Господарський механізм: сутність, структура, функції, еволюція.

Господарський механізм — це сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління та правових норм, за допомогою яких суспільство (держава) додержується об’єктивних вимог економічних законів з урахуванням конкретної ситуації в народному господарстві.

Разом з тим господарський механізм, як й економічні відносини, невіддільний від продуктивних сил, з одного боку, і надбудови — з іншого. Він виражає і втілює їх тісну взаємодію.

Таким чином, даний механізм тісно пов’язаний з соціальними, політичними відносинами, конкретною формою реалізації їх активної ролі щодо виробництва.

Необхідним компонентом господарського механізму виступають і організаційні структури, які віддзеркалюють рівень, внутрішню організацію елементів продуктивних сил суспільства, а також відповідний ступінь і конкретні форми суспільного поділу праці. Інакше кажучи, господарський механізм включає і сукупність організаційно-економічних відносин, і організаційно-управлінський аспект продуктивних сил.

Організаційно-економічні відносини виступають головною конституюючою ознакою господарського механізму. Вони складаються з приводу: трудової діяльності; усуспільнення та відособлення виробництва; розподілу, спеціалізації й кооперації праці; обміну засобами виробництва; менеджменту; грошового обігу; ціноутворення; фінансів й кредиту; маркетингу; інфраструктури ринку тощо. Загалом, ці відносини виражаються господарською системою організації й управління економікою на різних рівнях. Господарський механізм, будучи складною, багатоаспектною категорією, не замикається лише рамками економічних відносин, що функціонують у сфері конкретних господарських дій і зв’язків. Він інтегрує не тільки базисні відносини, але й певні елементи продуктивних сил і надбудови.

Отже, господарський механізм є найважливішим елементом економічної системи. Якщо уявити сучасну економічну систему як змішану, то вона має містити такі самостійні підсистеми господарювання: планову підсистему; ринок як самостійну підсистему господарювання; традиційне (натуральне) господарство як підсистему господарювання. Кожній з окремих підсистем відповідає адекватний господарський механізм — ринковий механізм саморегулювання; державний регулюючий механізм; господарський механізм, що відповідає традиційному натуральному господарству. Залежно від того, яка підсистема з відповідним господарським механізмом має найбільшу питому вагу, характеризується й вся економічна система: якщо переважає ринок, то й система ринкова, виникає ринкова економіка; якщо переважає держава, то й система планова (адміністративно-командна); якщо переважає натуральне госп одарство, то такою є система в цілому. Більш чи менш рівне співвідношення ринку і держави характеризує систему змішаної економіки, де відбувається взаємодія відповідних господарських механізмів, у результаті чого формується господарський механізм змішаної економіки.

Виражаючи сутнісні риси економічних законів, взаємозв’язки в їх системі, механізм господарювання в той же час виступає як інтегративна форма їх прояву. Це потрібно розуміти таким чином, що на поверхні економічного життя механізм господарювання являє собою сукупність організаційно-економічних форм, за допомогою яких держава здійснює функцію управління й регулювання економіки. Але з цієї точки зору механізм господарювання — це не проста сукупність організаційно-економічних форм (рядоположеність елементів), а явище, що відображає взаємозв’язок між ними, взаємодію, взаємопереходи, тобто являє собою систему.

Розуміння механізму господарювання як системи організаційно-економічних форм не заперечує, а навпаки, доповнює уявлення про нього як про систему організаційно-економічних відносин. У даному разі йдеться про новий рівень його пізнання, де зміст механізму господарювання «просвічується» крізь призму форм його прояву. Визначаючи єдність організаційно-економічних відносин і форм їх прояву, тобто «змістовну форму», механізм господарювання у той же час має внутрішню специфічну логіку розвитку як з боку організаційно-економічних відносин, так і з боку оргнізаційно-економічних форм прояву. Організаційно-економічні відносини становлять зміст механізму господарювання, організаційно-економічні форми — спосіб існування, функціонування і розвитку всієї системи економічних відносин суспіль-ства. В організаційно-економічних формах безпосередньо відбувається перетворення об’єктивних «сторін» механізму господарювання на суб’єктивні. Вони прямо вступають у взаємодію з матеріальними та особистими чинниками виробництва і їх удосконалення цілком визначається зміною останніх, що, в свою чергу, служить імпульсом розвитку організаційно-економічних відносин.

