Державне управління: суть , дуалізм суб'єкта і об'єкта.

Державне управління — складова політичного управління, яке одночасно поєднує політичні та адміністративні засоби. Державне управління охоплює об'єкти державного сектора — державну власність, державні органи й організації, а також суспільного в межах повноважень, необхідних сучасній державі для ефективного забезпечення соціально-економічного прогресу, гарантій захисту прав і свобод громадян та національної безпеки.

Державне управління є складовою соціального управління.

Суб'єктом управління є система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень обов’язкових для виконання, тобто це система що управляє. (органи виконавчої влади, керівники і керівний склад цих органів). Об'єктом управління — система, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.

Між суб’єктом і об’єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, будучи суб’єктом відносно того чи іншого об’єкта, сама, в свою чергу, може бути об’єктом управління з боку іншого суб’єкта. Так, наприклад, обласна державна адміністрація, що здійснює виконавчу владу у межах області, є суб’єктом управління щодо районних державних адміністрацій даної області, одночасно будучи об’єктом управління відносно уряду, останній в свою чергу, є об’єктом управління з боку глави держави і парламенту.

Державне управління пов'язане з реалізацією цілей і функцій держави.

Отже, державне управління можна визначити як цілеспрямований вплив органів держави на життєдіяльність суспільства.

Державне управління має низку специфічних властивостей:

1) суб’єктом управління є держава;

2) державне управління спирається на владні повноваження і поширюється на все суспільство;

3) за характером і обсягом управлінських явищ державне управління охоплює вирішення питань, обумовлених забезпеченням життєдіяльності людей.

4) державне управління містить не лише інструменти правових, політичних, економічних (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), а й примус із допомогою правоохоронних органів завдяки такій організації, як держава.

У широкому розумінні поняття державного управління поширюється на всі три гілки влади — виконавчу, законодавчу і судову, а у вузькому — тільки на виконавчу. В цьому випадку розглядатимемо управління у вузькому значенні як політико-адміністративну діяльність. При цьому треба підкреслити, що без управління як діяльності не можливе функціонування будь-якої гілки влади. У системі судової влади управління здійснюється на рівні підбору кадрів для судових органів, організації судового процесу, процедур розгляду апеляційних і касаційних скарг, контролю за виконанням судових рішень і вироків.

Судова система влади меншою мірою, ніж парламентська, здійснює державне управління суспільством, однак вагомо впливає на його ефективність. Це пояснюється тим, що коли в суспільстві через механізми судової системи створені умови для надійного захисту прав громадян, тоді органи влади змушені дбати не про привілеї бюрократії (як це прийнято у слаборозвинутих країнах), а про суспільні інтереси, опираючись на сучасну цивілізовану систему державного управління.

Типи та форми держави

Види форм правління сучасних держав:

— президентська республіка — глава держави (президент) одноособова або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким, як правило, керує сам (США, Аргентина, Мексика, Венесуела, Індонезія, Іран, Ірак, Швейцарія);

— напівпрезидентська, або президентсько-парламентська, республіка — глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), котрий підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Фінляндія, Франція);

— парламентська республіка — глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Італія, ФРН);

— парламентська монархія — глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парламентом і лише йому підзвітний (Англія, Данія, Швеція, Японія);

— дуалістична монархія — глава держави (монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра.

Види державного устрою сучасних держав: унітарний: діляться на адміністративно територіальні одиниці (Україна, Франція); федеративний: єдина держава з широкою держ. автономією (Росія, США, Канада).

Від складних держав (федерації, конфедерації) слід відрізняти регіональні або інші союзи держав (Об'єднання Американських Держав або Співдружність Незалежних Держав, яка утворилася після демонтажу Союзу РСР).

Основні види державного режиму:

Демократичний — державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми тощо) та діяльність різноманітних громадських об'єднань, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення і здійснення політики держави. Різновиди:демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний.

Тоталітарний — державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки (олігархії) або однієї особи. Останній різновид тоталітаризму отримав назви «автократія», «вождизм». Режими: расистський, фашистський, військово-диктаторський, державно-терористичний.

Місцеве самоврядування в Україні

Конституція України розглядає місцеве самоврядування як багатогранне та комплексне політико-правове явище, що характеризується з різних сторін. Перш за все, конституційні норми закріплюють місцеве самоврядування як важливу форму народовладдя, а принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування віднесено до засад конституційного ладу України (ст. 5, 7, 19, 38 тощо Конституції України).

Нормативне визначення місцевого самоврядування міститься в ст.. 140 Конституції, де воно характеризується як „право територіальної громади– жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста– самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи”.

Більш детальне визначення місцевого самоврядування дається в Законі “Про місцеве самоврядування в Україні”: “Місцеве самоврядування в Україні– це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади– жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста– самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України”.

Іншими словами, місцеве самоврядування виступає як своєрідна єдність прав і обов’язківдіяльність під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування передбачає, що наслідки за вирішення питань місцевого значення повністю лягають на систему місцевого самоврядування. При цьому органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть потрійну відповідальність: перед територіальною громадою; перед державою; перед фізичними та юридичними особами.

Теорії та школи ДУ