протягом багатьох років утримує першість у світі за чисельністю населення. У 1949 р. населення КНР складало 542 млн. людей. Зараз воно перевищує 1 млрд. 300 млн. і про­довжує зростати, тобто за останні 60 років воно значно виросло, майже подвоїлося. Починаючи з 1979 р. в Китаї, в цілях подо­лання анархії в питаннях відтворення населення, планове діто­родіння оголошується об'єктивною вимогою соціалістичної пла­нової економіки. Реалізується стратегічна настанова демографічної

політики: «Одна сім'я — одна дитина». Проведення цієї політики дозволяє до певної міри поставити під контроль ряд процесів у відтворенні населення. Але водночас, незважаючи на енергійні заходи з обмеження народжуваності, населення росте швидше, ніж планувалося.

Відповідно до китайського законодавства мінімальний шлюбний вік для чоловіків — 22 роки, для жінок — 20 років. При цьому заохочується пізніший вступ до шлюбу і дітородіння.

Закон про шлюб 1980 р. закріпив рівноправне становище подружжя в сім'ї. Після реєстрації шлюбу за взаємним рішенням подружжя дружина може стати членом сім'ї чоловіка, а чоловік може стати членом сім'ї дружини. Одночасно вирішується пи­тання про місце проживання подружжя, що має важливе зна­чення в умовах обмеження міграції із села до міста. Подружжя має право зберегти свої дошлюбні прізвища.

Конституційне право Китаю відображає національну специфіку й історичну унікальність китайської державності, особливості ки­тайського варіанту модернізації держави і суспільства.

Конституційне право КНР як галузь національного права має ряд особливостей. Перш за все, воно є галуззю соціалістичного права і пронизане відповідними ідеями. У конституційному праві знайшли віддзеркалення всі основні концепції і постулати со­ціалістичного «конституціоналізму»: керівна роль комуністичної партії, соціалістичне народовладдя, соціалістична законність, кла­сова боротьба тощо. Цілі і завдання конституційно-правового ре­гулювання визначаються перспективами будівництва соціалізму, сформульованими в Конституції 1982 р¹.

Після прийняття Конституції 1982 р. отримала поштовх у своєму розвитку галузь адміністративного права, яка направ­лена на конкретизацію і розвиток управлінської діяльності органів держави, ряду інститутів і норм державного права.

Проте в КНР відсутні норми адміністративного права, що детально регулюють, наприклад, суспільні відносини, які скла­даються в ході керівництва міністерствами підвідомчих об'єктів, визначають конкретну правомочність міністерств у галузі планування, фінансової діяльності, у вирішенні кадрових питань, у проведенні контролю і перевірки та ін. Немає також актів, що регулюють організацію трудового процесу державних посадових осіб.

За відсутності конкретних норм адміністративного права, що регулюють суспільні відносини, які складаються в процесі управ­ління економікою, важливого значення в КНР набувають законо­давчі акти, що належать до сфери господарського права.

Головним джерелом адміністративного права є Конституція КНР, багато положень якої поки не отримали розвитку і офор­млення як певні норми адміністративного права. З нечисленних адміністративно-правових норм у першу чергу необхідно виділити акт, що належить до сфери регулювання державної служби, — Ко­декс поведінки посадових осіб Державної ради, який прийнятий в 1982 р. та регулює «поведінку» не тільки посадових осіб найвищого органу державного управління, але й усього державного апарату.

Останніми роками проведення економічної реформи зумовило модернізацію галузі трудового права, відповідно до якої була оновлена система розподілу на роботу і закріплення робочих місць. Поступово централізований розподіл робочої сили і прак­тика закріплення робітників почали поєднуватися із самостійним пошуком роботи і організацією трудових відносин на основі глас­ного, відкритого набору з урахуванням ділових якостей канди­датів.

З 1982 р. паралельно із системою закріплення робітників на підприємствах почала використовуватися нова форма найму ро­бочої сили — система трудових договорів, яка була покликана замінити методи адміністративного розподілу і використання робітників і службовців шляхом запровадження порядку, при якому трудові відносини між сторонами визначаються на основі взаємного вибору і рівноправної угоди.

