Загальна характеристика економічного розвитку Первісної доби.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика економічного розвитку Первісної доби.



Загальна характеристика економічного розвитку Первісної доби.

Основними рисами економіки первісної доби, як можна стверджувати, посилаючись на вищевикладений аналіз є : 1. Колективна власність на природні ресурси й знаряддя праці.2. Колективне виробництво та споживання.3. Відсутність майнової нерівності.4. Господарство носило натуральний характер.5. Головною господарською формою була громада - колектив із повною або частковою спільною власністю на засоби виробництва та узвичаєними формами самоуправління.6. Примітивність знарядь праці визначили і примітивність форм господарювання7. Розвиток продуктивних сил відбувається по висхідній лінії, Але нерівномірно, в одних регіонах швидше, в інших - повільніше, але на певних етапах і в певних суспільствах співіснували історично послідовні явища.8. У межах первіснообщинної формації мали місце два великих суспільних поділи праці:· відокремлення скотарства від землеробства в ІІІ - ІІ тис. до н.е., що призвело до значного підвищення продуктивності праці, появи додаткового продукту, який, набувши споживчо-вартісної форми, свідчив про зародження станово-класових інтересів.· відокремлення ремесла від сільського господарства в ІІ - І тис. До н.е., що сприяло виникненню металургії, як самостійної галузі виробництва, спричинило значні зміни в економічній та суспільній структурі.Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, торгівля привели до розпаду первісної господарської системи. Відбувся поступовий перехід від родової до сусідської, територіальної громади. Створюються передумови для виникнення державних утворень - центрів світової цивілізації.

 

Загальна характеристика економіки та економічної думки країн Стародавнього Сходу.

Перше мало місце в країнах Стародавнього Сходу (Стародавньому Єгипті, державних утвореннях Межиріччя - (Шумері, Урі, Вавілонському царстві), Стародавній Індії, Стародавньому Китаю). Виникло в IV тис. до н.е. Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Ці умови сприяли інтенсивному розвитку землеробства на поливних землях долини Ніл у Єгипті. Єгиптяни винайшли соху, виливали з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Найбільшим їх досягненням стала зрошувальна система землеробства, виплавлення бронзових виробів, виробництво тонкого м’якого полотна, прикрас з золота і срібла. Високого рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, які збереглися до наших днів. На півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, між цими регіонами розвивалася жвава торгівля. Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. На невільничих ринках торгували рабами.В Межиріччі в долинах рік Тигр і Євфрат, займалися землеробством, споруджували греблі, канали. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. З ремісничих професій поширеними були каменярі, ковалі, теслярі, металурги, пекарі. Вавілонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь.В Стародавньому Китаї та Індії у долинах рік Хуанхе і Янцзи, Інд і Ганг пануючим було зрошувальне землеробство. Урожаї - бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону збирали по два рази на рік. Розвиненими були ремесла - ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа. Швидко розвивалася торгівля.Як було відмічено вище, ці країни відносилися до східного рабства, особливістю якого було те, що основною продуктивною силою тут Були селяни-общинники, вільні ремісники, а раби становили незначний відсоток населення, належали державі, використовувалися як домашня прислуга, на будівництві пірамід. Сільськогосподарське виробництво було поза рабовласницьким впливом. Головними джерелами рабства були війни, піратство, заборгованість селян общинам.Як бачимо, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, а сільська община була панівною в економіці.

 

 

Загальна характеристика економіки та економічної думки Середньовіччя.

У добу середньовіччя сформувалися такі основні цивілізаційні системи: Західна (Західнохристиянська, Східнохристиянська цивілізації) та Східна (Мусульманська, Індійсько-Південноазійська та Китайсько-Далекосхідна цивілізації) із традиційними регіональними цивілізаційними суспільствами. Визначальним чинником їх суспіль-но-цивілізаційного розвитку був вплив релігійних заповідей і вчень.

Розвиток суспільств середньовічного Сходу (Індійсько-Південноазійського та Китайсько-Далекосхідного регіонів), де були поширені ідеї індуїзму, буддизму, конфуціанства і даосизму, визначали такі базові релігійно-етичні господарські характеристики.

