Порівняльно-правовий метод — основний метод порівняльно-правових досліджень

Порівняльно-правовий метод є основним методом у системі методології порівняльно-правових досліджень, який виступає як сукупність способів і прийомів виявлення, на основі порівняль­ного вивчення загальних і специфічних закономірностей, виник­нення, розвитку, функціонування різних правових систем.

На думку О.Ф. Скакун, порівняльно-правовий метод — це зіставлення однопорядкових юридичних понять, явищ, процесів і з'ясування між ними схожості і відмінності. Залежно від об'єктів, цей метод застосовується вибірково за обов'язкової умови їх зіставлення¹.

Порівняльно-правовий метод є способом пізнання державно-правових явищ, що відіграє виключно важливу роль у системі методів юридичної науки, і в рамках методології порівняльно-правових досліджень має особливий статус, що дозволяє йому повністю розкритися.

Порівняння, яке має місце всередині однієї правової системи, називається внутрішнім або внутрішньо-типовим порівнянням од­нотипних об'єктів усередині правових систем, а порівняння різних об'єктів, що належать різним правовим системам, називається зовнішнім або міжтиповим порівнянням.

Порівняльно-правове дослідження може проводитися за прин­ципом одночасності, тобто синхронно, або за принципом часової послідовності, тобто діахронно.

При використанні діахронного методу предметом дослідження виступає не сам об'єкт, а процес його розвитку, тобто вивчається послідовність станів. Наприклад, за допомогою діахронного ме­тоду можна з'ясувати процеси формування й основні етапи роз­витку різних правових систем.

Порівняння може також здійснюватися або у формі зістав­лення, або у формі протиставлення. При зіставному порівнянні кожен із порівнюваних об'єктів може бути одночасно і тим, що порівнюється, і тим, з чим порівнюється. Зіставлення, яке нази­вають ще контрастним, передбачає виділення одного об'єкта в статусі головного, який потім протиставляється решті всіх порів­нюваних об'єктів.

Якщо метод зіставлення ефективний при проведенні внут­рішньо-типового порівняння, то метод протиставлення найбільш ефективний при проведенні міжтипового порівняння державно-правових явищ.

Порівняння різних державно-правових систем може проводи­тися на мікрорівні, тобто на рівні правових норм і інститутів, і на макрорівні — на рівні правових систем.

На думку К. Цвайгерта і X. Кьотца, при проведенні порівняльних досліджень на макрорівні акцент робиться не на конкретних проб­лемах та їх вирішенні, а на дослідженні методів поводження з правовим матеріалом, процедурах вирішення суперечок або ролі окремих елементів права¹. Наприклад, на макрорівні можна порів­нювати різну законодавчу техніку, стиль кодифікації, способи тлумачення різних законодавчих актів, а також обговорювати пра­вову роль прецедентів, значення методології для розвитку права, методику підготовки судових рішень. На цьому ж рівні увага може бути сконцентрована на загальних питаннях судочинства в різних країнах, на питаннях правотворчості, на проблемах законності й конституційності, на питаннях правозастосування. На відміну від макрорівня, порівняльне правознавство на мікрорівні має справу не із загальними проблемами, а зі спеціальними, тобто з пра­вилами, використовуваними для вирішення конкретних проблем (наприклад порівняння конкретних правил, направлених на регулювання аналогічних ситуацій, у рамках різних правових систем).

Серед інших способів порівняння виділяються такі:

— функціональне порівняння, так визначається А.Х. Саїдовим як дослідження правових засобів і способів вирішення схожих або однакових соціальних і правових проблем різними правовими системами². Функціональне порівняння передбачає порівняння функцій, що виконуються різними державно-правовими інститутами;

— нормативне порівняння, що передбачає суто юридичний аналіз і зіставлення схожих правових норм і законодавчих актів.

При цьому активно використовуються юридичні терміни, поняття і категорії, що визначають специфіку правових систем;

— проблемне порівняння, при якому порівнюються лише шляхи вирішення проблем у різних правових системах і можливість застосування цього рішення для даної національної правової системи;

— текстуальне порівняння, направлене на з'ясування того, який текст найбільш прийнятний для імплементації в національне законодавство;

— концептуальне порівняння, направлене на виявлення і
вивчення основних концепцій і положень порівнюваних об'єктів,
що визначають напрям їх розвитку;

— бінарне порівняння, суть якого полягає в тому, що порівняльно-правовому дослідженню часто піддається не безліч співіснуючих політичних і правових систем, а тільки дві паралельно існуючі системи, що розвиваються. Наприклад, порівняння правових систем релігійного і світського типу та ін.

Таким чином, порівняльно-правовий метод є основним методом при розкритті предмета порівняльного правознавства. У рамках методології порівняльно-правових досліджень даний метод роз­кривається повністю мірою. Разом із тим, він не вичерпує всю методологію порівняльно-правових досліджень.