ТЕМА 3. Основні поняття міжнародної інформації

До основних понять МІ відносять такі складові, як міжнародна інформація, міжнародний інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційний потенціал, національний інформаційний продукт і джерела інформації.

Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність відомостей, що характеризують структуру, загальні властивості інформації. а також питання, пов'язані з їх пошуком, аналізом та розповсюдженням в системі міжнародних відносин (МВ).

МІ є складовою глобальної комунікації, мета якої – з'ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства. МІ орієнтована на інформаційне забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики, економічного курсу країн, національної безпеки, на розвиток міжнародних зв'язків і входження держави у міжнародні організації та інституції. В кожній країні є концепція державної інформаційної політики, в якій визначаються різні аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад федеральна інформаційна політика США спрямована на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, детальних зв'язків у своєму суспільстві і міжнародному співтоваристві. Інформаційна політика України спрямована на захист власного інформаційного простору, збереження інформаційного суверенітету і забезпечення інформаційної безпеки держави.

Функції МІ полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації, прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень, у створенні обгрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.

Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із понять МІ є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП). Міжнародна інформація функціонує в МІП, який характеризується такими показниками:

територія розповсюдження інформації за допомогою компонентів міжнародних та національних систем зв'язку;

інфраструктура, тобто технологічні засоби і можливості зберігання, обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;

наявність міждержавної і національної комунікаційної політики, як комплексу принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством;

наявність міжнародних і регіональних угод у галузі комунікацій, що базуються на розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці міжнародні угоди складають окрему галузь міжнародного права – інформаційного права, яка зараз проходить фазу становлення і кодифікації норм, становлення інститутів, що контролюють виконання цих норм. З питань міжнародного інформаційного права можна подивитися книгу Колосова "Міжнародне право", особлива частина);

можливості доступу до інформації для громадськості та участь міжнародного співтовариства у загальній системі зв'язку.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і звичайно, кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін "інформаційна територія держави" – це дещо умовний термін, тому що держава не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією "Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі", країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї інформаційної політики мають певні ідеологічні засади, які забороняють населенню використовувати певну інформацію.

Інформаційний простір має кілька визначень:

Інформаційний простір – це система середовища буття людини, яка забезпечує життєдіяльність будь-якої системи, зокрема – системи міжнародних відносин. (Паньшин В.Н. "Концепция формирования информационного пространства стран-участниц СНГ"*. Минск, 1996)

Інформаційний простір – це система спільного використання національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності. (О.Коган, "Теорія інформаційної взаємодії", 1996 рік).

Інформаційний простір – це сума складних інформаційних технологій, які є основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві (Шрейдер "Теорія комунікацій").

МІП визначається конституційними нормами окремих держав, міжнародними угодами та технічним забезпеченням процесу інформації. Він складається із державних (національних) інформаційних просторів, регіональних просторів а також просторів окремих територій.

На сьогодні окремі регіони і країни визначають квоти на присутність у своєму інформаційному просторі транснаціональних монополій, інших держав та приватних осіб. Наприклад, Європейське співтовариство визначило таке співвідношення: 14% відводиться для вищезгаданих суб'єктів неєвропейського походження, 86% – для європейських суб'єктів. Окремі країни, наприклад Франція (яка проводить політику збереження франкофонії), виробляють спеціальне законодавство на присутність в своєму інформаційному просторі іншомовних (в даному випадку англомовних) представників.

Велике значення для формування і збереження національного інформаційного простору має законодавство про рекламу. Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 1989 року має спеціальний додаток і протокол про розповсюдження реклами у Європейському інформаційному просторі, особливо якщо виробниками і розповсюдниками є неєвропейські суб'єкти. Він встановлює максимум, що дорівнює 17%, тобто 83% прибутку від реклами має залишатися в Європі.

Інформаційні ресурси – це засоби, запаси, можливості і джерела інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають стратегічним показником національного багатства країни.

Визначення інформаційних ресурсів є як в Конституції держави, так і в загальних законам про інформацію і доступі до інформації.

