державної контрольно-ревізійної служби

складі Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділах (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах і державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, подання пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень нормативних актін та запобігання їм у подальшій діяльності.

Державна контрольно-ревізійна служба має централізовану організаційну структуру. Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник міністра фінансін України, який призначається Кабінетом Міністрів України. Керівників регіональних контрольно-ревізійних управлінь і підрозділів призначають вищі керівники за підпорядкованістю. Структурні підрозділи контрольно-ревізійної служби є юридичними особами, мають самостійні кошториси, розрахункові та інші рахунки в банках.

Функції державної контрольно-ревізійної служби полягають у проведенні ревізій та перевірок фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, підприємствах і організаціях, які утримуються за рахунок державного бюджету. До її функції також належить проведення ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються із державного бюджету, контролюють повноту оприбуткування, використання і збереження валютних коштів, перевіряють виконання рішень за результатами проведених ревізій.

 

ВАК

ВАК України очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку Президент України. Голова ВАК України має заступників. Заступники голови ВАК України, вчений секретар ВАК України призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства. Голова ВАК України несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на ВАК України завдань і здійснення нею своїх функцій, розподіляє обов'язки між заступниками і вченим секретарем, визначає ступінь відповідальності заступників, вченого секретаря, керівників структурних підрозділів ВАК України

Структура: Для розгляду найважливіших питань розвитку галузі, обговорення напрямів діяльності ВАК України, оперативного та узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції ВАК України, утворюється президія ВАК України, склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

До складу президії входять голова ВАК України, його заступники та вчений секретар ВАК України за посадами, керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також провідні вчені-представники державних академій наук і державних вищих навчальних закладів.

Склад президії затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням голови ВАК України строком на 3 роки.

Засідання президії ВАК України вважається правомірним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її складу.

У ВАК України можуть утворюватися консультативні та інші дорадчі органи. Склад і положення про ці органи затверджує голова ВАК України.

Граничну чисельність працівників центрального апарату ВАК України та його структуру затверджує Кабінет Міністрів Україн

Завдання:

-формування та забезпечення функціонування системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

-участь у формуванні та реалізації разом з іншими центральними органами виконавчої влади державної політики щодо перспектив розвитку науки і техніки, кадрового потенціалу країни з урахуванням світового рівня науково-технічного прогресу;

-забезпечення єдності вимог до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів, вченого звання старшого наукового співробітника;

-координація діяльності органів виконавчої влади і керівництво роботою науково-дослідних (науково-технічних) установ та вищих навчальних закладів у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

-проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

-керівництво роботою з присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника;

-розвиток міжнародного співробітництва у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

 

Органів реєстрації актів громадянського стану

Стаття 2. Система органів реєстрації актів

громадянського стану

Систему органів реєстрації актів громадянського стану

складають:

відділи реєстрації актів громадянського стану Головного

управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній

Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського

міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного

значення) управлінь юстиції;

виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст

обласного значення) рад.

Реєстрацію актів громадянського стану громадян України, які

проживають за кордоном, проводять консульські установи та

дипломатичні представництва України.

 

МЗСУ

Згiдно зi статтею 106 Конституцiї України, керiвництво зовнiшньополiтичною дiяльнiстю держави здiйснює Президент України, який представляє країну в мiжнародних вiдносинах, веде переговори та укладає мiжнароднi договори України, приймає рiшення про визнання iноземних держав, приймає вiрчi грамоти дипломатичних представникiв iноземних держав. Глав дипломатичних представництв України в iнших державах i при мiжнародних організаціях призначає Президент України.

Згiдно Указу Президента України №841/96 від 18.09.96 центральним органом виконавчої влади України, який забезпечує вiдповiдно до наданих йому повноважень проведення зовнiшньої полiтики держави i координацiю дiяльностi у сферi зовнiшнiх зносин, є Мiнiстерство закордонних справ Укра

Структура: В основі структури Міністерства закордонних справ України - керівництво МЗС України. Міністерство очолює міністр, якого призначає Верховна Рада України.

Структурними підрозділами МЗС є департаменти і управління. До системи органів дипломатичної служби належать посольства, постiйнi представництва i мiсiї, генеральні консульства, представництва МЗС у регiонах, Дипломатична академiя при МЗС.

Завдання: Згiдно з постановою Кабінету Міністрів від 12.07.06. № 960 основними завданнями МЗС України є: "участь у забезпеченнi нацiональних iнтересiв i безпеки України шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства, сприяння забезпеченню стабiльностi мiжнародного становища України, пiднесенню її мiжнародного авторитету, поширенню у свiтi образу України як надiйного i передбачуваного партнера; створення сприятливих зовнiшнiх умов для змiцнення незалежностi, державного суверенiтету, економiчної самостiйностi та збереження територiальної цiлiсностi України; забезпечення вiдповiдно до наданих повноважень цiлiсностi та узгодженостi зовнiшньополiтичного курсу України; захист прав та iнтересiв громадян i юридичних осiб України за кордоном; сприяння розвитковi зв'язкiв iз зарубiжними українськими громадами та надання цим громадам пiдтримки i захисту вiдповiдно до норм мiжнародного права та чинного законодавства України".

 

1. Поняття управлінської діяльності. Види.

2. Поняття та зміст державного управління.

3. Поняття та система принципів державного управління.

4. Поняття, зміст, види методів адміністративно-правового регулювання.

5. Предмет та система адміністративного права.