Світоглядна релігійна доктрина визнавала перевтілення душ, заперечувала ідею Бога як особи і творця світу або ставилася до цього індиферентно. Світ наповнений стражданнями, подолати які можливо через відхід від активної діяльності та орієнтацію на самоспоглядання з метою досягнення абсолюту (Дао, Нірвана, Брахма).

Системоутворювальною основою економічного розвитку були державна (державно-общинна) форма власності та збереження господарського значення селянської поземельної громади, влада-власність, що дозволяло адміністративно-бюрократичному апарату при виконанні організаційно-господарських функцій розпоряджатися суспільним продуктом. Отже, зберігалися ознаки азійського способу виробництва.

Економічну думку визначає розгляд питань макроекономічного рівня: державного управління, оподаткування та наповнення державної казни, розвитку сільськогосподарського виробництва. Наприклад, у Китаї економічна думка відображена у династійних історіях, зібраннях імператорських указів, творах державних чиновників тощо. В V ст. Лі Чжун трактував селянський двір як податкову одиницю. Під впливом його праці сформувалася система повинностей під назвою "трьох начальників" - селяни виконували повинності на користь держави, платили податки: поземельний і з промислів. У 780 р. під впливом ідей чиновника Ян Яня ця система була скасована і введено лише грошовий поземельний податок (літній і осінній) з урахуванням вартості продукції селянської землі. Державний чиновник Лі Гоу в праці "План забезпечення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу" (XI ст.) на основі конфуціанського світосприйняття обґрунтовує значення фінансів у збагаченні держави. Державне регулювання має здійснюватись так, щоб "у низах не відчували нестатків, а у верхах був достаток". Економічної рівноваги можна досягти, встановивши державний контроль над ринком і цінами. Із цією метою необхідно створити державні хлібні запаси і таким чином стабілізувати ціну на продовольство. Ідеї державного регулювання економіки чиновник Ван Аньші виклав у "Новому законі". Основні положення цього проекту такі: стимулювання праці селян шляхом заміни натурального податку грошовим; захист селян від гніту лихварів за допомогою надання їм державного кредиту під заставу майна або 20 % річних; надання кредиту дрібним торговцям під невеликий процент, щоб вони могли витримати конкуренцію з великою торгівлею; створення державного апарату управління торгівлею. Основним джерелом процвітання країни проголошувалося землеробство як головний вид заняття. Торгівля і ремесло вважалися другорядним заняттям, ставилось завдання зменшити кількість ремісників та торговців, залучивши їх до сільськогосподарської праці. Особливо засуджувалось заняття великою торгівлею та лихварством

 

Закони економічної науки.

Економічні законивідображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.

Економічні принципи- теоретичні узагальнення, що містять допущення, усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи.

Принципи пов'язані з економічними законами, але на відміну від них обєктивно у природі не існують. Вони спеціально створюються у процесі систематизації економічних знань і виступають у вигляді певних постулатів,які можна розглядати як форму реалізації, використання економічних законів. Принципи мають менш стійкий і менш обов'язковий характер, ніж закони.

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів(рис. 1.10), яка включає всезагальні, загальні і специфічні закони. Всезагальні закони вважають законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства на всіх етапах.

Рис.Система економічних законів

Специфічні економічні закони, з одного боку, розкривають сутність соціально-економічних відносин у певній економічній системі в процесі її розвитку, з другого, - окремі її сфери.

Економічні закони мають як спільні, так і відмінні риси порівняно із законами природи.

Рис.Загальні властивості та відмінності економічних законів і законів природи

Форми пізнавання та використання економічних законів.Існують дві основні форми пізнання та використання економічних законів: емпірична,коли люди, не знаючи сутності економічних законів, використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практичній діяльності, та наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність економічних законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй економічній діяльності.

Рис.Рівні використання економічних законів

 

Класи економічних інтересів

Економічні інтереси можна класифікувати за різними критеріями:

1. за ознакою суб'єктивності: особисті, колективні і суспільні інтереси,

2. за ступенем важливості: головні та другорядні,

3. за часовою ознакою: поточні, перспективні,

4. за об'єктом інтересів: майнові, фінансові, інтелектуальні, режиму праці та вільного часу,

5. за ступенем усвідомлення: дійсні та помилкові.

 

Суспільний поділ праці.

