Вибір економічної стратегії розвитку з повоєнний період. Джерела відбудови та розвитку господарства.

Перед СРСР стало питання про шляхи економічного розвитку і знову, як на передодні війни, Сталін висунув гасло-завершити побудову соціалізмуі почати перехід до комунізму. Сталін вважав,що для побудови матеріально-технічної бази потрібно збільшити видобуток корисних копалин,виплавки сталі тощо.

Збільшилось виробництво продукції за рахунок

1. ентузіазм радянських людей

2. низький рівень споживання

3. концентрація ресурсів

4. примусове вилучення коштів під час грошової реформи

5. використання праці військовополонених, а також вязнів ГУЛАГУ

6. репарації

 

130. Спроби лібералізації адміністративно-командної системи господарства в період „хрущовської відлиги".

Причинами реформування радянської економіки у 1950-ті роки можна назвати надзвичайне перенапруження радянського народного господарства, яке тривалий час перебувало в стані граничної мобілізації (форсована індустріалізація, війна, відбудо­ва), результатом чого стало небачене розорення села, злидні ос­новної маси населення, примусова праця більшості його (колгосп­не село, в'язні ГУЛАГу). Усі ці чинники не лише стримували подальший розвиток країни, а й загрожували соціальним вибу­хом, тож потребували негайних змін.

Одним із перших заходів нового керівництва країни стало сут­тєве зниження сільськогосподарського податку, списання забор­гованості за податками за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок.

Оздоровленню аграрного сектора сприяло підвищення цін на продукцію, що її колгоспи продавали державі понад обов'язкові поставки, та запровадження більш високих цін на продукцію рад­госпів. Чимало робилося для зміцнення матеріально-технічної бази на селі. Хрущов та його керівництво низкою заходів намагаються по­ліпшити ситуацію в аграрному секторі, але це практично не дало позитивних наслідків.

Великі надії покладалися на реорганізацію МТС і продаж тех­ніки колгоспам та радгоспам, що обіцяло дещо звузити контроль державної бюрократії над селом. Власне, можна сказати, що й у практиці, й у теоретичних до­слідженнях ліквідація МТС та передання техніки колгоспам означали певний відхід від традиційної точки зору щодо обо­в'язкової державної власності на засоби виробництва.

Але за здійснення цих заходів не було враховано цілу низку чинників, які вкрай негативно вплинули на стан сільського гос­подарства (надзвичайно високі ціни на техніку, відсутність до­статніх коштів у господарствах для викупу останньої, втрата ква­ліфікованих кадрів, що працювали в МТС і не хотіли працювати в колгоспах, тощо). Інші адміністративні реорганізації — укруп­нення колгоспів, перетворення частини з них на радгоспи тощо також не спричинили помітних позитивних зрушень.

Великі зміни відбувалися не лише в аграрному секторі, айв інших галузях економіки. В системі економічних перетворень було відведено значну, але недостатню роль науково-технічному прогресу, технічному рівню промисловості.

Промислове виробництво впродовж «хрущовського» десяти­ліття розвивалося досить динамічно.

Економічна політика, що її провадило партійно-державне керів­ництво на чолі з М. Хрущовим, загалом сприяла промисловому зростанню.

Від 1954 до 1955 року було вжито низку заходів, яка мала на меті на її вдосконалення, що завер­шилися реформою 1957 р., спрямованою на реорганізацію управ­ління промисловістю за територіальним принципом. На лютне­вому (1957 р.) пленумі ЦК КПРС було прийнято постанову «Про подальше вдосконалення управління промисловістю та будівниц­твом», сутність якої полягала в ліквідації галузевих міністерств та створенні від 1 липня 1957 р. територіальних органів управ­ління — рад народного господарства (раднаргоспів), які безпосе­редньо підпорядковувалися Раді Міністрів союзної республіки.

Перші результати реформи були досить успішними. Зросли масштаби виробничої спеціалізації та міжгалузевого кооперуван­ня в межах економічних районів, пришвидшилося створення та запровадження нової техніки у виробництво, зрештою, вона за­безпечила більш комплексний розвиток економічних районів, уможливила раціональніше використання місцевих ресурсів і на­уково-технічних кадрів. Проте реформа, народжена у надрах апарату й реалізована ним же, не зачепила основ господарського механізму, що існував, а лише частково вирішила завдання, що стояли перед нею, поро­дивши при цьому масу нових проблем.

У 1961 р. було проведено грошову реформу: масштаби цін бу­ло підвищено у 10 разів, у зв'язку з чим було випущено нові гроші. Економісти вважають її прихованою девальвацією, адже внаслідок цього ціни на колгоспних ринках, які забезпечували в цей час близько 15 % товарообігу, значно зросли.

Утім історія «хрущовських» реформ не буде повною, якщо за­лишити поза увагою соціальні зміни в житті радянських людей, зумовлені цілою низкою заходів, спрямованих на поліпшення умов життя населення, переважно міського. 25 квітня 1956 р. бу­ло скасовано антиробітничий закон 1940 р., що прикріплював трудящих до їхніх підприємств. Тепер робітники могли змінюва­ти місце роботи, попередивши про це адміністрацію за два тижні (це не стосувалося колгоспників, які, не маючи паспортів, не мог­ли за власним бажанням залишити колгосп).

Було підвищено мінімальну заробітну плату (приблизно на 35 %) у промисловості. У 1956 р. набрав чинності закон про пенсійне забезпечення, за яким майже подвоївся розмір пенсій, а пенсійний вік було зни­жено до 55 років для жінок і до 60 років — для чоловіків. Було скорочено тривалість робочого тижня (із 48 до 46 годин). Відпустка вагітних жінок, скорочена за Сталіна, знову тривала сто дванадцять днів. Нарешті, високими темпами розвивалося житлове будівницт­во.

 

131.Обгрунтування необхідності та шляхів подальшого реформування радянської економіки у процесі теоретичних дискусій початку 60-х років.„Косигінська" реформа (1965 р.), її суть та реалізація в Україні.

Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, економічне стимулюва ння і госпрозрахунок.Нова система поєднувала такі методи господарськ ого керівництва за яких посилювали ся економічні методи. Підвищувалися вимоги до роботи Держплану. Скорочувалась кількість обов"язкових директивних планових завдань. Передбачалося перейти від валової і товарної до реалізованої продукції, яка відігравала б роль основного показника обсягу виробництва. На перший план було поставлено прибуток і рентабельність. Для посилення матеріальної зацікав леності підприємств значна роль відводилася створенню фондів економічного стимулювання, призн ачених для розвитку виробництва, матеріального заохочення праців ників, на соціально-культурні потреби і житлове будівництво.

підкреслити, що господарський механізм зберігав риси адміністративно-командної системи управління економікою. Саме ця обставина вирішально вплинула на далю реформи.