ТЕМА 9. Національна інформаційна політика держав світу

 

1. Поняття та головні напрями національної інформаційної політики

 

Національна інформаційна політика є діяльністю компетентних органів країн з контролю, регулювання та планування процесів у сфері інформації і комунікації, сукупністю основних напрямів і способів діяль­ності держави щодо одержання, використання та зберігання інформації. Держава регулює відповідний розподіл інформаційних ресурсів, загальні принципи інформаційної діяльності, встановлює пріоритети для забезпечення національних інтересів. Головними напрямами національ­ної інфополітики є: забезпечення доступу до інформації; створення національного інформаційного потенціалу; використання інформацій­них ресурсів у національних інтересах; створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву в галузі комунікації та інформації; гарантії інформаційного суверенітету держа­ви; розвиток інформаційної інфраструктури.

Здійсненням інформаційної політики займається більшість держав світу, але обсяги їх діяльності у цій сфері залежать і від поставлених завдань, і від рівня зацікавленості конкретної країни в інтеграції до глобальної системи комунікації, від історичних чинників, політичного і економічного розвитку, фінансових і матеріальних ресурсів.

 

2. Концепція інформаційної політики США

 

Концепція інформаційної політики США виходить із становища країни в міжнародному інформаційному просторі, рівня розвитку інформаційних технологій і впровадження нових форм управління інформаційними потоками. США є світовим центром у сфері інформаційних технологій, монополістом у виробництві інформаційних продуктів та інформаційних послуг.

Серед пріоритетів національної інформаційної політики США -підтримка досліджень та розробок у галузі інформації і комунікації; вплив на їхнє спрямування та заохочення до поширення технічних знань і можливостей в економіці; сприяння обміну технологіями між лабораторіями та фірмами, запровадження нововведень на ринках; побудова та вдосконалення інформаційної інфраструктури, контроль за її діяльністю, побудова глобальних систем комунікації і дослідження впливу систем на міжнародні, національні та приватні пріоритети; збереження порушеної новими технологіями; рівноваги між чотирма основними інформаційними цінностями: конфіденційністю інформації, інформацією як суспільним благом, інформацією як товаром, інформа­цією як невіддільним компонентом існування держави (необхідне відновлення цієї рівноваги і встановлення нових засобів контролю для нових інформаційних відносин); недоторканність приватного життя, конфіденційність інформації персонального характеру на різних рівнях та в різних сферах державного управління і в приватному секторі; створення урядової політики в галузі інформації і комунікації.

Концепція національної інформаційної політики США передбачає розширення і вдосконалення інформаційного простору, посилення свого впливу в таких регіонах, як Латинська Америка, Центральна і Східна Європа, країни арабського світу та Азійсько-Тихоокеанського регіону. США запропонували доктрину «інформаційної парасольки» для між­народного співробітництва з широким колом країн у різних регіонах світу, суть якої - превентивна комунікація на основі переміщення масивів інформації, що передається США державам-реципієнтам для забезпечен­ня їхніх національних інтересів і, як наслідок, збереження лідерства Сполучених Штатів у політичній системі міжнародних відносин.

Вдосконалення інформаційного простору є політичним та економіч­ним чинниками інформаційної монополії США у міжнародному інформаційному просторі: країна- основний експортер інформаційних продуктів (програмного забезпечення, аудіовізуальних творів, теле­програм, кінострічок, музичної продукції, розважальної інформації та реклами) до інших регіонів та країн міжнародного співтовариства, особливо до Латинської Америки, Європи, Канади, Австралії, Японії та Китаю. У той же час інформаційний простір США убезпечений від будь-якого втручання іззовні, що забезпечує позитивне торговельне сальдо і політичні пріоритети держави у глобальних інформаційних відносинах.

У 1993 р. уряд США одним із перших підготував доповідь із планами розвитку національної інформаційної інфраструктури (Agenda for Action). Для вивчення проблем, пов'язаних з побудовою цієї національної інформаційної інфраструктури, була створена Робочу групу з інформаційної інфраструктури (Information Infrastructure Task Force).

