Тема 1. Предмет, методологія та завдання

ВСТУП

 

Історія економіки та економічної думки як фундаментальна наука є важливим теоретичним предметом у підготовці фахових економістів. Ця наука має глибоке коріння, яке сягає давнього періоду існування єдиного світоглядного знання, що мало на меті узагальнити існуючий досвід та запропонувати найбільш оптимальні шляхи розв’язання життєво важливих практичних проблем людства. У процесі поглиблення суспільного поділу праці та диференціації наук відбувається об’єктивний процес виокремлення історії економіки та економічної думки в окрему галузь знань, що має свій специфічний предмет дослідження, методологію і методи пізнання економічної еволюції. Вивчаючи конкретні аспекти економіки та економічної науки, ця дисципліна допомагає краще зрозуміти сучасні господарські проблеми, прогнозувати їхнє наукове вирішення. Історія економіки та економічної думки на фактичному матеріалі переконує, що технологічна сфера, господарські механізми і людський фактор, усі підсистеми економіки тісно пов'язані між собою, взаємодіють, доповнюють одна одну. Історія економіки та економічної думки є джерелом фактичного матеріалу для всіх економічних наук, перш за все для економічної теорії (політекономії). Вона забезпечує тісний зв’язок історичних знань з економікою промисловості, сільського господарства, іншими економічними науками. У системі економічних наук історія господарства відіграє фундаментальну роль.

Дана дисипліна є джерелом фактичного матеріалу для всіх економічних наук, перш за все для економічної теорії.Вона забезпечує тісний зв’язок історичних знань з промисловістю, сільським господарством, іншими економічними науками. У системі економічних наук історія господарства відіграє фундаментальну роль.

Важливою є взаємодія історії економіки та економічної думки з конкретними соціологічними дисциплінами. Вплив на розвиток економіки таких факторів, як соціальний склад працівників, управління виробничими колективами, поведінка працівників – усе це враховується даною наукою. Існує тісний зв’язок історії господарства з історичними науками, насамперед із загальною історією, адже обійти найважливіші події загальної історії неможливо, бо без розуміння ідеології, політики не можна зрозуміти економічний розвиток суспільства.

Зв'язок історії економіки та економічної думки з економікою суспільства найбільш безпосередня. Економічні вчення не пасивно відбивають економічні процеси, а безпосередньо впливають на них, сприяючи суспільному розвитку прискорюючи, чи, навпаки сповільнюючи його. Загальновідомо, що багато концепцій, з'явилися основою державних економічних програм.

Разом з тим необхідно підкреслити, що дисципліна звернена в сучасність. Це визначається особливою актуальністю і навіть злободенністю розглянутих нею питань. Аналіз економічних учень минулих епох не є самодостатнім, здійснюється не заради вивчення самого історичного процесу. Пізнання історичного минулого сприяє кращому розумінню процесів сьогодення.

Історія економіки та економічної думки допомагає зрозуміти загальний її взаємозв’язок з економічною політикою, розкриває процес виникнення економічних категорій, концепцій, теорій, показує їх спадкоємність і безперервність.

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ ТА ЗАВДАННЯ

ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

 

1.1. Предмет історії економіки та економічної думки.

1.2. Мета і функції.

1.3. Методи дослідження.

1.4. Періодизація та структура.

 

Предмет історії економіки та економічної думки

Історія економіки та економічної думки виникла як самостійна наука в середині XIX ст., виділилася з політичної економії. До цього це були окремі історико-галузеві описи і дослідження (історія фінансів, торгівлі, сільського господарства, ремесла, цін, податків). ЇЇ зародження припадає на XVI cт. («Трактат про аса» Гільйома Боде (1514 р.). Започатковували науку англійці А. Тойнбі, Т. Роджерс, німці К. Бюхер, М. Вебер, українці М. Ковалевський, Д. Багалій, росіяни П. Виноградов, В. Воронцов. В 1895 р. при Лондонському університеті була створена школа економіки і політології, яка отримала статус університетського структурного підрозділу. В її навчальні плани була введена історія економіки.

Дана наука перебуває на стику трьох напрямів дослідження розвитку людського суспільства – історії, економічної історії і економіки. В ній виділяють: 1) економічну історію розвитку різних країн, регіонів, 2) історію народного господарства; 3) історію економічної думки.