"До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення". (Закон України "Про інформацію)

Інформаційний потенціал – це сукупність інформаційних засобів країни, що включають комп'ютерні мережі, національну систему інформації (національну інфраструктуру), сукупність самої інформації а також різновиди інформації. Сюди входять також інформаційно-аналітичні служби, видавництва, кіно, засоби масової комунікації і електронні видання.

Національний інформаційний продукт – матеріальний або нематеріальний результат інформаційної діяльності, що створюється за допомогою поєднання інтелектуальної діяльності людини та синтезованих засобів зв'язку.

Національний інформаційний потік включає в себе технічні можливості інформації, компонентами яких є первісні засоби зв'язку (радіо, телефон, телеграф, телебачення, аудіо-, відеокасети).

Інфраструктура національного інформаційного потоку на базі сучасних комунікаційних технологій має такий вигляд: телеграф, телефон, факс, персональний комп'ютер, сканер, супутник, оптичні волокна зв'язку, кабелі, аудіо-відеоматеріали, бази даних. На сьогодні на території України в інформаційному просторі працює 300 ретрансляторів, які передають міжнародну і національну інформацію безпосередньо у пам'ять комп'ютерів, а потім – у локальні системи.

Конвергенція засобів зв'язку – це поєднання різних засобів зв'язку у світових інформаційних мережах.

2. Джерела інформації

Джерела інформації – це передбачені, або встановлені законом, носії інформації, до яких входять документи, інші носії, що зберігають інформацію, повідомлення засобів масової комунікації, фундаментальну інформацію або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Усі джерела інформації поділяються на три типа: відкриті, закриті і конфіденційні. Є також поділ на особистісні джерела і опосередковані джерела. До особистісних джерел відносять безпосередньо осіб: дипломати, офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних представництв а також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку зору.

Міжособистісні

Міжособистісні – це джерела, до яких належать особисті контакти із щироким типом предстаництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні економічні. Вони найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації. Тобто це зустрічі президентів 1 на 1, зутрічі дипломатів; До цих дхерел також можна віднести контакти, які відбуваються на рівні міністрів відповідних відомств для вирішення поточниз, конфліктих та кризовиз проблем. Міжособистісні джерела, часто використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.

За інформацією ЦРУ 80% -- відкриті джерела, 9% -- конфіденційні джерела, 1% -- спецегенти (тобто міжособистісні джерела).

Опосередковані

Опосередковані – це джерела, які виступають посередниками між конкретним джерелом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби массової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама), інформаційно аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та ін. джерела зберігання інформації. Тобто фактично опосередковні джерела інформації – джерела із 2-х або третіх рук.

Опосередковані джерела поділяються на:

Офіційні

Офіційні – органи держ. викон. влади, спеціалізовані нуково-дослідні інституції та установи, відомчі установи, силові структури та ін. держ. органи, які виступають з офіцйною точкою зору. Крім того органи статистики, інформаційно аналітичну економічну інформацію (тобто аналіз економіки повсіх галузях діяльності держави), інформацію,яка подається установами соц політики і працці, інститутом демографії (да інші установи, що вивчають демографії), інформацію статистики промисловості (доходи, валовий збір, кредити та ін.), інформацію силових структур. Є офіційна точка зору, якоїсь установи (заява, нота) і є особиста точка зору представника цієї організації це дві великі різниці.

Неофіційні

Неофіційні – це джерела, які використовують суб'єктивні оціночні прогнози та аналізи соціально-економічної та політичної ситуації, політичні партії і рухи, громадські організації та структури (політична артія, якщо вона не є домінуючою в державі не може виступати від імені держави з офіційної точки зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів массової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади (зараз в Україні офіційна точка зору виконавчої влади висловлюється через газету «Урядовий кур'єр»), незалежні соціологізні дослідження, джерела які стосуються певних релігійних концессій та національних меншин.

