Етапи та напрями розвитку історії економіки та економічної думки. Підходи та критерії періодизації господарського розвитку суспільства..

 

У розвитку історії економіки, або економічної історії як наукової дисципліни, можна виділити, на нашу думку, п'ять етапів:

I. Період становлення — з XVII, особливо XVIII ст., до середини XIX ст.

II. Традиційна економічна історія (історія народного господарства) — з середини XIX ст. до кінця 50-х років XX ст. — як самостійна наука.

III. «Нова економічна історія» (кліометрія, історична економетрика) — кінець 1950-х — 1960-ті рр.

IV. Вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання— як напрям історико-економічиихдосліджень, паралельний другому та третьому етапам з кіпцяXIX ст. до 70-х років XX ст.

V. Історична економіка — з 1970-х років й до сьогодення —як синтез методів «нової економічної історії» та аналізу довгострокових тенденцій економічного розвитку.

В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з історією економічної думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж. Ешлі «Економічна історія Англії у зв'язку з економічною теорією» (СПб., 1897 р.) та В. Ф. Левитського «Історія господарського побуту у зв'язку з історією політичної економії» (Харків, 1907 та 1914 роки). Найяскравішими представниками економічної історії, її основоположниками в Англії був Арнольд Тоіінбі (1852—1883), у Франції-—- Фюстель де Купаиж Нума Дені (1830—1889), Марк Блок (1886—1944), Лабрус Ернєст Камінь (1895—1972), Фернан Вродель (1902—1985), у Німеччині — Фрідріх Ліспі (1789—1846), КарлБюхер (1847—1930), Макс Вебер (1864—1920) та інші.

Сучасна західна економічна історія, яку можна назвати «історичною економікою», являє собою синтез низки підходів, деякі з яких, зокрема «нова економічна історія», виникли порівняно недавно — у 1960-ті роки, інші праці, наприклад, у галузі економічної динаміки, з'явилися ще на початку XX ст.

Виникнення «нової економічної історії» зазвичай пов'язують із працею американських економістів -істориків А. Конрада та Дж. Мейєра «Економіка рабства на довоєнному Півдні», яку було опубліковано 1958 р. і в якій вони продемонстрували можливості використання сучасних теоретичних економічних моделей для аналізу економіки рабовласницького Півдня США, а також можливості статистичної перевірки достовірності цих моделей.

Найвідомішими представниками цієї школи, поряд з А. Кон-радом та Дж. Мейєром, с Р. Фогель, С. Енгсрман, Д. Норт. Для «нової економічної історії» характерним є використання нових методів економічного дослідження.

Економічна наука загалом і економічна думка зокрема мають дуже давні традиції спроб виділення різноманітних періодів у розвитку як господарської практики, так і безпосередньо економічної думки. Спираючись на сучасні здобутки історико-економічної науки, ми пропонуємо таку схему періодизації історії економічних учень, яка не суперечитиме узвичаєним підходам до цієї проблеми як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Тож у розвитку економічної думки можна виділити такі основні періоди з відповідними напрямами всередині них:

1) до класична економічна думка, яка охоплює економічну думку Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), античності (стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сюдивходить економічна думка періоду меркантилізму;

2) класична політична економія — В. Петті, П. Буагільбер,школа фізіократів на чолі з Ф. Кене; А. Сміт, Д. Рікардо,Т. Р. Мальтус, Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа, У. Н. Сеніор, Дж. Ст. Мілль;

3) альтернативні класичній школі напрями економічної думки, або гетеродоксія класичній ортодоксії— історична школа, марксистська економічна теорія та генеза економічних концепцій соціал-демократії;

4) неокласичний напрям економічної теорії — виникнення та розвиток маржиналізму: встрійська (К. Менгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк), лозаннська (Л. Вальрас, В. Парето), кембриджська (А. Маршалл) та американська (Дж. Б. Кларк) школи;

5) основні напрями економічної думки XX — початку XXI ст. —виникнення та еволюція інституціонального напряму і кейнсіанства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібералізм, економічні теорії неоконсерватизму.

Проблема періодизації-одна з найважливіших проблем нашої науки. Кожний авріант періодизації носить умовний відносний характер, тому що в основу будь-якого підходу кладеться 1-2 ознаки за якими класифікується історичний період.Вибір періоду перідоизації залежить від мети дослідження та регіону який є обєктом уваги.