Для економічної історії об’єктами вивчення будуть економічні причини і наслідки окремих історичних подій, економічна політика держав. Для історії народного господарства об’єктами є еволюція способів виобництва, історія господарських механізмів, історія галузей господарства, історія окремих економічних процесів (урбанізація, кооперування), історія економічних інститутів (податки, ціни, фінанси). Для історії економічної думки – історія економічної теорії, історія економічного аналізу. Отже, предметом вивчення є економічне життя країн світу в історичному розвитку, особливості його змін, його зв’язок з різними сторонами суспільного життя, а також вивчення історичного процесу виникнення і розвитку економічних ідей, течій, шкіл, поглядів формування і розвиток економічної науки на різних ступенях розвитку суспільства як особливої системи знань.

Вивчаючи конкретні аспекти економіки, ця дисципліна допомагає краще зрозуміти сучасні господарські проблеми, прогнозувати їхнє наукове вирішення. Політичні форми, ідеологічні явища у суспільстві, виникаючи на грунті, підготовленому розвитком господарської діяльності людей, впливають на економічні процеси, прискорюючи чи сповільнюючи їх. Історія економіки на фактичному матеріалі переконує, що технологічна сфера, господарські механізми і людський фактор, усі підсистеми економіки тісно пов'язані між собою, взаємодіють, доповнюють одна одну.

Важливим напрямом історико-економічного аналізу є концепція розвитку галузей господарства, його інституцій і категорій. Особливе значення ця дисципліна має для виявлення і узагальнення тенденцій економічного розвитку на перспективу. Тільки врахувавши своєрідність динаміки зростання економічних циклів, тривалих тенденцій у розвитку науково-технічного прогресу, умов праці, політиці, можна всебічно осмислити конкретні проблеми господарського розвитку провідних країн світу в певні періоди.

 

Мета і функції

Мета історії економіки та економічної думки: 1) забезпечити системне вивчення питань світового економічного процесу на різних етапах історії, 2) оцінювати соціально-економічні процеси і явища, 3) з’ясування закономірностей, етапів, трансформації економічних змін та їх вплив на історичний процес людської цивілізації, 4) вивчення і осмислення етапів і напрямків розвитку економічної думки, 5) систематизування економічних знань, 6) ознайомлення з концепціями визнаних економістів світу.

Найважливішими функціями є: прагматичні (узагальнення і засвоєння досвіду господарського розвитку, врахування еволюції економічної науки), ціннісні (оцінка засобів і результатів різноманітних перетворень), культурні (збереження спадковості в господарській практиці, знайомство з альтернативними моделями розвитку), фундаментальні (аналіз і обробка різноманітної економічної інформації, аналіз економічних ситуацій з позиції різних наукових концепцій), світоглядні (фомування логіки і стилю економічного мислення, оцінка економічних ідей і поглядів в залежності до їх приналежності до шкіл і напрямів), виховні (виховання та розвиток економічного мислення).

 

Методи дослідження

Щодо методико-методологічних засад аналізу історії економіки та економічної думки, то у літературі виділяють, в основному, наступні методи: 1) історичний, або хронологічний, і 2) логічний. Історичний підхід передбачає розгляд процесів, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Він дає змогу проаналізувати сукупність подій, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може поєднуватися з аналізом соціально-економічних умов, що в них формувалися ці погляди та ідеї.

Логічний метод грунтується на дослідженні еволюції подій чи теорій, без достатнього урахування їхнього зв'язку з іншими теоріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тільки теорії, концепції, логіка їхнього розвитку. Досить часто обидва методи поєднують.

Порівняльно-історичний метод дозволяє зіставити різні процеси, що відбувалися в різних країнах на певних етапах розвитку. Мотиваційний, або класовий, метод, коли економічний аналіз підпорядковується економічній мотивації. Визначаються класи, які ведуть боротьбу за відповідну частку кінцевого продукту, а відтак – класова позиція теоретиків, ідеологів того чи того класу. Цей метод використовував К. Маркс і його послідовники.

Територіальний метод, що передбачає дослідження історії економіки та економічної думки в певних країнах. Метод класифікацій дозволяє виявити спільне і відмінне в подіях та ідеях. Системний – сприяє усвідомленню економічної науки як цілісного системного процесу у всій різноманітності його внутр. і зовн. зв’язків, структурних елементів та рівнів. Метод наукової абстракції вивчає реальні економічні процеси шляхом відокремлення основних та найважливіших (абстрагованих) ознак певного явища.

