Класична політична економія в Англії і Франції.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Класична політична економія в Англії і Франції.



В. Петті вважається засновником класичної політичної економії в Англії. Народився він у сім’ї ремісника-суконщика на півдні Англії. Свою трудову діяльність розпочав корабельним юнгою. Талановита і неординарна особистість, у подальшому він – лікар, доктор фізики, професор анатомії, економіст-теоретик, політичний діяч Англії. Свої економічні погляди і розмірковування він виклав у працях, опублікованих впродовж 60-80-x роках 17-го ст. Найважливіші серед них: “Трактат про податки і збори”(1662), “Політична анатомія Ірландії” (1672р.), “Політична арифметика”(1676), “Дещо про гроші”(1682). Економічні погляди Петті представляють перехідну епоху від меркантилізму до класичної школи. Він старається проникнути в суть економічних явищ і процесів, виявити їхні внутрішні залежності і закономірності. На відміну від своїх попередників-меркантилістів, він доходить розуміння того, що джерело багатства не у грошах, не у зовнішній торгівлі, а в праці. На думку Петті матеріальною основою багатства є земля, природа, а створює саме багатство праця у різних сферах матеріального виробництва. Торгівля ж тільки розподіляє блага, створені працею. Розмірковуючи таким чином, мислитель висловив думку, популярну і в наші дні: “ Труд – батько і найактивніший чинник багатства, а земля – його мати".

Петті є засновником трудової теорії вартості. До проблеми визначення вартості він підходить з позицій з’ясування пропорцій при обміні і заявляє, що вони визначаються витратами праці на виробництво товарів і залежать від продуктивності праці в різних галузях. Петті розрізняє ринкову і “природну” ціну, під останньою він фактично розуміє вартість товару. Вчений розмірковує, що вартість товару створюється працею по добутку срібла і є його “природньою” ціною; вартість же товарів, визначена прирівнюванням до вартості срібла, є їх ринковою ціною. Отже, на думку Петті, вартість створює праця, витрачена на виробництво золота і срібла. Інші товари проявляють свою вартість, прирівнюючись до грошей (золота і срібла). Таким чином, у Петті немає чіткого розмежування між споживчою вартістю і міновою вартістю товарів.

Заробітну плату Петті розуміє як ціну праці робітника, що надає мінімум засобів для існування його і членів його сім’ї. Він розуміє, що робітник отримує тільки частину створеної ним вартості, а решту присвоює власник підприємства. Таким чином, положення про те, що робітник одержує не всю створену ним вартість, а лише мінімум засобів для існування, стало основою постановки питання про додаткову вартість. Основною, загальною формою додаткової вартості у Петті виступає земельна рента. На думку вченого її величина становить різницю між вартістю сільськогосподарської продукції і витратами виробництва (тут Петті не проводить чіткої межі між рентою і прибутком фермера, уніфікуючи поняття “рента”).

Родоначальником класичної політичної економіїу Франції став П. Буагільбер. Він різко критикує меркантилістів, протиставляючи їм своє бачення багатства, яке проявляється не у фізичній масі грошей, а в наявності корисних благ і речей. Французький мислитель, розглядаючи багатство нації, вперше застосував поняття “національний дохід”, розуміючи під ним сукупний дохід від сільського господарства. Таким чином, головним завданням уряду є не зростання кількості грошей, а сприяння розвитку сфери виробництва, особливо сільськогосподарського.

Буагільбер, незалежно від Петті, самостійно обгрунтував трудову теорію вартості. На його думку, суспільний поділ праці зумовлює обмін продуктами праці, а обмін здійснюється у відповідності із затратами праці на виробництво благ.

Що ж стосується грошей, то, розмірковує французький теоретик, вони порушують природну рівновагу товарного обміну. Буагільбер дотримується думки, що єдина корисна функція грошей – це полегшення обміну, а тому вважає можливим замінити металеві гроші на паперові. Недооцінюючи роль грошей як товару, він абсолютизує роль сільського господарства в економічному зростанні країни. Ці ідеї Буагільбера пізніше були розвинуті в теоріях французької школи фізіократії.

