Господарство країн Західної Європи та Америки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Господарство країн Західної Європи та Америки



В XVIII ст. в еволюції європейської цивілізації відбувся перехід від феодального до індустріального суспільства. Перехідна епоха полягала у розкладі феодального господарства і генезі основних ознак індустріального суспільства, яке внаслідок промислового перевороту в Англії і Французької буржуазної революції (1789—1794 pp.) перетворилося на панівний клас. Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Північній Америці (1775—1783 pp.), Франції (1789—1794 pp.). З 1707 p., після укладення унії з Шотландією, Англія дістала офіційну назву Великобританія.

Розвиток США.У XVI ст. розпочалася колонізація європейцями Пн. Америки. В цьому досягла успіху насамперед Англія, яка створила на Атлантичному узбережжі 13 колоній.

Причини війни за незалежність:

- Перед війною за незалежність в колоніях сформувалося ранньобуржуазне суспільство з пережитками європейського феодалізму і рабства.

- Англія гальмувала розвиток колоній. Управляла ними англійська влада. Так, в англійському парламенті не було представників колоній, тому закони про колонії мало стосувалися місцевих жителів.

- Створювалися перешкоди для розвитку фермерського господарства: кращі землі належали англійцям, підтримувалося дворянське землеволодіння.

- Англійський уряд прагнув затримати розвиток тих галузей, які створювали конкуренцію для англійської промисловості: 1) торгівля з іншими країнами дозволялася лише через англійських купців, 2) колонії були ринками збуту, джерелами сировини і грошових багатств для Англії.

Наслідки війни за незалежність:

- У 1776 p. було проголошено створення незалежної федеральної держави Сполучених Штатів Америки.

- Війна одночасно була і буржуазною революцією.

- Вона знищила маєтки феодального типу, "квіт-ренту" за оренду землі, конфіскувала і розподілила землі прихильників Великобританії (роялістів).

- Сформувався фонд державних земель на Заході, що створило сприятливі умови для розвитку фермерських господарств.

- Революція прискорила розвиток промисловості та торгівлі.

- До влади прийшла буржуазія разом з рабовласниками.

- Плантаційне господарство і рабство збереглися на півдні країни.

У Франції протягом XVIII ст. зберігалося велике землеволодіння, яке втратило умовний характер. Людина будь-якого статусу могла нею володіти та розпоряджатися без обмежень. Зміцнилася спадкова цензива. Грошова земельна рента досягла 20—25% від урожаю зерна. Доменіальні землі феодали здавали в оренду. На 2/3—3/4 території Франції була поширена оренда за половину врожаю. Крім того, селяни платили натуральну ренту, десятину та мито за купівлю землі (5—8 % її вартості), обробляли дворянські землі, виконували будівельні роботи. У XVIII ст. почався процес обгороджування альменд, половину яких привласнили сеньйори. Аграрне законодавство якобінців під час французької революції перетворило селянина на дрібного власника індустріального суспільства.

У Франції існувала багата і політичне сильна буржуазія, розвивалася мануфактурна промисловість, проводилася політика меркантилізму, панував торговий капітал.

Наслідки революції у Франції 1789 р.:

- декларувала скасування феодального режиму та ліквідувала дворянські привілеї.

- Знищувалися особисті примуси селян, встановлювалися умови викупу основних примусів.

- Всім громадянам гарантувалося право на будь-які посади і звання.

- скасували державну регламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи, проголосили свободу торгівлі.

Після повалення монархії, у період правління жирондистів—великоїбуржуазії (серпень 1792—травень 1793 p.) аграрне питання не було розв'язано. Лише з приходом до влади якобінців—середньої та дрібної буржуазії (червень 1793—липень 1794 p.) феодальні відносини було остаточно знищено:

- Оголошено обов'язковим розподіл земель громад у тому випадку, якщо цього бажала третина місцевих жителів.

- Виданий декрет про повне знищення феодальних прав дворянства, ліквідацію боргів селян феодалам, а документи про феодальні права підлягали привселюдному спаленню.

- Цензиви стали власністю селян без викупу.

- Земля емігрантів конфісковувалася і продавалася.