Теоретичні аспекти аналізу рівнів господарювання

Отже, відмінності (при збереженні єдності) організаційно-економічних відносин та організаційно-економічних форм як двох сторін механізму господарювання визначаються як по лінії взаємодії з виробничими відносинами (відносинами власності), так і по лінії взаємодії з продуктивними силами. При цьому важливо зазначити ту обставину, що єдність сторін механізму господарювання забезпечується організаційно-економічними відносинами, відмінності — організаційно-економічними формами його прояву на різних рівнях господарювання.

Таке розуміння механізму господарювання спирається на діалектичну логіку взаємодіючих, але не тотожних пар категорій: змісту і форми, сутності та явища. Будь-яке з явищ або процесів економічного життя являє собою діалектичну єдність змісту і форми. Зміст включає всю сукупність ознак того або іншого явища і характеризує його цілісність за допомогою конкретної організації, структури. Форма є способом існування, методом розвитку і вияву змісту. Форма перебуває у діалектичній єдності зі змістом і виступає як вираз відповідної організації, структури змісту. Діалектика змісту і форми будується на їх протилежності й одночасно на найтіснішому зв’язку і взаємообумовленості. Зміст визначає форму, а остання є змістовною. Форма виражає певний зміст, а останнє завжди оформлено. Взаємна обумовленість змісту і форми не вичерпує їх діалектики, яка доповнюється й їх переходами одного в одне. Що в одних умовах і відносинах є змістом, то в інших може бути формою, і навпаки.

Форма відносно змісту, незважаючи на примат останнього, не є пасивною. Вона активно впливає на нього, прискорюючи або уповільнюючи його розвиток. У розв’язанні суперечностей, що виникають між змістом і формою, величезну роль відіграє суб’єктивний чинник. Його значення полягає в умінні знайти об’єктивний критерій, який сприятиме розкриттю міри протиріччя між змістом і формою, у своєчасному і науково обґрунтованому визначенні моменту, коли форма з рушійної сили починає перетворюватися на гальмуючу силу.

У взаємозв’язку з категоріями «зміст» і «форма» перебуває інша пара категорій «сутність» і «явище». Сутність і явище характеризують як зовнішню сторону явища, доступну сприйняттю, так і внутрішню, приховану від безпосереднього спостереження. Дані сторони перебувають у нерозривній єдності і не існують одна без іншої. Існування цих різних і разом з тим взаємопов’язаних сторін явища (процесу) зумовлює необхідність розрізнювати в них визначальне, головне — сутність і зовнішнє, похідне від неї — явище. Сутність характеризує більш або менш стійку сторону явища, його основу, що визначає його розвиток. Явище ж, виступаючи як вияв сутності, характеризує менш стійку сторону процесу дійсності. Поняття «сутність» дуже близьке поняттю «зміст», але на відміну від нього виокремлює головне, що визначає внутрішню основу явищ. Сутність — це основне у змісті.

Категорії сутності і явища відображають одну і ту саму реальність, але з різною глибиною і повнотою, внаслідок чого вони не збігаються. Проте сутність виражається не тільки в тих випадках, коли вона більш або менш відповідає явищу, але і тоді, коли має місце суперечність між сутністю і формою її вияву.

Діалектика сутності та явища полягає не тільки в їх невіддільності, але й у взаємопереливах, які характеризують їх рухливість, змінність. Зникнення сутності спричиняє зміну або (що трапляється частіше) зникнення явища. Пізнаючи діалектику сутності та явища, важливо підкреслити, що сутність лише приблизно охоплює окремі різноманітні явища. Отже, явища неповною мірою входять у сутність. Звідси висновок — сутність «бідніша» за явище, оскільки вона не відображає всього різноманіття їх сторін, але разом з тим вона виступає як їх загальна основа.

Спираючись на зазначені методологічні посилання, що містяться у характеристиках парних категорій «зміст і форма», «сутність і явища», можна охарактеризувати і механізм господарювання у всій його еволюційній різноманітності, визначитися з його структурою на поверхневому рівні економічного життя. По-перше, всі зв’язки і залежності, що характерні для системи економічних законів і забезпечують взаємообумовленість механізму їх дії і використання, відтворюються (але не віддзеркалюються!) у системі організаційно-економічних форм, тобто в механізмі господарювання. По-друге, складаючи певний шар виробничих відносин — організаційно-економічних, механізм господарювання не тільки зумовлює їх взаємозв’язок з іншою стороною способу виробництва — продуктивними силами, але й «стягує» фази відтворювального циклу в єдине ціле: відносини виробництва — відносини розподілу — відносини обміну — відносини споживання. По-третє, виступаючи формою вияву відносин власності, механізм господарювання забезпечує узгодженість у системі економічних інтересів і вирішення виникаючих між ними суперечностей.

