Предмет і метод історії економіки та економічної думки.

Предмет і метод історії економіки та економічної думки.

1.Історичні типи та форми організації господарства та їх еволюція.

2.Економічне зростання та економічний розвиток, їх критерії та детермінанти.

3.Предмет, методи та завдання курсу історії економіки та економічної думки.

4.Етапи та напрями розвитку історії економіки та економічної думки. Підходи та критерії періодизації господарського розвитку суспільства..

Економічне зростання та економічний розвиток, їх критерії та детермінанти.

Історичні форми господарства — цс якісні характеристиками господарської сфери суспільства. Іншим її виміром є кількісні параметри, що відображені в поняттях економічного зростання та економічного розвитку та конкретизуються системою економічних показників. Серед них особливе значення мають показники обсягів матеріальних благ та послуг, що створюються в конкретній господарській системі, зростання чисельності населення, показники людського розвитку тощо.Поняття «економічне зростання» являє собою одну з найважливіших характеристик процесу виробництва за будь-якої господарської системи. Це поняття відбиває можливості збільшення обсягу виробництва матеріальних благ і послуг за певний проміжок часу за умови повної зайнятості. Економічне зростання —- це кількісне та якісне зростання суспільного продукту за певний проміжок часу.Аналіз економічного зростання здійснюється за допомогою спеціального інструментарію, до якого відносять перш за все збільшення потенційного чи реального валового національного продукту (ВНП).Це зростання можна виміряти двома взаємозв'язаними показниками: зростанням за певний проміжок часу реального ВНП або зростанням ВНП на душу населення. У системі статистичного обліку ці показники подані річними темпами зростання ВНП у процентах.Існують два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. За екстенсивного_типу обсяги суспільного продукту зростають за рахунок кількісного збільшення факторів виробництва: залучення у виробництво додаткових ресурсів праці, капіталу (у вигляді засобів виробництва) та землі. Технологічна база при цьому залишається незмінною. Інтенсивний_тип економічного зростання характеризується зростанням масштабів випуску продукції на основі більш ефективних факторів виробництва. Зростання масштабів виробництва, як правило, забезпечується за рахунок використання досконалішої техніки, передових технологій, у тому числі технологій, що забезпечують заощадження ресурсів, підвищення кваліфікації робітників тощо. Ці фактори дозволяють підвищити якість продукції та продуктивність праці, забезпечити ресурсозбереження тощо. За умов науково-технічної революції, що розгорнулась із середини XX ст., і сучасної інформаційно-технологічної революції у західних країнах превалює інтенсивний тип економічного зростання.За умов ринкової економіки для забезпечення виробництва товарів та послуг необхідні такі фактори виробництва: праця, капітал, земля (природні ресурси), технологія та інформація. Водночас на економічне зростання впливають такі фактори, як попит та пропозиція.

Економічний_розвиток можна розглядати як таке економічне зростання, що супроводжується значними структурними чи організаційними зрушеннями в господарській сфері суспільства. Наслідками економічного зростання можуть бути перехід від натурального господарства до товарного виробництва, зростання частки промисловості та сфери послуг у сукупному обсязі виробництва за рахунок зниження частки сільського господарства.

Економічний розвиток конкретизують такі, показники: 1) обсяги виробництва валового національного продукту та його похідних на душу населення; 2)структура суспільного виробництва — частка промисловості та сільського господарства в народному господарстві; частка, обсяг та темпи розвитку прогресивних галузей промисловості; 3)кількісні та якісні показники рівня зайнятості населення; 4)використання природних ресурсів — обсяги залучення до господарської діяльності земельних, паливно-енергетичних ресурсів, корисних копалин і т. ін.; 5)рівень організації та ефективності суспільного виробництва,що виявляється у величині продуктивності праці, спеціалізації та концентрації виробництва, якості продукції тощо. Ще з часів класичної політичної економії для характеристики економічного розвитку використовується трифакторна модель виробництва, яка охоплює такі фактори: землю, працю та капітал. Неокласична школа (А. Маршалл) виділяє також четвертий фактор — підприємництво, тобто зусилля чи таланти щодо організації використання трьох зазначених раніше факторів. В економічному зростанні та економічному розвитку провідну роль відіграють форми економічної, соціальної та політичної організації суспільства, законодавча система, що втілюються в системі економічних інститутів. Люди, технологія та інститути мають безпосередній стосунок до процесу виробництва. Розвиток технології та суспільних інститутів є джерелом найдипамічніших змін в економіці. Разом з такими факторами виробництва, як праця, земля, капітал, вони утворюють сукупність детермінант економічного розвитку.

