Історії економіки та економічної думки

 

1.1. Предмет історії економіки та економічної думки.

1.2. Мета і функції.

1.3. Методи дослідження.

1.4. Періодизація та структура.

 

Предмет історії економіки та економічної думки

Історія економіки та економічної думки виникла як самостійна наука в середині XIX ст., виділилася з політичної економії. До цього це були окремі історико-галузеві описи і дослідження (історія фінансів, торгівлі, сільського господарства, ремесла, цін, податків). ЇЇ зародження припадає на XVI cт. («Трактат про аса» Гільйома Боде (1514 р.). Започатковували науку англійці А. Тойнбі, Т. Роджерс, німці К. Бюхер, М. Вебер, українці М. Ковалевський, Д. Багалій, росіяни П. Виноградов, В. Воронцов. В 1895 р. при Лондонському університеті була створена школа економіки і політології, яка отримала статус університетського структурного підрозділу. В її навчальні плани була введена історія економіки.

Дана наука перебуває на стику трьох напрямів дослідження розвитку людського суспільства – історії, економічної історії і економіки. В ній виділяють: 1) економічну історію розвитку різних країн, регіонів, 2) історію народного господарства; 3) історію економічної думки.

Для економічної історії об’єктами вивчення будуть економічні причини і наслідки окремих історичних подій, економічна політика держав. Для історії народного господарства об’єктами є еволюція способів виобництва, історія господарських механізмів, історія галузей господарства, історія окремих економічних процесів (урбанізація, кооперування), історія економічних інститутів (податки, ціни, фінанси). Для історії економічної думки – історія економічної теорії, історія економічного аналізу. Отже, предметом вивчення є економічне життя країн світу в історичному розвитку, особливості його змін, його зв’язок з різними сторонами суспільного життя, а також вивчення історичного процесу виникнення і розвитку економічних ідей, течій, шкіл, поглядів формування і розвиток економічної науки на різних ступенях розвитку суспільства як особливої системи знань.

Вивчаючи конкретні аспекти економіки, ця дисципліна допомагає краще зрозуміти сучасні господарські проблеми, прогнозувати їхнє наукове вирішення. Політичні форми, ідеологічні явища у суспільстві, виникаючи на грунті, підготовленому розвитком господарської діяльності людей, впливають на економічні процеси, прискорюючи чи сповільнюючи їх. Історія економіки на фактичному матеріалі переконує, що технологічна сфера, господарські механізми і людський фактор, усі підсистеми економіки тісно пов'язані між собою, взаємодіють, доповнюють одна одну.

Важливим напрямом історико-економічного аналізу є концепція розвитку галузей господарства, його інституцій і категорій. Особливе значення ця дисципліна має для виявлення і узагальнення тенденцій економічного розвитку на перспективу. Тільки врахувавши своєрідність динаміки зростання економічних циклів, тривалих тенденцій у розвитку науково-технічного прогресу, умов праці, політиці, можна всебічно осмислити конкретні проблеми господарського розвитку провідних країн світу в певні періоди.

 

Мета і функції

Мета історії економіки та економічної думки: 1) забезпечити системне вивчення питань світового економічного процесу на різних етапах історії, 2) оцінювати соціально-економічні процеси і явища, 3) з’ясування закономірностей, етапів, трансформації економічних змін та їх вплив на історичний процес людської цивілізації, 4) вивчення і осмислення етапів і напрямків розвитку економічної думки, 5) систематизування економічних знань, 6) ознайомлення з концепціями визнаних економістів світу.

Найважливішими функціями є: прагматичні (узагальнення і засвоєння досвіду господарського розвитку, врахування еволюції економічної науки), ціннісні (оцінка засобів і результатів різноманітних перетворень), культурні (збереження спадковості в господарській практиці, знайомство з альтернативними моделями розвитку), фундаментальні (аналіз і обробка різноманітної економічної інформації, аналіз економічних ситуацій з позиції різних наукових концепцій), світоглядні (фомування логіки і стилю економічного мислення, оцінка економічних ідей і поглядів в залежності до їх приналежності до шкіл і напрямів), виховні (виховання та розвиток економічного мислення).

 

Методи дослідження

Щодо методико-методологічних засад аналізу історії економіки та економічної думки, то у літературі виділяють, в основному, наступні методи: 1) історичний, або хронологічний, і 2) логічний. Історичний підхід передбачає розгляд процесів, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Він дає змогу проаналізувати сукупність подій, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може поєднуватися з аналізом соціально-економічних умов, що в них формувалися ці погляди та ідеї.

Логічний метод грунтується на дослідженні еволюції подій чи теорій, без достатнього урахування їхнього зв'язку з іншими теоріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тільки теорії, концепції, логіка їхнього розвитку. Досить часто обидва методи поєднують.

Порівняльно-історичний метод дозволяє зіставити різні процеси, що відбувалися в різних країнах на певних етапах розвитку. Мотиваційний, або класовий, метод, коли економічний аналіз підпорядковується економічній мотивації. Визначаються класи, які ведуть боротьбу за відповідну частку кінцевого продукту, а відтак – класова позиція теоретиків, ідеологів того чи того класу. Цей метод використовував К. Маркс і його послідовники.

