Складові поняття «економічна глобалізація»

Термін «глобалізація» (globalisation) походить від французько­го «global» — всесвітній і вживається для характеристики сучасних планетарних процесів.

Концепція глобалізації з'явилась на початку XXI ст. Вона ви­користовується стосовно всіх сфер людської діяльності: глобаліза­ція правового простору, глобалізація політичних відносин, глоба­лізація злочинності, глобалізація економіки тощо. У науковому обігу закріпилося поняття глобалізації як якісно нового стану світо­вої економіки.

Слід зазначити, що у світовій літературі існують різні підходи до визначення сутності глобалізації в економічній сфері та оцінки її наслідків для людства. Однак ніхто з учених не заперечує того факту, що глобалізація означає взаємозв'язки і взаємозалежність економік на рівні всього світового співтовариства в планетарному масштабі. Розбіжності ж торкаються тих чинників, котрі є визна­чальними в процесі глобалізації, та наслідків цього явища.

Так, російський автор Ю. Шишков вважає, що глобалізація яв­ляє собою нову, більш високу стадію розвитку давно відомого про­цесу інтернаціоналізації (транснаціоналізації) різних аспектів сусп­ільного життя: економічних, політичних, культурних тощо. На цій новій стадії процеси інтернаціоналізації суспільного життя, котрі раніше мали регіональний характер, поступово охоплюють усе світо­ве співтовариство, досягаючи планетарних масштабів. І це не про­сто територіальне поширення інтернаціоналізації: глобальні масш­таби процесів і взаємозалежності різних країн надають цим взаємо­зв'язкам нові властивості, нову силу, як благотворну, так і руйнуючу. Головними чинниками, які визначають поняття економічної глобалізації, учений вважає торговельні та (фінансові відносини. За своєю природою міжнародні торговельні та фінансові відносини були такими, що мали можливість охопити увесь світ. І в XX ст. вони дійсно стають глобальними, даючи світовому співтовариству відчути себе єдиним цілим.

Свою тезу автор аргументує фактами міжнародного економіч­ного життя, котрі суттєво вплинули на процеси глобалізації, пере­творивши інтернаціоналізацію у XX ст. на якісно нове явище. На думку ученого, першою подією, яка дозволила світу відчути себе єдиним цілим, була велика депресія на початку 30-х pp., яка охо­пила більшість країн світу, викликала хвилю протекціонізму і ско­рочення світової торгівлі.

Другою подією всесвітнього масштабу була руйнація Бреттон-Вудської системи, падіння золотодолорового стандарту, коли валю­ти світу перейшли на режим вільного плавання. Це потрясіння зас­відчило: валюти усіх країн світу є невід'ємною часткою єдиної світової валютної системи.

Третій глобальний економічний шок настав у 1973-1974 pp., коли держави ОПЕК як політичний захід тиску на Захід значно збільшили світову ціну нафти. Це спричинило енергетичний голод в країнах-імпортерах і надлишкове надходження фінансових ре­сурсів в країни-нафтоекспортери. Ці обставини започаткували зро­стання інфляції у більшості країн світу і призвели до значного спаду виробництва і міжнародної торгівлі.

Восени 1982 р. відбулося чергове потрясіння глобального мас­штабу, коли під впливом складних взаємовідносин країн — експор­терів нафти в кредитно-фінансовій сфері почалась криза, яка по­ширилась на майже півсотні країн світу. Економіку останніх охо­пила затяжна криза. Вона бумерангом вдарила по всіх країнах світу, у тому числі і по промислово розвинених. Величезна сума зовніш­нього боргу і зараз не погашена 40 країнами третього світу, пере­шкоджаючи нормальному розвиткові економічних відносин як між Північчю і Півднем, так і між країнами самого Півдня.

З початку 60-х pp. почав розвиватися новий тип міжнародних фінансових операцій — у так званих євровалютах, тобто іноземних валютах по відношенню до країни розташування банку, що здійснює ці операції. Численні переваги останніх, у тому числі і не-підконтрольність національним валютним органам, забезпечили їх безпрецедентне зростання. Масштаби міжнародного ринку еврова­лют зросли з 20 млрд. дол. до 6000 млрд. дол. за останні 30 років, тобто у 300 разів.