Детермінанти ЕК.РОЗ-КУ:населення(чисельність, статево-вікова структура, біологічні характеристики, рівень кваліфікації, участь у сусп. вир-ві); ресурси (земля(обсяги та родючість), корисні копалини, лісові водні ресурси, клімат,місце розташування та рельєф); технології (технології камяного віку, реміснич, мануфактурне, машинне вир-во,сучасні технології ЕОМ, транспортні технолог., засоби звязку та інформац.технолог.)

 

Літературні джерела

1. Бартенев С.А. История экономических учений. – М.: Юристъ, 2000. – 436 с.

2. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность): Курс лекций. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 352 с.

3. Лановик Б.Д. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. – К.: Генеза, 1994.

4. Лановик Б.Д., Матесякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. – К., 2002.

5. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика): Учебник для вузов / Под ред. Д.В. Валового. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1999. – 400 с.

6. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації. Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.

7. Сурин А.И. История экономики и экономических учений: Учебно-метод. Пособие.-М.: Финансы и статистика, 2000. – 200 с.: ил.

8. Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1997. – 288 с.

9. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Тараненко. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.

10. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історія України і світу. Навчальний посібник. – Суми, 2001.

11. Черкашина Н.К. Економічна історія. – К.: ЦУЛ, 2002.

12. Экономическая история. История экономических учений.: учебник / Р.М. Гусейнов, В.А. Семенихина. Москва: Омега-Л, 2006. – 384 с.

13. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. Посібник. – К.: Знання-Прес, 2000. – 514 с. – (Вища освіта XXI століття).

14. Ядгаров Я.С. История экономических учений: учебник для вузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 320 с.

 

Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапи ранніх цивілізацій.

1. Привласнююче та виробничо - відтворююче господарства: визначення, структура, досягнення та обмеженість.

2. Еволюція господарства в Давньому Єгипті, Месопотамії та його відображення в пам’ятках економічної думки.

3. Особливості господарського розвитку Давньої Індії, Давнього Китаю та його відображення в пам’ятках економічної думки.

4. Господарська діяльність в первісній історії України. Трипільська культура та її господарське значення.

Літературні джерела

Основні

15. Бартенев С.А. История экономических учений. – М.: Юристъ, 2000. – 436 с.

16. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность): Курс лекций. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 352 с.

17. Лановик Б.Д. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. – К.: Генеза, 1994.

18. Лановик Б.Д., Матесякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. – К., 2002.

19. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика): Учебник для вузов / Под ред. Д.В. Валового. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1999. – 400 с.

20. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації. Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.

21. Сурин А.И. История экономики и экономических учений: Учебно-метод. Пособие.-М.: Финансы и статистика, 2000. – 200 с.: ил.

22. Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1997. – 288 с.

23. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Тараненко. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.

24. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історія України і світу. Навчальний посібник. – Суми, 2001.

25. Черкашина Н.К. Економічна історія. – К.: ЦУЛ, 2002.

26. Экономическая история. История экономических учений.: учебник / Р.М. Гусейнов, В.А. Семенихина. Москва: Омега-Л, 2006. – 384 с.

27. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. Посібник. – К.: Знання-Прес, 2000. – 514 с. – (Вища освіта XXI століття).

28. Ядгаров Я.С. История экономических учений: учебник для вузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 320 с.

Додаткові

1. Адам Смит и современная политическая экономия. Под ред. Н.А. Цаголова. М., Изд-во Моск. Ун-та,1979, 206 с.

2. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. – 3-е изд. – М.: Политиздат. – 1979. – 367 с.

