Торговий капітал і торговий прибуток.

Торговий капітал історично передував промисловому капіталу. У формі купецького капіталу він існував ще в рабовласницькому суспільстві. В докапіталістичних формаціях торговий капітал поряд з лихварським капіталом був самостійною і головною формою існування капіталу.

Для його функціонування потрібен був певний рівень розвитку товарного виробництва, товарний і грошовий обіг. Всі ці умови існували задовго до капіталізму, що й послужило матеріальною передумовою появи торгового капіталу.

З виникненням капіталізму торговий капітал втрачає свою самостійність. Він, як зазначав К. Маркс, існує вже як агент промислового капіталу. На ранній стадії капіталістичного виробництва функціями виробництва товару і його реалізації займалися одні й ті ж самі капіталісти. Проте з розвитком капіталізму, в міру загострення конкурентної боротьби функції реалізації відособлюються. Можливість такого відособлення міститься вже в самому характері руху

Промислового капіталу в процесі відтворення. На третій стадії кругообороту рух капіталу зводиться до перетворення товарного капіталу в грошовий (Т' - Г'). Основне завдання промисловця - виробництво Додаткової вартості, а функція реалізації товару для нього побічна. Тому Й вона відособлюється й обслуговується операціями торгового капіталу. Формула руху (кругообороту) торгового капіталу така ж, як і загальна формула капіталу, тобто Г - Т - Г '.

Як бачимо, даний капітал обмежується лише сферою обігу.

Хоча торговий капітал не бере безпосередньої участі у виробництві вартості і додаткової вартості, проте він опосередковано сприяє збільшенню маси додаткової вартості і середньої норми прибутку, а отже й ВНП і національного доходу.

Досягається це в результаті того, що, по-перше, існування торгового капіталу зменшує частину капіталу, яка потрібна для обслуговування торгівлі, і відповідно збільшує ту частину капіталу, яка зайнята у виробництві. По-друге, торгові капіталісти краще знають ринки, а тому й швидше реалізують товари і цим самим прискорюють оборот капіталу. По-третє, існування торгового капіталу сприяє безперервності виробництва.

Із самої формули руху торгового капіталу (Г - Т - Г ') видно, що функціонування торгового капіталу своєю кінцевою метою має одержання прибутку. І хоча торговий капітал, якщо не враховувати деяких виробничих операцій, таких як транспортування товарів, їх розфасування, зберігання і т.д., не створює ні „вартості, ні додаткової вартості, все ж таки він приносить прибуток і виникає тому, що промислові капіталісти передають торговим капіталістам частину додаткової вартості, створеної на їхніх підприємствах

Промисловий капіталіст продає товар торговому капіталістові по ціні, яка покриває витрати на виробництво товару і забезпечує середню норму прибутку на капітал. Ця ціна є нижчою від суспільної ціни виробництва товарів. Торговий капіталіст продає товари по ціні, яка покриває його затрати на купівлю і продаж товару і забезпечує йому середню норму прибутку на торговий капітал. Ця норма прибутку така ж сама, як і в промислового капіталіста) Ціна, по якій торговий капіталіст реалізує товар, відповідає суспільній ціні виробництва.

Процес розподілу додаткової вартості між промисловим і торговим капіталом можна проілюструвати на такому прикладі-Припустимо, що весь авансований промисловий капітал становить 900 гр. од. (720с+180у), норма додаткової вартості -100%, вартість основного капіталу протягом року повністю переноситься на створені продукти. Тоді вартість річного продукту буде рівнятися

720c+180v+180m=1080 гр. од.

Ціна виробництва, оскільки мова йде про весь суспільний капітал, також становитиме 1080 гр. од. А середня норма прибутку на весь суспільний капітал становитиме:
Весь вироблений в суспільстві прибуток буде розподілений між промисловцями і торговцями пропорціонально авансованому ними капіталу.