На кожному рівні пізнання механізм господарювання відіграє свою роль і в той же час об’єднує складові однією метою — забезпечення економічного регулювання суспільного виробництва.

Розгляд механізму господарювання як системи організаційно-економічних форм зумовлює необхідність визначення того єдиного джерела, виходячи з якого було б можливим пояснити всю сукупність фактів. Йдеться про те, що будь-яка система у своїй основі має ключовий системоутворюючий фактор (елемент), що визначає всі інші елементи та акумулює їх в єдине ціле. З цієї точки зору господарський механізм має відображати такі аспекти. По-перше, механізм господарювання як система повинен визначатися власною передумовою, що спричиняє її (систему) до життя. По-друге, розвиваючись у напрямі цілісності, механізм господарювання об’єднує всі організаційно-економічні форми в єдине ціле. По-третє, становлення механізму господарювання як цілісної системи є моментом його розвитку. Все це має найважливіше практичне значення, оскільки підхід до механізму господарюв ання як цілісної системи дає можливість пізнати її внутрішні закони, ступінь адекватності економічним відносинам і інтересам, виявити взаємозв’язок і взаємозалежність між формами, визначити характер сукупного регулюючого впливу на рух праці та реалізацію інтересів, пізнати логіку побудови і супідрядності ланок господарювання, встановити шляхи подолання моментів неузгодженості і подальшої гармонізації.

Ознаки цілісностігосподарського механізму

Цілісність як одна з найважливіших характеристик механізму господарювання містить як аспекти стабільності, так і розвитку. Механізм господарювання асоціюється і з «анатомією», і з «фізіологією» економіки. Діалектика механізму господарювання відображає не тільки єдність його елементів, а й їх суперечність, що виступають джерелом його розвитку.

Отже, цілісність механізму господарювання визначається, з одного боку, існуванням залежності його елементів, за якої зміна одного елемента веде до зміни інших. З іншого боку, цілісність виступає як міра розвитку механізму господарювання, критерій ступеня його зрілості.

Як система механізм господарювання являє собою елемент складнішої системи, зокрема економічних відносин, які, в свою чергу, є підсистемою ще складнішої системи і т. д. З даної точки зору механізм господарювання є способом функціонування комплексних систем, з властивими їм взаємозв’язками, взаємодіями явищ і процесів.

Найважливішою основою спільності, цілісності, системності механізму господарювання є тип власності на засоби виробництва. Іншою специфічною основою і критерієм системності механізму господарювання, що випливає з типу власності, яка визначає природу адекватної економічної системи, є домінування соціального змісту.

Соціальний аспект, що характеризує одну з критеріальних сторін механізму господарювання, не є щось привнесене зі сторони. Це — сутнісний аспект системи економічних відносин суспільства, що виявляється в поверхневих формах існування по мірі визрівання відповідних передумов та умов. Звідси — правомірний висновок: види економічних систем розрізняються за сутністю двох основних складових, тобто типом власності та характером господарського механізму.

Свою цілісність механізм господарювання набуває за сучасних умов формування змішаної економіки, якій притаманні певні особливості. Принципу цілісності відповідає перетворення всіх структуроутворюючих елементів механізму господарювання на частини єдиної і взаємопов’язаної системи. При цьому механізм господарювання набуває тієї історично визначеної форми, яка адекватно виражає будову, функціонування і розвиток виробничих відносин.

Властивості механізму господарювання як системи в його взаємодії з іншими явищами і процесами виявляються через його функції. Отже, характеристика механізму господарювання як цілісної системи зі своєю структуроутворюючою основою вказує на наявність у нього єдиної, інтегративної функції, яку не можна звести до простої суми функцій, що виконуються кожним з його елементів.

Головною функцією механізму господарювання виступає узгодження інтересів усіх ланок економічного життя з метою забезпечення розв’язання суперечностей. Дана функція є загальною, оскільки вона характерна для механізму господарювання в цілому і кожного з елементів його структури зокрема. Особливістю її є те, що вона, випливаючи з сутності економічних відносин, формується свідомо на загальнодержавному рівні і визначає одну із закономірностей системи управління. Проте реалізується вона безпосередньо за рахунок функціонування механізму господарювання як основного його елемента.

