Економічні закони і закономірності розміщення продуктивних сил.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Економічні закони і закономірності розміщення продуктивних сил.



У ХХІ століття людство входить з новою соціальною і природоохоронною концепцією, виробленою під егідою ООН – Концепцією стійкого розвитку, яка спрямована на збалансованість соціально-економічного й екологічного розвитку країни, покращення стану природного середовища та розв’язання глобальних світових проблем. Стратегічний орієнтир України – стійкий розвиток, що передбачає першочерговість вирішення природно- і соціально-екологічних проблем запровадження нової філософії суспільно-природних відносин, спрямованої на їх паритетність, врівноваженість енергобалансу, забезпечення високої якості життя сучасного і прийдешніх поколінь, покращання глобальної демографічної та економічної ситуації.

Перехід нашої держави до ринкової економіки зумовлює відповідні зміни у теорії розміщення продуктивних сил і підтверджує важливість врахування дії економічних законів – загальних, характерних для всіх суспільно-економічних формацій.

Життєдіяльність людей триває у просторі, що називається географічним середовищем. Географічне середовище — це та частина географічної оболонки, що найбільш загосподарена людиною і залучена до суспільного виробництва. Тут здійснюються всі види діяльності людей. Стосовно розташування продуктивних сил у науці замість поняття "географічне середовище" часто вдаються до поняття "економіко-географічний простір".

Поняття простору не тотожне поняттю території. Територія — це частина поверхні суходолу, що характеризується двовимірністю, а поняття простору нерозривно пов'язане з поняттям часу. Отож, термін "простір" характеризує відношення об'єктів у їхньому розвитку. Простір-час — загальна форма існування матерії. Простір має такі властивості:
протяжність, єдність перервності й безперервності.

Виробництво не обов'язково пов'язується з територією але якщо такий зв'язок є, то ми маємо до діла з географічним простором. Географічний простір — це сукупність стосунків між географічними об'єктами, що розташовуються на конкретній території й розвиваються в часі. Якщо ж ідеться не просто про географічні об'єкти, а про об'єкти соціально-економічної сфери, то ми вживаємо термін "економіко-географічний простір".

Економіко-географічний простір формується господарськими об'єктами та їхніми зв'язками на певній території. Об'єкт (підприємство) впливає на навколишню територію у трьох напрямах: виробництво, населення, природа. Формується три ареали впливу: виробничий, соціальний, економічний. Три ареали разом творять економіко-географічне поле підприємства.

Перетин множини полів різних об'єктів дає нам економі-ко-географічний простір. Він характеризується комплексністю території та дуже тісним зв'язком об’єкта з територією. А коли наперед висуваються не територія, а організаційно-господарські зв'язки, виявлені через систему управління, то вживається термін "економічний простір". Кожний керований господарський об'єкт входить до економічного поля. Існують економічні поля підприємства, фірми, концерну тощо. Перетин економічних полів утворює економічний простір — сукупність економічних стосунків на даній території, що виявляються через відношення управління.
Економічний простір не так жорстко пов'язаний з територією, як економіко-географічний, бо відношення управління можуть формуватися між дуже віддаленими об'єктами. Крім того, якщо в економіко-географічному просторі зв'язок між виробництвом, соціумом і природою здійснюється безпосередньо, то в економічному — опосередковано. Тому економічний простір не завжди суміщається з економіко-географічним, але чим більше вони суміщаються, тим більше можливостей для оптимальних розв'язань.
Таким чином, РПС здійснюється у просторі, що характеризується багатомірністю, має власні специфічні закони й закономірності розвитку, їх треба враховувати у наукових дослідженнях та у практиці розміщення виробництва.

Розміщення продуктивних сил — це наслідок впливу як об'єктивних законів і закономірностей, так і суб'єктивної волі людини. Закон — це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами у природі й суспільстві. Закономірність — це об'єктивно дійсний, повторюваний, істотний зв'язок явищ природи з громадським життям.
Між законами й закономірностями нема виразної межі, а тому в науковій літературі одні й ті самі відношення розглядаються то як закони, то як закономірності (як-от закони-закономірності територіального поділу праці, територіальної комплексності продуктивних сил, територіальної концентрації виробництва тощо). Пояснюється це тим, що закони поділяються на загальні, притаманні великим групам явищ, і часткові, специфічні. Саме другу групу законів деякі вчені трактують як закономірності.

