Торгові і неторгові товари: суть та відмінності

У міжнародній економіці товар трактується як уся сукупність матеріальних і нематеріальних предметів, пропонованих для продажу. Торгові товари - товари, що можуть пересуватися між різними країнами. Неторгові товари - товари, що споживаються в тій же країні, де і зроблені, і не переміщаються між країнами. головні різниці між цими товарами полягають у наступному: 1. Ціни на торгові товари визначаються співвідношенням попиту та пропозиції на світовому ринку і знаходяться під впливом попиту та пропозиції на них і усередині країни, і за рубежем. Ціни на неторгові товари визначаються співвідношенням попиту та пропозиції на національному ринку. Коливання цін на такі товари в інших країнах значення не мають. 2. Підтримка балансу внутрішнього попиту та пропозиції на торгові товари не так важливо, як для неторгові товарів, оскільки недолік внутрішнього попиту може бути завжди компенсований збільшенням попиту з-за кордону, а недолік внутрішньої пропозиції - збільшенням постачань іноземних товарів. Для неторгових товарів підтримка внутрішнього балансу попиту та пропозиції критично важливо. При його порушенні виникають серйозні соціально-економічні диспропорції. 3. Динаміка і найчастіше рівень внутрішніх цін на торгові товари ідуть за динамікою і рівнем цін в інших країнах. Внутрішні ціни на неторгові товари можуть істотно відрізнятися від цін інших країн, а зміна може не приводити до зміни закордонних цін на такі ж товари.

Найбільш типовим прикладом товарів що не торгуються є послуги. Клієнтура таких закладів, як перукарня, хімчистка, пральня, як правило, живе неподалік, а приїжджати з-за кордону, щоб почистити костюм, сенсу не має. Послуги по оренді житла - теж звичайно товар що не торгується. Чи є товар таким що торгується чи таким що не торгується залежить також від транспортних витрат на його переміщення за рубіж і торгові бар'єри, що існують на цьому шляху. Якщо ціна товару на одиницю ваги висока, то практично завжди цей товар є торгові (Н., золото).

66) 5. Форми і напрямки розвитку міжнародної спеціалі­зації і кооперування виробництва

МПП нерозривно пов’язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням виробництва, які є формами його прояву і його елементами. Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремленні) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби. МСВ розвивається в 2-х напрямках – виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об’єднань. У територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку. Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (по вузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації. Перша з них передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна – на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу. Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об’єднання зусиль виробників декількох країн у випуску видів товарів для світового ринку. У міжнародній практиці виділяють 3 основні форми кооперування: (здійснення спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств.

67) 28.Характеристика валютно-кредитних інструментів регулювання міжнародної торгівлі товарами

Сучасна модель регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою валютно-кредитних інструментів об´єднує сукупність елементів валютного ринку, відносин експортерів та імпортерів з банками, системи національного та міждержавного валютного регулювання.

До валютно-кредитних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі належать наступні:

— зміна валютного курсу шляхом його ревальвації або девальвації;—валютні обмеження;—валютна інтервенція за допомогою маніпуляції державним банком валютними ресурсами та процентними ставками;—маневрування банківськими процентними ставками;— набір правил та норм, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках. Їх мета — полегшення процесів міжнародної торгівлі стосовно забезпечення зовнішньоторговельних розрахунків, впорядкування кредитування експортно-імпортних операцій і отримання максимальної вигоди учасниками зовнішньоторговельних угод.

Валютний курс (ВК), що виступає як відношення національної грошової одиниці до грошових одиниць інших країн, є найважливішим інструментом валютного регулювання. Головна функція ВК — забезпечення пропорційності обміну валют, базою якої є їх купівельна сила відносно товарів всередині країни. ВК залежить від статусу національної валюти, рівня її конвертованості, тобто можливості вільно та необмежено обмінюватись на інші іноземні валюти. Конверсія може бути повною (безперешкодний обмін на будь-яку іноземну валюту) або частковою, коли можливість обміну обмежується деякими видами валют та операціями міжнародного платіжного обороту.