- Був виданий декрет про відміну рабства у колоніях.

- За правління якобінців була створена сталеливарна промисловість, 33 заводи і багато майстерень з виготовлення зброї.

- Розширилося виробництво селітри, пороху, шкір, взуття.

- Конвент (уряд) вважав, що промисловість не повинна бути на бюджеті республіки і не проводив її націоналізацію.

- У сфері розподілу були встановлені максимум цін і заробітної плати, введена карткова система на продукти харчування.

- У сільському господарстві освоювалися нові землі, вирощувались нові культури: капуста, морква, картопля, ріпа, поширювалися агрономічні знання.

- Була запроваджена метрична система мір (метр, кілограм).

- Одночасно якобінський уряд проводив політику збільшення податків, реквізиції хліба та фуражу, мобілізації робітників промисловості; осіб, зайнятих у сільському господарстві, торгівлі товарами першої необхідності, заборонив робітничі організації та страйки. Це викликало незадоволення широких мас і диктатури якобінців.

Французька революція (1789—1794 pp.) набула загальноєвропейського і світового характеру. Вона зумовила кінець перехідного періоду та перемогу індустріального суспільства.

У мануфактурний період торговельний капітал переважав над промисловим. Головними сферами вкладення капіталів у Великобританії та Голландії були зовнішня торгівля і морські перевезення. В 1770 p. на інвестиції в англійську промисловість припадало всього 9% внутрішніх капітальних вкладень, або 0,5% національного доходу, а в 1790—1793 pp. — відповідно 13 і 7,8%.

На 1792 p. Великобританія мала позитивне торгове сальдо більше ніж у 5млн фунтів стерлінгів (імпорт — 19,5 млн фунтів стерлінгів, експорт — 24,9 млн фунтів стерлінгів). Цю торгівлю забезпечували З0470 кораблів, з них лише 3620 були іноземними. Обсяг зовнішньої торгівлі Великобританії становив 1/5 європейської та 1/7 світової.

Франція не вела такої активної колоніальної торгівлі та експансії. Це було пов'язано з меншим економічним потенціалом, незаінтересованістю та пасивністю французької буржуазії. Колоніальні торгові компанії створювалися за ініціативою та допомогою держави (Ост-Індійська компанія отримала від державного скарбу 90 млн ліврів). Як наслідок Франція програла боротьбу за колонії.

В XVIII ст. завершилося становлення національних ринків, їх розширення та зміцнення. Це було пов'язано з подальшим відокремленням сільського господарства від промисловості, розвитком територіального поділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх мит, удосконаленням шляхів сполучення.

Найбільшим за обсягом був національний ринок у Великобританії, хоча за кількістю населення вона поступалася Франції, Іспанії. Визначальну роль у XVIII ст. відігравало будівництво шосейних доріг і каналів. У 1657 p. було створено генеральний поштамт для всієї країни. У кінці XVIII ст. обсяг його становив приблизно 40—60 млн фунтів стерлінгів на рік, або 4—6 млн прибутку (обсяг зовнішньої торгівлі на рік — у середньому 20 млн фунтів стерлінгів). Зв'язок між різними регіонами країни забезпечувався завдяки періодичним ярмаркам, подорожуючим купцям.

У кінці XVIII ст. Амстердам контролював 3/7 облігацій англійського національного боргу. Гарантіями були земля, дорогоцінності, державні борги.

У XVIII ст. у діловому світі почав панувати англійський фінансовий капітал. В 1694 p. був утворений Англійський банк, білети якого до 1797 p. обмінювалися на золото. Формувалися приватні лондонські банки. В 1807 p. їх було 73. У провінціях з'явилися сільські банки або банки графств: в 1750 p.—13, в 1784 p.—120, в 1800 p. —370. Вони були депозитними банками, мали право надавати кредит, враховувати векселі та позики. У 1773 p. була створена Розрахункова палата для компенсаційних розрахунків між банками.

Отже, банки, на відміну від великих ярмарків, що збиралися кілька разів на рік, регулярно проводили клірингові розрахунки (залік взаємних вимог та зобов'язань). Сконцентровані у банках гроші перерозподілялися і використовувалися у промисловості, торгівлі.