Отже, сутність господарського механізму проявляється через його функції. До основних з них у політико-економічному аспекті належать:

· реалізація відносин пануючого типу власності;

· поєднання і взаємодія продуктивних сил і економічних відносин;

· узгодження й забезпечення руху економічних інтересів;

· створення умов для розв’язання суперечностей;

· формування «поля» взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на базі таких основних принципів формування і функціонування господарського механізму, як системність, збалансованість, ефективність, соціальна спрямованість

 

Економічні функції держави.

Поняття економічних функцій держави. Економічна діяльність держави реалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності (уся економіка чи певна сфера, довгострокові і короткострокові) і т. ін.

Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і зовнішні функції. Внутрішні функції — це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах. Зовнішні функції — це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.

Базовою характеристикою для класифікації функцій є вид діяльності. У кожному конкретному виді діяльності певним чином присутні і поєднуються характеристики різних видів діяльності.

Складність завдань, що постають перед державою, визначають і множинність функцій, через які реалізується діяльність держави. Скласти певний перелік функцій держави неможливо. Водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки

Трансформаційні процеси переходу від централізовано-планової до соціально орієнтованої ринкової моделі функціонування і розвитку національної економіки об’єктивно вимагають адекватних цілеспрямованих дій з боку держави, яка в перехідних умовах виконує крім загальних функцій цілий ряд специфічних.

До специфічних функцій перехідного періоду можна віднести такі:

- розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни;

- структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення, визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин;

- цілеспрямоване формування державного сектору економіки;

- розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП);

- національне регулювання економічних і соціальних процесів;

- проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики;

- створення загальної законодавчої і правової бази для суб’єктів ринкової економіки.

Економічні функції держави у розвинутих країнах.

1. Забезпечення правової бази та суспільної атмосфери, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи. Ще А. Сміт стверджував, що держава є гарантом і захисником прав власності, цілісності національного суверенітету, законності і правопорядку, стабільності національної валюти. Більшість цих функцій можна віднести до “передекономічних”, бо без їх реалізації стабільний і ефективний ринок неможливий. Необхідна правова база передбачає такі засоби, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності й гарантоване дотримання контрактів. Уряд установлює “правила гри”, що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. Економіко-правовий порядок забезпечується державою через оформлення і закріплення загальних правил поведінки економічних суб’єктів. Вони складаються з: приватного права розпорядження власністю і правил його передачі; прав, що регулюють відносини всередині економічних одиниць, — підприємницьке, сімейне та юнацьке право; прав, що регламентують грошове забезпечення економіки і фінансове господарство державного підпорядкування, — право емісійного банку, податкове та фінансове право; прав, що закріплюють санкції для дій, які виключають конкуренцію або загрожують їй, — конкурентне право, право економічних штрафів та ін. Основні послуги, що забезпечуються урядом, включають: застосування поліцейських сил для підтримання суспільного порядку; введення стандартів вимірювання ваги і якості продуктів; створення грошової системи, що полегшує обмін товарів і послуг. Така діяльність уряду поліпшує розподіл ресурсів. Забезпечення ринку засобом обігу, гарантована якість продуктів, визначення прав власності й відповідальність щодо дотримання умов контрактів — усі названі заходи обумовлюють збільшення обсягів торгівлі.

2. Захист конкуренції. Конкуренція є основним регулюючим механізмом у капіталістичній економіці, силою, яка підкорює виробника і постачальника ресурсів диктату покупця чи суверенітету споживача. За конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців щодо попиту і пропозиції визначають ринкові ціни. За умов конкуренції: покупці — хазяїн, ринок — його агент, а підприємства — слуга. Зростання кількості монополій різко змінює ситуацію. Монополія — це стан, за якого кількість продавців стає такою малою, що кожен продавець може вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому й на ціну продукту, що продається. Коли монополія замінює конкуренцію, продавці отримують можливість маніпулювати цінами на власну користь і на шкоду суспільству. Монополія призводить до нераціонального розподілу економічних ресурсів. Уряд створює державні комісії для регулювання цін, встановлює стандарти на послуги, що пропонуються, приймає антимонопольні та антитрестівські закони.

