Історія економіки та економічної думки як наука.

Історія економіки та економічної думки як наука.

Історія ек. та ек.думки вивчає становлення та розвиток господарської сфери суспільства. Як і кожна наука, історія ек. у своїх дослідженнях спирається на низку фундаментальних положень, методологічних підходів, що у своїй єдності утворюють наукову парадигму розвитку суспільства. Тривалий час суспільні науки ґрунтувалися на засадах формаційної парадигми, згідно з якою історичний розвиток кожного суспільства полягав у закономірних і послідовних змінах первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-ек.формацій. Системно-синергетичний аналіз передбачає вивчення кожного суспільства як цілісного утворення, що має структурну будову, яка постійно ускладнюється, кожний елемент якої виконує певні функції. Цивілізаційна парадигма передбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею історичного розвитку людства виступає конкретне суспільство, що належить до певної цивілізації і характеризується власними етапами розвитку. Цивілізаційний аналіз суспільства в центр усіх суспільних процесів ставить людину, її взаємодію з іншими людьми та суспільством загалом. Історично утвердилися 2 типи цивілізацій, які характеризують східну і західну гілки розвитку людства. Розвиток господарської системи суспільства здійснюється під впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власності на засоби виробництва. Господарська система є об’єктом різних економічних наук, кожна з яких має власний погляд на складні та багатоаспектні процеси господарського життя. Іст.ек. та ек.думки досліджує генезис господарської сфери суспільств певних світових цивілізацій. У своєму розвитку історико-економічна наука пройшла тернистий шлях від простого збирання та опису історичних фактів до формування власного предмета дослідження, установлення наукової періодизації історичного розвитку господарства.

Економічний розвиток, його критерії та детермінанти.

Ек.розвиток – це таке економічне зростання, що супроводжується значними структурними чи орга­нізаційними зрушеннями в господарській сфері суспільства. Економічний розвиток конкретизують такі показники: 1) обсяги виробництва валового національного продукту та йо­го похідних на душу населення; 2) структура суспільного виробництва — частка промисловості та сільського господарства в народному господарстві; частка, об­сяг та темпи розвитку прогресивних галузей промисловості; 3) кількісні та якісні показники рівня зайнятості населення; 4) використання природних ресурсів — обсяги залучення до господарської діяльності земельних, паливно-енергетичних ре­сурсів, корисних копалин і т. ін.; 5) рівень організації та ефективності суспільного виробництва,що виявляється у величині продуктивності праці, спеціалізації та концентрації виробництва, якості продукції тощо. Детермінантами економічного розвитку є населення(чисельність, статево-вікова структура, біологічні характеристики, рівень кваліфікації, участь у суспільному виробництві), технології(технології кам’яного віку, ремісниче виробництво, мануфактурне, машинне вир-во, транспортні технології, засоби зв’язку та інформаційні технології), суспільні інститути, ресурси(земля, корисні копалини, лісові ресурси, водні ресурси, клімат, місце розташування та рельєф). Доступні ресурси(за незмінного рівня технологій) визначають верхню межу ек.досягнень сус-ва. Технологічні зміни дозволяють розширити межі ек.досягнень сус-ва.

Ринкового господарства.

Для забезпечення припливу грошей до країни меркантилісти пропонували збільшити і розвивати зовнішню торгівлю. Але загаль­ною теоретичною підкладинкою меркантилізму було переконання про енергійне втручання державної влади в справи промисловості й торгівлі. Обстоювання державного втручання в господарське жит­тя, за якого тільки й можливо забезпечувати грошовий та торговий баланс, було тим спільним, то об'єднувало всіх меркантилістів.

Виникнення меркантилізму як першого систематизованого знання про зміни економічного та суспільного середовища пов'язане з розвитком торговельного і купецького капіталу, фор­муванням національних економік на ринкових засадах.

Як першу економічну концепцію епохи первісного нагрома­дження капіталу меркантилізм характеризують такі теоретико-методологічні особливості. Дослідження економічних явищ у його рамках відбувалося емпіричним шляхом, без системного аналізу усіх сфер економіки. Гроші трактувалися як найвища та абсолютна форма багатства й ототожнювалися із золотом та сріб­лом. Джерелом багатства вважалося здійснення зовнішньої тор­гівлі на основі активного торгового балансу. Шляхи збагачення нації бачилися у нееквівалентному зовнішньоторговельному обміні, у проведенні політики «розору сусіда», що обумовлювала антагонізм економічних інтересів конкуруючих на світовому ринку держав. Меркантилізм був спрямований на вмотивування процесу становлення національних держав, необхідності сильної централізованої влади та активної діяльності уряду з накопичен­ня багатства країни у грошовій формі. Сфера виробництва трак­тувалася як передумова успішного розвитку торгівлі, як джерело постачання необхідних для продажу товарів. На основі переко­нання в тому, що імпортні товари є капіталомісткими, а експорт готових виробів передбачає інтенсивне використання праці, об­ґрунтовувалася необхідність забезпечення високої зайнятості на­селення.