У Франції в середині XVIII ст. виникає перша наукова економічна школа, яка отримала назву “школа фізіократії”(з грецької – “влада природи”). Однією з передумов виникнення цієї школи було те, що Франція, не дивлячись на розвиток мануфактурного виробництва, все ж на середину 18-го ст. залишалася феодальною країною, де політика протекціонізму не втратила свої позиції. Цей фактор ставав гальмом на шляху розвитку капіталістичних відносин. Тому молода школа фізіократії виступила як опозиція меркантилізму.

Критикуючи меркантилістів, які джерело багатства бачили у сфері обігу і зовнішньої торгівлі, фізіократи перенесли центр досліджень у сферу матеріального виробництва, зокрема – сільськогосподарського. Отже, фізіократія – це течія класичної політичної економії у Франції середини XVIII ст., представники якої вирішальну роль у створенні національного багатства надавали землі, сільськогосподарському виробництву. Обмеженість їх вчення полягала в тому, що, неправомірно ігноруючи сферу обігу, єдиною сферою, де створюється багатство, вони вважали сільське господарство, а єдиним джерелом багатства називали землю.

Економічне вчення фізіократів базувалося на філософських поняттях про “природне право”, “природний порядок”. Проте найяскравіше суть фізіократії проявилася у вченні Ф. Кене. Його праця “Економічна таблиця” (1758р.) вважається однією з найперших геніальних спроб макроекономічного дослідження. Взагалі ж вчення Кене грунтується на таких основних положеннях:

· вчення про “природний порядок”;

· вчення про “чистий продукт” і класи;

· вчення про капітал;

· схема господарського кругообігу (модель суспільного відтворення).

“Природний порядок” полягає в тому, що суспільство підпорядковується природним законам, які є універсальними і створені Богом для блага людей, тому закономірно, що кожна людина діє згідно цих законів і добивається найкращих результатів для себе. Проте, підкреслює Кене, “сутність порядку є такою, що особистий інтерес одного не може бути відокремленим від загального інтересу всіх, а це можливе тільки при пануванні свободи. Природний порядок мусить бути відображений в законах держави, що охороняють особисту власність, особисті інтереси, забезпечують відтворення та правильний розподіл благ.

Важливе місце у теорії економіста займає вчення про “чистий продукт” – це надлишок вартості продукту, створеного в землеробстві, над продуктом спожитим (витратами виробництва). На думку Кене “чистий продукт” створюється лише в землеробстві, а в інших галузях людська праця лише переміщує готовий продукт (як торгівля), або ж переробляє сільськогосподарську сировину (як промисловість). Звідси випливає і поділ праці на “продуктивну” і “непродуктивну”. Тобто, тільки продуктивна праця створює “чистий продукт”. Пояснюючи таке твердження, Кене наголошує, що нація, суспільство складаються з трьох класів:

· клас виробників: селяни, фермери;

· клас землевласників: король, поміщики, церква;

· клас безплідний: торговці, промисловці, ремісники, наймані працівники.

Кене належить першість у теоретичних розробках положень про капітал. Саме у фізіократів ми знаходимо вчення про “продуктивний капітал”, який задіяний у сільськогосподарському виробництві. Всі інші форми капіталу – торговий, промисловий – непродуктивні, вони не виробляють чистого продукту. Тобто капітал у Кене – це не гроші, а те, що купується за гроші і бере участь у виробництві, у створенні “чистого продукту”. Кене вводить розмежування капіталу наосновний (первісні аванси) та оборотний (щорічні аванси).

Однією із найвидатніших заслуг засновника фізіократії є спроба (і досить успішна) побудувати схему господарського кругообігу, або ж – модель макроекономічного відтворення, виявити його пропорції.

Економічне вчення А. Сміта.Предметом вивчення політекономії Сміт називає проблему економічного розвитку суспільства, зростання благополуччя нації, тобто зростання багатства народу.Ось як розмірковує геніальний економіст. Багатство країни створюється зусиллями всього народу завдяки його продуктивній праці. Якщо виробляється більше, ніж витрачається, то держава багатіє. Різниця між тим, що виробляється і тим, що йде на витрати називається “чистим продуктом”, або національним доходом. Останній складається з доходів окремих осіб, які у повсякденному житті і діяльності керуються природнім бажанням заробити для себе гроші. В цих прагненнях кожен суб’єкт суспільства не має міри, але ж яким чином встановлюється та існує нормальний соціальний порядок? А існує він завдяки центральному механізмові ринкової системи – механізмові вільної конкуренції, яка є неодмінною умовою дії об’єктивних економічних законів.