Є ще й такий підхід: законами називаються ті закономірності з певної їхньої множини, що відбивають найістотніші відношення. Зрештою, є ще одне міркування-загальні закони у конкретному, специфічному середовищі перетворюються на закономірності. Так, закон суспільного поділу праці у просторовому аспекті постає як закономірність територіального поділу праці; закон концентрації виробництва — як закономірність територіальної концентрації виробництва тощо. Ці трактування не слід протиставляти: кожне з них відбиває специфічний аспект досліджуваної проблеми.
На розвиток продуктивних сил найбільший вплив справляють загальні економічні закони: економії часу, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, комплексного розвитку виробництва, пропорційного розвитку виробництва. Як ішлося вище, їм відповідають свої закономірності. Так, закону економії часу відповідає закономірність ефективності розміщення продуктивних сил, закону суспільного поділу праці — закономірність територіального поділу праці, закону концентрації виробництва — закономірність територіальної концентрації виробництва, закону комплексності — закономірність територіальної комплексності.
Сутність відмінності між законом і закономірністю тут не просто у додаванні слова "територіальний", а саме — у проекції закону на територію. Наприклад, суспільний поділ праці як такий може здійснюватись на досить обмеженому терені, наприклад, на заводі і навіть у родині; натомість територіальний поділ праці передбачає економічну диференціацію простору.
Закони й закономірності не обов'язково групуються по двоє: часто-густо закон виявляється у кількох взаємопов'язаних закономірностях. Іноді закономірність постає як вияв кількох законів

Закони й закономірності — об'єктивні відношення, що не залежать від волі окремих людей. Проте суспільні закони, включно з економічними, даються взнаки лише у процесі суспільної діяльності. У цьому їхня відмінність від законів природи Так, закономірності розміщення продуктивних сил виявляються у відношеннях між виробничою діяльністю людей і територією, на якій люди діють. Пізнання й практичне використання закономірностей допомагає щонайкраще розмістити виробництво, найефективніше організувати територію, провадити оптимальну регіональну політику. Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення називаються принципами розміщення продуктивних сил або принципами регіональної соціально-економічної політики.

Можна собі уявити — лишень теоретично — господарство, що його територіальна організація здійснена довільно, тобто без усіляких принципів. Цілком випадково деякі підприємства виявляться розташованими "на своєму місці", а решта опиниться у несприятливих умовах. Це зумовить надмірні транспортні й виробничі витрати, загальну низьку ефективність народного господарства, соціальні проблеми. За умов стихійного ринку об'єктивна дія закономірностей поступово "упорядковуватиме" розташування виробництва: частина підприємств розориться, з'являться нові, деякі поміняють спеціалізацію, переорієнтуються виробничі зв'язки, виникнуть нові транспортні напрямки тощо. Проте така трансформація посуватиметься поволі та з чималими втратами для суспільства.

Набагато більшого ефекту можна досягти, якщо виробництво розміщується відповідно до певних закономірностей. Це не потребує обов'язково жорсткого централізованого планування розміщення народного господарства. У будь-якій соціальній системі закономірності враховуються, хоча й не завжди у повному обсязі. Навіть дрібний підприємець, збираючись відкрити, скажімо, пункт побутового обслуговування чи пивну ятку, має хоча б приблизно знати чисельність потенційної клієнтури в своїй окрузі, бо він ризикує "прогоріти". Для великого підприємства, об'єднання й, тим більше, цілого регіону система територіальних залежностей виявляється набагато складнішою, а нехтування закономірностями спричинює чимало економічних втрат.

Формування конкретного принципу розміщення продуктивних сил безпосередньо випливає зі змісту відповідних закономірностей. Так, закономірність "ефективне розміщення продуктивних сил" відповідає принципу їхнього раціонального розміщення. Але частіше принципи розміщення є результатом врахування кількох закономірностей. У зв'язку з цим недоцільно прагнути чітко схематизувати залежності принципів від конкретних закономірностей. Краще спочатку розглянути основні закономірності, а потім — комплекс найважливіших принципів розміщення продуктивних сил.

Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил. За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільший можливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на розміщення об'єкта. Формула ефективності виробництва має такий вигляд:

Е=Еф\В


де Е - ефективність
Еф - ефект
В - витрати

Ефект може виражатись або через валовий обсяг товарів і послуг, або через прибуток Він може також виражатися через величину національного доходу, якщо йдеться про економіку країни або великого регіону . Отже, ефективність розміщення може розраховуватись як для окремого підприємства, галузі, так і для цілого регіону

Звичайно, ефективність виробництва залежить не лише від вдалого розміщення, але й від інших факторів (технічної оснащеності, кваліфікації працівників тощо), проте "територіальний складник" у загальному розмірі ефективності достатньо великий, і його можна обчислити.
Стосовно території ефективність виробництва реалізується за рахунок використання географічного положення об'єктів народного господарства, характеру використання природних і трудових ресурсів, комплексного розміщення продуктивних сил. Таким чином, ефективність РПС є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей (комплексності, територіального поділу праці тощо), які їй підпорядковані.