Завдяки меркантилізму як першій економічній школі було за­початковане позитивне знання, створені умови для переходу від сприйняття економічних явищ на рівні здорового глузду до їх на­укового осмислення та аналізу. Меркантилізм розглядав не ба­гатство окремої людини, а багатство нації.

Агальна характеристика економічних теорій епохи вільної конкуренції та їх значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації (класична економічна теорія, історична школа, марксизм).

Класична. Розвиток капіталістичних відносин (17 – поч. 18ст.) спричинив занепад меркантилізму (насамперед у Англії). Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На 1-й план виходить промисловий капітал. Вчення меркантилістів вже не було в змозі вирішити проблеми буржуазії, яка потребувала обгрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки таких категорій як зар/пл, прибуток, рента.

Представники класичної школи (У. Петті, П’єр де Буагільбер, А. Сміт, Д. Рікардо) зробили спробу наукового аналізу сучасних їм виробничих відносин, використовуючи метод наукової абстракції. Доводили, що в економічному житті панують об’єктивні зміни. Вони не залежать від волі людини, але можуть бути нею пізнані. Класична школа проголосила принцип економічної свободи, максимального обмеження впливу держави на економіне життя.

Марксистська. Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класичної політичної економії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучас­никами і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже форму­вання марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав 1-их глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням сус-них суперечнос-тей, про­явом яких були заворушення, повстання, соц-ні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичого виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Поча­лось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу. 1836 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував близь­ко 1/4 ст. Його організованість, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у сус-ві народжу­ється нова могутня сила.

Маркс та Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки. Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політичної економії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.

Істрична. Послідовники Ліста в Німеччині проблему класичної науки вба­чали в тім, що абстрактні узагальнення не розкривали всієї глибини економіних явищ і не могли бути використані на практиці. Вони охоче сприймають і абсолютизують тезу Ліста, що вивчення конк­ретної економіки має будуватися на історичному порівнюванні й вивченні закономірностей еволюції конкретної нації. Відкинувши абстрактну теорію як шкідливу, вони проголошуютьзображення дійсності в історико-національному аспекті єдиною метою політичної економії. Цей напрямок розвитку науки отримує назвуісторичної школи. Саме ця школа привер­нула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширен­ню предмета дослідження ПЕ. Засновники - В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні тео­рії, але головне — це намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній погляд, саме пасивність є головним недоліком класичної школи.

Туган-Барановськиіі.

Виступ з критикою трудової теорії вартості. Намагався переорієнтувати політ, екон. Росії та України та позиції суб'єктивно-пснхологічної школи та неокласиків. Першим висунув сучасну теорію інвестиційних циклів. Значний внесок зробив у розроблення теорії розподілу, теорії кооперування, теорії соціалізму тощо. Аналізував проблеми закріплення їх в історичному плані. Висунув думку про закономірності ринкової еволюції. Висунув нову соціальну теорію розподілу: лише частина суспільства одержує результат праці.

Все ж інше захоплюється нетрудовою системою, що спирається на свою економічну міць. Вартість визначається як затрати суспільно-необхідної праці. Дійшов висновку, що середній клас створюється в ході індустріально-технологічної революції. Політекономія тлумачить як науку про суспільні відносини людей в межах їх часткової діяльності, що здійснюється в середовищі мінового ринку, який перебуває в процесі історичного розвитку. Створив кон'юнктурну теорію грошей, розглядав грошовий обіг на основі золотого стандарту. Провів глибокий аналіз трудового господарства.

Буше.

Критикував ідеї школи класичної політекономії. Заснував Київську психологічну школу. Шлях капітального розвитку вважав необхідним і природним явищем. Розробив теорію цінності на основі психологічної школи, «цінність = корисність». Розробив податкову реформу, організував селянський банк. Виступав за приватну власність на ініціативу. Визначав процес акціонерного формування власності. Вважав концентрацію виробництва І банківську справу позитивним. Виступав за існування конкурентного середовища.

Виступав за економічно обґрунтоване втручання держави. Виступав за можливість створення робітничих асоціацій і участі робітників у прибутку підприємства. Виступав за втручання уряду у перебіг соціальних процесів для вирішення соціально-економічних проблем.