По́діл пра́ці — диференціація, спеціалізація трудової діяльності. При вертикальному поділі праці відбувається розподіл за рівнями, наприклад, розмежовується виробництво і управління підприємством. При горизонтальному поділі праці розподіляються види робіт в межах одного рівня, наприклад, виділяються виготовлення, обробка деталей виробу і збір виробу з цих деталей.

Міжнародний поділ праці — це концентрація виготовлення окремих видів товарів у тих країнах, де їхнє виробництво є економічно вигідним у зв'язку з географічним розташуванням, кліматом та наявністю природних ресурсів, а також ресурсів праці і капіталу. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

По́діл пра́ці, суспільний поділ праці — об'єктивний процес розчленування окремих видів праці, одночасне співіснування їх у суспільному виробництві.

Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі

Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особливості цього явища.

По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть показані історичні етапи розвитку поділу праці.

По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними явищами — в межах одного підприємства. Це певна система суспільної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудової діяльності в процесі розвитку суспільства.

По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного виробництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбувається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що виробники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задовольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.

 

Характеристики

Категорія поділ праці відображає загальний стан суспільної праці, її зміст і характер у різних суспільно-економічних формаціях. Існують міжнародний поділ праці (між окремими державами) і поділ праці всередині країни (територіальний і галузевий). Розрізняють також загальний, частковий і одиничний поділ праці.

Види

Загальний поділ праці виявляється у вичленуванні великих галузей господарства: промисловості, сільського господарства, торгівлі, транспорту тощо.

Частковий відповідає вичленуванню окремих галузей у цих великих галузях (у промисловості — машинобудування, хімічна, харчова тощо, в сільському господарстві — зернове господарство, овочівництво тощо).

Одиничний поділ праці має місце на кожному підприємстві, він пов'язаний із спеціалізацією даного виробництва, фаховою структурою працівників тощо.

Генеза

Протягом історії людства освоєння природи, розвиток продуктивних сил супроводжуються відповідним прогресом у поділі праці.

Поділ праці виник у первіснообщинному суспільстві, коли різні за статтю і віком люди займалися різними видами праці. То був найпростіший поділ, пов'язаний з природними відмінностями людей. Проте й він спричинився до підвищення продуктивності праці. З часом поділ праці поглибився, виділилися пастуші племена, здійснився перший великий суспільний поділ праці — відокремлення скотарства від землеробства. Це було базою для наступного зростання продуктивності праці, становлення регулярного обміну, що в дальшому сприяло появі приватної власності, експлуатації людини людиною, поділу суспільства на антагоністич. класи. Фрідріх Енгельс відзначав, що

«з першого великого суспільного поділу праці виник і перший великий поділ суспільства на два класи — панів і рабів, експлуататорів і експлуатованих» (Маркс К.і Енгельс Ф. Твори, т. 21, с. 156).

Другим великим суспільним поділом праці стало відокремлення ремесла від землеробства, виникнення міст і протилежності між містом і селом. У цю ж історичну епоху відбувається відокремлення розумової праці від фізичної, виникає протилежність між ними. Ремісниче виробництво сприяло розвиткові товарного обміну, торгівлі.

Третім великим суспільним поділом праці було відокремлення торгівлі від виробництва.

За капіталізму відбуваються дальша спеціалізація й усуспільнення матеріального виробницітва, здійснюється капіталістича індустріалізація.

Вихід суспільного поділу праці за межі нац. економіки капіталістич. країн зумовлює розвиток міжнародного капіталістичного поділу праці, що веде до найгострішої боротьби між монополіями, посилення панування економічно розвинутих капіталістичних країн над менш розвинутими.

За соціалізму ліквідується протилежність між фізичною і розумовою працею, містом і селом, створюються умови для подолання істотних відмінностей між ними в процесі будівництва комунізму. В умовах планового соціалістич. господарства суспільство має широкі можливості ефективно використовувати соціалістичний поділ праці для підвищення продуктивності праці, створення прогресивної галузевої структури виробництва, раціонального розміщення продуктивних сил, забезпечення достатку матеріальних і духовних благ для трудящих.

Право власності - це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності.

Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин,тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов'язків.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями - володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності (рис. 3.9).

Відповідно, повна реалізація прав власності можлива лише за наявності і взаємозв'язку відносин володіння, користування й розпорядження. Суб'єкти, які тимчасово отримують право на володіння і користування чужою власністю (наприклад, орендар) без права на розпорядження, не є повними власниками.