Було запропоновано 9 базових принципів державного регулювання:

1) заохочення приватних інвестицій;

2) концепція універсального доступу;

3) допомога в технологічних інноваціях;

4) забезпечення інтерактивного доступу;

5) захист особистого життя, безпеки і надійності мереж;

6) поліпшене управління спектром радіочастот;

7) захист прав інтелектуальної власності;

8) координація державних зусиль;

9) забезпечення доступу до державної інформації.

Уряд США зробив розвиток національної інформаційної інфраструктури і глобальної інформаційної інфраструктури пріоритетами своєї політики. Було визнано, що ефективність цих процесів залежить передусім від розподілу функцій між державою та приватним сектором та їх взаємодією. Так, приватний сектор як головне джерело капіталу й експертів, має у відповідь на запити ринку визначити, які технології розвивати, установити стандарти, розвивати нові послуги і продукти. Держава ж, зі свого боку, може полегшити протікання цих процесів шляхом прийняття відповідних законів і адміністративного регулювання. Держава також може забезпечити лідерство у цих галузях за допомогою підтримки випробувань нових технологій, сприяючи перенесенню технологій у приватний сектор, шляхом створення і розвитку додатків, які підтримують операції держави і поширюють державну інформацію.

Державі, таким чином, слід зосередити увагу на таких напрямах діяльності.

Заохочувати приватні інвестиції. З цією метою їй слід:

• усувати бар'єри на шляху приватних інвестицій, дотримуватися політики, яка сприяє інвестиційним ініціативам у телекомунікаційному й інформаційному ринках;

• забезпечити, щоб закони і правила регулювання, що застосовуються, були доступними, розумними і не дискрмінаційними;

• розвивати взаємодію з міжнародними фінансовими інститутами, зокрема Всесвітнім банком і регіональними банками розвитку для залучення приватного і державного капіталу.

Сприяти розвиткові конкуренції. В цьому контексті зазначалося, що конкуренція приводить до позитивних результатів: мережі постійно впроваджують нові технології, користувачі мають більший вибір послуг і більш низькі ціни, постачальники послуг уважніше ставляться до проблем клієнтів, низькі ціни стимулюють використання телекомунікацій. Щодо цього аспекту були рекомендовані такі дії держави:

• збільшувати конкуренцію на місцевому, національному і міжнародному рівнях;

• оцінювати заходи, що здійснюються для лібералізації ринку і конкуренції в інших країнах;

• постійно працювати над усуненням бар'єрів на шляху розвитку конкуренції;

• заохочувати новачків на ринку шляхом боротьби з антиконкурентною поведінкою фірм, що домінують на цих ринках.

Забезпечувати доступ до мереж. Було зазначено, що виконання завдань глобального інформаційного ринку вимагає від уряду дій із забезпечення усім постачальникам інформаційних послуг доступу до устаткування, мереж і мережних послуг на недискримінаційній основі і за низьку ціну. Забезпечуючи доступ до мереж, держава сприяє розвитку конкуренції — як результат істотно збільшується кількість інформаційних послуг, доступних споживачам.

У співробітництві з приватним сектором держава може поліпшити можливості доступу до мереж і забезпечити широкий вибір різних послуг. При цьому процес встановлення єдиних стандартів має бути відкритим і відбуватися за участю великих груп зацікавлених виробників.

Таким чином, оптимальне адміністративне і законодавче регулювання, на думку уряду США, має:

• визначати цілі та завдання, які мають регулюватися законодавчо, включаючи забезпечення конкуренції;

• бути досить гнучким, щоб дати змогу впроваджувати нові послуги і технології без внесення додаткових виправлень у законодавство;

• делегувати широкі повноваження органу регулювання, незалежному від національного оператора;

• установити відкритий процес участі зацікавлених кіл у написанні правил регулювання;

• спрямувати процес створення вільного ринкового доступу, заснованого на недискримінаційних принципах.

Наголошується увага на тому, що незалежно від моделі регулювання у правилах мають бути чітко прописані права старих і нових операторів. Новачки мають бути захищені від того, щоб домінуючі на ринку оператори заважали розвитку вільної конкуренції.