Железнов.

Висунув думку про неминучий характер ринкової еволюції. Підкреслював неминучість перетворення домашнього промислового у фабричне виробництво. Свою роль відзначав у створенні форм переходу до нового господарства Проблему бачив у тому, щоб цей перехід до нової форми господарювання було зроблено якомога зручнішим для трудящих верств населення. Вчений справедливо зауважував про становлення ринкової системи, в основі якої лежить відділення промисловості від сільського господарства, спеціалізація промислової діяльності, швидкий розвиток обробної промисловості у порівнянні з сільськогосподарською, що потребує розширення територій обміну. Важливими аспектами дослідження ринкового господарства Желєзновим були також питання взаємозв'язку функціонування ринкового механізму з кризовими коливаннями економіки, проблеми ринкового ціноутворення та рівноваги, питання впливу на процеси ціноутворення монополістичних тенденцій в економіці, проблеми фінансів, кон'юнктури, втручання держави та її інститутів у економіку тощо. При цьому вчений був упевнений у прогресивності підприємницьких відносин порівнюючи з замкнутим феодальним господарством.

Піхно.

Виходячи з характерної ще для класиків позиції про досконалу конкуренцію, Піхно аналізував ціну, що складається на ринку, досліджуючи функціональні залежності таких чинників, як ціна, попит і пропонування. Розглядав умови формування та сутність монопольних цін, передумови та характер конкуренції, що впливають на ці ціни. Проте і в першому, і в другому випадку ринкова ціна характеризувалася ними як головний елемент формування господарських пропорцій та узгодження економічних інтересів суб’єктів господарської діяльності. Оскільки «монополія обмежує постачання», то ціна предметів монополізованого ринку завжди перевищує витрати їх виробництва, і це перевищення змушений сплачувати споживач.

Джон Мейнард Кейнс

Намагався показати, що механізм автоматичного зрівняння попиту та пропозиції, на якому базується неокласична теорія, є утопією. Сучасний рівень В залежить від сукупного і ефективного попиту, що забезпечений грішми, тобто від реальних витрат на придбання товарів та послуг. Нац-ний доход витрачається на спож-ня і нагромадження, складається з особистого та виробничого попиту. Людина схильна споживати менше із зростанням її доходу – “основний психологічний з-н”. Виробничий попит є показником бажання капіталістів інвестувати свої капітали. Він відображується в інвестиціях. Необхідна умова нормального розв-ку ек-ки – збільшення інвестиційних витрат, котрі покликані поглинути все зростаючий обсяг заощаджень (інвестиції = заощадженням). Вказував на існування 3-х мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші замість активів: трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив остороги та спекулятивний мотив (страх втрати капітал).

Щоб уникнути величезних витрат від спадів та криз, необхідно активне макроек-не регулювання сукупного попиту з боку держави: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію виробленних товарів. Кейнс розглядав гроші як 1 з типів багатства та частина портфелів активів, яку господарюючі агенти бажають зберігати у формі грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють властивість ліквідності. Виступав прихильником наявності великої к-ті грошей в обігу, що повинно було впливати на зниження % ставки. Це повинно було стати стимулом зменшення “обережності ліквідності” та зростання інвестицій.

Від Кейнса бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного накачування грошей в ек-ку, що є доповненням до загального потоку витрат і компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання нац-ого доходу.

При загрозі ек-ого спаду уряд може протидіяти цьому шляхом скорочення податків, збільшення трансфертних платежів чи підвищення видатків на оборону, розв-к інфраструктури або інші цілі. При загрозі інфляції уряд може підвищити податки, зменшити трансфертні платежі, відкласти заплановані державні закупівлі. Зміна рівня рівноваги нац-ого доходу відбувається більшою мірою, ніж зміни висхідного рівня автономних витрат, що його викликали. Це поняття у макроек-ної теорії відоме як мультиплікаційний ефект – зростання інвестицій автоматично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання нац-ого до-ходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора.

Світове господарство в роки стабілізації. Плани Дауеса та Юнга, їх суть та мета.

План Ч. Дауеса. У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав: значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд дол.)

1924—1929 рр. в Німеччині були періодом економічного піднесення, якого не знали інші європейські учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня, а 1929 р. перевищило його на 13 %. За підтримки міжнародних капіталів Німеччина відновила економічну могутність і повернула собі друге місце у світі за розмірами промислового виробництва, відтіснивши Англію на третє місце.

План О. Юнга У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого: обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном виплат упродовж 37 років, єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць.