6. Поняття адміністративного права, його співвідношення з іншими галузями права.

7. Джерела адміністративного права.

8. Адміністративне право як наука.

9. Поняття, структура, види адміністративно-правових норм.

10. Імперативність та диспозитивність адміністративно-правових норм.

11. Метод приписів, дозволів і заборон.

12. Дія адміністративно-правових норм.

13. Особливості, зміст, види адміністративно-правових відносин.

14. Президент України, його повноваження після вступу в дію Закону України «Про внесення змін до Конституції України».

15. Правовий статус Секретаріату Президента України.

16. Поняття, класифікація органів виконавчої влади.

17. Органи виконавчої влади загальної, галузевої і міжгалузевої компетенції.

18. Система органів виконавчої влади.

19. Акти, які регулюють діяльність окремих органів виконавчої влади.

20. Поняття, принципи державної служби.

21. Управління державною службою.

22. Підстави припинення державної служби.

23. Конкурс на посаду державного службовця.

24. Атестація державних службовців.

25. Види державних службовців та різниця між ними.

26. Основні нормативні акти, якими визначається правовий статус державного службовця.

27. Правовий статус державних службовців.

28. Обмеження при прийнятті та проходженні державної служби

29. Патронатна служба.

30. Стажування та випробування на державній службі.

31. Дисциплінарна відповідальність державних службовців.

32. Відсторонення та службове розслідування: зміст, строки.

33. Особливості відповідальності державних службовців за вчинення корупційних діянь.

34. Поняття і види об‘єднань громадян.

35. Легалізація та правосуб’єктність об’єднань громадян.

36. Правовий статус релігійних організацій.

37. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування.

38. Адміністративна правосуб’єктність громадян України.

39. Види звернень громадян.

40. Адміністративно-правовий статус іноземних громадян.

41. Особливості правового статусу біженця.

42. Особливості правового статусу іммігранта.

43. Поняття та види функцій державного управління.

44. Поняття та види форм державного управління.

45. Поняття та види методів державного управління.

46. Адміністративний та економічний методи управління.

47. Метод державного управління переконання та примусу.

48. Класифікація заходів адміністративного примусу.

49. Поняття, юридичне значення та види актів державного управління.

50. Вимоги, що ставляться до правових актів управління.

51. Порядок зміни, припинення і скасування актів державного управління.

52. Підстави припинення дії актів управління.

53. Види та визначення дефектних актів управління.

54. Розкрийте зміст презумпції правильності акта управління.

55. Поняття адміністративного договору.

56. Поняття адміністративної відповідальності.

57. Назвіть основні відмінності адміністративної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності.

58. Поняття і склад адміністративного правопорушення.

59. Основні і додаткові адміністративні стягнення.

60. Назвіть обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративні правопорушення.

61. Назвіть обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративні правопорушення.

62. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

63. Види стягнень.

64. Необхідна оборона.

65. Крайня необхідність.

66. Інститут звільнення від адміністративної відповідальності.

67. Інститут обмеження адміністративної відповідальності.

68. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх (16-18 років).

69. Поняття, принципи адміністративного процесу.

70. Суб’єкти адміністративного процесу.

71. Види проваджень.

72. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення.

73. Поняття реєстраційного провадження та його стадії.

74. Поняття дозвільного провадження та його стадії.

75. Поняття контрольного провадження та його стадії.

76. Поняття і суть адміністративної юстиції.

77. Публічно-правові спори, що підвідомчі адміністративним судам.

78. Адміністративна юстиція у зарубіжних країнах.

79. Контроль в управлінні, його суть та види.

80. Нагляд: поняття, сутність та види.

81. Загальна характеристика адміністративно-правового регулювання у сфері економіки.

82. Основні адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері економіки.

83. Державний контроль у сфері економіки.

84. Загальна характеристика банківської системи як об’єкта державного управління.

85. Національний банк України як суб’єкт державного управління.

86. Система банківського нагляду.

87. Організація державного управління у сфері фінансів.

88. Контроль з боку державної контрольно-ревізійної служби.

89. Загальна характеристика державної політики у сфері підприємництва.

90. Організація державного управління у сфері підприємництва.

91. Основні адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері підприємництва.

92. Державний контроль у сфері підприємництва.

93. Організація державного управління у сфері освіти.

94. Основні адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері освіти.

95. Державний контроль у сфері освіти.

96. Організація державного управління у сфері науки.

97. Роль Вищої атестаційної комісії України у сфері науки.

98. Організація державного управління у сфері праці та соціальної політики.

99. Державний контроль та нагляд у сфері праці та соціальної політики.

100. Організація державного управління у сфері охорони здоров’я.

101. Адміністративно-правове регулювання дозвільно-реєстраційних функцій у сфері охорони здоров’я.

102. Державний контроль та нагляд у сфері охорони здоров’я.

103. Загальна характеристика сфери юстиції.

104. Організація державного управління у сфері юстиції.

105. Органи реєстрації актів громадянського стану.

106. Державний контроль у сфері юстиції.

107. Організація державного управління у сфері безпеки.

108. Державний кордон та його захист і охорона.

109. Організація державного управління у сфері внутрішніх справ.

110. Міліція: організація, види діяльності і адміністративні повноваження.

111. Організація державного управління у сфері закордонних справ.

112. Адміністративно-правовий статус Міністерства закордонних справ України.

113. Закордонні органи Міністерства закордонних справ: структура, завдання та повноваження.