3. Веблен Т. Теория праздного класса. Перевод с английского. Общ. ред. д.э.н. Мотылева В.В. М.: Изд-во «Прогресс», 1984. – 367 с. («Экономическая мысль Запада». Для научных библиотек). В пер.

4. Лортикян Э.Л. История экономики и экономической мысли Украины. Эволюция рыночной экономики. – Харьков: Консум, 2004. – 360 с.

5. Лортикян Э.Л. История экономических реформ: Мирово опыт торой половины XIX-XX вв. - Харьков: Консум,1999. – 288 с.

6. Економічна історія України: Навальний посібник. Видання друге / Уперенко М.О., Кузнецов Е.А., Парієнко Г.К., Коломійчук Т.Х., Петришина Л.В., Мамонова В.О. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 496 с.

7. Петти В. Трактат о налогах и сборах. Verbum sapienti – слово мудрым. Разное о деньгах. – М.: «Ось-89». – 112 с.(библиотека «Элиткласс»).

8. Пети В., Смит А., рикардо Д., Кейнс Дж., Фридмен М. Классика экономической мысли: Сочинения. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 896 с. (Серия «Антология мысли»).

 

 

3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VIII ст. до н.е. - V ст. н.е.).

 

1. Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації в осьовий час.

2. Господарський розвиток Давньої Греції в осьовий час. Реформи Солона. Економічні погляди Ксенофонта, Платона та Аристотеля.

3. Особливості господарського розвитку Давнього Риму доби республіки. Закони ХІІ Таблиць. Вілли та латифундії. Характеристика аграрного господарства Стародавнього Риму у працях Катона Старшого, Варрона та Колумелли. Криза рабовласницької системи господарства та її висвітлення у працях Луція Колумелли.

 

Особливості господарського розвитку Давнього Риму доби республіки. Закони ХІІ Таблиць. Вілли та латифундії. Характеристика аграрного господарства Стародавнього Риму у працях Катона Старшого, Варрона та Колумелли. Криза рабовласницької системи господарства та її висвітлення у працях Луція Колумелли.

Римляни від самого початку були землеробами, переважно дрібними, для яких характерною була висока повага до особистої власності. Народ Риму жив в умовах натурального ойкіс-ного господарства, в якому переважало землеробство, і навіть у період найвищого розвитку ця риса так само домінувала. Великі землевласники зосереджували у своїх руках не лише сільськогосподарське виробництво, а й переробку продукції сільського господарства, а також реалізацію готового продукту. Протилежності між містом і селом у господарському відношенні не існувало, міста населяли багаті сільські господарі з їхнім слугами, а також величезні маси пролетарів, які не мали ні землі, ані роботи. Надзвичайно важливим моментом в економічній історії Риму стала розробка у 451—450 рр. до Р.Х. Законів XII таблиць, які зафіксували відносини особистої власності (особливо IV, 3; V, З, 8а; VI, 3; VII, 7; VIII, 9). Вони також санкціонували розподіл римлян на вільних та рабів, патриціїв і плебеїв. Згадуються у Законах і боржники та лихварі, міститься також стаття, що обмежує лихварський відсоток (VIII, 18а). Усе це говорить про певне поступове витіснення натурального господарства господарством грошовим. Підтверджують Закони й поступове обезземелення плебсу, перехід землі у руки великих землевласників. Боротьба плебсу з цими явищами дістала відображення в аграрному законі (367 р.), за яким землеволодіння обмежувалося 125 га.Рим продовжував розвиватися на сільськогосподарській основі, але ремесло та торгівля вже отримали досить значний розвиток.Внутрішній ринок обслуговували вагові гроші («груба мідь», аси), а в зовнішній торгівлі переважали етруські та грецькі монети. Вже у період між II ст. до Р.Х. та II ст. після Р.Х. економічний розвиток Риму характеризувався значними зрушеннями в бік товарного господарства, руйнуванням господарства ойкісного. На території, що опинилася під владою Риму, встановлюється своєрідна система політичного та фінансового управління й еко-помічршх відносин головного міста з імперською периферією.У республіканському Римі (V—І ст. до Р.Х.) ще не існує спеціального апарату стягнення податків, збір їх здійснювався на основі відкупів, тобто продажу права на збір податків окремим приватним особам. Усе це негативно впливало на економічний стан провінцій, але дозволяло римській державі забезпечувати надходження податків від провінцій, не витрачаючи коштів для створення фінансової системи.Водночас,головною галуззю господарства у Давньому Римі залишалося сільське господарство, причому до II ст. до Р.Х. тут переважала дрібна та середня земельна власність. На руйнування дрібного та середнього господарства впливало також і поширення праці рабів як основних виробників великих господарств.