Наприкінці 90-х pp. світове співтовариство мало фінансовий ринок, операції котрого йдуть безперервно 24 години на добу. Зав­дяки цьому із рук у руки щоденно переходять величезні ліквідні ресурси — від 1,3 до 1,5 трлн. дол. Спекулятивна гра на підвищенні та зниженні курсу тієї чи іншої валюти вражають національні еконо­міки багатьох країн, про що свідчить фінансова криза 1997-1998 pp.

Автор концепції вважає, що саме економічна глобалізація де­монструє найвищі темпи свого розвитку у порівнянні з іншими сферами міжнародних відносин.

За іншою концепцією, головною складовою поняття глобалі­зації є універсалізація інвестиційних процесів, розробка і прийняття єдиних принципів інвестиційної взаємодії, уніфікації інвестиційних механізмів та інструментів, схильність до інтегральної технології. Внаслідок взаємозалежності інвестиційних процесів відбувається поступове руйнування національного державного суверенітету під тиском міжнародних корпорацій, міжнародних інвестиційних інсти­тутів, транснаціональних управлінських структур. Саме інтерна­ціоналізація інвестиційної діяльності, на думку авторів концепції, впливає на поступ усіх країн світу, формуючи якісно нове середо­вище економічного розвитку.

Визначаючи поняття глобалізації економіки світу, не слід обмежуватися впливом якогось одного чинника (фор­мою міжнародних економічних зв'язків). Очевидно, що весь ком­плекс сучасних міжнародних зв'язків є складовим поняття глобал­ізації: світова торгівля, міжнародний рух капіталів, валютні відно­сини, міжнародна міграція. Отже, глобалізація економіки — це вищий ступінь інтеграції, який виходить за межі окремих регіонів і набуває планетарних масштабів.

Правомірність саме такого підходу до визначення економічної глобалізації доводить зміст наступних глав цієї монографії.

Необхідно додати, що крім традиційних економічних зв'язків між державами, які переживають якісно новий рівень свого розвитку, утворюючи поняття глобалізації, існує проблема, розв'язання котрої означатиме можливість подальшого існування людства. Мова йде про суперечність між суспільством і природою, яка наблизилась до кри­тичної точки. За останні десятиріччя значно постраждали водні си­стеми світу. Відзначається виснаження найцінніших з доступних нам джерел прісної води — підземних вод. Відбувається масова загибель малих річок та скорочення водоносності крупних рік. Це наслідок невмілого, екологічно безграмотного господарювання.

Певна частина теоретиків глобалізації вважає, що глобалізація є продовженням капіталістичної інтеграції протягом шести ос­танніх століть і тому не може розглядатися як принципово нове явище. На їхню думку, світогосподарські зв'язкі значно прискори­лися і розширилися після створення перших чартерних компаній. Останні стали організаторами виробництва і обміну у всесвітньо­му масштабі ще на початку XVII ст. Вони були попередниками транснаціональних компаній (ТНК), які виконують головну роль в глобалізації сучасного економічного життя.

Поглибленню міжнародних економічних зв'язків сприяла полі­тична інтеграція капіталістичних держав у ХІХ-ХХ ст., створення перших міжнародних організацій. На думку цієї групи учених, стрімке прискорення глобальних процесів на межі тисячоліть є результатом інтенсифікації низки економічних, політичних і техно­логічних факторів. Серед них слід особливо відзначити засилля ТНК у світовому господарстві; формування ринкової економіки на постсоціалістичному просторі; підвищення рівня інтеграції інфор­маційних, комунікаційних і комп'ютерних технологій.

Серед дослідників феномену глобалізації є прибічники проти­ставлення процесів регіоналізації і глобалізації. Представником такого підходу можна вважати директора Центру з вивчення аме­риканського бізнесу професора Вашингтонського університету М. Вайденбаума, який дослідженню цих процесів присвятив кни­гу «Регіоналізація проти глобалізації світової торгівлі».

До феномену глобалізації прикута увага дослідників, мета яких не лише з'ясувати сутність даного явища, а й визначити його на­слідки для людства. Серед теоретиків глобалізації вирізняються дві групи учених: оптимістів та песимістів в оцінці впливу глобальних процесів на долю людства.