По-друге, Сміт показує ще одну важливу функцію ринкової системи – здатність до саморегулювання. За Смітом, існує т. зв. Невидима рука, яка спрямовує і веде суспільство шляхом прогресу. По суті Невидима рука Сміта – це суспільні умови і правила економічної поведінки, за яких завдяки вільній конкуренції підприємців і через реалізацію їх приватних інтересів ринкова економіка буде найдоцільніше вирішувати всі суспільні проблеми, приводячи до гармонії інтереси всіх і кожного. Інакше – Невидима рука – це дія стихійних об’єктивних економічних законів, які функціонують незалежно від волі і бажань “економічних людей”, спрямовуючи їх діяльність у потрібне русло. Але існують сфери, де Невидима рука безсила. Це сфери національної оборони, державного судочинства і охорони порядку. В цих галузях пріоритет належить державним органам.

Теорія розподілу праці. У концепції Сміта про зростання багатства нації проблема розподілу праці займає чільне місце (хрестоматійним став приклад шпилькової мануфактури: якщо 10 робітників працюють окремо, то за день вони спроможні виготовити 20 шпильок. Якщо ж одним робітником виконується якась певна операція, то кількість готових виробів зросте до 40 000 штук за день. Отже, робить висновок Сміт, розподіл праці веде до зростання продуктивності праці). Проте майстерня – це лише окремий випадок. Сміт підводить до думки, що все суспільство працює за принципом розподілу праці.

Таким чином, суспільний розподіл праці є вирішальним фактором підвищення продуктивності і ефективності праці, а, значить, і технічного прогресу. Цю особливість знали давно. Але саме Адам Сміт чітко сформулював це положення. По-перше, він зумів побачити універсальний характер такого розподілу: від простих операцій до складних, між класами суспільства, за територіальними ознаками (місто і село). По-друге, Сміт показав, що чим вищий ступінь розподілу праці, тим більшого ефекту можна добитися. По-третє, розподіл праці відкриває простір для винахідництва, адже чим простіша операція, тим легше її механізувати. Отже, наслідком процесу розподілу праці є технічний прогрес. Сміт звертає увагу, що розподіл і, як наслідок, продуктивність праці зростають, якщо людям допомагають машиши і механізми. Робиться висновок: ринкова система стає величезною спонукальною силою до нагромадження капіталу, переважно у вигляді машин і механізмів. Таким чином розподіл праці зумовлює співпрацю всіх для задоволення потреб кожного, що сприяє зростанню багатства і добробуту нації.

Теорія вартості носить у Сміта дуалістичний характер. По-перше, економіст стоїть на позиціях трудової теорії вартості. При чому кваліфікована і складна праця створює в одиницю часу вартість більшу, ніж праця проста і некваліфікована”. По-друге, Сміт визначає вартість (і ціну) товару на основі витрат виробництва, слідуючи теорії витрат виробництва. Відповідно до цього праця не є єдиним джерелом і мірою вартості, тому що капітал і земля теж створюють вартість. На думку Сміта праця, капітал ї земля породжують доходи – зарплату, прибуток і ренту – сума яких і визначає вартість (ціну) виробництва, а вона вже стає джерелом і мірою мінової вартості товару. Ціну, яка встановлюється на рівні виробництва, Сміт називає “природною” ціною, а ціну, яка відхиляється від “природної” під впливом попиту і пропозиції – ринковою.

Теорія продуктивної праці Сміта стала продовженням аналогічної концепції фізіократів. Продуктивною економіст вважає працю, яку можна обміняти на капітал, тобто це сукупна праця всіх працівників сфери матеріального виробництва.Непродуктивна – це праця у сфері нематеріального виробництва, тобто праця нематеріалізована. Вагомий внесок геніального економіста у теорію доходів. Сміт характеризує класову структуру суспільства, виділяючи три основних класи згідно їх відношення до засобів виробництва: наймані робітники, капіталісти і землевласники. Кожний клас отримує свій вид доходу: робітники – заробітну плату, капіталісти – прибуток, землевласники – ренту. Сміт визнавав наявність інших груп і верств у суспільстві, але підкреслював, що основні класи получають первинні доходи, а доходи всіх інших груп є вторинними, тобто перерозподіленими. Паралельно Сміт дає визначення національного доходу – це чистий продукт річної праці народу країни, який вимірюється сумою доходів.

