Глава 1. Поняття управління державною службою глава 2. Правовий статус Координаційної Ради з питань

Державної служби при Президентові України Глава 3. Правовий статус Головного управління

Державної служби України Глава 4. Кадрова служба органів виконавчої влади

ГЛАВА 1

ПОНЯТТЯ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ

Оскільки державна служба являє собою певну сферу профе­сійної діяльності спеціальних осіб, вона, безумовно, виступає об'єктом державного управління. В юридичній науці управлін­ня державною службою розглядають у двох аспектах: І) управ­ління як організуюча діяльність, яка має певний адміністратив­ний зміст і особливий предмет і здійснюється в установлених організаційно-правових формах; 2) управління як діяльність спеціально створених державних органів¹.

Основною метою управління державною службою є забезпе­чення єдиної державної кадрової політики, підвищення профе­сіоналізму і компетентності державних службовців, підготовка державних службовців (управлінської еліти), здатних захищати права і свободи громадян, брати на себе відповідальність і про­являти ініціативність і творчість у виконанні посадових обов'яз­ків.

Управління державною службою характеризується наступ­ними ознаками:

а) це практична діяльність щодо визначення основних нап­
рямів розвитку і реального функціонування всіх елементів
правового інституту державної служби;

б) це функція державних органів, яка здійснюється у визна­
чених організаційно-правових формах і реалізується спеціально
створеними державними органами;

в) основною метою управління є задоволення інтересів дер­
жави і публічних інтересів у цілому;

г) управління базується на принципах законності, гласності,
підпорядкованості вищестоящим державним органам і посадо­
вим особам вищого рівня державних органів і держаних служ-

бовців нижчого рівня, єдності основних вимог, що висуваються до державних службовців, стабільності державної служби.

Органи управління державною службою — це спеціальні державні органи або підрозділи державних органів, до компе­тенції яких належать забезпечення і розвиток системи держав­ної служби. Серед них можна виділити органи забезпечення державної служби та органи управління державною службою. Орган забезпечення державної служби — це орган або, як правило, підрозділ державного органу, завданнями якого є виконання або організація виконання норм, правил і приписів системи державної служби щодо специфіки даного державного органу. Органом державного управління державною службою є орган, який призначений підтримувати і розвивати системи відносин державної служби, її видів, організації управління державною службою, її персоналом, забезпечення порядку, умов і процедур реформування державної служби, підвищення професіоналізму і компетентності державних службовців.

Закон «Про державну службу» передбачає три види органів управління державною службою: Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України, Головне управ­ління державної служби України і кадрові служби органів виконавчої влади з визначенням їх предметів ведення. Окрім названих органів управління спеціалізованими державними службами здійснюють інші державні органи: Міністерство внут­рішніх справ України, Служба безпеки України, Міністерство Збройних Сил України і т. д.

¹ Старилов Ю. Н. Курс общего административного права. — М., 2002. Т. 1. - С 646.

ГЛАВА 2

ПРАВОВИЙ СТАТУС КООРДИНАЦІЙНОЇ

РАДИ З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Координаційна рада з питань державної служби при Прези­дентові України (далі — Рада) є постійно діючим консульта-тивно-дорадчим органом, яка у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Коор­динаційну раду з питань державної служби при Президентові України (затв. Указом Президента від 21 березня 2000 року)¹.

Основними завданнями Ради є:

— визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних
напрямів державної політики у сфері державної служби,
об'єднання зусиль державних органів щодо підвищення її
ефективності;

— розгляд проектів реформування системи державної служ­
би та підготовка пропозицій до плану заходів її впровад­
ження, аналізу і можливого коригування дій;

— розгляд проектів законів та інших нормативно-правових
актів з питань державної служби, служби в органах міс­
цевого самоврядування, кадрового забезпечення державної
служби та державних підприємств, установ, організацій;

— аналіз взаємодії центральних і місцевих органів виконав­
чої влади щодо реалізації кадрової політики та з питань
державної служби, підготовка пропозицій щодо підвищен­
ня ефективності цієї роботи;

— розгляд питань та пропозицій щодо оптимізації та вдос­
коналення управління державною службою;

— аналіз стану та ефективності використання інтелектуаль­
ного і управлінського потенціалу держави, розроблення
заходів щодо стимулювання праці, посилення правових

Офіційний вісник України. — 2002. — № 21. — Ст. 451.