Основним типом сільськогосподарського підприємства стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка часто-густо складалася з кількох маєтків, у яких виробляли різні продукти. Як правило, такі господарські одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якоїсь однієї культури, яка орієнтувалася на ринок, але одночасно в господарстві виробляли продукцію для власного споживання. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—-149 рр. до Р.Х.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, яке функціонує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше».Катонописує зразкове, на його думку, господарство, в якому вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Пропагуючи принцип самозабезпечення, Катон радить навіть лозину та кілки для підв'язування виноградної лози використовувати з власного господарства. Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки наїх утримання. Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати на відміну від худоби, яка повинна мати перепочинок. Рабів також не повинно бути багато, а у жнива краще найняти робітників, що буде дешевше, ніж утримувати зайвих рабів протягом року.про вибір маєтку, який слід придбати, він наголошував на необхідності мати поблизу місто, море, річку або якісні шляхи, які б зв'язували маєток з містом — споживачем продукції вілли.Отже, віллаКатона — це поєднання натурального господарства (забезпечує потреби маєтку) та товарного і спеціалізованого, орієнтованого на ринок.

Зовсім інакше було організовано виробництво у великих господарствах (понад 250 га) — латифундіях, які набули поширення на півдні Апеннінського півострова, а також у Північній Африці та Галії. Як правило, такі господарства або спеціалізувалися наскотарстві, або жземлі в них віддавалисяв оренду вільним орендарям — колонам. Плата за землю мала натуральний характер, а господарі звільнялися від витрат напридбання рабів, їх утримання та організацію нагляду. Така система організаціїгосподарства дістала назву колонату.

Трактат «Землеробство» Катона Старшого (234—149 до н.е.), «Про сільське господарство» Варрона (116—27 до н.е.) та праця з такою самою назвою Колумелли (І ст. н. е.).У творах Катона, Варрона й Колумелли відображено розвиток сільського господарства, узагальнено тогочасний досвід і дано практичні рекомендації щодо ведення рабовласницького господарства. Водночас вони свідчать про еволюцію економічних поглядів римлян на раціональну організацію господарства і управління ним. Так, за Катоном, зразкове господарство — це переважно самозабезпечуване натуральне господарство з певною ринковою орієнтацією. Основну увагу він звертає на організацію праці рабів, хоч і допускає залучення до роботи в господарстві вільних громадян (але тільки як тимчасовий і допоміжний захід). У написаному пізніше трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їх перетворення на господарства напівнатурального — напівтоварного типу. Головною метою землевласників, на думку Варрона, є користь, тобто отримування доходу. Виходячи з цього, він визначив, від чого залежить дохідність маєтку, і запропонував систему заходів для її підвищення. Визнаючи низьку продуктивність праці рабів, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників. Подібні погляди виклав і Колумелла в згаданому вище творі, який став своєрідним оглядом стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва.

Нарешті, Луцій Юній Колумелла (І ст. до Р.Х.) у своїй 12-томнійпраці «Про сільське господарство» розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством, зокрема й стосовно рабів та підвищення продуктивності їхньої праці. Наприклад, вій рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, рівномірніше розподіляти рабів між різними видами робіт, а також використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення рабів. Він стверджував, що головного метою ведення господарства є отримання доходу, а тому власникам слід частіше бувати у своїх маєтках, а якщо це є неможливим, то слід передавати землі в обробіток колонам, розглядаючи 'іхию працю як продуктивнішу.

Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабів стало надання їм пекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленогопродукту власникові. Пекулій полегшував перехід до нового статусу — вільновідпущеника (лібертіна), адже пекуліст мав більше можливостей для нагромадження коштів, необхідних для викупу. Вільновідпущеник не ставав повноправним громадянином, зберігалася й певна залежність його від власника. Але саме вони стали основними власниками ремісничих майстерень, торговцями, судновласниками.До середини II ст. після Р.Х. головними постатями в господарстві стають великий землевласник і колон. Колон, як і пекуліст, віддає власникові частину врожаю та виконує деякі трудові повинності. Поступово колонів прикріплюють до землі; його, так само, як і власника пекулію, не можна було продати без землі. Власне, колопат поступово перетворюється у систему відносин, які є швидше феодальними, ніж рабовласницькими.

Отже, в Давньому Римі в перші сторіччя після Р.Х. відбувається як криза системи господарства, так і криза імперії, яка характеризується певними ознаками.

Раннє християнство, яке виникло у І ст. н.е. в Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи суспільства. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Засуджується соціальна нерівність, зокрема поділ людей на багатих та бідних. З ідеєю рівності міцно пов'язані принципи загального обов'язку працювати, розподілу за працею та ін.

 

Список літературних джерел

 

1. Адам Смит и современная политическая экономия. Под ред. Н.А. Цаголова. М., Изд-во Моск. Ун-та,1979. – 206 с.

2. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. – 3-е изд. – М.: Политиздат. – 1979. – 367 с.

3. Бартенев С.А. История экономических учений в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. – М.: Юристъ, 1998. – 192 с.

4. Бартенев С.А. История экономических учений. – М.: Юристъ, 2000. – 436 с.

5. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность): Курс лекций. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 352 с.

6. Блауг М.Зкономическая мьісль в ретроспективе: Пер. с англ. — М.: Дело ЛТД, 1994.

7. Бодров В. Г. Современньїй зкономический консерватизм: переоценка ценностей или повторение прошлого? — К.: Лыбидь, 1990.

8. (остання третина XIX – перша третина XX ст.). Київ, видавництво „Наукова думка”, 1994. – с.243.

9. Економічна історія України: Навальний посібник. Видання друге / Уперенко М.О., Кузнецов Е.А., Парієнко Г.К., Коломійчук Т.Х., Петришина Л.В., Мамонова В.О. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 496 с.

10. История экономических учений (конспект лекций в схемах). – М.:«Издательство ПРИОР», 1998. – 96 с.

11. История экономических учений от XVIII века до наших дней. 25 ключевых книг по экономике. Анализ и комментарии. Пер. с фр. – Изд-во «Урал.LTD», 1996. – 559 с.

12. История экономических учений: Учеб. Пособие / Г.А. Шмарловская, А.Н. Тур, Е.Е. Лебедько и др.; Под общ. Ред. Г.А. Шмардовской. – 2-е изд., испр. – Мн.: Новое издание, 2001. – 340 с.

13. История экономической мысли. Часть третья. Под ред. проф. Ф.Я. Полянского. – М.: Изд-во Московского университета, 1970. – 495с.

14. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Тараненко. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.

15. Історія народного господарства Української РСР (Кол. авт. Дерев’янкін, В.О. Голобуцький, І.Г. Рознер та ін.). – Т.1. К.. 1983.

 

Список літературних джерел

 

16. Адам Смит и современная политическая экономия. Под ред. Н.А. Цаголова. М., Изд-во Моск. Ун-та,1979. – 206 с.

17. Економічна історія України: Навальний посібник. Видання друге / Уперенко М.О., Кузнецов Е.А., Парієнко Г.К., Коломійчук Т.Х., Петришина Л.В., Мамонова В.О. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 496 с.

18. История экономических учений от XVIII века до наших дней. 25 ключевых книг по экономике.

19. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Тараненко. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.

20. Лановик Б.Д., Матесякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. – К., 2002.

21. Литвин В.М., Мордвинцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Знання – Прес, 2002. – 670 с.