Перша група покладає особливі надії на глобалізацію у ство­ренні нової динамічної ринкової економіки. Остання буде ґрунту­ватися на значному підвищенні продуктивності праці, що дозволить поєднати більш швидкі темпи росту з низькою інфляцією і з мен­шим безробіттям.

Друга група посилює критику глобалізації, заявляючи, що гло­бальна економіка сьогодні — це економіка соціального абсурду, яка породжує небувалі додаткові багатства, використовує їх для спеку­ляцій і, не вміючи або не бажаючи їх справедливо розподіляти і пе­рерозподіляти, породжує глобальну бідність людей у світі. На думку учених цього напряму, глобальна економічна система не може вважатися здоровою і не має перспективи, якщо сьогодні за­гальне багатство тільки 225 найбагатших осіб світу складає понад 1 трлн. дол. США, що дорівнює річному доходу 47% людства, або більш ніж 2,8 млрд. людей. За даними ПРООН, частка 20% найбіднішого населення світу в глобальному доході скоротилась з 2,3% у 1960 р. до менш ніж 1,1% у кінці 90-х років.

Відношення доходу 20% найбагатшого населення землі, так званого золотого міл'ярда, до доходу 20% найбіднішого населен­ня планети становило 30:1 у 1960 p., 60:1 у 1990 р. і 90:1 у 1999 р. Таких темпів перерозподілу глобального валового продукту ніко­ли не було раніше в історії світової цивілізації.

 

2. Інформаційна економіка

 

Нова економіка (економіка інформаційної ери) підпорядковується іншим законам виробництва, обміну та споживання продуктів, які надають людству значні переваги в порівнянні з індустріальною економікою. Про це свідчать дискусії щодо актуальної проблеми: чи справді економічна система світу стоїть на початку нової ери, чи, можливо, це чергова утопічна теорія? Якщо інформаційна економіка існує реально, то чи всі країни беруть однакову участь у глобальних інформаційних процесах? Розвинуті країни вже увійшли в еру інформаційної економіки, а слаборозвинуті не отримають такої можливості, принаймні, у найближчому майбутньому.

Інформаційна економіка має декілька синонімічних назв, кожна з яких сприяє виявленню певних ознак цього явища: інтелектуальна економіка, економіка знань (knowledge based economy), нематеріальна економіка, нова інформаційна економіка. В основу поняття інформацій­ної економіки покладено твердження, що в сучасному економічному житті значно зростає роль нових благ, використання яких не обмежене географічне та фізично, таких, як комп'ютерне програмне забезпечення або засоби інтелектуальної власності. Новою цю економіку називають з метою протиставлення її традиційній індустріальній економіці, що виникла в результаті індустріальної революції. Основною характеристи­кою індустріальної економіки є домінування^виробництва матеріальних цінностей, що мають фізичне вираження, можуть використовуватися в певному обмеженому просторі; під час використання вони зношуються, а їх виробництво підпадає під проблему обмеженості ресурсів. Інформаційна економіка називається нематеріальною, оскільки основна вага припадає на сектор нематеріального виробництва (причому, бурхливо зростає тільки певна його частина, саме та, на яку впливають нові методи обробки і передачі інформації).

Отже, поява поняття інформаційної економіки обумовлюється розвитком нових технологічних досягнень, до яких відносять цифрову обробку різних видів інформації (у вигляді тексту, чисел, звуку і зображення), та інтеграцію їх в єдиний продукт під назвою «мультимедіа»; штучний інтелект і його впровадження в інформаційну продукцію та послуги інтерактивних інтерфейсів, що враховують потреби користувача; техніку цифрового ущільнення і комутації, яка забезпечує передачу дедалі більшого обсягу інформації; зростання потужності комп'ютерів та супутникового зв'язку; впровадження оптично-волоконних кабелів та прискорення зростання комп'ютерних мереж, зокрема Internet. Концепція інформаційної економіки виявляє залежність економічного зростання і стабільності від розвитку і впровадження нових інформаційних технологій, їх впливу на продуктивність різних секторів економіки, поширення інформаційного бізнесу на міжнародну економіку і світове господарство.