гарантій, матеріальної та моральної захищеності держав­них службовців, а також удосконалення адміністративної культури, підвищення відповідальності та запобігання проявам корупції серед державних службовців, посилен­ня суспільної довіри до державної служби;

— аналіз стану та розгляд заходів з удосконалення системи
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації
державних службовців та керівників державних підпри­
ємств, установ і організацій, а також проведення науко­
вих досліджень з питань державної служби;

— вивчення та розроблення пропозицій щодо впровадження
вітчизняного та міжнародного досвіду з питань державного
управління, державної служби, кадрового менеджменту.

Для виконання поставлених перед Радою завдань, вона має право:

— утворювати у разі потреби комісії, експертні і робочі
групи, залучати у встановленому порядку працівників
центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, а також вчених та провідних
фахівців;

— одержувати безоплатно у встановленому порядку необ­
хідну для її діяльності інформацію, документи, матеріали
і статистичні дані;

— заслуховувати на своїх засіданнях інформацію керівників
міністерств, інших центральних і місцевих органів вико­
навчої влади, державних підприємств, установ і організа­
цій з питань, які належать до компетенції Ради.

Організаційною формою роботи Ради є засідання, які про­водяться в міру потреби, але не рідше, ніж один раз на пів­річчя. Засідання є правомочним, якщо на ньому присутні не менше половини членів Ради. Головує на засіданнях голова Ради або за його дорученням один із заступників голови. Питання, що потребують оперативного вирішення, можуть розглядатися шляхом опитування членів Ради та оформлятися у встановленому порядку. Рішення Ради оформляються у виг­ляді протоколів, рекомендацій, які підписує головуючий на засіданні. Рішення та рекомендації Ради є обов'язковими для розгляду центральними і місцевими органами виконавчої влади,

органами місцевого самоврядування, державними підприємст­вами, установами і організаціями.

Головою Ради за посадою є Глава Адміністрації Президента України, а його заступниками — Урядовий Секретар та На­чальник Головного управління державної служби України. Пер­сональний склад Ради затверджує Президент України за по­данням голови Ради.

Особи, які відповідно до Указу Президента входять до скла­ду Ради за посадами, у разі звільнення із займаних посад одночасно вибувають із складу Ради, а новопризначені на ці посади особи вводяться до її складу. Про кожний з таких випадків голова Ради повідомляє на черговому засіданні, про що робиться відповідний запис у протоколі засідання.

Рада систематично інформує громадськість про свою діяль­ність і прийняті рішення.

Організаційне забезпечення діяльності Ради здійснюється Головним управлінням організаційно-кадрової роботи та взаємо­дії з регіонами Адміністрації Президента України, а також Головдержслужбою, яка виконує і функції робочого органу Ради. Матеріально-технічне, фінансове та інші види забезпечення діяльності Ради здійснюються Кабінетом Міністрів України.

ГЛАВА З

ПРАВОВИЙ СТАТУС ГОЛОВНОГО

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Головне управління державної служби України (далі Голов-держслужба) — є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом (тобто органом, який має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього встановлюється спеціальний поря­док утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, під­звітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань), правовий статус якого визначається Конституцією України, Законом «Про державну службу», іншими законами України, актами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та Положенням про Головне управ­ління державної служби України, затвердженим Указом Пре­зидента від 2 жовтня 1999 р.¹ З моменту створення Головдерж-служби її правовий статус змінювався. Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1994 р. «Про затверд­ження Положення про Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України» вона була центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Уряду. Згідно з Ука­зом Президента «Про підвищення ефективності системи держав­ної служби» від 11 лютого 2000 р.² Головдержслужба України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним стату­сом, підконтрольним і підзвітним Президентові України. Згідно з п. 4 Положення Головдержслужба: — розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів Украї­ни проекти нормативних актів з питань, які належать до її компетенції;

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — № 14. — Ст. 550.

² Там само. - 2000. - № 7. - Ст. 263.

