Поняття порівняльного правознавства



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття порівняльного правознавства



На сучасному етапі розвитку юридичної науки необхідність осмислення місця і ролі порівняльного правознавства в системі юридичних наук незаперечна. Для успішної реалізації цього зав­дання важливе значення має розроблення загальнотеоретичних основ порівняльного правознавства, а саме, визначення його ста­тусу, об'єкта, предмета, методології і структури цієї наукової і навчальної дисципліни.

Поняття «порівняльне правознавство» має міждисциплінарний комплексний характер, оскільки воно включає все різноманіття права в його геоправовому аспекті.

У сучасній юридичній літературі для позначення поняття «порів­няльне правознавство» використовуються різні терміни: «порів­няльне право», «компаративістика», «юридична компаративіс­тика», «порівняльна юриспруденція» та ін. У Франції і Німеччині дослідники віддають перевагу терміну «порівняння права» або «порівняльне право», у країнах Латинської Америки і ряду інших держав — «порівняльне законодавство», у Росії, Україні і в інших пострадянських державах — «порівняльне правознавство», в США — «порівняльна юриспруденція», «порівняльне правознавство», «порівняльне право».

М.М. Марченко відзначає, що терміни «порівняльне право» і «порівняльне правознавство» можна використовувати як рівно­значні, оскільки головне полягає не в самій назві, а в опосе­редковуваному нею змісті, який вкладається в той чи інший

термін, в його безпосередньому призначенні1. При цьому термін «порівняльне» має універсальний характер. Проте, на думку Ю.О. Тихомирова, термін «порівняльне право» не є цілком адек­ватним змісту наукової дисципліни, оскільки немає такого різно­виду права, як порівняльне правознавство2 (як система правових норм, що регулює суспільні відносини, оскільки «порівняльне правознавство» передбачає порівняльне вивчення різноманітних правових систем).

Як відомо, визначення єдиної назви для позначення будь-якої наукової дисципліни, тобто термінологічна уніфікація, сприяє зміцненню її самостійного статусу.

Основними питаннями, з яких розгортається полеміка, є такі: що слід розуміти під «порівняльним правознавством», яка спе­цифіка його методологічного інструментарію; сфера його засто­сування; співвідношення порівняльного правознавства з іншими юридичними дисциплінами.

У правовій літературі, присвяченій проблемам порівняльного правознавства, існують різні точки зору на його природу, іноді полярні, взаємовиключні. В одних випадках, виходячи з того, як вирішуються схожі правові питання в різних правових системах, порівняльне правознавство розуміється як напрям наукових досліджень, заснованих на порівняльно-правовому методі. В інших випадках воно зводиться до порівняльного вивчення окремих галузей права або правових інститутів. Поширене також уяв­лення про порівняльне правознавство як про процес порівняння не тільки окремих нормативно-правових актів, інститутів або га­лузей права (мікропорівняння), але й існуючих правових систем (макропорівняння). Таким чином, існують погляди на природу порівняльного правознавства, що відрізняються один від одного. При існуючому різноманітті поглядів на порівняльне право­знавство, важливо звернути увагу на сталі положення, що стосу­ються порівняльного правознавства. Це сприяє подоланню вузько національного бачення права, має фундаментальне значення при вивченні внутрішньої логіки і динаміки розвитку самої юридичної

 

науки, а також дозволяє повніше виявити і вивчити різноманіття

правової реальності.

Якщо згрупувати численні погляди на природу порівняль­ного правознавства, то можна вийти на декілька основних точок

зору.

Згідно з першою точкою зору, порівняльне правознавство роз­глядається як комплексний науковий метод, тобто сукупність наукових прийомів пізнання закономірностей розвитку правових систем, що не має самостійного предмета (К- Осакве).

Друга точка зору зводиться до того, що порівняльне право­знавство розглядається як самостійна наука, що має свій предмет і методи (Ю.О. Тихомиров, К. Цвайгерт і X. Кьотц).

Для третьої точки зору характерне бачення порівняльного право­знавства як допоміжної дисципліни в рамках теорії держави і права і синонімічної загальній теорії права (В.М. Сирих).

Згідно із четвертою точкою зору, порівняльне правознавство доцільно розглядати у двох аспектах: як науковий метод дослід­ження, універсальний для всіх галузей юридичної науки, і як сис­тему наукових знань про сучасні правові системи на основі широ­кого застосування порівняльного методу (А.А. Телле, М. Ансель). На думку М. Анселя, порівняльне правознавство є наукою. Вона є такою у двох аспектах, у двох, хоча і різних, але доповню­ючих одна одну точок зору. Перший аспект передбачає вивчення основних систем права (мова йде про створення юридичної гео­графії), що діють у світі, другий аспект передбачає застосування порівняльного методу. При чому М. Ансель розрізняє його випад­кове і систематичне застосування. Він уважає, що систематичне застосування порівняльного методу не може не стати методом

певної науки1.

На думку В.О. Туманова, розгляд порівняльного правознавства повинен бути заснований не на основі альтернативності — або метод, або наука2, а на розгляді його у двох аспектах: з одного боку — як наукового методу дослідження, який активно засто­совується практично в усіх галузях юридичної науки, а з іншого

боку — широке застосування цього методу призвело до фор­мування системи наукових знань про сучасні правові системи, до появи складного саморегулюючого механізму, орієнтованого на досягнення нових, обґрунтованих знань про закономірності виникнення, функціонування і розвитку правових систем. У пер­шому випадку порівняльне правознавство виконує функцію ме­тоду порівняння різних правових систем1.

