Поняття посади державної служби

Посада є клітиною, первинним елементом державного орга­ну. За визначенням В. Даля, посада — це службове місце, яке може бути зайнятим або вакантним. Саме посада служить елементом, який поєднує державу в особі державного органу, з одного боку, і державного службовця — з іншого. За допо­могою посади здійснюється персоналізація управлінських функ­цій і індивідуалізація віповідальності державних службовців.

Поняття та сутність посади можна розглядати в трьох аспек­тах: в статутно-правовому розумінні; конкретно-функціональному розмінні і бюджетному (фінансовому) розумінні. Статутно-право­ве розуміння посади включає в себе правове положення держав­ного службовця, тобто, обсяг його функцій та повноважень. Конкретно-функціональне розуміння посади визначає характерис­тика його компетенції, яка відповідає правовому положенню да­ного службовця. У цьому розумінні акцент робиться саме на обов'язках державного службовця за його посадою. Стосовно бюждетного (фінансового) розуміння посади слід зазначити, що її особливість проявляється в тому, що кожна посада обов'язково включається до штатного розкладу державного органу, який вра­ховується в Державному бюджеті України.

Посада характеризується двома ознаками:

— вона є частиною організаційної структури державного ор­
гану. Посада є незалежною від самого державного служ­
бовця, а державний службовець не може бути «власни­
ком» посади, яку він займає. Стосовно даної ознаки,
посаду можна визначити, як передбачену в установлено­
му порядку державним органом первинну структурну
одиницю, яка відображає зміст і обсяг поноважень особи,
що її займає, і утримується за рахунок фінансування з
державного бюджету;

— включає в себе частку компетенції державного органу,
яка визначена в нормативно-правових актах. Кожна поса-

да являє собою сукупність конкретних професійно-квалі­фікаційних характеристик, які випливають із загальної компетенції даного державного органу. Таким чином, займаючи посаду державного службовця, особа реалізує не свої власні інтереси, а публічно-правові інтереси, що визначаються компетенцією даного державного органу. При цьому державний службовець не може виходити за рамки своєї компетенції, яка є складовою загальної ком­петенції державного органу.

Посада може бути державною і недержавною. Державною є посада, яка передбачена в структурі державного органу. Посади, які є в державних підприємствах, установах і організаціях не належать до державних посад. Державний службовець може займати тільки державні посади. Водночас, слід зазначити, що не всі державні посади є посадами державної служби. Так, в міністерстві є дві державні посади: міністр і державний секре­тар. Міністр, займаючи державну посаду, за своїм правовим статусом, є «державним політичним діячем», а начальник управ­ління, займаючи державну посаду — є державним службовцем. В юридичній науці виділяють три складових поняття посади державної служби, а саме:

— первинна одиниця державного органу та його апарту;

— повноваження, закріплені за посадою, визначені структу­
рою і штатним розписом державного органу;

— коло службових повноважень, закріплених за посадою,
встановлюється нормативними актами¹.

Важливо зазначити, що чинне законодавство про державну службу України закріпило поняття «посада державної служ­би», яке необхідно розрізняти з поняттям «державна посада», яке, наприклад, використовується у законодавстві Російської Федерації, оскільки не кожна державна посада може бути по­садою державної служби.

Як зазначалося вище, статус кожної посади державного службовця визначається конкретною посадовою інструкцією, яка включає в себе професійно-кваліфікаційну характеристику

¹ Дубенко С. Д. Державна служба в Україні: Навч. посіб. — К., 1998. - С 24.

даної посади, розробляється на основі Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців і затверджується керівником відповідного державного органу у межах чинного законодавства та повноважень даного органу. Такі посадові інструкції мають сприяти правильному вирішен­ню питань розподілу і перерозподілу обов'язків між державни­ми службовцями, забезпечувати єдність при визначенні їхніх посадових обов'язків, повноважень та кваліфікаційних вимог, які до них ставляться.