 

— проводить аналіз фактичного складу державних службов­
ців і готує пропозиції державним органам щодо підвищен­
ня ефективності їх роботи;

— веде комп'ютерний облік даних про державних службов­
ців першої-третьої категорій;

— здійснює заходи з удосконалення конкурсного відбору на
державну службу, проведення атестації державних служ­
бовців із забезпеченням об'єктивної оцінки їх діяльності;

— готує та внрсить на розгляд Кабінету Міністрів України
пропозиції щодо віднесення існуючих посад державних
службовців, які не перелічені у статті 25 Закону України
«Про державну службу», а також нових посад державних
службовців до відповідних категорій;

— готує проекти актів Президента України і Кабінету Міністрів
України про присвоєння рангів державним службовцям, які
займають посади, віднесені до першої та другої категорій;

— надає висновки щодо призначення на посади та звільнен­
ня з посад перших заступників і заступників керівників
центральних органів виконавчої влади, які відповідають
за роботу кадрових служб, попередньо розглядає питання
про призначення на посади та звільнення з посад керів­
ників кадрових служб цих органів, а також керівників
апарату та керівників кадрових служб обласних, Київсь­
кої та Севастопольської міських державних адміністрацій,
директорів регіональних центрів підвищення кваліфікації
державних службовців і керівників державних підпри­
ємств, установ і організацій;

— здійснює методичне керівництво роботою з кадровим ре­
зервом, аналізує пропозиції центральних і місцевих орга­
нів виконавчої влади стосовно формування кадрового
резерву на посади державних службовців, призначення
на які здійснюється Президентом України за поданням
Кабінету Міністрів України, а також Кабінетом Міністрів
України, і узагальнені матеріали щороку подає на роз­
гляд Кабінету Міністрів України;

— здійснює заходи, спрямовані на запобігання проявам ко­
рупції серед державних службовців, узагальнює звітність
центральних і місцевих органів виконавчої влади з пи-

тань додержання вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією» та подає її до Кабінету Міністрів України;

■ перевіряє в державних органах та органах місцевого са­
моврядування додержання вимог Законів України «Про
державну службу», «Про боротьбу з корупцією» та інших
актів законодавства з питань державної служби;

• у встановленому порядку проводить службові розсліду­
вання з питань додержання державними службовцями за­
конодавства про державну службу, про боротьбу з коруп­
цією, а також фактів порушення етики поведінки держав­
них службовців;

• вносить в установленому порядку пропозиції про скасу­
вання рішень з питань державної служби, прийнятих
всупереч законодавству, а також пропозиції про усунен­
ня виявлених недоліків та притягнення до відповідаль­
ності винних посадових осіб;

■ веде Генеральний реєстр контрактів з керівниками дер­
жавних підприємств, установ і організацій, головами
правлінь акціонерних товариств, контрольний пакет акцій
яких належить державі, та забезпечує супроводження
його комп'ютерного варіанта;

узагальнює інформацію центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій про стан роботи з керівниками підпри­ємств, установ і організацій та пропозиції щодо поліп­шення цієї роботи і щороку інформує із зазначених пи­тань Кабінет Міністрів України;

аналізує потреби державних органів та органів місцевого самоврядування у підготовці, перепідготовці та підвищен­ні кваліфікації державних службовців і керівників дер­жавних підприємств, установ і організацій, вносить відпо­відні пропозиції щодо проведення цієї роботи; організовує та координує розроблення науково-методич­ного забезпечення навчального процесу, здійснює конт­роль за якістю навчання;

формує державне замовлення на підготовку магістрів у галузі освіти «Державне управління», укладає державні

контракти з відповідними вищими навчальними заклада­ми і контролює їх виконання;

— контролює формування та виконання державними органа­
ми державних замовлень на підвищення кваліфікації дер­
жавних службовців;

— визначає разом з іншими державними органами вимоги до
закладів освіти для навчання державних службовців і керів­
ників державних підприємств, установ, організацій, здійс­
нює конкурсний відбір цих закладів, бере участь у їх ліцен­
зуванні та акредитації, а також у сертифікації та погоджен­
ні освітньо-професійних програм підготовки і професійних
програм підвищення кваліфікації в межах своєї компетенції;

