Велика депресія” (1929-1933 рр.)




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Велика депресія” (1929-1933 рр.)



Про те, що насправді виявилося причиною такої економічної катастрофи, якою стала Велика депресія, вчені сперечаються і до тепер.

До кінця 20-тих років економічна система країн Заходу досягла такого рівня складності, при якому механізмів саморегулювання стає недостатньо для підтримки стійкого економічного і соціального розвитку – необхідне втручання держави.

Економічна криза охопила всі головні капіталістичні держави, але найбільше постраждали США і Німеччина.

Для кризи характерні:

1) падіння виробництва: до 1933 р. промислове виробництво в США знизилось порівняно з 1929 р. на 46% (рівень 1911 р.). Обанкротилась ¼ всіх банків (майже 6 тис. шт.), 135 тис. фірм, 1 млн. фермерів. Реальна з/п скоротилася на 30-40%.

2) дефляція: ефект перевиробництва (продукція не знаходила збуту через скорочення платоспроможності населення) викликав дефляцію – зниження цін. Оптові ціни на с/г продукцію знизились на 58% (в 2,5рази), на промислову продукцію – на 20-40 %. Роздрібні ціни знизились на 5-10%.

Банки припинили виплату відсотків, і ще й брали плату за збереження грошей в розмірі 0,5-1% річних. Виробники через неможливість збути товар почали його просто знищувати.

3) безробіття – в пік кризи в США без роботи залишилось 25% (≈ 13 млн. чол.) працездатного населення, в Німеччині – 7,5 млн. чол. (11% населення). Три млн. населення переїхало з міст в села, де вели натуральний спосіб життя. В США різко зросла злочинність, почалися акти громадської непокори.

Заходи, що їх приймав уряд Гувера (було витрачено 3 млрд. $) не дали результатів – криза розросталася.

 

Господарство розвинутих країн світу у 30-ті рр.

Вихід з кризи всюди був пов’язаний з посиленням ролі держави в економічному житті країни. В найзагальніших рисах державне втручання мало мету оживити виробництво через ринок, шляхом зростання платоспроможного попиту. Для цього необхідно було надати людям грошові засоби, встановивши зайнятість.

·У США вихід з кризи був пов’язаний з іменем Ф. Рузвельта, який прийшов до влади в 1932 р. і обирався 4 рази на пост президента. Його передвиборна програма, відома як “Новий курс” стала програмою виходу з кризи, який тривав до 1938 року. Теоретичною основою курсу стали концепції англ. Економіста Кейнса – автора теорії державного регулювання економіки. Конгрес США надав Рузвельту надзвичайні повноваження.

Найперша акція – введення надзвичайного економічного становища в березні 1933 року. Було закрито 25 тис. банків – всі наявні, 40% з них було ліквідовано взагалі, найздоровіші відкрились через два тижні і їх діяльність контролювалася Федеральною резервною системою. Був прийнятий закон про заборону вивозу золота з держави і про обов’язковий продаж громадянам золота держави за цінами вище ринкових – таким чином було зроблено державний запас ≈ 200 тон золота.

Прийнятий у червні 1933 р. закон про відродження національної промисловості передбачав введення системи державного регулювання економіки, кодексів “чесної конкуренції” для всіх галузей промисловості, які визначали умови і обсяг виробництва, рівень цін, нижче яких не можна було опускатися, встановлював ринки збуту. Було прийнято 750 таких кодексів, які охопили 95% всієї промисловості і торгівлі, вони сприяли витісненню дрібних і слабких підприємств і посилювали концентрацію виробництва.

Втіленню “Закону про промисловість” сприяла створена Адміністрація національного відродження, куди ввійшли представники передових компаній Америки (Форд, Дженерал Моторс). Закон цей зобов’язував підприємців регулювати ріст зарплати, дозволяв створювати профспілки.

Для боротьби з безробіттям була створена Адміністрація громадських робіт, на програму допомоги безробітним асигновано 3 млрд. $. Для молоді організовувались трудові табори, члени яких були зайняті на громадських роботах.

Була створена Адміністрація регулювання сільського господарства. З метою підвищення цін на сільськогосподарськупродукцію фермерам пропонувалося укласти з урядом контракт про скорочення посівних площ і поголів’я худоби, за що вони отримували грошові премії. Фермерам надавали кредити на пільгових умовах.

· Англія виходила з кризи повільно, перед ІІ світовою війною англійська промисловість перебувала на рівні 1929 р., високий рівень безробіття. Відставало і сільське господарство, яке забезпечувало тільки 35% власною продукцією. В 1937р. – ще одна криза, з якої вдалося вийти лише завдяки переведенню виробництва на воєнний стан – готувалися до ІІ світової війни.

· Німеччина. Економічна криза привела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі з А. Гітлером (причому не в результаті перевороту, а мирним шляхом – збідніле до краю населення віддало голоси “партії сильної руки”).