Податкова система. У Великобританії податки становили з промисловості та сільського господарства в 1715 p.—17%, в 1800 p.—24%. У Франції вони були нижчими: у 1715 p.—11%, в 1735 p.—17%, в 1770 p.—10%. Однак у Великобританії переважало непряме оподаткування (70%), у Франції основну частину податків становили прямі.

Характерною ознакою господарств європейських країн був державний борг. Постійними боржниками були королі Іспанії. У Великобританії тільки в 1716 p. англійський державний борг називали національним. Країна була боржником голландських банкірів. Практикувалися примусові позики у населення. Проте борг Великобританії ніколи не досягав критичного рівня (подвійної суми національного доходу). У Франції перед революцією в 1789 p. він становив 3 млрд ліврів, що зумовило фінансову кризу і зубожіння держави.

 

Промисловий переворот

Промисловий переворот—це перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі.

У соціальному плані головну роль почали відігравати фабриканти та люди найманої праці. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).

Промисловий переворот—це світовий процес, що визначався загальними законами і одночасно мав свої особливості у кожній країні. Першою його здійснила Великобританія в останній третині XVIII ст.—середині XIX ст.

Передумови промислового перевороту:

- буржуазна революція вказала шлях швидкому розвиткові індустріального суспільства.

- Аграрний переворот і політика обгороджування створили резерв робочої сили, необхідної для розвитку фабричної промисловості. Протягом XVIII ст. було огороджено 3,3 млн, за два десятиліття XIX ст. — 3 млн акрів землі; без землі залишилося 1,5 млн селян.

- Економічне життя країни визначав єдиний широкий національний ринок, що стимулював розвиток промисловості, сільського господарства.

- Мануфактурний процес досяг високого рівня спеціалізації, диференціації, удосконалилися знаряддя праці. З'явилися спеціалізовані мануфактури для виробництва знарядь праці.

- Значні кошти, які англійська буржуазія отримувала внаслідок панування у світовій торгівлі, експлуатації колоній і работоргівлі, вкладалися в промисловість. Вони забезпечували застосування винаходів, їх швидке поширення.

- Сільське господарство успішно годувало міста і промислові селища. Одночасно воно було споживачем промислових виробів.

- Великобританія знаходилася в центрі світових торгових шляхів. Доступні береги і велика кількість рік створювали стабільні господарські комунікації. Острівне розміщення оберігало країну від спустошливих війн.

- Зростало використання сировинних ресурсів (вовни, кам'яного вугілля, залізної руди).

- Володіючи найкращим торговим флотом, Великобританія імпортувала товари з усіх країн світу.

- Промисловий переворот прискорила і конкуренція. Металургія країни залежала від імпорту заліза з Росії та Швеції. Дешевий індійський ситець загрожував бавовняній промисловості, для якої технічна база була також потрібна, щоб завоювати і витіснити з ринків вироби з сукна.

- Політика протекціонізму та меркантилізму англійського уряду створила політичні передумови для промислового перевороту.

Технічний прогрес передував промисловому перевороту та відбувався в ході його розвитку. Він почався в текстильній, поширився в металургійній промисловості, енергетиці, на транспорті. Механік Д. Кей удосконалив ткацький верстат "летючим човником" (винайдений у 1733 p., але поширився після 1760 p.). Д. Уайтт у 1733 p. застосував витяжний валик для прядіння. Цей процес пришвидшився після винаходу прядки "дженні" Д. Харгривсом (1765 p.), на якій можна було працювати з 16—18 веретенами. В 1767 p. T. Хайс, застосовуючи витяжні валики, створив прядильний верстат, що працював на водяному двигуні (ватерна машина). Мюль-машина С. Кромптона (1779 p.), яка поєднала переваги і принципи роботи прядки "дженні" та ватерної машини. Вона давала тонку, міцну бавовняну пряжу, що конкурувала з індійською.Механічний ткацький верстат С. Картрайта підвищив продуктивність праці майже у 40 разів.

