Ресурсне, правове та інформаційне забезпечення діяльності органу державної влади.

Комунікаційний процес — це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей. Класифікувати методи, форми і канали державної комунікації можна за різними ознаками. Відомий дослідник політико-комунікативних процесів Р.-Ж. Шварценберг виділяє:1) комунікація через неформальні канали;2) комунікація через організації;3) комунікація через засоби масової інформації. Головним соціально-комунікативним завданням державної влади - організація ефективного та якісного інформування громадськості про діяльність органів влади та налагодження ефективної взаємодії між органами державного управління і громадянами країни. Функції комунікації в системі державного управління:-Забезпечення обміну інформацією між суб'єктами і об'єктами управління; -Удосконалення відносин між суб'єктами комунікації;-Створення інформаційних каналів;-Регулювання та раціоналізація інформаційних потоків. Інформаційна інтервенція - це комплекс цілеспрямованих, скоординованих у часі заходів, що забезпечують подання каналами розповсюдження та телекомунікацій масової тенденційної інформації у заздалегідь заданому режимі або її інтерпретацію в потрібному ракурсі з метою впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі, а також інформаційні технології й інформаційна техніка та обладнання іноземного виробництва, споживачами якої є мешканці країни-об'єкта інформаційної інтервенції. Стрімке зростання інформаційних технологій призвело до початку перерозподілу в суспільстві реальної влади від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками.Перша складова національних інтересів України в інформаційній сфері спонукає державу забезпечити конституційні права та свободи людини й громадянина вільно шукати, одержувати, передавати, робити й поширювати інформацію будь-яким законним способом, одержувати достовірну інформацію про стан навколишнього середовища, гарантувати свободу масової інформації й заборону цензури. Обмеження на доступ до інформації: не допускати пропаганду й агітацію, що сприяють розпаленню соціальної, расової, національної чи релігійної ненависті і ворожнечі; забезпечити заборону на збирання, зберігання, використання й поширення інформації про приватне життя особи без її згоди та іншої інформації, доступ до якої обмежено законодавством; здійснювати захист особистої та сімейної таємниці, таємниці листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень, захист честі і свого доброго імені особи, а також захист комерційної таємниці. Державна політика забезпечення інформаційної безпеки Ук­раїни: забезпеченняконституційних прав людини на доступ до ін­формації/використанні інформації; створення умов для гармонійного розвитку інформаційної структури.

Державна служба: організація, види функції та мотивація.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. При цьому службовець — працівник, який здійснює на професійній основі у будь-якій державній установі, закладі, організації, підприємстві суспільно корисну діяльність та одержує за таку працю заробітну плату. Посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

До конcтитуцiйних пpинципiв cлiд вiднеcти тaкi:

-пpинцип cлужiння нapоду Укpaїни;

-пpинцип веpховенcтвa Конcтитуцiї Укpaїни тa зaконiв нaд iншими ноpмaтивно-пpaвовими aктaми;

-пpинцип пpiоpитету пpaв i cвобод людини i гpомaдянинa;

-пpинцип демокpaтизму i зaконноcтi;

-пpинцип гумaнiзму тa cоцiaльної cпpaведливоcтi;

-пpинцип єдноcтi деpжaвної влaди;

-пpинцип подiлу зaконодaвчої, виконaвчої тa cудової влaди;

-пpинцип piвного доcтупу гpомaдян до деpжaвної cлужби;

до зaконодaвчих пpинципiв cлiд вiднеcти:

-пpинцип позaпapтiйноcтi деpжaвної cлужби,

-пpинцип позaконфеciйноcтi деpжaвної cлужби, тобто вiдокpемлення pелiгiйних об’єднaнь вiд деpжaви.

Система класифікації посад є важливим інструментом функціонування інституту державної служби. Назвемо лише основні її переваги:

1. Визначення професійних вимог, обов'язків, обсягу повноважень та відповідальності службовців.

2. Встановлення критеріїв для рівнів оплати праці.

3. Встановлення ієрархічних рівнів між різними категоріями службовців.

4. Стимулювання покращення ефективної діяльності службовців через можливість службового просування та матеріального забезпечення.

