Кейнсіанська революція” в економічній науці.

Одним із провідних напрямів сучасної економічної теорії є кейнсіанство. Автором основних концепцій даного напрямку був Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 рр.). Дж. Кейнс - англійський економіст, політичний та державний діяч. Він займав високі державні пости, був представником Британського казначейства на Паризькій мирній конференції, казначеем у Королівському коледжі, членом ради директорів Англійського банку, керуючим інвестиційною компанією.

Кейнс, на відміну від інших економістів, почав розглядати національне господарство в цілому, почав встановлювати при-чинно-наслідкові зв'язки між народногосподарськими величинами. Все це дало початок макроекономічному напрямку економічної науки. Ще до кейнсіанства використовували мікроекономічний підхід, тобто аналізували економічні одиниці і на їх підставі робили загальні висновки.

Вчений зробив висновок, що життєві проблеми слід шукати у сфері попиту, який забезпечує реалізацію пропозиції ресурсів. Заперечення Кейнса щодо дії автоматичного механізму як на ринку товарів, так і на ринку капіталу та робочої сили:

- ціни незмінні при умові зниження зарплати та спаду виробництва;

- для того, щоб стимулювати інвестиції, знижувати норму процента неможливо;

- існування профспілок не дає можливості знижувати заробітну плату.

Кейнс вважав, що фактором, який визначає структуру споживчих витрат, є дохід, а його збільшення призводить до зростання витрат на споживання. Згідно його теорії частка кожного додаткового долара доходу, яка використовується на споживання називається граничною схильністю до споживання.

Одним із компонентів "ефективного попиту" є показник бажання капіталістів інвестувати капітали, а на обсяг інвестицій впливають норма процента та норма очікуваного прибутку. Величина процента залежить від пропозиції грошових засобів та попиту на них. Вчений вважав, що для нормального розвитку економіки, вакуум, утворений між рівнем доходу та споживання, заповнювався інвестиціями, але це можливе при рівності інвестицій та заощаджень.

Важливим пунктом аналізу Кейнса було те, що рішення про заощадження та інвестиції приймаються різними людьми: заощаджують споживачі, інвестують виробники.

Також Кейнс вважав, що саме недостатній попит спричиняє циклічний характер виробничого процесу. У процесі своєї діяльності Кейнс намагався з'ясувати причини безробіття, він вважав, що безробіття залежить не від заробітної плати, а від браку "ефективного попиту і що за капіталізму не існує такого механізму, який би гарантував повну зайнятість. Сам дослідник описав основні засоби, методи та інструменти впливу держави на економіку країни (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Засоби та інструменти впливу держави на економіку за Кейнсом

Отже, до Кейнса соціально-економічна наука базувалася на тому, що конкурентний механізм, тобто попит і пропозиція відновлюють "рівновагу", вирівнюють зайнятість, держава не повинна втручатися. Але Кейнс зрозумів, що потрібне цілеспрямоване втручання держави та її органів. Багато опонентів Кейнса вважали, що його теоретичні докази є безпідставними, але з часом усі визнали, що його ідеї підтвердилися на практиці. Саме у період вибуху світової кризи ("Велика депресія кінця 20-х - початку 30-х років) з'явився Дж. Кейнс зі своїми теоретичними викладками. Спочатку свої пропозиції щодо подолання кризи Дж. Кейнс виклав англійській королеві, але ні вона, ні її оточення не сприйняли доказів цього економіста. Після цього Кейнс звернувся до американського президента Ф. Д. Рузвельта. Його рекомендації були застосовані у проголошеному Рузвельтом "Новому курсі" і допомогли урядовцям подолати цілу низку економічних та соціальних проблем, почалося економічне та соціальне відновлення.

Отже, "Кейнсіанська революція" спростувала принцип "Laisser Faire" та позначила швидку трансформацію усієї усталеної системи колишніх поглядів. Видатний твір Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" перевидавався багатьма мовами.

Макроекономічна модель Кейнса наведена на рисунку 3.5.

Ідея "кейнсіанства" полягала в тому, що система ринкових відносин не є досконалою, само регульованою, а економічне зростання та максимально можлива зайнятість ресурсів забезпечуються активним втручанням держави в соціально-економічні процеси шляхом використання державних важелів.

Йдеться передусім про прямі державні видатки для стимулювання ефективного попиту, а також про вилучення державою заощаджень за допомогою системи податків та позик. Вирішального значення у стимулюванні приватних інвестицій Дж. Кейнс надавав прямим державним бюджетним видаткам. "Зі свого боку я зараз ставлюсь дещо скептично до можливості успіху чисто грошової політики, спрямованої на регулювання норми відсотка, - зазначав він у цьому контексті. - Я розраховую зараз на те, що держава буде брати на себе все більшу відповідальність за пряму організацію інвестицій"22. Одночасно Кейнс виступав за широке впровадження державою суспільних робіт, фінансованих з державного бюджету. Це, на його думку, мало сприяти збільшенню частини національного доходу, яка розподіляється, створенню додаткового попиту, який, в свою чергу, приводить до скорочення безробіття та інфляції, до досягнення повної зайнятості.

Рис. Макроекономічна модель Дж. М. Кейнса

Отже, ідеї Кейнса позначили новий етап у розвитку соціально-економічної науки, вони не тільки справили величезний вплив на подальший розвиток соціально-економічної думки, але ще за життя автора блискуче втілилися у практику. Проте вчорашні учні Кейнса, а також його опоненти почали розвивати, доповнювати, а інколи спростовувати деякі з ідей Кейнса.

Рекомендації Кейнса щодо виходу з Великої кризи кінця 20-х - початку 30-х років XX ст. були беззаперечними, проте абсолютно безпідставними є спроби переносити рецепти 30-х на 60-70-ті та в умови нової історичної епохи. Друга половина XX століття характеризувалася принципово новими явищами, до яких можна віднести науково-технічну революцію, яка по-новому поставила всі подальші соціальні та економічні процеси.

Суттєві зміни соціальних, політичних, економічних, технологічних умов розвитку призвели до подальшої революції "кейнсіанської традиції". Під час Великої кризи надзвичайно загострилася проблема інфляції, яка потрапила у центр уваги Кейнса. Наприкінці 60-х - початку 70-х років у капіталістичних країнах виникає нова ситуація - явище "стагфляції" - одночасне співіснування інфляції і неповної зайнятості факторів виробництва, що суперечило закономірностям класичного циклічного розвитку.

Отже, постала потреба у пошуку нового осмислення соціально-економічних явищ та виробленні рекомендацій щодо соціально-економічної політики урядів у змінених умовах. Основне завдання соціально-економічної науки на той час було пошуком сталого економічного зростання в умовах науково-технічної революції та необхідність в нових ідеях