Котирування валют — це встановлення курсів іноземних валют відносно національної, яке здійснюється державними та великими комерційними банками прямим або непрямим методом. Пряме котирування означає, що одна одиниця іноземної валюти виражається у відповідній кількості одиниць національної валюти; непряме котирування — обернена величина, коли за одиницю приймається національна валюта, яка виражена в певній кількості іноземної.

Найбільш розповсюджений спосіб використання ВК для регулювання зовнішньоторговельного обороту полягає у зміні його шляхом девальвації або ревальвації. Ці методи країни використовують в умовах гострої конкурентної боротьби на зовнішніх ринках, а також в умовах суттєвого відхилення рівня інфляції у рамках фіксованих ВК, коли ринковий курс тривалий час і у відчутних розмірах відхиляється від валютного паритету.

Девальвація — офіційне заниження курсу національної валюти; використовується з метою вирівнювання зовнішньоекономічного балансу шляхом збільшення експорту та скорочення імпорту завдяки зростанню цін на імпортну продукцію. Ревальвація — підвищення офіційного курсу національної валюти відносно іноземних, яке супроводжується стриманням розвитку експорту, його подорожчанням з одночасним здешевленням імпорту. Валютні обмеження — система правил, що регламентують операції з валютними цінностями, зокрема з національною та іноземною валютами, золотом, цінними паперами тощо. Вони включають заходи з регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, часткову або повну заборону вільної купівлі та продажу іноземної валюти. Метою валютних обмежень є скорочення зовнішнього оборотного капіталу, яке впливає на попит на національну валюту та зовнішньоторговельні операції на поточних рахунках шляхом обмеження кількості валюти, яку дозволяється вивезти за кордон під час туристичних подорожей. Валютна інтервенція реалізується у вигляді цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти центральними банками з метою обмеження (підвищення, зниження, підтримки) курсу національної валюти. Сполучення валютної інтервенції на зовнішніх валютних ринках з рівними за величиною та протилежними за напрямком операціями на внутрішньому відкритому ринку цінних паперів, яке застосовується з метою виключення взаємовпливу внутрішньої і зовнішньої грошово-кредитної політики, називається "стерилізацією". Маневрування банківськими процентними ставками впливає на переміщення ліквідних коштів з однієї країни в іншу, а також сприяє зміні ВК.

68) 18. Характеристика митно-тарифних інструментів регулювання міжнародної торгівлі товарами.(19-вплив експортного мита)

Митний тариф — це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими обкладаються товари під час перетину митного кордону держави.

Під митним кордоном розуміється кордон митної території, на якій держава має виключну юрисдикцію відносно митної справи.

Кордони митної території встановлюються урядом кожної держави.

Митний тариф складається з двох основних елементів:—товарної номенклатури;—ставок мит.

Разом ці два елементи забезпечують можливість оперативної зміни впливу митного тарифу як за колом країн і категоріями імпортних товарів, так і за рівнем захисту внутрішнього ринку.

Систематизація ставок мит у тарифі здійснюється відповідно до диференційованого списку товарів — товарної номенклатури. Характерними рисами будь-якої товарної номенклатури є системність опису товарів і привласнення коду кожній товарній позиції.

Залежно від призначення товарної номенклатури існують такі її види:

—митно-тарифна номенклатура - для збирання мит при імпорті та експорті товарів;—статистична номенклатура- для збору статистичних даних про імпорт та експорт товарів;—комбінована тарифно-статистична номенклатура- поєднує митно-тарифну та статистичну номенклатури.

У наш час більшість країн використовують комбіновані товарні номенклатури, побудовані на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС), яка була прийнята у рамках Міжнародної Конвенції про гармонізовану систему опису та кодування товарів і підписана у Брюсселі 14 червня 1983 р. ГС була підготована Радою Митного Співробітництва, яка діє з 1950 р. ГС набула чинності 1 січня 1988 р. Україна також приєдналась до цієї Конвенції і застосовує ГС з 1 січня 1991 р.

