Перша світова війна та роль у ній США. Участь США у післявоєнному світовому економічному устрої

1917—1918 — США брали участь у Першій світовій війні. Коли почалася Перша світова війна, США намагалися зберігати нейтралітет. Однак симпатії та інтереси американців були на боці Союзників (Антанти) і 6 квітня 1917 року США вступили у війну на їх стороні, зробивши важливий вклад у спільну перемогу. В 1919—1921 рр. «14 пунктів» президента Вілсона лягли в основу формування Ліги Націй[7].

Жінки отримали право голосу на виборах 1920 року. Американські індіанці стали громадянами держави за рішенням Конгресу 1924 року.

У 1920-х роках нація ставала все більш урбаністичною, і щоденне життя змінилося під впливом споживчої революції, що сприяло поширенню автомобілів, телефонів, радіо та інших приладів.

Фондовий ринок Уолл Стріт зазнав краху, почалася Велика депресія. Конгрес ухвалив ряд законів, покликаних полегшити економічну кризу за рахунок серії заходів і реалізувати довготривалі соціальні та економічні реформи. Заходи проти депресії введені 1933 року.

Наприкінці 30-х років країни Осі (Німеччина та Італія) у Європі плюс Японія в Східній Азії порушили мир. Коли агресія держав Осі призвела до розв'язання у вересні 1939 року війни в Європі, США намагалися залишитися поза воєнними діями. Але 7 грудня 1941 року японці розбомбили Перл-Харбор. Президент Рузвельт оголосив війну, і через 4 дні Німеччина та Італія оголосили війну США. США вступили в Другу світову війну після нападу японців на Перл Гарбор 1941 року.

Перша світова війна стимулювала розвиток Сполучених Штатів

Америки. Вони виявилися в ці роки в надзвичайно сприятливому положенні. Воєнні дії не торкнулися Американського континенту, і тому країна не випробувала того масового руйнування продуктивних сил, що з дня в день протягом чотирьох років відбувалося в Європі. Американська армія взяла участь у воєнних діях тільки влітку 1918 року, хоча США вступили у війну в квітні 1917 р. Тому людські втрати збройних сил США в порівнянні з багатомільйонними втратами інших воюючих держав били невеликі: приблизно 50 тис. Чоловік убитими і 230 тис. пораненими[13].

Сполучені Штати успішно використовували події в Європі для подальшого збагачення. Вони виступили в ролі головного постачальника воєнних матеріалів, продовольства і сировини воюючим державам. Вартість американського експорту за роки війни збільшилася більш ніж утроє – з 2,4 млрд. дол. у 1914 р. до 7,9 млрд. діл. у 1919 р. Загальний чистий прибуток американських монополій у 1914-1919 р.р. складав близько 34 млрд. дол.

Гігантські кошти, які опинилися в розпорядженні корпорацій, забезпечили нові великі інвестиції в американську економіку, промисловий підйом, що почався на цій основі, збільшив питому вагу Сполучених Штатів у світовому промисловому виробництві. До початку 20-х років США давали майже половину світового видобутку вугілля, близько 3/5 світового виробництва чавуну і стали, 2/3 здобутої в усьому світі нафти, 855% світового випуску автомобілів.

Іншим найважливішим підсумком війни стала зміна міжнародного статусу США: вони перетворилися в основного кредитора європейських держав, а Нью-Йорк став міжнародним фінансовим центром. США дали позики європейським країнам на військові потреби в розмірі понад 11 млрд. діл. Збільшилися приватні американські інвестиції за кордоном: якщо на передодні війни вони склали 2,6 млрд. діл., те до початку 20-х років – 7 млрд. діл. У теж час капіталовкладення європейських країн у США внаслідок необхідності оплати воєнних витрат скоротилися з 7,2 млрд. дол. до 3,3 млрд.дол.

У результаті війни Сполучені Штати захопили основні світові ринки збуту і джерела сировини й установили світове панування в Західній півкулі. З 1913 по 1920 р.р. торгівля США з країнами Латинської Америки збільшилася майже на 400%. Слідом за економічною експансією в 1915 р. пішла окупація Гаїті, у 1916 р. – Домініканської Республіки, був установлений воєнний контроль у M3j`p`cs`, здійснена інтервенція на Кубу й у Мексику. Економічний підйом, викликаний потребами війни, ще більше прискорив процесс концентрації виробництва і капіталу. До початку 20-х р.р. більш половини індустріальних робітників і понад 2/3 промислове виробництво США було сконцентровано в руках найбільших монополій. У результаті швидкого економічного розвитку у воєнні роки Сполучені Штати вступили в нову фазу індустріальної революції. До початку 20-х років вони перетворилися у високорозвинену індустріальну країну. При загальній чисельності населення США в 105,77 млн. чоловік у 19520 р. вперше в історії країни чисельність міського населення перебільшила чисельність сільських жителів. З 42 млн. економічно активного населення приблизно 25 млн. чоловік (близько 60%) складали робітники, які зайняті в промисловості, на транспорті й у сфері обслуговування[6].