Кожний метод має свої переваги і недоліки. Застосовується той чи той метод залежно від того, які завдання ставить перед собою дослідник. Може використовуватись поєднання різних методів, особливо у разі навчальних, а не безпосередньо наукових завдань.

 

Періодизація та структура

З проблемою методико-методологічних засад дослідження й викладу матеріалу безпосередньо зв'язане питання періодизації історії економіки та економічної думки та визначення пріоритетів, що підлягають аналізу.

З часу виникнення історії економіки як науки були різні спроби її періодизації. Російський історик-економіст Л. Мєчников в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б. Гільдебранд застосував для цього історію грошей. Американець Є. Гентінгтон такою вважав клімат, англієць А. Тойнбі – культуру, релігію.

У 60-х роках XX ст. популярними стали теорії "індустріального суспільства" (Р. Арона) і "стадій економічного розвитку" (У. Ростоу, Б. Гільдебранд). Ці теорії дістали розвиток у теорії про постіндустріальне суспільство (Д. Белл, Г. Кан, 3. Бжезінський (США), А. Турен (Франція). В основу поділу всесвітньої історії на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці. У концепції "постіндустріального суспільства" стверджується, що належно від рівня техніки в суспільстві послідовно переважає "первинна" сфера економічної діяльності (сільське господарство), "вторинна" (промисловість), а тепер воно вступає в "третинну" (сфера послуг), де провідна роль належить науці й освіті. Кожній з цих стадій властиві специфічні форми соціальної організації (церква і армія – в аграрному суспільстві, корпорація – в індустріальному, університети – в постіндустріальному). Важлива роль відводиться також певним станам священиків і феодалів, бізнесменів, вчених і фахівців.

Важливим для періодизації є формаційний підхід. Формація – історично визначений ступінь в розвитку людського суспільства, який характеризується певною єдністю продуктивних сил, виробничих відносин (рабовласництво, феодалізм, капіталізм, соціалізм).

Для періодизації історії економіки Б. Лановик обрав схему, яка відповідає розвитку її науки і техніки, а саме: 1) господарство первісної доби стародавніх цивілізацій (з найдавніших часів — до IV ст. н. е.), 2) господарство доби Середньовіччя, 3) господарство індустріальної та постіндустріальної епох (XVI ст. – до наших днів).

Застосовують і п’ятиступінчасту модель Ф. Ліста (стадії дикості, пастушача, землеробська, землеробсько-мануфактурна, землеробсько-мануфактурно-комерційна). Триступінчаста модель з поділом епох за середньою довжиною шляху товару від виробника до продавця: 1) «природне», або натуральне, господарство (з найдавніших часів до середини ХІІІ ст.), середнья довжина шляху – більше милі, 2) «грошове», або міське, господарство (до кінця XVIII ст.) з довжиною шляху від декількох миль до кілька десятків миль; 3) «кредитне», або народне, господарство, починаючи з ХІХ ст., з відстаннями в сотні й тисячі миль.

Для періодизація історії економічної думки застосовують специфічний підхід: 1. Докласичний етап (IV тис. до н.е.–XVII ст. н.е.), 2. Класичний етап (XVII–ХІХ ст.), 3. Неокласичний етап (ХІХ–І пол. ХХ ст.), 4. Посткласичний етап. Сучасний розвиток економічної думки. Я. Ядгаров пропонує поділити історію економічної думки (економічних учень) на три етапи: 1) економічні вчення доби доринкової економіки, 2) економічні вчення доби нерегульованої ринкової економіки, 3) економічні вчення доби регульованої (соціальне орієнтованої) ринкової економіки.

Сьогодні загальноприйнятою є наступна періодизація історії: стародавня історія (100 тис. р. тому–V ст. н.е.), середні віки (V–XV ст.), новий час (XVI–поч. ХХ ст.), новітні часи (1914 р. – до наших днів).