Промислові капіталісти реалізують товари торговцям по ціні 720c+180v+162p=1062 гр. од. Ця ціна є нижчою від суспільної ціни виробництва. Торгові капіталісти реалізують товари безпосереднім споживачам по суспільній ціні виробництва, яка включає в себе 720c+180v+162p+18h=1080 гр. од.

Слід мати на увазі, що норма торгового прибутку визначається річною нормою середнього прибутку і не залежить від швидкості обороту торгового капіталу. Норма торгового прибутку обчислюється на весь торговий капітал, авансований на рік, незалежно від швидкості обороту цього капіталу. Скажімо, якщо середня річна норма прибутку 15%, весь авансований капітал 100 гр. од., то при одному обороті цього капіталу за рік загальна продажна ціна товарів становитиме 115 гр. од. Торговці одержать прибуток в 15 гр. од. Якщо протягом року торговий капітал робитиме 5 оборотів, то продажна ціна в кожному обороті становитиме 103 гр. од. Норма прибутку в кожному обороті зменшиться пропорціонально кількості оборотів, а річна норма прибутку залишиться на рівні 15%. Отже, джерелом торгового прибутку, як і промислового, є Додаткова вартість, створена у сфері виробництва. Беручи участь у привласненні частини додаткової вартості, створеної виробничими Робітниками, торгові капіталісти тим самим опосередковано беруть Участь в експлуатації найманих робітників виробничої сфери. Безпосередньо торговий капіталіст експлуатує робітників та службовців, зайнятих в торгівлі.

Торговий робітник продає свою робочу силу торговому віталісту.

Вартість робочої сили працівників торгівлі регулюється тими ж іконами, що і вартість робочої сили робітників виробництва. Робочий День торгового працівника поділяється на необхідний робочий час та Податковий робочий час. Протягом необхідного робочого часу він реалізує товари, в яких втілена частина додаткової вартості, що йде на оплату вартості його робочої сили. Протягом додаткового робочого часу реалізуються товари, в яких втілена частина додаткової вартості, привласнює торговий капіталіст у формі торгового прибутку.

Ступінь експлуатації найманих працівників торгівлі визначається як відношення частини реалізованої вартості, яка відповідає торговому прибутку, до другої частини реалізованої вартості, за рахунок якої відбувається заміщення витрат на оплату робочої сили. На практиці норму експлуатації торгових працівників можна визначити як відношення суми торгового прибутку до суми виплаченої заробітної плати.

З розвитком капіталізму відбувається посилення ступеня експлуатації торгових працівників. Досягається це такими шляхами:

шляхом продовження робочого дня і підвищення інтенсивності та продуктивності праці;

шляхом зниження заробітної плати нижче вартості робочої сили;

шляхом експлуатації дрібних товаровиробників (селян і ремісників) в результаті нееквівалентного обміну

 

 

64. Позичковий капітал і позичковий відсоток.

Окрім промислових і торговельних капіталістів, у привласненні додаткової вартості беруть учать і власники позичкового капіталу.

Позичковий капітал - це грошовий капітал, який передається підприємцем-власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку.

Основною функцією позичкового капіталу є грошове обслуговування суб'єктів ринкового господарювання, що забезпечує стабільність їхньої діяльності, прискорює швидкість обігу їхнього капіталу.

Економісти досить активно аналізують питання про джерела тимчасово вільних грошей, які можуть бути використані як позичковий капітал. Найважливішими з них вважають такі:

1) амортизаційні відрахування. Увесь час, поки амортизація накопичується для заміни засобів праці, які ще функціонують, грошові кошти є вільними і можуть бути перетворені на позичковий капітал;

2) частина оборотного капіталу, який вивільнюється в результаті не збігання часу продажу виготовленої продукції і купівлі сировини, пального, матеріалів, необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу;

3) тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів після реалізації товарів і виплатою заробітної плати;

4) кошти фонду розвитку виробництва, які є частиною прибутків підприємства і накопичується до певного розміру, перед тим як бути використаними для розширеного відтворення;

5) грошові доходи і заощадження населення;

6) грошові нагромадження держави тощо.