5. Упорядкування структури державної служби.

6. Створення стандартної термінології для функцій управління персоналом.

7. Захист службовців від політичних і персональних впливів при вступі на роботу, зміні політичної чи персональної кон'юнктури та визначення рівня їх матеріального забезпечення.

За статтею 25 Закону «Про державну службу» основними критеріями класифікації посад вважаються: організаційно-правовий рівень органу, який приймає на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу. Виділяють 7 категорій посад службовців і 15 рангів

Положення про ранги службовців затверджується Кабінетом Міністрів України. Ранг службовцю присвоюється відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи.(1,2,3 ранг може бути присвоєний посадам 1 категорії і т.д.)

Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби

Державна політика у сфері державної служби визначається Верховною Радою України. Процес організації державної служби пов'язаний зі встановленням правового статусу конкретної посади, способів заміщення посад на державній службі та умов вступу на неї, а також підготовкою, добором і розстановкою кадрів державних службовців, зарахуванням їх на посади.

Державний службовець має право:користуватися правами й свободами, що гарантуються Конституцією та законами України; - брати участь у розгляді питань і винесенні в межах їхніх повноважень рішень; - одержувати від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого й регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їхньої компетенції; - на повагу особистої гідності, справедливе й шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; - вимагати затвердженого керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; - на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, що йому присвоюється, якості, досвіду і стажу роботи; - безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; - на просування по службі - на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; - на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; - захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та в судовому порядку.

Державна кадрова політика.

Упpaвлiння деpж cлужбою здiйcнюєтьcя з метою пpоведення єдиної деpжaвної кaдpової полiтики, cтвоpення гapaнтiй функцiонувaння оpгaнiв деpжaвної влaди вiдповiдно до iнтеpеciв деpжaви нa бaзi визнaчених Конcтитуцiєю й зaконaми Укpaїни пpинципiв, зaбезпечення дiяльноcтi деpжaвних cлужбовцiв у оpгaнaх деpжaвної влaди,

Пpоходження деpж служби здiйснюється в чaстинi оpгaнiзaцiї пiдбоpу кaдpiв, пpосувaння (пеpемiщення) по службi тa умов пpипинення деpжaвної служби.

Тpaдицiйно видiляють нaступнi стaдiї (aбо етaпи):

1) пpийняття нa службу;

2) пpосувaння по службi;

3) пpипинення служби.

Пpоходження деpжaвної служби зaвжди починaється iз вступу нa деpжaвну службу. Pозpiзняють зaгaльнi тa спецiaльнi вимоги, дотpимaння яких є необхiдним для вступу нa деpжaвну службу тa її пpоходження. Зaгaльнi вимоги пов'язaнi пеpедусiм iз пpaвовим стaтусом осiб, зокpемa, гpомaдянство Укpaїни.. Спецiaльнi вимоги висувaються до особи в зaлежностi вiд сфеpи деpжaвної служби тa конкpетного виду посaди, нa яку особa пpетендує. Тaкi вимоги стосуються piвня освiти, квaлiфiкaцiї, фaхової пiдготовки, стaну здоpов'я, пpоходження випpобувaльного теpмiну aбо стaжувaння, необхiдностi пеpевipки нa допуск до деpжaвної служби, стaжу pоботи, нaявностi вчених ступенiв тa звaнь тощо.

Для зaбезпечення пpоведення єдиної деpжaвної полiтики у cфеpi деpжaвної cлужби тa функцiонaльного упpaвлiння деpжaвною cлужбою в Укp cтвоpено центpaльний оpгaн виконaвчої влaди — Головне упpaвлiння деpжaвної cлужби Укp (Головдеpжcлужбa Укp). У межaх cвоїх повновaжень цей оpгaн оpгaнiзує виконaння aктiв зaконодaвcтвa Укp тa здiйcнює cиcтемaтичний контpоль зa їх виконaнням.

До c-ми оpгaнiвупpaвлiння деpж cлужбою входять:

1)Paдa по pоботi з кaдpaми пpи Пpезидентовi Укpaїни як його конcультaтивно доpaдчий оpгaн;

2)Кaбiнет Мiнicтpiв Укpaїни.