У сучасній економічній науці й господарській практиці розвинутих країн Заходу застосовується ширша і більш деталізована система прав власності. Так, англійським юристом представником інституціоналізму А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів.

1. Право володіння.

2. Право користування.

3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4. Право на дохід (право на володіння результатами використання благ).

5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, відчуження, зміну чи знищення блага).

Рис.Сукупність правочинностей власника

6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі).

7. Право на передачу благ у спадок.

8. Право на безстроковість володіння благом.

9. Заборона на використання шкідливим способом.

10. Право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу).

11. "Зворотний" характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення її умов тощо.

Така деталізація юридичних прав власності має не самодостатній характер, а має на меті гарантувати суб'єкту необхідні й достатні права для прийняття оптимальних економічних рішень. Отже, між власністю як економічною і як юридичною категоріями є тісний взаємозв'язок. Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність як юридинна категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності через систему юридичних законів і норм.

Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв'язок економічних та юридичних відносин, у якому економічні відносини власності є первинними, базисними, а юридичні - вторинними, похідними, оскільки зумовлюються економічними відносинами.

Найскладнішою проблемою економічної науки є проблема формвласності. Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичнийі горизонтально-структурний.

Вертикально-історичний, підхід визначає історичні форми власності,які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою (рис. 3.10). Кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна форма власності, яка відбиває досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основного суб'єкта, який концентрує права власності.

Рис.Еволюція форм власності

Характеристики

Показники інфляції

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найпоширенішим показником для розрахунку інфляції є:

· індекс споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI — Consumer Price Index)

· індекс цін виробників (ІЦВ, англ. WPI — Wholesale Price Index, PPI — Production Price Index);

· дефлятор ВВП (англ. GDP deflator).

Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні досить великої кількості товарів (Державний комітет статистики (ДКС) України використовує споживчий кошик з 296 компонентів (Посібник ДКС України з ІСЦ)) та висока частота оновлення даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП, що хоча й охоплює більшу кількість товарів, однак розраховується лише щоквартально.

Індекс цін ( ) — це відношення рівня цін в період t ( ) до рівня цін базового періоду ( ), тобто:

Індекс цін можна використовувати для визначення зміни купівельної спроможності грошової одиниці:

де — поточна вартість грошової одиниці, — індекс цін, базою розрахунку є порівнюваний період.

Темп зростання цін визначається як відношення індексу цін поточного періоду до індексу цін попереднього періода у відсотках за вирахуванням бази індексу (1 або 100%). Наприклад:

Темпи інфляції (або ж для кращого вирізнення їх в окремий показник — рівень інфляції) відображають зміну цін за триваліший термін, зазвичай рік (досить часто використовують поняття «плинного року», тобто дані щодо показника за останні 12 місяців). Річний рівень інфляції використовується для відображення реальної процентної ставки. Цей вираз отримав назву формули Фішера[5]:

де:

— рівень інфляції,

— реальна процентна ставка,

— номінальна процентна ставка.

За даної суми грошей і відсоткової ставки, можна розрахувати майбутній обсяг грошей, виходячи із формули складних відсотків:

де — майбутня сума, — початкова сума, — відсоткова ставка, — кількість періодів, на які нараховуються відсотки.

І навпаки, за обіцяної в майбутньому грошової винагороди, можна визначити її поточну вартість:

Види

За величиною темпів розрізняють такі види інфляції :

· повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін;

· галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;

· гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).

· Формула для гіперінфляції - 3.8•1027

Споживчу інфляцію можна розподілити на такі складові:

· базова інфляція [6] (є мірою інфляції попиту, наприклад, може обумовлюватися перевищенням сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня);

· вузька базова інфляція — зміна цін імпортованих товарів, що відображає таким чином вплив зміни обмінного курсу.

· небазова інфляція (відображає вплив факторів пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малою ступінню обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.

Причини виникнення інфляції:

· надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад — монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя));

· обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;

· надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;

· інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари

· девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);

· зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.

Наслідки інфляції

Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету)[7].