 

3. Інформаційна політика уряду Канади

 

Інформаційна політика уряду Канади спрямована на перехід до інформаційного суспільства, побудову нової (інформаційної) економіки, збереження мультикультурності канадійських націй на основі цифрового середовища. Реалізація інформаційної політики здійснюється через спеціалізовані європейські інституції (Консультативну раду інформаційної супермагістралі, засновану у 1994 р.) та національні програми інформаційного розвитку -«Connection, Community, Content: The Challenge of the Information Highway» (1995 p.), «Building the Information Society: Moving Canada into the 21^st Century. Ministry of Supply and Services» (1996 p.)

Національні програми інформаційного розвитку визначають пріоритетами політики уряду в інформаційній сфері - зростання національного багатства країни за рахунок створення конкурентного середовища в інформаційній магістралі, відповідної регулятивної бази та вільного доступу на основі законодавчих положень до універсальних інформаційних послуг. Інформаційна політика Канади спрямована на забезпечення лідерства держави у запровадженні і використанні комунікаційних систем та електронної інформації, створення е-уряду Канади, що забезпечує прозорість владних структур та доступ громадськості до урядових департаментів електронними засобами. Національна програма «Building the Information Society: Moving Canada into the 21^st Century. Ministry of Supply and Services, 1996» включає такі стратегічні елементи, як побудова інформаційних супермагістралей, орієнтованих на суспільні інтереси і попит ринку; вибір (створення) відповідального уряду, який виступає каталізатором розвитку інформаційного суспільства та нових технологій; трансформація національної економіки, стимулювання і заохочення транснаціональних проектів у фінансуванні інформаційної магістралі.

У 1994 р. Міністерство промисловості Канади підготувало доповідь "Побудова більш інноваційної економіки" ("Building a more innovative Economy"), в якій обговорювалися способи, за допомогою яких держава, використовуючи інформаційні технології, може досягти економічних і соціальних цілей. Для розвитку закладених у доповіді ідей було реалізовано дві програми: Канадська мережа для розвитку досліджень, промисловості й освіти (мета — впровадження високошвидкісних мереж) і SchoolNet — одна з провідних у світі освітніх мереж.

Розроблено план дій, у які залучено понад ЗО державних органів (Building the Information Society: Moving Canada into the 21st Century / Ministry of Supply and Services, Canada, 1996). Запропоновано здійснити перехід до інформаційного суспільства й економіки знань за допомогою Канадської інформаційної магістралі.

Увага акцентувалася на тому, що для досягнення цієї мети потрібні скоординовані дії держави, приватного сектора і громадських організацій.

Було поставлено чотири основних завдання:

1) побудувати Канадську інформаційну магістраль шляхом створення умов для конкуренції і такого регулювання, яке б відповідало суспільним інтересам, сприяло інноваціям, інвестиціям, розвитку нових послуг;

2) збільшити канадський зміст, розвивати національний діалог, створити нові робочі місця, дати новий імпульс економічному розвитку;

3) реалізувати економічні і соціальні переваги для всіх канадців, що дасть їм змогу особисто брати участь у формуванні інформаційного суспільства;

4) зробити державу більш доступною і відповідальною.

Як результат цього, у Канаді було створено одну з найсучасніших телекомунікаційних і мовних систем. Вона стала результатом скоординованих дій, спрямованих на подолання відстаней і географічних умов, які роз'єднують канадців.

Отже, робота з боку держави почалася в 1994 p., коли була заснована Консультативна рада з інформаційної магістралі для підготовки пропозицій уряду. Діяльність ради спрямована на:

• створення робочих місць за допомогою інновацій та інвестицій;

• посилення суверенітету Канади і культурної ідентичності;

• забезпечення універсального доступу за прийнятними цінами.

Робота ради будується, виходячи з п'яти основних принципів:

1) взаємодія і взаємозв'язок мереж;

2) співробітництво в галузі розвитку державного і приватного секторів;

3) захист особистого життя;

4) безпека мережі;

5) навчання протягом життя.