Отже, пропонуємо наступну періодизацію та структуру історії економіки та економічної думки: 1. Господарство первісного суспільства та ранніх цивілізацій (від появи людини до ІХ ст. до н.е.), 2. Період формування світових цивілізацій (VІІІ ст. до н.е. – V ст.), 3. Середньовіччя (V – ХV ст.), 4. Формування ринкової економіки (ХVІ – І пол. ХVІІ ст.), 5. Розвиток ринкового господарства (ІІ пол. ХVІІ – поч. ХХ ст.), 6. Державно-монополістичний розвиток (І пол. ХХ ст.), 7. Господарство під впливом науково-технічної революції (ІІ пол. ХХ ст.), 8. Етап інформаційно-технологічної революції (кін. ХХ – поч. ХХІ ст.).

 

План семінарського заняття

 

1. Особливості предмета історії економіки та економічної думки.

2. Мета і функції дисципліни.

3. Методи дослідження.

4. Періодизація та структура.

5. Місце дисципліни в системі економічних наук.

 

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Перелічіть фактори, що зумовили появу дисципліни «Історія економіки та економічної думки».

2.Визначіть предмет історії економіки та економічної думки.

3. Мета і функції дисципліни.

4. Назвіть методи дослідження історії економіки та економічної думки.

5. Які є підходи до періодизації дисципліни.

 

Тестові завдання

1. Історія економіки та економічної думки виникла як самостійна наука

а) в середині ХІХ ст., б) в кінці ХІХ ст.;

в) на початку ХХ ст.; г) в кінці XVIII cт.

2. Середньовіччя охоплює такі століття:

а) XV – XVII cт., б) XIII – XV cт.;

в) V – XV cт.; г) IV – X cт.

3. Автор п’ятиступінчатої системи періодизації:

а) Ліст, б) Ядгаров;

б) Лановик; г) Мечников.

4. Теорія "індустріального суспільства" започатковано:

а) Ароном, б) Ростоу;

в) Турен; г) Белл.

5. «Трактат про аса» Гільйома Боде було видано:

а) 1514 р., б) 1614 р.;

в) 1507 р.; г) 1600 р.

6. Формаційний метод періодизації історії економіки започаткував:

а) Маркс, б) Гільдебранд;

в) Боде; г) Кан.

 

 

План семінарського заняття

 

1. Гоподарський розвиток первісного суспільства.

2. Економічний розвиток Стародавнього Єгипту і Месопотамії.

3. Господарство Стародавніх Індії та Китаю.

4. Загальна характеристика економічної думки Стародавнього Сходу.

5. Основні законодавчо-господарські документи Стародавнього Сходу.

 

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Перелічіть фактори, що зумовили перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства в період первісної доби.

2. Які ви знаєте країни східного рабства? Розкрийте його особливості.

3. У чому полягають особливості економічної думки стародавнього світу?

4. Охарактеризуйте найдавніші пам'ятки суспільної думки й поясніть значення висловлених у них поглядів.

5. У чому своєрідність економічних поглядів Стародавнього Китаю?

6. Які були економічні причини виникнення перших держав.

 

Тестові завдання

1. Виберіть правильну послідовність

а) неоліт, протонеоліт, палеоліт,

б) мезоліт, енеоліт, бронзовий вік,

в) палеоліт, мезоліт, неоліт.

2. Найбільшого розквіту Вавілонське царство досягло за

а) Хаммурапі, б) Дарія І;

в) Аменхотепа; г) Тутмоса.

3. Неолітична революція – це

а) утвердження відтворюючого господарства,

б) винайдення колеса,

в) опанування вогню.

4. До країн Стародавнього Сходу відносяться:

а) Китай, Вавілон, Єгипет, Македонія,

б) Спарта, Єгипет, Індія, Персія,

в) Єгипет, Ассірія, Індія, Вавілон.

5. До мислителів Ст. Китаю відносяться:

а) Кофуцій, Мен-дзи, Цзи Чань,

б) Кофуцій, Мен-дзи, Чандрагупта;

в) Кофуцій, Мен-дзи, Каутілья.

6. Пам’яткою суспільної думки Стародавньої Індії є:

а) “Артхашастра”, б) «Турботи і дні»;

в) «Держава»; г) “Настанови гераклеопольського царя своєму синові”.

7. Бронзовий вік охопив:

а) 2 – 1 тис. до н.е., б) 3 – 1 тис. до н. е.;

в) 4 – 3 тис. до н. е.; г) 4 – 2 тис. до н. е.

