Наслідки Великих географічних відкриттів та їх значення для розвитку світової економіки.

«Революція цін» та її вплив на господарський розвиток Європи Попередні до географічних відкриттів п'ятсот років ціни на основні споживчі товари на довготермінових інтервалах залиша­лися практично стабільними. їх зростання становило 20—ЗО % за століття, що практично було непомітним для сучасників. Пояс­ненням цього феномену була обмежена й практично стабільна кіль­кість золота й срібла в Європі. Великі географічні відкриття мали важливі економічні наслід­ки не тільки для Європи, а й для населення земель, що були від­криті. Колоніалізм епохи первісного нагромадження капіталу Такі сприятливі для європейської цивілізації географічні відкриття для корінного населення відкритих європейцями зе­мель обернулися справжнім пеклом. Колоніалізм, відомий ще античній системі господарства, став методом функціонування світового господарства. З географічними відкриттями виникає світова колоніальна система. Створюються колоніальні імперії, спочатку — іспанська та португальська. Дещо пізніше у світо­вій колонізаційний рух вступили Англія, Франція й Нідерлан­ди, поступово перетворюючись у могутні імперії.У ці часи ще однією важливою статтею доходів стає пірат­ство, передусім англійське та французьке, в результаті якого гра­бувалися іспанські кораблі, що везли до Європи американське золото і срібло.Нещадне пограбування колоніальних народів привело до нагромадження величезних багатств у країнах Західної Європи.

50.Первісне нагромадження капіталу: сутність, джерела та значення для становленняринкового господарства

Такі світові події як Великі географічні відкриття, утво­рення колоніальної системи, становлення світового ринку привели до того, що дрібне товарне виробництво вже не задо­вольняло дедалі більших потреб у різних промислових товарах. Постало питання щодо створення великого масового ви­робництва.

Для того, щоб здійснити перехід від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробни­цтва був потрібний збіг кількох умов: звільнення основної маси робітників від особистої, феодаль­ної залежності і станових, цехових обмежень; відокремлення ро­бітників від засобів виробництва, з метою створення для них не­обхідності пошуку роботи за грошову плату; концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у рука тих, хто спроможний організувати й управляти великомасштаб­ним товарним виробництвом (у підприємців); наявність ринків постійного збуту продукції. Зазначені умови забезпечив так званий процес первісного на­громадження.

Основними джерелами нагромадження капіталів стали: зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами. система протекціонізму, державні позики, податки; пряме пограбування колоніальних володінь і залежних зе­мель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство; організація в колоніях рабовласницького, план­таторського господарства; жорстокі методи поневолення та по­грабування корінного населення; нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і за­собів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, деробота виконувалася з перервами лише на сон і харчування.

Названі процеси зумовили соціальні зрушення, що виявилися у міжстановому й внутрішньостановому розшаруванні. Первісне нагромадження капіталу виявилося вихідною точкою в ста­новленні господарського устрою, що почав складатися з XVI ст. в Європі і отримав назву капіталізму. Отже, розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить, що в XVI ст. дрібне господарство ремісників та селян як основних суспільних виробників вичерпало свої можливості й стало неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Дріб­не товарне виробництво починає поступатися місцем продуктив­нішим формам організації виробництва, посилюється його підлег­лість капіталу.

51.Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях

Подальша генеза ринкового господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробниц­твом як більш прогресивною й адекватною досягнутому рів­ню розвитку продуктивних сил формою організації вироб­ництва. Із сере­довища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів форму­ється прошарок мануфактурників — власників великих майсте­рень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва. Паломництво, або «розсіяна» мануфактура, одер­жало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові об­меження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого вироб­ництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані ману­фактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із до­рогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збу­ту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

Взагалі, мануфактурне виробництво в Україні мало свої особливості. Основними видами мануфактур, що існували в українських землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури.

До кріпосної мануфактури належать: вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на примусовій праці, що в основному займається переробкою сировини, що виробляється в маєтку); посесійна мануфактура (передбачає умовне володіння, використовує примусову працю приписних робітників)

До капіталістичної мануфактури належали: купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базується на вільнонайманій праці, як правило, належить представникам III стану — купцям); селянська мануфактура (підприємство, засноване забагатілим селянством);