У вересні 1995 p. Рада опублікувала підсумкову доповідь "З'єднання, Співтовариство, зміст: виклик інформаційної магістралі", у якій було сформульовано понад 300 конкретних пропозицій щодо дій уряду. Завдання уряду полягає, на думку авторів доповіді, у створенні конкурентного середовища, в якому б канадські фірми змогли збільшувати національне багатство. Федеральний уряд має забезпечити таку політику, щоб інформаційна магістраль створювала робочі місця, сприяла економічному росту в кожному секторі економіки. Там, де ринкові сили не можуть надати рівний доступ або створити для нього передумови, там повинен виступити уряд. Пропонується національна стратегія для надання доступу до основних послуг шляхом законодавчої регламентації доступу до інформації всіх канадців.

Як зазначається у доповіді, у новій інформаційній економіці успіх буде визначатися ринком, а не державою. Отже, основна роль держави має зводитися до встановлення правил, а сама вона повинна бути своєрідним взірцем (прикладом, моделлю). Самі державні органи також повинні пройти етап реінжи-ніринга.

Особливу увагу канадський уряд приділяє культурі і цифро-візацїі культурної спадщини. Передусім, тут мається на увазі підтримка власного виробництва масової інформації. Слід зазначити, що саме прагнення зберегти свою культурну самобутність, підтримуючи створення власної масової інформації дало змогу Канаді за декілька років перетворитися у великого експортера кіно- і відеопродукції, відстояти свої позиції на американському ринку.

Стратегія доступу до послуг і змісту будується на основі чотирьох принципів:

1) універсальний, доступний і рівний доступ;

2) орієнтація на споживача і різноманітність інформації;

3) компетентність і участь громадян;

4) відкриті й інтерактивні мережі.

Рада рекомендувала урядові, проводячи лібералізацію правил регулювання телекомунікацій, прагнути усувати застарілі і непотрібні бар'єри на шляху конкуренції і впроваджувати захист проти антиконкурентно! практики. Крім того, держава має сама стати лідером у впровадженні і використанні електронної інформації і комунікаційних систем, що дасть змогу усім канадцям мати можливість зв'язуватися і взаємодіяти з урядовими департаментами і відомствами електронними засобами.

Таким чином, роль держави полягає у забезпеченні балансу між конкуренцією і регулюванням, свободою користуватися шифруванням для захисту особистого життя і персональних комунікацій та необхідністю захищати суспільні інтереси від терористів, свободою слова і висловлень та захистом моральності й інтересів неповнолітніх. Цей баланс має встановлювати і переглядати сама держава, тому що ринкові сили цього зробити не можуть. Сюди ж відносяться освіта, телемедицина, ідея універсального доступу до мережевих послуг та інформації, доступ до урядової інформації.

Цікавими для нас є такі рекомендації державі:

• федеральний уряд має визнати гостру необхідність зайнятися нормами регулювання й усунути бар'єри на шляху конкуренції;

• магістральні мережі та нова інфраструктура мають створюватися приватним сектором, а ризик і винагороди мають лягати на власників акцій;

• магістраль має просуватися по країні відповідно до вимог ринку;

• розвиток інформаційної магістралі має бути "технологічно нейтральним" (тобто держава не повинна підтримувати жодну з технологій).

Отже, роль держави слід розглядати у контексті ролі приватного сектору, який вкладає інвестиції і несе фінансовий ризик. її політика має бути спрямована на створення робочих місць і національного багатства, стимуляцію конкуренції, досліджень і розробок. її мета — участь у розробці стандартів, забезпечення взаємодії, стимуляція конкуренції, прискорення створення нових технологій і захист споживачів.

 

4. Інформаційна стратегія Великої Британії.

 

Мета інформаційної стратегії Великої Британії - вдосконалення умов конкуренції на інформаційному ринку, зростання ефективності інформаційних послуг і впровадження інформаційних технологій в державне управління. Основні завдання політики британського уряду у сфері нових інформаційних і комунікаційних технологій - реалізація проекту Super Janet - побудови британської інформаційної супер-магістралі; створення умов для інформаційного бізнесу і підприємниц­тва; розвиток інформаційних супермагістралей шляхом безпосереднього їх використання.

У британській інформаційній політиці визначені пріоритетні сфери застосування інформаційних технологій у суспільстві (першочергово в освіті, охороні здоров'я, приватному бізнесі). Інформаційна політика держави забезпечена відповідними правовими нормами, що гарантують свободу інформаційної економіки і захищають національні інтереси країни в регіоні і на міжнародних ринках.