— здійснює в межах своєї компетенції разом з іншими ор­
ганами виконавчої влади загальний контроль та організа­
ційно-методичне керівництво, а також надає науково-ме­
тодичну і консультаційно-інформаційну допомогу центрам
підвищення кваліфікації державних службовців, керівни­
ків державних підприємств, установ і організацій та га­
лузевим інститутам післядипломної освіти;

— визначає разом із державними органами пріоритетні на­
прями підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфі­
кації державних службовців і керівників державних під­
приємств, установ і організацій, погоджує направлення
за кордон державних службовців з метою навчання, ана­
лізує та веде облік даних із цих питань;

— дає роз'яснення з питань, які належать до її компетенції;

— організовує конференції, семінари і наради з питань дер­
жавної служби;

— видає журнал «Вісник державної служби України», збір­
ники з довідковими, науковими та науково-методичними
матеріалами і працями з питань державної служби;

— вносить у встановленому порядку пропозиції щодо вдоско­
налення форм державної статистичної звітності з питань
державної служби;

— здійснює діяльність, пов'язану з вивченням досвіду робо­
ти державної служби в інших країнах, укладає в установ­
леному порядку угоди (договори) про співробітництво з
іноземними партнерами;

 

— виконує функції робочого органу Координаційної ради з
питань державної служби при Президентові України, за­
безпечує роботу консультативно-дорадчих органів, утво­
рених при Головдержслужбі України;

— установлює відомчі заохочувальні відзнаки та вирішує
питання про нагородження ними державних службовців;

— здійснює інші функції, які випливають з покладених на
неї завдань.

Для виконання завдань, покладених на Головдержслужбу, вона має право:

— залучати вчених, спеціалістів центральних і місцевих ор­
ганів виконавчої влади, органів місцевого самоврядуван­
ня, державних підприємств, установ та організацій (за
погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, які
належать до її компетенції;

— утворювати у разі потреби комісії та експертні групи із
залученням учених, працівників центральних і місцевих
органів виконавчої влади, органів місцевого самовряду­
вання (за погодженням з їхніми керівниками) для підго­
товки проектів актів законодавства, здійснення їхньої
експертизи та надання роз'яснень;

— одержувати в установленому законодавством порядку від
органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду­
вання, державних підприємств, установ і організацій ста­
тистичні дані, інші документи і матеріали, необхідні для
виконання покладених на неї завдань;

— скликати в установленому порядку наради з питань, які
належать до її компетенції;

— представляти Кабінет Міністрів України за його доручен­
ням у міжнародних організаціях та під час укладення від­
повідних міжнародних договорів України.

Одним із важливих напрямків діяльності Головдержслужби є проведення перевірок державних органів та органів місцевого самоврядування, яке регламентується Положенням про поря­док проведення Головдержслужбою перевірок, затв. наказом Головдержслужби від 18 травня 2000 р.¹ на предмет:

Офіційний вісник України. — 2000. — № 22. — Ст. 918.

 

—установлення фактичного стану справ щодо дотримання єдиної державної політики у сфері державної служби, під­вищення її ефективності, дотримання державними органа­ми та органами місцевого самоврядування правових, орга­нізаційних, економічних та соціальних умов реалізації гро­мадянами України права на державну службу та участь у місцевому самоврядуванні;

— установлення фактичного стану справ щодо виконання
законодавчих та інших нормативно-правових актів з пи­
тань боротьби з корупцією та запобігання її проявам в
органах державної влади та місцевого самоврядування;

— вироблення та надання практичних рекомендацій щодо підви­
щення ефективності діяльності з питань, які перевірялися, усу­
нення виявлених недоліків та запобігання їм у майбутньому.