Отже, найважливішим моментом у визначенні природи порів­няльного правознавства є співвідношення понять «порівняльний метод» і «порівняльне правознавство».

На думку К- Осакве, порівняльне правознавство є своєрідним науковим методом — саме порівняльним методом аналітичного вивчення права, що не має самостійного предмета, оскільки він визначається порівнюваною галуззю права. Так, наприклад, пред­метом порівняльного цивільного права є цивільне право, в той час, як предметом порівняльного конституційного права — конс­титуційне право2. Разом із тим, він дає таке визначення порівняль­ного правознавства: «Порівняльне правознавство — є аналітичне вивчення шляхом зіставлення окремих аспектів правових систем двох або більше країн з метою виявлення їх спільних або від­мітних властивостей»3.

Таким чином, якщо в першому випадку К- Осакве розглядає порівняльне правознавство як спосіб мислення, який передбачає існування власного методологічного інструментарію, певних стадій, необхідних для порівняльно-правового аналізу, і певних логічних операцій, необхідних для успішного порівняльно-правового дослі­дження, то в другому випадку — як систему мислення, що більше тяжіє до визнання порівняльного правознавства як науки, а не наукового методу.

Прихильники визнання порівняльного правознавства як методу також уважають, що порівняльний метод у рамках порівняльного правознавства застосовується до об'єктів, що належать до різних

галузей права, і це позбавляє його (порівняльне правознавство) власного предмета.

У такому разі, якщо дотримуватись вищезгаданій логіці, то за­стосування соціологічного методу, який активно використовується при розробленні практично всіх галузей юридичної науки, ставить під сумнів існування такої науки, як соціологія права.

І. Сабо критично ставився до розгляду порівняльного право­знавства як «лише методу», оскільки така позиція — результат прагнення до того, щоб порівняльний метод охопив усі галузі юридичної науки, претензія створити за допомогою цього методу шляхом порівняння правових систем єдине світове право. Він справедливо вважав, що порівняльне правознавство набагато значніше простого методу, це — «цілий рух».

Але необхідно відзначити, що І. Сабо, визнаючи відносну авто­номію порівняльного правознавства, визначає його як «перехідну» або «проміжну науку, висновки якої ніколи не будуть повними: вони — віхи на шляху наукового пізнання»1.

На цьому акцентує увагу А.Х. Саїдов, який відзначає, що порівняльне правознавство не можна розуміти тільки як певний метод дослідження, про що свідчить нагромаджений порівняльно-правовий матеріал. В той же час сталого розуміння змісту по­няття «порівняльне правознавство» поки що немає2.

Таким чином, порівняльне правознавство є досить молодою юридичною наукою. Його поява викликана необхідністю узагаль­нення й осмислення сукупності знань, зумовлених процесами суспільного розвитку. Одне з основних призначень порівняльного правознавства — це пошук шляхів і можливостей гармонійного співіснування правових систем сучасності зі збереженням націо­нальної правової своєрідності.

Порівняльне правознавство як самостійний науковий напрям розширює можливості проведення порівняльно-правових дослі­джень. Водночас, як вивчення зарубіжного права пов'язане з дослідженням тільки однієї правової системи без її порівняння з іншими, то порівняльне правознавство аналізує дві або більше

правових систем, шляхом зіставлення різних аспектів із метою виявлення властивостей, що сприяє розширенню кола правових явищ, що вивчаються.

Як самостійна юридична наука, порівняльне правознавство викликане до життя необхідністю вирішення глобальних проблем, що стоять перед людством. Цьому сприяє вивчення права в його загальному і особливому проявах, порівняння правових систем, аналіз шляхів зближення національних законодавств, що набу­вають дедалі більшого значення. Іншими словами, порівняльне правознавство, як сфера наукового знання, що розширюється, має практичну спрямованість, пов'язану з оптимізацією державної взаємодії в правовій сфері та з розробленням конкретних реко­мендацій з удосконалення чинного законодавства.

Порівняльне правознавство є системою знань нового рівня, що передбачає розгляд багатьох аспектів співіснування різних правових реалій, виходячи за рамки національних правових систем. Порів­няльне правознавство відображає також новий «шар» структури правової культури, покликаний сприяти гармонійному співіснуванню різних правових систем, визнанню рівного статусу диференційо­ваних і недиференційованих правових систем, подоланню уперед­женого ставлення до різних правових проявів і коректному дослід­женню різних правових реалій у рамках правової панорами світу.

Порівняльне правознавство досліджує основні правові системи, визначає їх місце і значення в правовій панорамі світу, виявляє особливості функціонування міжнародного, наднаціонального і на­ціонального права з метою виявлення їх спільних і відмітних рис, прогнозує їх подальший розвиток, а також вивчає шляхи вирі­шення загальнолюдських проблем у рамках різних правових систем.

Таким чином, порівняльне правознавство як наука переживає період трансформації і самоідентифікації, викликаний, як уже наго­лошувалося, з одного боку, необхідністю визначення його місця в системі юридичних наук, а з іншого — глобальними змінами у світі.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.211.61 (0.009 с.)