Капітал у Сміта – це головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом він розуміє запас продукції, що приносить прибуток або з допомогою якого створюються нові блага. Сміт увів в науковий лексикон терміни “основний” і “оборотний” капітал і дав їм своє трактування. Основний капітал – земля, машини, споруди, устаткування – приносить прибуток, не беручи участі в обігу.

Оборотний капітал складається з продовольства, матеріалів (сировини і півфабрикатів), грошей, готової продукції, яка перебуває на складах і в магазинах. Велике значення надавав Сміт нагромадженню капіталу і пов’язував його із зростанням національного багатства.

Таким чином, Сміт своїм вченням підвів своєрідний підсумок багатовіковому розвитку економічної думки, ставши її найбільшим досягненням з часів античності до XVIII ст. З іншої сторони праця Сміта – це початок нової епохи в розвитку економічної думки. Сміт створив єдиний комплекс взаємозв’язаних теорій, тим самим створивши той рубіж, від якого мали можливість відштовхнутися економісти наступних поколінь. Завдяки своєму внеску у розвиток економічної теорії Сміт і через 200 років після своєї смерті залишається стовпом ліберальної ідеології в економіці.

Основні положення методології дослідження Д. Рікардо такі:

· система політичної економії, представлена як єдність, підпорядкована закону вартості;

· визнання об'єктивних економічних законів, тобто законів, що не залежать від волі людини;

· кількісний підхід до економічних закономірностей, тобто Рікардо зробив спробу знайти кількісне співвідношення між такими категоріями, як вартість, заробітна плата, прибуток, рента тощо;

Головним завданням економічної науки є дослідження законів, що лежать в основі розподілу доходів поміж класами суспільства.у формі зарплати, прибутку та ренти. За Рікардо, саме класові відносини лежать в основі процесів розподілу доходів у суспільстві. Рікардо ототожнює капітал із засобами виробництва, він говорить, що капітал – це “частина багатства країни, яка використовується у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин тощо, необхідних, щоб привести в рух працю”. Характеризуючи капітал, Рікардо показує його як головний фактор розвитку продуктивних сил в суспільстві. Капітал він визначає як фонд виробництва, як запас засобів виробництва. Рікардо систематизував теорію ренти. Англійський вчений, на відміну від фізіократів, які вважали, що рента є даром природи, доводить, що природа у створенні ренти не бере участі і не визначає рівень цін. Джерелом ренти є не родючість землі, а праця робітників, зайнятих у сільському господарстві. Вартість хліба та іншої сільськогосподарської продукції визначається затратами праці на відносно гірших ділянках землі. Це регулююча ціна, за нею продається продукція (однакової якості), яка отримується і на гірших, і на середніх, і на кращих землях. Але на землях більш родючих утворюється надлишок продукції, який і є джерелом рентного доходу власника землі. Що стосується теорії заробітної плати, то він розмежовує природну і ринкову ціну праці. Під природною ціною праці він розуміє величину заробітку, яка дасть змогу робітникові утримати себе і сімю. Ринкова ціна праці коливається навколо її природної ціни і залежить від реального співвідношення попиту і пропозиції на працю. На думку Рікардо рівень заробітної плати повинен дорівнювати фізичному прожитковому мінімуму.

Рікардо сформулював "закон падіння норми прибутку". Його сутність така: падіння продуктивності праці сільськогосподарського виробництва призведе до зростання цін на продукти харчування і зростання мінімальної заробітної плати, яка становитиме більшу частину вартості продукції, а отже, норма прибутку буде знижуватися.На думку Рікардо, рента — це надлишок вартості над середнім прибутком, який утвориться за рахунок різної родючості та місцеположення земель. Підставою для отримання ренти є власність на землю.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.99.243 (0.007 с.)