Білшість міжнародних домовленостей відбувається за особистісними контактами. Вступ України до ради Європи включав до себе:

представлення самій раді Європи,

висновки експертів,

особисті контакти українських дипломатів (вони займались шантажем, домовленностями, та торгами з конкретними представниками) ці зутрічі дали більше, ніж загальні виступи.

Зараз Україна має здійснити тиск на велику сімку, з метою вимагання грошей для ліквідації фінансової кризи, це буде робитись особистими контактами. Крім того деяку особливо важливу інформацію передають «із уст в уста», тобто приїзджає посол і розповідає устно економічна теорія, що не можандовірити загальним засобам передачі інформації. Особливо важливий той факт, що коли країна не має дипломатичних стосунків з іншою, то в ролі таких дипломатів виступають представники релігійних конфессій. У нас в СРСР таких релігійних представників готувала спеціальна школа при КГБ, чи беспосередньо КГБ.

Крім того офіційні та неофіційні д жерела поділяються на:

Відкриті, закриті і конфіденційні.

Відкриті – інформація, яка публікуєтсья в офіційних дослідженнях, відомостях (ВР, кабмін), повідомлення про наукові розробки, діяльність помисловості, банківської системи.

Поділяються на:

Інформація загального характеру: політична, економічна, військова для оцінки економічного та політичного потенціалу держави Така інформація використовуються для складання прогнозів на довготривалий період а також для прийняття рішеннб політичними, економічними та воєнними органами. Ця інформація потрібна для політичної економічної стратегії, для дипломатії під час переговорів і для планування політичних кроків у майбутньому.

Спеціальна інформація, яка стосується конкретної галузі. Віна може мати відношення до економіки, науни, сировинних ресурсів, віійськової справи. Ця інформація – частина загального стратегічного платування а також призначена для аналізу і прогнозування вузьким колом спеціалістів

Інформація про окремих осіб. Цей розділ присутній в аналітичних центрах майже всіх міністерств, відомств, розвідки. Цю інформацію збирають підслуховуванням, стежкою, та ін. неконституційними методами. Інформація про конкретних осіб лягає в основу діяльності дипломатичних представництв, осільки робота з окремими особами дає велики результати на міжнародному рівні.

Закриті: до них належать: розвідувальні, дипломатичні, стртегічні, статистичні джерела (наприклад статистика про продукцією військового комплксу, інформація про кількість народжених і померлих), інформація про новітні технології, які становлять держ. таємницю, а також всю інформація, яка вважається таємною. До закритої інформації (джерела) відносять: інформацію, що міститься у директивах і вкаівках посадовим особам, які представляють державу на переговорах, консультаціях та нарадах з політичних питаннь; інформацію про стратегію і планування зовнішньої політики; відомості про номенклатуру, обсяги фінансування оперцій експорту та імпорту озброєння. Кожна країна має закон «про держ. таємницю і національну безпеку», і додаток «звіт відомостей, що становлять державну таємницю» (!ознайомитисть!). Цей додаток встановлюється кабміном, публікується у офіційних виданнях і змінюється відповідно змінам приоритетів держави.

Кофіденційні – джерела, які захищаються законом і які володіють інформацією спеціального призначення з точки зору зацікавлених країн. Під конфіденційнми джерелами розуміють документи публікації, технічні носії інформації, технічні засоби обробки інформації, інформаційні продукти промислової, інтелектуальної політичної сфери, а також інформація, яку відносять до розвідувальної інформації. До них відносять джерела розвідки, закриті джерела міністерств і відомств (є 3 ступіні секретності 5, 10, 15 років, після закіняення цього стоку інформацію можуть розсекретити – оприлюднити). Конфіденційні джерела інформації, на які посилаються проивирішенні тих чи інших питаннь (оприлюднені) завжди не називаються. Конфіденційне джерело розкриваєтсья тільки у випадку проведення судового слідства із санкцій прокурора, або коли інформація має характер, що стосується життєдіяльності всієї цівілізації, життєдіяльності і існування людства (наприклад, розробка бактеоріологічної зброї в Іраку, аварія на ЧАЕС).