Під ГС розуміється номенклатура, яка містить в собі товарні позиції, субпозиції та цифрові коди, що до них належать, примітки до розділів, груп, субпозицій, а також основні правила інтерпретації ГС.

Класифікація товарів у товарній номенклатурі ГС здійснюється за певними правилами, загальні засади яких сформульовані у рамках Конвенції 1983 року. Код товару є шестизначним і складається з трьох пар (розрядів) двозначних чисел. Усі товари (1241 позиція) поділені на групи — найбільші підрозділи у товарній номенклатурі, які включають в себе товари, об´єднані спільними фізичними та функціональними властивостями (96).

Подібні товарні групи об´єднуються у розділи (21). Номер товарної групи відповідає першим двом цифрам у коді товарної позиції. У рамках однієї товарної групи є більш детальний поділ — підгрупи, номери яких відповідають третій та четвертій цифрам коду товару. П´ята та шоста цифри коду означають безпосередньо товарну позицію. Решта цифр, якщо такі є, служать для більш докладної диференціації товарів за різними підставами, у тому числі й у додаткові субпозиції. Разом — 5019 субпозицій. Наприклад, у товарному коді, що використовується в ЄС, сьома із дев´яти цифр вказує, в якій конкретно країні ЄС вироблений товар.

Від правильної класифікації товару значною мірою залежить правильність нарахування митних платежів, а отже, у кінцевому підсумку, і становище товару на ринку країни-імпортера. Обов´язок правильно класифікувати свій товар лежить на тому, хто здійснює митні процедури, при ввезенні товару — на імпортері. У національних законодавствах передбачається відповідальність за неправильне зазначення тарифної позиції.

ГС забезпечує стабільність і передбачуваність класифікації товарів у митних тарифах, і тим самим систем митного регулювання усіх країн — учасниць Конвенції 1983 р. Країна, яка приєднується до ГС, бере такі імперативні зобов´язання стосовно своїх митно-тарифної та статистичної номенклатур:

—використовувати усі товарні позиції і субпозиції ГС, а також цифрові коди, що належать до них, без жодних доповнень або змін;—застосовувати основні правила інтерпретації ГС, а також усі примітки до розділів, груп, товарних позицій, субпозицій і не змінювати змісту розділів, груп, товарних позицій або субпозицій ГС;—дотримуватися порядку кодування, прийнятого в ГС;—публікувати свої статистичні дані щодо ввозу та вивозу товарів відповідно до шестизначного коду ГС або на більш глибокому рівні класифікації, якщо обмеження таких публікацій не викликається особливими випадками, наприклад збереженням комерційної таємниці або прагненням не завдати шкоди інтересам державної безпеки.

Основним елементом митного тарифу є мито.

Мито — це обов´язковий грошовий внесок, який збирається державою при перетині товаром її митного кордону. Розмір певної плати є ставкою мита.

Мито виконує декілька функцій:

—захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції - протекціоністська функція, яка стосується імпортних мит;—є джерелом надходження коштів до бюджету держави - фіскальна функція, яка стосується імпортних та експортних мит;—є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаного експорту товарів - балансувальна функція, яка стосується експортних мит;—раціоналізує товарну структуру- регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит;—підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави - регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит.

Класифікація мит:

Адвалорні (ad valorem), або вартісні, мита нараховуються у процентах до митної вартості товару. Застосування адвалорних мит веде до збільшення митних зборів при зростанні світових цін на високотехнологічну, з великим ступенем обробки продукції..

Специфічні мита нараховуються у встановленому розмірі з якої-небудь фізичної характеристики товару, наприклад з обсягу, одиниці товару. Перевага специфічних мит перед адвалорними полягає у тому, що вони не залишають місця для зловживань. Принципова відмінність від адвалорних мит — специфічні мита не залежать від напрямку міжнародної кон´юнктури.

Змішані мита поєднують два попередніх види — адвалорний та специфічний. Одночасно збирається мито, нараховане у вигляді процента від митної вартості і з одиниці фізичної міри товару. Наприклад, 20 % вартості автомобіля, але не більше ніж 2 дол. США з 1 см³ двигуна автомобіля.