Педходи: 1)Формаційний(лінійний) - грунтується на моделі Маркса, в основі підходу покладено принцип економіч.детермінізму, тобто, економіч.явища і процеси вважають первісними стосовно інших яващ людського життя. Основа моделі- спосіб виробництва як сукупність виробнич.відносин та продиктивних сил. Політич.,юридична та ідеологічна надбудова- це суспільно-економіч.формація. 2) Основний_цивілізаційний (нелінійний) – підхід в якому істор.економ.розгляжається як сходженя від нижчого ло вищого рівня її роз-ку. В їх основі лежить концепція прогресу. Представники: Десницький, Ліст, Мечников,. Гільдебранд, Бгохер, Маркс, Поланьї,. Ростоу, Белл, Турен, Тоффлер, Іноземцев. Деснщький вирізняв чотири стадії економічного розвитку: 1) первісний, або мисливський (у т.ч. збиральництво); 2) скотарство; 3) рільництво; 4) комерцію. Ліст виділив п 'ять стадій, взявши за критерій періодизації найбільш поширений вид господарської діяльності людей. Перша стадія — - стадія дикунства. Господарство в цей період мало привласнювальний характер(мисливство, збиральництво, рибальство). Друга стадія — скотарська (пастуша). Третя стадія ~ рільницька. Четверта стадія — рільницько-мануфактурна ( сільське господарство і ремесло). Організація суспільства — станово-державна. П'ята стадія — рільницько-мануфактурно-комерційна (рільництво, ремесло (промисловість), торгівля). Організація суспільства—станово-державна. Мечников намагався довести вирішальну роль рік, морів та океанів у розвитку історичних цивілізацій. Виокремив три основні стадії розвитку світової цивілізації як три своєрідні етапи інтеграції людських спільнот: 1) річковий період (стародавній період); 2) середземноморський період (Середньовіччя); 3) океанський період (Новий та Новітній часи). Гільдебранд основу своєї періодизації як критерій він поклав явища обміну і виділив три послідовні стадії: 1) натуральне господарство (з початку середньовіччя до середини XIII ст.); 2) грошове господарство (до кінця XVIII ст.); 3) кредитне господарство починаючи з XIX ст. Левитський запропонував таку періодизацію: 1) період замкнутого натурального господарства; 2) період міського господарства, який характеризувався зростанням обміну та торгівлі, цеховим ремеслом, а також союзом міст; 3) період народного господарства, або грошового та капіталістичного господарства. Але дані періодизації мають певні недоліки: відсутність визначеня суттєвих проривів в економічних змінних, що характеризують ту чи іншу стадію. Вченіспирались лише на окремі прояви в неекономічних інституціях, або на зовнішні події, внаслідок чого їх схеми періодизації не розкривають сутоекономічнчні чинники, що викликали перехід з однієї стадії до іншої. Такий синтез зробив Маркс, який вперше зумів уніфікувати соціологію та економіку, щоб пояснити іманентну еволюцію екогоміч.процесів. В центрі уваги Маркса відповідність виробнич.відносин характеру і рівню роз-ку продуктив. сил.Маркс поділяв людську історію на такі п'ять способів виробництва, або суспільних формацій: І) первіснообщинну, або примітивний комунізм; 2) рабовласницьку; 3) феодальну; 4) капіталістичну; 5) соціалістичну (комуністичну). Маркс одним із перших запропонував продуману філософію історії, підкріпивши її економічною теорією, а економічний прогрес розглядав як головний рушій суспільного розвитку. Друга група — теорії історичного кругообігу, або циклічності історико-екоиомічного розвитку суспільства.Віко запроваджує метод порівняльного дослідзісеиия історичних та культурних явищ. У культурній тра'дгщії коленого з народів виділяє три типи часу: І) релігійна доба (або божественна), 2) героїчна доба (або «поетична»), 3) людська доба (або цивільна).

