Глава з відпустки державних службовців

Державним службовцям надається щорічна відпустка трива­лістю ЗО календарних днів, якщо законодавством не передба­чено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздо­ровлення у розмірі посадового окладу.

Державним службовцям, які мають стаж роботи в держав­них органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджується керівником державного органу, як правило не пізніше 5 січня. При складанні графіка враховуються інтереси державного органу, особисті інтереси державного службовця і наявність можливостей для відпочинку. Графік відпусток дово­диться до відома всіх державних службовців органу. Конкрет­ний період надання щорічних відпусток службовцю у межах, встановлених графіком, погоджується між державним службов­цем і керівником.

При складанні графіка надання відпусток враховується, що частина 12 статті 10 Закону «Про відпустки» цілому ряду категорій працівників надає право на одержання відпустки за їх бажанням у зручний для них час, а саме:

— працівникам, які не досягли 18 років;

— інвалідам;

— жінкам, що мають двох і більше дітей у віці до 15 років
або дитину-інваліда;

— одиноким матерям (батькам), що виховують дитину без
батька (матері). Прирівнення батьків до одиноких матерів,
безумовно, свідчить про те, що тут (п. 5 ч. 12 статті 10
Закону «Про відпустки») маються на увазі не лише ті ма­
тері, в свідоцтві про народження дітей яких відсутній запис
про батька або цей запис зроблено за вказівкою матері

(стаття 55 Кодексу про шлюб та сім'ю України). До ка­тегорій одиноких відповідно до статті 10 Закону «Про від­пустки» відноситься жінка, яка отримує аліменти, вдова;

— опікунам, піклувальникам іншим особам, які фактично
виховують одного чи більше дітей у віці до 15 років у
зв'язку з відсутністю батьків;

— дружинам (чоловікам) військовослужбовців;

— ветеранам праці й особам, що мають особливі заслуги
перед Батьківщиною;

— ветеранам війни, особам, що мають особливі заслуги
перед Батьківщиною, а також особи, на які поширюється
чинність Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту»;

— батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

— іншим працівникам, яким таке право надане законодав­
ством.

Державним службовцям, що навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва, мають право, за їх бажанням, приєднати щорічні основну і додаткову відпустки до часу про­ведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, здачі заліків та іспитів, до часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальним планом.

Право державного службовця на щорічні основні і додаткові відпустки повної тривалості у перший рік служби настає по закінченні шести місяців безперервної служби в даному держав­ному органі (стаття 10 Закону «Про відпустки»). Право на використання відпустки за перший рік служби до настання шестимісячного строку безперервної служби в даному держав­ному органі мають:

— жінки перед відпусткою по вагітності і родах чи після
неї. Це повторює положення про можливість використан­
ня жінкою основної і додаткової відпусток на свій розсуд.
Але сенс у цьому правилі є, оскільки вирішується питан­
ня про перший робочий рік, стосовно якого встанволені
спеціальні норми про час надання відпусток;

— інваліди (без будь-яких винятків);

— особи у віці до 18 років, тобто такі, що не досягли цього
віку на день початку відпустки;

— чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці по вагіт­
ності і родах (у цьому разі працівник зобов'язаний подати
довідку, що підтверджує наявність даної обставини);

— особи, звільнені зі строкової військової чи альтернативної
(невійськової) служби, якщо після звільнення зі сліжби
вони були прийняті протягом трьох місяців, не рахуючи
часу проїзду до постійного місця проживання;

— працівники, які успішно навчаються у закладах освіти і
бажають приєднати відпустку до часу здачі екзаменів,
заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та
інших робіт, передбачених навчальною програмою;

— працівники, що мають путівку (курсівку) для санаторно-
курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

— батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квіт­ня 1994 р. «Про порядок і умови надання державним службов­цям додаткових оплачуваних відпусток» державним службов­цям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надаєть­ся додаткова оплачувана відпуска тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додат­кової оплачуваної відпуски не може перевищувати 15 кален­дарних днів. Додаткова оплачувана відпустка надається одно­часно із щорічною згідно з установленим графіком або за зго­дою сторін може надаватися окремо від неї.

Святкові і неробочі дні, передбачені статтею 73 КЗпП Украї­ни, що припадають на період відпустки і не збігаються з не­дільними днями, при розрахунку тривалості щорічної відпустки не враховуються.