У 1997 році у Великій Британії було сформульовано основні правові принципи інформаційної політики: технологічна нейтральність законів, сприяння міжнародному співробітництву, підтримка і захист інтересів споживача в комп'ютерних мережах і системах. Важливим компонентом діяльності Великої Британії в галузі комунікації є методології поширення британських інформаційних продуктів у колишніх колоніях та азійських країнах (Індії, Китаї, в яких позиції країни традиційно стабільні і де Велика Британія забезпечила собі інформаційну експансію), оборот коштів і, відповідно, розвиток національної інформаційної сфери.

Політичні аспекти інформаційної політики країни сформульовані в урядових програмах: «Відродження нової, молодої Британії» на основі «інформаційного збагачення», «Information Age», «The Governments Policy for the Information Age», «The UK on-line: Information Society Initiative», SuperJanetIV.

Програма модернізації діяльності британською уряду «Електронний уряд» (до 2008 р.) передбачає створення електронних урядових та комерційних систем, забезпечення права вільного доступу до них громадськості, а також створення спеціалізованих центрів доступу для окремих груп суспільства з урахуванням їх інформаційних потреб.

Програма «Information Age» (2000 p.) спрямована на розвиток електронної комерції як головного чинника нової економічної політики (фінансування з бюджету 1,7 мільярда фунтів стерлінгів), комп'ютерної освіченості суспільства, розширення спектра інформаційних послуг, на оптимізацію співробітництва уряду, міжурядових організацій Великої Британії, приватного сектору з відповідними інституціями інших країн на основі нових засобів транскордонної комунікації, розвиток корпора­тивної стратегії інформаційних технологій. У програмі зазначено, що пріоритетний розвиток електронної комерції має забезпечити до 2002 року стабільне економічне зростання країни.

Інформаційна політика Великої Британії визначила основними напрямами діяльності: забезпечення конфіденційності інформації в автоматизованих мережах засобами нових технологій та відповідного правового регулювання; інвестування інформаційної галузі для глобальної модернізації суспільства; впровадження систем дистанційної освіти та створення дослідницьких установ для забезпечення формування інформаційного суспільства у XXI столітті (програма «Національна електронна освіта»); впровадження електронних послуг у суспільство — цифрового телебачення, електронних Smart-карток, електроніфікації уряду (до 2008 р.)

Політичний курс уряду Великої Британії в галузі інформаційної політики задекларовано в національній програмі «The Government's Policy for the Information Age», якою передбачається всебічний розвиток електронної комерції для забезпечення економічного зростання; розви­ток телекомунікаційного ринку країни; впровадження інформаційних та комунікаційних технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства.

Ініціативний проект створення інформаційного суспільства «The UK on-line: Information Society Initiative» має на меті підтримку малого та середнього підприємництва шляхом інтеграції в мережу електронної комерції (1,7 млн. малих та середніх підприємств, за даними DTI, підключено до регіональних мереж, планується залучити додатково 1,5 млн. підприємств до 2002 року).

Уряд Великої Британії за допомогою веб-сайту «Information Society Initiative» здійснює аналітичні моніторинги інформаційного сектору європейської економіки, процесів конвергенції засобів комунікації, соціальних аспектів становлення інформаційного суспільства.

Характерною рисою інформаційної політики Великої Британії є створення регіональних мереж і супермагістралей для оптимізації та підвищення ефективності міжрегіонального і міжнародного науково-технічного співробітництва. Так, впроваджуються інноваційні технологічні проекти Janet та модифікований SuperJanetIV (2001 p.), які передбачають використання нових технологій, розширення доступу до інформаційних ресурсів у різних мережевих системах, підвищення ефективності наукових досліджень, наукового обміну та співробітництва на міжнародному, регіональному та національному рівнях, розвиток потенціалу мережі.

 

5. Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини

 

Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає концепцію вільного транскордонного обміну інформацією, вільного вираження поглядів, розвитку комунікаційних та інформаційних мереж і систем, вільної конкуренції в інформаційній сфері, створення відповідно до нових політичних, економічних та інформаційних змін у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності.