8. Відтворююче господарство стало домінуючим у:

а) бронзовому віці, б) мідному віці;

в) залізному віці; г) кам’яному віці.

9. Головна водна артерія Ст. Єгтпту:

а) Хуанхе, б) Ніл;

в) Тігр; г) Ганг.

10. Лук і стріли винайдено у:

а) неоліті, б) енеоліті;

в) мезоліті; г) палеоліті.

11. Розвитку мисливства сприяла потреба:

а) забезпечити людей їжею, б) платити данину шкірами;

в) бажання торгувати з іншими народами.

 

 

План семінарського заняття

 

1. Економічний розвиток Стародавньої Греції архаїчного періоду.

2. Господарство Стародавньої Греції класичного періоду.

3. Економіка Стародавнього Риму в період республіки.

4. Економічний розвиток Римської імперії.

5. Економічна думка Стародавньої Греції.

6. Економічна думка Стародавнього Риму.

 

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Які галузі виробництва розвинули стародавні греки? Якого рівня досягли їхня торгівля, фінанси, кредит?

2. Як розвивалися економічні зв'язки населення Північного Причорномор'я з грецькими містами-полісами, розташованими на території України?

3. Чому господарство Стародавньою Риму називають класичним?

4. Що вам відомо про римське сільське господарство, ремесло, внутрішню і зовнішню торгівлю?

5. Через які економічні причини зазнало краху античне рабовласницьке суспільство?

6. Охарактеризуйте найдавніші пам'ятки суспільної думки й поясніть значення висловлених у них поглядів.

9. Що таке економіка та хрематистика?

10. Чим відрізнялись економічні погляди давньогрецьких і давньоримських авторів?

 

Тестові завдання

1. Реформи Солона проводилися в:

а) Римі, б) Афінах;

в) Спарті; г) Карфагені.

2. Експортними товарами Афін були:

а) вино, оливки, б) раби, залізо, в) дерево, вино.

3. Хремастика – це:

а) велика торгівля і лихварство,

б) дрібна торгівля;

в) ведення домашнього господарства.

4. Основними галузями господарства в Спарті були:

а) сільське господарство,

б) торгівля;

в) ремесло, лихварство.

5. Встановіть відповідність:

а) Платон 1) «Турботи і дні»

б) Гесіод 2) «Економіка»

в) Арістотель 3) «Держава».

6. Трапези – це:

а) обмінні магазини, б) місця спільного харчування;

в) щорічні видачі хліба; г) збір урожаю.

7. В Спарті населення поділялося на:

а) спартіатів, періеків, ілотів,

б) педіеїв, спартіатів, ілотів;

в) спартіатів, параліїв, діакріїв.

8. Сисахфія – це:

а) списання боргів,

б) судова реформа;

в) грошові відносини.

9. Сальтуси – це:

а) велики латифундії,

б) великі військові кораблі;

в) прибережні земельні ділянки.

10. Першим серед римських учених усвідомив неефективність рабської праці й екстенсивного розвитку латифундій:

а) Ціцерон, б) Колумелла;

в) Сервій тулій; г) Варрон.

 

План семінарського заняття

 

1. Землеволодіння і сеньйоріально-селянські відносини.

2. Агрокультура і сільськогосподарська техніка в Середньовіччі.

3. Розвиток міст, торгівлі і ремесел.

4. Економічна думка Середньовічної Європи.

5. Економічна думка Середньовічного Сходу.

 

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Охарактеризуйте шляхи формування, форми і типи власності в добу Середньовіччя.

2. Розкрийте особливості становлення феодального господарства Франції, Англії, Німеччини, Візантії, скандинавських країн. У чому полягала спадковість господарського розвитку Західної Європи від античності до Середньовіччя?

3. Як і чому відбувалася еволюція феодального маєтку протягом XI—XV cт.? Як змінилися сеньйоріальноселянські відносини протягом цього періоду?

4. Розкрийте фактори розвитку і піднесення міст Західної Європи в XI — XV cт. Опишіть цеховий лад середньовічного ремесла, покажіть його економічну раціональність у XII — XV cт.

5. Охарактеризуйте риси, характер європейської торгівлі в середні віки, її головні шляхи і райони. Проаналізуйте процес утворення національних ринків.

6. Визначте характерні ознаки феодалізму.

7. Як на творчості Лі Гоу позначилася специфіка феодального розвитку Китаю?