Розрахунок середнього заробітку для оплати відпустки, що надається в календарних днях, провадиться із суми заробітку за 12 місяців, що передують місяцю надання працівникові відпустки (незалежно від того, за який робочий рік надається відпустка), яка ділиться на кількість календарних днів за цей період, не рахуючи світкові і неробочі дні, встановлені чинним законодав­ством України. Одержаний результат множиться на кількість календарних днів відпустки. Святкові і неробочі дні, які припа­дають на період відпустки і не збігаються з недільними днями,

при розрахунку тривалості відпустки не враховуються і не опла­чуються. У тих випадках, коли святкові і неробочі дні збігають­ся з недільними днями, ці дні оплачуються, а тривалість відпуст­ки за рахунок святкових і неробочих днів не збільшується. Особам, які відпрацювали перед виходом у відпустку менше 12 календарних місяців, зарахування суми оплати відпустки про­вадиться з фактично відпрацьованого часу.

Чинне законодавство передбачає можливість відкликання із щорічної основної або додаткової відпустки державного служ­бовця. Дане відкликання здійснюється керівником державного органу за наявності певних обставин. Оскільки чинне законо­давство на передбачає переліку обставин, які можуть зумовити відкликання з відпустки, вирішення даного питання здійснює керівник за своїм розсудом. Однак, у будь-якому випадку під­стави повинні бути досить важливими і невідкладними для дер­жавного органу. Невикористана частина відпуски надається державному службовцю у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.

ГЛАВА 4

ДЕРЖАВНИЙ ЗАХИСТ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Державний службовець при виконанні своїх службових обов'язків знаходиться під захистом держави. Ніхто не вправі втручатися у його службову дільність окрмі осіб, уповнова­жених на це законом. Під державним захистом розуміють різні заходи охорони від насилля, загроз, інших неправомірних дій у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Правовою основою захисту працівників суду і правоохорон­них органів та їх близьких родичів є Конституція України, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси Украї­ни, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, закони України «Про статус суддів», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші акти законодавства України. Попри це, порядок і підстави здійснення захисту окремих видів державних службовців пе­редбачається Законом від 23 грудня 1993 р. «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»¹. До право­охоронних органів відносяться: органи прокуратури, внутріш­ніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контроль­но-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охоро­ни, інші органи, які здійснюють правозастосовні або право­охоронні функції.

Відповідно до даного Закону захисту підлягають працівники суду і правоохоронних органів, зазначених вище, а також пра­цівники Антимонопольного комітету України, які беруть безпо­середню участь відповідно у:

— розгляді судових справ у всіх інстанціях;

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 11. — Ст. 50.

J40

 

— провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ
про адміністративні правопорушення;

— оперативно-розшуковій діяльності;

— охороні громадського порядку і громадської безпеки;

— виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів;

— виконанні постанов органів дізнання і попереднього слід­
ства і прокурорів;

— контролі за переміщенням людей, транспортних засобів,
товарів та інших предметів чи речовин через державний
і митний кордон України;

— нагляді і контролі за виконанням законів.

Окрім державних службовців, захисту підлягають їх близькі родичі, до яких відносяться батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, посягання на життя, здоров'я, житло і майно яких перешкоджає виконанню праців­никами суду і правоохоронних органів покладених на них за­коном обов'язків і здійсненню наданих прав.

Працівники суду, правоохоронних органів та їх близькі ро­дичі при здійсненні захисту мають право:

а) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засо­
би і зброю з метою забезпечення виконання правомірних на­
казів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для за­
хисту власної безпеки, безпеки близьких родичів, а також свого
житла і майна;

б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених
на них обов'язків, а в разі необхідності — для особистого за­
хисту, а також захисту свого житла і майна з боку відповідних
правоохоронних та інших державних органів;

в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки;

г) отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі пра­
цівника, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, знищення
чи пошкодження його житла і майна у зв'язку з виконанням
службових обов'язків.

Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин мо­жуть застосовуватися відповідно до законодавства такі заходи: а) особиста охорона, охорона житла і майна; б) видача зброї,

засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; в) встановлення телефону за місцем проживання; г) використан­ня технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку; є) забезпечен­ня конфіденційності даних про об'єкти захисту; є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Залежно від ступеня загрози для життя і здоров'я праців­нику суду або правоохоронного органу та його близьким роди­чам із дотриманням вимог чинного законодавства можуть вида­ватися зброя, спеціальні засоби індивідуального захисту і спо­віщення про небезпеку.

У разі необхідності працівник суду або правоохоронного органу, його неповнолітні діти та інші близькі родичі можуть бути за їх згодою тимчасово розміщені у місцях, що гаранту­ють їх безпеку, в тому числі в дошкільних виховних закладах або установах органів соціального захисту населення України.

За рішенням органів, що забезпечують безпеку, прийнятим відповідно до їх компетенції, може бути накладено тимчасову або постійну заборону на видачу відомостей про місце прожи­вання осіб, взятих під захист, та інших відомостей про них адресними бюро, паспортними службами, підрозділами держ-автоінспекції, довідковими службами АТС та іншими офіційни­ми інформаційно-довідковими службами.

За клопотанням або за згодою осіб, взятих під захист, якщо їх безпека не може бути забезпечена іншими заходами, вони тимчасово або постійно переводяться на іншу роботу, направ­ляються на навчання, переселяються в інше місце проживання, можуть бути змінені їх зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних особистих документів. Вирішення питань пересе­лення в інше місце проживання, надання житлової площі, ма­теріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної плати чи посадового окладу за попереднім місцем роботи працівника суду або іншого правоохоронного органу та працевлаштування забезпечується органом, що прийняв рішення про вжиття спе­ціальних заходів забезпечення безпеки, у порядку, визначено­му Кабінетом Міністрів України.

Зазначені заходи повинні здійснюватися без будь-якого ущемлення житлових, трудових, пенсійних та інших прав осіб, взятих під захист.

При тимчасовому переселенні в інше місце проживання житло­ва площа за постійним місцем проживання підлягає бронюванню.

Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівника суду або правоохоронного органу та його близьких родичів може бути: а) заява працівника або його близького родича; б) звернення керівника відповідного держав­ного органу; в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту.

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення без­пеки приймають:

а) керівники органів внутрішніх справ — щодо захисту пра­
цівників відповідного органу внутрішніх справ, державної лісо­
вої охорони, рибоохорони, митних органів, органів і установ
виконання покарань та їх близьких родичів;

б) керівники органів служби безпеки — щодо захисту пра­
цівників служби безпеки та органів системи Управління дер­
жавної охорони, їх близьких родичів;

в) керівники прокуратури — щодо захисту працівників про­
куратури та їх близьких родичів;

г) голова суду — щодо захисту працівників відповідного
суду та інших органів, зазначених у статті 2 цього Закону, та
їх близьких родичів;

д) керівники органів охорони державного кордону України —
щодо захисту працівників цих органів та їх близьких родичів.

Безпека військовослужбовців забезпечується заходами, за­значеними у статті 6 вказаного Закону, які застосовуються з урахуванням перебування цих осіб на військовій службі.

Для захисту військовослужбовців командири військових час­тин (підрозділів) вживають таких заходів:

а) відрядження до іншої військової частини або військової
установи;

б) переведення на нове місце служби.

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом.

Особа, щодо якої прийнято рішення про застосування спе­ціальних заходів безпеки, має право: а) знати про заходи безпеки, які застосовуються щодо неї; б) вимагати від органу, який забезпечує безпеку, застосування додаткових заходів безпеки, передбачених цим Законом, або скасування яких-не-будь із здійснюваних заходів; в) оскаржити прокурору або до відповідного вищого органу, який забезпечує безпеку, незакон­ні рішення і дії посадових осіб, які забезпечують їх безпеку. Водночас, особа, взята під захист, зобов'язана: а) виконува­ти законні вимоги органів, які забезпечують її безпеку; б) не­гайно інформувати зазначені органи про кожний випадок погро­зи або протиправних дій щодо неї; в) дбайливо ставитися до майна, зброї і документів, виданих їй в тимчасове особисте користування для забезпечення безпеки; г) використовувати видану зброю виключно в інтересах забезпечення свого захисту і виконання покладених на неї законом обов'язків.

ГЛАВА 5