Територіальний метод, що передбачає дослідження історії економіки та економічної думки в певних країнах. Метод класифікацій дозволяє виявити спільне і відмінне в подіях та ідеях. Системний – сприяє усвідомленню економічної науки як цілісного системного процесу у всій різноманітності його внутр. і зовн. зв’язків, структурних елементів та рівнів. Метод наукової абстракції вивчає реальні економічні процеси шляхом відокремлення основних та найважливіших (абстрагованих) ознак певного явища.

Кожний метод має свої переваги і недоліки. Застосовується той чи той метод залежно від того, які завдання ставить перед собою дослідник. Може використовуватись поєднання різних методів, особливо у разі навчальних, а не безпосередньо наукових завдань.

 

Періодизація та структура

З проблемою методико-методологічних засад дослідження й викладу матеріалу безпосередньо зв'язане питання періодизації історії економіки та економічної думки та визначення пріоритетів, що підлягають аналізу.

З часу виникнення історії економіки як науки були різні спроби її періодизації. Російський історик-економіст Л. Мєчников в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б. Гільдебранд застосував для цього історію грошей. Американець Є. Гентінгтон такою вважав клімат, англієць А. Тойнбі – культуру, релігію.

У 60-х роках XX ст. популярними стали теорії "індустріального суспільства" (Р. Арона) і "стадій економічного розвитку" (У. Ростоу, Б. Гільдебранд). Ці теорії дістали розвиток у теорії про постіндустріальне суспільство (Д. Белл, Г. Кан, 3. Бжезінський (США), А. Турен (Франція). В основу поділу всесвітньої історії на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці. У концепції "постіндустріального суспільства" стверджується, що належно від рівня техніки в суспільстві послідовно переважає "первинна" сфера економічної діяльності (сільське господарство), "вторинна" (промисловість), а тепер воно вступає в "третинну" (сфера послуг), де провідна роль належить науці й освіті. Кожній з цих стадій властиві специфічні форми соціальної організації (церква і армія – в аграрному суспільстві, корпорація – в індустріальному, університети – в постіндустріальному). Важлива роль відводиться також певним станам священиків і феодалів, бізнесменів, вчених і фахівців.

Важливим для періодизації є формаційний підхід. Формація – історично визначений ступінь в розвитку людського суспільства, який характеризується певною єдністю продуктивних сил, виробничих відносин (рабовласництво, феодалізм, капіталізм, соціалізм).

Для періодизації історії економіки Б. Лановик обрав схему, яка відповідає розвитку її науки і техніки, а саме: 1) господарство первісної доби стародавніх цивілізацій (з найдавніших часів — до IV ст. н. е.), 2) господарство доби Середньовіччя, 3) господарство індустріальної та постіндустріальної епох (XVI ст. – до наших днів).

Застосовують і п’ятиступінчасту модель Ф. Ліста (стадії дикості, пастушача, землеробська, землеробсько-мануфактурна, землеробсько-мануфактурно-комерційна). Триступінчаста модель з поділом епох за середньою довжиною шляху товару від виробника до продавця: 1) «природне», або натуральне, господарство (з найдавніших часів до середини ХІІІ ст.), середнья довжина шляху – більше милі, 2) «грошове», або міське, господарство (до кінця XVIII ст.) з довжиною шляху від декількох миль до кілька десятків миль; 3) «кредитне», або народне, господарство, починаючи з ХІХ ст., з відстаннями в сотні й тисячі миль.

Для періодизація історії економічної думки застосовують специфічний підхід: 1. Докласичний етап (IV тис. до н.е.–XVII ст. н.е.), 2. Класичний етап (XVII–ХІХ ст.), 3. Неокласичний етап (ХІХ–І пол. ХХ ст.), 4. Посткласичний етап. Сучасний розвиток економічної думки. Я. Ядгаров пропонує поділити історію економічної думки (економічних учень) на три етапи: 1) економічні вчення доби доринкової економіки, 2) економічні вчення доби нерегульованої ринкової економіки, 3) економічні вчення доби регульованої (соціальне орієнтованої) ринкової економіки.

Сьогодні загальноприйнятою є наступна періодизація історії: стародавня історія (100 тис. р. тому–V ст. н.е.), середні віки (V–XV ст.), новий час (XVI–поч. ХХ ст.), новітні часи (1914 р. – до наших днів).

Отже, пропонуємо наступну періодизацію та структуру історії економіки та економічної думки: 1. Господарство первісного суспільства та ранніх цивілізацій (від появи людини до ІХ ст. до н.е.), 2. Період формування світових цивілізацій (VІІІ ст. до н.е. – V ст.), 3. Середньовіччя (V – ХV ст.), 4. Формування ринкової економіки (ХVІ – І пол. ХVІІ ст.), 5. Розвиток ринкового господарства (ІІ пол. ХVІІ – поч. ХХ ст.), 6. Державно-монополістичний розвиток (І пол. ХХ ст.), 7. Господарство під впливом науково-технічної революції (ІІ пол. ХХ ст.), 8. Етап інформаційно-технологічної революції (кін. ХХ – поч. ХХІ ст.).

 

План семінарського заняття

 

1. Особливості предмета історії економіки та економічної думки.

2. Мета і функції дисципліни.

3. Методи дослідження.

4. Періодизація та структура.

5. Місце дисципліни в системі економічних наук.