Сучасне світове господарство: суть та характерні риси

світове (всесвітнє) господарство — це сукупність національних господарств, взаємозв´язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

1.розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;

2.зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

3.економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

4.виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об´єднань

Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

 

Сучасні особливості переміщення капіталу через державні кордони

Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху капі­талів є:

а) збільшення кількості країн — членів іноземного інвестуван­ня. До традиційних міжнародних інвесторів додались Південна Корея, Тайвань, Китай та ін. Частка країн Східної Європи та колишнього СРСР в русі іноземних інвестицій невелика. б) розширення потоку іноземних інвестицій. Спонукальними мотивами для них є отримання доступу до найновіших технологій,
наближення виробництва до ринків збуту, обхід протекціоніст­ських бар'єрів, економія на податках, зниження витрат на охорону довкілля тощо; в) зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції
капіталу останнім часом. Зросла роль держави у вивезенні капіта­лу. Посилюється міграція приватного капіта­лу. На міжнародному ринку капіталів значно переважають порт­фельні інвестиції; г) зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства..Якщо до Другої світової війни більша частина експортних капі­талів спрямовувалась у колонії та інші відсталі країни, то сьогодні близько 3/4 закордонних інвестицій припадає на розвинуті країни.Ви кликано це значною мірою бурхливим розвитком НТП в цих країнах, що вимагає вкладання великих капіталів, а також розпа­дом колоніальної системи та боротьбою молодих держав за своюекономічну незалежність; д) активне використання кредитних відносин між постсоціалістичними і розвиненими країнами. Причому, з одного боку,постсоціалістичні країни стали кредиторами слаборозвинутих країн,а з іншого боку, — позиковцями країн Заходу. В останні роки екссоціалістичні країни почали заохочувати прямі іноземні інвес­тиції на власних територіях.

 

53) 32. Теоретична модель міжнародної торгівлі "ціни-золото-потоки" Д. Х'юма

Англійський економіст Девід Х'юм був одним з перших, хто кинув виклик меркантилізму, розробивши механізм взаємодії "цін — золота — потоків".

Д. Х'юм заперечував положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності збільшувати кількість наявного у них золота і що це не впливає на їх міжнародну конкурентоспроможність. Він довів, що приплив золота внаслідок підтримки позитивного сальдо торгового балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни та призведе до зростання зарплати та цін, а це, своєю чергою, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. І навпаки, відплив золота з країни призведе до падіння цін та зарплати і підвищить конкурентоспроможність країни. Отже, країна не зможе постійно підтримувати позитивне сальдо торгового балансу — цьому будуть перешкоджати внутрішньоекономічні чинники.

Рух золота між країнами є механізмом тонкого настроювання національних економік, внаслідок чого розмір експорту і розмір імпорту врівноважуватимуться і торгове сальдо буде дорівнювати нулю.

 

Теорії міжнародної торгівлі: меркантилізм та неомеркантилізм

Теорія меркантилізму— була розроблена європейськими вченими Томасом Маном, Чарльзом Дейвіантом, Жаномі Батістом Колбертом, сером Вільямом Петті. Ця економічна теорія виникла та пояснювала зовнішню торгівлю у період розвитку та занепаду середньовічного феодалізму в Європі.

Меркантилізм — це економічне вчення та економічна політика яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.Меркантилісти вважали, що економічна система складається з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній.Джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капіталом.

Оскільки у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства (золота та срібла), то країни можуть збільшува­ти своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок перерозподілу.

Однією з головних передумов меркантилістської теорії було те, що економічна система функціонувала в умовах неповної зайня­тості, внаслідок чого приплив додаткового золота з-за кордону міг в поєднанні з надлишковою робочою силою збільшити виробництво.Заслугою меркантилістів є те, що вони першими запропонували;трунку теорію міжнародної торгівлі, показали її значення для економічного зростання країн, розробили можливу модель її розвитку, вперше описали те, що у сучасній економіці зветься платіж­ним балансом.

 

Неомеркантилізм використовують стосовно тих країн, які намагаються мати активне сальдо торгового балансу для досягнення якої-небудь соціальної або політичної мети. Країна може, наприклад, намагатися добитися повної зайнятості, збільшуючи масштаби виробництва понад те, що диктує попит у країні, та експорту чи надлишок за кордон. Отже, неомеркантилісти пояснюють прагнення деяких країн мати активний торговий баланс їх соціальними або політичними потребами.

 

Теорії платіжного балансу

Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу була розроблена у ХVІІІ ст. Д. Юмом та Д. Рікардо. Згідно даної теорії платіжний баланс пасивний внаслідок відпливу золота з неї, зменшується кількість золотих грошей в обігу та знижуються ціни, що сприяє конкурентоспроможності її товарів, збільшення їх експорту і врешті-решт, активізує баланс її міжнародних розрахунків. Кейнсіанські теорії регулювання платіжного балансу. Кейнсіанці вважали, що хронічна неврівноваженість платіжного балансу не може бути автоматично скорочена за допомогою ринку, отже, потрібне активне державне регулювання різними методами. Теорія внутрішньої та зовнішньої рівноваги розроблена Р. Хородом, Т. Сцитовським, Р. Менделем та ін. Внутрішньою рівновагою вони вважали такий стан економіки, коли повна зайнятість поєднується зі стабільними цінами, а зовнішньою – тривалу рівновагу платіжного балансу. Інструментально-цільовий метод регулювання платіжного балансу розробили Дж. Мід, Я. Тінберген та ін. Він передбачає розроблення економетричних моделей регулювання платіжного балансу, умовно поділивши показники та інструменти та цілі державної економічної політики. Аналіз обмежується пошуком причинних взаємозв’язків між неврівноваженістю міжнародних розрахунків країн та змінною відповідних методів грошово-кредитного бюджетного та валютного регулювання. Теорія нормативного регулювання платіжного балансу розроблена Дж. Вільямсоном, Р. Мілером та ін. Особливість теорії – поєднання анти циклічного та антиінфляційного регулювання з регулюванням міжнародних розрахунків; дослідження проблеми інфляції та її впливу на платіжний баланс; необхідність міждержавного регулювання платіжного балансу та інфляції.
Монетаристські теорії регулювання платіжного балансу. Розглядає платіжний баланс як наслідок нерівноваги усього грошового господарства, що змінює структуру внутрішніх цін та перешкоджає встановлення рівноваги між попитом та пропозицією. Основна ідея відкритість економіки.
Теорія міждержавного регулювання платіжного балансу базується на використанні кейнсіанства, неокейнсіанства та монетаризму. Бреттон-Вудською системою було передбачено систематичне регулювання платіжного балансу країнами як з активним так із пасивним сальдом, але у різних напрямках, що передбачає вплив на внутрішній попит, рух капіталів та кредитів, а також курс національної валюти.
Ямайська валютна система відроджує принципи семетричного вирівнювання платіжного балансу країнами як з активним так із пасивним сальдом. Так МВФ розробляє макроекономічні моделі стабілізації по кварталах, які впливають на попит та пропозицію.