 

2. Джерела інформації по фірмах

Для вивчення фірм використовуються різні джерела інформації, за якими:

· визначають фірми-конкуренти, їх стратегію і тактику,

· визначають фірми-нейтрали,

· розробляють оптимальну стратегію бізнесу,

· ведуть відбір оптимальних (можливих) контрагентів і відбір найбільш конкурентноспроможного товару або послуги.

Вимоги до таких джерел інформації:

· достовірність

· повнота

· актуальність змісту

· точність даних.

Джерела інформації про фірми класифікують наступним чином:

1) інформація про фірми, яка надається міжнародними організаціями та установами ООН;

2) інформація про фірми, яка надається спеціалізованими організаціями;

3) інформація, яка надається спеціалізованими банками даних;

4) інформація, яка надається спеціалізованими засобами масової комунікації (діловими виданнями);

5) інформація, яка надається самою фірмою (фірмова інформація);

6) неформалізована особиста інформація.

 

Пояснення:

1. Такими джерелами інформації є міжнародні економічні організації системи ООН, які складають досьє на фірми на основі інформаційних технологій. Такі досьє називаються "ростерами", вони включають в себе інформацію про промисловий розвиток регіонів, економічну та науково-технічну допомогу країнам, що розвиваються. Сюди відносяться UNIDO (United Nations Industrial Development Organization – організація ООН по промисловому розвитку), ПРООН (Програма розвитку ООН), ГАТТ (General Agreement on Trade and Tariffs – Генеральна угода про тарифи і торгівлю), WTO (World Trade Organization – Всесвітня торгова організація).

Одним із найдостовірніших джерел є UNIDO, вона має досьє на 800 тис. фірм різного профілю. Структура і склад досьє UNIDO розроблена англійськими спеціалістами в галузі маркетингу. Банк даних UNIDO про фірми і організації формується на основі анкет-запитань, які UNIDO направляє фірмам, що становлять міжнародний інтерес.

В досьє UNIDO входять такі питання:

q базові дані (адреса фірми, імена відповідальних співробітників, юридичний статус фірми);

q фінансове становище;

q банк, з яким працює фірма;

q напрями діяльності;

q кількість зайнятих у фірмі службовців;

q наявність дочірніх компаній у країні і за кордоном;

q залежність фірми від інших фірм у фінансовому становищі;

q членство в міжнародних спеціалізованих асоціаціях і організаціях.

Додатково в досьє включається інформація про професійний рівень персоналу фірми в будь-яких відділеннях (основних та дочірніх), про основну спеціалізацію фірми, дані про виробничо-технічний досвід, консультаційні послуги фірми, обсяг і характер проектів, здійснених фірмою, місця, де ці проекти були здійснені, характеристика маркетингу фірми та технології “паблік рілейшенз”.

Досьє UNIDO постійно коректуються у залежності від становища фірм, їх прогресу на світовому ринку, можливої стратегії їхнього розвитку.

Крім UNIDO, повну інформацію про фірми можна отримати у публікаціях центру ООН по ТНК, а також у довідниках Європейської економічної комісії ООН.

 

2. До спеціалізованих джерел інформації про фірми належать: державні організації, торгово-промислові палати, спілки підприємців, консультаційні фірми, банки і кредитно-довідкові бюро. Найбільш дорогою і конфіденційною є інформація про фірми, яка надається спеціалізованими інформаційними агентствами і кредитно-довідковими бюро.

Інформація, яку мають в розпорядженні такі організації, не підлягає публікації і розголошенню, є найбільш повною і достовірною і оформляється цими організаціями у формі аналітичних довідок, інформаційних добірок, періодичних бюлетенів.

У довідках на фірми, які видаються кредитними бюро, включаються неопубліковані дані про фінансове становище фірми, фінансовий оборот, акціонерний капітал, історію створення фірми, характер і основні напрямки діяльності, перелік виробництв і дочірніх фірм, склад і біографічні дані керівників, фінансові показники діяльності фірми за останній рік, скорочений баланс, показники прибутку і витрат фірми.

