Формування неокласичного напряму. Кембріджська школа.

Ідеї економічного лібералізму на новому етапі розвитку суспільства (ост. чв. ХІХ–поч. ХХ ст.) продовжив неокласичний напрям, представлений двома основними школами: кембріджською та „ американською ”. Теоретичними засадами неокласики є мікроекономічний аналіз та маржиналізм. Представники неокласичного напряму:

· розробили систему загальної економічної рівноваги та її математичну інтерпретацію;

· розділили предмет економічної теорії на два відносно самостійних розділи: мікроекономіку і макроекономіку, які в сукупності складають єдину „економікс”;

· розвинули мікроекономічний аналіз;

· почали застосовувати математичні методи в економічних дослідженнях;

· сформулювали закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах вільної конкуренції;

· господарство розглядали як сукупність мікроекономічних агентів (споживачів, продавців, фірм), які дбають про максимум доходу при мінімумі витрат.

Історичне значення неокласичної теорії полягало в тому, що вона дедалі більше перетворювалась у науку про раціональну господарську діяльність.

Формування неокласичної теорії в руслі маржиналізму безперечно пов’язане з іменем видатного англійського економіста, засновника кембріджської економічної школи А. Маршалла. Це досить „синтетична” наукова фігура у всій історії європейської економічної думки – в його вченні вдало систематизувалися і органічно поєдналися досягнення пострікардіанської англійської політекономії, австрійської, нової історичної та математичної шкіл. Теорію свою Маршалл виклав у фундаментальній шеститомній праці „ Принципи економікс ” (1890). Саме „Принципи економікс” стали початком принципово нового напряму сучасної економічної науки – неокласичної політекономії, або „ економікс ”.

Термін „економікс” Маршалл вводить зразу ж у першій главі „ Принципів...” і пояснює: „Економікс займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка якнайтісніше зв”язана із створенням матеріальних основ благополуччя”. Таким чином, основною заслугою англійського вченого є те, що йому вдалося перевести зусилля з теоретичних суперечок навколо проблеми вартості на вивчення питань взаємодії попиту і пропозиції як сил, які визначають процеси, що відбуваються на ринку. Маршалл впевнений, що у економічних факторів зберігається один центр тяжіння - ціна, яка є свого роду економічним магнітом. Тому центральне місце в дослідженнях вченого і його однодумців займає проблема вільного ціноутворення на ринку. Ринкову ціну Маршалл розглядає як результат перетину ціни попиту, яка визначається граничною корисністю і ціни пропозиції, яка визначається граничними витратами. В цьому контексті відомий його приклад з двома лезами ножниць: „ Ми могли б з однаковою впевненістю сперечатися як про те, чи регулюється цінність корисністю чи витратами виробництва, так і про те, чим розрізається лист паперу – верхнім чи нижнім лезом ножниць.”

 

 

Рис. 1. Рівноважна ціна

 

На думку неокласиків рівновага в економіці – це відповідність між попитом і пропозицією, між наявними ресурсами і потребами. Тут Маршалл пропонує використати поняття рівноважної ціни: „Якщо попит і пропозиція перебувають у рівновазі, то кількість товару, який виробляється в одиницю часу можна назвати рівноважною кількістю, а ціну, по якій він продається – рівноважною, або „нормальною” ціною”. Графічною інтерпретацією цієї ідеї є знаменитий „хрест Маршалла” (див. рис. 1), де рівноважна ціна являє собою точку перетину кривої попиту (граничної корисності) і кривої пропозиції (граничних витрат). Обидва ці фактори – складові ціни і вони є однаково значущими.

В теорію ціноутворення англійський теоретик ввів фактор часу. Корисність і попит відіграють вирішальну роль у короткостроковому періоді. Реальні витрати мають переважаюче значення в довгостроковому періоді. Якщо виробник не відшкодовує витрати, то це викликає скорочення виробництва до тих пір, поки не встановиться рівновага

Маршалл – автор концепцї „ еластичності попиту ”. Це поняття характеризує відношення динаміки попиту до динаміки ціни і є інструментом аналізу ринкової кон’юнктури.