8. Охарактеризуйте цивілізаційний підхід Ібн Хальдуна до історичного розвитку.

9. Перелічіть основні економічні ідеї канонічного права.

10. Що таке "справедлива ціна" у розумінні Фоми Аквінського?

11. Визначте сутність соціальних утопій Т. Мора та Т. Кампанелли.

 

Тестові завдання

1. Повністю незалежне спадкове землеволодіння – це

а) бенефіцій, б) алод, в) марка.

2. Економічна історія Середньовіччя виділяє:

а) ранній, середній, пізній періоди,

б) ранній, високий, пізній періоди,

в) ранній і пізній періоди.

3. Автор металістичної теорії грошей:

а) Орем б) Платон

в) Аристотель г) Солон.

4. Назвіть форми ренти в Середньовіччі

а) відробіткова, продуктова, грошова.

б) натуральна, грошова.

в) відробіткова, кредитна, натуральна.

5. Рух діггерів очолив:

а) Дж. Уінстпенлі, б) Т. Кампанелла;

в) Т. Мор; г) Т. Мюнцер.

6. Автор теорії суспільного прогресу:

а) Ібн Халдун, б) Н. Орем;

в) Ф. Аквінський; г) Августин.

7. Перші банкіри з’явилися в містах:

а) Іспанії, б) Італії;

в) Франції; г) Англіїї.

8. Мануфактури засновувалися на:

а) вільнонайманій праці,

б) праці залежних селян;

в) рабській праці.

9. Пожиттєві земельні дарування за умови виконання військової служби і васальної присяги на вірність королеві-сеньйорові – це:

а) бенефіції, б) феод;

в) панщина; г) алод.

10. Назвіть автора праці "Сума теології":

а) Ф. Аквінський, б) Н. Орем;

в) Т. Кампанелла; г) Дж. Уінстпенлі.

 

Меркантилізм

На основі узагальнення зазначених економічних процесів у країнах Європи на поч. XV ст. виникло економічне вчення меркантилізм (від ісп. mегсаtіе — купець), основні постулати якого є результатом не теоретичного аналізу, а опису явищ економічного життя та їх класифікації. Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, визначив сферу обігу як вирішальну для нагромадження багатства. Як економічне вчення меркантилізм є обґрунтуванням економічної політики держави. Спочатку це вчення відігравало вторинну роль щодо вже існуючих методів збагачення держави, а з розвитком своєї економічної доктрини (особливо в XVII ст.) почало справляти вирішальний вплив на економічну політику.

Для теорії меркантилізму характерні такі риси:

· предметом дослідження є виключно сфера обігу;

· гроші розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

· нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобутку дорогоцінних металів;

· вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

· ідеологія активного державного втручання в економічне життя.

Виходячи з того, що меркантилізм виник спершу як економічна політика держави (передусім протекціоністська) і лише з часом набрав характеру теоретичних настанов, визначимо основні риси подібної державної політики:

1. Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: сприяння імпорту дешевої сировини; встановлення високого ввізного мита на промислові товари; заохочення експорту готової продукції.

2. Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності; регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту.

3. Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтримки низького рівня заробітної плати.

4. Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей.

5. Виправдання колоніальної експансії.

6. Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі.

В еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:

· ранній, або монетаризм (XV ст.);

· зрілий, або розгорнута меркантилістська система (XVI — поч. XVIII ст.).

Різке збільшення товарообігу зовнішньої та внутрішньої торгівлі наштовхнулось у XIV—XV ст. на реальну перешкоду — обмеженість існуючих запасів дорогоцінних металів (золота й срібла). За таких обставин країни, які мали природні родовища дорогоцінних металів, пули багатшими від сусідів. Іспанія та Португалія стали наймогутнішими країнами Європи в XVI ст. саме за рахунок найбільших запасів "стратегічних" металів, отриманих від колонізованих територій. Це посилювало впевненість суспільства в тому, що приріст грошового запасу країни є джерелом збільшення національного багатства.

Ототожнення багатства з грошима стало основою економічної доктрини іспанської держави. Провідний ідеолог іспанського монетаризму Х. де Маріана на початку XVII ст. вимагав заборонити будь-яку зовнішню торгівлю, крім вивезення іспанських товарів у обмін на іноземну золоту монету. Така політика примусового виключення Іспанії зі світової торгівлі призвела менш ніж через століття до суттєвої затримки економічного розвитку країни.