Таким чином, важливим підсумком розвитку США в 1914-1919 роках було подальше збільшення їхньої економічної моці, посилення позицій у світовій економіці, закріплення за ними положення найбільше могутньої країни світу.

Економічне піднесення супроводжувалося ще більшою концентрацією капітала та виробництва. На початок 20-х років біля половини індустріальних робочих та більше 2/3 промислового виробництва було під контролем провідних монополій країни. Про остаточне перетворення США в високорозвинуту індустріальну державу свідчить те, що міське населення перевисило сільське та 60 % економічно активного населення було зайнято в промисловості, транспорті та сфері обслуговування.

Але за бурхливим економічним піднесення почався перша серйозна економічна криза 1921. Це була фактично перша криза, яка була виклекана величезним перевиробництвом американської промисловості. Криза рпизвела до руйнування усіх сфер господарської діяльності. Обсяг промислового виробництва в 1921 скоротився порівняно з 1920 в середньому на 32 %. В деяких найважливіших гаузях спад становив приблизно 50 %. Криза 1921 призвела до 5 мільйоного безробіття, до падіння рівня життя, до падіння доходів фермерів на 40 %.

Уряд республіканців в 1922 році провів демілітарізацію економіки та ліквідував державне регулювання в деяких гаузях. Також була введена та к званна “програма індівідуалізму”, метою якої було створення рівних можливостей для усіх громадян США. Вже к 1923 країна вийшла з кризи, а промислове виробництво досягло докризового рівня. Новий період підйому, який отримав назву “американське процвітання”, тривав до початку “великої депресії” 1929 року.

Причинами та рисами “процвітання” стали[12]:

перетворення країни на світовий фінансовий центр;

збільшення інтенсивності праці;

проведення фундаментальних дослідів і впрвадження новітніх технологій в виробництво;

Інвестування коштів в перспективні гаузі промисловості – металева, нафтова, електрона.

Символом цієї епохи став автомобіль. Виробництво автомобілей заводами “Форд”, “Дженерал Моторс”, “Крайслер” збільшилосяз 1,5 мільйонів в 1921 до 4,8 мільйонів в 1929. В 1929 на тисячу мешканців США припадало 189 автомобілів.

Але затуманений надзвичайними успіхами уряд країни не помічав ніяких негараздів та перших неспокійних тенденцій. Багато американців бачали процвітання нескінченим, а усі негаразди сприймали, як тимчасові та незначні. Тому криза 1929-33 стала справжнім не тільки економічним, але і моральним ударом по США.

Економічна політика США в роки другої світової війни та післявоєнна економічна політика США

Основи економічного зростання. Воєнні замовлення під час Другої світової війни, які з червня 1940 по вересень 1944 р. сягнули 175 млрд дол., були могутнім стимулом зростання американської економіки. Це єдина країна світу, чия економіка вийшла із війни значно міцнішою (національний дохід країни зріс у 2 рази). Цьому сприяло також державне інвестування галузей промисловості. Так, із 25,8 млрд дол., вкладених за роки війни в перебудову промисловості США, 17,2 млрд дол. припадало на державні інвестиції. Після війни частка США становила 60 % промислової продукції, 2/3 золотого запасу і 1/3 експорту капіталістичного світу. Наявність такого потенціалу дала можливість США на середину 1947 р. швидко й успішно переорієнтувати свою економіку на випуск мирної продукції.

В основу швидкої перебудови лягла американська модель економічного розвитку суспільства, в якій значне місце зайняло державне регулювання суспільного виробництва. У післявоєнні роки роль держави в економічному житті США зросла ще більше. Проте регулювання економіки, справляючи значний вплив на деякі види економічної активності або навіть контролюючи їх, не змінювало основного устрою економіки. З одного боку, держава все більше втручалась у процес економічного розвитку, брала на себе відповідальність за розв'язання багатьох економічних проблем, пов'язаних з виробництвом, розподілом продукції, а з іншого — не лише збереглися, а й набули подальшого розвитку ринкові відносини. Посилення регулювальних функцій держави виявилося в збільшенні урядових закупок, наданні субсидій приватним фірмам, у проведенні сприятливої податкової політики. Відбувався подальший розвиток державного підприємництва. Держава ставала великим власником і в усе більших масштабах здійснювала виробництво товарів та послуг.