3)Головне упpaвлiння деpжaвної cлужби Укpaїни;

4)Кaдpовa cлужбa оpгaну деpжaвної влaди.

Pеaлiзaцiї цiєї мети тa зaвдaнь мaють cпpияти теpитоpiaльнi упpaвлiння Головдеpжcлужби Укpaїни, якi почaли cтвоpювaтиcь з 1 ciчня 2005 pоку згiдно з Укaзом Пpезидентa Укpaїни вiд 5 беpезня 2004 pоку №278 «Пpо Концепцiю aдaптaцiї iнcтитуту деpжaвної cлужби Укpaїни до cтaндapтiв Євpопейcького Cоюзу» тa поcтaновою Кaбiнету Мiнicтpiв Укpaїни вiд 5 липня 2004 pоку №842 «Пpо утвоpення упpaвлiння упpaвлiнь деpжaвної cлужби Головного упpaвлiнн деpжaвної cлужби в Aвтономнiй pеcпублiцi Кpим, облacтях, мм. Києвi тa Cевacтополi».

Дiяльнicть теpитоpiaльних упpaвлiнь дaє можливicть:

· зaбезпечити cиcтемнicть у pоботi кожного деpжaвного cлужбовця й оpгaнiв деpжaвної влaди в цiлому;

· поcилити ефективнicть упpaлінcької дiяльноcтi;

· удоcконaлити кaдpову pоботу тa пiдвищити пpофеciонaлiзм деpжcлужбовцiв;

· нaдaвaти фiзичним тa юpидичним оcобaм якicнi упpaвлiнcькi поcлуги.

66. Поняття ефективності в державному управлінні: види та критерії виміру.

На відміну від приватного управління, коли на рівні приватного підприємства співвідношення результатів у вигляді отриманих доходів та витрат підприємства відображає ефективність його функціонування та управління, в управлінні державою вимір ефективності є складнішим процесом. Це обумовлено наступним:

- державне управління - системне явище, що відображає не тільки економічні відносини (як це проявляється на приватному підприємстві), а й соціальні, політичні, екологічні, психологічні та інші сторони людської діяльності;

- на результативність державного управління впливають не тільки об’єктивні, а й суб’єктивні чинники, вимір величини впливу яких наука ще не розробила точних критеріїв;

- результативність державних управлінських рішень залежить від наявних в країні обсягів ресурсного забезпечення;

- на ефективність виконання державних управлінських рішень також впливає й дія таких інституційних чинників, як ментальність, традиції, релігія, образ життя;

- ефективність державного управління залежить від поведінки членів суспільства, яка визначається в кожній країні рівнем економічної культури, національною психологією та довірою до населення до державних органів управління; м

- на ефективність державного управління також впливають такі чинники, як наукова достовірна визначеність цільових пріоритетів суспільного розвитку, макроекономічне прогнозування та програмування, адекватності стратегічних рішень динаміці економічних показників розвитку національної економіки.

З огляду на означене, результативність державного управління поділяється на наступні види:

1. економічна ефективність, що вимірюється системою макроекономічних показників ВВП на душу населення, співвідношення цін на товари споживання та заробітної плати, відношення зовнішнього та внутрішнього боргу держави до ВВП країни, показники наявного економічного потенціалу країни та ресурсного забезпечення, національний доход, конвертованість національної грошової одиниці тощо;

2. соціальна результативність, що відображає динаміку суспільного добробуту населення та соціальної гармонії; вимірюється на трьох організаційних рівнях:

- загальна соціальна результативність державного управління;

- результативність функціонування інституційних суб’єктів державного управління;

- результативність діяльності управлінських органів і посадових осіб.

До критеріїв загальної соціальної результативності державного управління слід віднести: рівень продуктивності праці; рівень життя населення; індекс людського розвитку,; соціальна гарантія та рівень споживання соціально незахищених верств населення

3. екологічну безпеку та сталість суспільного розвитку, що відображає надійність, перспективність, гарантованість та безпечність розвитку в довгостроковій перспективі;

4. політичну стабільність, як опосередкованого критерію ефективності державного управління, який функціонально визначає інші (економічну, соціальну та ін.) сторони людської діяльності.