Суспільні функції держави та їх еволюція.

Суспіл. сутність дер-ви полягає в тому, що відображаючи в цілому загальну волю всіх громадян, вона таким чином визначає загальний напрям розвитку суспільства. Важливо назвати три аспекти, які визначають ступінь реалізації державою своїх суспільних функцій. Один - показник того, наскільки держава визначає загальні потреби, інтереси, цілі і волю громадян, другий – як вона враховує особливі інтереси кожного громадянина, громади чи інтереси окремих груп людей, які не вписуються в русло загальних суспільних інтересів. І третій аспект, яким чином держава забезпечує розвиток суспільства в цілому та поєднання суспільних та особистих інстересів.

Суспільні функції держави характеризуються наступними деякими загальними рисами. По-перше, зміст кожної функції держави складається із сукупності однорідних аспектів державної діяльності.

По-друге, суспільні ф-ї держави є більш ширшим поняттям, які відпо­відають основним, суспільно значимим напрямкам її діяльності, тоді як у функціях окремих виконавч. органів держави не завжди можна простежити соціальне призначення і сутність держави.

По-третє, суспільні ф-ї держави носять комплексний, систематизуючий і мобілізуючий характер, в яких знаходить своє вираження зусиль держави на вирішальних, життєво важливих напрямках її внутрішньої чи зовнішньої діяльності.

У функціях держави виражається її сутність, та реальна роль, яку держава відіграє в рішенні основних питань суспільного розвитку і насамперед у задо­воленні різноманітних інтересів населення країни. Функції держави встанов­люються в залежності від основних задач, що стоять перед державою на тім чи іншому етапі її розвитку, і являють собою засіб реалізації цих задач, Зміст задач держави визначається різними внутрішніми і зовнішніми факторами.

Політична – визначення політичного устрою, забезпечення політичної стабільності та відносин між політичними партіями, професійними союзами іншими суспільними інститутами. Правова – здійснює право творення, встановлюючи правові норми і приймаючи закони, що регулюють поведінку громадян. Організаторська – полягає у використанні організаційних важелів для здійснення владних повноважень, виконання рішень. Економіч- – є найголовнішою і направлена на виробленні та застосування економічних важелів впливу держави на підприємницьку діяльність. (Нормативна, Клієнтська, Власницьк,а Фінансово – розподільна, Гуманітарно – соціальн, Прогнозно – планова Ресурсно – розподільна Координаційно – синхронізуюча, Ліцензійно – дозвільна, Контрольно – санкціонуюча, Інвестиційно – технологічна, Сертифікаційно – стандартизаційна, Правозахисна, Охоронно – захисна, Еколого захисна, Медико – санітарна, Пропагандно – мотиваційна) Соціал- – включає задоволення потреб людей у роботі, житлі, підтримці здоровя, здійснення соціального захисту. Культурно-освітня функція держави спрямована на створення умов для задоволення культурних запитів людей, формування високої духовності. Зовнішн. Ф-ї – зв’язані з захистом території країни, підтримкою міждержавних відносин, інтеграції та глобалізації. (оборонна, дипломатична, зовнішньоекономічна).

Тобто, можна сформулювати наступний висновок, що значимість кожнаої суспільної функції держави для функціонування суспільства неоднакова, вона визначається історичною ситуацією на міжнародній арені та рівнем розвитку кожної країни окремо. Для окремих функцій держави основою є соціальна її сутність та цільові орієнтири.

Тільки на пізніших історичних етапах розвитку держави, тобто коли появляються соціально-майнове розшарування населення у класичних формах, виникає потреба виконання державою своїх внутрішніх функцій. Тобто можна зробити висновок, що з розвитком самої держави і розширюються коло функцій, які вона виконує. І навпаки, завдяки потребам виконання все більшої кількості функцій, і розвивається сама держава, значення якої для розвитку суспільства зростає.