У Франції Ж. Жаккар винайшов верстат для виготовлення шовкових великовізерунчастих тканин (1805 p.), Ф. Жирар — льонопрядильну машину (1810 p.), К. Бертолле відкрив метод відбілювання тканин за допомогою хлору та способи їх фарбування. Використовуючи метод Леолана, почали добувати соду з морської солі. У металургії перша піч для виплавлення чавуну на коксі була розроблена А. Дербі ще в 1709 p. У 1784 p. Г. Корт отримав патент на піч для пудлінгування заліза (переділ чавуну на ковке залізо). Були освоєні прокатні вальці, що збільшили продуктивність праці в металургії в 15 разів.

Революціонізуючу роль у розвитку промисловості відігравав винахід парової машини Дж. Уаттом (1769 p.), удосконаленої в універсальну машину подвійної дії (1784 p.). Це дало змогу широко використовувати вугілля як основне паливо, ліквідувало залежність від водяного двигуна, відкрило для промисловості нові регіони країни. На її основі американець Р. Фултон в 1807 p. створив пароплав, англієць Дж. Стефенсон в 20-х роках XIX ст. — паровоз.

У 1769 p. англійський підприємець Аркрайт, викравши і запатентувавши винахід Т. Хайса, побудував першу прядильну фабрику в Кромфорді. Цей факт знаменував початок промислового перевороту, а бавовна почала визначати ритм британської економіки XIX ст. в цілому.

Важливим показником успіхів промислового перевороту було поширення парових машин. У 1782 p. паровий молот з'явився на металургійному заводі, в 1785 p. парова машина була встановлена на бавовняній фабриці. Промисловий переворот зробив неминучими зміни у засобах транспорту та зв'язку. Були поліпшені сухопутні шляхи, знайдено спосіб твердого покриття. У 20—30-х рр. XIX ст. почали використовувати парові машини на залізничному та водному транспорті. Перша дослідна залізниця Стоктон — Дармінгтон була побудована в 1828 p., а залізниця між Манчестером і Ліверпулем — у 1829 p., яка мала комерційне значення.

У 50—60-х роках XIX ст. істотною ознакою машинобудування став випуск засобів виробництва. Промисловий переворот завершився. Промислова революція змінила економічну географію Великобританії. З'явилися нові промислові райони. Ланкашир і Манчестер стали центрами бавовняної промисловості, що працювали на привізній сировині. Бавовна постачалася через Ліверпуль. Другим за значенням центром бавовняної промисловості був район Глазго. В західному Йоркширі розвивалася суконна промисловість на місцевій вовні та кам'яному вугіллі. Південний Уельс, Середня Шотландія, Західний Мідленд були основними центрами видобування вугілля та важкої промисловості. Лондон з 2,5 млн населення став світовим банківським і торговельним центром.

Перемога машинного виробництва дала поштовх до формування соціальної структури індустріального суспільства. Промисловий пролетаріат становив 45,5% зайнятого населення. Урбанізація перетворила Великобританію на країну міст і фабричних поселень, 3/4 населення промислових міст становили робітники і ремісники. В сільському господарстві в 1810 p. було зайнято 35 %, а в 1850 p. — 21 % населення.

Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж у Великобританії (1805—1810 pp.), а завершився у кінці 60-х років XIX ст. У роки Директорії та імперії Наполеона (1804—1814 pp.) уряд активно підтримував французьку промисловість і торгівлю, прагнучи створити для неї найбільші переваги. В 1810 p. створено Раду в справах фабрик і мануфактур, ав 1811 p.— окреме Міністерство мануфактур і торгівлі. У текстильній промисловості поширилися "дженні", мюль-машини, верстати Жаккара, машини Жирара. Промислове виробництво зросло в 1,5 раза, виплавлення чавуну, видобуток залізної руди та вугілля — в 2, продукція металообробної промисловості, суконної — в 4 рази. Через відсутність англійських машин загальмувалася механізація виробничих процесів. Це призвело до уповільнення темпів промислового перевороту.