Раціональний зміст монетизму найповніше розкрив італійський банкір Б. Даванзатті у праці "Читання про монету" (1582). Метафорично порівнюючи монету з кров'ю економічного організму, він наголошував, що будь-яке багатство можна обернути на гроші. Таким чином, ранній меркантилізм — це не примітивне ототожнення багатства із грошима, а відкриття сутнісного зв'язку між товарами й послугами та грошима, які дають змогу порівнювати цінності. Італійський економіст виокремлював також функції міри вартості та засобу обігу як властивості грошей, що роблять їх потрібними для суспільства.

Прикладом практичного застосування монетистської доктрини є Англія. Саме ця країна породила основний елемент монетизму — систему грошового балансу. Вважаючи найбільшим злом відплив з країни золота й срібла, закон 1381 р. забороняв вивозити гроші за кордон, а борги іноземним державам мали повертатися за рахунок англійських товарів. Будь-який іноземний купець, який продав свою продукцію в Англії, на отримані гроші повинен був купувати товари англійського виробництва. Пізніше англійський уряд удався до випуску неповноцінної англійської монети. Спочатку такі дії сприяли пожвавленню грошового обігу, але починаючи з XVI ст. результат змінився на протилежний: ціни почали швидко підвищуватися, а гроші—відпливати з країни за кордон і осідати у вигляді скарбів. Об'єктивні засади існування монетарної системи меркантилізму були вже вичерпані.

На початку XVII ст. практично в усіх західноєвропейських країнах проблема недостатньої кількості грошей відійшла в минуле, кількість грошового металу збільшилась у кілька разів. На кінець XVI ст. припадає швидкий розвиток зовнішньоторговельних монополій Англії та Голландії. Пізніше такі компанії, як Ост-Індська та Вест-Індська, що фактично вийшли з-під державного контролю, робили спроби нав'язати державі власну економічну політику.

Класиком зрілого меркантилізму, який пропагував погляди об'єднаного в монополії купецького капіталу, був один з керівників Ост-Індської компанії Т. Мен. Він спростував твердження про вигідність дотримання грошового балансу не тільки для торгових компаній, а й для держави в цілому. Збільшення кількості грошей у країні можна досягти не забороною їх вивезення, а навпаки, активною зовнішньою торгівлею: перевищенням вартості експорту над вартістю імпорту. Вивезення грошей Т. Мен ототожнював із сівбою, що дасть у майбутньому великий урожай.

У працях Мена було сформульовано доктрину торгового балансу — найважливішу частину економічного вчення зрілого меркантилізму. У розумінні цих авторів гроші є важливими саме як вихідний пункт круго-обороту Г—Т—Г, що здійснюється в зовнішній торгівлі. На відміну від монетаризму на перший план висуваються не гроші як засіб обігу, а грошовий капітал у раціональній формі світових грошей. Представники пізнього меркантилізму основним джерелом національного багатства вважали прибуток капіталу, що функціонує в зовнішній торгівлі. Основне питання, що його ставили меркантилісти у своїх творах, — як збільшити цей прибуток. Відповідей було дві: через посередницьку торгівлю та через розвиток експортної промисловості, яка працює на вітчизняній або дешевій привізній сировині, причому другому напрямку віддається перевага. Зростання прибутків меркантилісти пов'язували також зі зниженням витрат виробництва експортоспроможних галузей. Основним методом зниження витрат визнавалось обмеження заробітної плати найманих робітників.

Основним знаряддям збагачення торгового капіталу в XVII—XVIII ст. були заходи державної влади. Первісне нагромадження капіталу в Європі спиралося на державне регулювання.

У передових країнах Європи — Англії й Голландії — торговий капітал, що об'єднувався в монопольні компанії, був досить сильний і не потребував урядової підтримки. У Франції, навпаки, державна влада була змушена впродовж XVII ст. розробити цілу систему протекціоністських заходів для забезпечення активного торгового балансу. Апогей державного втручання в економіку припав на епоху правління міністра фінансів Ж. Б. Кольбера, тому практичний французький меркантилізм увійшов у історію під назвою кольбертизму. Уряд Франції намагався звести до мінімуму імпорт промислових товарів і всіляко сприяв розвиткові вітчизняної промисловості (як експортної, так і імпортозамінної). За державний рахунок утворювались експортні мануфактури, промисловці отримували неабиякі привілеї (наприклад, звільнялися від податків).