Таким чином, завдяки утворенню тимчасового вільного грошового капіталу виникає позичковий капітал, який може віддаватися як позика тим суб'єктам господарювання, які відчувають нестачу грошових ресурсів.

Позичковий капітал є самостійною формою капіталу, зі своїми особливостями, які відрізняють його від промислового та торговельного капіталу:

1. Особливість позикового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особою - підприємцем-позичальником. З моменту переходу капіталу з рук у руки відбувається і його роздвоєння на капітал-власність, який приносить своєму власнику дохід у формі відсотка, і капітал-функцію, який приносить прибуток (підприємницький дохід) підприємцю-позичальнику.

2. Позичковий капітал виступає як товар, і ця характеристика не притаманна промисловому та торговельному капіталу. При цьому слід розуміти, що це товар особливий, оскільки: а) відчужується від власника не назавжди, а тільки на певний строк; б) продається і купується за специфічною ціною. Цією ціною є позичковий (рис. 9.2). Аналіз схем, за якими здійснюється кругообіг промислового, торговельного та позичкового капіталів, також показує певні відмінності. Так, рух промислового і торговельного капіталів здійснюється за схемою: Г - Т - Г', де Г'= Г + Аг (Аг - прибуток, заради якого здійснювався рух капіталу). Щоб отримати прибуток, підприємець забезпечує рух свого грошового капіталу через продуктивну і товарну форми, тим самим організує виробництво товарів та послуг (для промислового капіталу), а потім їх реалізацію. Грошовий капітал, отриманий після продажу товарів, включатиме в собі прибутки підприємців (Аг). Що стосується позичкового капіталу, то його рух здійснюється за іншою схемою: Г - Г, тобто він виступає тільки в одній, незмінній грошовій формі і, незважаючи на це, приносить своєму власнику позичковий процент. У цьому випадку процес збільшення позичкового капіталу більш завуальований, і пояснити зміни в позичковому капіталі можна, тільки розглянувши всі етапи руху цього капіталу:

1. Власник позичкового капіталу (кредитор) віддає свій грошовий капітал, щоб через певний час він повернувся до нього з певним приростом - позичковим відсотком.

2. Позичальник, оскільки в нього є необхідність у грошовому капіталі, бере на певний строк позику, при цьому обов'язковою умовою є повернення взятого в позику грошового капіталу з певним приростом - позичковим відсотком (г %).

3. Позичальник, щоб задовольнити свої потреби у прибутку (а це, як відомо, кінцева мета будь-якої діяльності) та розрахуватися з кредитором, повинен застосувати позику продуктивно, тобто направити її на виробничі потреби, на виробництво певних товарів або послуг. В результаті взаємодії робітників із засобами виробництва буде вироблена продукція, складовою частиною вартості якої стане додатковий продукт.

4. Позичальник, щоб досягти вищезазначеної мети, повинен здійснити останній етап своєї діяльності - реалізувати продукцію і отримати прибуток. Останній складатиметься з двох частин: перша з них - його власний прибуток (підприємницький дохід), а друга -позичковий відсоток (вартість позики, яку він сплачує власнику грошей).

Важливо розуміти, що оскільки підприємницький дохід і відсоток мають одне й те саме джерело - додатковий продукт, який після реалізації перетворюється на прибуток, то між складовими частинами прибутку є певні залежності. Збільшення частки, наприклад відсотка, зменшуватиме частку підприємницького доходу. За певних умов це викликатиме зміни у механізмі функціонування ринку позичкових капіталів. Попит на грошовий капітал у формі позичкового буде зменшуватися, і, навіть за умов сталої пропозиції позичкового капіталу, його ціна (відсоток) зменшуватиметься.

Розмір збільшення або зменшення позичкового відсотка вимірюється нормою відсотка (НВ):

На рівень позичкового відсотка впливають різні фактори, зокрема: масштаби виробництва; розміри грошових нагромаджень та заощаджень; кон'юнктура ринку (попит і пропозиція); ступінь ризику; циклічний характер виробництва; інфляційні процеси.