У період реставрації монархії Бурбонів (1815—1830 pp.) і Липневої монархії (1830—1848 pp.) промисловий переворот прискорився. Зростали темпи механізації текстильної промисловості. У 1848 p. у бавовняній галузі працювало 116 тис. верстатів з 3,5 млн веретен, у шовковій — 90 тис., з яких 2/3 знаходилися в Ліоні — центрі цієї галузі. Зріс обсяг металургійного виробництва. У 1846 p. половину чавуну та 2/3 заліза виплавляли з використанням кам'яного вугілля. Його добували 4,4 млн т на рік, імпортували 2— 2,5 млн т. У 30-х роках фабрична промисловість поширилася у суконному, дзеркальному, керамічному, хімічному виробництвах, поліграфії. У 20-х рр. XIX ст. зародилося французьке машинобудування. Будували парові двигуни, машини для текстильної промисловості. Вирішальний етап промислового перевороту розпочався після революції 1848—1849 pp. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну, хімічну, гірничу машинобудування. В легкій промисловості понад половину прядильних веретен приводили в рух автоматичні машини або парові двигуни. Загальний обсяг промислової продукції за 1851—1865 pp. зріс майже у 2 рази, виробництво чавуну — в 3, виплавлення сталі — у 8 разів. У промисловості і на транспорті кількість парових двигунів зросла з 7,7 до 27,8 тис. Протяжність залізниць досягла 17,4 тис. км. Виникло об'єднання власників металургійних підприємств — "Коміте де Форж" (350 доменних і 1000 пудлінгових печей). Залізничні товариства об'єдналися в 6 компаній. У 1855 p. в Парижі було організовано Всесвітню промислову виставку. Проте значну роль в промисловості продовжувало відігравати ручне виробництво. Переважали невеликі підприємства з 2—4, в металургії — близько 20 робітниками.

Важка промисловість Франції відставала від англійської, німецької, американської. Таке становище в індустрії значною мірою пояснювалося пануванням фінансової верхівки, тяжінням банківської системи до лихварства, біржової спекуляції, державних і зовнішніх позик. Світова економічна криза 1857 p., торговий договір з Великобританією (1860 p.), що зменшував або скасовував мито для англійських товарів, промисловий застій початку 60-х років також призводили до відставання французької промисловості.

Промисловий переворот у Німеччині почався з великим запізненням— у 30-х роках XIX ст. Повільність економічного розвитку пояснювалася політичною роздробленістю німецьких земель, пануванням феодальної системи землеволодіння, що стримувало формування вільної робочої сили, збереженням цехової системи. Створення Митного союзу (1833 p.), уніфікація монетного обігу і вагових систем прискорили формування та розширення національного ринку.

Промисловий переворот у Німеччині завершився в 50—70-х рр. XIX ст. після революції 1848—1849 pp. Його темпи характеризують такі економічні показники:

- продукція важкої промисловості,

- виплавлення чавуну,

- споживання бавовни зросли у 3 рази,

- видобуток вугілля — у 4,

- потужність парових двигунів — у 9 разів,

- протяжність залізниць — у 3,3 раза (19,6 тис. км).

- У 1861—1870 pp. випуск засобів виробництва збільшився на 23% ,

- засобів споживання — на 9% . Машинне виробництво перемогло.

Внаслідок інтенсивного грюндерства (засновування) лише в Прусїї утворилося 395 акціонерних компаній з капіталом у 2,4 млрд марок.

Економічному піднесенню Німеччини сприяла боротьба за її об'єднання, що завершилася утворенням у 1871 p. імперії на чолі з пруським королівством. На початку 70-х рр. Німеччина стала аграрно-промисловою державою:

- У промисловості було зайнято 1,5 млн осіб.

- Переважала легка промисловість (2/3 продукції).

- Передовою була галузева структура важкої промисловості. З

- начну роль відігравали ремесла і домашня промисловість, в яких працювало 2 млн осіб.

За рівнем економічного розвитку Німеччина продовжувала відставати від Великобританії та Франції, однак випереджала останню за потужністю важкої промисловості.