Висновок. Зазначена вище еволюція суспільних функцій держави торкається в тій чи іншій мірі усі без винятку, сучасні держави. Разом з тим відбувається еволюція функцій, що охоплює лише окремі держави, особливо в економічній сфері, зокрема тоді, коли конкре­тні суспільства розвиваються в напрямку ринкової економіки, переходять від соціалістичних, розподільних відносин до товарно-грошових, від тоталітарних режимів до ліберально-демократичних.

Економічна культура та її складові.

Науковий і практичний інтерес щодо пояснення взаємозв’язку економічної культури і державного управління викликає методика Г. Хофстеді. У його концепції ек. культура визначається 5 осн. вимірами (відмінностями), які впливають на стиль управління. Цими вимірами є:

1) “Дистанція влади” -ступінь нерівності в розподілі влади між людьми, який для населення країни є прийнятним.

Дистанція влади

Висока	Низька
Авторитарний стиль управління, принцип «сильної руки»	Демократичний стиль управління
Структура організації багаторівнева, тенденція до централізації	Структура організації плоска, тенденція до централізації
Значний склад керівництва і контролюючих спеціалістів	Керівний склад мало чисельний
Вище керівництво недоступне	Ієрархія розглядається як тимчасовий розподіл обов’язків
Підлеглі очікують наказів, їхня ініціатива не схвалюється керівництвом	Підлеглі проявляють ініціативу, настанови керівництва носять характер порад або коректування
Велика різниця у привілеях та рівні заробітної плати працівників різних рангів	Різниця в рівні зарплати невелика; особистість понад усе, чин має другорядне значення

2) “Індивідуалізм – колективізм” вказує на те, в якій якості люди даної країни переважно діють: як індивіди чи як члени певної групи. При цьому індивідуалізм є системою цінностей, в якій домінує особистість окремої людини; в ній люди мають право критикувати співробітників і керівництво; кар’єрне зростання пов’язане лише з якостями та досягненнями цієї особистості. Колективізм виступає як система цінностей, в якій окрема людина є перш за все частиною групи, а вже потім – особистістю. За такої культурної характеристики суспільства: всі працюючі зорієнтовані за досягнення колективної цілі та колективного успіху; за недоліки чи поразки окремої людини страждає увесь колектив; службова кар’єра мало залежить від особистісних якостей працівника.

3) “Мужність – жіночність” асоціюються з прагненням суспільства мінімізувати чи максимізувати соціальний розподіл ролей між чоловіками і жінками.

Характеристики «мужності» в культурі	Характеристики «жіночності» в культурі
-головним показником успіху є кар’єра і матеріальний добробут; -домінує спрямованість на досягнення високих результатів; -домінує ідея «жити, щоб працювати» -керівник самостійно приймає рішення і розв’язує проблеми; -переважає силове вирішення конфліктів; -рішення приймаються на основі логіки	-якість життя є головним досягненням роботи; -домінують моральні та етичні норми; -домінує ідея «працювати щоб жити»; -панує солідарність у прийнятті рішень; -розум цінується більше, ніж сила і швидкість; -рішення приймаються скоріше інтуїтивно

4) Критерій уникнення невизначеності – це ступінь соціальної нестабільності, який у даній культурі сприймається як норма. У країнах з високим ступенем прагнення уникнути невизначеності люди мають тенденцію виявляти хвилювання і тривогу, непослідовність та “авральність” у роботі, їм притаманний низький рівень формалізації відносин. Там, де цей ступінь низький, люди почувають себе більш спокійно, працюють систематично та потребують певної системи правил і процедур.

5) Довготривалості орієнтацій у поведінці членів суспільства. Довготривала орієнтація виявляється у погляді в майбутнє та в наполегливості щодо досягнення цілей. Короткотривала орієнтація характеризується поглядом у минуле та сучасне, виявляється через повагу до традицій та виконання соціальних зобов’язань.

Україна має: досить низьку дистанцію влади; середній ступінь індивідуалізму поряд з колективізмом; низький показник мужності, а отже – жіночність; середній ступінь прагнення уникнути невизначеності та середній показник довготривалості орієнтацій. Безумовно, наведені показники слід вважати радше умовними, оскільки в науковій літературі можна знайти інші дані.