З позицій цивідізаційного підходу історія постає як своєрідна органічна цілісність, котра, своєю чергою, утворюється безліччю великих та малих історичних індивідів: цивілізацій, формацій, історичних культур, етносів, спільнот, осіб. До теорій цивілізацій, або цивілізаційного підходу, належать системи таких мислителів, як М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Дж. Тойнбі, П. Сорокін, С. Хантінгтон та інші. Періодизація господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації обумовлена особливостями предмета і методу іс-торико-економічної науки і передбачає виділення загальних ста-дій у розвитку господарств людства, особливостей господарського життя в межах регіональних цивілізацій та його специфіки в суспільствах, що входять до цих цивілізацій. Тобто тільки в єдності трьох історичних вимірів розвитку господарств суспільств: 1) за стадіями; 2) за цивілізаційними лініями; 3) за суспільною дискретністю — можна представити наукову періодизацію господарського розвитку.

У розвитку людського суспільства також виокремлюють такі стадії:

1)доцивілізаційну;2)формування, і розвитку регіональних (локальних) цивілізацій; 3) входження людства в епоху світової (глобальної) цивілізації. У ХХ ст. У сусп. науках формується теорія цивілізацій і 2 основниї їх напрямки- матеріалістичний та культурно-історичний. При матеріалістичному акцентується увага на вивченні екномічного та матеріального вир-ва, способу господарювань і породжених ними відносин. Згідно цього підходу цивілізац. розглядається як певний ступінь роз-ку культури і тим самим потиставляється дикості. Ознаки: приват.власність і гроші розвитку землеробства, торгівлі міст, класового сус-ва держави, релігії та писемності. Цивілізація – це цілісна сис-ма, яка створюється із сукупною взаємодією соціальної, економічної, політич. і культурно-психологічної сис-ми. Культурно-історичний підхід - провідне значення відводиться духовному фактору. Данилевський- засновник відзначає, що „прогреси людства полягають не в тому, щоб усім йти в одному напрямку, а в тому, щоб все поле, яке складає поприще історичної діяльності виходити в різних напрямах. Що за баагаовікову історі. Людської куль-ри тільки деякі періоди змогли створити великі цивілізації.” Підходи: 1) єгипетський; 2) китайський; 3) ассиро-вавилоно-фінікійсь-кий, халдейський, або давньосемітичний; 4) індійський; 5) іранський; 6) єврейський; 7) грецький; 8) римський; 9) новосемітич-ний, або аравійський; 10) германо-ромаиський, або європейський; 11) слов'янський; 12) мексиканський та 13) перуанський, кожний з яких об'єднується подібністю мови, усвідомленням спільності своєї долі і які проходять кілька фаз — від несвідомого періоду через державотворення і розквіт цивілізації до занепаду. Цивілізація – це типи людських спільнот, які викликають певні асоціації в області релігії, архітектури, живопису, звичаїв, нравів-в області культури. Тойнбі стверджує, що існує історія окремих своєрідних та замкнених цивілізацій. Кожна з них проходить в своєму роз-ку такі стадії: 1) виникнення; 2) зростання; 3) надлом; 4) розпад; 5) гине і дає місце іншій цивілізації. Рушійна сила роз-ку цивілізацій – творча меншість, яка є носієм життєвого пориву і тягне за собою „інертну більшість”. Своєрідність викликів та відповідей визначає специфіку кожної цивілізації.

Літературні джерела

1. Бартенев С.А. История экономических учений. – М.: Юристъ, 2000. – 436 с.

2. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность): Курс лекций. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 352 с.

3. Лановик Б.Д. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. – К.: Генеза, 1994.

4. Лановик Б.Д., Матесякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. – К., 2002.

5. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика): Учебник для вузов / Под ред. Д.В. Валового. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1999. – 400 с.

6. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації. Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.

7. Сурин А.И. История экономики и экономических учений: Учебно-метод. Пособие.-М.: Финансы и статистика, 2000. – 200 с.: ил.

8. Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1997. – 288 с.

9. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Тараненко. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.

10. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історія України і світу. Навчальний посібник. – Суми, 2001.

11. Черкашина Н.К. Економічна історія. – К.: ЦУЛ, 2002.

12. Экономическая история. История экономических учений.: учебник / Р.М. Гусейнов, В.А. Семенихина. Москва: Омега-Л, 2006. – 384 с.

13. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. Посібник. – К.: Знання-Прес, 2000. – 514 с. – (Вища освіта XXI століття).

14. Ядгаров Я.С. История экономических учений: учебник для вузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 320 с.