Класична політична економія

Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму. На зміну йому прийшла класична політична економія. Інтереси буржуазії – молодого, прогресивного класу – переміщуються із сфери обігу у сферу виробництва, ідеологія протекціонізму поступається місцем концепції економічного лібералізму, яка ґрунтується на принципах невтручання держави в економічні процеси. Згідно цієї концепції економічна роль уряду обмежується: 1) охороною закону і порядку; 2) національною обороною; 3) забезпеченням державою тих суспільних благ, які не входять у сферу інтересів приватного сектора (охорона здоров’я, екологія). Громадяни сплачують податки, держава гарантує сукупність економічних свобод: вільна конкуренція, вільне підприємництво, вільна торгівля, вільне ціноутворення. За таких умов назріла необхідність у формуванні нової економічної теорії, яка могла б теоретично узагальнити і пояснити нові економічні процеси. Таким чином, період кінця 17–поч.18 ст. знаменується початком нової школи в політекономії, яка отримала назву “класичної” через істинно науковий характер багатьох її теоретичних розробок та методологічних положень, які лежать в основі і сучасних економічних теорій.

Автором терміну “політична економія” вважається француз А. Монкретьєн (1615 р., “Трактат про політичну економію”, де остання визначалася як наука про ведення державного господарства). Класична політична економія – це напрям економічної думки кінця 17 – ІІ пол. 19 ст., представники якого розвінчали протекціоністські ідеї меркантилістів і заклали наукову базу методологічних і теоретичних досліджень ринкових економічних відносин. Головною особливістю напряму є пропаганда ідей “чистої” економічної теорії і доцільності повного “laissez faire”, тобто абсолютного невтручання держави у господарське життя і механізм економіки, яка здатна до саморегулювання. Найбільший внесок у формування і розвиток класичної школи зробили англійські і французькі вчені: У. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Ст. Мілль та інші.

У своєму розвитку класична політекономія пройшла чотири етапи. І етап – кін. 17 до поч. ІІ пол. 18 ст. Це етап суттєвого розширення сфери ринкових відносин, аргументованих розвінчувань ідей меркантилізму. Головні представники даного етапу – У. Петті (Англія) та П. Буагільбер (Франція). Вони незалежно один від одного першими в історії економічної думки висунули трудову теорію вартості, згідно якої джерелом і мірою вартості є кількість затраченої праці на виробництво тієї чи іншої товарної продукції. Засуджуючи меркантилізм, основу багатства і блага ці вчені бачили не у сфері обігу, а у галузі матеріального виробництва.

Завершила 1-й етап розвитку класичної політекономії французька школа фізіократії, розповсюджена у Франції в середині 18 ст. Найвідоміші представники цієї школи – Ф. Кене та Ж. Тюрго дотримувалися тієї думки, що джерелом національного багатства і доходу є земля і праця, прикладена до неї. Вони ще далі від Петті та Буагільбера заглибилися в аналіз сфери виробництва і ринкових відносин, хоч їх дослідження, в основному, стосувалися галузі виробництва сільськогосподарського.

ІІ етап охоплює період останньої третини 18-го ст. і пов’язаний з іменем і працями А. Сміта – центральної фігури серед представників класичної школи. Завдяки його вченню впритул до 30-х рр. 20 ст. безперечним вважалося положення про повне невтручання урядових законів у вільну конкуренцію. Класичними вважаються відкриті Смітом закони розподілу праці і зростання її продуктивності. На його теоретичних розробках грунтуються у значній мірі сучасні концепції про товар і його властивості, про прибуток і капітал.

III етап припадає на першу половину 19 ст., коли в низці розвинутих країн Європи відбувся перехід від мануфактурної стадії до машинного виробництва. Це знаменувало завершення промислового перевороту. Впродовж цього періоду послідовники і учні Сміта піддали поглибленій розробці і переосмисленню його основні ідеї і концепції, збагатили школу принципово новими теоретичними положеннями. Серед представників даного етапу особливо виділяються Ж.-Б. Сей та Ф. Бастіа (Франція), Д. Рікардо, Т. Мальтус, Н. Сеніор (Англія)та інші.

IV етап - завершальний у розвитку класичної школи. Він охоплює період другої половини 19 ст., протягом якого Дж. С. Мілль і К. Маркс узагальнюють кращі досягнення школи класичної політекономії. Необхідно зауважити, що на цю пору в європейській економічній думці формується новий, більш прогресивний напрям, названий пізніше неокласичною економічною теорією.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.214.19 (0.017 с.)