22. Лортикян Э.Л. История экономики и экономической мысли Украины. Эволюция рыночной экономики. – Харьков: Консум, 2004. – 360 с.

23. Лортикян Э.Л. История экономических реформ: Мирово опыт торой половины XIX-XX вв. - Харьков: Консум,1999. – 288 с.

24. Мазурок П.П.Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. 477 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

25. Петти В., Смит А., Рикардо Д., Кейнс Дж., Фридмен М. Классика экономической мысли: Сочинения. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 896 с.

26. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика): Учебник для вузов / Под ред. Д.В. Валового. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1999. – 400 с.

27. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації. Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.

28. Сурин А.И. История экономики и экономических учений: Учебно-метод. пособие.-М.: Финансы и статистика, 2000. – 200 с.

29. Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1997. – 288 с.

30. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історія України і світу. Навчальний посібник. – Суми, 2001.

31. Черкашина Н.К. Економічна історія. – К.: ЦУЛ, 2002.

32. Шумпетер Й.А. Теория зкономического развития. – М.,1992.

33. Экономическая история. История экономических учений.: учебник / Р.М. Гусейнов, В.А. Семенихина. Москва: Омега-Л, 2006. – 384 с. – (Высшее экономическое образование).

34. Эhхард Л. Полвека размышлений: Речи и статьи: Пер. С нем.. – М., 1993.

35. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. Посібник. – К.: Знання-Прес, 2000. – 514 с.

36. Ядгаров Я.С. История экономических учений: учебник для вузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 320 с.

 

Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів ринкової економіки в країнах Західної Європи (кінець ХУ-ХУІ ст.). Еволюція господарських форм в країнах Західної Європи на етапі розпаду натурального господарства.

XVI — XVII ст. в еволюції європейської цивілізації були періодом переходу від феодального до індустріального суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феодальних відносин і формуванні передумов індустріалізації господарства, зародженні інститутів ринкової економіки.

Головною причиною переродження феодальних відносин у ринкові виступила неадекватність форм організації феодального_господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феодального суспільства як цілковито об'єктивне явище відбувалася еволюція господарського розвитку В напрямі поступового витіснення натуральної форми господарства товарною. Криза натуральної системи господарства була початком становлення господарства ринкового типу.

Розклад феодального господарства був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства, формування великих капіталів, перетворення феодальної земельної власності на об'єкт купівлі-продажу, використання найманої робочої сили, посилення майнової та соціальної диференціації тощо.

Передумови індустріалізації господарствата зародження інститутів ринкової економіки складалися в другий період європейського феодалізму в країнах Північно-Західної Європи (Англії, Нідерландах, Франції). Головними з них були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйнація натуральних форм феодального господарства, ремісничих цехів, купецьких гільдій, грошова рента, становлення внутрішніх національних ринків. Створенню загальноєвропейського товарного та грошового ринку сприяла міжнародна торгівля. У країнах Західної Європи початок переходу від феодального до капіталістичного господарства поклали зміни у сфері матеріального виробництва, стані та характері розвитку продуктивних сил, а також розширення внутрішнього і зовнішнього ринку, що сформувалися на межі XV і XVI століть.

На кінець XV ст. економіка феодального господарства в країнах Західної Європи набула певного розвитку. Чітко окреслилося феодальне та селянське господарство. Швидко зростає економічна роль феодальних міст, які стрімко розвиваються, а в них -ремісничого виробництва, що перетворюється на дрібнотоварне, поглиблюється суспільний поділ праці, розвивається внутрішня Та зовнішня торгівля, зростає роль грошей. Зростання ринку, втягування сільського господарства в товарно-грошові відносини лягає в основу цих процесів.

Поділ праці набуває якісно нового значення і відбувається па різних господарських рівнях; міжнародному (спеціалізація країн на виготовленні окремих видів товарів), макроекономічному, національному (остаточне виділення ремесла в окрему галузь, поява нових галузей економіки), мікроекономічному (поопераційний поділ праці в цехах, мануфактурах).