Найбільша кредитно-довідкова фірма у світі - американська компанія Dun&Bradstreet Corporation. Заснована в 19 столітті, має найбільшу приватну базу даних. У 70-х роках фірма придбала німецьку інформаційну компанію з усіма дочірніми філіалами у Західній Європі, Кредитне бюро Італії, англійське кредитне бюро, інформаційні фірми скандинавських країн.

Збір інформації відбувається через мережу філіалів і дочірніх компаній, способи передачі інформації різноманітні, використовується широкий перелік видів каналів зв'язку: кур'єрська доставка, телефонні розмови, факси, комп'ютерні мережі, інші канали зв'язку, магнітні плівки, CD-диски, вирізки з друкованих ЗМІ, гарячий зв'язок.

Ця фірма щорічно публікує понад 60 видів міжнародних і національних довідників по фірмах, вона є монополістом у сфері програмного забезпечення.

Фірма надає фінансову інформацію по галузях високих технологій, аналіз стану ринків, інформацію про страхування фірм. Міжнародна база даних цієї організації включає 14 млн. досьє. Окремо фірма має базу даних по США (понад 10 млн. довідок). Зараз представництво цієї фірми є в СНД (штаб-квартира знаходиться в Москві).

У анкеті-запиті компанія збирає такі дані: назва, рік створення фірми; номер і дата реєстраційного свідоцтва; назва банку, де відкритий валютний рахунок; основні напрямки діяльності; зарубіжні партнери; дочірні фірми як у країні, так і за кордоном; статутний фонд на момент створення і на поточний момент; засновники фірми; фінансова інформація про річний балансовий звіт.

Інша всесвітньо відома кредитно-довідкова організація – австрійська фірма Kreditschutzverband.

На ці дві фірми приходиться 85% світового ринку інформації про фірми.

3. Спеціалізовані банки даних. СБД створюються консультативними видавничими фірмами, комп'ютерними фірмами, які спеціалізуються на виробництві і збуті програмних продуктів. Такі фірми обслуговують кілька банків даних і відповідають за достовірність і своєчасність її оновлення.

База Даних – це архів інформації, яка записується, індексується і зберігається на комп'ютері. Вона функціонує як компактний довідник. Інформацію із такої бази можна одержати на CD-диску, шляхом телеконференцій, по факсу і модему.

Існує 2 групи Баз Даних:

1) традиційні, лідером серед яких є система Діалог (має 400 баз даних);

2) бази даних електронної пошти. Найбільша – база даних електронної пошти належить корпорації AOL (America On-line) і працює в режимі постійних електронних конференцій.

Найбільша база даних належить корпорації Dun&BradStreet Corp. Спеціалізується на зборі, обробці та наданні інформації у галузі економіки, бізнесу, маркетингу.

Інформація в цих базах даних має виключно конфіденційний характер, її збір і обробка відбувається за участю урядових структур країни.

4. Спеціалізовані засоби масової комунікації – це газети, журнали, радіо-, телепродукція, електронні засоби масової комунікації, які надають інформацію про поточну діяльність фірм.

Найбільше інформації про поточну діяльність фірм має Dow Jones. Вони публікують дані про випуск окремих видів продукції, капіталовкладень, стан замовлень, структуру фірми, призначення і переміщення співробітників, вартість акцій, рівень ділової активності і т.і.

5. Фірмова інформація – це річні звіти про діяльність фірм, представницька інформація, фірмові каталоги.

6. Особиста (неформалізована) інформація є конфіденційною, найбільш достовірною. Вона поділяється на 2 види:

1) інформація, отримана під час ділових контактів, переговорів, зустрічей. Ця інформація систематизується у формі довідки на фірму.

2) інформація на фірму, яка отримується з інших джерел (від представників влади, конкурентні фірми, Торгово-промислової палати, маркетингових дослідників фірми, аналітиків, представників оптової та роздрібної торгівлі).

Інформація жорстоко охороняєтсья, нещодавно із Фінляндіі репортували двох дипломатів за інформаційний шпіонаж.