Наукові дослідження і практика застосування нових технологій дають змогу виокремити чотири компоненти інформаційної економіки: перший - інформаційні і комунікаційні технології та Internet; другий - інформаційна інтелектуальна власність, яка включає не тільки патенти на захист прав на видання, а й права на рекламні, консультаційні, інформаційні та інші послуги, торгові марки, назви фірм, фінансовий обмін, страхування, інформаційні послуги і дистанційне навчання за мережею Internet; третій - включає електронні інформаційні центри, бази та банки даних, відеопродукцію, багатомовні перекладні програмні продукти, нові засоби зображення; четвертий - спільну інформаційну спадщину, систему управління виробництвом, біотехнології, фармацевтичну продукцію. Ці компоненти виявляються в дедалі ширших сферах економіки, і вплив таких складових зростає зі швидкою еволюцією інформаційних і комунікаційних процесів.

За зростанням обсягів робіт та кількості зайнятих ці сектори займають дедалі більше місце у світовому виробництві, зокрема, оборот 50 провідних фірм аудіовізуальної сфери в 1997 році зріс на 45% порівняно з 1992 роком і становив 157,5 млн. дол. А кількість станцій Internet за період 1994-97 pp. зросла в 16 разів і становила 16 млн. дол. У 1994 році сукупний продаж трьох секторів галузі комунікацій (телекомунікацій, інформаційних технологій та аудіовізуальних продуктів та послуг) дорівнював 1,43 млрд. дол. і становив 5,9% від світового валового продукту.

У 1995 році світова електронна торгівля дорівнювала 0,5 млрд, дол., а на 2000 рік передбачено зростання показника до 7 млрд, дол., тобто в 14 разів.

2000р. вона досягла рівня 34,3%, а у 2001 р. і 37,3%. Економічне зростан­ня зумовлюється розвитком Internet і тенденцією переходу до мобільних комунікацій і мобільних розрахунків. Найважливіші пріоритети на 2002-2007 pp. - встановлення правого регламенту для електронного бізнесу, що надасть реальні можливості переходу до інформаційної економіки XXI століття. Головними чинниками, що визначають прискорений розвиток інформаційних технологій і зумовлюють динаміку їх онов­лення, є новий геополітичний порядок, нове інформаційно-економічне середовище і новий споживач, який потребує більш високоінтелектуальнх послуг. Дослідники інформаційної економіки відзначають абсолют­не зростання ринку інформаційних технологій Internet (1990-2000 pp.) до 100 млрд, дол., пов'язуючи очікуваний бурхливий стрибок із поширен­ням передачі мультимедійної інформації та електронної комерції (контрактингу, консалтингу, маркетингу), а також розвитку Internet-телефонії.

Необхідно відзначити, що сфера ІКТ переживає стадію еволюцій­ного розвитку, орієнтованого на створення нової економіки, Internet і електронну комерцію. Світова індустрія ІКТ продовжувала значно зрос­тати, незважаючи на потрясіння на ринку високих технологій у США та інших країнах (2000 p.), які не позначилися на макроекономічних показ­никах розвитку ринку та на темпах зростання й обсягу основних секто­рів. Так, сервіс комунікаційних технологій зріс на 38%, обладнання ІКТ-на 33%, інформаційні послуги - на 19%, програмне забезпечення - на 10%, а загальний обсяг світового ринку становив понад 2000 млрд. дол.

У галузі інтелектуальної власності (авторського права, патентування, ліцензування) найвищий економічний ефект мають країни Великої Сімки, серед яких на першому місці США, де ця галузь за щорічним зростанням темпів (5%) обумовила прибуток без експорту 60,8 млрд. дол. (1998 p.). Основні галузі індустрії інтелектуальної власності - індустрія кіно, звукозапису, програмного забезпечення - випередили таких традиційних провідних експортерів, як сільське господарство, автотранспортні послуги та автомобільна промисловість. Друге місце посідає Японія, де спостерігається висока інтенсифікація науково-інформаційної політики, а фундаментальні наукові й технологічно-прикладні розробки відіграють пріоритетно-стратегічну роль. Японія здійснює політику міжнародної науково-технічної інтеграції, яка забезпечує країні доступ до зарубіжних інформаційних банків наукових відкриттів і технологічних винаходів. Обмін інформацією (патентами, описами винаходів, виключними правами на використання знань, ноу-хау, ліцензіями) здійснюється на комерційній основі. За обсягами ліцензійної торгівлі й прибутками Японія вийшла у світові лідери інтелектуальної власності. Зросли темпи патентування у ФРН, Франції, Великій Британії, Італії та в регіональній організації «Європейська патентна служба», натомість країни Центральної та Східної Європи, колишнього Радянського Союзу втратили свої позиції на світовому ринку інтелектуальної власності (табл. 6.2).,