Зрілий меркантилізм дістав назву комерційної, або мануфактурної, системи. Економічне вчення пізнього меркантилізму відбивало процеси первісного нагромадження капіталу та переростання торгового капіталу, що був зайнятий у зовнішній торгівлі, у промисловий капітал експортних галузей національних економік.

Таким чином, пізній меркантилізм, відійшовши від абсолютизації сфери зовнішньої торгівлі, створював підґрунтя для появи нового напрямку економічної думки, предметом розгляду якого став переважно процес виробництва матеріальних благ. З точки зору сучасної економічної науки значення меркантилізму полягає:

· в обґрунтуванні активної державної економічної політики, сутність якої полягає в захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції,

· у формулюванні доктрини активного торгового балансу (позитивного сальдо зовнішньої торгівлі), яка залишається фундаментальним принципом сучасних зовнішньоторговельних відносин.

План семінарського заняття

 

1. Господарство країн Західної Європи.

2. Великі географічні відкриття.

3. Вплив буржуазних революцій на економіку Європи.

4. Ранній меркантилізм.

5. Погляди пізніх меркантилістів.

 

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Назвіть економічні причини і наслідки географічних відкриттів.

2. Обгрунтуйте положення про те, що зародження індустріального суспільства у країнах Західної Європи почалося в XVI cт.

3. Дайте визначення мануфактури, її типів. Розкрийте особливості мануфактурного періоду в розвитку промисловості у країнах Західної Європи.

4. Розкрийте значення буржуазних революцій XVI—XVIII cт. для становлення індустріального суспільства.

5. Які наслідки аграрного перевороту в Англії? Які факти свідчили про прогресивний розвиток сільського господарства у країнах Західної Європи?

6. Як здійснювався процес формування і розвитку внутрішніх національних і світового ринків?

7. Чим історично зумовлене виникнення меркантилізму? Поясніть значення великих географічних відкриттів.

8. Чому меркантилізм називають "купецькою ідеологією"?

9. Поясніть, як співвідносяться теорія та політика меркантилізму.

10. Перелічіть основні відмінності раннього й пізнього меркантилізму.

 

Тестові завдання

1. Перша буржуазна революція відбувалася в:

а) Англії, б) Голландії, в) Франції.

2. Навігаційний акт був прийнятий в

а) 1651 р., б) 1751 р.; в) 1660 р.

3. Основним економічним центром Голландії з XVII ст. став:

а) Антверпен, б) Амстердам; в) Роттердам.

4. В XVI ст. найрозвинутішою провінцією Іспанії була:

а) Нідерланди, б) Америка;

в) Філіппіни.

5. Економічними передумовами англійської буржуазної революції стали:

а) морське піратство,

б) розвиток промисловості, с/г, торгівлі, ремесла;

в) злиденність населення.

6. Великі географічні відкриття почалися в:

а) XV cт. в) XІІІ ст.

б) XVI ст. г) XIV cт.

7. «Революція цін відбулася в:

а) XV cт. в) XІІІ ст.

б) XVI ст. г) XIV cт.

8. Меркантилізм поділяється на:

а) ранній і пізній, б) первинний і вторинний;

в) розвинений і нерозвинений; г) ранній, середній і пізній.

9. Теорія активного грошового балансу існувала в період:

а) раннього меркантилізму,

б) пізнього меркантилізму;

в) розвиненого меркантилізму.

10 Теорія активного торгового балансу існувала в період:

а) раннього меркантилізму,

б) пізнього меркантилізму;

в) розвиненого меркантилізму.

 

 

Промисловий переворот

Промисловий переворот —це перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.

У соціальному плані головну роль почали відігравати фабриканти та люди найманої праці. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).

Промисловий переворот —це світовий процес, що визначався загальними законами і одночасно мав свої особливості у кожній країні. Першою його здійснила Великобританія в останній третині XVIII ст.—середині XIX ст.

Передумови промислового перевороту:

- буржуазна революція вказала шлях швидкому розвиткові індустріального суспільства.

- Аграрний переворот і політика обгороджування створили резерв робочої сили,