Одним із перших кроків американського уряду в галузі державного регулювання в післявоєнний період стало видання в 1946 р. "Акта про зайнятість". Він передбачав досягти в країні шляхом економічного регулювання максимальної зайнятості не тільки людей, а й виробничих ресурсів. У документі підкреслювалося, що федеральний уряд бере на себе відповідальність за "застосування всіх практично можливих засобів з координації і використання всіх його планів" з тим, щоб забезпечити "максимум зайнятості і продукції". Акт передбачав заходи з організації громадських робіт і стимулювання бюджетної політики, націленої на досягнення зайнятості[11].

США перетворились у світовий центр обробки фінансової інформації і генератор інноваційних технологій у цій сфері. Важливою статтею доходу американських компаній стали фінансові, консультативні й аудиторські послуги.

Перехід до "рейганоміки". У 70-х роках відбулися структурні зміни в економіці США. Було проведено масову "чистку" неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні підприємств ліквідовано. Наприклад, лише в текстильній промисловості закрилося більш як 200 підприємств. Водночас з'явилися нові наукомісткі галузі, які ще й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. Поширення сучасних інноваційних технологій становить вагому частину доходу США. Америка постійно має позитивне сальдо платіжного балансу 7—8 млрд дол. у балансі передачі технологій.

Значних змін у нових умовах постіндустріальної епохи зазнали і взаємовідносини між органами влади різних рівнів, насамперед розподіл повноважень між місцевими і федеральними органами влади. У 70-х роках активно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка передбачала перенесення центру ваги в прийнятті громадських рішень на місцеві органи влади та активний розвиток самоуправління на місцях.

Було модифіковано систему регулювання економіки центральними органами. Кейнсіанські рецепти боротьби з безробіттям та інфляцією фіскальної політики в нових умовах перестали ефективно працювати. Почали зростати дефіцит і державний борг. Крім того, в умовах відкритого інформаційного суспільства з вільним рухом товарів і капіталів у світовій економіці заходи державного впливу та значний податковий тягар на національних виробників зумовили збільшення вивозу капіталів із країни.

Наприкінці 70-х років у США змінився підхід до регулювання господарської кон'юнктури. Нова економічна політика, яку став проводити президент Р. Рейган, дістала назву "рейганоміки".

У початковий період перебування при владі Р. Рейгана (1980—1988) економіка країни була охоплена кризою. Протягом 1982 р. в США не діяло 30 % виробничих потужностей у переробній промисловості. Погіршилося становище майже в усіх галузях. Безробіття становило більш як 10 % працездатних. У цих умовах економічна політика Рейгана ґрунтувалася на рецептах неоконсерваторів і протягом 80—90-х років її застосовували в усіх розвинутих країнах Заходу. Основними її складовими були скорочення соціальних програм і всіх видів податків, боротьба з інфляцією методами жорсткої кредитно-грошової політики, дерегулювання підприємницької діяльності. Уряд відпустив ставки процента у вільне плавання і дав змогу їм через ринковий механізм шукати рівновагу самостійно.

У 90-ті роки США пережили період сталого економічного зростання. Темпи зростання економіки країни становили 2,9 %, тоді як у Німеччині — 2, Великій Британії — 1,9, Франції — 1,5, Японії — 0,8 %. В результаті економічного зростання вперше з 1951 р. федеральний бюджет став профіцитним (у 1998 фінансовому році профіцит становив 70 млрд дол., у 2000 — 237 млрд дол.). У цей період різко підвищились темпи зростання продуктивності праці, збільшились реальні доходи всіх станів суспільства, знизились темпи інфляції. Уряд Буша-молодшого намітив зростання витрат бюджету на соціальне забезпечення з 22,9 % витратної частини бюджету в 2000 фінансовому році до 25,6 % — в 2006 р. США випереджали всі інші країни за обсягом виробництва та експорту наукомісткої продукції й послуг. У 2000 р. загальний обсяг витрат на НДДКР у США перевищив 264 млрд дол. і досяг 2,7 % ВВП. Це майже половина загальних витрат на НДДКР у всіх розвинутих країнах світу[9].

Якісно новим зрушенням в економіці США наприкінці XX ст. став випереджаючий розвиток інформаційної інфраструктури, основу якої становить комплексна індустрія обробки інформації за допомогою новітньої комп'ютерної техніки і програмного забезпечення, а також засоби електрозв'язку. Обсяг обороту в галузі комп'ютерних спеціалізованих послуг США в середині 90-х років становив майже 200 млрд дол. щорічно. На початку XXI ст. із 300 млн користувачів Інтернету 50 % проживає у США, 40 % — в Європі, 5 % — в Японії і Кореї, і лише 5 % — в решті світу.