Цю динаміку можна пояснити і як звичайне явище зростання обсягів виробництва в результаті підвищення продуктивності в певних галузях, як наслідок нових наукових відкриттів,,що спостерігалося й в індустрі­альну епоху, але йдеться про виникнення принципово нової глобальної економічної системи, що базуватиметься на інших правилах і законах, в основі функціонування котрих - як специфіка продуктів, що виробля­ються нематеріальною економікою, так і методи їх поширення.

Продукти інформаційної економіки ототожнюються з ідеями та знаннями, оскільки всі вони, чи рекламне зображення, чи фінансові консультації, існують у формі інформації. Через те економіку називають ще й економікою знань, а результати її функціонування - продуктами знань. Існують декілька особливостей продуктів знань, що відрізняють їх від матеріальних речей та продуктів сфери послуг, що не відносяться до нової економіки за своєю специфікою і відсутністю інформаційної складової:

• продуктами знання одночасно може користуватися безмежна кількість споживачів, і при цьому, на відміну від матеріальних благ, продукт знання і його корисність не тільки не зменшуються, а навіть збільшуються. Наприклад, вплив рекламного образу не зменшується від збільшення кількості людей, що його бачать, а навіть зростає;

• зникають просторові межі на шляху споживання продукту, оскіль­ ки продукт знання має тенденцію до поширення і заповнення всього наявного простору. Так, декілька користувачів у різних частинах земної кулі завдяки супутниковому зв'язку можуть одночасно використовувати одну й ту саму частину програмного забезпечення, розміщеного на певному сервері;

• продукти знання завдяки новим технологіям можуть бути нескін­ ченно розмножені, що характеризує інформаційну економіку як економіку достатку, тобто людство частково звільниться від проб­ леми дефіцитності ресурсів. Це пояснюється тим, що сам продукт знання не можна відокремити від його ідеї, через те всі копії пер­ винного продукту знання мають нульову ціну, хоч і не втрачають своєї вартості. У той же час для подальшого використання ідеї в матеріальному виробництві необхідне застосування певних ресурсів;

• процес виробництва продуктів знання не є чітко визначеним, і через те на прискорення чи розширення виробництва не впливає кількість початкове зайнятих осіб. Наприклад, проект не стане кращим від збільшення кількості програмістів, які над ним працюють; рекламне зображення чи фінансова консультація також не потребує великої кількості виконавців.

Під час розгляду особливостей інформаційної економіки слід також відзначити роль Internet, що поєднує світ в єдину інформаційну систему. «Глобальна інформаційна мережа Internet, - зазначав президент США Б. Клінтон у посланні до Конгресу (1997 р.), - нова перспектива світової економіки, технологія активізації життя, всесвіт знань. Переваги інформаційної революції мають стати сучасним невід'ємним правом кожної людини» (діагр. 6.3, 6.4).

 

Internet визнаний рушійною силою сучасного комунікаційного та інформаційного середовища, яка забезпечує ефективне поширення технологій через кордони держав для використання в різних сферах міжнародної діяльності. Історичне значення нових технологій полягає в широкому використанні можливостей Internet у світовому господарстві й усіх сферах суспільного життя, глобальна мережа комунікацій надає безпрецедентну можливість брати безпосередню участь в інформаційній трансформації й користуватися результатами взаємодії технологій. Internet впливає на зміну урядової політики й економічної конкуренції на світових ринках, користується величезним попитом, оскільки забезпе­чує такі потреби суб'єктів економічного життя, як дешевший і легший товарний та інформаційний обміни, зменшення оборотних фондів, розширення мережі пропозиції та попиту. Але, на відміну від матеріаль­них товарів, методи транспортування яких не змінюються, нематеріальні продукти Internet може доставляти до споживача безпосередньо, що знижує їх собівартість і долає просторові межі. Наприклад, консультації у сфері освіти та охорони здоров'я, новини, програмне забезпечення, музика, відеорозваги, цінні папери, банківська справа та інші фінансові послуги, доступ до банків даних і консультативні послуги можуть бути цілком забезпечені через мережу Internet. Наслідком підвищення продуктивності праці в даних галузях є значне зниження ринкових цін.