У процесі розкладу феодальних господарств та переходу до індустріалізованих капіталістичних_господарств вирішальна роль належить розвиткові науки, техніки, промисловості, сільськогосподарського виробництва, результатом чого було створено передумови для здійснення великих географічних відкриттів кінця XV — початку XVIII ст.

Темпи економічного розвитку європейських країн ще більше зростають на останньому етапі існування середньовічного суспільства в XV–першій половині XVII ст. Виникають й активно розвиваються капіталістичні відносини. Надзвичайно велику роль у цьому процесі відіграють Великі географічні відкриття, зокрема відкриття європейцями нових земель та континентів, активне освоєння ними інших частин світу, установлення економічних зв'язків між окремими регіонами земної кулі.

Об'єктивна необхідність пошуку нових торговельних шляхів (передусім до Індії) була зумовлена відповідною економічною та політичною ситуацією, що склалася на той час в Європі. У XV ст. відбувається поступове подолання феодальної замкнутості європейських держав, утворення та зміцнення абсолютистських режимів. Особливо важливими ці чинники стали для країн Піренейського півострова – Іспанії та Португалії. Адже саме в XV ст. завершується «реконкіста» - довготривала війна проти маврів за звільнення від їх влади Піренейського півострова. У результаті такої довготривалої боротьби значна частина населення регіону, яка вміла тільки воювати, залишилася без діла. Економіка цих країн, виснажена війною, була надто слабкою для того, щоб феодали, позбавлені звичних воєнних занять, перетворилися у великих сільських господарів, як, наприклад, в Англії. Саме тому іспанська та португальська корони спрямовували їх небезпечну енергію за межі країни, на завоювання земель за океаном, що зумовило пріоритет саме цих країн у відкритті та освоєнні нових земель.

Треба звернути увагу на основні економічні передумови Великих географічних відкриттів. Насамперед дуже важливою передумовою є зрушення у розвитку продуктивних сил Західної Європи, початок розкладу феодальної та зародження у її надрах нової, капіталістичної системи, які наприкінці XV ст. проявилися в істотних змінах у сфері матеріального виробництва, стані та характері продуктивних сил, зростанні товарно-грошових відносин та розширенні ринку.

Одночасно зі зростанням товарності промислового та сільськогосподарського виробництва відбувається розширення внутрішнього ринку європейських країн та зовнішньоторговельних відносин. Ускладнюється грошовий обіг, з'являються нові форми торговельних операцій, посилюється роль торговельних бірж. Усе це вимагає дедалі більшої кількості дорогоцінних металів як засобів обігу. Проте європейські джерела срібла в Іспанії та Німеччині вже були значною мірою виснажені. А середземноморська торгівля, яка традиційно забезпечувала приплив дорогоцінних металів в Європу, переживала період кризи через блокування основних торговельних шляхів Османською імперією в результаті завоювання турками-османами Південно-Середземноморського та Азово-Чорноморського басейнів, феодальної роздробленості Золотої Орди, що також сприяло блокуванню традиційних торговельних шляхів та перетворенню арабів, які захопили Аравійський півострів, у монополістів-посередників в цьому напрямку торгівлі. Як наслідок, торгівля європейців зі Сходом ставала нееквівалентною, що спричинювало відплив, а не приплив дорогоцінних металів. «Жага золота» штовхала європейців на пошук нових шляхів на Схід, через океани.

Крім того, у розширенні надходжень у Європу дорогоцінних металів були також зацікавлені абсолютистські монархії та дворянство, грошові потреби яких істотно збільшуються. Абсолютистська влада шукала додаткових джерел поповнення скарбу (казни), необхідних для утримання державних структур, які значно зросли (апарат управління, службовці, армія тощо). А більшість феодалів, через подрібнення родових земельних маєтків, істотно збідніла.

Ще однією важливою причиною Великих географічних відкриттів слід вважати досягнення в науці та техніці європейців, які забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Насамперед це відродження античних уявлень про те, що Земля – куля, уточнення карт, удосконалення навігаційних приладів (компас, астролябія), а також будівництво суден нового класу – каравел, з трьома щоглами та ярусним розташуванням вітрил, що давало змогу йти потрібним курсом при будь-якому напрямку вітру, а отже, здатних подолати великі відстані в складних умовах океану.

