Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів.

У рамках ДРЕП у процесі децентралізації управління, роздер­жавлення та приватизації підприємств державне втручання в еко­номічну діяльність регіонів постійно звужується, а роль терито­рій у проведенні економічних реформ, трансформації форм власності, розвитку ринкової та соціальної інфраструктури, роз­витку підприємництва, заснованого на комунальній власності, постійно зростає.

Держава спрямовує й координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сфері організації економічної без­пеки держави, зміцнення фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного й митного контролю, реалізації загальнодержавної структурно-промислової, науково-технічної політики та інших загальнодер­жавних пріоритетів та програм.

Об'єктами державного регулювання стають природно-еконо­мічні регіони з підприємствами всіх форм власності, що знаходя­ться на цій території.

Механізм державного регулювання економікою регіону пока­зано на рис. 1.

Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та специфічно-терито­ріального регулювання.

Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- та короткостроковий періо­ди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпе­чення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитив­них змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5-10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років).

Економічне регулювання передбачає використання економіч­них регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дота­ції та субвенції, державні закупівлі.

Суб’єкти управління
Верховна Рада	Президент	Кабінет Міністрів	Держадміністрації

 

Державна регіональна економічна політика

 

 

Інструменти регулювання
Система прогнозів, програм, планів	Законодавча база	Фінансова (податкова) система	Грошово-кредитна система
Приватизація державної власності	Інвестиції	Державні закупівлі	Інновації

 

Об’єкт управління (економіка регіону)
Підприємства, організації, установи всіх форм власності.	Комунально-побутове господарство	Зовнішньоекономічні зв’язки

 

Рис. 1. Механізм державного регулювання економіки регіону

 

Така система економічних регуляторів мусить мати цілеспря­мований, стимулюючий характер, бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг і дотацій.

Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів, через прове­дення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні.

Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами:

- географічне положення; кліматичні умови;

- наявність природних ресурсів;

- рівень економічного й соціального розвитку;

- структура господарства;

- рівень розвитку виробничої та соціальної інфра­структури;

- рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Після основного розподілу регіонів за типами можна додатко­во виділити регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.

З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕП ви­значає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексів регіонів.

Наприклад, для Донецького регіону перспективними визнано:

• структурну перебудову народногосподарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (ву­гільна, металургійна та хімічна промисловість) з потребами України, запровадження сучасних технологій та техніки, нових безвідходних виробництв, випереджального розвитку галузей, пов'язаних із задоволенням потреб населення;

• удосконалення структури металургійного комплексу, скоро­чення виробництва чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення виробництва електросталі, тонколистової продукції, розвиток вторинної та переробної кольорової металургії, випуск нових видів напівпровідників;

• удосконалення структури машинобудівного комплексу, зо­крема перепрофілювання частини підприємств ВПК на виготовлення технічно-складної цивільної продукції та товарів народно­го споживання;

• поліпшення екологічної ситуації перепрофілюванням окре­мих виробництв, технічним переоснащенням підприємств, здійс­ненням комплексу природоохоронних заходів;

• інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м'ясо-молочного напрямку;

• забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом ди­версифікації виробництва та створення нових робочих місць.

Суб'єктами, що реалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях є обласні, районні та міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України, Указів Президента, постанов Верхов­ної Ради, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представниць­ких органів регіонального самоврядування.

Отже, для виконавчої влади – Президента, Кабінету Мініст­рів, міністерств і відомств – держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.

Регіональні державні адміністрації мають широкі повнова­ження в галузі соціально-економічного розвитку; в галузі бюд­жету та фінансів; управління майном, приватизації та підприєм­ництва; в галузі містобудування, житлово-комунального госпо­дарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв'язку; у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньо­економічних відносин.

Для виконання функцій управління територією, реалізації за­гальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічні служби – коміте­ти (департаменти), управління економіки. Функції цих служб до­сить широкі й виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.

Основними завданнями управлінь економіки місцевих держав­них адміністрацій є:

- реалізація ДРЕП на місцях;

- забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону;

- сприян­ня проведенню економічних реформ,

- забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу ре­гіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів;

- здійснен­ня методичного керівництва економічною роботою в регіоні.

Управління економіки виконують також певні функції щодо використання й охорони земель, природних ресурсів, навколиш­нього середовища, в галузі обслуговування населення, міжнарод­них та зовнішньоекономічних зв'язків.