Поступово німецькі товари поверталися на світові ринки. Економічне піднесення дало змогу Німеччині випередити Англію за вивозом машин й устаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєнний рівень на 3 млрд марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття, підвищилася реальна заробітна плата.

 

Вплив військово-конверсійних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи після Другої світової війни. План Дж. Маршалла

Проблеми повоєнного відновлення: Повоєнна відбудова національних господарств, упорядкування світової економічної системи;Потреба в уніфікації правового простору різних країн і вироблення спільних правил гри щодо координації економічної політики;Розв'язання проблем національної й колективної безпеки;

План Маршалла

Причиною впровадження були уповільнені темпи повоєнного економіч­ного відродження Західної Європи. Це була допомога США Європейським країнам. Завдання плану Маршалла: Модернізація інфраструктури;збільшення обсягів виробництва (насамперед в індустріальних галузях — металургії й енергетиці);більш рівномірний розподіл важкої індустрії, сконцентрованої в зоні Руру, раціоналізація ви­робництва в сільському господарстві та легкій промисловості;грошова і фінансова стабілізація; завадовий принцип плану пе­редбачав, що Європа має перебрати на себе ініціативу його реалі­зації в життя, тобто спільна програма мала спиратися на багато­сторонню координацію і кооперацію. Наслідки плану Маршалла: Новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи;створено умови для модернізації індустріального й сільськогосподарського обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах національних економік Західної Європи;на стабільний рівень було виведено темпи вироб­ництва продукції, полегшилися внутрішньо європейські розрахун­ки та розрахунки із боргами країн Західної Європи;відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття євро­пейського ринку збуту для США і Канади;розпочалося відновлення і зміцнення європейського середнього класу — гаранта політичної стабільності і сталого розвитку;було усунено загрозу комунізму для Західної Європи.

Вплив МВФ

Метою діяльності МВФ (4 квітня 1944 р.). проголошувалося сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютної співпраці. Тоді було прийнято рішення про заснування міжнародної інвестиційної ор­ганізації, яка дістала назву «Міжнародний банк реконструкції та розвитку» (МБРР), або Світовий банк, метою діяльності якого було надання довготермінових позик для реконструкції зруйно­ваних війною економік, а в подальшому — сприяння розвитку найбідніших країн світу.

Світова система валютних курсів із регульовано-фіксованими валютними курсами характеризувалася такими ознаками: кожна країна — член МВФ установлювала номінальний зо­лотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало паритет ва­лют і валютний курс; зобов'язувалася дотримуватися незмінного курсу своєї валюти щодо валют будь-якої іншої країни. Для підтримання домовлених валютних курсів уряди викори­стовували валютні резерви, щоб втручатися у процеси функціону­вання валютних ринків. Дефіцити платіжного балансу ко­ригували через девальвації, що їх проводили з дозволу МВФ. США пере­брали на себе зобов'язання обмінювати долари на американське золото.

Історія економіки та економічної думки як наука.

Історія ек. та ек.думки вивчає становлення та розвиток господарської сфери суспільства. Як і кожна наука, історія ек. у своїх дослідженнях спирається на низку фундаментальних положень, методологічних підходів, що у своїй єдності утворюють наукову парадигму розвитку суспільства. Тривалий час суспільні науки ґрунтувалися на засадах формаційної парадигми, згідно з якою історичний розвиток кожного суспільства полягав у закономірних і послідовних змінах первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної суспільно-ек.формацій. Системно-синергетичний аналіз передбачає вивчення кожного суспільства як цілісного утворення, що має структурну будову, яка постійно ускладнюється, кожний елемент якої виконує певні функції. Цивілізаційна парадигма передбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею історичного розвитку людства виступає конкретне суспільство, що належить до певної цивілізації і характеризується власними етапами розвитку. Цивілізаційний аналіз суспільства в центр усіх суспільних процесів ставить людину, її взаємодію з іншими людьми та суспільством загалом. Історично утвердилися 2 типи цивілізацій, які характеризують східну і західну гілки розвитку людства. Розвиток господарської системи суспільства здійснюється під впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власності на засоби виробництва. Господарська система є об’єктом різних економічних наук, кожна з яких має власний погляд на складні та багатоаспектні процеси господарського життя. Іст.ек. та ек.думки досліджує генезис господарської сфери суспільств певних світових цивілізацій. У своєму розвитку історико-економічна наука пройшла тернистий шлях від простого збирання та опису історичних фактів до формування власного предмета дослідження, установлення наукової періодизації історичного розвитку господарства.