Право проводити перевірки належить: а) посадовим особам Головдержслужби; б) особам, залученим Головдержслужбою до проведення перевірки як спеціалістам або експертам з інших установ та організацій, у тому числі контрольних, податкових, митних чи правоохоронних органів. При цьому, посадові особи Головдержслужби мають право:

— отримувати в установленому порядку інформацію та до­
кументацію щодо правових, організаційно-розпорядчих,
фінансово-економічних підстав та обґрунтувань підготов­
ки, розгляду, прийняття та видання нормативно-право­
вих, адміністративних, розпорядчих, інших актів та доку­
ментів (постанов, рішень, розпоряджень, наказів, поло­
жень, інструкцій, стандартів, порядків, вказівок, інструк­
тивних листів тощо) щодо дотримання Законів України
«Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією»,
інших актів законодавства з питань державної служби;

— отримувати від посадових осіб об'єкта, на якому прово­
диться перевірка, необхідні довідки, інформацію, статис­
тичні дані, іншу інформацію;

— вимагати й отримувати від посадових осіб об'єкта перевірки
усні та письмові пояснення з питань, які стосуються пред­
мета перевірки;

— ставити перед керівником, іншими посадовими особами
об'єкта перевірки вимоги щодо невідкладного усунення

виявлених порушень, які потребують негайного реагуван­ня, окремо зазначити про це в акті перевірки;

— у разі потреби досліджувати питання, які вимагають спе­
ціальних знань, ставити перед керівництвом Головдерж­
служби питання щодо залучення до перевірки на будь-
якій стадії спеціалістів або експертів.

Слід мати на увазі, що на відміну від повноважень посадо­вих осіб Головдержслужби, на посадових осіб, уповноважених проводити перевірки від імені Головдержслужби, покладаються наступні обов'язки:

— суворо дотримуватися вимог Конституції України, Зако­
нів України «Про державну службу», «Про боротьбу з ко­
рупцією», інших актів чинного законодавства;

— проводити перевірку відповідно до затвердженої програ­
ми та планів проведення названого заходу;

— суворо дотримуватися принципів законності, повноти, об'єк­
тивності, достовірності та доказовості результатів перевірки;

— не втручатися в оперативну діяльність об'єкта перевірки,
без потреби не оприлюднювати своїх висновків до завер­
шення перевірки;

— відображати в довідці (акті) перевірки виявлені під час її
проведення факти порушень, обставини та причини їх
скоєння з наведенням відповідних документів, письмових
та усних пояснень посадових осіб та інших обґрунтувань
виявлених фактів; долучати документи, пояснення та
інші обґрунтування до довідок (актів) перевірок;

— отримувати від посадових осіб об'єкта перевірки у всіх
випадках виявлених підробок, зловживань та інших пра­
вопорушень детальні письмові пояснення щодо обставин,
мотивів, причин та умов учинення порушень, долучати їх
до матеріалів перевірки;

— приймати від посадових осіб об'єкта перевірки, на будь-
якій стадії перевірки, подані за їх ініціативою усні та
письмові заяви, зауваження, пояснення щодо предмета
перевірки та при потребі проводити перевірку порушених
у зазначених зверненнях питань;

— за результатами перевірки складати довідку (акт) пере­
вірки, ознайомлювати керівництво об'єкта про встановлені

L

факти порушення та доповідати про це керівництву Голов-держслужби;

— у разі відмови від підписання керівником або іншою від­
повідальною особою довідки (акта) перевірки робити в до­
відці (акті) перевірки спеціальний запис про це з обов'яз­
ковим зазначенням дати, часу, обставин звернення до
керівника або іншої посадової особи з пропозицією ознайо­
митися і підписати довідку (акт) перевірки, а також дати,
часу і обставин отримання відмови чи періоду, протягом
якого не отримано відповіді посадової особи;

— у разі незгоди керівника або іншої посадової особи об'­
єкта перевірки з фактами, викладеними в довідці (акті)
перевірки, запропонувати подати протягом трьох робочих
днів письмові зауваження, які додати до довідки (акта)
перевірки;

— у всіх випадках відмови посадових осіб об'єкта перевірки
допустити осіб, які здійснюють перевірку, до проведення
перевірки, надання їм необхідної інформації, виконувати
вказані вимоги із зазначенням дати, часу, місця, даних
посадової особи, яка допустила протиправні дії. Невідкладно
доповісти про це керівництву Головдержслужби, вжити
заходів щодо усунення перешкод для здійснення перевірки.