Федеральний уряд Німеччини, зважаючи на політичну роль інформаційних процесів і технологій, прийняв чотири інформаційні програми, кожна з яких мала відповідні до політичного і економічного розвитку країни цілі. Перша з них (I&D - Program) була прийнята у 1974-77 pp. з метою забезпечення доступу до інформаційних систем широкої громадськості, нагромадження наукових знань з інформаційних процесів, проведення політичних дискусій щодо актуальних проблем інформаційного розвитку суспільства. Провідними напрямами програми визнано ефективність досліджень, інформаційна освіта, підвищення якості соціального стану; вдосконалення електронної комерції, впровад­ження інформаційної системи в діяльність підприємств малого і серед­нього бізнесу; інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття урядо­вих, парламентських та правоохоронних рішень; європейську інтегра­цію, інтенсифікацію міжнародного обміну інформацією, впровадження інформаційних технологій у різні сфери діяльності суспільства.

Друга програма («Fash informations program») прийнята у 1985 році з метою переорієнтації федеральної інформаційної політики на нові цілі: розвиток інформаційного ринку та інформаційного бізнесу; лібералізація інформаційної діяльності підприємств приватного сектору; гарантії вільного обігу інформації (транскордонна політика та посилення між­народних позицій Німеччини у сфері інформаційних обмінів); забез­печення доступу до міжнародних систем і мереж німецьких підприємств, зорієнтованих на застосування нових технологій; створення інформацій­ного та комерційного середовищ для приватного бізнесу; створення телекомунікаційних мереж за окремими напрямами життєдіяльності суспільства (DIMD — охорона здоров'я, біологія, сільське господарство, споріднені галузі; Juries, Saarbrucken (юриспруденція); STN International (The Scientific and Technical Information Network); Karlsruhe (наука, патенти, технології, соціологічні науки, споріднені галузі), FIZ Technical (технології та бізнес). Проірама 1985 року стала втіленням фундамен­тальної політики, провідною ідеєю якої було обмеження контролю уряду і розвиток приватної ініціативи.

Третя - «Федеральна програма підтримки нових комунікаційних та інформаційних технологій» - була підготовлена в 1990-1994 pp. для контролю з боку відповідних міністерств фінансування державних установ та приватних підприємств, інформаційних центрів та служб за новими напрямами діяльності (підтримка інформаційних центрів зросла від 100 до 153 млн. ДМ).

У 1996 році прийнято нову програму Федерального уряду «Info-2000 (Germany's Way to the Information Society) - німецький шлях до інформаційного суспільства». Нові політичні пріоритети, медіа-концентрація, впровадження сучасних технологій в організацію федерального та місцевого управління, розвиток інформаційного бізнесу обумовили нову стратегію національної інформаційної політики ФРН, головними напрямами якої визнано: становлення інформаційного суспільства у Німеччині, створення інформаційної економіки, розвиток нових інформаційних супермагістралей, інформатизацію державного управління; лібералізацію телекомунікацій, підтримку національних виробників електронної продукції, одночасний розвиток державного і приватного інформаційного бізнесу; активізацію земельної інформацій­ної політики з розширенням прав земельних урядів щодо обігу інформації та діяльності суб'єктів інформаційної діяльності у федераль­них землях і посилення відповідальності земель і контролю над змістом інформації.

 

6. Національна інформаційна політика Франції

 

Мета національної інформаційної політики Франції - становлення інформаційного суспільства, розвиток інформаційних супермагістралей (із забезпеченням франкомовності мереж), електронного ринку і банків­ської сфери, лібералізація комунікацій, оновлення інформаційного законодавства, стимулювання наукових досліджень у галузі інформацій­ного бізнесу, створення систем безпеки інформації і попередження комп'ютерних злочинів.