Імпортні мита накладаються на імпортні товари під час їх завезення у країну. Мета — захист національних виробників від іноземної конкуренції.

Експортні мита накладаються на експортні товари під час їх вивезення за межі митної території держави. Застосовуються у разі значних відмінностей у рівні внутрішніх регульованих цін і вільних цін світового ринку на окремі товари.

Їхня мета — скоротити експорт і поповнити бюджет.

Транзитні мита накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію країни. Є засобом торговельної війни.

Сезонні мита — діють у визначену пору року або у різні пори року, мають різну величину. Їх застосовують у рамках митного тарифу. Зазвичай строк їх дії не може перевищувати декількох місяців на рік і на цей період дія звичайного митного тарифу щодо цих товарів припиняється.

Антидемпінгові мита застосовуються, якщо на територію країни товари ввозяться за демпінговою ціною, тобто за ціною більш низькою, ніж їх нормальна ціна в країні-експортері, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам аналогічних товарів або перешкоджає організації та розширенню національного виробництва таких товарів.

Компенсаційні мита накладаються на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо чи непрямо використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.

Дія цих мит обмежена у часі і вводяться вони після проведення особливих квазісудових процедур. Вони збираються у додаток до звичайних мит.

Автономні мита встановлюються на основі односторонніх рішень державної влади країни поза залежністю від існуючих договорів і угод та інших міжнародних зобов´язань. Рішення про введення митного тарифу приймається у вигляді закону парламентом (в Україні — Верховною Радою), а конкретні ставки мит встановлюються відповідним відомством (зазвичай Міністерством торгівлі, фінансів або економіки) та схвалюється урядом.

Конвенційні (договірні) мита встановлюються і закріплюються в рамках двосторонніх або багатосторонніх угод (ГАТТ/ВТО). У зв´язку із поширенням у міжнародному торговельному праві принципу режиму найбільшого сприяння (РНС), конвенційні ставки, значення яких застосовується щодо країн, з якими держава має закріплений принцип РНС, отримали назву ставок РНС.

Преференційні мита — це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, які розвиваються. Мета преференційних мит — сприяти економічному розвитку цих країн, перш за все, за рахунок їх індустріалізації і розширення експорту.

Постійні мита — митний тариф, ставки якого встановлені органами державної влади і не можуть змінюватись залежно від обставин. Більшість країн мають такі мита.

Змінні мита — митний тариф, ставки якого можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках (наприклад, зі зміною рівня світових або внутрішніх цін, рівня державних субсидій).

Номінальні мита — тарифні ставки, зазначені у митному тарифі.

Ефективні мита — реальний рівень мит на кінцеві товари, розраховані з урахуванням рівня мит на імпортні вузли і деталі цих товарів. Наприклад, країна-імпортер оподатковує ровери, вартість яких становить 200 дол. США, адвалорним митом у 10 % (номінальний тариф) і окремо оподатковує 5 % адвалорним митом сталь, гуму та інше, із яких складається ровер. Приклад розрахунку ефективного мита показано на рис. 1.5.4.

У ряді випадків національні законодавства передбачають тарифні квоти.

Тарифна квота — це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару: при імпорті у межах певних кількостей (квот) він оподатковується за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, при перевищенні певного обсягу імпорт оподатковується за більш високою, понадквотовою ставкою тарифу. Тарифне квотування є інструментом комбінованого характеру, який поєднує елементи економічного і адміністративного впливу. Активно застосовується в ЄС, а також передбачено Угодою із сільського господарства у рамках ГАТТ/ВТО.

Структура тарифів багатьох країн передусім забезпечує захист національних виробників готової продукції, особливо не перешкоджаючи ввезенню сировини та напівфабрикатів.

Для захисту національних виробників готової продукції та стимулювання ввезення сировини та напівфабрикатів використовується тарифна ескалація — підвищення рівня митного оподаткування товарів у міру зростання ступеня їх обробки.