Положення про порядок проведення Головдержслужбою перевірок водночас визначає правовий статус посадових осіб об'єкта перевірки через їх права і обов'язки, зокрема: а) вони мають право:

— вимагати від посадових осіб, уповноважених проводити пе­
ревірку, пред'являти доручення на проведення перевірки;

— на будь-якій стадії перевірки подавати особам, які здійс­
нюють перевірку, усні та письмові заяви, зауваження, по­
яснення з питань щодо предмета перевірки;

— відмовлятися від надання пояснень особі, яка проводить
перевірку, якщо питання, на які пропонується відповісти,
торкаються державної таємниці, розголошувати яку поса­
дова особа об'єкта перевірки не уповноважена;

— вимагати від осіб, які здійснювали перевірку, після закін­
чення перевірки надати змогу ознайомитись з результа­
тами перевірки;

 

— подавати письмові зауваження до результатів перевірки
в разі незгоди з викладеними фактами та вимагати їх
розгляду особами, які здійснювали перевірку, по суті з
доданням їх у вигляді додатка як невід'ємної частини до­
відки;

— оскаржувати дії осіб, які здійснювали перевірку, безпосе­
редньо у керівника робочої групи, відповідального за про­
ведення перевірки, або керівництва Головдержслужби і
вимагати отримання від них офіційної письмової відповіді;

— мають інші права, передбачені Конституцією України та
чинним законодавством України.

б) вони зобов'язані:

— допускати посадових осіб, уповноважених проводити пе­
ревірку, до перевірки за наявності відповідного доручен­
ня на її проведення;

— забезпечувати особам, які здійснюють перевірку, умови,
необхідні для ефективного проведення перевірки;

— надавати з дотриманням вимог законодавства про дер­
жавну таємницю на вимогу осіб, які здійснюють перевір­
ку, всю без винятку інформацію, документи та матеріали,
у тому числі архівні, щодо діяльності посадових осіб та
колегіальних органів об'єкта перевірки про підготовку,
розгляд, прийняття нормативно-правових документів, ад­
міністративних, розпорядчих та інших актів (постанов,
рішень, розпоряджень, наказів, положень, інструкцій,
стандартів, порядків тощо) щодо дотримання Законів
України «Про державну службу», «Про боротьбу з коруп­
цією», інших актів законодавства з питань державної
служби;

— надавати інші інформаційні матеріали щодо предмета пе­
ревірки (довідки, інформаційні бюлетені, статистичні
дані, декларації тощо);

— надавати копії та виписки з документів, завіряти своїм
підписом їх достовірність;

— сприяти особам, які здійснюють перевірку, у проведенні
ними в разі потреби обстежень та огляду документів, ма­
теріалів, підписувати за результатами перевірки довідку
(акт);

— давати усні та письмові пояснення з питань щодо пред­
мета перевірки, підтверджувати довідку (акт) перевірки.
У разі незгоди з викладеними в ньому фактами та дока­
зами окремо про це зазначати;

— уживати невідкладних заходів щодо усунення виявлених
в ході перевірки правопорушень, відшкодування завданої
шкоди та притягнення до відповідальності осіб, винних у
вчиненні правопорушень.

Головдержслужба України у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Голов-держслужби України є обов'язковими для виконання централь­ними та місцевими органами виконавчої влади, органами міс­цевого самоврядування, підприємствами, установами і організа­ціями усіх форм власності та громадянами.

Нормативно-правові акти Головдержслужби України підля­гають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів мініс­терств та інших органів виконавчої влади»¹ з 1 січня 1993 року з метою впорядкування видання міністерствами, іншими орга­нами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечен­ня охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підпри­ємств, установ та організацій нормативно-правові акти, які видаються названими органами і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Державну реєстрацію наказів Головдержслужби України здійснює Міністерство юстиції України.

Порядок реєстрації визначається постановою Кабінету Мі­ністрів України від 23 квітня 2001 р. «Про затвердження Поряд­ку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним»². Відповідно до даного Порядку

10 жовт. 2001. - № 17. - Ст. 747.

' Урядовий кур'єр. — 1992. ² Офіційний вісник України.

Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів створю­ється з метою:

— забезпечення додержання єдиних принципів ідентифікації
нормативно-правових актів та ведення їх державного облі­
ку в межах інформаційного простору України;

— створення фонду та підтримання в контрольному стані
нормативно-правових актів, надання інформації про них;

— забезпечення в межах, визначених законодавством, дос­
тупності, гласності та відкритості правової інформації для
користувачів.

Реєстр являє собою автоматизовану систему збирання, на­копичення та опрацювання актів законодавства, яка складаєть­ся з еталонного, страхового, робочого, інформаційного фондів та окремого розділу.

До Реєстру включаються:

— нормативно-правові акти, видані починаючи з дня прийнят­
тя Акта проголошення незалежності України (24 серпня
1991 р.) — чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому
числі з обмежувальними грифами, закони України, поста­
нови Верховної Ради України, укази і розпорядження
Президента України, декрети, постанови і розпорядження
Кабінету Міністрів України, рішення і висновки Консти­
туційного Суду України, зареєстровані в Мін'юсті норма­
тивно-правові акти міністерств, інших центральних орга­
нів виконавчої влади, органів господарського управління
та контролю, Національного банку, а також міжнародні
договори України;

— нормативно-правові акти, видані до прийняття Акта про­
голошення незалежності України (1427—12) (24 серпня
1991 p.), що не втратили чинності та не суперечать зако­
нодавству України;

— тимчасові нормативно-правові акти з терміном дії рік і
більше та з терміном дії менше року в разі наступного
його продовження.

Не підлягають включенню до Реєстру акти, які не містять правових норм, зокрема: про призначення на посаду та звіль­нення з посади; про скликання нарад, конференцій, семінарів тощо; про розгляд проектів нормативно-правових актів; з пи-

тань організації виконання раніше прийнятих нормативно-пра­вових актів; про спорудження пам'ятників, бюстів, монументів конкретним особам і на честь певних подій, нагородження грамотами, відзнаками тощо; про затвердження стандартів, технічних умов, будівельних норм, правил, іншої нормативно-технічної документації, тарифно-кваліфікаційних довідників, форм звітності.

Для включення до Реєстру повні офіційні тексти рішень і висновків Конституційного Суду України, нормативно-правових актів з усіма додатками, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, подаються до Мін'юсту протягом трьох робочих днів з дня їх прийняття (законів України — протягом трьох робочих днів з дня підпи­сання Президентом України). Тексти міжнародних договорів України із зазначенням дати підписання, дати ратифікації (зат­вердження), дати набрання чинності та терміну дії договору подаються Міністерством закордонних справ до Мін'юсту про­тягом п'яти робочих днів з дня набрання ними чинності.

Нормативно-правові акти, які підлягають державній реєстра­ції включаються до Реєстру після їх державної реєстрації у Мін'юсті.

До Реєстру вносяться такі дані про нормативно-правовий акт: дата і номер акта; назва акта; текст акта; реєстраційний код акта; дата присвоєння реєстраційного коду; дата реєстрації в Мін'юсті, реєстраційний номер; класифікаційний індекс.

Головдержслужба України у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої вла­ди, органами місцевого самоврядування спільні акти.

Головдержслужбу України очолює Начальник, якого призна­чає на посаду та звільнює з посади Президент України в уста­новленому порядку.

Начальник Головдержслужби України має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства. Розподіл обов'язків між заступниками здійс­нює Начальник.

Начальник Головдержслужби України здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності і несе персональну відпо­відальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів

України за стан справ у цих сферах, визначає ступінь відпо­відальності заступників Начальника і керівників структурних підрозділів, погоджує продовження строку перебування на державній службі осіб, які досягли встановленого законодавст­вом граничного віку перебування на державній службі.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повно­важень Головдержслужби України, обговорення найважливі­ших напрямів її поточної та перспективної діяльності в Голов­ному управлінні утворюється колегія у складі Начальника (го­лова колегії), заступників Начальника за посадою, керівних працівників Головдержслужби, а також працівників інших центральних органів виконавчої влади.

Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'яз­ків Кабінет Міністрів України за поданням Начальника Голов­держслужби України.

Рішення колегії проводяться у життя наказами Начальника Головдержслужби України.

ГЛАВА 4