За загальним правилом, кожна посадова інструкція повинна включати в себе такі розділи:

а) «завдання, обов'язки та повноваження»: наведені типові
професійні завдання, обов'язки та повноваження для певної
посади або для групи посад, подібних за професійними озна­
ками (наприклад, головний спеціаліст-юрисконсульт: організо­
вує та забезпечує контроль, аналіз та оцінку стану справ на
відповідному напрямі; бере участь у забезпеченні реалізації
правової політики, у підготовці проектів нормативних актів, які
надійшли на погодження, здійснює підготовку проектів письмо­
вих висновків і зауважень до них; забезпечує правильне засто­
сування законодавства в державному органі; бере участь у
підготовці висновків щодо правових питань, які виникають в
державному органі, у розробці пропозицій щодо вдосконалення
його діяльності; дає довідки та консультації праціникам органу
про чинне законодавство тощо;

б) «має право»: окреслене коло прав та повноважень держав­
ного службовця, необхідних для виконання покладених на
нього завдань та обов'язків (наприклад, головний спеціаліст-
юрисконсульт: представляти у встановленому законодавством
порядку інтереси державного органу в судах та інших органах
під час розгляду правових питань і спорів у межах наданих
йому повноважень; вносити пропозиції керівництву державного
органу про притягнення до відповідальності працівників, з
вини яких заподіяно шкоди; брати участь у засіданнях, нара­
дах, семінарах, що проводяться у державному органі тощо);

в) «повинен знати»: наводяться основні вимоги до спеціаль­
них знань, необхідних державним службовцям для виконання
відповідних типових завдань та обов'язків, а також знань за-

конодавчих актів, положень, інструкцій та інших нормативних документів, методів і засобів, які працівник повинен вміти за­стосовувати під час виконання обов'язків (наприклад, головний спеціаліст-юрисконсульт повинен знати: Конституцію України, акти законодавства, які стосуються державної служби та діяль­ності відповідного органу; Укази Президента, постанови та роз­порядження Кабінету Міністрів України, інші нормативно-пра­вові акти, які регулюють організацію і методику ведення пра­вової роботи у відповідній сфері управління; державну політи­ку з напряму діяльності правової служби; основи державного управління; порядок укладення та оформлення договорів і угод; порядок ведення правової документації з використанням сучас­них інформаційних технологій; форми і методи роботи із засо­бами масової інформації; правила ділового етикету тощо);

г) «відповідальність»: визначає показники оцінки роботи
державного службовця (якість та своєчасність виконання поса­
дових завдань і обов'язків, етики поведінки та дотримання об­
межень, передбачених законодавством про державну службу);
межі його персональної відповідальності (державний службо­
вець несе відповідальність за неякісне або несвоєчасне вико­
нання посадових обов'язків, бездіяльність або невикористання
наданих йому прав, порушення норм етики поведінки держав­
ного службовця та обмежень, пов'язаних з прийняттям на
державну службу та її проходженням);

д) «кваліфікаційні вимоги»: визначено відповідно до певної
посади або групи посад вимоги освітнього та освітньо-кваліфі­
каційного рівня державного службовця та вимоги до післяди-
пломної підготовки, необхідні для виконання покладених на
нього завдань та обов'язків, мінімальні вимоги до стажу дер­
жавної служби, або загального стажу роботи, або стажу нау­
кової (науково-педагогічної) роботи (наприклад, головний спе­
ціаліст-юрисконсульт: вища освіта відповідного професійного
спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спе­
ціаліста; стаж роботи у державній службі у сфері правової
діяльності на посаді провідного спеціаліста не менше 3 років
або у сфері правової діяльності на посаді провідного спеціаліс­
та на державних підприємствах не менше 5 років; післядип-
ломна освіта у сфері державного управління).

Окрім вище названих у посадових інструкціях рекомен­дується мати пункт про те, кого державний службовець замі­щує на час відсутності у зв'язку з відпусткою, хворобою та іншими причинами, а також, хто заміщує його.

Посадові інструкції належить переглядати у разі зміни функцій державних службовців або структури відповідного державного органу. Один примірник посадової інструкції зна­ходиться у керівника структурного підрозділу, один — у кад­ровій службі державного органу.

Посадова інструкція видається державному службовцю під розписку.

ГЛАВА 2