У 1983 р. Держрада КНР внесла доповнення і зміни до Тимча­сового положення про вихід робітників і службовців на пенсію. Було встановлено порядок, за яким дозволялося приймати на роботу дітей тільки тих постійних робітників, які досягли пенсій­ного віку і мають безперервний трудовий стаж протягом 10 років. Адміністрація підприємств отримала право при наймі дітей робітників і службовців, що йдуть на пенсію, здійснювати відбір

шляхом проведення обов'язкових випробувань і встановлення вип­робувального строку. Адміністрація підприємств отримала право звільняти дітей робітників і службовців, прийнятих на роботу унаслідок вияву невідповідності посаді або виконуваній роботі.

У 1986 р. Держрада КНР прийняла пакет постанов, які виз­начили основні параметри реформи системи праці, націленої на впровадження договірної форми найму робочої сили і вико­ристання конкурсного відбору: Тимчасове положення про вико­ристання системи трудового договору на державних підприємствах; Тимчасове положення про найм працівників на державні підпри­ємства; Тимчасове положення про звільнення з роботи робітників і службовців державних підприємств за порушення дисципліни; Тимчасове положення про страхування робітників і службовців, які очікують роботу на державних підприємствах¹.

У 1992 р. було прийнято закон про профспілки. У тому ж році було прийнято закон про безпеку праці на шахтах, в 1994 р. — правила про порядок вирішення трудових спорів.

З 1979 р. значна увага приділяється нормативній базі в га­лузі охорони навколишнього середовища. У тому ж році було прийнято експериментальний Лісовий кодекс КНР і закон про охорону навколишнього середовища. У 1987 р. — закон про за­побігання забрудненню атмосфери, у 1988 р. — Водний кодекс, в 1995 р. було прийнято закон про запобігання забрудненню вод­ного середовища, в 1996 р. — закон про запобігання шумовому впливу на навколишнє середовище.

Що стосується кримінального і кримінально-процесуаль­ного права, то протягом ЗО років, починаючи з 1949 p., після проголошення незалежності КНР, і до 1979 р. їх основні пи­тання регулювалися окремими законами, а не єдиним кодексом (наприклад Положенням про покарання за контрреволюційну діяльність, Тимчасовим положенням про покарання за підрив державної грошової системи 1951 p., а також Положенням про пока­рання за корупцію в КНР 1952 p.). Неодноразово підкреслювалася необхідність прийняття Кримінального і Кримінально-процесуаль­ного кодексів, робота над якими велася з 1954 р. комісією підкерівництвом Постійного комітету ВЗНП. Перша спроба прийняття Кримінального кодексу в 1957 р. не була успішною. До 1963 р. вже існувало більше ЗО варіантів Кримінального ко­дексу КНР, і лише 33-й варіант було схвалено¹. Таким чином, робота над проектами КК і КПК Китаю тривала більше двадцяти років. Обидва кодекси були прийняті в 1979 р. і набули чинності з 1 січня 1980 р.

Кримінальний кодекс КНР ділиться на Загальну частину, в якій викладено основні принципи і категорії кримінального права, і Особливу частину, присвячену, головним чином, конкретним видам злочинів. Кримінально-процесуальний кодекс складається із чотирьох розділів, 17 підрозділів і включає 164 статті.

Останніми роками було внесено зміни і доповнення до Кримі­нального і Кримінально-процесуального кодексів. Нову редакцію Кримінально-процесуального кодексу було прийнято в 1996 p., a нову редакцію Кримінального кодексу — в 1997 р. У редакціях цих кодексів юридично посилюються гарантії прав особи.

Китай традиційно є країною з низьким рівнем злочинності. У 1950-ті роки китайці скоювали 20—ЗО злочинів на 100 тис. населення. Подальший розвиток призвів до певної зміни кримі­ногенної ситуації в Китаї у бік її погіршення. На початку 1980-х років кількість зареєстрованих злочинів на кожних 100 тис. на­селення збільшилася до 74—89.