У багатьох питаннях Маршалл та його колеги поділяли погляди класиків, особливо це стосується питань свободи торгівлі, підприємництва, конкуренції. Водночас неокласики просунулися набагато дальше свої попередників. Наприклад, вони ввели поняття „четвертого фактора „виробництва – організації, або ж підприємницьких здібностей. Факторіальним доходом саме цього фактора виробництва є прибуток.

Американський маржиналізм.

В кін. ХІХ ст. з’являється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності. Засновником її став Дж.Кларк, економічну концепцію якого розділяється на три частини:

1. універсальна економіка – визначає загальні економічні закони (закон граничної корисності, закон спадної продуктивності тощо);

2. економічна статика – це розділ, який описує умови, необхідні і достатні для встановлення рівноваги в ринковій економіці. (Під статикою Кларк розумів відсутність технічного прогресу, переміщень праці і капіталу між сферами господарства). Слід зауважити, що це модель уявна.

3. економічна динаміка – це наука про відхилення економіки від стану рівноваги, а також про перехід від одного стану до іншого. Предметом вивчення її є міжгалузеві диспропорції, невідповідність попиту і пропозиції.

За Кларком закони статики – основні (ідеальні), а закони динаміки є їх наслідком, продовженням. Американському вченому належить авторство закону розподілу: „Якщо дії побічних факторів нейтралізовані або зрівноважуються, то кожний фактор виробництва отримує ту суму багатства, котру він створює”. Кларк розглядає два основних фактори виробництва: працю і капітал. При цьому управління (підприємництво) розглядається як одна з функцій капіталу. Земля (земельний фонд) також розглядається як один із специфічних різновидів капіталу.

Теорія створення і розподілу багатства у Кларка є наслідком закону спадної продуктивності праці і капіталу: „Якщо один фактор виробництва зростає, а решта залишається незмінними, то об’єм продукції, яка випускається, зростає, але у все більш слабшій степені”. Інакше: разом із зростанням будь-якого одного із трьох факторів виробництва порівняно з двома іншими продуктивність його спадає.

Згідно цих законів Кларк пояснює порядок створення доходів:

· фактор „праця” одержує зарплату, яка визначена „граничною продуктивністю”, а якщо кількість робітників зростає, то продуктивність праці знижується, як наслідок – зарплата зменшується. Зауважимо, що „гранична продуктивність” – це продуктивність праці додатково найнятого, „граничного” робітника (останнього, якого може дозволити собі роботодавець), який виробляє продукт, що дорівнює по величині ринковій заробітній платі. Найм такого і наступного робітника уже не збільшує прибутку.

· Фактор „капітал” отримує прибуток, також визначений його „граничною продуктивністю”, і якщо кількість капіталузростає, робітники не встигають його увесь застосувати, віддача на одиницю капіталу зменшується, як наслідок –прибуток теж зменшується.

· „земля” отримує ренту, яка визначена її „граничною продуктивністю”, тобто якщо кількість оброблюваної землізростає, працівники не в змозі її всю обробити, віддача на одиницю площі знижується, отже, рента зменшується.

Звідси висновок (доповнення до закону розподілу): „ Частина продукту, яку отримує кожен з факторів, залежить від „закону спадної продуктивності” кожного фактора”.

Таким чином, на кожному підприємстві за умов статичної економічної рівноваги може встановлюватись найоптимальніше співвідношення між затратами факторів виробництва, яке забезпечує максимальний дохід на кожну їх одиницю. Якщо статика змінюється економічною динамікою, наприклад, під впливом НТП, тоді змінюються пропорції витрат факторів виробництва, які згодом стають оптимальними, таким чином, досягається рівновага, але за більших об’ємів виробництва.

План семінарського заняття

 

1. Перехід до панування монополій.

2. Економічне піднесення Німеччини.

3. Розвиток економіки Англії і США.

4. Економічний розвиток Франції.

5. Розвиток та становленя маржиналізму.