Господарстово як підсистема суспільства та об’єкт економічної науки.

Господарство суспільства – це сукупність господарських одиниць(історичних форм господарств), що взаємодіють, створюють та обмінюють матеріальні блага та послуги в рамках установленого інституційного середовища. Цивілізаційна парадигма розглядає людство як цілісне утворення, що складається з різних цивілізацій, а одиницею історичного розвитку є конкретне сус-во, що входить до певної цивілізації. Центральним моментом є господарська сфера, в центрі якої людина з її потребами та засобами їх реалізації.Суть господарської системи розкривається на основі цивілізаційної парадигми дослідження суспільства, її розгляду як відносно відокремленої, самостійно функціонуючої складової суспільства, діяльність якої спрямована на створення матеріальних благ та послуг для забезпечення невпинно зростаючих потреб індивідів і суспільства вцілому. Рівень розвитку поділу праці та власності на засоби виробництва обумовлюють не тільки певні історичні типи господарських одиниць(форми господарств), а й роблять їх залежними як одна від одної, так і від суспільства вцілому. Лише в єдності всіх складових суспільного гос-ва можна пізнати природу ек.процесів певної господарської системи.Господарська система є об’єктом різних економічних наук, кожна з яких має власний погляд на складні та багатоаспектні процеси господарського життя.

3.Історичні типи та форми організації господарства та їх еволюція.

Одним з центральних завдань історії економіки та економіч­ної думки є дослідження особливостей історичних форм роз­витку господарств суспільств. Можна виділити два періоди цього процесу, де господарство виступало у привласнювальній та відтворювальній (виробничій) формах. Перше було при­таманно первісному суспільству доцивілізаційної епохи. Нео­літична революція привела до появи відтворювального гос­подарства та виникнення рільництва і скотарства як важли­вих характеристик суспільств первісних цивілізацій. Аналіз форм господарювання доцільно розпочати з антич­них часів, коли з'явилися відносно незалежний індивід і тери­торіальна община як одна з перших форм організації суспіль­ства індивідів, котрі діють самостійно, їхня особиста залеж­ність від общини відображена в общинній формі власності на землю та інші природні ресурси, необхідні для господарсь­кої діяльності. Община, що репрезентувала перші форми суспільства, і по­ліс, як одна з перших форм держави, впливали на домогоспо­дарства різним способом. Найбільшого значення набули інсти­тут общинної власності на землю та інші природні ресурси. Основними формами госпо­дарювання в Афінах та Спарті були латифундії та ергастрерії, вілли та сальтуси, військово-рільничі господарства в колоні­ях — клерухії, господарство колона на орендованій землі та господарство-пекулій, парцелярне господарство повноправного ін­дивіда тощо. Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньо­віччя, на території Західної Європи існував общинний тип орга­нізації суспільства, який найбільш повно представляла німецька марка. Основу домогосподарства утворювала алоїдальна форма власності на землю та майно, яка доповнювалась користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом. Особливість власності полягала в повному володінні земельною ділянкою, рухомим і нерухомим майном, що вільно відчужується та передається у спадок. Натуральний характер виробництва і перехід до трипільної си­стеми обробітку землі виявилися в такій формі домогосподарств, як гуфи, що являли собою «єдність дому, подвір'я, орної землі селянина з правами користування лісом і пасовиськом», які на­лежали общині. Поряд з ними існували помістя — великі земле­володіння графів, герцогів (сеньйорів), які були надані їм коро­лем. Іншою формою особистої залежності в суспільствах середньо­вічної Європи були ленчі відносини між сеньйорами (герцогами, графами) та рицарями, які відбували в них військову службу. Маноріальне помістя, як одна з форм господарювання серед­ньовічної Європи, складалося з домену — замку і двору феодала та селянських домогосподарств. Власник домену гарантував осо­бисту безпеку селян у морі хаосу, контролював угіддя, що були у спільному користуванні.. Алоїдальне господарство вільного селянина, манор феодала найнижчого рів­ня ієрархії, феодальні помістя вищих рівнів ієрархії, на вершині якої стоїть королівський двір, утворюють структуру господарсь­кої системи суспільства. В епоху пізнього феодалізму суттєво змінилась організація су­спільств Західної Європи. Відбулися перехід від територіального до централізованого способу здійснення влади. Виникла нова форма особистої залежності, де всі члени суспільства стали підданими короля. Принцип асоціації, особиста незалежність індивідів обумови­ли особливості господарського життя в містах. Виникли доб­ровільні об'єднання різного типу — ганзи, гільдії, цехи, що охоп-лювали як виробництва, так і сферу обміну.

4. Економічне зростання і його детермінанти.

Економічне зростання – це кількісне та якісне зростання суспільного продукту за певний проміжок часу. Аналіз ек.зр.здійснюється за допомогою спеціального інструментарію, до якого відносять перш за все збільшення потенційного чи реального ВНП. Ек.зр.можна схарактеризувати як стійке підвищення сукупного вир-ва товарів та послуг, обсяг яких вимірюються в показниках ВНП. Типи ек.зр.:1)екстенсивний – обсяги суспільного продукту зростають за рахунок кількісного збільшення факторів вир-ва. 2)інтенсивний – зростання масштабів випуску продукції на основі більш ефективних факторів вир-ва за рахунок використання досконалішої техніки. Ек.зр. може змінитися спадом, і вона є умовою ек.розвитку. Факторами виробництва є праця, капітал, земля(природні ресурси), технологія, інформація. Факторами, що впливають на ек.зр. є попит та пропозиція.Причинами вповільнення темпів ек.зр. можуть бути безробіття та низькі темпи впровадження досягнень науки, техніки та технологій. Загальне уявлення про взаємодію факторів ек.зр. дає вивчення кривих виробничих можливостей.