Програма інформаційного суспільства (1998 р.) визначила пріоритетні напрями співробітництва в межах компетенції міністерства зовнішньої політики Франції. Програма складається з трьох розділів та 90 додатків. У преамбулі зазначається, що нові інформаційні та комунікаційні технології здійснюють глибокі зміни у суспільстві, у політичному, економічному, культурному співробітництві держав і ма­ють глобальні наслідки. Формування нових технологій потребує цілісної системи підходів до зовнішньополітичних, правових, науково-дослід­ницьких та прикладних аспектів глобальної комунікації і спричинює необхідність проведення міжнародних консультацій з проблем універ­салізації комунікаційних мереж, охорони інформаційної інтелектуальної власності, електронної торгівлі, електронних платежів, охорони приватного життя, вільного обігу інформації тощо. У першому розділі зазначені завдання і функції МЗС Франції з інформаційного співробіт­ництва в рамках міжнародних організацій (зокрема, COT, ОЄСР, Ради Європи, Європейського Союзу, Міжнародного Телекомунікаційного Союзу).

У другому розділі розглядаються напрями двостороннього співробітництва Франції з іншими країнами, узгодження позицій з інформаційних проблем у рамках візитів, переговорів, зустрічей на високому рівні. Пріоритетними стратегіями визнано культурну і мовну різноманітність: Франція підтримує політику збалансованого використання мов у мережі Internet та європейських комунікаційних мережах і системах.

У третьому розділі визначені роль і методи діяльності зовнішньо­політичного відомства щодо захисту національних інтересів і реалізації національної інформаційної політики в дво- і багатосторонніх відносинах. На МЗС Франції покладено завдання: а) забезпечувати підтримку позиції держави на міжнародних форумах, під час візитів, переговорів, неофіційних зустрічей; б) координувати ініціативи урядових органів, корпорацій, приватних власників щодо співробітництва з ООН/ ЮНЕСКО, Європейським Союзом, СОТ та іншими організаціями щодо розвитку підприємств інформатики, аудіовізуального та теле­комунікаційного секторів, наукових досліджень у галузі комунікації; в) підтримувати вітчизняних виробників шляхом поширення через дипломатичні, консульські установи та інформаційно-культурні центри повідомлень про урядову програму з інформаційного суспільства, електронну торгівлю, інформаційні наукові розробки, щоб на політичному рівні проінформувати про урядові плани щодо становлення інформаційного суспільства.

 

7. Інформаційна політика країн Бенілюксу

 

Інформаційна політика країн Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) відповідає доктринам зовнішньої та внутрішньої політики - відкрите суспільство, відкрита економіка, відкритий менталітет і традиції, толерантність і посередництво у політичному врегулюванні конфліктів; стратегічний курс на європейську та євро-атлантичну інтеграцію, реалізація політики нового об'єднання Європи на основі провідної ідеї «Європа політична - Європа географічна».

Вплив концепції становлення інформаційного суспільства під егідою ЄС (у країнах Бенілюксу розташовані резиденції впливових між­народних організацій та спеціалізованих установ Європейського Союзу) помітний у програмах Федерального уряду Бельгії «Принципи процвітання активного суспільства» (1995 p.), «Федеральна ініціатива щодо становлення інформаційного суспільства» (1994 р.), «План дій щодо провідної ролі Бельгії в інформаційному суспільстві» (1998 р.), у створенні умов для розвитку нової (інформаційної) економіки, у нових компонентах зовнішньої політики, зміні законодавства, процесах конвер­генції і лібералізації комунікацій, трансформації муніципального управ­ління. «Федеральна ініціатива щодо становлення інформаційного суспільства» спрямована на підвищення соціальної активності бельгій­ського суспільства, реалізацію творчих можливостей кожного індивіда, розвиток інновацій та інтелектуального потенціалу країни. Проведення збалансованого курсу зовнішньої політики у відносинах з провідними європейськими державами (ФРН, Францією, Великою Британією) та США обумовлює нові (інформаційні) фактори прогресу країни, зацікав­леність у прискореній інтеграції економічних систем країн ЄС на основі комунікаційних та інформаційних технологій. Як зазначив прем'єр-міністр Бельгії Жан Люк Дегане, «...трансформація демократичних інститутів на основі моделі інформаційного суспільства викликає необхідність нових засобів і методів у сфері самовизначення, соціальної стратифікації та підтриманні високих стандартів життя».