Із середини 30-х років основна увага була зосереджена на мілітаризації економіки. За 1933-38 рр. військові витрати зросли з 620 млн. до 15,5 млрд. марок. Таким чином, шляхом виходу Німеччини з кризи став шлях тотальної мобілізації ресурсів і воєнного реваншу.

В 1935 р. – закон про оборону імперії і всезагальна військова повинність, армія швидко зростає. В цьому ж році – загальна трудова повинність для 18-25 років. Робочий день сягає наприкінці 30-х років 10-14 годин.

В 1936р. – 4-ох річний план мобілізації ресурсів, який передбачає накопичення стратегічних сировини і валюти.

Завдяки воєнізації різко скорочується безробіття. Приймається декларація про припинення класової боротьби, заборонені страйки та профспілки. В країні передвоєнна ситуація.

Таким чином, з допомогою активного (ще небувалого в мирний час) державного втручання США, Німеччина та інші капіталістичні країни вийшли з кризи. Світ стояв на порозі ІІ світової війни.

 

Кейнсіанство

Економічна криза 1929–1933 рр. дала зрозуміти, що високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагально вимагали планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах.

Перші практичні кроки по виходу із кризи були зроблені у США і пов’язані із успішною реалізацією „Нового курсу” президента Ф. Рузвельта. Отже, зростаюче втручання держави в економічне життя випливало з практики, не маючи під собою відповідної теоретичної бази. І от, опублікувавши у 1936 році книгу „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”, англійський економіст Дж. М. Кейнсстворив таку теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму в економічній науці, який дає обгрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні і вказує на необхідність державного втручання в економічні процеси.

Кейнс – видатний англійський економіст, державний і політичний діяч, людина всебічно обдарована і талановита, в якій вдало поєдналися теоретик і практик. Найвідоміші праці Кейнса: „Грошовий обіг і фінанси Індії” (1913р), „Економічні наслідки Версальського економічного договору” (1919 р), „Трактат про грошову реформу”(1923 р), „Кінець вільного підприємництва”(1926 р). „Трактат про гроші”(1930 р) і, звичайно, найголовніший твір, який часто називають „біблією кейнсіанства” – „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”(1936 р). Остання праця знаменувала здійснення „кейнсіанської революції”, головна ідея якої полягала в тому, що система ринкових економічних відносин є далеко не досконалою і не такою, що саморегулюється, і що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити тільки активне втручання держави в економіку. На думку Кейнса державне регулювання повинно охоплювати чотири основні сфери: 1) грошовий обіг та грошову політику; 2) нагромадження капіталу та інвестиції; 3) формування ефективного попиту; 4) забезпечення повної зайнятості (під „повною зайнятістю” Кейнс розуміє т. зв. „нормальний рівень зайнятості”, або ж наявність від 3% до 6% безробітних, які, по–перше, виконують функцію натиску на зайнятих у виробництві робітників і, по–друге, не створюють політичної напруженості).

Кейнс та його однодумці:

· визнали наявність серйозних хиб у механізмі вільної конкуренції, що з найбільшою очевидністю проявилося під час Великої депресії (1929–1933 рр.);

· саме Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної теорії – концепцію державного регулювання економіки;

· на противагу традиційному мікроекономічному аналізу Кейнс увів в економічну теорію новий, макроекономічний метод, з позиції якого досліджував кількісні функціональні залежності в економіці таких сукупних економічних величин як ВВП і національний дохід, інвестиції і зайнятість населення, споживання і заощадження, рівень цін, зарплати, прибутку і процента, ставши таким чином основоположником макроекономіки як самостійного розділу економтеорії.

Суть економічного вчення Кейнса. У докейнсіанській економічній теорії панував мікроекономічний підхід, тобто аналіз економіки з точки зору окремих економічних одиниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовами процвітання нації в цілому, примноження її національного багатства. Тому в центрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат та максимізації прибутку як джерела нагромадження капіталу. Головна відмінність між макро- і мікроекономічним підходом полягає в тому, якому фактору – інтересам окремої фірми чи загальним умовам відтворення – надається вирішальне значення в економічному зростанні країни. Кейнс однозначно віддав перевагу загальноекономічним умовам виробництва.

Кейнс прийшов до висновку, що вирішення усіх життєво важливих проблем високорозвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не на боці пропозиції ресурсів, а на боці попиту, який забезпечує реалізацію цих ресурсів.

Згідно закону Сея при дотриманні суспільством принципів „лезифер” виробництво (пропозиція) породжує адекватне споживання (попит), тобто виробництво товарів і послуг обов’язково породжує доходи, на які ці товари реалізуються. Критикуючи цей закон, Кейнс на перше місце висуває проблему „ефективного попиту”, тобто потенційно можливого і стимульованого державою попиту. З точки зору Кейнса сучасний рівень виробництва залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима, інакше кажучи від реальних витрат на придбання товарів та послуг. У зв’язку з цим Кейнс звертає увагу на проблему реалізації та доводить, що неузгодженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів: труднощі з реалізацією саме і призводять до порушення процесу відтворення. Тому в центрі теорії Кейнса – проблема факторів, що визначають величину попиту та його зростання.