 

Список літературних джерел

 

37. Адам Смит и современная политическая экономия. Под ред. Н.А. Цаголова. М., Изд-во Моск. Ун-та,1979. – 206 с.

38. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. – 3-е изд. – М.: Политиздат. – 1979. – 367 с.

39. Бартенев С.А. История экономических учений в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. – М.: Юристъ, 1998. – 192 с.

40. Бартенев С.А. История экономических учений. – М.: Юристъ, 2000. – 436 с.

41. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность): Курс лекций. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 352 с.

42. Блауг М.Зкономическая мьісль в ретроспективе: Пер. с англ. — М.: Дело ЛТД, 1994.

43. Бодров В. Г. Современньїй зкономический консерватизм: переоценка ценностей или повторение прошлого? — К.: Лыбидь, 1990.

44. Веблен Т. Теория праздного класса. Перевод с английского. Общ. ред. д.э.н. Мотылева В.В. М.: Изд-во «Прогресс», 1984. – 367 с.

45. Всемирнаи история экономической мысли. В 6 т., МГУ им. М.В. Ломоносова; Гл. редкол.: В.Н. Черковец (гл. ред.) и др. – М.: Мысль. 1987.

46. Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX – перша третина XX ст.). Київ, видавництво „Наукова думка”, 1994. – с.243.

47. Економічна історія України: Навальний посібник. Видання друге / Уперенко М.О., Кузнецов Е.А., Парієнко Г.К., Коломійчук Т.Х., Петришина Л.В., Мамонова В.О. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 496 с.

48. История экономических учений (конспект лекций в схемах). – М.:«Издательство ПРИОР», 1998. – 96 с.

49. История экономических учений от XVIII века до наших дней. 25 ключевых книг по экономике. Анализ и комментарии. Пер. с фр. – Изд-во «Урал.LTD», 1996. – 559 с.

50. История экономических учений: Учеб. Пособие / Г.А. Шмарловская, А.Н. Тур, Е.Е. Лебедько и др.; Под общ. Ред. Г.А. Шмардовской. – 2-е изд., испр. – Мн.: Новое издание, 2001. – 340 с.

51. История экономической мысли. Часть третья. Под ред. проф. Ф.Я. Полянского. – М.: Изд-во Московского университета, 1970. – 495с.

52. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Тараненко. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.

53. Історія народного господарства Української РСР (Кол. авт. Дерев’янкін, В.О. Голобуцький, І.Г. Рознер та ін.). – Т.1. К.. 1983.

 

 

Список літературних джерел

 

54. Адам Смит и современная политическая экономия. Под ред. Н.А. Цаголова. М., Изд-во Моск. Ун-та,1979. – 206 с.

55. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. – 3-е изд. – М.: Политиздат. – 1979. – 367 с.

56. Бартенев С.А. История экономических учений в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. – М.: Юристъ, 1998. – 192 с.

57. Бартенев С.А. История экономических учений. – М.: Юристъ, 2000. – 436 с.

58. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность): Курс лекций. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 352 с.

59. Блауг М.Зкономическая мьісль в ретроспективе: Пер. с англ. — М.: Дело ЛТД, 1994.

60. Бодров В. Г. Современньїй зкономический консерватизм: переоценка ценностей или повторение прошлого? — К.: Лыбидь, 1990.

61. Веблен Т. Теория праздного класса. Перевод с английского. Общ. ред. д.э.н. Мотылева В.В. М.: Изд-во «Прогресс», 1984. – 367 с.

62. Всемирнаи история экономической мысли. В 6 т., МГУ им. М.В. Ломоносова; Гл. редкол.: В.Н. Черковец (гл. ред.) и др. – М.: Мысль. 1987.

63. Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX – перша третина XX ст.). Київ, видавництво „Наукова думка”, 1994. – с.243.

64. Економічна історія України: Навальний посібник. Видання друге / Уперенко М.О., Кузнецов Е.А., Парієнко Г.К., Коломійчук Т.Х., Петришина Л.В., Мамонова В.О. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 496 с.