Закономірність територіального поділу праці виявляється у формуванні такої територіально-галузевої структури народного господарства, яка найбільше відповідає природним, економічним, соціальним умовам регіону та потребам міжрегіонального ринку. В основі територіального поділу праці лежать оптимальна спеціалізація народного господарства та ефективні внутрішньо- і міжрегіональні економічні зв'язки.

Докладніше про територіальний поділ праці йдеться у розділі 2. Тим часом зауважимо, що розміщення продуктивних сил з оптимальною для даного регіону спеціалізацією знижує витрати виробництва й підвищує ефективність народного господарства. Налагодження тривких економічних зв'язків між регіонами об'єктивно веде до економічної інтеграції. Ефективна територіально-галузева структура господарства регіону означає не лише оптимальну спеціалізацію, але також взаємозв'язок спеціалізованих галузей між собою та з допоміжними та обслуговуючими галузями, внаслідок чого формується територіальний комплекс і забезпечується регіональна інтеграція господарства.

Закономірність економічної цілісності регіону. Цю закономірність В. Поповкін визначає як закон і вважає його синтезуючим. Сутність географічної цілісності регіону полягає в органічній єдності природної, матеріальної (створеної людиною) та соціальної сфер. Усі три компоненти поєднуються не довільно, а під впливом певних закономірностей, факторів, передумов. Сполучення вихідних умов формування регіону дає величезну кількість варіантів, тому на Землі нема тотожних регіонів. Кожний такий регіон неповторний.

Цей факт має чимале практичне значення, особливо для органів соціально-економічного управління. Навіть найвдалішу модель одного регіону не можна механічно переносити на інший, нехтуючи його специфікою. Це стосується не лише внутрішніх регіонів держави, але й и самої, бо на певному рівні державу також можна трактувати як регіон.

Вираховування закономірностей регіональної цілісності дуже актуальне для України. Зараз провадиться пошук і "примірювання до України" різних моделей соціально-економічного розвитку, що виправдали себе в інших країнах світу. Проте усі вони мають бути піддані ретельному аналізу й розглянуті крізь призму української специфіки. Такий великий (у масштабі світової економіки) регіон, як Україна повинен мати власну модель розвитку.

Україна складається з кількох економічно цілісних регіонів, яким властива своя специфіка. Кожний з них має визначатись як самостійний об'єкт соціально-економічного управління, котре передбачає розумне збереження централізованого й регіонального елементів.

Закономірність регіональної інтеграції господарства діалектичне пов'язана з закономірністю територіального поділу праці: виокремлення регіонів через їхню спеціалізацію конче вимагає налагодження тісних економічних зв'язків поміж ними Так постає міжрегіональна економічна інтеграція. Внутрішньорегіональна інтеграція випливає із закономірності географічної цілісності регіону. Вона означає збирання докупи елементів народного господарства, внаслідок чого утворюється цілісна (інтегрована) система, регіональний економічний простір. Така система — це механізм, що динамічно розвивається і є об'єктом управління.

Внутрішньорегіональна інтеграція починається з налагодження економічних зв'язків між підприємствами. Можна собі уявити ланцюг таких зв'язків: видобуток залізної руди — виплавляння металу — важке машинобудування; підприємства цих галузей пов'язані виробничим процесом. Але це лише осьова лінія каркаса інтеграції Треба також враховувати виробництво коксу для металургії, пов'язану з ним коксохімію, виробництво електроенергії для великих промислових підприємств, виробництво будівельних матеріалів, виробництво обладнання для металургії, важкого машинобудування, гірничодобувної промисловості тощо. І це ще не все. На підприємствах працюють люди, які повинні харчуватись, одягатись, лікуватись, їхніх дітей треба вчити й виховувати. У зв'язку з цим слід створювати сферу обслуговування населення. Має розвиватись інфраструктура (транспорт, водопостачання, каналізація, зв'язок тощо), яка зміцнює економічні зв'язки

Внаслідок інтеграції формується народногосподарський комплекс. Регіон сам по собі є комплексом, але він складається з комплексів (підкомплексів) нижчого рангу. Саме тут ми виявляємо іншу — хоча й близьку до попередньої — закономірність: територіальна комплексність продуктивних сил.

Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил. Комплексністю називається взаємопов'язаність елементів регіонального господарства, що впорядковує їх у регіональну економічну систему. Якщо економічна інтеграція — це радше процес, ніж результат, то комплекс є наслідком цього процесу. Одначе треба пам'ятати, що будь-який комплекс безперервно розвивається.