Вихідним у вивченні цієї проблеми є розуміння того, що „ефективний попит” тотожний національному доходу, який витрачається на споживання і нагромадження, або інакше – складається із особистого і виробничого попиту.

Особистий попит являє собою витрати суспільства на споживчі блага.

Виробничий, або інвестиційний попит – це витрати суспільства на інвестиції, тобто капітальні блага. Зауважимо, що інвестиції здійснюються лише тоді, коли очікуваний прибуток буде вищим, ніж процент, що сплачується в рахунок отримання позики. А високий процент негативно діє на інвестиційний попит, тому саме державі слід підтримувати ставку процента на допустимому для підприємців рівні.

Отже, зрозуміло, що тільки за умови існування ефективного попиту, економіка здатна перебувати у стані рівноваги. Тут Кейнс доходить важливого висновку. Насамперед – в суспільстві діє так званий „основний психологічний закон”: „Психологія суспільства така, що з ростом сукупного реального доходу збільшується і сукупне споживання, але не в такій мірі, в якій зростає дохід”. Отже, на думку Кейнса, згідно цього закону, відставання споживання від темпів зростання доходу пов’язано з тим, що частина національного доходу зберігається, заощаджується, не повертаючись у господарський кругообіг.

Отже, згідно Кейнса, необхідна умова нормального розвитку економіки полягає у тому, щоб вакуум, утворений внаслідок розриву між рівнем доходу та рівнем споживання, який викликаний дією „психологічного закону”, заповнювався інвестиціями, які покликані поглинути всезростаючий обсяг заощаджень.

Економісти до Кейнса не звертали уваги на той факт, що заощадження робить населення, а інвестиції – виробники, тобто – різні люди і часто за певних умов рішення їх не співпадають. Отже, рівновага порушується, ринковий „автомат” не спрацьовує, необхідна участь зовнішніх факторів. І таким фактором, за Кейнсом, є держава, її фіскальна політика. Таким чином, основним стратегічним напрямом економічної політики держави, наголошує Кейнс, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворюванню заощаджень на капіталовкаладення.

Теорія зайнятості. Кейнсіанська теорія зайнятості дуже відрізняється від класичного підходу, згідно з яким існує рівноважна ціна для будь-якого виду товару, в тому числі товару „робоча сила”: коли створюється надлишок будь-яких товарів або їх починає бракувати, то достатньо відповідно знизити або підвищити ціни на них, для того, щоб настала рівновага. На відміну від неокласиків Кейнс поставив безробіття в залежність не від заробітної плати, а від браку „ефективного попиту”, а обсяг зайнятості – від рівня виробництва „національного доходу”, тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенденцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайнятість за умов капіталізму явище винятковим. Кейнс усупереч понівним тоді економічним поглядам доводить помилковість використання заобітної плати як засобу лікування безробіття. Він не тільки наголошував на необхідності запобігти за допомогою держави „урізанню” заробітної плати як нібито основного засобу ліквідації безробіття, а й прямо казав, що „найрозумніша політика полягає, зрештою, у підтримуванні стійкого загального рівня заробітної плати ”. революційний висновок кейнсіанської теорії полягає в тім, що за капіталізму не існує жодного механізму, який гарантував биповну зайнятість. Кейнс визнає, що безробіття – органічно притаманне капіталізму явище, яке „неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм” та зумовлюється органічними вадами системи вільної конкуренції.

Мультиплікатор Кейнса. Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє концепція мультиплікатора (від лат. «Multiplikator» – «той, що множить»). В результаті державного регулювання (прямого – через інвестиції або непрямого – через фіскальну політику) збільшується споживчий попит, який мультиплікує (множить) новий попит на товари і послуги, що в кінцевому рахунку приводить до зростання національного доходу. У свою чергу приріст національного доходу викликає зростання інвестицій, що пожвавлює підприємницьку діяльність і сприяє акселеративному (прискореному) зростанню виробництва.

Таким чином, коефіцієнт мультиплікації – мультиплікатор - характеризує зміну величини національного доходу від зміни інвестицій. Інакше – мультиплікатор виражає кількісний зв’язок між приростом інвестицій і приростом доходу, підсилює (множить) вплив інвестиційного попиту на збільшення доходів. Ефект мультиплікації залежить від початкового „поштовху” і від тієї частини доходу, яку власник доходу виділяє на споживання, тобто від граничної схильності до споживання.

Мультиплікаційний ефект проявляє себе при наявності невикористаних виробничих потужностей і незайнятої робочої сили. Його дія найбільш відчутна в умовах економічного підйому. Мультиплікатор може діяти і зі знаком „мінус”.

Кейнсіанська революція означала кінець безроздільному пануванню доктрини „лезифер”. Наслідком її було поєднання економічної теорії і економічної політики в єдине ціле, покликане сприяти підтримці життєдіяльності господарської системи.

 

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.007 с.)