Феноменальний розвиток Internet у 2000-2001 pp. та пов'язаної з ним мережі Word Wide Web є найсучаснішим вираженням прогресу в цій сфері. У 1990р. налічувалося менше 1 млн. користувачів, у 1998 р. - 147 млн. користувачів, у 2002 р. прогнозується понад 350 млн. користувачів. Таким чином, Internet та WWW виступають інформаційною основою глобальної економіки (обсяг трансакцій, здійснених за допомогою WWW з 0 дол. (1994 р.) до 7,5 млрд. дол. (1997 р.); до 2003 р. лише у США передбачається зростання обсягу трансакцій до 300 млрд. дол.

На основі визначених особливостей продуктів знань та способів їх поширення формулюються (К. Келлі. Нові правила для нової економіки. 1997) декілька законів, що характерні для нової економіки інформаційної ери:

• Закон зв'язку: ера окремих комп'ютерів минула, розпочалася ера міжкомп'ютерних комунікацій.

• Закон переміщення: матеріали переміщуються інформацією, маса

переміщується бітами, давні економічні динаміки - поведінкою мереж.

• Закон достатку: у традиційній економіці дорожнеча походила від нестачі. У новій економіці становище діаметрально протилежне - що більше речей, то вони цінніші.

• Закон збільшення прибутків: вартість товару зростає з кількістю його споживачів, а бурхливе зростання вартості трансформується в більшу кількість споживачів.

• Закон протилежності цін: у традиційній економіці просування в якості призводить до зростання ціни. Нині найкращі вироби дешевшають щороку.

Геополітичні чинники функціонування інформаційної економіки поділяють світ на інформаційно багаті (індустріальне розвинуті країни) та інформаційно бідні країни (країни, що розвиваються). Розвинуті країни домінують у кожному з чотирьох основних секторів економіки знань. На них припадає понад 70% світового ринку інформаційних технологій. Провідну роль відіграють США та Канада (43,5%), хоча темпи зростання ринку в цьому регіоні найнижчі, що можна пояснити відносною насиченістю суспільства інформаційними і комунікаційними технологіями. Якщо розглянути географічний оборот 50 провідних аудіовізуальних фірм, то побачимо, що 91% припадає на розвинуті країни, з них домінують США (37%), трохи меншою є доля європейських країн (35%) і 19% - на японські фірми (діагр. 6.5, 6.6).

Інформаційна економіка та її політичні особливості ґрунтуються на принципово нових законах і правилах, вона почала формуватись у розвинутих країнах і приховує в собі як нові можливості, так і нові проблеми. Інформаційна економіка вирішує проблему дефіцитності ресурсів у сферах нематеріального і традиційного виробництва, оскільки на основі нових методів обробки, зберігання і поширення інформації може відбуватись їх нескінченне множення. Споживачі отримують вигоду від зниження цін, що супроводжує процес зростання якості продукції, а виробники - від дешевої мережі поширення та передачі інформаційної продукції. Інформаційній економіці властивий глобаль­ний характер (за своєю природою вона охоплює всю планету) та віртуальність, що простежується на прикладі фондового ринку і банківських розрахунків. Найбільші вигоди від інформаційної еконо­міки, вважають фахівці, отримають розвинуті держави, що перейшли до побудови інформаційного суспільства. У свою чергу, країни, що розвиваються, мають можливість "перестрибнути" через індустріальний період розвитку і одразу ввійти в еру інформаційної економіки. Для цього необхідна низка умов, таких, як розробка державних програм із розвитку інформаційних і комунікаційних технологій, що включають стимулю­вання розвитку електронної та комп'ютерної промисловості, систем зв'язку, залучення іноземних інвесторів та підготовку спеціалістів у цій сфері; також необхідно об'єднати зусилля людства через мережу міжнародних організацій для недопущення інформаційної ізоляції економічно відсталих країн.