3. Перерозподіл доходу та національного багатства. Ринкова система веде до нерівності у суспільстві: ті, що володіють значними капіталами, земельними площами, мають великі доходи, інші — досить незначні, крім того люди похилого віку, з фізичними чи розумовими вадами, безробітні взагалі не мають доходів в умовах ринкової системи. Ринкова система породжує значну нерівність у розподілі грошового доходу й, відповідно, у розподілі національного продукту між індивідуальними домогосподарствами. Держава виконує завдання щодо зменшення нерівності доходів у суспільстві. Трансфертні платежі забезпечують допомогу тим, хто її гостро потребує, здійснення різних програм соціального захисту. Уряд упорядковує структуру розподілу доходів шляхом ринкового втручання, тобто шляхом індикації цін. Законодавство щодо мінімальних ставок заробітної плати є прикладом того, як уряд фіксує ціни з метою підвищення доходів певних груп населення.

4. Коригування розподілу ресурсів для зміни структури національного прибутку. Різке порушення функціонування ринку пов’язується з такими негативними явищами: ринкова система виробляє не ту кількість певних товарів і послуг, неспроможна взагалі виділити будь-які ресурси на виробництво деяких товарів і послуг, випуск яких є економічно виправданим. Застосовуються два типи коригуючих заходів: законодавство та спеціальні податки, за допомогою яких уряд покладає на фірму-порушника побічні ефекти чи витрати.

Держава здійснює перерозподіл ресурсів на суспільні блага.

В економіці, де існує певна зайнятість, перед державою постає завдання вивільнення ресурсів, що застосовуються у виробництві товарів індивідуального споживання, для спрямування їх у виробництво суспільних благ. Підприємства, домогосподарства обкладаються податками, тим самим виключається частина їх потенційної купівельної спроможності. Податки зменшують попит на товари і послуги індивідуального користування, що, в свою чергу, викликає зниження приватного попиту на ресурси. Передаючи купівельну спроможність приватних економічних агентів виробництву, податки вивільняють ресурси із приватної сфери їх застосування. Уряд, витрачаючи податкові надходження, може спрямувати ці ресурси у виробництво суспільних благ і послуг. Держава свідомо перерозподіляє ресурси для здійснення значних змін у структурі національного продукту країни.

5. Стабілізація економіки, тобто стимулювання економічного розвитку, контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що породжується коливанням економічної кон’юнктури. Історично склалося так, що найновішою та в певному розумінні найважливішою функцією уряду є стабілізація ринкової економіки, тобто допомога приватній економіці у забезпеченні і повної зайнятості ресурсів, і стабільного рівня цін. Рівень виробництва залежить від загального обсягу витрат. Можливим є виникнення двох несприятливих ситуацій:

а) безробіття, коли загальний рівень витрат у приватному секторі занадто низький для реалізації повної зайнятості. Уряд зобов’язаний так доповнити приватні витрати, щоб загальний обсяг витрат — приватних і державних — був достатнім для створення повної зайнятості. Уряд повинен підвищити власні витрати на суспільні блага й послуги, а з іншого боку — скоротити податки для стимулювання доходів приватного сектору;

б) інфляції, коли суспільство намагається витрачати більше, ніж дозволяє виробнича потужність економіки. Коли сукупні витрати перебільшують величину продукту за повної зайнятості, надмірні витрати викликають підвищення цін. Уряд зобов’язаний ліквідувати надмірні витрати, скоротити власні витрати, а також підвищити податки з метою скорочення витрат приватного сектору.

Деякі економісти звертають увагу ще на одну функцію уряду.

6. Виправлення вад ринкової системи. Однією з таких вад є проблема екстерналій. Підприємство викидає в атмосферу отруйні гази, виникає ризик для здоров’я населення. Оскільки повітря нікому не належить, підприємству ніщо не заважатиме продовжувати забруднення атмосфери доти, доки не буде запроваджений спеціальний закон, що встановлює допустимі екологічні норми шкідливих викидів.

Учений, здійснивши відкриття, послужить на користь усьому суспільству. Що ж до самого вченого, то його власний добробут, як правило, не зросте пропорційно до економічної вартості відкриття, з чого випливає, що вільний ринок не стимулює фундаментальних наукових досліджень. Саме тому американський уряд фінансує Національний науковий фонд, уряд України — Національну Академію наук. Урядова політика захищає патентне право. Економічні функції держави перебувають у постійній динаміці, спостерігається їх зростання та ускладнення в органічному взаємозв’язку із суспільним прогресом.