«План дій щодо провідної ролі Бельгії в інформаційному суспіль­стві» включає такі напрями: 1) створення системи електронного уряду; 2) забезпечення гарантій широкого доступу до сучасних інформацій­них мереж і недопущення дискримінації за інформаційною ознакою (Internet for Everyone); 3) побудову національної інфраструктури теле-комунікацій (Бельгійської інформаційної супермагістралі); 4) заохочення досліджень та інновацій для інформаційної економіки; 5) розробка гнучких принципів регулювання інформаційної сфери.

Реалізація проекту «електронний уряд» обумовлює реформування політики державного та муніципального управління і оперативного при­йняття спільних керівних рішень регіонів, об'єднань, провінцій та муніципалітетів на основі цифрової платформи (порталу), доступ до якої здійснюється через різні канали комунікацій. Інтегрований підхід до системи е-уряду вирішує проблему прозорості владних структур, відносин між різними адміністративними суб'єктами країни, забезпечує широкий доступ громадськості до процесу прийняття політичних рі­шень, створює ефективний механізм суспільного контролю за економіч­ними витратами уряду, впливає на федеральну систему (структуру) поточного інформування. У рамках проекту е-уряду передбачається функціонування електронних судів, архівів та телеконференцій для транскордонного співробітництва Бельгії з країнами Європейського регіону.

Політика прозорості влади та гарантованого доступу до універсаль­них інформаційних послуг спрямована на підвищення цифрової освіче­ності суспільства і використання різних каналів зв'язку (комп'ютерного, телефонного, мобільного, кабельного, засобів суспільного доступу), особливо для обмежених за віковим статусом, недієздатних та низько-кваліфікованих прошарків населення.

Побудова Бельгійської інфраструктури телекомунікацій робить можливим подальше розширення комп'ютерних мереж Belnet, застосування нових технологій UMTS, об'єднання інформаційно-комунікаційних мереж з дослідницькими центрами та інституціями для ефективного управління.

Стратегія прискореного безінфляційного економічного зростання передбачає залучення корпоративних інвестицій у дослідження нових інформаційних технологій та Internet і впровадження розробок в економіку Бельгії.

Програма становлення інформаційного суспільства зумовлює необхідність реформування бельгійського законодавства у сфері інформації та комунікації. Процеси лібералізації телекомунікацій обумовили ухвалення нового Закону про телекомунікації (1991 р.), до якого були внесені поправки 1994,1997,1998 pp., пов'язані з утворенням головного національного оператора телекомунікацій з автономним статусом Belgacom, незалежного регулятивного інституту ІВРТ, відкриттям ринку мобільного зв'язку для міжнародної конкуренції, приватизації телекомунікаційних мереж за участю зарубіжних компаній (49,9% акцій Belgacom належать консорціуму Ameritech, Singapore Telcom, TeleDenmark).

Стратегії Федерального уряду Бельгії щодо становлення інформа­ційного суспільства істотно впливають на структуру політичної системи країни, економічну політику та соціальні програми, викликають позитивну відповідь бельгійського суспільства, обумовлюють характер дво- та багатосторонніх відносин з міжнародними організаціями та країнами європейського регіону.

Директиви Європейського Союзу щодо реалізації стратегії інформаційного суспільства сформували концепцію інформаційної політики Королівства Нідерланди. Програма уряду «Біла книга модернізованого уряду інформаційної доби» (1996-2005 pp.) передбачає провідну роль держави в радикальній трансформації голландського суспільства. Основні напрями реалізації інформаційної політики стосуються: інвестування досліджень та виробництва продуктів в інформаційній сфері (Голландія займає 6 місце в світі і 3 місце в США як зарубіжний інвестор); розвитку електронної комерції і лідерства країни в глобальній комунікації; створення електронного уряду і ефективної системи державного та муніципального управління; здійснення спеціальних програм захисту населення від безробіття; запровадження новацій у загальну інфраструктуру; запровадження нових інформаційних технологій в освітню та культурну сфери. План дій передбачає втілення принципів е-уряду для регулювання державного, приватного та громадського секторів, забезпечення доступу до інформаційних послуг на основі багатоканальних комунікацій, створення інформаційного порталу уряду в мережі Internet, проведення всеосяжних заходів з метою пропагування «нового мислення суспільства, нових шляхів ведення бізнесу, нового управління альянсами, нового законодавства та нових технологій».

Модернізація діяльності уряду Нідерланді<