У комплексі існує взаємозв'язок між спеціалізуючими, допоміжними та обслуговуючими галузями, між природними ресурсами регіону й виробництвом, між виробництвом і розселенням. Елементарний виробничий зв'язок між підприємствами, об'єднаними певною народногосподарською функцією, називається виробничим комплексом. Це може бути група машинобудівних підприємств, що випускають сільгоспмашини. Підприємства обмінюються між собою комплектувальною продукцією, запроваджують оптимальну спеціалізацію. Але у виробничому комплексі вони не обов'язково повинні розташовуватися поблизу одне одного — іноді їх розділяє відстань у сотні кілометрів. Якщо ж вони розташовуються компактно й територіальна близькість має істотне значення, тоді формується територіально-виробничий комплекс (ТВК).

ТВК бувають різних розмірів і рангів, тобто характеризуються підпорядкованістю. Сполучення кількох ТВК у регіоні, підприємств регіону, які не належать до ТВК, виробничої та соціальної інфраструктури — усе це створює передумови для появи економічного району. Найвищий рівень розвитку комплексності — народногосподарський комплекс країни.
Комплексність регіону відбиває його географічну цілісність, хоча регіональна цілісність і регіональна комплексність — поняття не тотожні: перше поняття ширше, більш загальне. Комплексний розвиток означає пропорційність, зрівноваженість між природними й трудовими ресурсами та виробництвом, а також міжгалузеву й внутрішньогалузеву збалансованість виробництва. Елементи комплексу взаємодоповнюють один одного: зміна (або зникнення) одного з них впливає на стан інших і на розвиток усього комплексу.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва. Перевага таких місць може зумовлюватись особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним розташуванням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особливостями розвитку.

Так, наприклад, висока концентрація виробництва й населення у Донбасі й Нижньому Придніпров'ї пояснюється унікальним поєднанням на компактній території покладів кам'яного вугілля, залізної та марганцевої руд, кухонної солі, флюсових вапняків та вогнетривких глин, що становлять сировину для чорної металургії, коксохімії, азотних добрив, теплоенергетики й — на завершальній стадії циклу — важкого машинобудування. Крім того, цей регіон вирізняється сприятливими ґрунто-кліматичними умовами, що стимулює розвиток агропромислового комплексу.

Натомість територіальна концентрація у пониззі Рейну, Маасу й Шельди (Нідерланди, Бельгія) пояснюється не стільки корисними копалинами чи ґрунто-кліматичними умовами, скільки географічним положенням та історико-економічними особливостями розвитку цього регіону. В XV—XVII ст. найважливіші європейські торговельні шляхи пересунулися з Середземного моря до Атлантики, Північного й Балтійського морів. Крім того, і далі функціонував меридіональний шлях долиною Рейну. Регіон опинився на перехресті торговельних шляхів, що різко підвищило його економічне значення.

Тим часом концентрація населення й виробництва у долині Нілу пояснюється майже виключно агрокліматичними умовами. Територіальна концентрація виявляється у формуванні промислових центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон тощо На кожному щаблі суспільного розвитку вона має свої межі, зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва, досконалістю інфраструктури та ін Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію призводять до зниження ефективності суспільного виробництва.

Так, надмірна концентрація металургійного виробництва й коксохімії перетворила Придніпров'я на зону екологічного лиха, що спричинило чималі соціальні й матеріальні втрати.

З територіальною концентрацією діалектичне пов'язана закономірність територіальної диференціації продуктивних сил. Вона полягає у тому, що регіон об'єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати підприємства хімічного комплексу, на інших — підприємства АПК тощо. Але при цьому регіональна цілісність зберігається, якщо підприємства різних галузей взаємопов'язані (або виробничою технологією, або опосередковано — через використання трудових ресурсів, спільної інфраструктури тощо).

Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів пов'язана з процесами територіального поділу праці й регіональною інтеграцією. Це об'єктивна закономірність, яку треба враховувати в економічній політиці.

Між регіонами існують відмінності, зумовлені неоднаковістю природних, економічних та соціальних умов, бо ми вже згадували, що на Землі нема двох однакових районів. Однак ці відмінності стосуються галузевої структури економіки, форми її територіальної організації. Закономірність полягає в дальшому узгодженні рівнів соціально-економічного розвитку через посилення взаємозв'язків між регіонами. Як же розуміти тоді рівень розвитку регіону? Звичайно, не як обсяг виробництва чи економічний потенціал, бо регіони мають різні економічні параметри (розмір території, чисельність населення тощо). Так, Індія за економічним потенціалом переважає Швейцарію, але поступається їй за рівнем соціально-економічного розвитку. В українській науці дедалі більше переважає погляд, що найточнішим показником рівня розвитку регіону є розмір національного доходу на душу населення



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.7.202 (0.026 с.)