Наслідки для економічного зростання. Інфляція є прихованим податком (див. інфляція як податок), зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо). Інфляція змінює співвідношення між заощадженнями та споживанням, спотворює обчислення прибутків підприємцями. Найбільше викривлення інфляцією інформації про прибутки відбуватиметься на підприємствах за капіталом, придбаним до виникнення інфляції. Викривлені інфляцією прибутки спотворюють розподіл ресурсів на ринку, спричинять до збільшення інвестицій у виробництво з більшим співвідношенням між капіталом та продуктом, зменшуючи інвестиції в інші виробництва.[8] Таким чином, виробники переорієнтовуються на випуск товарів низької якості, зменшується активність у видах діяльності, що потребують довгострокових інвестицій.

Політичне середовище. Інфляція негативно впливає на сприйняття громадськістю влади. Наприклад, прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для вирішення невідкладних завдань найчастіше лише прискорює інфляцію. Знижується довіра до діяльності Уряду, до запланованих програм та реформ.[Джерело?]

Вплив інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами. Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо. Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв'язки, вносять до них значний спекулятивний елемент (див. спекуляція), стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку

 

Економічна роль прибутку

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

— прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності

— прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей.

— прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.

Прибуток на капітал — найважливіша категорія ринкової економіки, складна багатогранні за своєю сутністю та конкретними формами вияву.

Функції прибутку:

· Оцінювальна — ефект використання основних ресурсів підприємства

· Стимулююча — функція прибутку спрямована на зниження витрат виробництва запровадженням інновацій, що збільшує можливості розширення виробництва і зростання масштабів бізнесу.

· Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв.

· Розподільча — функція прибутку забезпечує вибір підприємницької діяльності серед альтернативних варіантів.

· Індикативна (інформаційна) — функція прибутку забезпечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про наповненість ринку товаром, даючи тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.

Види прибутку:

· Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

· Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Прибуток від операційної діяльності витрати — оренда.

Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут — оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.

Принципи розподілу прибутку підприємства:

· сплата частки до бюджету;

· поповнення статутного фонду;

· виплата дивідендів;

· розширення виробництва;

· сплата штрафів;

· соціальний розвиток;

· стимулювання/мотивація працівників та інші напрямки, передбачені статутом.

Методи планування прибутку:

· прямого рахунку;

· аналітичний.

Інші види прибутків

1. За характером відбиття в обліку виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства.

o Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг нерозподіленого прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відображається на рахунку 441 «Прибуток нерозподілений» (збитки відповідно на рахунку 442 «Непокриті збитки»).

o Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються за їхньою альтернативною вартістю. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

1. За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій.

o Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі.

o Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування.

1. За основними видами господарських операцій підприємства виділяють прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних операцій.

o Прибуток від реалізації продукції — товарів, робіт, послуг — є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним з галузевою специфікою діяльності. Аналогом цього терміна виступає термін «валовий прибуток». В обох випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання з основної виробничо-збутової діяльності підприємства.

Прибуток від реалізації продукції складається з прибутку у нереалізованих залишках річної продукції на початок року, прибутку від випуску товарної продукції звітного періоду та прибутку у залишках нереалізованої продукції на кінець року

o Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном «доходи від позареалізаційних операцій», однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей прибуток, ставляться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними й закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані штрафи, пені й неустойки та ін.

1. За основними видами діяльності підприємства виділяють прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності.

o Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності.

o Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу — основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

o Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов'язань з основного боргу тощо).

1. За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють маржинальний, валовий і чистий прибуток підприємства.

Під цими термінами звичайно розуміють різні ступені «очистки» отриманих доходів від понесених підприємством у процесі господарської діяльності витрат.

o Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат.

o Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від реалізації за винятком собівартості реалізованої продукції

§ фінансові результати від позареалізаційних операцій.

o Чистий прибуток характеризує суму балансового (валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок.

1. За характером оподаткування прибутку виділяють оподатковувану і не оподатковувану податком його частини.

Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, тому що дозволяє оцінювати альтернативні господарські операції з позицій кінцевого їхнього ефекту. Склад прибутку, що не підлягає оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством.

1. 3а характером інфляційної «очистки» прибутку виділяють номінальний і реальний його види.

o Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоректований на темп інфляції у відповідному періоді.

За достатністю рівня формування виділяють низький, нормальний і високий прибуток підприємства (критерієм такого розподілу виступає рівень нормального прибутку).

o Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальні



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.254.246 (0.016 с.)